Розвиток альтернативної енергетики в Європейському Союзі в умовах обмеженості ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ РЕСУРСІВ



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади становлення альтернативної парадигми глобального енергоспоживання

1.1 Сутність моделі сталого розвитку

1.2 Традиційна парадигма енергетичного сектору

1.3 Фактори, що впливають на перехід від традиційної енергетичної парадигми до альтернативної

1.4 Поняття альтернативної енергетики та види відновлюваних джерел енергії

Розділ 2. Конкурентні переваги ЄС на глобальному ринку альтернативної енергетики

2.1 Частка альтернативної енергетики у світовому енергобалансі та в енергобалансі країн Європейського Союзу

2.2 Проект «Європа 2020»: суть, досягнуті результати та очікування країн Європи в області розвитку альтернативної енергетики

2.3 Аналіз інвестицій країн Європейського Союзу в розвиток альтернативної енергетики

Розділ 3. Ключові механізм нарощування альтернативного сегменту енергетичних балансів країн ЄС

Висновки

Список використаних джерел

Анотація

Додатки



ВСТУП

Ми живемо в світі, що швидко змінюється. Розвиток світової економіки, виробництва, науки та техніки призводить до появи все нових товарів та послуг. Щоб задовольнити потребу в цих інноваціях необхідно забезпечити достатню ресурсну базу. В умовах міжнародної глобалізації це стало можливо, проте проблема вирішена далеко не до кінця. Нестача ресурсів залишає свій відбиток не тільки на національних економіках країн, а й на світовій економіці в цілому. Все це спонукає суб'єктів економічних відносин шукати вирішення даної проблеми, шляхом оптимального та ефективного використання наявних у них ресурсів для задоволення потреб суспільства. енергоспоживання альтернативний енергетика

Енергетичний сектор є чи не найважливішою ланкою в усьому світовому виробництві та споживанні. Кожного року потреба в енергетиці зростає, але кількість ресурсів, які можуть її задовольнити, зменшується. Актуальність даної теми полягає в тому, що сьогодні людство зрозуміло цінність енергетики для своєї життєдіяльності та неминучу вичерпність традиційних ресурсів, а отже потребує замінити їх на інші, більш доступні, дешевші та відновні.

Мета дослідження: виявлення сучасних тенденцій розвитку альтернативної енергетики в країнах Європейського Союзу в умовах обмеженості ресурсів.

Об'єкт дослідження: розвиток сектору відновних джерел енергії в країнах Європейського Союзу.

Предмет дослідження: відновні джерела енергії, як альтернативна заміна традиційним в умовах обмеженості ресурсів.

Завданнями даної роботи є, по-перше, виявлення передумов та причин формування альтернативної енергетики; по-друге, дослідження факторів, що вплинули на перехід від традиційних джерел енергії на альтернативні; по-третє, характеристика видів альтернативних джерел енергії, та їх роль в даному секторі; по-четверте, порівняння нарощування альтернативного сегменту в балансах країн Європейського Союзу та світу в цілому; по-шосте, дослідження стратегій та планів, розроблених в рамках проекту «Європа 2020», аналіз досягнутих результатів та прогнозів на майбутнє; по-сьоме, аналіз фінансування даного сектору; по-восьме, механізм досягнення поставлених цілей перед країнами Європейського Союзу.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ПАРАДИГМИ ГЛОБАЛЬНОГО ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ

1.1 Сутність моделі сталого розвитку

Світ, в якому ми живемо, невпинно розвивається та рухається вперед. Ми спостерігаємо, як неминучий процес глобалізації змінює всі традиційні уявлення про структурну організацію світу. Перед людством все частіше постає питання: «Які надбання залишимо ми своїм потомкам і, чи буде зручно їм пристосуватись до побудованої нами системи?»

Ще в середині ХХ століття домінуючий уклад світового господарства був техногенний, високо індустріальний та природо місткий. Цей тип економічного розвитку характеризується використанням штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень, швидким та виснажливим використанням невідновлюваних видів природних ресурсів, надексплуатація відновлюваних ресурсів (ґрунти, ліси) зі швидкістю, яка перевищує можливості їх відновлення та відбудови.

Усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації, стало причиною початку розробки концепції сталого розвитку та стало поштовхом до розвитку у світі законодавчої діяльності, пов'язаної з прийняттям законів та актів, регламентуючих норми і процедури природокористування.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. Тому здебільшого сталий розвиток розглядають як поняття, основними складовими якого є економічна, соціальна та екологічна компоненти. Економічна складова означає оптимальне використання обмежених ресурсів та застосування екологічних: природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку та знищення шкідливих відходів виробництва. Соціальна складова сталого розвитку орієнтована на людину й спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ між людьми в глобальних масштабах. З екологічної точки зору, сталий розвиток повинен забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем, включаючи створене в них людиною середовище.

При порушенні рівноваги між переліченими вище компонентами в сторону, наприклад, економічних інтересів, рівень соціального та економічного добробуту розвиватиметься неправильно. Перекіс на користь якогось одного компонента порушуватиме баланс між іншими, а отже існуватиме загроза переходу зі сталого розвитку до несталого.

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною ідеологією ХХІ століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації. Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. [5]

1.2 Традиційна парадигма енергетичного сектору

Системні дослідження засвідчили, що успішна реалізація доктрини й завдань сталого розвитку можлива лише за умов надійного забезпечення енергетичних потреб промислових комплексів і населення країн. Водночас серед найважливіших глобальних проблем, які постали на початку ХХІ століття перед цивілізацією, є забезпечення енергією.

Незважаючи на різкі зміни попиту і цін на нафту, тенденція до зростання споживання палива та енергії все ж таки залишиться, хоча розподіл споживання між секторами і країнами може дещо змінитися. За даними Організації Об'єднаних Націй, на сьогодні 1,6 мільярда людей мають обмежений доступ до електропостачання та 2,4 мільярда -- до сучасних видів пального для приготування їжі та обігріву помешкань. Виникнення цієї проблеми обумовлене тим, що людство володіє вкрай обмеженою кількістю енергетичних технологій. Вони є недостатньо ефективними і тому не можуть задовольняти зростаючих енергетичних потреб, а невпинне збільшення обсягів споживання традиційних паливно-енергетичних ресурсів дійшло до межі, за якою настає вичерпання.

Саме масштабним використанням традиційних енергетичних носіїв і технологій зумовлюється інтенсивне забруднення довкілля. До того ж за нинішніх масштабів і темпів зростання обсягів споживання викопних видів палива (нафти, газу, вугілля, урану) очікується, що уже в першій половині ХХІ століття через вичерпання запасів почне скорочуватися використання природного газу, нафти і нафтопродуктів, що значно ускладнить функціонування енергетики та транспорту. І якщо на цей час не будуть опановані в потрібних масштабах альтернативні джерела енергії, то на цивілізацію чекає деградація. [4]

Сьогодні головним джерелом енергії служить викопне паливо, спалювання якого руйнує навколишнє середовище і викликає зміну клімату. Понад 80 % споживаної енергії виробляється з викопних видів палива, а саме з нафти, природного газу та вугілля. Інший об'єм енергоспоживання (20%) доводиться на частку атомної енергії і гідроенергії, біопалива та поновлюваних джерел.

Давайте розглянемо частку найбільших викопних джерел енергії, - нафти, газу та вугілля, - у світовій енергетиці.

Найбільший відсоток використання в сучасному енергетичному комплексі займає нафта - 40 %. Використання цього виду палива у такому вагомому відсотку пояснюється легкістю її транспортування. Також сира нафта є продуктом енергетичного комплексу, який значно легше можна видобувати з землі, на відміну від вугілля, частка якого в комплексі енергетичних ресурсів складає - близько 28 %. Ці та інші переваги використання сирої нафти роблять її ресурсом номер один. Зокрема це випливає з її собівартості на ринку енергетичних ресурсів.

На відміну від легко добувної нафти, вугілля потребує більшої затрати часу та технологій для свого видобутку. Ще одним недоліком використання вугілля є те, що при його спалюванні виділяються кислі гази та діоксин сірки, які при випаровування породжують кислотні дощі та руйнують рівень якості екологічного стану країн, які використовують цей вид палива, але і з цього є вихід. При спалюванні вугілля під час тієї чи іншої діяльності використовуються інші технології для очищення вихідних газів, до їх попадання в атмосферу, що збільшує собівартість даного палива на ринку енергетичних ресурсів.

Використання природного газу покриває лише 20 % споживання енергоносіїв. Газ - найбільш використовуване паливо, яке застосовується в індустрії та спалюється на електростанціях.

