Внутрішні та зовнішні чинники трансформації політичної системи посткомуністичної Болгарії

У підрозділі 4.2. “Вищі законодавчі органи у системі розподілу влади” доведено, що болгарський парламент у трансформаційну добу став головним механізмом перетворень, який запропонував суспільству програму демократичного розвитку. Особливістю Болгарії є те, що в системі законодавчої влади функціонують Великі народні збори (ВНЗ) і Народні збори (НЗ). ВНЗ представляють вищі державні інтереси, уособлюють народний суверенітет і скликаються в особливих випадках, але одночасно з НЗ працювати не можуть. Доведено, що наявність двох інститутів стабілізує парламентську модель політичної системи. Не дивлячись на організаційні, політичні і юридичні недоліки, коли вирішувалась проблема легітимації ВНЗ, парламент відіграв стабілізуючу роль у болгарському транзиті. НЗ, здійснюючи законодавчу функцію, зазнали найвищого рівня радикалізму і конфліктності, що вплинуло на весь політичний процес. Розкрито сутність парламентської форми правління, яка визначається взаємовідносинами двох основних державних інститутів - парламенту і уряду, і охоплює як співробітництво у здійсненні функцій, так і взаємний контроль з виконання самостійних правомочностей.

Нині діючий парламент, обраний у червні 2005 р., змінив співвідношення сил, коли не було абсолютного переможця і робота парламенту залежала від наявності коаліційної культури основних політичних сил, які створили лівоцентристську більшість і уряд на чолі з лідером БСП С.Станішевим. Невирішені проблеми представництва, пов'язані з соціальними змінами і здатністю окремих політичних сил делегувати і відстоювати громадські та групові інтереси, негативно впливали на взаємовідносини з суспільством, але бажання вступу до ЄС стабілізувало парламентський процес.

У підрозділі 4.3. “Виконавча влада в структурі болгарського парламентаризму: національні програми і зовнішні вимоги” з'ясовано місце, коло повноважень та рівень політичної відповідальності Міністерської Ради, яка є однією з головних “верхівок” у “трикутній конфігурації” влади у Болгарії. Проаналізовано найважливіші політичні завдання виконавчої влади в умовах входження або “умонтування” держави до сучасної глобальної системи міжнародних відносин, визначення свого місця в ній з урахуванням реальних економічних, геополітичних та інших чинників. Вони розглядаються на основі аналізу урядових програм, з якими за традицією виступають у парламенті голови урядів. Пропонується авторська оцінка діяльності всіх урядів, крім службових, які призначалися президентом у кризових ситуаціях.

У контексті діяльності виконавчої влади розглянуто проблему ефективності політичних інститутів та визначення її критеріїв. Конфліктність і напруга в середині інститутів і між ними на першому етапі трансформації не забезпечили стабільність і стійкість урядів, які розмежовувалися за віссю “ліві-праві”. Лише уряд І.Костова, лідера СДС, зупинив інфляцію і почалась економічна стабілізація. Країна рішуче прямувала до Європи, проте найбільші здобутки у процесах євроатлантичної інтеграції було досягнуто урядом на чолі із С. Сакскобургготським. Повернення нащадка монархії до влади парламентським шляхом є одним з парадоксів “болгарського феномену”. Оцінки ж роботи нині діючого уряду С.Станішева неоднозначні, але його діяльність була підпорядкована загальній для всіх політичних сил меті - вступ до ЄС в означений термін, що успішно було зроблено, незважаючи на появу нових проблем.

