Терміносистеми державних стандартів з електротехніки, дефініції та вдосконалення навчального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРМІНОСИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ СТАНДАРТІВ З ЕЛЕКТРОТЕХНІКИ, ДЕФІНІЦІЇ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Латинін Ю.М.

Анотація

Латинін Ю.М.

Терміносистеми державних стандартів з електротехніки, дефініції та вдосконалення навчального процесу

На підставі системного підходу проведений аналіз терміносистем державних стандартів та підручників з електротехніки, а також дефініцій понять. Зроблений висновок, що без відповідного вдосконалення терміносистем та дефініцій використання стандартів у сучасному навчальному процесі неможливе.

Аннотация

Латынин Ю.М.

Терминосистемы государственных стандартов по электротехнике, дефиниции и совершенствование процесса обучения

На основе системного подхода проведен анализ терминосистем государственных стандартов в области электротехники. Анализируются дефиниции понятий, приведенных в стандартах и учебниках, на отражение в формулировке наиболее существенных сторон предмета или явления. Сделан вывод, что без существенной корректировки терминосистем и дефиниций невозможно их эффективное использование в учебном процессе.

Annotation

Yu.M. Latynin

Terminological Systems of State Standards in Electrical Engineering, Their Definitions and Improvement of Training Process

Based on the systems approach the analysis has been made of the terminological systems of state standards in the field of electrical engineering. The definitions of notions given in standards and textbooks are being analyzed from the point of view of representing the most essential sides of the subject or phenomenon in the formulation. The conclusion is made that the effective use of terminological systems and definitions is impossible without substantial correction.

В Україні триває перехід на державну мову в усіх сферах. Проблеми термінології, понятійного апарату повинні упереджено вирішувати державні стандарти України (ДСТУ). Станом на 1.01.2003 р. у галузі електротехніки створено понад 150 ДСТУ [1]. Вони без сумніву зіграли позитивну роль. Але, на жаль, вони утворюють й багато проблем, перешкод тим, хто їх використовує. Україна не мала досвіду, традицій, фахівців у створенні стандартів, а необхідність прискореної розробки призвела до зниження їх якості. Деякі вузько-галузеві стандарти, що містять загальні поняття, створювалися раніше ніж базові [2-4], які стандартизують узагальнюючи поняття електротехніки. Тому одні і ті ж поняття у різних стандартах визначаються різними словосполученнями - термінами. Навіть фахівець не знайомий з історією питання сприйматиме їх різними, не тотожними поняттями. Неоднозначність назв термінів істотно ускладнює користування, перешкоджає широкому використанню їх у навчальному процесі. Суперечать один одному й базові стандарти [2-4].

Метою статті є аналіз терміносистем стандартів з електротехніки, дефініцій понять підручників стосовно типових похибок, що їм притаманні, і які обмежують їх використання у сучасному навчанні. Найбільш поширеною є плутанина у використанні назв термінів, дефініцій понять слів “значення” та “величина”. Найчастіше замість поняття “величина” вживають термін “значення”: “операторний струм (п.3.152,[3]) - величина, отримана з... значення... шляхом перетворення Лапласа...”, або “доведенням її напруги до значення того ж порядку, що і напруга...” (п.259 [5]). Така підміна не є рівноцінною - неможливо ототожнювати величину з її значенням [6]. Не можна вживати й поняття “величина” у якості кількісного параметра даної властивості й використовувати словосполучення величина “струму” (п.109[7]), напруги тощо. Струм, напруга самі по собі є величинами і при такому вживанні виникає тавтологія. ДСТУ 3827-98 [8] є навіть показовим: в розділі 5 “Параметри та характеристики величин” у визначенні 39 понять 37 разів ужите слово “значення”. Дамо дефініцію поняття “величина” у відповідності з [9]: 1- розмір, обсяг, протяжність чогось; 2- (мат.) те, що можна виміряти й обчислити.

