Війна - продовження чи поразка політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Есе з дисципліни конфліктологія

Війна - продовження чи поразка політики

війна державний політика дипломатія

Це питання, на мою думку, має філософський, світоглядний характер. Адже відповідь на нього, по-перше, залежить більшою мірою від точки зору того, хто намагатиметься на нього відповісти. А по-друге, що логічно випливає з першого, - правильної відповіді на нього не існує. Мені більш близька теза про те, що війна є продовженням політики, а не її поразкою. Поясню це так:

По-перше, визначимося з тим, чим є війна і чим є політика. Політика - це управління за допомогою влади, стремління до її отримання, спосіб реалізації інтересів. Взагалі, політика є, по суті, діяльністю, направленою на досягнення певних цілей, отримання певного результату. В свою чергу, війна є однією з фаз конфлікту. Конфлікт може виступати як частина діяльності держави, направленої на досягнення результату, себто і війна як одна з фаз конфлікту - може. Участь держави у війні аргументована цілями цієї держави. Так, це може бути здобуття нових територій, ресурсів, розширення сфери впливу, забезпечення своєї безпеки (шляхом завдання передчасного удару) і т.д. Політика також має мету. Цілі політики та цілі війни можуть співпадати (повернення територій, забезпечення безпеки), або ж досягнення цілей війни може сприяти досягненню цілей політики. В обох випадках, війна є частиною політики, її продовженням. Сам факт війни не є поразкою політики, а навпаки її органічною частиною, адже саме політика приводить державу до війни, а значить без війни досягнення політичних цілей держави не є можливим. Інша справа, що негативний результат війни (програш у ній, чи розпад держави в її результаті і т.ін.) може покласти край проводимій політиці. Але сама війна не є програшем політики, адже виступає її невід`ємною частиною, якщо вже відбувається.

По-друге, хочу зазначити, що не варто прирівнювати одне до одного поняття політики та дипломатії, позаяк це зовсім різні категорії. Війна є констатацією неспроможності держави вирішити конфлікт мирними засобами, тобто поразкою дипломатії, яка, власне, і будується на мирних методах досягнення цілей. Політика ж свій інструментарій ніяк не обмежує. Вона може користуватися як дипломатичними, так і силовими, насильницькими інструментами, керуючись інтересами держави. Тобто війна під таким кутом зору виступає лише інструментом досягнення політичних цілей, а отже, знову ж таки є частиною політичного процесу, його продовженням.

Історія знає багато прикладів, коли війна була частиною розроблених політичних програм, частиною державної політики. Так, згадуючи колоніальні часи, не можна ігнорувати безліч колоніальних воєн, ціллю яких було завоювання нових територій - колоній - для метрополії. Колоніальна політика Іспанії, Португалії, Англії та інших держав спиралася саме на війни як на першочерговий інструмент, адже завоювання території передує її облаштуванню, економічному розвитку на користь метрополії і так далі. Без завоювання (без війни) немає і колоній, немає і колоніальної політики. Так, бачимо, що війна є невід`ємною її частиною, її продовженням. Говорячи про сучасність, сьогодні спостерігаємо нове явище - так звану інформаційну війну, метою якої є набуття переваги над супротивником через маніпуляції інформацією, способом її подачі і т.д., впливом за її допомогою на широкі маси людей, або навпаки на вузькі кола, в залежності від цілей війни. Інформаційна війна також є частиною політичної гри, якщо політика вимагає маніпулювання інформаційним простором. Нацистський уряд Німеччини позиціонував війну як частину своєї політичної програми, розширення Німеччини та її впливу було частиною його політики, війна ж стала її інструментом. Сам факт розв`язання війни не констатував поразку політики, а навпаки - її продовження, її втілення. Війна і є політика, в її силовій формі. Сьогоденний конфлікт між Росією та Україною також, на мою думку, є продовженням політики, адже політики використовують військові методи для втілення своїх намірів: російські - утримати біля себе Україну, збільшити тиск та вплив на неї, українські - відстояти цілісність та суверенітет. З позицій реалізму і те, і інше є національними інтересами двох держав. Політику їх захисту покликана втілити війна. Вона не припиняє політику, що ми зараз і спостерігаємо.

Сила, національний інтерес - одні з основних понять, якими оперує концепція політичного реалізму. Сьогодні вона є превалюючою у поглядах на політику та, власне, на те, за якими принципи варто її здійснювати. Політичний реалізм зовсім не заперечує війну як засіб досягнення цілей, навіть навпаки. Сила, за реалістами, є єдиним засобом реалізації інтересів держави. А відтак, і війна є невід`ємним інструментом політики.

Таким чином війна є частиною політики, її інструментом, окремим втіленням, за допомогою якого перша прагне досягти поставленої мети. Політика не обмежується в методах її проведення, і війна є одним з них, а отже і частиною політичного процесу. Настання війни не означає кінець політики - це ми також можемо бачити з наведених прикладів. Позиції реалізму, в свою чергу, цілком підтверджують такі судження. Отже, справді, війна - продовження політики, не її поразка.

Размещено на Allbest.ru