Мають місце і інші енергетично-паливні ресурси, частки яких значно менше від будь-яких інших ресурсів, використовуваних в комплексі. До них відносять: бітумні піски і нафтові сланці.[6]

1.3 Фактори, що впливають на перехід від традиційної енергетичної парадигми до альтернативної

1) Вичерпність природних ресурсів. За різними прогнозами, світових ресурсів нафти для енергозабезпечення цивілізації вистачить на 30--60 років, природного газу -- на 40--70 років, вугілля -- на 300--700 років, урану для АЕС на повільних нейтронах -- на 11--100 років, плутонію для АЕС на швидких нейтронах -- на 1 тис. років, клатратів метану Чорного моря -- на 40--700 тис. років.

Як бачимо, основні джерела традиційної енергетики стоять в списку першими, а отже виникає нагальна потреба шукати їм замінники.

2) Зростання цін та вартості видобування. Оскільки перед людством постала проблема вичерпності традиційних ресурсів енергозабезпечення, в той час як енергоспоживання невпинно зростає, важливим фактором переходу до альтернативних джерел є зростання цін на традиційні та збільшення вартості їх видобування. За сучасної фінансової кризи важливим стало те, що енергетика є становим хребтом економіки будь-якої країни й від її стану залежить не лише успішний розвиток усіх галузей народного господарства, а й рівень та якість життя населення. Міжнародна економічна інтеграція спонукає країн звільнятись від енергетичної залежності та, завдяки розвитку відновлюваної енергетики, посилювати свої конкурентні позиції на світовому ринку. Видобування вугілля поступово стає нерентабельним, адже вимагає питомих витрат енергії та коштів, а отже все більше і більше країн прагнуть в майбутньому повністю відмовитись від його використання.

3) Екологічний фактор. Сьогодні важливим стало питання енергетичної безпеки та екологічно стану світу. Екологічні наслідки екстенсивного розвитку паливно-енергетичних комплексів становлять велику загрозу для людства. Руйнівні результати, якщо не протидіяти належним чином прямо зараз, негайно проявляться уже в першій половині ХХІ століття. Є навіть твердження, що незворотні катастрофічні процеси й наслідки порушення екологічної рівноваги уже настали, а доказом цього є факт, що в усіх куточках планети впродовж останніх років відбуваються небувалі донині кліматичні явища й катаклізми.

Можливість екологічної катастрофи найбільшою мірою пов'язують зі спалюванням викопних видів палива, внаслідок чого в атмосфері збільшується концентрація вуглекислого та інших парникових газів, що призводить до глобального потепління на Землі. Окрім теплового забруднення атмосфери, при спалюванні викопних видів палива в довкілля у великих обсягах надходять також інші гази та пил зі шкідливими токсичними й канцерогенними інгредієнтами. Все це призводить до незворотних змін клімату на планеті та гибель представників різних видів флори й фауни.

4) Суспільні втрати. Вичерпання викопних видів палива, які складають

основу сучасного паливно-енергетичного комплексу, не тільки уповільнює економічний розвиток країн і робить неможливим реалізацію доктрини сталого розвитку, але й загострює суспільні та міжнаціональні відносини. Сильні світу

цього вдаються до диктату, нафтового та газового шантажу, а це перекреслює не тільки можливість сталого розвитку цивілізації та окремих країн, але й провокує розгортання війни за ресурси. Поняття «суспільні втрати» включає передчасні смерті людей від деградації довкілля, витрати на лікування, на утримання інвалідів, на рекультивацію земель, зменшення врожаїв внаслідок виведення земельних площ із землекористування, знищення рідкісних видів рослинного і тваринного світу, втрати культурних, археологічних та інших пам'яток цивілізації, інші втрати, що безпосередньо чи опосередковано зумовлені забрудненням довкілля і порушенням екологічної рівноваги. Більше того, суспільство втрачає також із економічної точки зору. Тільки дві найбільші аварії, що сталися на АЕС в Трі-Майл-Айленді (США) та в Чорнобилі, за приблизними розрахунками, обійшлися суспільству в 400 млрд. дол. США.[4]

Всі ці вище перераховані фактори перешкоджають стабільному розвитку суспільства та світового господарства, а отже суперечать запровадженні та дотриманні моделі сталого розвитку. Можливо, перехід від традиційних джерел енергії до відновлюваних і не вирішить всіх проблем відразу, проте це буде суттєвим кроком назустріч покращенню суспільного добробуту та врівноважить баланс між трьома компонентами сталого розвитку.