Таким чином, величина - узагальнене поняття: довжина, вага, електричний опір, напруга тощо, тобто все, що вимірюється, або обчислюється на підставі попередніх вимірів. Є скалярні, векторні, тензорні величини. Властивості електротехнічних пристроїв (машин, трансформаторів, перетворювачів) у більшості випадків характеризують скалярні (струм, напруга, ЕРС, опір тощо), рідше - векторні величини: магнітна індукція, напруженість електричного, магнітного поля. Перші повністю та однозначно визначають властивості машини, явища, процесу завданням одного числа. Вектор визначає числове значення (довжина вектора) та його напрямок.

При аналізі електричних та магнітних кіл змінного струму застосовують математичні методи векторного та комплексного (символічного) аналізу. Але у назвах термінів, їх дефініціях поняття вектор ЕРС, напруги, струму (це умовні вектори) треба уникати і не визначати через них інші. Чи існує реально “комплексна потужність”? Ні, а “повна потужність” існує. Отже, визначати реактивні опір чи потужність як уявну частину комплексних “опору” чи “потужності” (п.3.59, 3.61 [3]) недоцільно. У противному випадку виникає суперечність між визначенням скалярної величини, а опір та потужність є такими, та поняттями векторної чи комплексної величини. Наприклад, у підручнику формулюють

“§1.10 Закон Ома для... комплексних значень струму і напруги в електричних колах змінного струму з елементами R,L,C”. Отже, не можна ототожнювати скалярну величину з векторною. Наприклад, визначати векторну величину “магнітну індукцію в робочому проміжку обертової електричної машини (ЕМ)” (п.162)[6] через скалярну - “середнє значення магнітного потоку на одиницю площі у повітряному проміжку”, а тим більше - ототожнювати величину із значенням. Визначати скалярну величину (повний синхронний опір синхронної машини (СМ) - п.210[6]) через “...відношення векторної різниці між ЕРС і напругою на виводах обмотки якоря СМ до струму...” не можна. Аналогічно виникає безглуздя при визначенні скалярної величини ([8],п.6.8, 6.9 - складової напруги) через “... додавання векторів... ЕРС....та напруги...”. Не дуже вдалий термін існує і в міжнародному стандарті: “розрахункова величина” (п.3.100[3]): “значення величини, яке встановив конструктор, щоб визначити нормальний режим роботи пристрою”. Таке словосполучення, дефініція його змісту обумовлює суперечність між сутністю цих двох понять: величину не можна отримати на підставі розрахунків. Це можна зробити тільки по відношенню її числового значення. Тому доцільніше пристрій характеризувати терміном “параметр”, “розрахунковий параметр”, або “розрахункове значення параметра пристрою”. Саме останній й установлює чи розраховує конструктор.

Існує плутанина між близькими, але по сутності різними поняттями - “параметр” й “характеристика”. ДСТУ 2818[10] наводить геометричні п.3.2; кінематичні, п.3.3; динамічні, п.3.4; та термодинамічні характеристики. Але в базовому стандарті з ЕМ [6] такі характеристики відсутні. Більш того, термін “габарит” (п.2) визначає його як “геометричну характеристику”. Але дефініція п.3 “єдина серія” стверджує “із закономірно зростаючими параметрами: номінальною потужністю й габаритом“. Отож, останній подано, як параметр ЕМ. У відповідності з визначенням [9] характеристика: “опис, визначення істотних, характерних особливостей, ознак чого-небудь; графічне зображення властивостей чого-небудь за допомогою кривої, який-небудь основний графічний показник чогось”. Аналогічно визначають характеристику базові стандарти [3,7]: залежність між двома або кількома величинами, що характеризують роботу пристрою. Але дефініція поняття “клас точності - характеристика..” свідчить про те, що не всі розуміють її у відповідності з вищенаведеним визначенням.

