Історія розвитку гідроенергетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Для енергетики України характерна велика концентрація генеруючих потужностей і залежність, що росте, від експорту палива. Поліпшення техніко-економічних показників при концентрації енерговиробництва одночасно приводило до загострення екологічних проблем регіонів розташування генеруючих потужностей. Чорнобильська катастрофа і відставання у створенні екологічно прийнятних технологій генерування призвели до енергетичної кризи, наслідки якої ще до кінця не усвідомлені.

В умовах мораторію на АЕС, кінцевої екологічної ємності навколишнього середовища, дефіциту палива і технологічного відставання у вугільній промисловості необхідні нетрадиційні рішення в енергетичній політиці.

При цьому технології, що вважалися економічно малоефективними, стають конкурентоспроможними. Прикладом є нетрадиційні і поновлювані джерела енергії. До них відносяться і малі форми гідроенергетики, що мають визначені переваги гарантованої потужності при значному потенціалі ресурсів малих рік і водоймищ на Україні.



РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГІДРОЕНЕРГЕТИКИ

1.1 Початковий етап розвитку гідроенергетики (кінець ХІХ-початок ХХ ст.)

З найдавніших часів використання енергії річок було важливим фактором, що визначав розвиток цивілізації. На цьому шляху довжиною більш ніж в три тисячі років вдосконалювався водяний двигун від найпростіших водяних коліс, що використовувались у стародавньому світі з метою подання води для зрошення, водопостачання, для водяних млинів і водяних двигунів, що забезпечували в епоху промислової революції зростаючі потреби в механічній енергії на заводах і рудниках, до гідроагрегатів сучасних ГЕС.

Швидкий розвиток і успіхи електроенергетики наприкінці ХІХ століття стали основою для принципово нового етапу використання гідроенергетичних ресурсів шляхом перетворення енергії води в електроенергію на ГЕС [6].

На кінець ХІХ століття вже були створені ефективні гідравлічні турбіни, електрогенератори змінного струму, здійснено передавання електроенергії на значні відстані. Великий вклад у розвиток гідроенергетики зробив російський інженер М.О. Доліво-Добровольський, під керівництвом якого у 1891 році була споруджена перша промислова ГЕС потужністю 220 кВт з генератором трифазного струму (у містечку Лауфен на р. Неккар, Німеччина). Вперше від неї була здійснена передача електроенергії змінним струмом напругою 8,5 кВ на відстань 170 км у Франкфурті-на-Майні [2].

У Німеччині у Рейнфельді у 1898 р. була споруджена відносно велика ГЕС потужністю 16,8 тис. кВт з напором 3,2 м, а у 1911 р. ГЕС Аугуст Вілен потужністю 44 тис. к.с., у США у 1900 р. - Ніагарська ГЕС Адамс потужністю 500 тис. к.с. з напором 41,2 м, у 1912 р. - ГЕС Ксокук потужністю 180 тис. к.с. та інші, у Франції у 1901 р. - ГЕС Жонаж потужністю 11,2 тис. к.с. У Швейцарії у 1909 р. була спорудженя перша ГАЕС.

У Росії у 1892 р. під керівництвом інженера Кокшарова була побудована гідроенергетична установка потужністю 150 кВт на р. Березовка на Алтаї для електропостачання шахтного водовідливу на Зиряновському руднику. У 1896 році під керівництвом В.М.Чикальова та Р.Е.Классона була споруджена гідроелектрична установка на р. Охті потужністю біля 290 кВт для електропостачання Охтинського порохового заводу, у 1903 р. - ГЕС на Північному Кавказі на р. Подкумок потужністю 990 к.с., у 1909 р. - Гіндукушська ГЕС на р. Мургаб потужністю 1590 к.с.

На Україні в 1893 р. для електричного освітлення Іліннецького цукрового заводу на розміщеному недалеко від нього водяному млині була встановлена гідроелектроустановка потужністю 40 к.с. [5].

На початку ХХ ст. в Росії споруджувались тільки невеликі ГЕС, хоч і були запропоновані проекти відносно крупних ГЕС. Ще в 1892 р. інженер М.М. Бенардос запропонував проект ГЕС потужністю до 15 МВт на р. Неві біля Іванівських порогів з передаванням електроенергії до Санкт-Петербургу, у 1894 році інженер В.Ф. Добротворський розробив проект ГЕС потужністю 24 МВт на р. Нарва біля Нарвських порогів, а у 1895-1899 рр. - потужністю 37 МВт на водоспаді Іматра і на порогах р. Волхов. Проекти використання енергії Дніпра в районі знаменитих Дніпровських порогів та створення судноплавного шляху через пороги розробляли інж. М.С. Лелявський (1893 р.), В.Є. Тімонов (1894 р.), С.П. Максимов та Г.О. Графтіо (1905 р.), А.М. Рундо та Д.І. Юскевич (1910 р.), інж. Шаппюї та проф. Гольє, проф. Б.О.Бахметєв (1913 р.), інж. Ф.П. Моргуненков (1913 р.), І.А. Розов (1915 р.).

У Росії в цей період будувались в основному ТЕС, що забезпечували більш швидке отримання прибутків та потребували менших капіталовкладень у порівнянні з ГЕС. Так, у 1913 р. загальна потужність ГЕС складала біля 16 МВт з виробленням 35 млн. кВт·год, а сумарна потужність всіх електростанцій - біля 1100 МВт з виробленням 1945 млн. кВт·год. Потужність найбільшої ГЕС дорівнювала 1,3 МВт, а ТЕС - 40 МВт.

У цілому у світі на самому початку ХХ століття загальна потужність всіх ГЕС складала порядку 1000 МВт. На цих перших ГЕС якість гідросилового обладнання була невисока, ККД гідротурбін не перевищував 0,80-0,84. Умови роботи гідротехнічних споруд, їх конструкції були дуже недосконалими.

Спорудження та експлуатація перших ГЕС заклали фундамент майбутнього розвитку гідроенергетики, що пройшла довгий шлях від перших далеких від вдосконалення ГЕС потужністю в сотні кіловат до сучасних ГЕС, потужність яких складає мільйони кіловат [3].

На основі набутого досвіду вдосконалювались конструкції гідротехнічних споруд та технологічне обладнання, збільшувалась ефективність ГЕС. При цьому найважливіше значення мали такі переваги ГЕС, як використання відновлювальних природою гідроенергоресурсів, відсутність забруднення навколишнього середовища, простота експлуатації, забезпечення за рахунок комплексного використання водосховищ потреб водопостачання, потреб водного транспорту.

