Основи політології

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян.

26. Внутрішня структура політичної влади. Підходи до визначення поняття політичної влади

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональна, психологічна та ін. Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління - як специфічний спосіб забезпечення класового панування. Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру. У реляціоністських концепціях влади (реляція - донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп. Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро - (як атрибут макросоціальних систем), мезо - (на рівні конкретних систем - сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи). Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів. Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками. Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (3. Фрейд та ін.) проблема влади - це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою. та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням держ влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи: панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять. Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість. Теорія Парето: У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом, Другий тип-Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія. Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс: Обґрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть: Створення будь-яких великих організацій, обов'язково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

27. Політична влада та проблема її легітимності

Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада може бути легітимна і нелегітимна.

Легітимна - це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.)

Нелегітимна - коли відбув. Переворот влади, або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали.

Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин:

історично-перехідний період

технологічний переворот

зміна соц. стр.-ри сусп., коли з'явл. нові соц. класи

зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці під ча структ. змін

прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою

якщо вже існуючі нові владні стр.-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення.

Шляхи подолання кризи:

зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу

проведення корінних стр.-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.

створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп

28. Поняття та класифікації політичних режимів. Співвідношення політичних режимів та громадянського суспільства

1. Демократичний режим. Дем. режим - це найбільш прогресивний пол. порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності. Сьогодні дем. режим панує в багатьох країнах світу. Хар-ні його ознаки: виборність в органи держ. влади, поділ держ. влади на законодавчу, виконавчу й судову, широкий спектр прав та свобд громадян, їх захист та гарантуваня, діяльність недерж. сусп.-пол. організацій як рівноправних партнерів д-ви., пол. плюралізм, гласність, широкі можливості для особистості впливати на процес прийняття й здійснення пол. рішень. Тоталітарний та посттоталітарний режим

Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь». Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі. Посттоталитарний режим система в який відмирання комунизму досягло такої точки коли не маркс теори не комунист практика зовсім не впливають на сусп. Авторитарний режим.

Авт. режим базується на безумовному підпорядкувнні владі. Заміна керівних кадрів здійснюється шляхом кооптації, а не передвиборної конкурентної боротьби між кандидатами на відповідальні держ. посадиза подібних режимів відсутні або ігноруються встановлені з-ном процедури, внаслідок чого припинення й передавання влади часто є результатом насильства, конфронтації, а не інституціоналізації. В умовах такого режму панує виконавча влада. Парламент хоча й зберігається, але значну частину його призначають, а не обирають. Він перетворюється а дорадчу установу при голові д-ви, котрий, у більшості випадків, сам посідає всі ключові держ. посади. Основні методи держ. діяльності - накази й коанди. Особистасть втрачає здатність до самостійності суджень та дій, сліпо підкоряючись авторитету.

29. Тоталітаризм як вид політичного режиму та його основні характеристики

У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні. Найбільш реакційним режимом є тоталітарний [9]. Це насильницьке політичне панування групи «вибраних», яких очолює «вождь» (фюрер, дуче). Основні ознаки цього режиму: тотальний контроль за всіма сферами життя суспільства, заборона конституційних прав і свобод, демократичних організацій, репресії, мілітаризація суспільного життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

30. Поняття політичної культури. Складові політичної культури

Політична культура - це специфічний, історично і класове зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура - це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Термін «політична культура» має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі; система переконань про моделі політичної поведінки і політичні інститути; модель орієнтації і поведінки в політиці; сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян; ідеологічне, надбудовне явище, особливий різновид культури, якість, спосіб духовно-практичної діяльності і відносин, що забезпечують відбиття, закріплення й реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів тощо. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп.

Размещено на Allbest.ru