Параметр [9]: 1. - (мат.) - величина, що входить у математичну формулу й зберігає своє постійне значення лише в умовах даної задачі; 2 - (фіз., техн.) - величина або величини, які характеризують які-небудь властивості явища, процесу, системи, машини; 3 - змінну величину, від якої залежить значення іншої змінної величини. Параметрами ЕМ є коефіцієнти, що стоять перед незалежними змінними у рівняннях електромеханічного перетворення енергії: активні опори, взаємні індуктивності, індуктивності розсіяння, повні індуктивності обмоток. Нажаль, базові стандарти не визначають поняття “параметр”. Частковий стандарт із якості електричної енергії [11] визначає його так: “параметр (електричної енергії) - величина, що кількісно характеризує яку-небудь властивість електричної енергії (частоту, напругу, форму кривої напруги чи струму)”, тобто ототожнює з числовим значенням. Але стандарт (ДСТУ 2847-94 «Перетворювачі електроенергії напівпровідникові») до параметрів електричної енергії відносить і кількість фаз, а до характеристик - потік реактивної потужності та показники якості. Зауважимо, що потік реактивної потужності базові й інші стандарти не визначають взагалі. Цього поняття немає й у різноманітних джерелах з електротехніки. Показники (маються на увазі числові) якості теж безпосередньо неможливо віднести до характеристик, оскільки вони не визначають залежність між величинами.

Найчастіше ототожнюють між собою поняття “величина” та “параметр” із їх числовими значеннями. Вони хоч і близькі, але не завжди тотожні поняття. Наприклад, активний, реактивний, повний електричний опір (п.123,126,124) чи провідності (п.127,125) стандарт [3] визначає через параметр. Але такі ж електричні властивості, а саме: кондуктанс (п.123) магнітний опір (п.152) та провідність (п.153), імпульсний електричний опір (п.143) і провідність (п.144) [3] стандартизує через величину. В назвах термінів розділу 4 ДСТУ 2267-93, визначенні їх сутності 26 разів використане слово “значення”. Доцільніше назву розділу починати не зі слова параметри, а значення параметрів. П.101 та 102 стандартизують терміни “параметри неробочого ходу (короткого замикання) електротехнічного виробу (ЕВ)”, як значення параметрів при роботі виробу в цих режимах. У російському стандарті коротка форма терміну вже не містить слова “значення”. І це вірно: параметри не зводяться тільки до числового значення. Назва термінів цього стандарту бажає кращого. Наприклад, “робоче значення параметра ЕВ (п.102”, “найбільше (найменше) значення робочого параметра ЕВ” (п.103). Якщо визначити поняття “робочий параметр”, як величину, що характеризує роботу машини у певних межах зміни її навантаження чи умов функціонування, то воно передбачатиме й зміну параметра, тобто існування найменшого (найбільшого) значення. Використання слів, що не несуть суттєвої інформації про поняття порушує раціональну стислість терміну, його дериваційну здатність. Таким чином, неоднозначність поняття параметр, відсутність його дефініції у базових стандартах дає змогу розробникам нових уживати цей термін у різному сенсі. Розділ 5 стандарту [8] має назву: “Параметри та характеристики величин”. Але, які параметри чи характеристики притаманні скалярній величині? Визначення останньої (див. вище) їх не передбачає. Якщо послідовно дотримуватися сутності понять “величина” і “параметр”, то необхідно усвідомити: основні величини вже визначені базовими стандартами з електротехніки [2,3]. Але коли вони стосуються конкретних пристроїв, то це вже їхні параметри. Отже, “магнітна індукція”, як загальне поняття - величина, а “магнітна індукція в основному проміжку обертової ЕМ” - параметр ЕМ. Аналогічне вдосконалення дефініцій понять треба зробити і в інших спеціалізованих стандартах.

