Розвиток альтернативної енергетики в Китайській Народній Республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Стрімкий розвиток суспільства, науки та техніки, який спостерігається протягом останніх десятиліть, зумовив небачений до цього часу попит на енергоресурси. Забезпеченість країни енергоносіями є запорукою розвитку не лише економіки, а й усіх суспільних сфер життєдіяльності. На даному етапі розвитку світової енергетики все більш значуще місце посідає відновлювана, яка в подальшому взагалі може витіснити традиційну.

Згідно із заявою компанії «Bloomberg New Energy Finance», загальносвітовий розвиток такої екологічно чистої енергетики досяг суттєвого рівня. За результатами моніторингу, який ведеться починаючи з 2004 р., станом на 2011 р. загальносвітові інвестиції в альтернативну енергетику склали 1 трлн дол. США.

За останні п'ять років щорічні показники виробництва сонячної енергії у світі в середньому оцінюються у 60%, вітрової - 27%, етанолу - 20%. Кількість домогосподарств, що використовують сонячну енергію для гарячого водопостачання, перевищила 70 млн. Така інтенсивна динаміка дозволяє прогнозувати експертам, що в найближчі роки нетрадиційні і відновлювані джерела енергії посядуть у виробництві енергії в світі друге місце після вугілля.

У більшості розвинених країн, зокрема у США, ФРН, Японії, Іспанії планують довести частку відновлюваних джерел енергії в загальному енергобалансі до 20-50%. У деяких європейських країнах цей показник перевищив позначку в 20% вже сьогодні. Наприклад, у Данії тільки вітроенергетика забезпечує майже чверть усієї енергії в національній мережі, а у Фінляндії та Швеції за рахунок біомаси виробляється 20-25% тепла.

Головною тенденцією розвитку ринку альтернативної енергетики є зростання частки Азійського регіону. Так, у 2009 р. на Китай припадало 40% світового виробництва сонячних батарей, 30% вітрових турбін і 77% сонячних колекторів для водопостачання. І якщо у 2008 р. КНР інвестувала в альтернативну енергетики 15,6 млрд. дол. США, то в 2012 р. обсяг інвестицій становив 67,7 млрд. дол. США або зріс у 4,3 рази. За цим показником Китай у 2012 р. випередив США, які вклали у розвиток даної сфери 44,2 млрд. дол. США.

Отже, тема курсової роботи « Розвиток альтернативної енергетики в КНР» з дисципліни «Міжнародна економіка» є надзвичайно актуальною.

Мета написання курсової роботи - розкриття сучасних аспектів розвитку світової галузі нетрадиційної та відновлюваної енергетики на прикладі Китаю, дослідження можливих перспектив її розвитку та визначення чинників і засобів з підвищення ефективного використання альтернативної енергетики в Україні.

Для розкриття головних питань плану роботи били опрацьовані роботи провідних вітчизняних учених, які займалися проблематикою використання альтернативної енергії ( І.В.Бондаренко, Г.Б.Варламова, І.А.Вольчина, С.О.Кудрі, Г.Г.Півняка, А.К.Шиндловського та ін..), використані статті періодичних журналів, присвячених висвітленню питань відновлюваної енергетики, а також статистичні матеріали міжнародних комісій та нормативно-правові документи, що показують роль альтернативної енергетики в Україні, регулюють її стан та роль в господарстві та економіці країни.

Курсова робота на тему «Розвиток альтернативної енергетики в КНР» складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Робота має статистичний та наочний матеріал, представлений у вигляді таблиць, графіків, діаграм.



1. Сучасні напрями розвитку альтернативної енергетики

альтернативний енергетика китай

Охарактеризуємо основні види альтернативної енергетики, а саме:

1.Вітроенергетика (автономні вітрогенератори).

Вітроенергетика -- галузь енергетики, що спеціалізується на використанні енергії вітру -- кінетичною енергії повітряних мас у атмосфері. Енергія вітру належить до поновлюваних видів енергії, оскільки вона є наслідком діяльності сонця.

Вітряні генератори мало споживають викопного палива. Робота вітрогенератора потужністю 1 МВт за 20 років експлуатації дозволяє заощадити приблизно 29 тис. т вугілля чи 92 тис. барелів нафти.

Переваги вітроенергетики:

· низька собівартість - вітрова енергетика може конкурувати з ядерною, вугільною та газовою енергетикою;

· нульова вартість паливної складової, адже джерело енергії невичерпне і присутнє в необмеженій кількості;

· екологічність виробництва, адже воно не супроводжується викидами двоокису вуглецю;

· вітроенергетика не має ризиків, пов'язаних із нестабільністю цін на викопне паливо;

· надійність поставок - вітроенергетика дозволяє уникнути залежності від імпорту енергоресурсів;

· модульний дизайн, швидкий монтаж тощо.[ 14, с.24]

Але вітроенергетика є нерегульованим джерелом енергії. Робота вітроелектростанції залежить від сили вітру -- чинника, що характеризується великою непостійністю. Відповідно, віддача електроенергії вітрогенератора до енергосистеми відрізняється великою нерівномірністю як і у добовому, так і у тижневому, місячному, річному і багаторічному розрізі. З огляду на те, що енергосистема сама має неоднорідності навантаження (піки і провали енергоспоживання), зрозуміло, що вітроенергетика вимагає резерву потужності енергосистеми (наприклад, як газотурбінних електростанцій), і навіть механізмів згладжування неоднорідності їхнього виробництва (як ГЕС або ГАЕС). Ця особливість вітроенергетики робить істотно дорожчим отримання даного виду електроенергії.

Невеликі поодинокі вітроустановки можуть мати проблеми з мережевою інфраструктурою, оскільки вартість лінії електропередач і розподільного устрою для підключення до енергосистеми може бути значною. Проблема частково вирішується, якщо вітроустановка підключається до місцевої мережі, де знаходяться енергоспоживачі. І тут використовується існуюче силове і розподільче устаткування, а ВЕС створює певний підпор потужності, знижуючи потужність, яку споживає місцева мережа ззовні. Трансформаторна підстанція й зовнішня лінія електропередач виявляються менш навантаженими, хоча загальне споживання потужності може бути вищим.

Також великі вітроустановки відчувають значні проблеми з ремонтом, оскільки заміна великої деталі (лопаті, ротора тощо. п.) обсягом понад 100 м. є і дорогим заходом.