Проекти широкого використання гідроенергоресурсів розроблялись у США, країнах Європи, а будівництво ГЕС в країнах Європи розгорнулось в подальшому після першої світової війни, коли виникла необхідність відновлювати економіку. [6].

гідроенергетика ресурс відновлюванний україна

1.2 Розвиток гідроенергетики з початку і до середини ХХ століття

На даному етапі розпочинається освоєння гідроенергетичних ресурсів із спорудженням відносно великих ГЕС у США, Канаді, країнах Західної Європи, СРСР та інших країнах. Потужність ГЕС досягає сотень і тисяч мегават, вдосконалюються конструкції турбін, генераторів, різко збільшується місткість водосховищ, висота гребель на скельних основах досягає 100 м і більше [4].

Особливо велике гідроенергетичне будівництво з початку і до середини ХХ ст. проводилось у США, де зводились крупні гідровузли з ГЕС та греблями різних типів. У 1936 р. була введена в експлуатацію найбільша в світі у той час ГЕС Hoover потужністю 1344 МВт з арково-гравітаційною греблею заввишки 222,5 м і з водосховищем об'ємом 35,2 км3.

Крупні гідровузли з високими греблями та ГЕС будуються також у Франції, де висота гребель досягає: бетонної гравітаційної Le Chambon (1934 р.) - 136 м, аркової Le Sautet (1934 р.) - 126 м, у Швейцарії гравітаційної Schrah (1924 р.) - 111 м, аркової Spitallamm (1932 р.) - 114 м, в Австралії гравітаційної Burrinjuck (1928 р.) - 91 м з водосховищем місткістю 1 км3 [2].

У даний період у зв'язку із різким збільшенням висоти гребель, об'ємів водосховищ, враховуючи відсутність необхідного досвіду, найважливішими стали питання забезпечення надійної роботи в першу чергу гребель. Аварії гребель, які мали місце, приводили до катастрофічних наслідків, що спостерігались, наприклад, при руйнуванні у 1923 р. багатоаркової греблі Глено (Італія) заввишки 75 м, у 1927 р. гравітаційної греблі СентФренсіс (США) заввишки 63 м та ін. Необхідність підвищення надійності та безпеки гребель привела до вдосконалення їх конструкцій та технологій спорудження, розвитку теорії греблебудування, механіки ґрунтів, гідравліки. Були створені передумови для подальшого будівництва великих гребель [9].

На даному етапі розвиток гідроенергетики Росії, а пізніше СРСР в основному не відрізнявся від світового. Найважливіше значення мало прийняття у 1920 році плану ДЕЕЛРО, який визначив стратегію в галузі енергетичної політики країни, сформулював завдання електрифікації як основи піднесення народного господарства, а також передбачував механізми його реалізації.

У плані відмічена необхідність спорудження ГЕС на річках Дніпро, Волхов, Свірь, а також у Середній Азії, на Кавказі, Алтаї. Загальна встановлена потужність всіх великих районних електростанцій (ГЕС і ТЕС) за планом ДЕЕЛРО дорівнювала 1750 МВт, у тому числі 10 ГЕС - 640 МВт і 20 ТЕС - 1110 МВт [5].

З перших років реалізації плану ДЕЕЛРО гідроенергетичне будівництво стало одним із головних напрямів розвитку електроенергетики, що було обумовлено наявністю потужного гідроенергетичного потенціалу.

Першою ГЕС, побудованою за планом ДЕЕЛРО під керівництвом проф. Г.О. Графтіо, стала Волховська ГЕС потужністю 58 МВт із водосховищем місткістю 10,2 км3, яка була введена в експлуатацію у 1926 р., забезпечивши електропостачання Ленінграда і створивши суцільний судноплавний шлях на р. Волхов. Були також побудовані Земо-Авчальська ГЕС у Грузії, Бозсуйська в Узбекистані, Єреванська у Вірменії та ряд інших невеликих ГЕС. На Україні у 1926-1929 рр. були введені в дію невеликі ГЕС: Вознесенська і Первомайська на р. Південний Буг та ряд інших загальною потужністю більше 8 МВт [12].

У 1927 році розпочалось будівництво найпотужнішої в Європі й найбільшої в той час у світі Дніпровської ГЕС потужністю 560 МВт нижче порожистої частини Дніпра біля острова Хортиця. У цьому ж році у Харкові було створене Бюро водяних досліджень, що заклало основи проектного інститута (у подальшому Укргідропроект), який з часом перетворився на найбільшу проектноконструкторську організацію України в галузі гідроенергетики та водогосподарського будівництва.

У період до 1940 р. були введені в дію такі великі ГЕС, як Дніпровська, Нижньосвірська, перші ГЕС на р. Волзі [17].

Проектування Дніпровської ГЕС очолював проф. І.Г. Александров. Проект передбачав комплексне використання водних ресурсів з виробництвом електроенергії та створенням водного шляху через знамениті Дніпровські пороги. Колективу Дніпробуду на чолі з О.В. Вінтером та Б.Є. Вєдєнєєвим було потрібно лише п'ять років на будівництво комплексу споруд ГЕС, перші агрегати якої стали до ладу уже в 1932 році (Рис.1.2.1).

Дніпрогес є характерним прикладом утворення на основі ГЕС потужного територіально-промислового комплексу [1].

В Україні у довоєнний період було побудовано 268 невеликих ГЕС, які стали основою електрифікації багатьох сільськогосподарських районів.

У 1933 р. було завершене спорудження Нижньосвірської ГЕС на р. Свірь потужністю 100 МВт. У цей же період введені у дію Кондопожська ГЕС у Карелії, Ріонська, Дзорагетська ГЕС у Закавказзі, Кадир'їнська у Середній Азії та ряд інших ГЕС.

У СРСР у 1935 р. загальна потужність всіх ГЕС склала біля 900 МВт. На Північному Кавказі на притоках річок Терек і Сулак були споруджені ГЕС: Гізельдонська - у 1934 р., Боксанська - у 1936 р., Гергебільська - у 1937 р. з першою в СРСР арково-гравітаційною греблею заввишки 70 м.

У Середній Азії були споруджені ГЕС: Бурджарська в Узбекистані та Верхньоварзобська в Таджикистані у 1937 р., Комсомольська та Тавакська на р. Чирчик у 1940 р. [11].

У розвитку гідроенергетики важливе значення відіграв початок використання водних ресурсів найбільшої в Європі р. Волги. Була розроблена схема р. Волги з метою використання її водних ресурсів для гідроенергетики, водного транспорту, іригації, що відома під назвою «Схема Великої Волги».