У підрозділі 4.4. “Президентство - новий інститут та складова трансформації політичної системи” відзначається, що на становлення нового інституту вплинули як політичні традиції Болгарії, так і зовнішні чинники. Це самостійний інститут у верхньому ешелоні державної влади, на який покладено обмежені за обсягом, але високо престижні за характером функції і повноваження. Він є стабілізуючим чинником у болгарській конституційній системі. Базується на концепції “нейтральної влади”, яку надають президенту не стільки для управління країною, скільки для здійснення так званого “стримувального впливу” або політичного арбітражу, що неодноразово підтверджувалось прикладами політичного життя Болгарії. Доведено, що чітке розмежування функцій президента і уряду є необхідною умовою існування парламентського режиму, без якого не може бути встановлене відповідальне ефективне управління. Президент не підзвітний парламенту, який, в свою чергу, не підзвітний президенту. У сфері виконавчої влади він має значні повноваження в галузі зовнішньої політики.

У дисертації дано авторську оцінку діяльності всіх президентів Болгарії. Конституційний статус, спосіб обрання і повноваження болгарського президента дають підстави вважати, що це варіант особливого східноєвропейського типу президентської системи, проміжний між французькою напівпрезидентською і парламентською моделлю, хоча має і запозичені елементи інших моделей.

У підрозділі 4.5. ““Імпорт” політичних інститутів як зовнішній чинник: особливості імплементації” аналізуються причини та проблеми, що виникають у зв'язку з “імпортуванням” західних демократичних інститутів та їх “приживленням” на національний ґрунт посткомуністичних країн. У дисертації доводиться, що однією з причин “імпорту” є зниження ефективності діючих інститутів, які призвели до значного збільшення “витрат” правлячої еліти, яка вдається до інституційної трансформації. У Болгарії це виявилося у жорсткій боротьбі між “трансформаторами” та “ідеологами”. Головна проблема виникає після формального “імпорту”, тобто за нової конфігурації поєднання наявних “домашніх” неформальних інститутів і формальних правил, що імпортуються. Цей тривалий непослідовний процес “приживлення” нових зразків аналізується за двома напрямами - конвергенції і дивергенції. Ефективною можна вважати таку трансформацію, за якої відбувається конвергенція імпортованих формальних і неформальних “домашніх” практик. Проте впровадження формальних інститутів занадто часто подібне до “мотора, що обертається вхолосту, без контактів з нацією” (М.Дюверже). Болгарія зазнала кілька імпортів (озахіднення з монархічним інститутом, авторитаризм, “радянізація” та сучасна лібералізація). “Радянізація” відбувалась швидко тому, що вона виключала будь-яку вестернізацію і лібералізацію, формально зберігаючи окремі інститути.

Підкреслено, що механічне перенесення західних зразків на посткомуністичну дійсність не сприяє їх легітимності і становить одну з небезпек у затвердженні демократичних інститутів. Значною мірою це пояснюється їх національно-культурною неідентичністю і неготовністю суспільної свідомості засвоїти нові цінності та правила життя.

Розділ 5. “Багатопартійність як характерна риса трансформації політичної системи: болгарська реальність та європейські процеси” присвячений з'ясуванню особливостей становлення та проблем трансформації сучасної партійної системи РБ в контексті європейських процесів.

У підрозділі 5.1. “Ідеологічні, соціально-економічні і політичні аспекти болгарського плюралізму: порівняльний аналіз” здійснено аналіз партійних програм, який дозволяє зазначити, що політичний спектр у РБ після 1989 р. значною мірою віддзеркалює традиційну європейську поляризацію - ліві - праві. Проте ліве - праве болгарського плюралізму пов'язане не з соціально-економічними передумовами, а з ідеологічною полярністю - комунізм - антикомунізм. Значних концептуальних розбіжностей з основних напрямів посткомуністичного транзиту не було. У програмах спостерігався перехід від декларування загальних ліберальних цінностей, копіювання з різними акцентами шляхів, форм і технологій “реституція - приватизація”, соціальні “витрати”, “нова мораль” до прийняття євроатлантичної інтеграції. Складали програми, як правило, керівники партій або лідери, які залучали західних експертів.

