Центр-периферійні відносини в територіально-політичній системі держави з позицій просторової ідентифікації

По-восьме, культурно-історичні регіони України є носіями реліктових форм соціополітичної орієнтації, яка дається взнаки в умовах адміністративно-територіальної, економічної, культурної та геостратегічної асиметрії регіональних уподобань.

По-дев'яте, дискредитація Центру, втрата лояльності до загальнополітичної стратегії розвитку призвели до активізації політичної активності регіонів. Це підвищило ризик відцентрових тенденцій, обумовлених не лише політичною риторикою, але й довготривалою відсутністю державної регіональної політики, значними диспропорціями в економічному та культурному розвитку. Проблеми місцевого самоврядування та місцевого адміністративного управління, міжбюджетної асиметрії, податкової політики та проблеми значних диспропорцій адміністративно-територіального устрою (значне коливання населення, площі областей, кількості районів та селищ в областях та ін.) окреслилися в архаїчних історико-культурних формах, які мали наочно демонструвати опозицію Центру.

По-десяте, вилучене з риторики поняття “регіон” навіть не мало до 2005 р. загальноприйнятого тлумачення та носило умовний характер, метою якого було означення маргінальності, периферійності частин політичного цілого. Проте саме зі сталістю та позитивністю образів наявного територіально-політичного утворення, з якістю самоідентифікації громадян, з міцністю локальних іконографій та їх інкорпорованістю у загальнонаціональну ідентичність залежить статус України як держави в системі центр-периферійних світових відносин.

По-одинадцяте, образ геокультурного, політичного, транспортного та ін. центру ніколи не надається ззовні. Цей образ може сформуватися лише як внутрішній, лише при наявності високої самооцінки у мешканців певної території, які демонструють внутрішню цілісність та цілеспрямованість. Локальні ідентичності вбудовані у загальнонаціональну. Проте, українська національна свідомість виявилася розколотою, амбівалентною. До того ж ця амбівалентність є територіально вираженою. Громадяни переважно мають “подвійну ідентичність” при домінуванні локальної, що є “захисною реакцією на політичні перетворення”. Розбіжності в ідентифікаціях свідчать про значну амплітуду розходження позицій громадян з різних регіонів щодо низки питань “загальнонаціонального характеру, насамперед, стосовно державної мови, вибору суспільно-політичної моделі, геополітичного вектора, розколу православ'я та інших”.

Усе вищевикладене вказує на слабкість та невизначеність культурно-політичного ядра національного утворення, на вкорінену проблему відсутності єдиного центру, навколо якого повинна ущільнитися українська нація. “Природні” культурно-історичні регіони України традиційно відчувають власну маргінальність у загальному Цілому, що обумовлює сталість соціально-політичних тенденцій у національному розвитку.

На основі проведеного дослідження, автор висловлює такі відповідні практичні рекомендації.

Загальні положення і висновки можуть бути використані:

- у визначені геопросторової доктрини України;

- у процесі створення внутрішньодержавної стратегії забезпечення гармонійного розвитку регіонів;

- підвищення доцентрових тенденцій у процесі регіональної консолідації національного простору;

- у правотворчості, в тому числі і з удосконалення законодавства з питань подолання асиметрії регіонального розвитку;

- у розробленні й читанні нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах;

- у підготовці курсових, дипломних, кандидатських та докторських робіт з даної проблематики.

адміністративний регіональний суверенітет

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Державне управління і місцеве самоврядування в Україні: Хрестоматія. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник. - Т.1. (серія “Україна: історія і сучасність”. Вип. 2). (Член авторського колективу). - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - 248 с.

2. Організація державної служби в Україні: Теорія та практика. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - 244 с. (Член авторського колективу).

3. Лісовський В.М. Використання традицій Запорозької Січі в сучасній розбудові паланок на Півдні України // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 20. - Політичні науки. - Миколаїв. - Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2004. - С. 61-67.

4. Лісовський В.М. Адміністративний устрій земель Запоріжжя в період Нової Січі (1734-1775) // Наукові праці: Збірник наукових праць. - Т.12. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МФ НАУКМА, 2002. - С. 92-98.

5. Лісовський В.М. Культурно-історичні регіони України та їх роль у політичному процесі розвитку держави // Менеджер: Науковий журнал. - Вип. 4 (38). - Донецьк: Вид-во Донецький державний університет управління, 2006. - С. 182-184.

6. Багмет М.О., Лісовський В.М. Загальні проблеми регіональної політики держави: сутність та зміст // Сучасна українська політика, політики і політологи про неї. - Вип. 7. - Київ - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. - С. 438-448.

7. Лісовський В.М. Регіональна політика в Україні та її роль в модернізаційному процесі становлення держави // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 27. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - С. 66-70.

8. Лісовський В.М. Моделі устрою територіально-політичних систем держав // Науковий вісник. - Вип. 17 (37). - Одеса: Вид-во Одеського державного економічного університету, 2006. - С. 55-63.

9. Лісовський В.М. Регіональна політика в контексті політичних досліджень // Сучасна українська політика, політики і політологи про неї: Науковий журнал. - Вип. 8. - Київ - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - С. 186-196.

10. Лісовський В.М. Теорія “центр-периферійних” відносин: розвиток та концептуальна трансформація // Сучасна українська політика, політики і політологи про неї: Вип. 9. - Київ - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - С. 255-266.

11. Лісовський В.М. Паланки на території війська Запорізького (виникнення та принципи управління) // Історія України: Зб. наук. праць. - Вип. 15. - Київ-Донецьк: Ін-т історії України НАН України, 2001. - С. 133-138.

12. Багмет М.О., Лісовський В.М. Система козацького управління періоду Нової Січі // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля: Науковий журнал. - Вип. 9 (55). - Історичні науки. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - С. 15-19.

13. Лісовський В.М. Геокультурні образи національного простору України: // Наукові праці: Науково - методичний журнал. - Вип. 52. - Політичні науки. - Миколаїв. - Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. - С. 190-195.

Размещено на Allbest.ru