У 1940 р. була пущена Угличська ГЕС потужністю 110 МВт, у 1941 р. - перша черга Рибінської ГЕС із водосховищем об'ємом 25,4 км3. На цих низьконапірних ГЕС були встановлені поворотно-лопатеві турбіни потужністю по 55 МВт при напорі 13,2 м з робочими колесами діаметром 9 м.

Виробництво гідросилового обладнання базувалось у Ленінграді на заводах «Електросила», ЛМЗ та у Харкові на заводах Турбінному і «Електротяжмаш».

У цей період створюється вітчизняна школа гідроенергетики, для якої характерне планомірне, технічно обґрунтоване, комплексне освоєння гідроенергетичних і водних ресурсів.

У 1940 р. загальна потужність ГЕС досягла 1537 МВт з виробленням 5,1 млрд. кВт·год, що склало 10,6% загального виробництва електроенергії.

Період воєнних років (1941-1945 рр.) характеризується переміщенням гідроенергетичного будівництва з європейської частини країни, де було припинене будівництво ГЕС загальною потужністю біля 1 млн. кВт, на Урал, Казахстан і в Середню Азію, куди була перебазована частина промисловості із тимчасово окупованих районів. На Уралі були споруджені Аргазинська, Верхньотурська, Широковська та ряд інших ГЕС, у Середній Азії - велика Фархадська ГЕС потужністю 126 МВт на р. Сирдар'ї, а також біля 40 малих ГЕС [6].

Важливу роль відігравали ГЕС у забезпеченні електропостачання прифронтових районів.

У роки війни було зруйновано більше 60 ГЕС, в тому числі такі великі, як Дніпровська, Нижньосвірська, було демонтоване обладнання на 7 ГЕС. Загальна потужність виведених із ладу ГЕС перевищила 1000 МВт.

У 1944 році розпочались роботи по відбудові Дніпровської ГЕС. Були побудовані нові ГЕС загальною потужністю 280 МВт та відновлені ГЕС загальною потужністю 250 МВт.

У 1945 р. загальна потужність ГЕС досягла 1300 МВт з виробленням 4,8 млрд. кВт·год, що склало 11,2% загального виробництва електроенергії .

1.3 Сучасний етап розвитку гідроенергетики (із середини ХХ ст.)

Прискорення соціально-економічного розвитку суспільства у другій половині ХХ століття вимагало швидкого збільшення як виробництва електроенергії, так і використання водних ресурсів. Енергетика, будучи основним рушійним фактором розвитку економіки та підвищення добробуту населення, характеризується найбільш високими темпами зростання. При цьому різко зросло значення гідроенергетики - найефективнішого із відновлювальних джерел енергії, - яка є також основою комплексного використання водних ресурсів [9].

Сучасний етап розвитку гідроенергетики характеризується широким будівництвом великих ГЕС із водосховищами комплексного призначення у багатьох країнах світу, значним збільшенням використання гідроенергетичних і водних ресурсів, що пов'язано з необхідністю задоволення різко зростаючих потреб в електроенергії та воді міст, промисловості та сільського господарства, що швидко розвиваються, а також захисту від паводків. Крім того, в умовах збільшення частки електроенергії, що виробляється великими базисними ТЕС та АЕС, гідроелектростанції служать їх оптимальним доповненням як маневрені потужності. Виробництво електроенергії у світі з 1950 по 2000 р. збільшилось у 14 разів, досягнувши 14100 млрд. кВт·год, у тому числі використання гідроенергетичних ресурсів збільшилось у 8 разів, досягнувши 2650 млрд. кВт·год, що складає біля 19% загального вироблення енергії. Загальне споживання водних ресурсів у світі в цей період зросло більш ніж у 5 разів, досягнувши 6000 км3 [16]

Високий рівень використання відновлювальних гідроенергетичних ресурсів у розвинутих країнах обумовлений перевагами ГЕС.

У зв'язку з введенням в об'єднаних енергосистемах великих базисних ТЕС та АЕС різко зросла роль у забезпеченні надійного енергопостачання високоманеврених ГЕС та ГАЕС, що покривають пікову частину графіка навантажень і виконують функції аварійного та навантажуючого резервів енергосистеми. Це спричинило також широке будівництво ГАЕС у світі, потужність яких до 2000 р. досягла 125 млн. кВт, у тому числі у Японії - 24 млн. кВт, у США - 18,9 млн. кВт, в Італії - 6,9 млн. кВт, у Франції - 5,9 млн. кВт, у Німеччині - 5,7 млн. кВт. Найбільші ГАЕС, що експлуатуються: у США Бас Каунтрі - потужністю 2.1 млн. кВт, Корнуол (I і II) - 2,2 млн. кВт, Ладингтон - 2,06 млн. кВт; в Англії Дінорвік - 1,8 млн. кВт, у Франції Гранд Мезон - 1,8 млн. кВт. Введені в експлуатацію перші агрегати на найбільших ГАЕС, що будуються: Kannagawa (2,82 млн. кВт) - в Японії, Huizhou (2,4 млн. кВт) - у Китаї, Дністровської (2,28 млн. кВт) - в Україні [12].

Великий набутий досвід, успіхи в методах проектування та розрахунків, вдосконалення конструкцій гребель та технологій їх спорудження, забезпечивши підвищення надійності та економічності гребель, відкрили нові можливості широкого використання гідроенергетичних ресурсів, дозволили споруджувати ГЕС з високими греблями та великими водосховищами у різноманітних природних умовах, включаючи складні інженерно-геологічні умови, високу сейсмічність.

У цей період у різних природних умовах споруджуються ГЕС з греблями різноманітних типів, висота яких збільшується, досягаючи 200-300 м. Серед світових «рекордсменів» гравітаційна гребля Гранд Діксанс (Швейцарія).

У багатьох країнах потужність ГЕС досягнула мільйонів кіловат, об'єм водосховищ - десятків км3.

В останні десятиріччя ХХ ст. проблеми впливу ГЕС та водосховищ на навколишнє середовище стали предметом глибокого вивчення, найважливішого значення набувають комплексні роботи по вивченню та прогнозуванню наслідків їх спорудження [17].

Практика тривалої експлуатації багатьох ГЕС з великими водосховищами комплексного призначення, де в повному обсязі були виконані природоохоронні та компенсаційні заходи, показала можливість мінімізації негативних наслідків та збереження екологічної рівноваги.

