Політична і законодавча база в сфері біоенергетичних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

біоенергетика правовий законодавчий

У нашому індустріальному суспільстві від енергії залежить все. З її допомогою рухаються автомобілі, відлітають в космос ракети. З її допомогою можна підсмажити хліб, обігріти житло і привести в дію кондиціонери, освітити вулиці, вивести в море кораблі.

Виробництво енергії, що є необхідним засобом для існування і розвитку людства, впливає на природу і оточуюче середовище людини. З одного боку в побут і виробничу діяльність людини настільки твердо увійшло тепло- і електроенергія, що людина навіть і не мислить свого існування без неї і споживає само собою зрозумілі невичерпні ресурси. З іншого боку, людина все більше і більше загострює свою увагу на економічному аспекті енергетики і вимагає екологічно чистих енергетичних виробництв. Це говорить про необхідність вирішення комплексу питань, серед яких перерозподіл засобів на покриття потреб людства, практичне використання в народному господарстві досягнень, пошук і розробка нових альтернативних технологій для вироблення тепла і електроенергії.

Також всім відомо, що запаси нафти, вугілля, газу не безконечні. І термін їх використання, по оцінках різних фахівців, вагається в різних місцях від тисячі до десятка років! Не така вже блискуча перспектива залишити нащадків без енергетичного забезпечення. Особливо враховуючи стійку тенденцію дорожчання нафти і газу. І дедалі швидшими темпами. А вже про глобальну зміну клімату доводиться останні декілька років не лише чути з різних трибун, але і відчувати на собі, спостерігаючи скачки температури на градуснику. Все це привело до глибшого вивчення і використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії. Основна перевага відновлюваних джерел енергії їх невичерпність і екологічна чистота. Це джерела на основі постійно існуючих або періодично виникаючих в довкіллі потоків енергії. Їх використання не змінює енергетичний баланс планети. Відновлювана енергія не є наслідком цілеспрямованої діяльності людини, і це є її відмінною ознакою.

Невідновлювані джерела енергії - це природні запаси речовин і матеріалів, які можуть бути використані людиною для виробництва енергії. Прикладом можуть служити ядерне паливо, вугілля, нафта, газ. Енергія невідпоновлюваних джерел на відмінно від відновлюваних знаходиться в природі в зв'язаному стані і виділяється в результаті цілеспрямованих дій людини.

Відповідно до резолюції №33/148 Генеральної Асамблеї ООН (1978 р.) до нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії відносяться: сонячна, вітрова, геотермальна, енергія морських хвиль, приливів і океану, енергія біомаси, деревини, деревного вугілля, торфу, тяглової худоби, сланців, бітумінозних піщаників і гідроенергія великих і малих водотоків.

Починаючи з 90-х років за ініціативою ЮНЕСКО за підтримки ООН держав-членів і зацікавлених організацій, проводяться заходи щодо просування ідеї широкого використання відновлюваних джерел.



1. Характеристика біоенергетичних ресурсів, їх плюси і мінуси

Біоенергетика є однією з найперспективніших складових відновлюваної енергетики України. Вона заснована на використанні енергії біомаси - вуглецевомістких органічних речовин рослинного та тваринного походження (деревина, солома, рослинні залишки сільськогосподарського виробництва, гній тощо). Також до поняття біомаса відносять органічну частину твердих побутових відходів та іноді торф. Для виробництва енергії переважно застосовують тверду біомасу, а також отримані з неї рідкі та газоподібні палива - біогаз, біодизель, біоетанол. Біомаса є відновлюваним, екологічно чистим паливом, використання якого не призводить до підсилення глобального парникового ефекту.

Відповідно до закону України «Про альтернативні види палива» від 21.05.2009 року: біомаса - біологічно відновлювальна речовина органічного походження, що зазнає біологічного розкладу (відходи сільського господарства (рослинництва і тваринництва), лісового господарства та технологічно пов'язаних з ним галузей промисловості, а також органічна частина промислових та побутових відходів;

біоетанол - спирт етиловий зневоджений, виготовлений з біомаси або спирту етилового-сирцю для використання як біопалива;

біодизельне паливо (біодизель) - метилові та/або етилові етери вищих органічних кислот, отриманих з рослинних олій або тваринних жирів, що використовуються як біопаливо або біокомпонент;

біогаз - газ, отриманий з біомаси, що використовується як паливо.

Біомаса є відновлюваним, екологічно чистим паливом за умови екологічно раціонального виробництва та використання. Оскільки біомаса є СО2-нейтральним паливом, то її використання не призводить до підсилення глобального парникового ефекту.

Проте несприятливі дії на об'єкти природного середовища при енергетичному використанні біомаси мають місце. При ферментативних процесах по переробці біомаси в етанол утворюється велика кількість побічних продуктів (промивальні води і залишки перегонки), що є серйозним джерелом забруднення середовища, оскільки їх вага у декілька разів (до 10) перевищує вагу етилового спирту.