Отже, недостатня сила вітру та деякі її особливості, вказані вище, за думкою вчених і практиків, навряд чи можуть стати стримуючим чинником у розвитку вітрової енергетики. Особливо, якщо врахувати, що вітрові ресурси є величезними і рівномірно розподілені по всіх регіонах і країнах. Світовий потенціал вітрової енергетики, доступний для виробництва, оцінюється у 53000 ТВт - год. електроенергії на рік. Це в 3 рази перевищує світове споживання електроенергії. [14, с.25]

2.Геліоенергетика (сонячний водонагрівач, сонячний колектор, фотоелектричні елементи).

Геліоенергетика -- отримання енергії від поверхні Сонця.

Енергія Сонця не тільки невичерпна і безкоштовна, але й беззастережно найбільш екологічна за будь-якого з доступних людині видів енергії. Кожні 8 хвилин від Сонця надходить стільки енергії, скільки людство витрачає за рік. Вся потреба людства в енергії на 180 років вперед може бути забезпечена сонячною енергією, яка досягає Землі тільки за один день.[6, c.21]

Є декілька технологій сонячної енергетики (фотоелектрична, сонячно-термальна, біоконверсія, а також гібридні сонячні станції). Одержання електроенергії від променів Сонця не дає шкідливих викидів у повітря. Але виробництво в широких масштабах багатошарових елементів за допомогою таких екзотичних матеріалів, як арсенід галію чи сульфід кадмію, супроводжується шкідливими викидами.

Сонячні батареї мають низку переваг: можуть розміщуватися на будинках, вздовж шосейних доріг, легко трансформуються, можуть використовуватись у віддалених районах.

Головною причиною, котра стримує використання сонячних батарей, була їх висока вартість. Нинішня вартість сонячної електроенергії дорівнює 4,5 дол. за 1 Вт потужності. Отже, ціна 1кВт/час електроенергії у 6 разів дорожче від енергії, отриманої традиційним шляхом спалювання палива. Можливе використання сонячної енергії для опалювання житлових приміщень.

Разом з тим завдання надійного виробництва енергії з використанням тільки сонячної радіації можна вирішити, якщо побудувати гібридну станцію, що сполучає в собі всі три методи перетворення сонячної енергії: фотоелектричний, сонячно - термальний і біоконверсію. Дійсно, у такій станції фотоелектрична система прямо перетворить сонячну радіацію в електрику, що може споживатися відразу в момент його виробництва. Термодинамічна система акумулює сонячну енергію для роботи станції в години пік і в темний час доби. Система біоконверсії забезпечує роботу станції в періоди тривалої відсутності сонячної радіації за рахунок акумулювання біопалива.

3. Найбільш широко в світі використовується гідроенергетика і така її складова як альтернативна гідроенергетика (приливні електростанції, хвильові електростанції, міні- і мікро ГЕС (встановлюються здебільшого на малих річках), водоспадні електростанції).

Гідроенергетика -- це використання енергії природного руху води: течії, водних мас в руслових водотоках і припливних рухах. Найчастіше використовується енергія падаючої води. В даний час гідроенергія є єдиним відновлюваним енергоресурсом, який використовується у більш значних обсягах.

Мала гідроенергетика. Малі та мікроГЕС - об'єкти малої гідроенергетики. Ця частина енерговиробництва займається використанням енергії водних ресурсів та гідравлічних систем за допомогою гідроенергетичних установок малої потужності (від 1 до 3000 кВт). Мала енергетика отримала розвиток у світі в останні десятиліття, в основному через прагнення уникнути екологічного збитку, що наноситься водоймищами великих ГЕС, через можливість забезпечити енергопостачання у важкодоступних та ізольованих районах, а також, через невеликі капітальні витрати при будівництві станцій і швидкого повернення вкладених коштів (в межах 5 років).

4.Геотермальная енергетика:

-теплові і електростанції (принцип відбору високотемпературних грунтових вод та збільшення використання в циклі);

-ґрунтові теплообмінники (принцип відбору тепла від грунту способом теплообміну).

Геотермальна енергетика -- виробництво електроенергії, і навіть теплової енергії за рахунок теплової енергії, котра міститься у надрах землі. Зазвичай належить до альтернативних джерел енергії, поновлюваних енергетичних ресурсів.

У вулканічних районах циркулююча вода перегрівається вище температур кипіння на відносно невеликих глибинах і з тріщин піднімається до поверхні, іноді проявляючи себе у вигляді гейзерів. Доступ до підземних теплих вод може бути здійсненний за допомогою глибинного буріння свердловин.

5. Космічна енергетика (одержання електроенергії у фотоелектричних елементах, розташованих на орбіті Землі, енергія передаватиметься на Землю у вигляді мікрохвильового випромінювання).

Космічна енергетика -- це безпаливна космонавтика й освоєння космічного простору.

Існує реальна з можливість використання цих пристроїв в сферах інших планет та їх супутників, оскільки вже встановлено, що в багатьох біляпланетних просторах сконцентрована і безупинно заповнюється від поверхні Сонця величезна невикористовувана досі поновлювана електроенергія рухомих заряджених частинок природної плазми в магнітосфері планет, наприклад, на Марсі, Сатурні, Юпітері.

Застосування поновлюваної енергії природного електрики і магнетизму для потреби космонавтики й енергетики істотно поліпшить глобальну екологію планети і знизить залежність її від космонавтики і планетарної енергетики загалом, бо тоді буде зайвим здійснювати часті запуски ракетоносіїв і спалювати сировину й паливо планети.

Безпаливна орбітальна космонавтика дозволяє різко здешевити й тимчасово підвищити швидкість всіх систем космічного зв'язку і телекомунікацій.

6. Воднева енергетика і сірководнева енергетика - це напрям вироблення і споживання енергії людством, заснований на використанні водню як засобу для акумулювання, транспортування і споживання енергії людьми, транспортною інфраструктурою та різними виробничими напрямами. Водень обраний як найпоширеніший елемент знаходиться на поверхні землі й у космосі, теплота згоряння водню найвища, а продуктом згоряння в кисні є вода (яка знову вводиться в оборот водневої енергетики).

Газифікація вугілля -- це найстаріший спосіб отримання водню. Вугілля нагрівають з водяним паром до температури 800--1300 °С без доступу повітря. Перший газогенератор було побудовано у Великобританії в 40-ві роки ХІХ століття.

Також водень отримують з біомаси термохімічним чи біохімічним способом. При термохімічному методі біомасу нагрівають без доступу кисню до температури 500--800 °С (для відходів деревини), що значно нижче від температури процесу газифікації вугілля.