На 2000 р. у світі при виробленні ГЕС 2650 млрд. кВт·год. було освоєно біля третини економічно ефективного гідроенергетичного потенціалу, причому розвинуті країни використали його більш ніж на 70%, а багато які з країн Західної Європи (Франція, Швейцарія, Італія) використали економічно ефективний потенціал на 95-98%, Японія - на 90%, США - на 82%, Канада - на 65%, інтенсивне гідроенергетичне будівництво ведеться в Азії, особливо в Китаї, Індії, у Південній Америці та Африці. У 1992 р. у Китаї розпочались роботи зі спорудження найпотужнішої у світі ГЕС «Три ущелини» [4].

Величезний набутий досвід послужить подальшому розвитку гідроенергетики у ХХІ столітті.

На 2008 р. у світі потужність ГЕС досягла 887 млн. кВт, а вироблення - 3050 млрд. кВт·год, у Китаї потужність ГЕС склала 171 млн. кВт, вироблення 684 млрд. кВт·год, і він вийшов на перше місце у світі, у США відповідно - 78,2 млн. кВт та 270 млрд. кВт·год, у Канаді - 72,7 млн. кВт та 350 млрд. кВт·год [1].

У СРСР, як і у всьому світі, цей етап характеризується широким гідроенергетичним будівництвом. У період 1946- 1958 рр. були завершені відбудова та реконструкція зруйнованих під час війни ГЕС і побудовано ряд великих ГЕС із водосховищами комплексного використання, переважно в європейській частині країни, на багатоводних рівнинних річках - Волзі, Дніпрі, Камі, Дону, Дністрі та ін.

Не дивлячись на величезні руйнування, колектив Дніпробуду у 1947 р. відбудував греблю Дніпрогесу та ввів в експлуатацію три гідроагрегати, а у 1950 р. ГЕС досягла потужності 650 МВт. Також були відбудовані й реконструйовані Нижньосвірська, Кегумська та інші ГЕС [19].

У 1952 р. був побудований водогосподарський комплекс у складі Цимлянського гідровузла з ГЕС на Дону, Волго-Донського судноплавного каналу завдовжки 101 км з 13 шлюзами.

Розгорнулись роботи з будівництва найбільших ГЕС Волзького каскаду Куйбишевської (Волзької) ГЕС потужністю 2300 МВт, яка стала до ладу у 1958 р. (у той час найбільша у світі), Волгоградської ГЕС потужністю 2541 МВт, введеної в дію у 1961 р. [8].

У 1956 р. була введена в експлуатацію Каховська ГЕС - нижча ступінь Дніпровського каскаду потужністю 351 МВт з водосховищем комплексного призначення, що забезпечує зрошення земель півдня України.

Здійснюється будівництво ГЕС у Вірменії, Грузії, на Північному Кавказі. У північно-західному районі країни закінчено утворення каскадів на річках Свірь і Ніва.

У Середній Азії збудована Кайраккумська ГЕС потужністю 120 МВт на р. Сирдар'ї, що збільшило забезпечення водою зрошуваних земель Голодного степу, у Казахстані - Усть-Каменогірська потужністю 331 МВт на Іртиші, у Сибіру - Новосибірська (455 МВт) на р. Об та Іркутська (662 МВт) на Ангарі.

Період 1959-1980 рр. характеризується будівництвом великих ГЕС із зміщенням центру гідроенергетичного будівництва у райони Сибіру, Середньої Азії, де зосереджено 80% гідроенергоресурсів і сприятливі природні умови для спорудження високонапірних високоефективних ГЕС.

Найважливіше значення в освоєнні гідроенергетичних ресурсів найбільших річок Сибіру мало спорудження Братської ГЕС на Ангарі (1961 р.) потужністю 4500 МВт з одиничною потужністю гідроагрегатів 250 МВт.

У 1967 р. збудована Красноярська ГЕС на Єнісеї потужністю 6000 МВт при одиничній потужності агрегатів 500 МВт. До складу гідровузла ввійшла бетонна гребля заввишки 124 м і завдовжки 1100 м.

На Далекому Сході у 1978 р. введена в експлуатацію Зейська ГЕС на р. Зеї потужністю 1330 МВт з масивно-контрфорсною греблею висотою 123 м, водосховище якої зменшує також загрозу повеней у басейні р. Амур [9].

У Середній Азії на річках Амудар'ї, Сирдар'ї та їх притоках будуються ГЕС з великими водосховищами, що дозволяють зрошувати великі масиви родючих земель. На р. Сирдар'ї була споруджена Чардаринська ГЕС потужністю 100 МВт, на р. Вахш - Головна потужністю 210 МВт, Нурекська - 2700 МВт (1980 р.) із найвищою у світі кам'яно-земляною греблею висотою 300 м, на р. Чирчик - Чарвакська ГЕС потужністю 600 МВт [18].

У Киргизії у 1978 р. була введена в дію Токтогульська ГЕС на р. Нарин потужністю 1200 МВт з бетонною гравітаційною греблею заввишки 215 м, збудованою у вкрай складних природних умовах при надзвичайно високій сейсмічності (розрахункова сейсмічність більше 10 балів по 12-бальній шкалі).

На Волзькому каскаді вводиться в експлуатацію Саратовська ГЕС потужністю 1360 МВт, на Камі - Воткінська ГЕС (1020 МВт). На Дніпровському каскаді за проектами, розробленими інститутом «Укргідропроект», вводяться в дію Кременчуцька ГЕС потужністю 686 МВт, Дніпродзержинська - 352 МВт, Київська - 361 МВт, де вперше були застосовані горизонтальні капсульні агрегати, і перша в країні Київська ГАЕС потужністю 224 МВт, Канівська ГЕС потужністю 444 МВт, на Дніпровській ГЕС будується друге приміщення ГЕС - Дніпрогес-ІІ потужністю 888 МВт і другий судноплавний шлюз.

У Литві на р. Неман збудована Каунаська ГЕС потужністю 100 МВт, у Латвії на Даугавському каскаді - Плявинська ГЕС потужністю 825 МВт і Ризька ГЕС потужністю 384 МВт. На Кольському півострові та в Карелії збудовані Борисоглібська ГЕС на р. Паз, Верхньотуломська на р. Туломі потужністю 248 МВт та ін. [13].

У Вірменії було завершено спорудження Севано-Разданського каскаду ГЕС, що дозволило збільшити також площу зрошуваних земель, збудована високонапірна (напір 576 м) Татевська ГЕС на р. Воротан потужністю 157 МВт. У Грузії введені в експлуатацію Гуматські ГЕС на р. Ріоні, Храмська ГЕС 2 потужністю 110 МВт, Ланжанурська ГЕС - 112 МВт (1980), Інгурська ГЕС потужністю 1600 МВт з найвищою у світі арковою греблею заввишки 272 м. На Північному Кавказі у 1978 р. збудована Чиркейська ГЕС на р. Сулак потужністю 1000 МВт з арковою греблею заввишки 232,5 м.