У підрозділі 5.2. “БСП: основні чинники трансформування у парламентську партію” з'ясовано специфічну роль лівої Болгарської соціалістичної партії-наступниці, яка, будучи головним ініціатором скасування попереднього режиму, залишилася ключовим суб'єктом всього демократичного транзиту, пройшовши важкий шлях від партії-держави до парламентської. Вона єдина компартія в ЦСЄ, яка не зазнала суттєвого розколу, що є також парадоксом болгарського транзиту.

БСП відмовилась від комуністичних доктрин, сприйняла політичний плюралізм, оновила і омолодила склад, перейшла на позиції соціал-демократії і стала важливою організаційною передумовою формування нової партійної системи. Простежено цей складний і суперечливий процес, пов'язаний із скороченням складу партії, зміною електорату, подоланням ізоляції від потенційних партнерів тощо. Дисертантка вважає однією з причин ускладнень БСП - відсутність практики коаліційної політики, яку вона успішно долає. Сьогодні у лавах БСП є розбіжності тактичного та ідеологічного характеру, що може позначитися на єдності як партії, так і правлячої коаліції.

Найскладніший період в ідейно-політичній переорієнтації БСП був пов'язаний із ставленням до євроатлантичної інтеграції. На вибір нової стратегії значно вплинув зовнішній чинник, тобто зміна геополітичної ситуації і становище на Балканах.

У підрозділі 5.3. “СДС і трансформації у правому партійному секторі” розглянуто “політичну біографію” Союзу демократичних сил, який є першою політичною опозиційною організацією національного масштабу. Він сформувався як права коаліція, але ідеологічно охоплював весь політичний спектр на основі антикомунізму. Всупереч неодноразовим поразкам на виборах, організаційним та ідеологічним розбіжностям, СДС у 1997 р. перетворюється на партію, завершуючи один з циклів свого розвитку. Хоча СДС і мав чітку організаційну централізовану структуру, проте не уникнув ідеологічної еклектики, яка містила у собі правий тип приватизації, централізацію управління, скорочення автономії місцевої влади і спроби лівої політики в умовах валютної кризи. Тривале протистояння з БСП не сприяло виробленню коаліційної культури і толерантності у відносинах “суспільство - партія - влада”.

Значні проблеми виникли з появою “царського руху”, який відібрав у СДС не тільки праве управління, а й значну частину електорату. Неуспіх на парламентських виборах 2005 р., президентських 2006 р. та у Європарламент 2007 р. свідчить про дезінтеграційні процеси, навіть розкол у правому політичному секторі, що постійно змінюється. Він представлений вже відомими та новими політичними силами, серед яких - коаліція ОДС (Демпартія, СДС, ДП, БЗНС), ДСБ (Демократи за сильну Болгарію), партія ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) та ін. СДС може зійти з політичної арени, якщо не буде знайдено компромісу з правими політичними силами і запропоновано адекватну програму болгарському суспільству.

У підрозділі 5.4. ““Політичний центр”: національна специфіка і зовнішні впливи” проаналізовано діяльність політичних сил, які прагнули зайняти місце між правим та лівим полюсами. Спроба відновити після 1989 р. старий “центр” - землеробську організацію БЗНС, яка відображала національну специфіку і не копіювала ідеологію європейських зразків, зазнала крах. На роль центру претендували відновлені соціал-демократичні партії, особливо БРСДП, яка тяжіла до правого політичного простору. Спроба компенсувати відсутність центру створенням партії-блоку лівих сил “Евролєвіця” (БЄЛ) також не дала результатів. Не подолавши 4% на виборах 2001 р., вона підтвердила кризу соціал-демократів.

У дисертації проаналізовано своєрідні центристські політичні сили. Перш за все - це партія РПС (Рух за права і свободи) на чолі із А.Доганом, яка присутня у НЗ всіх скликань як партія болгарських турків. Незважаючи на рішення Конституційного суду про її легітимність, її етнічний характер породжує суперечки та протистояння. За заявами лідера вона правоцентристська, ліберальна, навіть є членом Ліберального інтернаціоналу. Протягом всього транзиту РПС успішно існує між правими і лівими силами. Результати виборів 2005 року, де партія майже вдвічі збільшила рейтинг, свідчать про здатність РПС стати самостійним політичним суб'єктом, яку можуть підтримати не тільки бідні і не тільки болгарські турки.