Водень нині, переважно, застосовується у технологічних процесах виробництва бензину та для виробництва аміаку. США щороку виробляють близько 11 мільйонів т. водню, що є достатнім річного споживання приблизно 35--40 мільйонів автомобілів. Департамент Енергетики США прогнозує, що вартість водню зрівняється зі вартістю бензину до 2015 року.

7. Біопаливо (одержання біодизеля, одержання метану і синтез-газу, одержання біогазу).

Біопаливо -- паливо з біологічного сировини, одержуване, зазвичай, внаслідок переробки стебел цукрової тростини чи насіння ріпаку, кукурудзи, сої. Є також проекти різного рівня опрацьованості, створені задля отримання біопалива з целюлози і різних типів органічних відходів, але ці технології перебувають у ранній стадії розробки чи комерціалізації. Різниться рідке біопаливо (для двигунів внутрішнього згоряння, наприклад, етанол, метанол, біодизель), тверде біопаливо (дрова, солома) і газоподібне (біогаз, водень).

Біодизель -- паливо з урахуванням жирів тваринного, рослинного й мікробного походження.

Для отримання біодизельного палива використовуються рослинні чи тварини жири. Сировиною може бути рапсова, соєва, пальмова, кокосова олія, і навіть відходи харчової промисловості. Розробляються технології виробництва біодизеля з водоростей.

Біогаз -- продукт зброджування органічних відходів (біомаси), що становить суміш метану і вуглекислого газу. Розпад біомаси відбувається під впливом бактерій класу метаногенів.

Біоводень -- водень, отриманий із біомаси термохімічним, біохімічним чи в спосіб, наприклад водоростями. За оцінками Merrill Lynch - американського інвестиційного банку, припинення виробництва біопалива призведе до зростання цін на нафту і бензин на 15%.[11, c18]

У світовій практиці біотехнології активно використовуються для виробництва біогазу і біопалива, для забезпечення автономного та неза- лежного електро- і теплопостачання. Крім того, біогазові установки можуть використовуватися в якості очисних споруд: на фермах, птахо- фабриках, цукрових заводах і м'ясокомбінатах, для знезараження органічних відходів і для отримання цінних органічних добрив. На біогазових установках, можна переробляти спеціально вирощені енергетичні культури і отримувати біопаливо. Серед переваг біогазового виробництва, є ще одна немаловажна - біогаз можна виробляти скрізь, де доступні біовідходи, і тут же використовувати для інших виробничих або побутових потреб, а надлишки після збагачення, використовувати як транспорне пальне. Це тим більш актуально для районів, в яких часто відбуваються збої в енергопостачанні, пов'язані з технічними проблемами транспортування, обривами і втратами в електромережах, при передачі на великі відстані або з причини повної відсутності центрального енергопостачання у віддалених районах.

Отже, розглянувши використання відновлюваних джерел природних процесів: сонячне випромінювання, енергія вітру, гідроенергія, геотермальна енергія, енергія припливів, біомаса, низькопотенційне тепло різних

середовищ (води, повітря, ґрунту) та ін., можна констатувати:

· досить значні їх потенційні можливості;

· досить урізноманітненість їх структури, адже класичні уявлення про відновлювані ресурси нараховували всього три види - енергію Сонця, теплову енергію Землі та енергію орбітального руху планетсонячної системи [3,c.31];

· постійне зниження собівартості виробництва електроенергії з використанням альтернативних джерел енергії;

· більша екологічність виробничих процесів в порівнянні з традиційними видами палива тощо.



2. Особливості формування китайської моделі розвитку альтернативної енергетики

«Зелена» економіка формується на основі нової моделі економічного розвитку, яку прийняли традиційні галузі промисловості у відповідь на необхідність забезпечення екологічної стійкості та охорони здоров'я людей. Впровадження моделі «зеленого» розвитку, підкріпленої екологічним фундаментом і орієнтацією на знання, є не стільки основним курсом, пропагованим урядами, скільки неминучим вибором країн, що прагнуть брати участь у наступному циклі глобальної конкуренції і одночасно досягти сталого розвитку. Китай є найбільшою в світі вугледобувної країною і найбільшим світовим споживачем цього виду енергетичного ресурсу. У

2010 р видобуток вугілля в країні склав близько 3,3 млрд. т., що більш ніж в 1,3 рази перевищувало сукупний видобуток цього виду сировини в основних вугледобувних країнах (США, Індії, Австралії, Росії) разом узятих. Вугілля незмінно домінує в енергетичному балансі КНР. ТЕС, які працюють на вугіллі, тривалий час забезпечували понад 80% електроенергії і близько 97% теплової енергії країни. У загальному споживанні первинних енергоресурсів частка вугілля в останні десятиліття трохи зменшується, проте, вона і на сьогодні залишається однією з найвищих у світі і становить 68,2%( дод.2.1.)

Виступая основою китайської індустрії і фундаментом економічного зростання країни, вугілля разом з тим залишається найбільш проблемним паливом для навколишнього середовища. За оцінками китайських експертів енергетичні об'єкти, що працюють на вугіллі, відповідальні за 90% викидів в атмосферу двоокису сірки, 70% - двоокису вуглецю (головного парникового газу), 67% - окислів азоту. Частка Китаю у світовому обсязі викидів двоокису вуглецю впродовж 1995 - 2009 рр. постійно зростала і у 2009 р. країна наздогнала світового лідера за викидами - США( дод.2.2.)

Враховуючи проблемний характер цього виду палива для довкілля, одним з важливих завдань інноваційної стратегії Китаю визначається підвищення економічної ефективності вугільних ТЕС, розробка і впровадження екологічно чистих технологій спалювання вугілля.

Визначені державою національні завдання щодо досягнення 10% частки відновлюваних джерел енергії в загальному енергетичному балансі країни до 2010 р. і 15% - у 2020р. вказують на те, що планується перетворити поновлювані джерела енергії в основний енергетичний ресурс зі збільшенням їхньої частки до 28-32 % у 2030 р. і 30-45% в 2050 р. Динаміка структури виробництва «зеленої» електроенергетики в Китаї за 2008 - 2035 рр. представлена.