1.4 Поняття альтернативної енергетики та види відновлюваних джерел енергії

Взагалі, альтернативні джерела енергії - це будь-які джерела енергії, які можуть замінити викопне паливо. Наявність таких відновлюваних джерел енергії фактично зумовила появу цілої галузі, такої як відновлювана енергетика.

Відновлювана енергетика - енергетична галузь, що спеціалізується на отриманні та використанні енергії з відновлюваних джерел енергії. [1]

Можна виділити три основні позитивні сторони використання альтернативних джерел енергії:

1. Невичерпність.

2. Екологічність.

3. Незалежність від постачальника.

На жаль, найбільшим недоліком даного виду енергетики є те, що поки що вона є досить дорогою. [6]

До альтернативних джерел енергії відносять енергію вітру, сонячного випромінювання, геотермальну енергію, енергію хвиль, морських припливів та відпливів, водоспадів, а також енергію, отриману з біомаси, біогазу, які утворюються в процесі перегною частинок тваринного та рослинного походження.

До первинних альтернативних джерел енергії відносять енергію, пов'язану з енергією Сонця та геотермічну внутрішню енергію Землі.

Геліоенергетика, або сонячна енергетика, - це незалежне використання сонячного випромінювання, для отримування будь-якого виду енергії.

Сонце - джерело енергії дуже великої потужності. В середньому енергетичний еквівалент 22 днів сонячного сяйва за сумарною потужністю, що приходить на Землю, дорівнює всім запасам органічного палива на Землі. За день на Землю надходить сонячної енергії більше, ніж 6,5 млрд жителів планети можуть спожити за 30 років.

Вже в світі експлуатуються три типи перетворювачів сонячної енергії: а) використання енергії рідини, нагрітої сонячними променями; б) пряме фотоелектричне перетворення сонячної енергії в електричний струм; в) використання дзеркал, фокусуючи теплову енергію Сонця на поверхню парових котлів теплових електростанцій.[2]

Всі три типи геліостанцій вже працюють в різних країнах світу - у Франції, Німеччині, США, Ізраїлі.

Вітрова енергетика

Вітер - один із нетрадиційних джерел енергії. Вітер розглядається спеціалістами як один із найбільш перспективних джерел енергії., який може замінити не тільки традиційні джерела але і ядерну енергетику.

Енергія вітру по всій Землі більше енергії, яка споживається в теперішній час населенням світу, приблизно в 80 разів. [11]

Видобуток електроенергії за допомогою вітру має ряд переваг:

- екологічно чисте виробництво без шкідливих відходів;

- економія дефіциту дорогого палива (традиційного і для атомних станцій);

- доступність;

- практична невичерпність.

Зараз більшість країн намагається скористатися цим видом енергії, шукаючи при цьому найбільш доступні й економічні способи по використанню вітру. Так, наприклад, в Німеччині, Австрії та Швейцарії вже використовуються вітрогенератори. За їх допомогою навіть живляться окремі села . [3]

Геотермальна енергетика - напрямок енергетики, заснований на виробництві електричної і теплової енергії за рахунок теплової енергії, що міститься в надрах землі, на геотермальних станціях.[7]

Геотермальна енергія, акумульована в перших десятьох кілометрах Земної кори у 10 разів перевищує геологічні ресурси усіх видів палива разом узятих.

Головним достоїнством геотермальної енергії є її практична невичерпність і повна незалежність від умов навколишнього середовища, часу доби і року.

Геотермальна електростанція (ГеоЕС) - вид електростанцій, які виробляють електричну енергію з теплової енергії підземних джерел.

Сьогодні вже в 80 країн світу (з них такі європейські країни як: Австрія, Італія, Ісландія, Португалія та Франція) в тій чи іншій мірі використовується геотермальне тепло. У більшій частині з них, а саме в 70 країнах, утилізація цього виду природного тепла досягла рівня будівництва теплиць, басейнів, використання в лікувальних цілях і т.д. А ГеоТЕС є приблизно в 25 країнах.