Друга - це промонархічна НРСД (Національний рух Симеона Другого), яка була створена у квітні 2001 р., виграла вибори, зайнявши у парламенті 120 місць з 240, і очолила правоцентристський уряд. Поява промонархістського угруповання НРСД з нечіткою ідеологічною програмою змінила конфігурацію партійної системи, декларуючи свою ліберальність, але його можна розглядати як центристську силу, що сприяла виходу із біполярного політичного стану. Сьогодні ці партії складають уряд на чолі з БСП, у якої інші ідеологічні цінності, але наполеглива прагматичність дозволяє їм об'єднуватися за будь - яким сценарієм. Збереження політичної стабільності напередодні вступу Болгарії до ЄС вимагала від центристських партій адекватної до європейських вимог поведінки.

У підрозділі 5.5. “Перспективи розвитку партійної системи Болгарії у контексті європейських тенденцій” доведено, що розвиток багатопартійності в Болгарії, як і країнах ЦСЄ, відбувався у період, коли партійні системи розвинутих держав Європи переживали різні ідеологічні та організаційні трансформації. Європейські тенденції, пов'язані зі скороченням чисельності партій, розмиванням організаційної структури, еклектикою партійних програм, порушенням кореляції між голосуванням виборців за ту чи іншу партію та їх приналежністю до окремої соціальної групи, інші форми представництва, персоналізація партійного керівництва, зростання впливу нових соціальних рухів, зокрема екстремістських сил, створюють додаткові проблеми для болгарської партійної системи.

Перспективи розвитку політичних партій розглянуто за результатами останніх місцевих та виборів у Європарламент з наступних позицій: по-перше, якою є правляча коаліція і що отримує кожна з партій, яка перебуває в коаліції, наскільки вдається зберігати власні ідейні пріоритети; по-друге, що отримує виборець від тієї політики, за яку він голосував і по-третє, що отримує Болгарія, як демократична держава. Доведено, що майбутнє партій пов'язано не з ідеологічними розбіжностями, а з відношенням до євроінтеграційних і регіональних процесів та здатністю вирішувати соціальні проблеми громадян. Суттєвий вплив на ці процеси здійснюють міжнародні структури відповідних європейських партій та організацій, які працюють в Болгарії.

ВИСНОВКИ

1. Трансформація політичної системи Болгарії є національним виявом загальносистемних соціальних змін у країнах ЦСЄ, і аналіз її досвіду залишається актуальною науковою темою для зарубіжних і українських дослідників. Складність процесу полягала в тому, що водночас відбувався демонтаж старих політичних інститутів, визначення нових стратегій і формування нових політичних сил, тобто змішання революційних і реформістських напрямів у теорії і практиці. Болгарською особливістю цього процесу є те, що ініціатором і провідником “нової” політики виступила пізньокомуністична еліта в особі її “реформаторів”, яка не запропонувала суспільству власної альтернативної моделі розвитку, скориставшись наявними ліберальними стратегіями. Було зроблено багато принципових політичних, концептуальних та тактико-управлінських помилок, які спричинили великі матеріальні та соціокультурні “витрати” транзиту.

Так званий “болгарський феномен” має значні парадокси. З одного боку, консенсусний старт переходу, адже “круглі столи” були типовими для ЦСЄ. З другого боку - пік конфронтації, проілюстрований підпалом Партійного дому і двополюсною партійною моделлю. Колишній комуніст Г.Пирванов вдруге обирається президентом країни, а останнього царя Сімеона ІІ обрано першим республіканським прем'єром. До Європейського Союзу Болгарія вступає з прем'єром-соціалістом С.Станішевим.