Як свідчать її дані, загальні обсяги виробництва електроенергетики за 2008 - 2015 рр. збільшуються майже вдвоє і досягнуть 1060 білліон кт-год. електроенергії, а у 2030 р. становитимуть 2002 білліон кт-год. При цьому провідне місце буде займати гідроенергетика, а показники виробництва вітрової енергетики зростуть майже в 5 разів.

Пріоритетами енергетичного розвитку Китаю в останні роки є економія, чистота і безпека. Базовими ідеями енергетичної стратегії Китаю є енергозбереження, безпека, посилення ролі внутрішніх енергетичних ресурсів, стимулювання розвитку нових енергетичних технологій, захист навколишнього середовища і зростаюча роль міжнародної кооперації. У напрямку енергозбереження Китай займається стимулюванням розробок енергозберігаючих технологій, популяризацією енергозберігаючої продукції, вдосконаленням енергетичних експертиз, вдосконаленням законодавства і стандартів у галузі енергозбереження, реалізацією заходів з підвищення енергетичної ефективності економіки.

На даний момент, займає перше місце в світі за обсягом інвестицій в сферу ВДЕ, випередивши Німеччину і США. Сучасна структура виробництва електроенергії в Китаї за різними видами палива представлена в діаграмі 2.1.

При беззаперечному лідерстві вугілля у виробництві електроенергії (70% загального виробництва), частка відновлювальних джерел енергії в 2012 р. досягла 7,3%, а в 2015 р. планується довести цей показник до 10%[2,с.3]

Як свідчать дані діаграми 2.1., провідне місце серед відновлюваних джерел енергії припадає на гідроресурси (82%) та вітрову енергію (16%).

На сьогоднішній день Китай посідає перше місце у світі за потужністю діючих вітрових електростанцій. За офіційними даними, сукупна потужність діючих в країні ВЕС в 2014 р. доведена до 61 ГВт. В цілому вітроенергетика є четвертим за величиною джерелом електроенергії. В останні роки стрімко скорочується розрив між китайськими та світовими технологіями. Китай вже майже не поступається у виробництві та застосуванні великих енергоблоків для ВЕС. Більше того, відповідно до «Дорожньої карти» розвитку вітроенергетики, основними регіонами, що дають країні енергію вітру, є Внутрішня Монголія, провінції Хебей, Шаньдун, Ляонін, НХАР і СУАР. Слід зазначити, що в плані розвитку вітроенергетики влада Китаю визначила найбільш сприятливими регіонами подальшого розвитку цієї сфери Внутрішню Монголію і Сіньцзян через найбільш сприятливі кліматичні умови у цих автономіях.

Ще одним перспективним видом альтернативних джерел в Китаї є сонячна енергетика, на яку припадає 1% у загальній структурі ВДЕ. У 2014 р. сонячних установок було введено на 10,6 млн. кВт, що становило чверть світового показника. Також в цьому році було введено ГеліоЕС на 8,55 ГВт, а також розподільчих сонячних установок на 2,05 ГВт. На сьогодні в Китаї функціонують 28 ГВт сонячних парків.[1]

На даний момент, Китай є другою державою після Німеччини, за кількістю одержуваної енергії від сонячних батарей. Найбільшими китайськими постачальниками сонячних батарей та їх компонентів є: SunPower (SPWR), Suntech Power (STP) LDK Solar (LDK), Yingli Green Energy (YGE), Trina Solar (TSL) і JA Solar Holdings (JASO). За 2007-2014 рр. виробництво сонячних модулей зросло майже в 20 разів, а цей бізнес став значним елементом китайської енергетичної стратегії.[1] Планується підвищення електропостачання таких багатих сонячною енергією регіонів як Цинхай, Сіньцзян, Ганьсу і Внутрішня Монголія, які володіють величезними пустельними і незайнятими землями, за рахунок зведення там великих фотоелектричних і геліотермальних станцій, інтегрованих в національну енергомережу. У даний час, за планом розвитку сонячної енергетики велика увага приділяється Сіньцзяну, де є сприятливі природні і кліматичні умови. Там йде активне будівництво нової лінії електропередачі з напругою 800 кВт біля м. Кумул в Сіньцзяні до м. Чженчжоу (провінція Хенань). З її допомогою енергетичні компанії будуть транспортувати вітрову і сонячну енергію на 2210 км.

Гідроенергетичні ресурси поки що лідирують серед відновлюваних джерел енергії Китаю, досягаючи 82% загального використання ВДЕ. Запаси гідроенергії Китаю оцінюються в 542 ГВт і за цим показником країна посідає перше місце у світі. Саме тому гідроенергетика визначена пріоритетною сферою в рамках «Програми розвитку відновлюваних джерел енергії». За прогнозами китайських компаній, потужність встановлених в країні гідроенергетичних агрегатів досягне в 2020 р. 300 ГВт, у 2030р. -400 і у

2050 р. - 450-500 ГВт. Вже сьогодні в Китаї працює більше 20 великих гідроелектростанцій, потужність яких перевищує 1 ГВт, і 45 тис. малих ГЕС із сумарною потужністю більше 51 ГВт. А в цілому потужність всіх китайських ГЕС перевищує 200 ГВт. Найбільша в світі ГЕС «Три ущелини» виробляє - 20 ГВт. В цілому, за показником потужності діючих ГЕС, Китай посідає перше місце у світі. До 2020 року планує ввести в дію вісім великих гідроенергетичних каскадів, потужністю більше 10 ГВт кожен і довести загальну встановлену потужність електростанцій в країні до 260 ГВт.[5]

Серед інших ініціатив, китайський уряд вжив рішучих заходів щодо заохочення використання поновлюваних джерел енергії, розробивши національні цільові завдання з енергозбереження, і делегувавши енергозберігаючі обов'язки в регіони. Основні законодавчі заходи включають в себе національний закон про відновлювані джерела енергії, який набув чинності в січні 2006 року. Таким чином, можна констатувати, що ініційована на початку ХХІ ст. модернізація енергетики Китаю протікає в руслі загальних тенденцій, характерних для розвитку цієї галузі в більшості країн-лідерів глобального інноваційного процесу(США, Японії, Німеччини, Франції тощо). Разом з тим реалізація стратегічних пріоритетів інноваційної енергетики в Китаї характеризується низкою особливостей. На відміну від західних моделей модернізації, що стартували на хвилі науково-технологічного прориву, інноваційне пожвавлення в енергетиці КНР почалося з запозичення успішних зарубіжних технологічних зразків. До дослідження інноваційних енергетичних технологій західних компаній залучалися вчені кращих університетів КНР, фахівці Державної планової комісії, Міністерства науки і технологій, Міністерства машинобудівної промисловості, державних дослідницьких центрів та провідних енергетичних компаній Китаю. Сформовані на базі фахівців цих авторитетних організацій колективи дослідників і розробників забезпечували декодування зарубіжних енергетичних технологій, вивчали можливість адаптації інноваційних виробів для потреб національного ринку, перспективи дифузії адаптованих до вимог місцевих ринків технологій у різних галузях промисловості і т.п. Методи запозичення (імітації) передових технологій, які зіграли важливу роль у формуванні інноваційного потенціалу китайської енергетики, застосовується і в даний час.