У період до 1990 р. на Волзько-Камському каскаді стали до ладу Нижньокамська ГЕС потужністю 1205 МВт і Чебоксарська ГЕС потужністю 1370 МВт, а на Дністрі Дністровська ГЕС потужністю 702 МВт, збудована за проектом Укргідропроекту [2].

В Україні за проектами Укргідропроекту, який на даний час став однією із головних міжнародних фірм, що спеціалізуються в інжинірингових послугах з проектування гідроенергетичних і водогосподарських об'єктів, будується Ташликська ГАЕС на р. Південний Буг потужністю 900 МВт у складі Південно-Українського енергокомплексу, куди також входить Південно-Українська АЕС потужністю 3000 МВт, найбільша в Європі Дністровська ГАЕС на Дністрі потужністю 2268 МВт [20].



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ГІДРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

2.1 Потенціал гідроенергетики України та стан його використання

Основою електроенергетики країни є ОЕС України, яка завдяки системоутворюючим й регіональним розподільчим лініям електропередач поєднує у єдиний технологічний комплекс виробників та споживачів електроенергії, централізовано постачає електроенергію внутрішнім споживачам, забезпечує експорт і транзит електроенергії [2].

Загальна встановлена потужність електрогенеруючих станцій України на кінець 2013 р. склала 54,5 ГВт, з яких 51 % припадає на теплові електростанції (ТЕС), 25 % на атомні електростанції (АЕС), 10 % на гідроелектростанції (ГЕС) і гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС), 12 % на теплоелектроцентралі (ТЕЦ), блок-станції й інші об'єкти, біля 2 % на відновлювальну енергетику (СЕС, ВЕС). При цьому з урахуванням законсервованих блоків і блоків, які перебувають на реконструкції встановлена потужність готових до експлуатації блоків становить 50 ГВт).

Загальна структура генеруючих потужностей ОЕС України наведена на рис. 1.

Рис. 1. Встановлена потужність генеруючого обладнання ОЕС України станом на 31 грудня 2013 року



Встановлена потужність ГЕС та ГАЕС в ОЕС України у 2013 році складає біля 5500 МВт. Більшість із яких понад 4922 МВт (101 гідроагрегат), належить ПАТ «Укргідроенерго», річний виробіток електроенергії якої перевищує 10 млрд кВт·год.

Оператором основних гідроенергетичних потужностей є ПАТ «Укргідроенерго» гідрогенеруюча компанія України, до складу якої входять дев'ять станцій на річках Дніпро та Дністер. Гідроенергетичні потужності розміщуються на ГЕС Дніпровського (3940 МВт), Дністровського (744 МВт) каскадів і на діючих малих ГЕС (до 100 МВт). Експлуатуються Київська ГАЕС (235 МВт), два агрегати Ташлицької ГАЕС (302 МВт) та перша черга Дністровської ГАЕС (302 МВт) [14].

Загальний гідроенергетичний потенціал України складає понад 44 млрд кВт·год. (в тому числі малих ГЕС приблизно 3,0 млрд кВт·год.). На сьогодні економічно ефективний потенціал становить близько 17,5 млрд кВт·год., з них вже використовується близько 11 млрд кВт·год. (більше 60 %). Таким чином, невикористаний ефективний потенціал становить близько 6,5 млрд. кВт·год. [3]

У той же час слід зазначити, що гідроенергетичний потенціал Дніпра переважно вичерпаний.

Окрім того, інтенсивна експлуатація, протягом десятків років, Дніпровських ГЕС має свої наслідки. Фізично та морально застаріле обладнання має низький (у порівнянні із сучасним) коефіцієнт корисної дії (ККД), не забезпечує підтримку необхідних параметрів регулювання, здійснює значний вплив на довкілля. Відтак збільшення потенціалу Дніпровського каскаду ГЕС можливе і необхідне, за рахунок переважно реабілітації існуючого та встановлення нового із більшою продуктивністю гідро- та електроустаткування.

ПАТ «Укргідроенерго» з 1996 року активно співпрацює із міжнародними фінансовими організаціями (МФО) з метою залучення коштів для реконструкції гідроелектростанцій. Завдяки реалізації проектів передбачається подовження терміну експлуатації ГЕС на 30-40 років, а потужність ГЕС збільшиться на понад 250 МВт, на 3,7-4,5 % зросте коефіцієнт корисної дії гідроагрегатів, ефективність виробітку електроенергії та її якість, а також істотно підвищиться безпека експлуатації об'єктів [13].

Протягом 1995-2005 рр. здійснено 1-й етап реконструкції ГЕС Дніпровського каскаду (із залученням кредиту Світового банку та Гранту Уряду Швейцарії). Було модернізовано 16 гідроагрегатів за кредитні та 10 гідроагрегатів за кошти компанії. Реалізація першого етапу реконструкції ГЕС довела високу економічну ефективність. Збільшення потужностей становило 89,5 МВт.

З 2006 року ведуться роботи в рамках 2-го етапу реконструкції, які також співфінансуються за рахунок котів МФО (кредит МБРР $ 166 млн, ЄБРР 200 млн євро та ЄІБ 200 млн євро). В рамках другої черги реконструкції (2006-2017 рр.) передбачається виконати модернізацію ще 64 гідроагрегатів. На даний час уже проведено реконструкцію ГЕС першої черги Дніпровського каскаду і 19 гідроагрегатів другої черги [17].

В результаті реалізації даного Проекту очікуються поліпшення оперативної стабільності та надійності електропостачання, шляхом:

· реабілітації гідроелектростанцій за допомогою відновлення 46 гідроагрегатів та відповідного обладнання на дев'яти гідроелектростанціях;

· відновлення та модернізації існуючих, а також установки нових систем моніторингу безпеки гідроспоруд, відновлення дренажних споруд та затворів водозливу на шести греблях на Дніпрі і на одній греблі на Дністрі;

· інституційного розвитку компанії ПАТ «Укргідроенерго» за допомогою створення інформаційної системи управління (ІСУ) в масштабах усієї компанії [15].



2.2 Роль гідроенергетики у забезпеченні стійкості ОЕС України

Існуюча на даний час структура потужностей генерування електроенергетики (Рис. 2.2.1) формує дефіцит маневрених та резервних потужностей ОЕС України. Різниця потужностей у щоденному графіку навантаження системи (різниця максимуму та мінімуму протягом дня) сягає 8000 МВт у період максимального зимового енергоспоживання та біля 5000 МВт у літній період [4].