2. Аналіз динаміки політичних процесів дозволив виявити внутрішні та зовнішні чинники, які вплинули на інституційну трансформацію політичної системи. Серед внутрішніх визначимо стан, умови і обставини розпаду попереднього режиму, пов'язані з політичними можливостями соціалізму; нездатність політичної еліти обрати ефективні моделі управління; ступінь підготовки урядів до активного втручання в економічну сферу життя, надмірна політизація реформ, слабкий фінансовий та адміністративний контроль, корупція та організована злочинність, бідність тощо. Поряд із цими - розробка нової Конституції, яка забезпечила засади демократичного правління, вільні вибори, створення політичних партій, громадських рухів, місцеве самоврядування та ін.

Зовнішній вплив визначався ступенем включення Болгарії до основних міжнародних структур і інститутів; формами міжнародної політичної, економічної та іншої підтримки, хоча уряди розраховували на більш значну допомогу; рівнем зацікавленості іноземних інвесторів у капіталовкладення в економіку тощо. Надмірне втручання міжнародних фінансових інституцій у фінансово-економічну діяльність мало позитивні та негативні наслідки, створюючи окремі загрози суверенітету країни. Щодо кореляції внутрішніх та зовнішніх чинників, підкреслимо їх комплексний характер при значному домінуванні внутрішніх феноменів.

3. Дослідження політичного розвитку Болгарії показало, що суспільство наприкінці 1980-х рр. було в стані системної кризи, зумовленої авторитарно-тоталітарним політичним режимом на чолі із Т.Живковим, за період правління якого назрівала кризова ситуація, тобто “зношування” керівної ролі компартії, стагнація економічної системи, загострення етнічних і релігійних проблем, неможливість системного реформування політичного механізму в цілому. Значна зовнішня залежність мала як позитивні, так і негативні наслідки, що також відбилося на стартових можливостях трансформації. Режим було скасовано “згори” діями “реформаторів”, на яких значно вплинув зовнішній чинник.

4. Аналіз політико-правових актів РБ свідчить, що значну роль у забезпеченні політичних умов переходу та легітимації інститутів відіграв НКС. Проте політико-юридичним обґрунтуванням трансформації стало прийняття Конституції в липні 1991 року. Вона юридично легітимувала парламентську модель правління, гарантувала відповідальність уряду перед парламентом, дотримання громадянських прав і свобод, захист прав національних меншин тощо, хоча конституційне закріплення не означає, що діяльність політичних інститутів завжди відповідає демократичній практиці.

Незважаючи на складність процесу, інституціоналізація політичної системи відбулася швидко і дозволяє виокремити такі етапи: 1989 - 1991 рр. - деінституціоналізація старої системи і водночас легітимація нових інститутів; 1991 - 2000 рр. - юридичне затвердження владних інститутів, а також початок визначення основних проблем їх діяльності, які пов'язані з реорганізацією органів влади, дублюванням політичних і адміністративних функцій структурами виконавчої влади, відсутністю належної юридичної бази, економічних і політичних передумов функціонування тощо; 2001 - 2006 рр. є етапом пошуку відповідних механізмів у вирішенні перелічених проблем. Участь Болгарії в євроатлантичній інтеграції більш позитивно вплинула на терміни і темпи, ніж на якість інституційної трансформації.

5. Система стримувань і противаг знайшла своє відображення в “трикутній конфігурації публічної влади”, за якої парламент уособлює законодавчу владу, уряд - виконавчу, а президент республіки - так звану “нейтральну владу”. Разом з трьома основними політичними інститутами держави в парламентській моделі міститься Конституційний суд, на який покладені функції політичної юрисдикції. Характерною рисою є відсутність явно вираженого домінуючого інституту публічної влади.