Слід підкреслити, що не тільки Китай проявляє інтерес до міжнародної співпраці в області розробки і освоєння енергетичних технологій, а й західні компанії охоче йдуть на співпрацю з Китаєм. Це пояснюється тим, що країни ЄС, Японія та інші розвинуті країни зацікавлені не тільки в освоєнні величезного китайського ринку, а й розглядають залучення Китаю до міжнародного співробітництва в галузі енергетики як умову скорочення глобальної емісії парникових газів, передумову переходу світової спільноти на траєкторію довгострокового сталого розвитку. Зусилля Китаю з розвитку технологій використання відновлюваних джерел енергії прискорились в останні роки, адже уряд визнав «зелену» енергію в якості стратегічного сектора. Китай прийняв цілу низку нових стратегій і правил, спрямованих на заохочення енергоефективності та розширення використання відновлювальних джерел енергії. Беручи уроки з власного досвіду, а також досвіду країн по всьому світу, Китай побудував свою чисту енергетику в синергії з своєю унікальною економічною системою та інститутами управління. В той час, коли багато країн все ще борються з наслідками руйнівної фінансової кризи, китайський уряд використовує свою сильну фінансову позицію, щоб спрямувати десятки мільярдів доларів в чисту енергетику, збільшуючи частку китайських компаній в багатьох секторах відповідних світових ринків енергетики.

Таким чином, швидке перетворення Китаю на глобального лідера в чистій енергетиці базується на високому рівні співробітництва між урядом і промисловістю, значній державній підтримці цієї сфери, надання широкого спектру стимулів, які призвели до створення промислових баз відновлюваних джерел енергії по всій країні. Значно зросли також за останні два десятиліття обсяги інвестицій в науку і технології, що були зорієнтованими переважно в енергетичний сектор, з метою зробити країну новатором, а також виробником недорогих передових технологій.

Китайський уряд прийняв рішення про державну підтримку розробки, виробництва і реалізації енергозберігаючих товарів. З товарів, що продемонстрували найкращі характеристики, був сформований перелік для першочергової підтримки. Державні закупівлі інноваційних енергозберігаючих продуктів повинні заохотити інші сектори для виробництва і використання подібних продуктів. Також має бути опрацьоване питання фіскальних і податкових пільг для підприємств, що максимально ефективно витрачають енергетичні ресурси. Крім того планується створення механізмів ціноутворення на енергетичні ресурси, які заохочують енергозбереження і підвищення енергетичної ефективності, розробка стандартів маркування енергоефективності продукції, просування контрактного енергоменеджменту та формування загальних механізмів енергозбереження для підприємств. Китай визнає пріоритетну роль розвитку відновлюваної енергетики, а використання відновлюваних джерел енергії має стати важливою ланкою в ланцюзі енергетичних поставок, удосконалюючи структуру енергоспоживання Китаю та вносячи важливий внесок у справу збереження екології. Альтернативна енергетика є стратегічно важливим вибором Китаю, зробленим в умовах гострого протиріччя між енергозабезпеченням та постійним економічним розвитком. У напрямку державної політики розвитку ВДЕ були виконані наступні кроки: прийнятий закон про відновлюваної енергетики, розроблена пріоритетна політика для виробників електроенергії з відновлюваних джерел, що закріплює пріоритетний порядок підключення до електромереж, питання покупки такої електроенергії за повними і пільговими тарифами, а також поділ витрат між учасниками ринку. Були створені спеціальні фонди для фінансування розробок в галузі альтернативної енергетики, проведення досліджень, створення нових технологій, реалізації демонстраційних та пілотних проектів, а також вивчення можливостей використання ВДЕ в енергодефіцитних аграрних районах Китаю. Були прийняті довгострокова і середньострокова програми розвитку ВДЕ, в яких поставлені цілі щодо досягнення альтернативною енергетикою рівня 10% в структурі енергоспоживання Китаю до 2010 р. і 15% - до 2020 р.. Відновлювальні джерела енергії, які необхідно розвивати в першу чергу, - це: гідроенергетика, сонячна енергетика, вітроенергетика, біоенергетика, утилізація відходів. Слідуючи тенденціям наукового та технологічного розвитку, Китай активно інвестує і просуває передові технології в галузі енергозбереження, контролю викидів парникових газів та рециклінгу відходів, створює сприятливі політичні умови для подальшого прогресу в енергетичних технологіях. Отже, енергозбереження та диверсифікація структури енергоспоживання є основами довгострокового плану по забезпеченню глобальної енергетичної безпеки Китаю.



3. Імплементація китайського досвіду розвитку альтернативної енергетики України

3.1 Кількісні та якісні параметри енергетичного балансу України

В Україні основним джерелом енергозабезпечення є невиправдано дорогий російський газ: понад 40% потреби в електроенергії задовольняється за рахунок його використання і більше половини витрачається на виробництво тепла.

В умовах зростаючої енергетичної залежності України від російських постачань та постійного підвищення цін на енергоносії, енергоємна національна економіка, що розвивається, зазнає значних втрат, що призводить до зниження рівня виробництва та гальмування соціально-економічного розвитку. Тож питання зниження енергозалежності через формування ефективної програми енергозбереження та розвитку альтернативної енергетики України слід віднести до стратегічно важливих, які потребують нагального вирішення.

Наша країна намагається не відставати від розвинених європейських країн, які динамічно розвивають альтернативну енергетику, максимально використовуючи власний природний потенціал. За 1997 - 2005 рр. в Україні було заміщено понад 84 млн. т умовного палива традиційних паливно-енергетичних ресурсів за рахунок використання енергії, що вироблена на об'єктах альтернативної енергетики.

Але, не дивлячись на достатньо динамічний розвиток нормативно-правової бази по розширенню використання джерел альтернативної енергії, розвиток альтернативної енергетики до 2009 р. був достатньо повільним.