Подібна ситуація склалася з найбільш уживаним у стандартах словом “номінальний”. У довіднику [12] терміни з цим словом складають понад 15% від його обсягу. Але в стандартах (і в межах одного й того ж) його вживають із різним значенням. Одні стандартизують номінальну величину чи параметр, інші - номінальне значення величини чи параметра: номінальна напруга електричної мережі - параметр...; номінальна частота - частота..., “номінальне навантаження - значення навантаження…”. У стандарті [8] поняття величина та “номінальне значення” ототожнюються. Дійсно, дефініція визначає цю величину як “числове значення...”. Різне тлумачення сутності понять із словом “номінальний” прослідковується в назвах термінів (союзних, і навіть міжнародних стандартів), їх дефініцій (для одній і тій же властивості об'єкту дані різні по сутності визначення [12]). Можливо в останньому випадку переклад визначення поняття зроблений не дуже вдало й необхідно звернутися до тлумачних словників. Російські стандарти у 50% випадків уживають слово “значення”: «номинальные данные трансформатора - указанные изготовителем параметры (частота, мощность, напряжение, ток), обеспечивающие его работу в условиях установленных нормативным документом и являющиеся основой для определения условий изготовления, испытаний и эксплуатации». Але «номинальные данные электрической вращающейся машины» - «совокупность числовых значений…параметров, обусловленных изготовителем и указанных на табличке…». Таке ж становище й у вітчизняних ДСТУ. Отже, у багатьох випадках стандарти ототожнюють номінальну величину з її значенням. Не дивно, що у дефініції поняття струм перевантаження (п.109[7]), вжите словосполучення “найбільше номінальне значення”.

Дефініція ковзання в [10] через кутові швидкості (поля збудження статора та механічну) не відповідає визначенню ковзання через синхронну частоту й частоту обертання ротора (п.195,[6]). Остання базовим стандартом не визначена. Такої формули практично не містять й підручники з електротехніки. Заплутує її сутність й зауваження (див. примітку), що для машин змінного струму синхронна кутова швидкість дорівнює щ₀/p, де щ₀ - еталонна кутова швидкість. Але останнє поняття не визначає жоден стандарт у галузі ЕМ. Кутова швидкість містить трансцендентне число р. Тому використання за таким форматом формули при числових розрахунках, побудові графіків буде обумовлювати ускладнення, заважатиме її використанню у навчальному процесі.

Термін - слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, суспільного життя, тощо, тобто логічне наукове поняття, яке в сукупності з іншими поняттями певної предметної галузі є складник наукової теорії. Дефініція - стислий логічний вислів, який містить найістотніші ознаки визначуваного поняття: логічний опис поняття термінами відомих понять відповідної предметної галузі, що дає змогу відрізнити його від інших понять у межах системи понять. Основні вимоги до визначення поняття 13]: наявність лише суттєвих, тобто необхідних та достатніх ознак; -системність; - відсутність тавтології; - однозначність; - несуперечність визначенням іншим і, в першу чергу, базовим стандартам; - стислість та мовна правильність.

Розрізняють ієрархічні та неієрархічні види відношень між поняттями. Ієрархічні відношення пов'язують поняття, що належать до різних рівнів абстракції. Наприклад, родоводові відношення - це ієрархічні відношення, які вказують, що вужче за обсягом (видове) поняття походить від ширшого за обсягом (родового) поняття. Вужче поняття має всі ознаки ширшого і ще хоча б одну додаткову ознаку. Що це означає на практиці? Дефініція найбільш загальних, основних понять даної галузі, які визначають базисні стандарти, повинні бути складовою частиною у визначенні більш часткових термінів. Більш того, дефініція повинна бути такою, щоб було, ясно до якого з найзагальніших класів понять (явище, предмет, процес, наслідок процесу, подія, властивість чи стан) належить визначуване поняття.

Наведемо приклад визначення різних видів резонансу в електричному колі. Базовий стандарт визначає родове поняття стосовно його прояву у електричному колі. Резонанс - явище різкої зміни струмів чи напруг…. Стосовно резонансу взагалі це буде вже видове поняття. В цьому сенсі він повинен містити ознаки більш загального поняття - резонанс [9]: явище різкого зростання амплітуди коливань..., що настає при певній частоті зовнішнього впливу на цю систему. Будемо вважати, що базовий стандарт дає визначення саме родового поняття. У стандарті з якості електричної енергії (п.4.62[11]) гармонічний, тобто більш частковий резонанс визначають, як явище посилення гармонік струму чи напруги…. Зауважимо, що слово гармонічний не дуже вдале, оскільки у визначенні мова йде про гармоніки. Дефініція більш часткового поняття субсинхронний резонанс - це резонанс…., який викликає коливання з частотою нижчою за номінальну. Визначення усіх трьох видів резонансу не містять єдиного родового поняття - зростання струму чи напруги. Отже, дефініції не пов'язані між собою, а терміносистеми стандартів не є повними.