Надлишок потужності в нічні години, при дуже обмежених можливостях маневрування ускладнює6 не тільки стійкість роботи ОЕС України, але й спроможність підтримувати необхідну якість регулювання міждержавних перетоків енергії у рамках синхронної роботи ОЕС України із системами інших країн. Окрім того, вимога забезпечення якості електроенергії та надійності енергосистеми в умовах відхилення фактичних величин потужностей генераторів і споживачів системи протягом доби, вимагає існування належного рівня маневрених потужностей.

На даний час саме гідроенергетика в основному виступає головним джерелом високомобільного резерву. Однак, сьогодні у балансі потужностей ОЕС України потужність гідроелектростанції складає біля 10 %, проти 16 % оптимальних. Для розв'язання проблеми необхідно будівництво додаткових гідро- і гідроакумулюючих потужностей.

Відповідно до базового сценарію оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року передбачається наступна структура виробництва електроенергії на період до 2030 року, млрд кВт·год. (Таблиця 2.2.1) [5].



Таблиця 2.2.1 Структура виробництва електроенергії на період до 2030 року, млрд кВт*год.

Стаття балансу	2010 (факт)	Прогноз
		2015	2020	2025	2030
І. Ресурси, всього	189,9	215,0	236,0	259,0	282,0
1. Виробництво, всього	188,0	215,0	236,0	259,0	282,0
1.1 Виробництво електроенергії на АЕС	89,0	96,0	116,0	126,0	133,0
1.2 Виробництво електроенергії на ГЕС	12,0	12,0	13,0	14,0	14,0
1.3 Виробництво електроенергії на ГАЕС	1,0	3,0	7,0	7,0	7,0
1.4 Виробництво електроенергії на ТЕС - вугілля	68,0	82,0	75,0	83,0	92,0
1.5 Виробництво електроенергії на ТЕС ??газ	0,0	2,0	2,0	2,0	2,0
1.6 Виробництво електроенергії на ТЕЦ і блок-станції	18,0	19,0	20,0	21,0	21,0
1.7 Виробництво електроенергії на ВДЕ	0,0	1,0	4,0	7,0	13,0
2. Імпорт	1,9	0	0	0	0

Передбачається, що реконструкція з продовженням строку експлуатації на 30-40 років понад 3,2 ГВт потужностей гідроелектростанцій та побудова нових потужностей дозволить досягнути істотного збільшення загальної потужності гідроелектростанцій ОЕС України. Таким чином, встановлена потужність ГЕС та ГАЕС, відповідно до прогнозу Енергетичної стратегії України на період до 2030 року досягне 16 % від загальної потужності ОЕС України, що забезпечить належний рівень маневрових та резервних потужностей (рис. 2). Обсяг додатково виробленої електроенергії (у середньо-багаторічному обчисленні) збільшиться на 8 млрд кВт·год.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Баланс встановлених потужностей у базовому сценарії

Сьогодні уже реалізується ряд проектів розвитку гідроенергетики. Зокрема ПАТ «Укргідроенерго» успішно реалізує проекти розвитку нових потужностей, передусім маневрених потужностей [12].



РОЗДІЛ 3. ГІДРОЕНЕРГЕТИКА: НЕДОЛІКИ ТА ПЕРЕВАГИ

Гідроенергетика відноситься до області господарсько-економічної діяльності людини, є сукупністю великих природних і штучних підсистем, що служать для перетворення енергії водного потоку в електричну енергію.

Переваги використання гідроенергетики:

- використання відновлюваної енергії;

- є дуже дешевою електроенергія;

- робота не супроводжується шкідливими викидами в атмосферу;

- швидкий (щодо ТЕЦ / ТЕС) вихід на режим видачі робочої потужності після включення станції [11].

Недоліки використання гідроенергетики:

- затоплення орних земель;

- будівництво ведеться там, де є великі запаси енергії води;

- на гірських річках небезпечно через високу сейсмічність районів;

- скорочені і нерегульовані пропуски води з водосховищ по 10-15 днів призводять до перебудови унікальних заплавних екосистем по всьому руслу річок, як наслідок, забруднення річок, скорочення трофічних ланцюгів, зниження чисельності риб, елімінація безхребетних водних тварин, підвищення агресивності компонентів гнусу (мошки) через недоїдання на личинкових стадіях, зникнення місць гніздування багатьох видів перелітних птахів, скорочення потоку біогенних речовин в океани [19].

Сучасна гідроенергетика в порівнянні з іншими традиційними видами електроенергетики є найбільш економічним та екологічно безпечним способом отримання електроенергії. Мала гідроенергетика йде в цьому напрямі ще далі. Невеликі гідроелектростанції дозволяють зберегти природний ландшафт, не впливають на довкілля не тільки на етапі експлуатації, а й у процесі будівництва. При послідуючій експлуатації відсутній негативний вплив на якість води, вона повністю зберігає первинні природні властивості. В річках зберігається риба, вода може використовуватися для водопостачання населенню.

Для малої гідроенергетики найбільш складним технічним питанням є проектування турбоагрегатів для заданого потоку води чи протилежне завдання: створення заданої витрати й швидкості води для даної турбіни.

Проектування та установка гідротурбін мають свої особливості, які відрізняють їх від парових і газових турбін. Парові та газові турбіни працюють у комплекті з відповідним чином спроектованими і підібраними джерелами енергії, які однозначно відповідають номінальній потужності агрегатів. При проектуванні гідроагрегатів завжди існує діапазон оцінки потужності потоку робочого тіла, що створює проблеми для проектування та будівництва [21].

Найбільш трудомістким та складним процесом для гідростанцій є спорудження захисних і напірних дамб, а також водоспадних каналів. Зведення цих споруд останніми роками набагато спростилося завдяки використанню нових матеріалів і готових виробів.

Незаперечною перевагою гідростанцій є їхня стійка, стабільна робота в мережі, на яку не впливають час доби і сезонні зміни. Слід зазначити, що малу залежність від сезонних змін вдається забезпечити не для всіх гідростанцій. Найбільше піддаються впливу сезонних змін малі ГЕС крайнього півдня та північних регіонів. Тому місце будівництва старанно вибирається [13].

Досвід деяких держав свідчить, що освоєння потенціалу малих річок із використанням малих ГЕС допомагає вирішити проблему поліпшення енергопостачання. Найбільш ефективними є малі ГЕС, які будуються на наявних гідротехнічних спорудах.

На відміну від інших поновлювальних джерел електроенергії, таких, як сонце, вітер, мала гідроенергетика практично не залежить від погодних умов і спроможна забезпечити стійку подачу дешевої електроенергії споживачу.

