Класична українська політична думка: набутки для сучасності

М.Драгоманов виступав за еволюційний шлях розвитку суспільства, а майбуття держав бачилося йому федерацією вільних громадян зі спільними територіальними та господарськими складовими, а кожна нація (народ) має право на автономію. Доконане становлення незалежної держави охоплює три етапи: культурно-просвітницький, політичний та формування соціально-економічних відносин. Ядром політичного етапу є здобуття громадянських свобод і запровадження демократичної конституції. При цьому політичні зрушення мають бути прерогативою всього народу, а гарантом нормативних зрушень виступає його здатність до самоорганізації та самоуправління.

Драгоманівський ліберальний еволюціонізм органічно не сприймав радикалізму новітніх політичних неофітів, насамперед марксизму. Його заклики до кардинальних змін, причому будь-яким шляхом і завдяки будь-яким методам, є несумісними з інтересами широкого громадянства. А тому негідним є виправдання досягнення мети будь-якими засобами: «...не кажучи вже про пролиття часто невинної крові, дуже часто і багато хорошого із старого порядку гине при встановленні нового» [3]. На превеликий жаль, подальша історія повністю підтвердила істинність цього роздуму М. Драгоманова.

Своєрідним «рубіконом» між XIX і XX ст. у царині політичної думки в прямому і переносному значенні стала програмна робота М.Міхновського «Самостійна Україна», яка тривалий час була основоположним документом для нового покоління українських патріотів. Наразі таке поважне значення «Самостійної України» могло бути лише через те, що вона стала своєрідним ідейно-концептуальним узагальненням роздумів і напрацювань усіх попередників М.Міхновського у XIX ст.

Микола Міхновський народився у 1873 р. на Чернігівщині. За освітою адвокат-правник, займався юридичною практикою в Харкові. Все свідоме життя присвятив боротьбі за незалежність України, як думкою, так і ділом. Відійшов у небуття в 1924 р. переслідуваний більшовицьким режимом, наклав на себе руки.

У роки визвольних змагань 191721 рр. М. Махновський один із лідерів військової справи. Вже 22 березня 1917 р. за ініціативою поручника М.Міхновського відбулися перші збори українських старшин і вояків, які ухвалили послати меморіал до Тимчасового уряду з вимогою автономії для України і проголосити Тимчасову Українську Військову Раду [6, с. 712]. 18 травня 1917 р. відбувся перший Всеукраїнський Військовий з'їзд, на якому головував М.Грушевський, членами президії були обрані С.Петлюра, В.Винниченко, Ю.Капеах та М.Міхновський. На цьому з'їзді було утворено Український Генеральний Військовий комітет як верховний провід всього українського військового уряду, до складу якого було обрано і М.Міхновського. Загалом історики збройної боротьби українців за незалежність, роздумуючи над причинами поразки, з гіркотою відзначали прикру нестачу воїнів, як Махновський: «Таких людей, як Міхновський та його прихильник з колишньої Української Народної Партії (УНП), брати Шемети, д-р Луценко, полуботківці і т. ін., що рубом ставили державну окремішність України і що боротьбу проти всякої Москви, лівої чи правої, білої чи червоної, вважали за перший свій заповіт, найшлось у той же час спільно, що тих вірлів [орлів] між гайвороннями» [6, с. 411].

Основні ідеї «Самостійної України» М.Міхновський виголосив у 1900 р. в Харкові і Полтаві на зібраннях молодих незалежників; у тому ж році на публічному вічі виступив Д.Донцов, і українське студентство прийняло резолюцію про свій ідеал створення самостійної Української Держави. А незадовго перед цим у Львові 1 січня 1900 р. Українська Національно-Демократична Партія, до керівного органу якої (Народного комітету) були обрані М.Грушевський, К.Левицький, В.Охримович, Д.Савчак,

І.Франко, утвердила в програмі-максимум вимогу соборної незалежної України, «де усі частини нашої нації об'едналися в одну новочасну культурну державу». Отже, українське суспільство стало повноцінним і свідомим суб'єктом політичних трансформацій у своїй країні.

Щоб усвідомити шляхи і засоби здобуття Україною незалежності, М.Міхновський звертається до історичного минулого і критично його переосмислює, вишукує позитивний досвід для сучасників. У цьому контексті пильний інтерес і дотепер становить чи не перша в новітній історії спроба критичного потрактування ним Переяславської угоди 1654 р. Зокрема, дослідник звертає увагу на той промовистий і нині практично всім відомий факт, що Московська держава не виконала основних пунктів угоди, а українська сторона була обдурена. Хоча в «Переяславських статтях» йшлося про військовий союз, тобто рівноправну міждержавну угоду України-Руси і Москви. І цей політичний злочин, за Міхновським, не має строку давності: «Та навіть, коли б ми не бачили у нашій історії безупинних протестів, то й тоді наше власне існування є протест проти насилля не тільки над нами, але й над нашими предками, воно перериває течію задавнення, воно накладає на нас обов'язок розбити пута рабства, щоб спадкоємці Богдана Хмельницького ми по праву могли користуватися нашою спадщиною» [13].