Більшість об'єктів з використання альтернативних джерел енергії будували приватні компанії та господарства. Держава сприяла цьому на законодавчому рівні:

· ЗУ «Про енергозбереження» від 1 липня 1999 р., де вперше було дано визначення терміну нетрадиційні і поновлювальні джерела енергії;

· ЗУ «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 р., яким визначено правові, економічні, екологічні та організаційні засади використання альтернативних джерел енергії та сприяння розширенню їх використання у паливно-енергетичному комплексі;

· ЗУ «Про «зелені тарифи» на електричну та теплову енергію, отриману з альтернативних джерел від 26 вересня 2008 р.;

· ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії» від 17 лютого 2009 р.;

· ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про електроенергетику» щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії, де законодавчо забезпечено отримання підприємствами, що виробляють таку електричну енергію, повної оплати грошовими коштами через державне підприємство «Енергоринок» тощо,

однак сама не здійснювала капіталовкладень для будівництва установок відновлювальних джерел енергії.

Слід підкреслити, що лише у 2009 р. з державного бюджету на розвиток альтернативної енергетики в Україні було виділено500 млн. грн.. на об`єкти Міністерства житлового господарства і 1,5 млрд. грн. - у секторі Міністерства регіонального розвитку і будівництва.

Взявши курс на підвищення енергоефективності та економію енергоресурсів, Україна у 2012 р. скоротила використання традиційних видів палива і в 5 разів збільшила виробництво електроенергії з використанням ВДЕ - до 1,017 млрд. кВт - год. У той же рік наша країна посідала 29 позицію у світовому рейтингу країн, які були найбільш привабливими для інвестицій щодо використання відновлюваних джерел енергії, обігнавши деякі європейські країни ( наприклад, Фінляндію тощо).

В Україні загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал альтернативних джерел енергії в перерахунку на умовне паливо становить близько 63 млн. т. Але відновлювані джерела енергії відіграють в енергетичній політиці України поки що другорядну роль. Частка енергії, добутої за рахунок альтернативних джерел становила у 2010 р. близько 3%. Згідно з Енергетичною стратегією України до 2030 р. частку альтернативної енергетики у загальному енергобалансі країни буде доведено до 20%. Основними та найбільш ефективними напрямами відновлювальної енергетики в Україні є: вітроенергетика, сонячна енергетика, біоенергетика, гідроенергетика, геотермальна енергетика (Табл.31).

Таблиця 3.1 Прогнозні показники розвитку використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії за основними напрямами освоєння в Україні, млн. у. п. тон/ рік

Напрями освоєння НВДЄ	Рівень розвитку НВДЄ по роках
	2005 р.	2010 р.	2020 р.	2030 р.
Позабалансові джерела енергії, всього	13,85	15,96	18,5	22,2
У тому числі шахтний метан	0,05	0,96	2,8	5,8
Відновлювальні джерела енергії, всього	1,661	3,842	12,054	35,53
У тому числі: Біоенергетика	1,3	2,7	6,3	9,2
Сонячна енергетика	0,003	0,032	0,284	1,1
Мала гідроенергетика	0,12	0,52	0,85	1,13
Геотермальна енергетика	0,02	0,08	0,19	0,7
Вітроенергетика	0,018	0,21	0,53	0,7
Енергія довкілля	0,2	0,3	3,9	22,7
Усього	15,51	19,83	30,55	57,73

За даними Київського інституту відновлюваної енергетики технічний потенціал використання відновлюваних джерел енергії становить 81 млн еквівалентних тонн. Це приблизно у 2,5 рази більше, ніж сьогоднішні обсяги виробництва електроенергії. Найбільшу частку при цьому мають біомаса та геотермальна енергія - приблизно 30%. У прогнозі Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (Forecast of the Renewable Energy Agency) представлено траєкторію розвитку відновлюваних джерел енергії, яка, виходячи з технічного потенціалу в 15 ТВт•год, ставить за мету досягнути 150 ТВт•год на 2030 р. і 250 ТВт•год на 2050 р [5-8].

В Україні виконується 5 програм з розвитку альтернативної енергетики (2 - по біогазу, 2 - біомасі і 1 - стосовно розвитку малої гідроенергетики), а в 2013 р. Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) планував збільшити вдвічі обсяги фінансування програм реалізації цих проектів альтернативної енергетики України (USELE) і довести їх до 140 млн. євро.

За даними Міненерговугілля в 2013 р. альтернативною енергетикою України було вироблено 1,247 млрд кВт - год. електроенергії, що вдвоє перевищувало обсяги виробництва 2012 р. Також збільшилася в 2 рази і частка виробництва електроенергії із відновлюваних джерел енергії у загальному виробництві, досягнувши 6,4% , в порівнянні з 3,2% у 2012 р.

У 2013 р. були введені в експлуатацію 539 МВт нових потужностей ВДЕ. Найбільший приріст мали вітрова і сонячна енергетика, а також потужності по переробці біомаси ( Рис.3.1)

За прогнозами Державного агенства з енергоефективності та енерго- збереження до 2016 р. завдяки «зеленій» енергетиці в Україні планувалося виробляти 9 млрд.кВт - год. щорічно. Але аннексія АР Крим та війна на сході країни завадила цим планам. Адже значна частина українських потужностей альтернативної енергетики зосереджувалася у АР Крим: по 4 ГеліоЕС і ВЕС, відповідно, враховуючи найпотужніший обєкт у 100 МВт в населенному пункті Перово.



Рис. 3.1 Динаміка розвитку видів альтернативної енергетики України за 2010 -2013 рр., МВт

Як свідчать дані рис.3.1, в основному, в Україні в якості альтернативних джерел енергії використовується вітрова енергія, енергія сонця та енергія води (гідроенергетика). Частка цих трьох джерел становить трохи більше 99% всієї енергії, що виробляється з відновлювальних джерел.

Територія України знаходиться у вигідному положенні для використання вітрових ресурсів. Швидкість вітру у регіонах країни має різне значення і є основним показником для визначення місця розташування вітрових парків та окремих вітрових електроустановок. Розрахункове річне виробництво електроенергії вітроустановкою при встановлені її на територіях різних регіонів показано у табл. 3.2, дані якої дають можливість зробити висновок, що найбільша кількість електроенергії може вироблятися у районах міст Дніпропетровськ, Одеса, Запоріжжя і складає близько 5-7 МВт·год.