Біогаз - газоподібний продукт, що отримується в результаті анаеробної, тобто що відбувається без доступу повітря, ферментації органічних речовин самого різного походження. У будь-якому селянському господарстві протягом року збирається значна кількість гною, бадилля рослин, різних відходів. Зазвичай після розкладання їх використовують як органічне добриво. Проте мало хто знає, яка кількість біогазу і тепла виділяється при ферментації. Адже ця енергія теж може послужити хорошу службу сільським жителям.

Біогаз - суміш газів. Його основні компоненты: метан (СН4) - 55-70% і вуглекислий газ (СО2) - 28-43%, а також в дуже малих кількостях інші гази, наприклад - сірководень (Н2S).

Свіжий гній тваринницьких ферм і рідкі складові гною разом із стічними водами є забрудниками довкілля. Підвищена сприйнятливість сільськогосподарських культур до свіжого гною наводить до забруднення ґрунтових вод і повітряного басейну, створює сприятливе середовище для зараження ґрунту шкідливими мікроорганізмами. У гної тварин життєдіяльність хвороботворних бактерій і яєць гельмінтів не припиняється, насіння бур'янів, що міститься в нім, зберігає свої властивості. Для усунення цих негативних явищ необхідна спеціальна технологія обробки гною, що дозволяє підвищити концентрацію живильних речовин і одночасно усунути неприємні запахи, подавити патогенні мікроорганізми, понизити вміст канцерогенних речовин. Перспективним, екологічно безпечним і економічно вигідним напрямом вирішення цієї проблеми є анаеробна переробка гною і відходів в біогазових установках із здобуттям біогазу. Завдяки високому вмісту метану (до 70%) біогаз може горіти. Органічна маса, що залишилася після такої природної переробки, є якісним знезараженим добривом.

Для переробки використовуються дешеві відходи сільського господарства - гній тварин, послід птиці, солома, відходи деревини, засмічена рослинність, побутові відходи і органічне сміття, відходи життєдіяльності людини і тому подібне

Після утилізації вміст живильних речовин в отриманому добриві збільшується на 15% в порівнянні із звичайним гноєм. При цьому в новому добриві знищені гельмінти і хвороботворні бактерії, насіння бур'янів. Такий гній застосовується без традиційних витримок і зберігання. При утилізації виходить також рідкий екстракт, який призначається для поливу кормових трав, овочів і тому подібне

При вживанні біогазу економляться також мазут, вугілля, електроенергія і інші енергоносії. Впровадження біогазових установок покращує екологічну обстановку на тваринницьких фермах, птахофабриках і на прилеглих територіях, запобігають шкідливі дії на довкілля.

Для енергетичних цілей первинна біомаса використовується в основному як паливо, що заміщає традиційне викопне паливо. Причому, як правило, йдеться про відходи лісової і деревопереробної промисловості, а також про відходи рільництва (солома, сіно).

В той же час велике значення має питомий об'єм палива, який визначає розміри відповідного устаткування і технологію спалювання. В цьому відношенні деревина значно поступається, наприклад, вуглю. Для вугілля питомий об'єм складає близько 30 дм3 /ГДж, тоді як для тріски, залежно від породи дерева, цей показник лежить в межах 250 - 350 дм3 /ГДж; для соломи питомий об'єм ще більший, досягаючи 1м3 /ГДж. Тому спалювання біомаси вимагає або її попередньої підготовки, або спеціальних топкових пристроїв.

Спалювання біомаси є нейтральним процесом з точки зору виділення вуглекислого газу. Рослини споживають вуглекислий газ в циклі фотосинтезу. Потім він виділяється при горінні речовини. Отже, вирощений ліс і енергетичні культури є енергетичним ресурсом, який не наводить до концентрації вуглекислого газу в атмосфері.

Біогаз - чистіше паливо, що не виробляє шкідливих газів і часток. В той же час необхідні запобіжні засоби при виробництві і вжитку біогазу, оскільки метан вибухонебезпечний. Тому при його зберіганні, транспортуванні і використанні слід здійснювати регулярний контроль для виявлення і ліквідації витоків.

Переваги біоенергії

* Біоенергія - відновлювана енергія.

* Біоенергія не збільшує концентрацію вуглекислого газу в атмосфері.

* Біоенергія вирішує проблему використання відходів, їх утилізацію.

* Технологія здобуття біоенергії конкурентоздатна.

Недоліки біоенергії

* Для виробництва біомаси потрібні обширні території.

* Якщо вирубка лісів буде здійснюватися швидше, ніж природний приріст, то буде завданий серйозний збиток довкіллю. Тому необхідно збільшувати посадку лісів і піклуватися про них.

* Збільшення населення Землі і необхідність збільшення виробництва продуктів харчування означає, що земля стає більше необхідна для виробництва пшениці, чим для виробництва біопалива. Заміщення харчових сільськогосподарських посадок посадками біомаси може ще посилити недолік продовольства в країнах, що розвиваються.

* Безвідповідальне використання біопалива може призвести до значних викидів оксидів азоту і сажі, але використання сучасних технологій виключає цей недолік.