Ще одна перевага малої енергетики - економічність. За умов, коли природні джерела енергії (нафта, природний газ, вугілля) вичерпуються, постійно дорожчають, використання дешевої, доступної, поновлювальної енергії річок, особливо малих, дозволяє виробляти дешеву електроенергію. До того ж, будівництво об'єктів малої гідроенергетики низьковитратне і швидко окупається. При суміщеному графіку розробки проектної документації, виготовлення обладнання, будівництва та монтажу мала ГЕС вводиться в експлуатацію за 15-18 місяців. Реконструкція виведеної раніше з експлуатації малої ГЕС обійдеться в 1,5-2 рази дешевше, ніж нове будівництво [4].

Основним заходом щодо зниження впливу на водні ресурси, є мінімізація резервного водоймища. Хоча його створення не є типовим для малих ГЕС, у деяких випадках будівництво греблі необхідне для накопичення ресурсу води або для створення гідравлічного напору в місцевостях із пологим рельєфом.

Малі ГЕС не завдають помітних збитків довкіллю навіть у тому випадку, коли створюється штучне водосховище з метою регулювання рівня річки. За допомогою спеціальних приладів за греблею річкова вода наповняється повітрям, у результаті чого рівень кисню у воді збільшується. Для регулювання переміщення риби використовуються екрани і бар'єри, включаючи акустичні екрани та бар'єри. При наявності мігруючих видів риб споруджуються рибопроводи, які дозволяють рибі рухатися вверх по течії. В цілому вплив малої гідроенергетики на риб і водні екосистеми є незначним, за виключенням випадків, коли не вживаються спеціальні захисні заходи [5].

Слід зазначити, що негативний вплив на довкілля, що є характерним для великих ГЕС (порушення теплового, гідравлічного і кліматичного стану місцевості), не є характерним для малих ГЕС, які в більшості випадків використовують природні водні напори без необхідності будівництва масштабних гідротехнічних споруд.

Згідно з міжнародною класифікацією за нормативом ООН, до малої гідроенергетики належать гідроелектростанції потужністю до ЗО МВт, при цьому розрізняють мікро-ГЕС потужністю до 100 кВт включно, міні-ГЕС потужністю до 1000 кВт включно і малі ГЕС потужністю більше 1 МВт і до ЗО МВт [18].

Такі потужності, однак, слід вважати умовними, оскільки є багато станцій із встановленою потужністю, яка перевищує зазначену межу, однак за капітальними витратами, конструкційним оформленням, компонуванням та одиничною потужністю агрегатів їх не можна віднести до великих ГЕС (передусім за обсягами попередніх робіт із будівництва гідротехнічних споруд.

Малу гідроенергетику в першу чергу слід використовувати у віддалених і важко доступних районах, де поблизу немає ліній електропередачі і куди постачання органічного палива пов'язане з великими витратами часу, а також із технічними та економічними труднощами. При цьому найбільший ефект від будівництва ГЕС буде отримано на природних гідротехнічних спорудах [17].

Сьогодні ця технологія отримання електрики є технічно вивіреною та економічно вигідною. Мала ГЕС зі встановленою потужністю 1 МВт може виробляти 6000 МВт-год/рік, запобігаючи при цьому емісії 4000 т вуглекислого газу, що була б викинута в довкілля при виробленні такої ж кількості електроенергії станцією, що працює на вугіллі.

Мала гідроенергетика має особливе значення для країн з економікою, що розвивається, в першу чергу, завдяки забезпеченню принципу децентралізації, вироблена електроенергія звичайно передається низьковольтною розподільчою мережею відносно невеликій кількості споживачів, розташованих поблизу від ГЕС. Ця енергія може використовуватися для освітлення будинків, для забезпечення електричною енергією водонапірних станцій, для обмолоту зерна, в текстильній, деревообробній та інших галузях промисловості [8].



РОЗДІЛ 4. ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ ГІДРОПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Пріоритетом розвитку гідроенергетики України відповідно до оновленої редакції Енергетичної стратегії України на період до 2030 року визначено будівництво додаткових гідро- і гідроакумулюючих потужностей:

· 2011-2015 рр. - завершення першої черги Дністровської ГАЕС, першої черги Ташлицької ГАЕС;

· 2015-2020 рр. - будівництво другої черги Ташлицької ГАЕС;

· 2015-2020 рр. - будівництво другої черги Дністровської ГАЕС;

· продовження будівництва Канівської ГАЕС потужністю 1000 МВт з пуском першого гідроагрегата в 2015 році;

· завершення проектування до 2014 р. та розширення Каховської ГЕС потужністю 270 МВт до 2020 році;

· реконструкції та розширення Теребля-Рікської ГЕС (27 МВт) зі збільшенням потужності на 30 МВт до 2020 р.;

· оцінка перспективи та потенційна побудова на Закарпатті Тереблинської ГАЕС (1100 МВт) і Теребля-Рікської ГАЕС (1000 МВт) [1].

Реалізація перерахованих проектів дозволить до 2030 р. довести частку маневрених потужностей ГЕС і ГАЕС у загальному балансі галузі до 16 %.

Поряд із пріоритетними напрямами використання потенціалу великої гідроенергетики, існує можливість використання потенціалу малих рік України. Розвиток малої гідроенергетики також сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, чим зніме ряд проблем як в енергопостачанні віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості, так і в регіональних електричних мережах, що знизить не тільки втрати електроенергії при електропостачанні, але й підвищить загальну економічну ефективність роботи ОЕС України [9].

За даними Інституту відновлювальної енергетики Національної академії наук України гідропотенціал малих річок становить біля 12,5 млрд кВт·год., що складає біля 28 % загального гідропотенціалу всіх рік України. Потенціал у розрізі областей України наведений у Додатку 2.

Пріоритетним напрямом розвитку гідропотенціалу малих рік є будівництво гідровузлів з малими та середніми ГЕС, виходячи з прийнятих у світовій практиці підходів з комплексним використанням водосховищ, забезпеченням захисту від паводків, мінімізацією площі затоплення і збитку навколишньому середовищу.

Виконані у попередні роки проектні опрацювання показують ефективність і доцільність будівництва в регіоні таких комплексних гідровузлів з ГЕС потужністю більше 10 МВт, сумарна потужність яких може складати до 700 МВт, а річна виробітка до 1,8 млрд кВт·год., у тому числі каскадів ГЕС на ділянці верхнього Дністра, на Тисі та інших річках.