Особливого значення у парламентській формі правління набувають взаємовідносини законодавчої і виконавчої влади та політична відповідальність уряду перед парламентом. Інститут президента є ключем до розуміння парламентської моделі правління в Болгарії, який був задуманий і впроваджений як стабілізуючий чинник у цій політичній системі. Суттєвим є те, що Конституцією передбачались заходи, що не допускають ситуації, за якої глава держави може підміняти діяльність інших гілок влади. Усвідомлення цього статусу є вкрай важливим для України, політичне керівництво якої пов'язує конституційний устрій з парламентсько-президентською формою правління.

6. Аналіз “імпорту” та імплементації демократичних інститутів дає підстави стверджувати, що посткомуністична політична трансформація не може розглядатися як формальний “імпорт” західних політичних інститутів. Це процес поєднання “домашніх” та запозичених формальних і неформальних практик. У дисертаційному дослідженні доведено, що в політичній трансформації зовнішній вплив і зовнішній досвід з точки зору імпортування конкретних інституційних форм використовувався вибірково, у тих його елементах, які здавалися політичній еліті доцільними у конкретно-історичних умовах країни. Внаслідок цього у державному устрої Болгарії можна виявити різні комбінації запозичень, які походять головним чином з болгарського минулого, нинішнього французького, німецького і навіть американського зразків (виборча система, праймеріз, інститут президентства, система противаг тощо).

7. Одним з найважливіших результатів політичної трансформації є становлення і розвиток болгарської багатопартійності, яка характеризується як спільними для Європи і країн ЦСЄ тенденціями, так і національною специфікою. Початковий етап відзначений пізнім, але динамічним, кількісним збільшенням політичних партій. Хоча вони розмежовувались за віссю ліві - праві, в їхніх програмах домінували основні ліберально-демократичні цінності. Головна розбіжність виявилася у протистоянні за віссю комунізм - антикомунізм, виразниками і носіями якого були БСП і СДС, що значно затримало просування на шляху до сучасного демократичного суспільства. Постійна конфронтація і неминуче загострення політичної ситуації призвели до серйозних перестановок у партійному просторі, зміні оцінок у політичних настроях і делегітимації основних політичних акторів.

Сучасну партійну систему Болгарії визначає широкий спектр партій лівого, лівоцентристського, правого та центристського напряму. Специфічним і унікальним суб'єктом є радикальна партія “Атака”. Розвиток партійної системи характеризується коаліційністю та спробами пошуку компромісів, які часто диктувалися прагматичними намірами, зокрема, бажанням бути прийнятими в ЄС. Є підстави вважати, що болгарська партійна система проходить болісний процес від біполярності через центристські тенденції до двопартійної системи. Перспективи визначатимуть фактично дві партії ліво- та правоцентристського напряму - БСП і ГЄРБ.

8. Наявність та можливості діяльності опозиції є важливою ознакою політичної трансформації. Опозиція в Болгарії порівняно з країнами ЦСЄ не має політичної “біографії”. Тому на самому початку конституювання СДС як опозиційної партії було зроблено низку політичних прорахунків та помилок, пов'язаних з її коаліційністю, відсутністю політичного досвіду та відповідної освіти еліти. Політична і управлінська некомпетентність СДС призвели до примітивного антикомунізму, насильницької декомунізації і прагнення відновити довоєнний порядок за допомогою приватизації та реституції на землю і комунальну власність. Це спричинило значну соціальну диференціацію і швидке розчарування від демократичних змін, а також позначилось на становленні середнього класу. Сьогодні створені умови для парламентської і позапарламентської опозиційної діяльності, але криза в лавах опозиційних сил стала на заваді її реабілітації серед болгарського електорату. Відсутність законодавчого забезпечення опозиції також гальмує її розвиток як інституту стійкого демократичного суспільства і потребує вирішення як у Болгарії, так і в Україні.