2. Енергетична ситуація та потенціал біоенергетичних ресурсів в Україні

Україна належить до країн частково забезпечених традиційними видами первинної енергії, а отже змушена вдаватися до їх імпорту. Енергетична залежність України від поставок органічного палива, з урахуванням умовно - первинної ядерної енергії, у 2000 та 2005 роках становила 60,7%, країн ЄС - 51%. Подібною або близькою до української є енергозалежність таких розвинутих країн Європи, як Німеччина - 61,4%, Франція - 50%, Австрія - 64,7%. Багато країн світу мають значно нижчі показники забезпечення власними первинними ПЕР, зокрема Японія використовує їх близько 7%, Італія - близько 18%.

Рівень енергозалежності України є середньоєвропейським і має тенденцію до зменшення (з 60,7% у 2004 році до 54,8% у 2005 році), але він характеризується відсутністю диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу та ядерного палива.

У структурі споживання первинної енергії в Україні за минулі роки найбільший обсяг припадає на природний газ - 41% (39% у 2005 році), тоді як в країнах світу питома вага споживання газу становить 21%; обсяг споживання нафти в Україні становить 19%, вугілля - 19%, урану - 17%, гідроресурсів та інших відновлювальних джерел - 4%.

Таблиця. 2.1. Структура споживання первинної енергії в Україні, країнах ЄС-15, США та у світі в цілому:

	Світ	Україна	Країни ЄС-15	США
Природний газ	21%	41%	22%	24%
Нафта	35%	19%	41%	38%
Вугілля	23%	19%	16%	23%
Уран	7%	17%	15%	8%
Гідроресурси та інші відновлювальні джерела	14%	4%	6%	7%
Всього	100%	100%	100%	100%



Енергетична стратегія України на період до 2030 року зазначає, що забезпечення зростаючих потреб в паливно-енергетичних ресурсах до 2030 року планується здійснити за умов:

· зменшення енергоємності ВВП та збільшення рівня енергозабезпеченості країни;

· збільшення власного видобутку вугілля, нафти, газу та урану;

· виробництва електричної енергії на атомних електростанціях на власному ядерному паливі;

· збільшення експорту нафтопродуктів за рахунок збільшення обсягів переробки нафти;

· реалізації програм енергозбереження в галузях економіки і в соціальній сфері;

· збільшення використання нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії;

· зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива та збільшення обсягів споживання власних енергетичних продуктів.

Освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) слід розглядати як важливий фактор підвищення рівня енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на довкілля. Масштабне використання потенціалу НВДЕ в Україні має не тільки внутрішнє, а й значне міжнародне значення як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату планети, покращання загального стану енергетичної безпеки Європи. Тому шляхи та напрями стратегічного розвитку НВДЕ в країні повинні сприяти солідарним зусиллям Європейської спільноти у галузі енергетики та відповідати основним принципам Зеленої книги «Європейська стратегія сталої, конкурентоздатної та безпечної енергетики» (Брюссель, 8.3.2006. COM(2006) 105).

В Україні частка відновлюваних джерел енергії у власному енергопостачанні є незначною, але Енергетична стратегія до 2030 р. прогнозує, що вона зростатиме. Найбільш поширене використання джерел відновлюваної енергії в гідроенергетиці та в опалювальних котельнях, що працюють на біомасі. В Україні розроблено технології відновлюваної енергії, але їхня якість та надійність потребують удосконалення. Основними проблемами, що перешкоджають збільшенню використання відновлюваних джерел енергії є цінова конкурентоспроможність і фінансування технологій та проектів. Існуючі субсидії для традиційних джерел енергії та інші викривлення ринкових механізмів збільшують ці проблеми. В Україні запроваджено низку стимулів для розширення виробництва та використання відновлюваних джерел енергії, але більша їх частина ще має бути впроваджена. Необхідна ефективніша політика та дієвіші законодавчі акти, які б заохочували використання відновлюваних джерел енергії та забезпечували отримання в повному обсязі екологічних, економічних і соціальних вигод.

Технічно досяжний річний енергетичний потенціал НВДЕ України в перерахунку на умовне паливо становить біля 79 млн. т у.п. Економічно досяжний потенціал цих джерел за базовим сценарієм складає 57,7 млн. т у.п., в тому числі відновлювальних природних джерел енергії - 35,5 млн. т у.п., позабалансових (нетрадиційних) - 22,2 млн. т у.п.

На даний час цей потенціал використовується недостатньо. Частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить 7,2% (6,4% ? позабалансові джерела енергії; 0,8% ? відновлювальні джерела енергії).

В Україні використовується в основному біомаса, що пропонує цікаві можливості для українського сільського та лісового господарства; інші технології відновлюваної енергії перебувають на стадії науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР), і їхня частка у структурі постачання енергії є незначною (табл. 2.2).



Таблиця 2.2. Технології відновлюваної енергії в Україні.