Підручники з електротехніки теж не завжди вдало визначають це поняття та його сутність. Найбільш типові дефініції:“В механической системе резонанс наступает при равенстве собственной частоты колебаний системы и частоты возмущающей силы,... В цепях переменного тока,...., могут возникнуть явления резонанса, которые аналогичны явлению резонанса в механической системе. Однако полная аналогия - равенство собственной частоты колебаний электрического контура частоте возмущающей силы (частоте напряжения сети) - возможна не во всех случаях. (стр.90,91)”. Борисов Ю.М., Липатов Д.Н., Зорин Ю.Н. Электротехника М. Энергоатомиздат, 1985. -552с. Визначення не відповідає істині: ні в механіці, ні в електротехніці резонанс не настає, коли вказані частоти співпадають. Але більшість підручників з електротехніки і навіть фізики, де розглядають електричні кола синусоїдного струму, стверджують, що: “при малом активном сопротивлении и равенстве угловых частот щ = щ₀, где щ - частота подведенного напряжения, а щ₀ - собственная частота электрической цепи, будет иметь резкое возрастание амплитуды колебаний тока - электрический резонанс”(стор.38 Китунович Ф.Г. Электротехника Минск Вышэйшая школа, 1999. -400с.); “максимум тока получается при совпадении частоты ЭДС с частотой собственных колебаний” (Зильберман Г.Е. Электричество и магнетизм. М. Наука, 1970. - 384с). Прикладів такого визначення богато. Наприклад, аналогічну дефініцію дає Попов В.С. (“Теоретическая электротехника”-М.: Энергия.1970. - 608с.). З ними можна було б погодитися, якщо вжити в них поняття “власна частота незгасаючих коливань контура”. Власні коливання у реальному контурі, тобто при відсутності джерел живлення, є завжди згасаючими. Частоту їх визначають усі властивості, параметри, які притаманні коливальному контуру, тобто R,L,C, а не тільки L та C. Наявність резистора, активного опору R контура не є бажаним явищем, оскільки погіршує його резонансні властивості. Щоб зменшити цей вплив, докладають багато зусиль, але звільнитись повністю від нього неможливо: реальний контур завжди має втрати енергії. Отже, власна частота його залежить від R, хоч у значно меншій мірі, ніж від L та C. Не можна погодитись і з дефініцією резонансу струмів: “якщо індуктивний струм у колі дорівнює за значенням ємнісному” (стор.66, Родзевич В.Е. Загальна електротехніка. Киів, ВШ.,1993. -183с.). Струм не буває ємнісним, індуктивним, або ще якимось. Ці властивості притаманні споживачеві, навантаженню. Тому така дефініція не є доцільною.

Розгорнуте визначення наведено Лосевым: “в простейшем случае резонанс наступает, когда внешняя периодическая сила изменяется с частотой, равной частоте собственных колебаний системы. Характеристика (4.9) имеет максимум, обусловленный резонансом напряжений. Однако максимум получается не на резонансной, а на некоторой оптимальной частоте щ_опт. Уменьшение оптимальной частоты по сравнению с резонансной частотой объясняется влиянием реактивного сопротивления емкости….. (стор.172[14]). Этим же объясняется большее значение максимального коэффициента передачи по сравнению с резонансным...” Але автори підручника ([15], стор. 105)] підкреслюють: “частоты, при которых наблюдается фазовый (совпадение по фазе тока и напряжения) и амплитудный (максимум амплитуды заряда конденсатора) резонансы не совпадают с частотой собственных колебаний.” І це відповідає істині. Отже, одні визначення суперечать іншим. Якщо користуватися різними підручниками, то важко зрозуміти не тільки сутність резонансу, але й прийти до єдиного визначення цього поняття.