Сьогодні ГеоТЕС виробляють близько 54613 ГВт/год на рік. Сучасні обсяги електроенергії, одержуваної завдяки цій технології, достатні для задоволення потреб в електроенергії 60 млн. чоловік, тобто 1% населення планети. Сумарна потужність існуючих геотермальних систем теплопостачання оцінюється в 75900 ГВт/год. [9]

Альтернативна гідроенергетика - нетрадиційне використання водних ресурсів Землі задля отримання енергії. [10]

Альтернативна гідроенергетика має на увазі використання таких типів електростанцій:

- хвильові;

- припливні (поки що є лише у Франції, Великобританії, Росії, Канаді, Індії та Китаї);

- водоспадні;

- міні та мікро ГЕС (встановлюються в основному на малих річках);

Найбільш перспективними вважаються хвильові електростанції, так як мають найбільшу середню потужність.

Найменш перспективними у цій сфері вважаються водоспадні електростанціями. Це зумовлено тим, що кількість дійсно потужних водоспадів на Землі обмежена.

Широке впровадження морських електростанцій різних типів стримується відносно високою їх вартістю. Проте, вчені дійшли висновку, що їх енергетичний баланс (співвідношення одержаної та затраченої енергії) може бути більш високим, ніжу деяких АЕС і ТЕС, що працюють на вугіллі та нафті. Більше того, головний ресурс для гідростанцій - безкоштовний, а отже йому не загрожує жодна інфляція. [10]

Біопаливо, або біологічне паливо - це органічні матеріали (деревина, відходи та спирти), які використовуються для виробництва енергії. [2]

Офіційне визначення біопалива - будь-яке паливо, яке містить (за об'ємом) не менш ніж 80 % матеріалів, отриманих від живих організмів, зібраних у межах десяти років перед виробництвом.

Рідке (етанол, метанол, біодизель), тверде(дрова, солома) й газоподібне біопаливо(біогаз, водень) може стати заміною не лише традиційним джерелам електрики, а й бензину. На відміну від нафти і природного газу, відновити запаси яких не представляється можливим, біопаливо можна виробляти в штучних умовах.

Всі згадані вище види альтернативної енергетики не спричиняють забруднення навколишнього середовища, бо вони лише перетворюють енергію, акумульовану в хвилях, припливах, енергію вітру та Сонця тощо та перетворюють її на інші види енергії, зокрема електричну.[11]



РОЗДІЛ 2. КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РИНКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

2.1 Частка альтернативної енергетики у світовому енергобалансі та в енергобалансі країн Європейського Союзу

Попит на альтернативну енергетику в світі невпинно зростає, не дивлячись на глобальну економічну кризу. Розвиток сучасних технологій, підвищення цін на традиційні джерела енергії, загроза безпеці навколишньому середовищу та стан суспільства спонукають більшість країн світу поступово змінювати свою енергетичну орієнтацію на користь відновних джерел енергії. Розвиток ринку альтернативної енергетики спричинив суттєві зміни в енергетичній сфері та вплинув на політику багатьох провідних держав світу. Відновні джерела енергії відіграють важливу роль в «суміші» енергетичних ресурсів. Ціни на виробництво альтернативної енергетики (особливо вітряної та сонячної) продовжують падати, що робить її все більш популярною та конкурентоспроможною порівняно з традиційною енергетикою.

Відновні джерела енергії можуть замінити викопне та ядерне паливо в чотирьох різних секторах ринку: вироблення енергії, опалення, транспортне паливо та паливо для сільськогосподарських потреб (більшою мірою в країнах, що розвиваються). [14]

Більше того, розвинені країни прагнуть бути незалежними від зовнішніх енергоресурсів та зменшити до мінімуму їх споживання. Тому їх політика спрямована на підтримку та розвиток альтернативної енергетики.

До п'яти країн з найбільшою потужністю відновних джерел енергії відносяться Китай, США, Бразилія, Канада та Німеччина.

Найбільшими споживачами енергії в світі являються країни ОЕСР, частка кінцевого енергоспоживання яких становить 36 %, на другому місці стоїть Китай, на третьому - країни СНД. Проте спостерігається тенденція збільшення енергоспоживання не лише в розвинутих країнах, а й в країнах що розвиваються. Проте, за прогнозами, до 2025 року розвинені країни збережуть за собою звання найбільших споживачів енергії в світі, збільшуючи споживання на 2 % в середньому (див. Додаток 1).

За останніми даними частка альтернативної енергетики у світовому кінцевому споживанні енергії зросла до 19 % :

Рис. 2.1. Структура глобального споживання енергії. Докладніше див. Додаток 2.