Технологія	Енергетичний продукт	Статус в Україні
Спалювання біомаси	Теплоенергія, електроенергія або комбіноване виробництво та електроенергії	Використовується для приготування їжі та опалення приміщень житловим та комерційним сектором і для виробництва теплової енергії та пари промисловістю та підприємствами теплопостачання. Виробництво електроенергії від когенерації є незначним
Гідроліз та ферментація біомаси	Етанол	НДДКР; деякі промислові виробництва
Перегниваня/вилучення біомаси	Біодизель або біогаз	НДДКР, кілька пілотних проектів. Одна велика когенираційна установка, що працює на біогазі

Біоенергія є, напевно, найбільш перспективним відновлюваним джерелом енергії в Україні. У 2001 р. використання деревини, відходів деревообробки та відходів сільського господарства (солома, стебла і початки кукурудзи, стебла та шкаралупа соняшника) для виробництва енергії становило еквівалент 8,1 TВт·год/рік (Гелетуха та ін., 2005). Більша частина існуючих установок для біомаси призначені для виробництва теплоенергії. Розглядаються додаткові проекти для біогазової енергогенерації, а також для спалювання соломи та деревини для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерації). Виробництво теплоенергії, скоріше за все, залишиться ключовим для використання біомаси. Україна має різні джерела біомаси, в тому числі відходи сільського господарства, цільове виробництво енергетичних сільськогосподарських культур (табл. 2.3).

Наведені дані свідчать, що найбільшим потенціалом біоенергетичних ресурсів володіють Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Львівська та Полтавська області. З них саме Полтавський регіон займає провідне місце серед інших регіонів України у можливостях використання біомас як альтернативного джерела палива та енергії.

Деякі промислові підприємства та компанії централізованого теплопостачання спалюють біомасу в своїх котлах для одержання тепла та пари. Деякі господарства у сільській місцевості також використовують деревину та відходи деревообробки для опалення. Агентство з відновлюваної енергетики та Науково-технічний центр «Біомаса» оцінюють, що існує потенційний ринок для різних типів котлів, що працюють на біомасі, загальним прогнозованим попитом 9 000 MВт. Використання цих котлів може заощадити 5 млрд м³ природного газу на рік. Загальні інвестиції, необхідні для їхнього виробництва - 2,4 млрд грн (0,48 млрд дол. США), що нижче, ніж ринкова вартість 5 млрд м³ газу.

Міністерство сільського господарства України підтримує культивацію рапсу та розвиток використання біопалива. Міністерство і кілька регіональних адміністрацій та приватних компаній нещодавно оголосили про плани побудувати заводи для виробництва біопалива з рапсу у Житомирській, Сумській, Вінницькій, Хмельницькій та інших областях. Кожний завод коштуватиме, за оцінками, близько 35 млн дол. США і вироблятиме 100 000 т біопалива на рік. Вирощування рапсу зросло з 100 000 т кілька років тому до близько 300 000 т у 2005 р. (Олеарчук, 2005). До цього часу більша частина вирощеного рапсу експортується до Європи. Міністерство сільського господарства планує надалі збільшувати площі полів рапсу, з 234 000 га у 2005 р. до 1,3-1,5 млн га до 2011 р., щоб забезпечити ним запроектовані заводи з виробництва біопалива.

Загальне використання біогазу становило еквівалент 0,02 TВт · год у 2000 р. (Гелетуха та ін., 2003a). Сучасний біогазовий завод було споруджено у Дніпропетровській області та введено в експлуатацію у грудні 2003 р.; демонстраційний проект з використання біогазу з органічних відходів працює у Луганську. За оцінками українських експертів, існує потенційний ринок для набагато більшого числа заводів. В українських містах існує 700 звалищ, які щороку отримують приблизно 9 млн т твердих муніципальних відходів. Близько 140 цих звалищ є великими і можуть використовуватися для збирання газу з органічних відходів. За інформацією Науково-технічного центру «Біомаса», можна теоретично збирати та використовувати для виробництва енергії до 400 млн м3 газу з органічних відходів (Матвєєв та ін., 2004).

Агентство з відновлюваної енергетики припускає, що технічний потенціал біогазу становить 2,3 млрд м³ від органічного добрива, 0,33 млрд м³ від осадків стічних вод, 2,3 млрд м3 від газу з органічних відходів - що відповідає загальній кількості 28,2 TВт·год/рік. Однак, оскільки немає детального аналізу витрат на використання цього потенціалу, неясно, яку кількість газу з органічних відходів можна отримувати економічно вигідно. Україна також планує розвивати власне виробництво синтезованого газу (сингазу) з біомаси, відходів, вугілля і торфу.



3. Політична і законодавча база у сфері біоенергетичних ресурсів

3.1 Політичні аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів на державному рівні

Органи виконавчої влади, які мають справу з різними аспектами паливно-енергетичного сектору, включають кілька міністерств та державних комітетів.

Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго) - ключовий адміністративний орган українського паливно-енергетичного комплексу. Він займається створенням стратегії цього комплексу та регулятивної бази, а також бере участь у розробці державного бюджету, розвитку економіки та соціальних програм, а також розвитку місцевих джерел відновлюваної енергії. Мінпаливенерго - важливий економічний учасник паливно-енергетичного комплексу. Йому підпорядковується державне підприємство НАК «Нафтогаз України» і НАК «Енергетична компанія України», таким чином воно контролює основні енергетичні активи у нафтовому, газовому, електричному секторі та секторі централізованого теплопостачання. Міністерство було засновано згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. Воно стало правонаступником Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства енергетики України, Державного департаменту з питань електроенергетики України, Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України і Державного департаменту з питань ядерної енергетики України.

