Політичні лідери і стратегії реформ у країнах Східної Європи

Напередодні грудневих подій 1989 року обіймав посаду директора Технічного видавництва. Очолив Фронт національного порятунку як орган влади, що взяв відповідальність очолити народний рух. Автор „Звернення до країни Ради Фронту національного порятунку”. Філіали Фронту контролювали всю країну, всі центри влади. У цей період Й. Ілієску стає харизматичною фігурою, що виражає загальнонаціональну потребу вивести країну з економічного глухого кута і культурного застою, покінчити з поліцейськими методами управління державою.

У травні 1990 року Й. Ілієску обирається президентом Румунії, переобирається на цю посаду 1992 року. Того ж року Й. Ілієску на базі Фронту національного порятунку (його демократичної частини) утворює Партію соціальної демократії Румунії.

1996 року Й. Ілієску програв президентські вибори представнику партії праволіберального ґатунку Демократична конвенція Румунії Е. Константинеску. Президентські і парламентські вибори 2000 року привели до влади Партію соціалістичної демократії Румунії, яка повернулась на арену політичного життя як найвпливовіша організація соціал-демократичної спрямованості лівоцентристського ґатунку. До влади як президент країни знову прийшов Й. Ілієску.

У зовнішній політиці Румунія прагне інтегруватися у європейські та євроатлантичні структури. У квітні 2004 року вона стала членом НАТО, а в січні 2007 року - членом ЄС.

У грудні 2004 року президентом Румунії обрано Т. Башеску - політика центристського напряму, мера Бухареста. Прем'єр-міністром став К. Терічану.

Отже, в країнах Центральної і Східної Європи відбуваються суперечливі процеси. Держави регіону перебувають на різній стадії переходу до демократії. Між ними існують істотні відмінності в рівні демократизації, стабільності демократичної системи, консолідації демократії. Електорат у цих країнах віддає перевагу політичним силам то ліберально-демократичного, то лівого спрямування.

В усіх країнах Центральної і Східної Європи існують такі атрибути демократії, як демократичні вибори, законодавчі органи і уряди, багатопартійність, неурядові організації, відносно незалежні засоби масової інформації. Гарантовано дотримання громадянських прав і свобод, захист прав національних меншин. Разом з тим, досвід політичної трансформації свідчить, що наявність окремих структурних елементів демократії не обов'язково означає встановлення реальної демократії. Про рівень демократизації країн свідчить не наявність демократичних інститутів на кшталт західних, а ефективність їх функціонування в конкретних умовах країн, що трансформуються.

Процес становлення владних структур відбувається з труднощами. Загальною хворобою є конфлікт між законодавчими і виконавчими структурами через брак досконалих правових норм їх взаємовідносин. Трапляються випадки корупції серед законотворців і державних чиновників.У країнах регіону ще не сформоване сильне громадянське суспільство, яке стало б важливим фактором політичної активності й тиску на неефективні владні інститути.

Усі країни Центральної і Східної Європи прагнуть увійти до ЄС і НАТО. У липні 1997 року лідери Альянсу підписали протоколи про приєднання до НАТО трьох нових членів - Чехії, Угорщини і Польщі. Після ратифікації протоколів державами Альянсу навесні 1999 року, ці держави, а в квітні 2004 року і Болгарія, Словенія, Словаччина, Румунія стали повноправними членами НАТО.

На нинішньому етапі США прагнуть розмістити у Польщі і Чехії, як країнах НАТО, елементи ПРО [23].

1 травня 2004 року до 15 країн-членів ЄС приєдналися 10 нових держав, серед них Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, а з 1 січня 2007 року - Болгарія і Румунія.

Які уроки можна винести для України з досвіду країн Центральної і Східної Європи?

Перший. У період гострих політичних негараздів ефективних засобів відновлення контролю над суспільними процесами необхідно шукати в нових, більш дієвих формах правління, в підвищенні ефективності діяльності інститутів влади, а не в жорстокій боротьбі парламенту, уряду, президента та у витончених політичних інтригах. Досвід постсоціалістичних країн підтверджує, що і президентські, і напівпрезидентські форми державного правління, в яких витримано рівновагу повноважень, гарантують демократичний розвиток країни. Парламентські системи правління, як правило, також забезпечують процес демократизації при наявності суперповноважень прем'єр-міністра. Відбувається це тому, що в цих східноєвропейських країнах при владі стояли президенти, повноваження яких були офіційно обмежені, але які мали потужний авторитет у суспільстві. Здатність В. Гавела приборкати авторитарні амбіції тогочасного прем'єр-міністра В. Клауса допомогла утримати Чехію на шляху демократизації. Те ж можна сказати про взаємовідносини А. Гьонца і прем'єр-міністра Й. Антала в Угорщині, вплив президента Ж. Желєва на уряд, який періодично очолювали соціалісти.

Другий. Глава держави має бути лідером нації. Суть лідерства - здатність запропонувати перспективний курс розвитку країни, спрямований на забезпечення національних інтересів і добробуту народу. Громадяни України, як свідчать соціологічні дослідження, бажають бачити на посаді президента визнаного лідера загальнонаціонального масштабу, раціонального політика, який, очоливши державу, впевнено завершив би економічні реформи, поборов бідність, безробіття, викорінив злочинність, корупцію, клановість. До останнього часу цього не відбулося. Надзвичайно складні завдання постали перед владною елітою після формування в серпні 2006 року, відповідно до змін до Конституції, парламентської коаліції і затвердженням нового уряду, який повинен стати місцем для скоординованої чіткої роботи, а не плацдармом для боротьби за владу. Протистояння, яке виникло між гілками влади і яке послаблює владу, обумовлене: болісним процесом перерозподілу повноважень; недосконалістю змін, внесених до Основного Закону; суб'єктивним фактором, фактором взаємовідносин між керівниками держави та їх оточенням. Очевидно, що слабка і безвідповідальна влада не зможе утриматись тривалий час тільки за рахунок колишніх обіцянок народові, які абсолютно не виконуються. Через те у нинішньої української влади залишається єдиний вибір: або залучити у свої ряди справжніх професіоналів, які, доклавши значних зусиль, зможуть виправити існуючу ситуацію; або її змете вихор історичних змін.