9. Найважливішим механізмом демократизації суспільства є інститут виборів, який розглядається як форма легітимації влади. Багаторазові чергові та дострокові вибори у політичному житті Болгарії стали показником соціально-політичних, економічних і соціокультурних змін. Вони дають змогу враховувати настрої громадян, усвідомлення ними сутності соціальних трансформацій та здійснювати за їх допомогою демократичні процедури, формувати органи представницької і виконавчої влади, які несуть головну відповідальність за вирішення багатьох проблем суспільства. Останні парламентські та президентські вибори свідчать про певний абсентеїзм, недовіру до партій та зростання протесту з боку різних верств болгарського електорату. Разом із тим реальна практика показує, що саме інститут виборів затвердився у політичній свідомості громадян на неформальному рівні і продовжує зміцнюватися, що є дуже важливим на етапі консолідації демократії в РБ.

10. Висвітлюючи роль політичної еліти, у дисертації доведено, що стратегія переходу визначалась представниками владних структур, головним чином, пізньокомуністичною номенклатурою і новою непрофесійною політичною елітою. На першому етапі переходу здійснювалась, перш за все, внутрішня номенклатурна ротація. Проте і пізніше не з'явилися інституційні механізми формування нової політичної еліти. Разом з тим зросла потреба в осмисленні процедури підготовки верхнього ешелону “керівних кадрів” і наявності державної концепції у вирішенні проблем формування національної політичної еліти на різних її рівнях як у Болгарії, так і в Україні.

11. Авторське бачення перспектив політичної трансформації пов'язане із соціокультурною складовою посткомуністичного розвитку, ментальністю суспільства. Характеристика культурного середовища, до якого імплантується демократична система, не мала великого значення на стадії руйнування тоталітарної політичної системи, але вона стає вирішальною з погляду перспектив виживання нових демократичних режимів, їх здатності затвердитися і консолідуватися. Тому важливим є врахування чинника політичної культури і традицій, які зумовлюють цивілізаційний контекст трансформації і позначаються на результатах переходу. Однією з причин повільних темпів демократизації у Болгарії є те, що балканські країни належать до східнохристиянської цивілізації, якій притаманна сакралізація державної влади, ідея соціальної справедливості, колективізм тощо. Тому істотну перешкоду демократичних змін становила невідповідність між передумовами трансформації і очікуваннями її результатів, коли запити формуються не на підставі внутрішніх можливостей задовольняти їх, а завдяки зовнішнім чинникам (різноманітна допомога, інтенсивний інформаційний обмін, ідеологічні переконання, нові стратегії).

Демократичний проект 1990-х р., який привів Болгарію до НАТО та ЄС, завершився. Проте це тільки перший етап трансформації, адже велика кількість проблем демократичного транзиту залишається невирішеною. У новому проекті необхідно усвідомити та зважити, що болгари живуть у іншому суспільстві з якісно новими соціальними феноменами. Формуються нові генераційні, ідейні, політичні, культурно-ціннісні реалії, які потребують нової стратегічної концептуалізації. Перспектива вбачається у новому мисленні, новій ідентичності традиційних інституцій і у необтяжених перехідним періодом нових політичних лідерах, що дозволить консолідувати політичну систему та її відносини з суспільством.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

І. Монографія:

1. Мілова М.І. На шляху до парламентської демократії: болгарський варіант: Монографія./ Мілова М.І. - Одеса: Астропринт, 2005. - 328 с.

Рецензії:

1. Бебик В. Модерні болгарські терни парламентської демократії / В.Бебик // Політичний менеджмент. - 2006. - №3 (18). - С. 182 - 186.

2. Брусиловська О.І. Болгарія сучасної доби: особливості політичної трансформації / О.І.Брусиловська // Наук. вісн. Одес. держ. економ. ун-т. - Науки: економіка, політ-я, історія. - Одеса, 2008. - № 21(41). - С.196-198.

ІІ. Статті у наукових фахових виданнях:

1. Мілова М. Партійна система Республіки Болгарія у контексті сучасних європейських тенденцій / М. Мілова // Політичний менеджмент. - 2008. - №4 (31). - С. 88-100.

