Держава: ознаки та атрибути. Сутність і специфіка міжнародних відносин

Виходячи з характеристики функцій партій, можна визначити предмет їхньої діяльності. З нашого погляду, головними напрямками діяльності партій є;

* вивчення механізмів виникнення та розв'язання протиріч суспільних відносин;

* розробка системи колективного обгрунтування та прийняття рішень;

* вироблення системи відбору і підготовки у члени партії, їх навчання;

* створення національної інформаційної сітки та національного інформаційного банку даних про існуючі протиріччя та методи їх розв'язання;

* розробка методів діагностики стану громадського організму;

* формування та діяльність у міжнародній асоціації партійних організацій, головна мета якої - узгодження загальнолюдських інтересів і механізмів розв'язання протиріч.

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т. д. На думку В. Шпшюка, існують вісім параметрів, які утворюють парадигму партії:

Охарактеризуйте основні принципи та цілі зовнішньо-політичної діяльності сучасних держав

У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та' створення передумов для державного втручання в економіку. З'явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

Основними причинами активного втручання держави в управління економічними процесами, стали:

1) Суттєві зміни у механізмі конкуренції під впливом розвитку монополістичного та олігополістичного стану ринку, що спричинило перехід до недосконалої конкуренції, коли механізм ціноутворення формується не лише під впливом попиту та пропозиції, вільного змагання багатьох виробників.

2) Ускладнення на основі вищеназваних процесів проблем саморегулювання економічної системи в цілому, що проявляється в циклічності розвитку ринкової системи в різних її формах.

3) Відсутність соціальних гарантій, соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороби, старості.

4) Усуспільнення та одержавлення частини господарства в національному та міжнародному масштабах, перетворення держави на активний суб'єкт економічних відносин. Так, у Великій Британії, яка є типовим прикладом змішаної економіки, 26% робочої сили зайнято у державному секторі, а 74% - в приватному.

Основні форми втручання держави у ринковій економічній системі в господарське життя такі:

- формування довгострокової та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної кон'юнктури прогнозування можливих варіантів розвитку національної економіки залежно від економічних реалій, що складаються в народному господарстві;

- визначення довгострокових стратегічних та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані знаходяться розвиток економіки, стабільність цін, повна зайнятість, зовнішньоекономічна рівновага.

Основними видами економічної політики сучасних держав у ринковій економіці є: фінансово-бюджетна (або фіскальна) політика, кредитно-грошова (або монетарна), цінова, інвестиційна, антимонопольна, структурна, аграрна, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, природоохоронна тощо. Основними інструментами економічної політики виступають: індикативне планування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, регулювання доходів та витрат населення. Держава у сучасній ринковій економіці виступає не лише у ролі власника певної частини основних фондів і виробленого продукту, але й у ролі гаранта економічної стабільності всієї економічної системи з позицій збереження та подальшого її розвитку.

Відбуваються зміни і в господарському механізмі. Планові методи використовуються не лише при розробці державних програм, а й у крупних корпораціях, де формуються стратегічні плани розвитку, а для планування продукту використовуються маркетингові дослідження.

Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні соціальної ринкової економіки.

Вперше термін соціальне ринкове господарство введений у широкий обіг в програмі ХДС (християнсько-демократичної партії) Німеччини "Дюссельдорфські основні принципи" (1949). Найбільший внесок у розробку філософії та принципів функціонування соціального ринкового господарства був зроблений представником кельнської школи А. Мюллером-Армаком і видатними німецькими економістами В.Ойкеном та Л.Мікшем.

Альфред Мюллер-Армак, Вальтер Ойкен, а за ними й політик Людвіг Ерхард відводили у концепції соціально орієнтованої системи економіки одне з чільних місць діяльності держави, як активному регулюючому органу. Основними цілями такої діяльності мало стати:

- забезпечення умов конкурентної боротьби на принципах справжньої ефективності (політика в сфері конкуренції).

- корегування результатів ефективної конкуренції за допомогою соціальних компенсацій (соціальна політика).