У політичному маніфесті М. Міхновського «Вірую» задекларовується погляд на Росію як на окупанта України, а метою визвольних змагань є здобуття повної державної незалежності. Досягнення цієї мети мають уможливити такі постулати-гасла:

1) «Україна для українців і доки хоч один ворог-чужинець залишається на нашій території, ми не маємо права покласти зброю»;

2) «Візьмемо силою те, що належить нам по праву, але відняте від нас теж силою»;

3) «Вперед! Бо нам ні на кого сподіватись і озиратись назад»;

4) «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат до Кавказу!».

Проект конституції майбутньої вільної України, запропонованої М. Міхновським, гарантує її громадянам основні права людини: свободу совісті, свободу слова, недоторканність особи, відокремлення церкви від держави, а держави від церкви, право на освіту, свободу друку, свободу зібрань, свободу утворення спілок, право на рідну мову за визнання української мови офіційною, право на звернення до суду та ін. Територіальноадміністративно Україна поділяється на 9 спілок, вільних і самоврядних громад, тобто 9 земель Чорноморську, Слобідську, Степову, Лівобережну (або Гетьманщину), Північну, Гайову (або Полісся), Підгірську, Горову і Понадморську Україну. Це мала бути водночас держава унітарна, з президентом, двопалатним парламентом та радою міністрів. Судова влада належала всім судам і суддям, а самоуправління на місцях здійснювалося виборними земськими і громадськими радами за власними законами. Ці та інші ідеї М. Міхновського знайшли своє повне або часткове втілення в державотворчій діяльності УНР та сучасній Україні, а деякі з них ще чекають свого часу.

У часи української бездержавності суспільна думка одним із головних пріоритетів визначила пошук шляхів та засобів відновлення соборної незалежної України.

Література

1. Велика історія України: у 2-х томах / Передм. д-ра І.П. Крип'якевича; зладив М. Голубець. К.: Глобус, 1993. Т. 2.

2. Дашкевич Я.Р. Берлін. Квітень 1791 р. Місія В.В. Капніста. Її передісторія та історія // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 1. Український археографічний збірник. К.: Наукова думка, 1992. Т. 4. С. 220-260.

3. Драгоманов М.П. Вопрос об историческом значении Римской империи и К. Тацит // Университетские известия. 1869. № 2. С. 12.

4. Записка о нуждах малороссийского дворянства (1801) // Пам'ятки суспільної думки України (XVIII перша половина ХІХ ст.): хрестоматія / Під ред. проф. А.Г.Болебруха. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1995. C. 341.

5. Записка, составленная по архивным источникам в 1865 году есаулом Барилком и хорунжим Кияшко. О времени поселения бывшего Черноморского казачьего войска на места ныне занимаемые, и о происходивших переменах по военному и гражданскому управлениям. Екатеринодар, 1896. С. 51-56.

Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Упорядник Б.З. Якимович. Львів: Світ, 1992. 4-е вид., змін. і доповн.

6. Кирило-Мефодіївське товариство. К.: Наукова думка, 1990. Т. 1.

7. Костомаров М. Книга битія українського народу // Політологічні читання. 1992. №2. С. 268-279.

8. Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України. Чернівці: Золоті литаври, 1999. С. 232.

9. Куліш П. Книга о ділах народу українського і славного війська козацького запорозького // Пам'ятки суспільної думки України (XVIII перша половина ХІХ ст.): хрестоматія / Під ред. проф. А.Г.Болебруха. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1995. С. 337.

10. Куліш П. Україна // Пам'ятки суспільної думки України (XVIII перша половина XIX ст.): хрестоматія / Під ред. проф. А.Г.Болебруха. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1995. С. 333.

11. Куліш П.О. Твори: в 2-х т. К.: Дніпро, 1989. Т.2. С. 250.

12. Міхновський Микола. Самостійна Україна // Вивід прав України / За ред. Богдана Кравцева. Нью-Йорк: Пролог, 1964. С. 163-164.

13. Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. Нью-Йорк: Вид-во Чарторинських, 1965. С. 17-18.

14. Полетика В. Промова, виголошена на зборах дворянства Роменського повіту. 29 серпня 1801 року // Пам'ятки суспільної думки України (XVIII перша половина XIX ст.): хрестоматія / Під ред. проф. А.Г. Болебруха. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1995.

15. Полонська-Василенко Н. кторія України: у 2 т. К.: Либідь, 1993. Т. 2.