Основними завданнями Міністерство палива та енергетики України є:

- сприяння нарощуванню обсягів виробництва альтернативних видів палива та енергії з альтернативних джерел;

- розробляє і здійснює заходи щодо виконання державних програм, спрямованих на ефективне використання запасів нафти, природного газу, альтернативних видів палива, збільшення обсягів їх видобування та забезпечення ефективної переробки;

- розробляє баланси електроенергії об'єднаної енергосистеми України, природного газу, нафти, нетрадиційних джерел і продуктів їх переробки, проводить моніторинг ринку цих енергоресурсів;

- узагальнює результати геологорозвідувальних робіт та введення в дослідно-промислову експлуатацію нафтових, газових, газоконденсатних родовищ, нетрадиційних джерел енергетичної сировини добувними підприємствами;

- координує роботи з дослідно-промислової та промислової розробки нафтових, газових і газоконденсатних родовищ, нетрадиційних джерел енергетичної сировини;

- забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію основних принципів державної політики у сфері альтернативних видів палива, здійснення державного управління, регулювання та нагляд у сфері альтернативних джерел енергії.

Указом Президента від 31 грудня 2005 р. було засновано Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР). Воно було створено замість Державного комітету України з енергозбереження, який працював з 1995 р. та офіційно припинив роботу в квітні 2005 р., з наміром передати частину своїх функцій Міністерству палива та енергетики України. Щодо цього рішення розгорілися дискусії, багато закладів та окремих експертів підтримали ідею створення незалежного органу з енергоефективності в Україні. Ця полеміка призвела до створення нової установи із ширшими повноваженнями, ніж у попереднього комітету.

Основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є:

- проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження;

- забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;

- створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів;

- забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

НАЕР у сфері біоенергетики з метою скорочення використання природного газу, мазуту та вугілля, підвищення рівня енергетичної безпеки країни впроваджують біомасові технології шляхом:

- впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва біогазу;

- впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва рідких біопалив;

- комерціалізації ринку вітчизняного біоенергетичного обладнання, зокрема, в частині виготовлення вітчизняних парових деревноспалюючих котлів та вітчизняних біогазових установок;

- створення інфраструктури індустріальних технологічних потужностей із заготівлі і переробки деревного біопалива, транспортної доступності до цього ресурсу, будівництва мережі нових лісових доріг, освоєння вітчизняного виробництва обладнання для всіх стадій технологічного циклу його виробництва та використання;

- будівництво підприємств з виробництва пелет і брикетів;

- удосконалення нормативно-правової та нормативно-технічної бази з питань впровадження біомасових технологій, забезпечення її гармонізації з відповідними нормами міжнародного права.

Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) відіграє дуже важливу роль у паливно-енергетичному комплексі, оскільки серед її основних завдань - ліцензування та регулювання цін. Комісію було засновано 8 грудня 1994 р. з метою регулювання сектору електричної енергії, але з цього моменту її повноваження та функції було поширено на інші енергетичні підсектори. НКРЕ видає ліцензії на такі види діяльності: виробництво електричної енергії, її передача, оптовий продаж, розподіл та доставка кінцевим споживачам; комбіноване виробництво теплової та електричної енергії, виробництво тепла з джерел відновлюваної енергії; транспортування нафти та нафтових продуктів; транспортування, зберігання, розподіл та постачання газу. НКРЕ визначає оптові ціни на електричну енергію, що виробляється на когенераційних станціях, а також встановлює роздрібні ціни на електричну енергію. У 2005 р. НКРЕ дістала повноваження на регулювання тарифів на теплову енергію, отриману від когенерації, ядерну енергію, відновлювану енергію та енергію з інших нетрадиційних джерел. Ці тарифи раніше регулювалися муніципалітетами. НКРЕ не залежить від Мінпаливенерго.

Основними завданнями Національної комісії регулювання електроенергетики України є:

- державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або відновлюваних джерел енергії;

- сприяння конкуренції у сфері виробництва електричної енергії та теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або відновлюваних джерел енергії;

- забезпечення проведення цінової і тарифної політики в електроенергетиці та встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляється на когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або відновлюваних джерел енергії;

- ліцензування певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або відновлюваних джерел енергії;

- видача ліцензій на електричну та теплову енергію, що виробляються когенераційними установками.

Міністерство аграрної політики України (Мінагропром) координує діяльність сільського господарства та визначає заходи щодо використання біомаси.

Основними завданнями Міністерства аграрної політики України є:

- здійснення державного управляння у сфері сільського господарства;

- координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики;

- визначає основні напрямки державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення;

- забезпечує розвиток виробництва і використання біодизелю, біоетанолу, інших альтернативних видів палива та відновлювальних джерел енергії;

- надає в установленому законодавством порядку підтримку підприємствам галузей агропромислового виробництва, в тому числі фермерським і особистим селянським господарствам, шляхом залучення їх на конкурсних засадах до виконання відповідних державних цільових програм;

- організовує та координує роботу з раціонального ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, наданих у постійне користування підприємствам галузей агропромислового виробництва, що належать до сфери його управління.