- формування та регулювання господарської діяльності (організаційна політика, політика регулювання процесів і структурна політика).

Білет №19

Партійна система - система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями)1). Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, яка в свою чергу є у своєму широкому розумінні певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв”язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні - систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Різновиди партійних систем можуть виділятися на базі різноманітних критеріїв (безумовно, що не лише кількості партій, як це нерідко робиться у вітчизняній політологічній літературі). Спробуємо позначити теоретичні підходи, що можуть застосовуватися для створення більш детальної типології партійних систем, розрізняючи при цьому, по-перше, загальносистемні та суто політичні критерії класифікації, а по-друге, виділяючи цілу низку конкретних критеріїв у межах кожного з цих двох великих блоків (груп) класифікації.

Виходячи зі специфіки загальносистемних (тобто суто системних, не політичних) характеристик політичних систем, можуть бути запропоновані такі групи класифікацій цих систем:

1) стабільні та нестабільні;

2) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються;

3) функціонуючі у нормальній та у надзвичайній обстановці;

4) поляризовані (точніше - біполярні), багатополярні та атомізовані;

5) альтернативні (з визначенням принципу допустимості ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні;

6) молоді та такі, що мають досить тривалу історію і базуються на сталих традиціях;

7) партійні системи, що знаходяться на етапі свого зародження (це може бути так званий період “протопартійності”, тобто відсутності партій як таких, але виникнення двох або кількох чітко виражених, але ще недостатньо структурованих політичних блоків, що протистоять один одному), та такі партійні системи, що перебувають на стадії успішного розвитку або увійшли в період свого занепаду і саморуйнування;

8) наднаціональні, загальнонаціональні (ті, що відносяться до конкретної країни), регіональні та локальні (місцеві) партійні системи тощо.

Загальновизнаною та найбільш продуктивною є класифікація М. Дюверже, заснована на відмінностях у структурі партій і організації їх внутрішнього життя. Структура являє собою найбільш синтетичний компонент, зазнає вплив значного числа факторів (ідеології, цілей, соціальної бази і т.д.). У той же час саме структура сприяє адаптації партії до мінливих умовами, виступає необхідним елементом виживання партій у політичній боротьбі. Серед структурних характеристик М. Дюверже виділив загальне організаційне будову, систему членства, органи керівництва. На основі цих змінних він розрізняв кадрові та масові партії.

На перш місце серед міжнародних проблем людства виходять глобальні проблеми. Термін "глобалізм" (від лат.- globus - земна куля, франц.- global - всесвітній) означає проблеми, які мають всезагальний характер. У другій половині XX століття ці проблеми висунулися на перше місце. Особливістю цих проблем є їх комплексність і системність, що зумовлюється зростаючою єдністю планети Земля.

До глобальних проблем належать ті, що:

- зачіпають інтереси всього людства;

- мають загальнопланетарні масштаби й характер;

- якщо їх не подолати, вони загрожують усьому людству.

Вирішити ці проблеми можна тільки об'єднаними зусиллями всіх держав, а також координацією в масштабах планети (на рівні міжнародних організацій, зокрема ООН).

Виділяють такі основні групи глобальних проблем:

- соціально-політичного характеру (запобігання ядерних війн; припинення виробництва зброї масового знищення; зміцнення системи міжнародної безпеки; вирішення регіональних конфліктів);

- соціально-економічнрго характеру (подолання економічної відсталості; забезпечення економічного зростання і на його базі подолання злиднів і голоду);

- оптимізації демографічних проблем;

- комплекс людини: реальне забезпечення прав; ліквідація голоду; духовний розвиток особистості; соціальні й економічні можливості;

- екологічні проблеми: гармонійне співіснування з навколишнім середовищем; кардинальна зміна поглядів на природу й можливості збереження її потенціалу.

Глобальні проблеми виникли й розвиваються в рамках взаємопов'язаних і взаємовпливаючих систем: "людина - природа" й "людина - суспільство". Людина стала домінуючою ланкою в комплексі цих проблем. Саме це й становить головну небезпеку. Оволодівши знаннями та інформаційно-технологічними ресурсами, людина порушила рівновагу взаємин з навколишнім світом. Суперечності відносин "людина - природа" набули катастрофічного характеру. Тому глобальні проблеми мають соціоприродний характер. Саме в цьому полягає суть глобальних проблем.