Третій. Для посилення стратегічної складової діяльності владних структур, її аналітичного супроводу необхідно активно використовувати інтелектуальний потенціал духовної еліти, яка професійно володіє словом, образом, гаслом, здатної апелювати як до сумління, так і до розуму громадян, і яка, зрештою, не повинна стояти осторонь від державних проблем, а має повернути собі голос, стати справжньою совістю нації і сказати своє слово так, щоб її почули і суспільство, і правляча еліта.

І на закінчення. Кожному етапу суспільного розвитку, кожній політичній системі й політичному режимові властиві свої методи управління суспільством. За умов тоталітаризму, як правило, владарюють диктаторські типи політичних режимів, які діють не за демократичними законами, а шляхом маніпулювання свідомістю мас. Проте політична історія свідчить, що лише за умов демократичного суспільно-політичного устрою відкривається можливість формування політичних режимів, які в основу своєї діяльності кладуть демократичні цінності. Процес цей відбувається складно, суперечливо (приклад тому останні події в Угорщині, Польщі, Чехії).

Консолідувати українське суспільство і повернути вектор його розвитку в бік реальних демократичних перетворень може тільки першочергова і найбільш прискіплива увага влади, її політичних лідерів до створення умов суворого контролю за виконанням прийнятих і тих, що будуть прийняті, законів і демонстрація особистісних зразків поведінки, які б відповідали сучасним демократичним цінностям.

Яким бачиться вихід із ситуації? На сучасному етапі для українського народу сильна демократична влада є нагальною потребою.

Література

1. Див.: Республика Албания // Центральноевропейские страны на рубеже ХХ - XXI вв. Аспект общественно-политического развития. Историко-политологический справочник. - М., 2003. - С. 14 - 31.

2. Див.: Там само. - С. 19 - 20.

3. Див.: Конституція Республіки Угорщина // Конституції нових держав Європи та Азії. - К., 1996. - С. 311 - 322.

4. Див.: Ткач Д. І. Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій: Монографія / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. - К.: МАУП, 2004. - С. 121 - 123.

5. Ференц Дьюрчань: „Для наших отношений очень важны экономика, экономика и еще раз экономика” // Зеркало недели. - 2005. - 12 февраля.

6. Див.: Сагайдачный Н. Венгрия: Бой за демократию // Зеркало недели. - 2006. - 7 октября.

7. Див.: Dalos G. Die letzte Ltauch der Ara Antall // Enrapaische Rund Schau. - 1994. - № 2. - S. 90 - 91.

8. Див.: Конституція Чеської Республіки з 16 грудня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії. - К., 1996. - С. 488 - 502.

9. Цит. за: Рудич Ф.М. Много ли власти нужно власти? (Украина в контексте трансформации полит. систем в странах СНГ и Балтии, Центр. и Вост. Европы): Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Довіра, 1999. - С. 119.

10. Klaus V. Die Tschechische Republic und die Integration Europas // Europaische Rund Schau. - 1994. - N 3. - S. 5.

11. Див. про це детальніше: Довгялло М. С. Политическая история зарубежных славянских стран новейшего времени: Справочник / Минск: ТетраСистемс, 2006. - С. 21-23.

12. Див.: Друзенко Г. Сто на сто по-чешски // Зеркало недели. - 2006. - 14 октября.

13. Див.: Конституція Словацької Республіки з 1 вересня 1992 року // Конституції нових держав Європи та Азії. - К., 1996. - С. 463 - 480.

14. Див.: Словацкая республика // Центральноевропейские страны на рубеже ХХ - XXI вв. Аспекты общественно-политического развития. Историко-политический справочник. - М., 2003. - С. 157 - 158.

15. Сирук М. Динамизация диалога. Украина и Словакия интенсифицируют отношения // День. - 2007. - 28 февраля.

16. Див.: Конституція Республіки Болгарія. Прийнята Великими Народними Зборами 12 липня 1993 // Конституції нових держав Європи та Азії. - К., 1996. - С. 132 - 152.

17. Див. про це: Бурдяк В. І. Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 494.

18. Див.: Конституция Республики Польша от 2 апреля 1997 г. // Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник: В 4-х т. - Т. 3. - М., 1998. - С. 685.

19. Див.: Зеленько Г. „Навздогінна модернізація”: Досвід Польщі і України. - К.: 2003. - С. 186.

20. Див. про це детальніше: Локошина Л.С. Александр Квасневский - президент всех поляков // Политические лидеры и стратеги реформ в Восточной Европе. - М., 2003. - С. 44 - 75.

21. Див.: Роман П. Операція „Жовтий шлейф”, або Останній час диктатора Ніколає Чаушеску // Україна. Європа. Світ. - 1995. - 8 - 15 лютого.

22. Див. про це детальніше: Биткова Т. Г. Политические лидеры и их роль в преобразовании румынского общества // Политические лидеры и стратегии реформ в Восточной Европе. - М., 2003. - С. 111 - 120.

23. Див.: Горбулін В. Про ПРО і не лише // День. - 2007. - 13 березня.