Якщо розглядати ситуацію у регіональному розрізі, то найбільшими споживачами нафти є країни Близького Сходу та Центральна та Північна Америка; природного газу - Близький Схід, Євразія та Європа; вугілля - Азійський регіон та Африка. Щодо альтернативних джерел енергії - лідерами є країни Європи (докладніше див. Додаток 3).[14]

Розглянемо тепер використання альтернативної енергетики по секторах.



Сектор виробництва енергії

В цілому потужність відновних джерел енергії в світі перевищила 1470 ГВт в 2012 році, тобто на 8,5 % від потужності в 2011 році. Потужність гідроенергетики зросла до очікуваних 990 ГВт, в той час як інші джерела забезпечили потужність у 480 ГВт. У глобальному вимірі потужність вітряної енергетики зросла на 39 %. За нею слідують гідро- та сонячна енергетика, збільшення потужностей який приблизно рівне - 26%. В 2012 році ВДЕ забезпечили більше 21% світового виробництва електроенергії, 16,5% з яких припадає на гідроенергетику. [18]

В Сполучених Штатах ВДЕ нараховують близько 12,2 % чистого виробництва електроенергії. Частка вітрової енергетики від всіх ВДЕ вперше зросла до позначки 45 %, в той час як частка гідроенергетики впала до 13,4 %. Щодо інших альтернативних джерел, то тут також відбувалось зростання.

ВДЕ в Німеччині забезпечують 22,9 % споживання електрики. Частка вітрової енергетики становить 33,8 %, далі йде біомаса - 30 %, сонячна енергетика - 20,6 %, гідроенергетика - 12,6 %. ВДЕ в цій країні задовольняють 12,6 % потреб кінцевого споживання енергії.

В Іспанії ВДЕ задовольняють 32 % потреб в електриці, більшу частину яких забезпечує вітрова енергетика, а потім сонячна. В Італії ця цифра складає 29 %.

На країни БРІКС припадає близько 36 % всієї потужності ВДЕ та 27 % - ВДЕ, які не включають гідроенергетику. В той час як країни БРІКС лідери в енергетичній потужності за всіма видами ВДЕ, Європа забезпечує близько 44 % не-гідро потужностей в світовій енергетиці.

ВДЕ в країнах Європи складають майже половину електричної потужності регіону (найбільший приріст відбувся у 2012 році). 37 % припадає на сонячну енергетику та 26,5 % - на вітрову. За останніми доступними даними ВДЕ в Європі задовольнили 20,6 % споживання електрики в регіоні, та 14,1 % всього кінцевого споживання енергії. (докладніше див. Додаток 4)

Сектор опалення

Сьогодні біомаса, тепло сонця та геотермальна енергія забезпечують гарячою водою та опаленням 10 мільйонів людей. Також ці види енергії використовуються в промисловому та сільськогосподарському секторах. Європа є лідером в споживанні біотепла, хоча попит на нього зростає повсюди.

Принаймні 78 країн світу використовують геотермальну енергетику для прямого опалення, а також для підігріву басейнів, в промислових та аграрних цілях. В Німеччині ВДЕ задовольняє 10,4 % попиту на опалення. В інших країнах, таких як Данія, Японія та Великобританія, люди відмовляються від традиційного опалення, добровільно купуючи програми «зеленого опалення» (хоча останні поки що досить обмежені).[22]

Сектор транспорту

Рідке біопаливо зараз складає близько 2,5 % в глобальному споживанні транспортного палива. Проте ця цифра має тенденцію до росту. Багато країн Європи вже розробляють програми, що допоможуть об'єднати електричні транспортні системи з такими, що працюють на основі ВДЕ. Створенням таких гібридних систем у перспективі займуться країни Північної Америки, Близького Сходу та Азії.

Тепер розглянемо частки різних країн у глобальному використанні ВДЕ за видами ресурсів.

Біоенергетика.

Сектор біоенергетики є досить комплексним, бо включає в себе численні форми біомаси: тверду, рідку та газоподібну, а також існує безліч способів перетворення їх в корисну енергію. Взагалі біоенергетика забезпечує близько 10 % глобального постачання первинної енергії, слідуючи за нафтою, вугіллям та природним газом.

В Топ-20 країн-виробників енергії з біоресурсів увійшли США(на першому місці), Німеччина, Бразилія, Китай та Японія, причому більшість країн, що входять до списку - європейські. (Див. Додаток 5).

Щодо виробництва біопалива для транспортних засобів, то тут лідирує США (22,5 млрд л в 2012), далі йдуть Аргентина, Німеччина, Бразилія та Франція.