Резонанс у механіці, електротехніці описують одні і ті ж диференційні рівняння. Тому повинна бути майже повна аналогія між ними. Момент досягнення найбільшої амплітуди механічних коливань, яка визначає корисні й негативні процеси, що можуть виникати при цьому, і вважають резонансом. Він настає при наближенні частоти зовнішньої сили до частоти власних коливань. В електричному колі під дією змінної напруги коливається заряд. Швидкість зміни його у часі є струм. Останній у більшості випадків визначає позитивні й негативні моменти, що можуть виникати при цьому у колі. Наприклад, досягнення максимальної (мінімальної) споживаної потужності, що приводить до нагрівання елементів, або істотного підвищення напруги на останніх. Різниця у прояві резонансу витікає з того, що електричне коливальне коло містить три елементи: 1. -резистор опором R (для коливального кола цей елемент небажаний), 2. - котушку індуктивності L та 3. - конденсатор ємністю С. Електричне коло з котушками індуктивності та конденсаторами можна розглядати, як двополюсник. В цьому випадку доцільно визначати резонанс - по моменту досягнення максимального (мінімального) струму. Ці явища називають: “резонанс напруг” (у нерозгалуженому колі) та “резонанс струмів” у розгалуженому. Коливальний контур можна вважати чотириполюсником. На практиці у більшості випадків так воно і є. В цьому випадку можна “знімати” напругу з будь-якого елемента, що він містить, а прояв і визначення резонансу буде різним у залежності, що фіксувати при наближенні частоти джерела живлення кола до власної частоти контуру. Наприклад, якщо вимірювати заряд або пропорційну йому напругу на затискачах конденсатора, то визначення резонансу, а відповідно резонансної частоти буде одним; якщо фіксувати швидкість коливання заряду, тобто струм (або пропорційну йому напругу на резисторі, якщо такий присутній у колі), то вже іншим. Врешті решт, якщо прив'язатися до прискорення заряду і вимірювати пропорційну цьому параметрові напругу на ідеальній котушці індуктивності, то максимальне значення напруги буде досягатися вже на іншій частоті. Отож, максимуми цих трьох величин досягаються на різних частотах. Але жодна не збігається з власною частотою контуру. Аналогія з резонансом у механіці виникає, якщо резонанс у колі визначити, як досягнення максимальної амплітуди коливань заряду або напруги на затискачах конденсатора. За сутність резонансу в електротехніці приймають явище досягнення максимального значення струму у коливальному контурі. Відповідний момент, коли опір (провідність, якщо коло розгалужене) кола стає найменшим визначають за резонанс. Отже, дефініцію резонансу необхідно формулювати так, щоб вона містила спільні з родовим поняттям слова. Наведемо приклад такого визначення: явище різкої зміни струму чи напруг у електричному колі, що містить котушки індуктивності, конденсатори або елементи з їх властивостями, при наближенні частоти джерела живлення до частоти одного з власних коливань. Досягнення максимального струму у колі при цьому називають резонансом напруг, а мінімуму струму у розгалуженому колі - резонансом струмів.

Дещо по різному стандарти визначають поняття «комутація». Базовий стандарт [3] визначає його так: «зміна структури чи фізичних величин (ЕРС, параметрів) електричного кола», причому визначення російською мовою не співпадає з ним. Така дефініція не є вдалою, оскільки поняття «структура кола» стандарти не визначають. Стандарт [7], який теж можна вважати базовим, визначає його, як «процес перемикання електричних сполучень елементів електричного кола, вимикання напівпровідникового приладу». Така дефініція звужує поняття: тільки перемиканням та вимиканням. Але частковий стандарт [16] визначає його в напівпровідниковому перетворювачі, як «процес керування потоком енергії в основній схемі напівпровідникового перетворювача без переривання постійного струму, що здійснюється шляхом відпирання та запирання вентильних приладів, або перехід струму від одного провідного плеча до наступного в порядку черги їхньої роботи». Дефініція складна, побудована з невизначених (поток енергії в основній схемі, вентильний прилад, які базові стандарти не визначають), малозрозумілих понять (перехід струму..). Отже, вона не є чіткою, слабо корелює з вищенаведеними, не містить риси найбільш загального родового поняття.