Державний комітет лісового та мисливського господарства України (Держкомлісгосп) координує діяльність лісового господарства та визначає заходи щодо використання деревної біомаси. Діяльність Держкомлісгосп спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Основними завданнями Державний комітет лісового та мисливського господарства України є:

- здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового господарства;

- розроблення та організація виконання державних і регіональних (місцевих) програм у сфері охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів;

- організовує в межах своїх повноважень раціональне використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, аналізує їх економічне становище, здійснює інші заходи, спрямовані на підвищення ефективності їх діяльності;

- здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з питань ведення лісового господарства.

Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) здійснює забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної, а також ядерної та радіаційної безпеки. Мінприроди було засновано у 1991 р. і з того часу зазнало ряд реорганізаційних перетворень.

Основними завданнями Міністерства охорони навколишнього природного середовища України є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, лісів, тваринного і рослинного світу) та поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами);

- здійснення управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

- проведення державного контролю за використанням і охороною земель, лісів, рослинного та тваринного світу;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну безпеку, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами);

- координація роботи інших спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами та контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки;

- затвердження загальнодержавних нормативів поводження з відходами;

- здійснення контролю за веденням суб'єктами підприємницької діяльності первинного обліку утворення, збирання, оброблення, утилізації та видалення відходів і їх паспортизацією;

- створення інформаційно-аналітичних систем і банків даних про обсяги утворення та поводження з відходами;

- видача відповідно до закону дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується.

Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є:

- участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, лісів, тваринного і рослинного світу), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), екологічної безпеки;

- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами);

- організовує та здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями, громадянами.

Міністерство житлово-комунального господарства України (МінЖКГ) здійснює нагляд над так званою «малою» енергетикою. Зокрема основним його завданням є формування та реалізація політики в сфері централізованого теплопостачання та інших послуг для житлового сектору.

Основними завданнями Міністерство житлово-комунального господарства України є:

- забезпечує державний контроль (нагляд) за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у сфері житлово-комунального господарства;

- розробляє і затверджує у межах своїх повноважень державні стандарти, норми і правила, бере участь у розробленні державних соціальних стандартів;

- реалізація державної політики у сфері теплопостачання і електроенергетики;

- застосування технології комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерації) та використання вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії у тому числі енергії сонця, вітру, біогазу, геотермальних вод, відходів виробництва;

- сприяння розвитку альтернативної енергетики як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики шляхом встановлення «зеленого» тарифу та оплпти електростанціями, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії;

- здійснення заходів щодо реалізації державної політики у сфері поводження з побутовими відходами, забезпечення розроблення та виконання державних програм у сфері поводження з побутовими відходами, планів та заходів у сфері поводження з побутовими відходами;

- нормативно-методичне забезпечення з питань поводження побутовими відходами;

- розроблення та затвердження державних стандартів, норм і правил у сфері поводження побутовими відходами.

3.2 Політичні аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів на регіональному і місцевому рівні

Регіональні та місцеві органи виконавчої влади можуть впливати на діяльність енергетичних компаній, встановлюючи місцеві податки та збори (наприклад, екологічні податки) та виданням відповідних ліцензій і дозволів (наприклад, дозвіл на майданчик для буріння нафти чи газу). Місцеві адміністрації продовжують регулювати роботу компаній, що надають послуги централізованого теплопостачання, а також тарифи на тепло від місцевих опалювальних котелень. Більшість регіональних адміністрацій мають відділ енергоефективності, який здійснює контроль за енергоспоживанням та управляє програмами енергоефективності в регіоні Міністерство аграрної політики України (Мінагропром) координує діяльність сільського господарства та визначає заходи щодо використання біомаси.

Національна комісія регулювання електроенергетики України здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані їй територіальні органи.

У Полтавській області таким територіальним органом є ВАТ Полтаваобленерго та районні підрозділи, основними завданнями якого є: участь у вдосконаленні механізму ціноутворення в електроенергетичному комплексі та у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

Територіальне головне управління агропромислового розвитку має такі основні завдання:

- здійснює керівництво і контролює діяльність управляння агропромислового розвитку районних держадміністрацій;

- забезпечує в межах своїх повноважень розвиток виробництва і використання біодизеля, біоетанолу, інших альтернативних видів палива та відновлюваних джерел енергії;

- сприяє веденню лісового господарства і раціональному використанню та відтворенню лісових ресурсів у галузях агропромислового виробництва.

Обласне управління лісового та мисливського господарства сприяє забезпеченню формування і реалізації державної політики у сфері лісових відносин, та ведення лісового господарства. Основними завданнями е:

- забезпечення охорони і захисту ресурсів лісу;

- забезпечення рацірнального використання й відтворення, а також розведення ресурсів лісу;

- здійснення заготівлі ресурсів лісу.