Отже, джерела глобальних проблем можна поділити на дві великі групи: загострення суперечностей між людиною і природою (екологічні, енергетичні, продовольчі та інші проблеми) та відносини між людиною і її місцем у суспільстві (проблема війни й миру, демографія, злочинність тощо).

Глобальні проблеми мають такі риси:

- відсутність єдиного центру формування глобальних проблем;

- глобальні проблеми виникають і розвиваються як рівнодіюча взаємодія існуючих світових центрів;

- динамізм і суперечливість;

- загальносвітовий масштаб.

До найбільш гострих глобальних проблем належать:

- екологічна;

- демографічна;

- продовольча;

- енергетична;

- сировинна;

- охорони здоров'я;

- освоєння нових ресурсів, у тому числі й тих, що мають космічний (позапланетарний) характер;

- подолання відсталості, слаборозвинутості багатьох країн і регіонів;

- освітня (вирівнення можливостей);

- боротьба з наркоманією;

- глобальний тероризм;

- збереження земної атмосфери;

- очищення водних басейнів і Світового океану та їх цивілізоване використання тощо.

Усі ці проблеми надзвичайно гострі для людства, але найболючіші - це політико-військові, демографічні й екологічні.

Білет № 20

1. Охарактеризуйте форму державного правління та державного устрою сучасної України

Державний устрій України - це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституцій но-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Державний устрій (лад) України включає такі складові:а) форму держави та її конституційне закріплення;

б) характеристику України як демократичної держави;в) визначення України як суверенної незалежної держави;г) конституційне закріплення України як правової держави;д) характеристику України як соціальної держави.

Україна є унітарною державою. Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною. Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється. Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції); Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава про йшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на від повідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції).

До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади - парламент України, єди на система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на осно ві поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'я зана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа яких належить і Україна.

Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні по лягає у тому, що Конституція передбачає міцну президент ську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призна чення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Консти туції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).

Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним го лосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.

По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.

По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).

За формою державного режиму Україна є демократич ною державою (ст. 1 Конституції).

Демократизм Української держави знаходить своє вира ження у

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверен ною і незалежною державою.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою.

Сутність правової держави полягає в демократизмі, на родному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у пра вовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.

Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалеж ність суду, законність діяльності всіх органів держави, пра вовий захист людини і громадянина державною владою.

Для правової держави характерно те, що вона добровіль но обмежує державну владу Конституцією як основним за собом такого обмеження і законами.

Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховен ство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

2. Назвіть основні національні інтереси України та вкажіть, в діяльності яких міжнародних організацій бере участь українська держава

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

Сучасна ситуація у світі характеризується багатьма взаємопов'язаними процесами, що прямо або опосередковано впливають на стан Української держави та суспільства.

Серед них домінуючу роль відіграють процеси глобалізації.

Основним змістом цих процесів є формування глобальних світових ринків, посилення взаємодії та інтеграції національних економік, утворення нових центрів економічного тяжіння і політичного впливу.

Незмінні базові національні інтереси України визначають і незмінні пріоритети й стратегічні цілі зовнішньої політики нашої держави..

Визначено такі пріоритети і стратегічні цілі.

Забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та ефективне входження української економіки у світову економічну систему,

Приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки,

розширення активної взаємодії з країнами-членами Європейського Союзу, Росією, США, та країнами-регіональними лідерами.

Розвиток українсько-російського співробітництва на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключової умови забезпечення національної та регіональної безпеки.

Перегляд цілей, формату та механізмів діяльності СНД з метою його максимального використання для забезпечення національних інтересів України. Кожної країни-учасниці.

Україна, як співзасновник Організації Об'єднаних Націй, є членом 20 її організацій, а також 60 постійних та тимчасових органів. Ради Європи (РЄ).

Размещено на Allbest.ru