16. Попович М.В. Нарис історії культури України. К.: АртЕК, 1998.

17. Собрание малороссийских прав 1807 г. / Сост. К.А. Вислобоков и др. К.: Наук. думка, 1993. 368 с.

18. Федорців Ф. Юліан Охримович (Грудка землі на могилу покійного товариша) / Юліан Охримович // Розвиток української національно-політичної думки. НьюЙорк: Вид-во Чарторинських, 1965. С. 12.

19. Шевчук Валерій. Нерозгадані таємниці «кторії Русів»: кторія русів / Пер. I. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. К.: Рад. письменник, 1991.

REFERENCES

1. HOLUBETS, M. (comp.) The Big History of Ukraine. (1993) Vol. 2. [in Ukr.j

2. DASHKEVYCH, YA. (1992) Berlin. April, 1791. V.V. Kapnist's mission. Its background and history. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk. Vol. 4. pp. 220260. [in Ukr.]

3. DRAGOMANOV, M. (1869) The issue of historical value of the Roman Empire and K. Tacitus, Universitetskie izvestiya. No 2. p. 12. [in Russ.]

4. ANON. (1995) Notes about needs of the Little Russian nobility (1801). In: Bolebrukh, A. (ed.) Heritage of the Ukrainian Social Thought (18^th Early 19^th Centuries). Dnipropetrovsk: Vyd-vo DDU. p. 341. [in Russ.]

5. ANON. (1896) Cossack captain Barilko and ensign Kiyashko based on archival sources in 1865 made a note about time of the former Cossack army settlement and changes in military and civil administration. Ekaterinodar. pp. 5156. [in Russ.]

6. YAKYMOVYCH, B. (comp.) History of the Ukrainian Army (from the Princely Times till 20's of the 20th Century). (1992) Lviv: Svit, 4th ed. [in Ukr.]

7. ANON. (1990) Brotherhood of Saints Cyril and Methodius. Kyiv: Naukova dumka. Vol. 1.[in Ukr.]

8. KOSTOMAROV, M. (1992) The book of genesis of the Ukrainian people. Politolohichni chytannia. No2. pp. 268-279. [in Ukr.]

9. KOTSUR, V. & KOTSUR, A. (1999) Historiography of History of Ukraine. Chernivtsi: Zoloti lytavry. p. 232 [in Ukr.].

10. KULISH, P. (1995) Book about affairs of the Ukrainian people and glorious Zaporozhian Cossack army. In: Bolebrukh, A. (ed.) Heritage of the Ukrainian Social Thought (18^th Early 19^th Centuries. Dnipropetrovsk: Vyd-vo DDU. p. 337. [in Ukr.].

11. KULISH, P. (1995) Ukraine. In: Bolebrukh, A. (ed.) Heritage of the Ukrainian Social Thought (18^th Early 19^th Centuries). Dnipropetrovsk: Vyd-vo DDU. p. 333. [in Ukr.]

12. KULISH, P. (1989) Collected Works (in 2 volumes). Kyiv: Dnipro. Vol. 2. p. 250. [in Ukr.]

13. MIKHNOVSKYI, M. (1964) Independent Ukraine. In: Kravtsev, B. (ed.) The Restatement of the Law of Ukraine. New York: Prolog. pp. 163-164. [in Ukr.]

14. OKHRIMOVYCH, YU. (1965) Development of the Ukrainian National and Political Thought. New York: Vyd-vo Chartoryiskykh. pp. 17-18. [in Ukr.]

15. POLETYKA, V. (1995) The speech delivered at meeting of the nobility of the Romenskyi district. August 29, 1801. In: Bolebrukh, A. (ed.) Heritage of the Ukrainian Social Thought (18^th Early 19^th Centuries). Dnipropetrovsk: Vyd-vo DDU. [in Ukr.]

16. POLONSKA-VASYLENKO, N. (1993) The History of Ukraine (in 2 volumes). Kyiv: Lybid. Vol. 2 [in Ukr.].

17. POPOVYCH, M. (1998) Outline of History of Culture of Ukraine. Kyiv: ArtEk. [in Ukr.]

18. ANON. (1993) Restatements of the Little Russian Rights of 1807. Kyiv: Naukova dumka. 368 p. [in Russ.]

19. FEDORTSIV, F. (1965) Yulian Okhrimovich (A cloud of earth on the grave of the late friend).In: Yulian Okhrimovych. Development of the Ukrainian National and Political Thought. New York: Ved-vo Chartorynskykh. p. XII. [in Ukr.]

SHEVCHUK, V. (1991) The unravel secrets of «History of the Rus». In: History of the Rus. Kyiv: Rad. Pysmennyk. [in Ukr.]

Размещено на Allbest.ru