Іншим пріоритетом залучення гідропотенціалу малих рік є реконструкції малих та середніх ГЕС на рівнинних річках України. На сьогодні в Україні збереглося понад 170 малих гідроелектростанцій (МГЕС), із них працює 90 МГЕС загальною потужністю 70-80 МВт. Більшість МГЕС, особливо недіючих, перебувають у занедбаному стані, із нечітко визначеною формою власності. Гідроспоруди перебувають в аварійному стані або зовсім зруйновані. Все це зумовлює потребу у суттєвих інвестиціях для реконструкції та модернізації малих та середніх ГЕС.

Поряд із пріоритетами розвитку гідропотенціалу України, слід наголосити на відносній перевазі галузі, а саме її самодостатності. Україна має достатній науково-технічний потенціал і значний досвід в галузі дослідження гідроенергетичного потенціалу, проектування гідроелектростанцій, розробки конструкцій та виробництва гідротурбінного та електроенергетичного обладнання, вирішення водогосподарських та екологічних проблем при будівництві й експлуатації гідроелектростанцій. Українські підприємства мають необхідний виробничий потенціал для створення вітчизняного обладнання малих ГЕС [21].



ВИСНОВОК

В енергетичному комплексі України гідроелектростанції посідають третє місце після теплових та атомних. Сумарна встановлена потужність ГЕС України нині становить 8% від загальної потужності об'єднаної енергетичної системи країни. Середньорічний виробіток електроенергії гідроелектростанціями дорівнює 10,8 млрд кВт*год. Встановлено, що економічні та технічні можливості використання гідроенергоресурсів України дорівнюють близько 20 млрд кВт*год., а нині використовується не більше 50%. Основний використовуваний потенціал зосереджений на ГЕС Дніпровського каскаду (потужність - 3,8 ГВт, виробіток - 9,9 ГВт*год): Дніпровська ГЕС, Київська ГАЕС (гідроакумулююча), Ташлицька ГАЕС.

Окрім ГЕС і ГАЕС, в Україні нині експлуатуються 49 так званих малих ГЕС, які виробляють понад 200 млн кВ*год електроенергії. Але вони мають недоліки: швидке зношення обладнання, пошкодження споруд напірного фонтана, замулення водосховищ, недостатнє використання засобів автоматики та контролю.

Подальший розвиток гідроенергетики потребує реконструкції і технічного вдосконалення гідровузлів. Заміну фізично застарілого обладнання слід здійснювати на сучасному рівні (з використанням засобів автоматизації та комп'ютеризації).

Основні каскади гідроелектростанцій - Дніпровський каскад і Дністровський каскад.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Атлас «Климат и водные ресурсы Украины» / В. Н. Липинский, В. И. Осадчий, В. М. Шестопалов и др. // Матеріали міжнар. конф. «Глобальні та регіональні зміни клімату», 16-19 листопада 2010 р., м. Київ, Україна 2010. - 49 с.

2. Гидроаккумулирующие электростанции / [Б. Л. Бабурин, М. Д. Глезин, М. Ф. Красильников, Л. Б. Шейнман] ; под ред. Л. Б. Шейнмана. - М. : Энергия, 1978. - 184 с.

3. Енергетична стратегія України на період до 2030 року : схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 145-р. 129 с.

4. Загрози енергетичній безпеці України в умовах посилення конкуренції на глобальному і регіональному ринках енергетичних ресурсів : аналіт доп. / [А. Ю. Сменковський, С. Б. Воронцов, С. В. Бєгун, А. А. Сидоренко ; упорядн. А. А. Білуха] ; за заг. ред. А. Ю. Сменковського. - К. : НІСД, 2012. - 136 с.

5. Звіт про результати діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, у 2012 році : затверджений постановою НКРЕ України від 22.03.2013 р. № 282

6. Карамушка О. М. Мала гідроенергетика України. Стратегія та поточні проблеми розвитку. Погляд асоціації «Укргідроенерго» / О. М. Карамушка // Гідроенергетика України. - 2012. - № 4. - С. 52-55.

7. Карамушка О.М . Мала гідроенергетика України. Стратегія та поточні проблеми розвитку. Погляд асоціації «Укргідроенерго» // Гідроенергетика Украі?ни, 4/2012

8. Кенсицький О. Г. Гідрогенератори Дніпровської ГЕС-2: режими експлуатації, проблеми та перспективи / О. Г. Кенсицький, К. В. Вощинський, Г. М. Федоренко // Гідроенергетика України. - 2008. - № 2. - С. 11-15.

9. Клименко В.М., Ландау Ю.О., Сігал І. Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Розвиток теплоенергетики та гідроенергетики. Київ, 2011. - 400 с.

10. Осадчий С. Д. Перспективы развития волновой энергетики / С. Д. Осадчий, А. В. Савченко // Гідроенергетика України. - 2012. - № 1. - С. 19-20.

11. Поташник С. И. О необходимости полного и эффективного освоения гидроэнергоресурсов Украины до 2030 г. / С. И. Поташник, Ю. А. Ландау, В. К. Рябошапко // Гідроенергетика України. - 2011. - № 3-4. - С. 4-6.

12. Рассовський В. Л. Новітні проекти ПАТ «Укргідроенерго» в оновленій енергетичній стратегії / В. Л. Рассовський, Ю. В. Литвиненко, С. В. Кучер // Гідроенергетика України. - 2012. - № 4. - С. 44-46.

13. Рябенко О. А. Сучасні тенденції в будівництві малих ГЕС в Україні / О. А. Рябенко, В. В. Лутаєв // Гідроенергетика України. - 2012. - № 2. - С. 45

14. Стефанишин Д. В. Прогнозування аварій на греблях в задачах оцінки й забезпечення їх надійності / Д. В. Стефанишин // Гідроенергетика України. - 2011. - № 3-4. - С. 52-60.

15. Субботин В. Г. Оборудование ОАО «Турбоатом» для гидроэлектростанций Украины: модернизация, реабилитация и перспективы создания новых типов / В. Г. Субботин, Е. В. Левченко, В. Н. Ефименко // Гідроенергетика України. - 2012. - № 4. - С. 44-46.

16. Сусідко М. М. Районування території України за ступенем гідрологічної небезпеки / М. М. Сусідко, О. І. Лук'янець // Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту. - 2004. - Вип. 253. - С. 196-204.

17. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку гідроенергетики України. Аналітична доповідь. НІСД, 2014, 54 с.

18. Чугунников В. С. Управление безопасностью Днестровской ГАЭС путем проведения постоянного мониторинга / В. С. Чугунников // Гідроенергетика України. - 2012. - № 1. - С. 31-38.

Размещено на Allbest.ur