Наведемо найбільш типові похибки та недосконалості у проаналізованих стандартах:

1. Реальний об'єкт замінюють моделлю, схемою, напрямок - знаком, полярністю тощо.

У стандарті 2847-94 недоцільно вжите поняття “схема” у 10 термінах, у 2712-94 - у трьох. Це поняття нерідко фігурує у назвах розділів, що робить його найважливішим. А це не відповідає дійсності. У підручниках з електротехніки поняття “схема” вживають у різних сенсах. Наприклад визначають такі: чотирипровідні, однофазні, двофазні, трифазні, мостові, діодні, лічби та відображення тощо. Схема може містити резистор, вимагати використання балансної схеми, мати адресні коди, вхідну напругу, їх перемикають і т.п. Вживають словосполучення “полярність напруги”, “паралельна”, “послідовна схема з'єднання...перетворювачів”. З'єднують між собою перетворювачі, але не схеми. У визначенні поняття ”одноквадрантний перетворювач...має один (а у двоквадрантному - два) напрямок потоку потужності постійного струму...”. Але напрямок є у векторної величини. Потужність у відповідності з дефініцією є скаляром і не може мати напрямку.

2. Вживають не стандартизовані, не визначені, нехарактерні, застарілі поняття:

“Середнє значення постійного струму в схемі... “(п. 6.22),”змінна складова постійної напруги” (п. 6.26,ДСТУ 2847-94). Немає сенсу вводити поняття середнє значення постійного струму, а тим більше - змінної складової. Друге суперечить визначенню цього поняття, а перше - збігається з ним самим. Аналогічно, дефініція терміну “пульсація сталої (постійної) напруги перетворювача (п.6.26 ДСТУ 2847-94)”- змінної складової постійної напруги теж суперечить сутності поняття “постійна напруга”. Невдало використане словосполучення “струм починає перериватися” (п.6.22), “перехід струму від одного... до наступного...” (п. 3.2), або“...навантаження, яке має індуктивно-ємнісний характер”[16]. Струм - явище. Отже, він не може нікуди переходити. Навантаження може містити різні елементи: резистори, котушки індуктивності, конденсатори, або елементи з їх властивостями. Характер кола залежить від частоти джерела живлення і може змінюватися. Але в один і той же час він не може бути “індуктивно-ємнісним”. “Напрямок потоку потужності постійного струму” (п.4.27, 4.30-4.31 ДСТУ 2847-94) є невизначеним поняттям і суперечить загальновідомим положенням теорії електромагнітного поля. Використання поняття “період” (див.п.6.2) у визначенні терміну “коефіцієнт багатоперіодного керування”(п.6.8) -“..ділення числа періодів провідності на суму чисел періодів провідності та непровідності” приводить до непорозуміння. Поняття “період провідності” не існує. Тривалість часу провідності може складати частину від “періоду повторення” і виникає суперечність із визначенням останнього. Отже, замість слова “період” треба вжити словосполучення “тривалість часу ”, або - “проміжок часу". У визначенні поняття п.5.11[16] вжитий застарілий термін “нульова точка трансформатора...або мережі змінного струму”. ДСТУ3270-95 стандартизує поняття, які вже давно існували: “нейтраль”, ”нейтральний вивід”, “нейтраль мережі”. Їх і треба було вжити у визначенні.

3. Використовують різні словосполучення для позначення одного і того ж поняття (як у різних стандартах, так і в одному і тому ж).