Європа виробляє близько 41 % всього біодизелю в світі, в той час як Північна Америка - лідер по виробництву етанолу. Бразилія поступово нарощує виробництво біодизелю з соєвої олії та бавовняного масла, а Китай і Таїланд - етанолу. [21]

Геотермальна енергетика.

Геотермальні ресурси забезпечують енергію у формі прямого опалення (2/3 виходу) та електрики (1/3 виходу). США, Китай, Швеція, Німеччина та Японія мають найбільші геотермальні потужності, забезпечуючи 2/3 світової потужності. Китай залишається лідером у використанні прямої геотермальної енергії (21 ТВт/год), за ним слідують США (18,8 ТВт/год), Швеція(13,8 ТВт/год), Туреччина (10,2 ТВт/год), Ісландія(7,2 ТВт/год) та Японія(7,1 ТВт/год).

Гідроенергетика

Потужність гідроенергетики в світі зросла у 2012 році на 3 % досягши таким чином очікуваної позначки 990 ГВт. Найпотужніші країни у цій сфері: Китай, Бразилія, США, Канада та Росія, спільна частка яких перевищує 52 % у загальній гідро потужності світу (див. Додаток 6).

Сонячна енергетика.

У 2012 році потужність сонячної енергетики (в даному випадку - фотоелектрики) минула позначку 100 ГВт. В глобальному розрізі найпотужнішою країною залишається Німеччина, далі йдуть Італія, США, Китай та Японія (див. Додаток 7).

На ринку сонячної енергетики поки що домінує Європа(70 ГВт), з її лідером Німеччиною(32,4 ГВт). Також велику потужність мають Франція(1,1 ГВт), Велика Британія(0,9 ГВт), Греція(0,9 ГВт), Болгарія(0,8 ГВт) та Бельгія(0,6 ГВт).



Вітрова енергетика

Потужність вітрової енергетики в світі складає близько 283 ГВт. Топ-10 найбільших виробників енергії вітру забезпечують 85% всієї потужності. Приблизно 60 % припадає на частку США та Китаю; від них відстають Німеччина, Індія та Велика Британія. Частка Європейського Союзу в світовій потужності вітрової енергетики складає 37 %.

В 2012 році вітрова енергетика представила 45 % від всіх електрогенеруючих потужностей в США, обійшовши навіть природний газ.

В Китаї потужність вітрової енергетики складає 75,3 ГВт (27 % всього ринку), хоча в останні роки нарощування потужності стало зменшуватись.

В ЄС потужність вітрової енергетики стоїть на другому місці після сонячної і складає 26,5 % від всієї потужності регіону. Німеччина займає лідируючи позиції, виробляючи 31,3 ГВт енергії, далі йде Іспанія, Велика Британія, Франція та Португалія.

Потужність Індії складає 18,4 ГВт з приростом за рік - 2,3 ГВт. Канада виробляє 6,2 ГВт вітрової енергії, приріст в країні становить 0,9 ГВт/рік.

Країни Африки та Середнього сходу все ще залишаються позаду, проте такі країни як Туреччина, Ефіопія та ПАР за 2012 рік майже подвоїли свою потужність вироблення вітрової енергетики.[22]

(Див. Додаток 8)

2.2 Проект «Європа 2020»: суть, досягнуті результати та очікування країн Європи в області розвитку альтернативної енергетики

Країни Європейського Союзу наполегливо і рішуче працюють задля того, щоб навіть в період кризи створити сприятливі умови для розвитку економіки та підтримки зайнятості населення. В світі, що швидко змінюється Європа прагне досягти рівня економіки, що буде розумною, стійкою та всеохоплюючою. Ці три пріоритетні напрямки покладені в основу проекту «Європа 2020». Простіше кажучи, суть проекту полягає в стратегії соціально-економічного розвитку країн Європейського Союзу у найближчі 10 років. Ця стратегія концентрує увагу на досягненні п'яти основних цілей: 1) зайнятість населення (75 % населення віком від 20 до 64 років повинні бути працевлаштовані); 2) дослідження та розробки (3 % ВВП регіону повинні бути інвестовані в розробки та дослідження); 3) освіта (частка учнів, що покинули школу не має перевищувати 10 %; принаймні 40% людей віком до 34 роки повинні мати вищу освіту); зменшення бідності (скорочення кількості людей, що живуть за межею бідності до 20 млн осіб); зміна клімату та енергетична стабільність(зменшення викидів парникових газів на 20 %, збільшення використання ВДЕ до 20 %, збільшення енергетичної ефективності на 20%).[19]