Ведення лісового господарства на місцевому рівні здійснюють державні підприємства, які входять до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та координуються його відповідним територіальним органом. Державні підприємства лісового господарства відповідальні за весь комплекс лісогосподарських робіт - від посадки лісу до проведення рубок головного користування. Крім того окремі підприємства мають потужності з первинної обробки деревини.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і входить до сфери його управління.

Основними завданнями державного управління є:

- забезпечення охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, лісів, тваринного і рослинного світу) та поводження з відходами;

- здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами);

- приймати участь у розробленні загальнодержавних програм раціонального використання відходів;

- організація розроблення та здійснення регіональних і місцевих програм поводження з відходами;

- здійснення контролю за використанням відходів з урахуванням їх ресурсної цінності та вимоги безпеки для з доров'я людей і навколишнього природного середовища;

- здійснення контролю за діяльністю обєктів поводження з відходами.

Районі сектори охорони навколишнього середовища мають такі обов'язки: здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, у сфері поводження з відходами.

Державна екологічна інспекція Полтавської області має такі основні завдання: здійснення контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства; визначення екологічної безпеки господарства та іншої діяльності; запобігання правопорушення.

Основними завданнями обласного управління з питань житлово-комунального господарства є:

- застосування технології комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерації) та використання вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії;

- виконання законодавчих та нормативних актів України, постанов обласних органів влади відносно поводження з ТПВ;

- організація розроблення та прийняття регіональних та місцевих програм поводження з відходами, прийняття участі у реалізації державних програм поводження з відходами.

На долю ЖКГ припадає до 70 а то і більше відсотків споживання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).З метою зменшення споживання ПЕР та енергоощадного використання необхідно: останнім часом в області почалося впровадження альтернативних видів ПЕР - брикети, пелети, сонячна і вітрова енергія, опалення стоками та інші. Необхідно зосередити більше уваги цим видам палива, що дозволять знизити споживання природного газу по області. Також почалося впровадження комбінованого методу виробництва теплової енергії для опалення установ бюджетної сфери; виробництво біогазу за рахунок використання відходів на сміттєзвалищах шляхом встановлення сучасних технологій. Встановлення факельних установок з переробки біогазу надасть можливість виробництва електричної енергії, яку надавати в мережі. Крім того створення сміттєпереробних заводів за сучасними технологіями при звалищах, дозволить виробляти теплову енергію.

Основними завданнями органів місцевого самоврядування є:

- освоєння економічно досяжних регіональних (місцевих) покладів горючих копалин, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії;

- регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад;

- виконання вимог законодавства про відходи;

- затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням;

- здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території;

- вирішення питань і організація збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, створення полігонів для їх захоронення.

3.3 Законодавчі аспекти у сфері біоенергетичних ресурсів

За останні роки Україна прийняла значну кількість програм, законів і положень, пов'язаних з відновлюваною енергією. Однак вплив цих заходів був певною мірою обмеженим через відсутність комплексного підходу та механізмів впливу. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» (Верховна Рада, 2003б), прийнятий у 2003 р., визначає законодавчу, економічну, екологічну та організаційну базу для використання відновлюваної та нетрадиційної енергії. Більш ранні проекти цього закону пропонували механізми надання фінансової, економічної та регуляторної підтримки для виробників і споживачів відновлюваних джерел енергії. Однак після двох накладених Президентом України вето всі фінансові стимули та заходи підтримки були вилучені з кінцевої редакції. Тим не менш, закон є важливим документом, оскільки забезпечує офіційну підтримку урядом розвитку відновлюваних джерел енергії в Україні.

Українські законодавці намагалися стимулювати виробництво біопалива, починаючи з середини 90-х років минулого століття, але досі результати були скромними. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» (Верховна Рада, 2000), прийнятий у 2000 р., запровадив основу для фінансових механізмів стимулювання використання біопалива та інших альтернативних видів палива, які не обов'язково є відновлюваними. Державну програму з етанолу було прийнято в 2000 р., але не було впроваджено у повному обсязі. У вересні 2003 р. було оголошено про нові заходи, спрямовані на стимулювання виробництва паливного етанолу, біодизеля та біогазу. У грудні 2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року, яка передбачає, що Україна вироблятиме та споживатиме близько 520 000 т біопалива у 2010 р. Для досягнення цієї мети слід інвестувати приблизно 170 млн євро (1 млрд грн, або 213 млн дол. США) в обладнання заводів з виробництва біопалива та культивування полів для вирощування енергетичних культур.

За останні роки Верховна Рада України розглянула кілька пропозицій до законів про відновлювані джерела енергії. Наприклад, у 2005 р. вона ухвалила в першому читанні проект закону про біоетанол. Проект закону вводить пільговий акцизний збір для бензино-спиртових моторних видів палива та нульовий акцизний збір для біоетанолу, який використовується для виробництва таких видів палива. На початку 2006 р. Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону про зелені тарифи (тарифи із спеціальною надбавкою) для енергії, що виробляється з відновлюваних джерел.