Таблиця 3.2 Розрахункове річне виробництво електроенергії в містах України

№ п/п	Назва міста	Можливе річне виробництво вітрової електроенергії, МВт- год.
1.	Київ	2,50
2.	Запоріжжя	4,80
3.	Чернівці	3,50
4.	Ужгород	1,20
5.	Одеса	5,70
6	Дніпропетровськ	7,40

Це обумовлено географічним розташуванням даних міст, відкритістю території, та наявністю помірних та сильних вітрів. Даної потужності достатньо для електропостачання середнього чи великого власного будинку. Особливо перспективними щодо розвитку даного виду електроенергетики є приморські райони та гірські території Карпат. Так, лише в Одеській області є можливість розмістити ВЕС установленою потужністю до 20 тис. кВт.

Україна має власне виробництво вітряних установок. Проте продуктивність виробленого в країні обладнання значно нижча, ніж у західно- європейських виробників і не є конкурентоспроможною. Існують власні потужності технологічних конструкторських розробок, але вони обмежені. Однак у середньостроковій перспективі цей сектор у співпраці з іноземними виробниками обладнання і комплектуючих може створити виробництво сучасних установок. Це було б ефективним варіантом, оскільки, зокрема, транспортування башт є дорогим, і тому їхнє виробництво в регіонах у довгостроковій перспективі допомогло б зменшити необхідні інвестиції в розрахунку на одиницю потужності.

Середньорічний потенціал сонячної енергії в Україні, а це 1235 кВт год на 1 кв. м території, є достатньо високим і набагато вищим ніж, наприклад, у Німеччині - 1000 кВт год/м2, Польщі - 1080 кВт год/ м2 кВт год/м2. Отже, існують достатньо потужні природні можливості для ефективного використання геліоустановок на території України. Реалізація впродовж останніх років експериментальних проектів засвідчила, що річне виробництво теплової енергії в умовах України можливе в обсягах 500-600 кВт•год/м2. Враховуючи загальноприйнятий на Заході потенціал використання сонячних колекторів для розвинених країн, що дорівнює 1 м2 на одну людину, а також ККД сонячних установок для умов України, щорічні ресурси сонячного гарячого водопостачання та опалення можуть становити 28 кВт·год/м2 теплової енергії. Реалізація цього потенціалу дозволила б заощадити 3,4 млн. т умовного палива (т.у.п.) на рік. Експлуатація фотогальванічних установок для виробництва електроенергії здійснюється в даний час в Україні у незначних обсягах. Незважаючи на високі пільгові тарифи на рівні приблизно 0,3 євро/ кВт•год., ця технологія не може пробити собі дорогу через велику потребу в інвестиціях. Разом з тим, ще в цьому році в Україні планується введення в експлуатацію однієї з найбільших сонячних електростанцій у Європі. За даними Інституту відновлюваної енергетики технічний потенціал сонячної енергії становить 28,8 ТВт·год. Агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів оцінює цей потенціал втричі вище: 91 ТВт/год. Україна має власне виробництво PV-панелей. Річний обсяг їхнього виробництва становить приблизно 150 МВт, причому близько двох третин продукції експортується. Для підвищення якості виробів і тим самим скорочення витрат необхідні інвестиції в дослідження і розробку.

На даний час гідроенергія є єдиним відновлюваним енергоресурсом, який використовується у більш значних обсягах. Згідно з оцінками, її технічний потенціал складає близько 30 ТВт/год [14, 40].

Рівень освоєння гідропотенціалу великих річок в Україні практично вичерпаний. В останні роки використання технічного гідропотенціалу великих річок в Україні перевищувало 60 %. А використання потенціалу р.Дністер вимагає серйозних екологічних досліджень та обґрунтування (крім верхів'я). Ускладнює цю роботу нове міждержавне значення річки.

Як показують дослідження Інституту відновлюваної енергетики НАН України, значні енергетичні ресурси малих річок (загальні - 2300...2400 МВт, технічні - 1600...1700 МВт, першочергові - 600...700 МВт) практично не використовуються. Розвиток малої гідроенергетики в Україні забезпечить надійне енергопостачання споживачів промислового і житлово-комунального господарства сіл та районних центрів, інтенсивний розвиток сільського господарства поліпшить стан соціальної сфери та екології. Що стосується екологічного аспекту, то вже сьогодні існують суттєві екологічні проблеми, пов'язані з розвитком малої гідроенергетики на Закарпатті, де передбачено будівництво 330 міні-ГЕС, стільки ж гребель, сотні водосховищ та водовідводів. У той час, як вже на сьогодні, майже знищено р. Теребля через функціонування Теребля-Рікської ГЕС та водосховища. Так, за греблею ГЕС річки взагалі не існує понад 5 км. Із-за постійних перепадів рівнів води, водосховище є найбіднішим на рибу водним об'єктом серед всіх водосховищ Закарпаття. Отже, як наголошують екологи для уникнення природної катастрофи на Закарпатті та інших гірських місцевостях малі ГЕС повинні працювати виключно в режимі природного стоку.

За різними оцінками потенційні ресурси геотермальної енергії в Україні зможуть забезпечити роботу геотермальних електростанцій (ГТЕС) загальною потужністю до 200-250 млн. кВт ( при глибинах буріння свердловин до 7 км та періодах роботи станції - 50 років) і систем геотермального теплопостачання загальною потужністю до 1,2- 1,5 млрд. кВт (при глибинах буріння свердловин до 4 км і періодах роботи систем до 50 років). Причорноморський регіон володіє достатньою кількістю ресурсів для використання геотермальної енергії. Достатньо потужні геотермальні установки можуть забезпечувати енергією та теплом Одеську, Херсонську Миколаївську, Донецьку області.

Але найбільш перспективним для розвитку геотермальної енергетики регіоном України є Закарпаття, де за геологічними та геофізичним даними, на глибинах до 6 км температури гірських порід досягають 230 - 275 °С.

Дуже слабо в Україні використовується значний потенціал такого джерела відновлювальної енергії, як біомаса, який оцінюється у 27 млн. т у. п. на рік. Основними складовими його є відходи сільськогосподарського виробництва та енергетичні культури. Залучення цього потенціалу до виробництва енергії може задовольнити майже 13% потреби України в первинній енергії.