Наприклад, ДСТУ2847 вживає у назвах термінів слово “сталий”(п.4.16-18, п.6.26), а у визначеннях - “постійний”, що відбивають одну і ту ж сутність.

4. Не дотримуються порядку розміщення термінів: більш загальні поняття треба ставити попереду, а менш загальні - тільки після них.

5. Недоцільно використовують у дефініціях числові параметри.

6. Російський та український варіанти визначення терміна не співпадають.

7. Допускають у визначеннях понять неточності, тавтологію.

Наприклад, дефініція: симетрична схема напівпровідникового перетворювача (п.5.16,[16]) - схема..., в якій.. усі... мають однакову... схему...”. П.5.14 (ДСТУ2847-94) визначає двопівперіодну схему перетворювача як таку, “що перетворює обидва півперіоди...” Термін “півперіод” стандарти не визначають. Отож, його недоцільно й використовувати. Тим більше, що в стандарті існує термін “період повторення”. При такому визначенні виникає непорозуміння. У відповідності з п.3.1 [16] перетворювач повинен перетворювати параметри електроенергії: напруги, частоти, кількості фаз (п.3.1). Зауважимо, що “кількість фаз” важко віднести до параметрів електроенергії, і стандарт [11] не вважає його таким. Дефініцію двопівперіодного перетворювача (але ніяк не схеми) треба сформулювати так: пристрій, у якого перетворення змінної напруги виникає двічі на протязі періоду, або пристрій, що перетворює змінну напругу обох півперіодів. електротехніка магнітний струм математичний

Використання державних стандартів з електротехніки у сучасному навчальному процесі та підручниках неможливе без докорінної переробки їх терміносистем Базові та вузько галузеві стандарти не є взаємозумовленими, взаємозалежними і потребують докорінної переробки, вдосконалення.

Література

1. Cтандарти України. Покажчик у двох томах. Т.2. - Львів: Леонорм, 2003. - 178 с.

2. ДСТУ 2843-94 Електротехніка. Основні поняття. Терміни та визначення. Київ: Держстанд. України, 1995. -67 с.

3. ДСТУ 2815-94 Електричні й магнітні кола та пристрої. Терміни та визначення. Київ: Держстанд. України, 1995. -105 с.

4. ДСТУ 3120-95 Електротехніка. Літерні позначення основних величин. Київ: Держстандарт України, 1996. -40 с.

5. ДСТУ 2286-93 Машини електричні обертові. Терміни та визначення. -Київ: Держстанд. України, 1994. -120 с.

6. Латинін Ю.М., Мілих В.І. Аналіз базових державних стандартів з електротехніки / Електротехніка та електромеханіка. - 2003. - №.3. - С.77-81.

7. ДСТУ 2267-93 Вироби електротехнічні. Терміни та визначення. - Київ: Держстанд. України, 1993. -47 с.

8. ДСТУ 3827-98 Обертові електричні машини. Характеристики машин. Терміни та визначення. Київ: Держстандарт України, 1999. -39 с.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун,2001. -1426с.

10. ДСТУ 2818-94 (ГОСТ 30149-95) Машини електричні обертові. Позначення літерні та одиниці виміру. - Київ: Держстандарт України, 1995. - 30 с.

11. ДСТУ 3466-96 Якість електричної енергії. Терміни та визначення. Київ, 1997. -35с.

12. Электротехника. Терминология. Вып.3, М.: Изд-во стандартов, 1989. - 344 с.

13. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. Київ: Держстандарт України, 2000. - 32 с.

14. Лосев А.К. Теория линейных электрических цепей М: ВШ, 1987. -511с.

15. Зевеке Г.В., Ионкин П.А., Нетушил А.В., Страхов С.В. - Основы теории цепей М.: Энергоатомиздат 1989. - 528с.

16. ДСТУ 2847-94 Перетворювачі електроенергії напівпровідникові. Терміни та визначення- Київ: Держстандарт України, 1995. - 40 с.

Размещено на Allbest.ru