Досьогодні законодавство з відновлюваної енергії не отримало широкої та ефективної підтримки Верховної Ради України. Це дуже відчутно контрастує з країнами, де широко застосовуються відновлювані джерела енергії. Якщо Україна серйозно планує скоротити свою залежність від імпорту енергії шляхом розвитку власних джерел, вона має запровадити більш серйозні політичні та законодавчі заходи для підтримки виробництва та використання відновлюваних джерел енергії. Такі заходи не обов'язково потребують великих витрат з державного бюджету, якщо вони концентруються на відновлюваних джерелах енергії, які вже мають конкурентну перевагу. У зв'язку з цим важливо порівняти витрати та вигоди від підтримки відновлюваних джерел енергії з іншими варіантами енергопостачання та енергоефективності.

На даний момент вже є ряд важливих документів, що висвітлюють позицію Уряду щодо питань заміщення природного газу альтернативними та відновлюваними джерелами енергії:

- Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 04.02.2009 №102-р «Про заходи з використання альтернативних джерел енергії».

- Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 11.02.2009 №159-р «Деякі питання реалізації державної політики в сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів».

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.02.09 №217-р «Питання організації виробництва та використання біогазу».

- Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 12.02.2009 №276-р «Про схвалення Концепції Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива».

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.02.09 №126 «Про особливості приєднання до електричних мереж об'єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел».

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.02.09 №256-р «Про першочергові заходи щодо скорочення обсягів споживання природного газу у період до 2010 року».

Державна політика та політична воля щодо розвитку сектору біоенергетики в Україні також відображається у нещодавно прийнятих двох нових законах:

- стосовно «зеленого» тарифу - Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії» (№1220-VI від 01.04.2009);

- стосовно біомаси та біопалив - Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива» (№1391 - VI від 21.05.2009).



Висновки

Отже, розвиток біоенергетики в Україні та її регіонів й поширення використання біопалива, безумовно, буде сприяти стабільному гарантованому забезпеченню теплового господарства первинними та кінцевими енергоресурсами. При цьому з'являється можливість:

- здобуття ними енергонезалежності, нехай, на першому етапі, не такої, як того би бажалось, але досить реальної;

- розвитку місцевої економії фінансових ресурсів (гроші будуть залишатися у регіонах, а не спрямовуватись на рахунок країн-експортів нафти та газу);

- зниження викидів вуглекислога газу, згідно Кіотського Протоколо, і можливість отримання кредитів;

- зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць.

З урахуванням цього необхідні конкретні кроки в напряму практичної реалізації того великого потенціалу, який втілює в собі «біомаса» України.

Також, розвиток біоенергетики потребує законодавчого створення сприятливих умов інвестування та відповідної державної підтримки розробки та запровадження конкурентноспроможних технологій та зразків обладнання, впровадження їх у виробництво і на їх основі подальшого розширення масштабів використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, забезпечення вільного доступу до електромереж виробникам енергії з нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Прогнозується значне зростання частки й абсолютних показників використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії із додержанням принципових засад Зеленої книги «Європейська стратегія стабільної, конкурентоздатної та безпечної енергетики». На рівні 2030 року розвиток НВДЕ забезпечить заміщення 57,73 млн. т у.п., що складає 19% сумарного рівня споживання первинної енергії.

Щодо, існуючого механізму надання державних пільг потребує спрощення для забезпечення прозорості ринку. Необхідно:

- спростити процедуру реєстрації енергокомпаній, що працюють на альтернативних джерелах енергії, у спеціальному Державному реєстрі, згідно з яким компанія може отримати пільги у вигляді звільнення від податку на прибуток;

- сформувати реєстр імпортованої продукції для альтернативної енергетики, що виробляться за межами України, на яку поширюється пільга у вигляді скасування ввізного мита;

- визначити процедуру досягнення домовленостей з обленерго, які знаходяться у приватній власності, стосовно підключення виробників енергії з альтернативних джерел до загальної електромережі;

- урегулювати питання компенсації витрат енергокомпаній, що працюють на альтернативних джерелах, за підключення до єдиної електромережі.

Потрібно забезпечити пріоритетний доступ до пільгових кредитів для компаній-виробників обладнання, що виробляє енергію з відновлювальних джерел, а також енергокомпаній, працюючих на альтернативних джерелах енергії. На сьогодні пільги для отримувача кредиту на розвиток альтернативної енергетики відсутні, тому відсоток по кредитам є занадто високий, що не сприяє розвитку української альтернативної енергетики.



Список використаної літератури

1. Енергетична стратегія України на період до 2030 року. Кабінет Міністрів України від 15 березня 2006 р. №145.

2. Огляд енергетичної політики України. Міжнародне енергетичне агентство. - К., 2006 р.

3. План дій по біомасі для України. - К., 2009 р.

4. Постанова «Про затвердження Положення про Міністерство палива та енергетики України» (2 листопада 2006 р. №1540) - К., 2006.

5. Постанова «Про затвердження Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів» (3 квітня 2006 р. №412) - К., 2006.

6. Постанова «Про затвердження Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України» (21 квітня 1998 р. №335/98) - К., 1998.

7. Постанова «Про затвердження Положення Міністерство аграрної політики України» (від 1 листопада 2006 р. №1541) - К., 2006.

8. Постанова «Про затвердження Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України» (12 травня 2007 р. №717) - К., 2007.