Використання потенціалу біоенергетики в Україні дозволить до 2020 р. заміщувати близько 6 млрд. куб. м. газу щороку, а також знизити викиди парникових газів майже на 11 млн. т на рік. В Україні біомаса складає 0,7% від загальної маси енергетичного балансу і, враховуючи реальні можливості, це альтернативне джерело могло б забезпечити до 30 млн. т у.п. на рік.

3.2 Імплементація китайського досвіду розвитку ринку альтернативних енергетичних ресурсів в Україні

Українською владою було здійснено ряд кроків по стимулюванню альтернативної галузі енергетики, але існує низка проблем, які потребують державного врегулювання. Альтернативна енергетика - це високотехнологічна галузь, тому гостро постає питання науково-технічного супроводження розвитку нових технологій одержання енергії із відновлювальних джерел та дослідження використання альтернативних джерел в українських природних умовах. Існує необхідність у техніко-економічній оцінці використання закордонного досвіду та обладнання в українських природних реаліях та перспективи модернізації цього обладнання відповідно до існуючого потенціалу.

Особливого значення в складних сучасних економічних і політичних умовах розвитку нашої країни набуває досвід КНР щодо створення ринку альтернативних енергетичних ресурсів.

Насамперед, це досвід державного заохочення виробників «чистої» енергії через її закупівлю за вищими тарифами, так звані «зелені тарифи». Це і забезпечення доходності підприємств - виробників альтернативної енергії незалежно від виду використання ВДЕ, а також звільнення від сплати ПДВ чи екологічних податків.

Згідно ЗУ про «зелений тариф» оптовий ринок електричної енергії України зобов'язаний купувати по «зеленому тарифу» електричну енергію, що добута з альтернативних джерел енергії, а сам «зелений тариф» затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики України строком на 10 років.

Також одним із методів стимулювання галузі є держані субсидії підприємствам, які безпосередньо виробляють альтернативну енергію, так і виробникам технічного і технологічного обладнання для енергетичних установок. Так, вітрові проекти, затверджені Китайською Національною комісією з розвитку та реформування, у 1996 - 2000 рр. повинні були мати не менш ніж 40% місцевої складової, яка була збільшена до 50% у 2003 р., а потім до 70% у 2004 р. Ці вимоги були скасовані у 2009 р. через перевиконання їх на більшості об'єктів, що дало змогу збільшити частку китайського обладнання у різних сегментах світового ринку потужностей альтернативної енергетики.

В Україні частка місцевої складової в будівництві об'єктів альтернативної енергетики ( крім гідроелектростанцій) збільшилася з 15% до 30% для об'єктів, будівництво яких розпочато після 1.01. 2012 р. і введення в експлуатацію очікується після 1.07.2012 р. Аналогічно частка збільшується до 50%, якщо введення об'єкту очікується після 1. 07. 2014 р. Для біогазових станцій місцева складова встановлюється на рівні 30% для об'єктів, які введені із 1.01. 2014 р., і 50% - якщо введення очікується у 2015 р.

Змінено також спосіб розрахунку місцевої складової. Раніше її визначали у загальній вартості об'єкта електроенергетики, а тепер у Законі конкретизовано частку кожного елемента об'єкта з визначенням його відсотка локальної складової. Експерти очікують, що запровадження місцевої складової надасть поштовх ринку високотехнологічного машинобудування.

Уже сьогодні в нашій державі є діючі підприємства, які виробляють всі види комплектуючих та обладнання для об'єктів альтернативної енергетики:

«Квазар», «Піллар», Запорізький завод напівпровідників, «Пролог Семікор», «Силікон», завод із виробництва модулів у Львові - компанія Projeny тощо.

Суттєве пожвавлення ринку альтернативної енергетики очікується і через звільнення до 1.01. 2019 р. від оподаткування операцій з ввезенням на митну територію України обладнання для виробництва енергії з альтернативних джерел енергії, якщо таке обладнання не виробляється на митній території України.



Висновки

Світові тенденції розвитку енергетики характеризуються цілеспрямованою політикою країн щодо зменшення залежності від дорогих органічних джерел та збільшенням частки альтернативної енергетики в енергобалансі. Основними стримуючими факторами для розвитку альтернативної енергетики є висока ціна видобутої енергії, що обумовлена дорогим обладнанням (фотоелементів, вітрових турбін тощо) та достатньо тривалим терміном окупності (фотоелементів - близько 5 років, вітроагрегатів - 2-3 роки, залежно від природних умов місця розташування їх).

Більшість країн успішно розвивають свою альтернативну енергетику за рахунок підтримки з боку держави. Не став винятком і Китай. Ще у вересні 2009 р. на Саміті ООН Ху Джаніто, тодішній президент КНР, визначив мету своєї країни: досягнути 15% виробництва енергії з відновлюваних джерел до 2020 р. І країна вже зробила значні кроки в напрямку досягнення цієї мети. На сьогоднішній день КНР має найбільші ресурси для виробництва вітрової та гідроенергії. Крім того, в Китаї виготовляється найбільша кількість сонячних панелей у світі. Згідно до звіту PEW, у 2012 р. частка виробництва енергії з відновлювальних джерел енергії становила приблизно 9% у загальнонаціональному виробництві електроенергії. Також у цьому році сектор чистої енергетики КНР залучив понад 65 млн. дол. США інвестицій, що становило близько 30% сумарних коштів, залучених Великою двадцяткою. Цей капітал переважно був спрямований на розвиток технологій для вітрової та сонячної енергетики. За обсягами будівництва об'єктів відновлювальних джерел енергії, насамперед ВЕС та ГеліоЕС, Китай значно випереджає всі світові державі, у тому числі США, Індію, країни ЄС.

Отже, комбіновані, гідро- та вітрові станції становлять понад 95% джерел відновлюваної енергії Китаю. Незважаючи на те, що сонячна енергетика в Китаї має значно гірші умови для розвитку, ніж вітрова та гідроенергія, прогнозується її зростання до 2020 р. у сім разів до рівня 50 ГВт.

Сектор альтернативної енергетики стрімко розвивається завдяки державному фінансуванню. Наприклад, держава обов'язково повинна повністю профінансувати виробництво перших 50 зразків нового виду продукції на кожному підприємстві. Відповідно до Концепції енергетичної безпеки КНР, яка була включена у 12-й п'ятирічний план, всі аспекти розвитку альтернативної енергетики країни знаходяться під державним контролем. Генератором розробки принципів і напрямків державної політики щодо розвитку альтернативної енергетики став Національний центр дослідження відновлювальної енергетики (China National Renewable Energy Center (CNREC).