2. Мілова М. Інституціоналізація політичної системи у контексті посткомуністичної трансформації (на прикладі Болгарії) / М.Мілова // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць / Гол. ред. С.В.Ківалов. - Одеса: ПП ??Фенікс??, 2007. - Вип. 30. - С. 403 - 410.

3. Мілова М.І. Проблема “сильної” держави в посткомуністичній трансформації (досвід Болгарії та України) / М.І. Мілова // Правова держава. - 2007. - № 9. - С. 246 - 254.

4. Мілова М. Вплив зовнішніх чинників на посткомуністичні перетворення у Болгарії: сучасні підходи / М.Мілова // Вісн. Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. Сер. соц-я. політ-я. - Одеса, 2006. - Т.11. Вип.10. - С. 346 -352.

5. Мілова М. Парламентська модель політичної системи Болгарії як показник посткомуністичної інституціональної трансформації / М.Мілова // Наук. вісн. Одес. держ. економ. ун-т. - Науки: економіка, політ-я, історія. - Одеса, 2006. - № 10 (30). - С. 167 - 180.

6. Мілова М.І. Партійна система Болгарії: становлення, сучасний стан і перспективи розвитку / М.І. Мілова // Наук. вісн. Одес. держ. економ. ун-т. - Науки: економіка, політ-я, історія. - Одеса, 2006. - № 14 (34). - С. 140 - 151.

7. Мілова М. Політичний “центр” у сучасній Болгарії: національна специфіка і основні проблеми / М.Мілова // Грані. Наук. і громад.- політ. альманах. - Дніпропетровськ, 2006. - № 6 (50). - С. 141 - 146.

8. Мілова М. Посткомуністична трансформація політичних інститутів: проблема “імпорту” / М.Мілова // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць / Гол. ред. С.В.Ківалов. - Одеса: ПП ??Фенікс??, 2006. - Вип. 29. - С. 206 -214.

9. Мілова М. БСП: важкий шлях до демократії або трансформація у парламентську партію / М.Мілова // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць / Гол. ред. Є.Є.Камінський - К.: Ін - т світ. екон. і міжн. відносин НАН України, 2005. - Вип. 31. - С. 11 - 23.

10. Мілова М. Інститут президентства як нове явище у політичній трансформації посткомуністичних країн: на прикладі Болгарії та України / М.Мілова // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць / Гол.ред. С.В.Ківалов. - Одеса: ПП ??Фенікс??, 2005. - Вип. 25. - С. 153 -160.

11. Мілова М. Посткомуністична опозиція: особливості становлення (на прикладі Болгарії та України) / М.Мілова // Держава і право. Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Вип. 30. - С. 615 - 622.

12. Мілова М. Болгарія: від соціалістичної до сучасної багатопартійності. Проблеми й уроки початкового етапу трансформації / М.Мілова // Держава і право. Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004.- Вип. 26. - С. 624 - 633.

13. Мілова М.І. Болгарський варіант постсоціалістичного переходу: характер, особливості і парадокси / М.Мілова // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць / Гол.ред. Є.Є. Камінський. - К.: Ін - т світ. економ. і міжн. відносин НАН України, 2004. - Вип.27. - С. 135 - 152.

14. Мілова М.І. Політичні інститути Болгарії: проблема ефективності на етапі демократичного транзиту / М.І.Мілова // Перспективи. Наук. журнал. Сер. філос. істор. соц-я, політ-я. - Одеса, 2004. - № 4 (28). - С. 55 - 60.

15. Мілова М. Президент у парламентський системі правління (досвід Болгарії) / М.Мілова // Віче. - 2003. - № 7. - С. 66 - 71.

16. Мілова М. Роль виборів у політичних процесах сучасної Болгарії / М.Мілова // Політичний менеджмент. - 2003.- № 3. - С. 158 - 169.