Зокрема я хочу підняти питання про ефективне використання енергії та залучення ВДЕ. Основна ціль Європейського Союзу у цій сфері - виробляти 20% енергії з альтернативних джерел, таких як вітер, сонце, сила припливів та відпливів, геотермальна енергетика та біомаса. Згідно з проектом «Європа 2020» первинне споживання енергії повинно бути скорочено до 1483 ТНЕ (Тонн нафтового еквіваленту), а кінцеве - до 1086 ТНЕ, при тому що зараз ці цифри становлять 1583,5 ТНЕ та 1103,4 ТНЕ відповідно. Чим більше ВДЕ буде залучено, тим більше скоротяться шкідливі викиди парникового газу в атмосферу. Це також зменшить залежність країн від імпорту енергії та стимулюватиме розвиток і введення інновацій, що в свою чергу забезпечить додаткові робочі місця. Відповідно до ресурсної бази та енергетичної потужності для кожної країни розробляється окрема програма та ставляться окремі цілі. Ці програми викладені у дак званій «Директиві з відновлюваних джерел енергії», затвердженої в 2009 році. В ній зазначені рамки для розвитку ВДЕ та обов'язкові цілі для кожної країни. (див. Додаток 9).

Як результат, частка ВДЕ у кінцевому споживанні енергії по регіону повинна становити 20 %, а частка ВДЕ у транспорті - 10 % .[20]



Рис.2.2. Частка ВДЕ (у %) в кінцевому споживанні енергії в ЄС з 2007 по 2012 рр.

Рис.2.3. Частка ВДЕ у країнах ЄС на 2012 рік (у % від кінцевого споживання). Джерело: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/

Як бачимо, середня частка ВДЕ від глобального кінцевого споживання в ЄС становить 14,1%. Деякі країни (зокрема Греція, Іспанія, Латвія, Австрія, Норвегія) впевнено та цілеспрямовано йдуть то виконання поставлених цілей, деякі (такі як Мальта, Кіпр, Велика Британія) відстають від розробленого плану, а треті (Болгарія, Естонія та Швеція) - вже перевиконали план. Якщо ж говорити про загальну тенденцію, то вона менш оптимістична ніж очікувалось.

На рисунку нижче пунктирною лінією показано реальний хід виконання плану, та суцільною - запланований.

Рис.2.4. Джерело: Renewable energy progress report . Brussels, 27.3.2013

Такий висновок був оснований на проведеному аналізі по секторам (електрика, опалення та транспорт). 15 країнам-членам не вдалось досягти поставлених цілей у секторі електроенергетики та 22 країни не змогли добитись покращення в секторі транспорту.

Відмінність між запланованими цілями та досягнутими особливо помітна в секторі вітрової енергетики. Відповідно до плану, потужність вітрової енергетики повинна досягти 213 ГВт (з них 44 ГВт - з офшорних зон - енергію вітру здобувають поза континентом, тобто на морі). Виробництво електрики в офшорних зонах за планом повинно досягти 140 ТВт/год, але, якщо вірити проведеному аналізу, при даних темпах росту воно може досягти позначки лише 43 ТВт/год. Що ж стосується виробництва вітрової енергії на континенті, то за планом у 2020 році має бути досягнута позначка 354 ТВт/год, проте за прогнозами ця цифра буде - 210 ТВт/год.

Щодо біомаси, то тут тенденція також негативна, хоча і не настільки, як у вітровій енергетиці. Тут планове виробництво мало досягти 104 ТНЕ, але за прогнозами та оцінками буде досягнута позначка в 85 ТНЕ.

В секторі фотоелектрики (сонячна енергетика), навпаки, спостерігаються позитивні тенденції, хоча з запланованих 46 ТВт/год буде досягнуто лише 35 ТВт/год.

Щодо біопалива (біомаса, що споживається транспортним сектором), то тут прогнози дещо краще ніж в біомасі загалом. Хоча зараз помітна тенденція до зростання, аналітики передбачають подальше зниження використання біопалив. Більше того, досягти поставленої цілі буде ще важче, бо члени комісії запропонували внести поправки до плану, та збільшити розміри споживання на 10% шляхом додаткового використання непродовольчої сировини. (див. Додаток 10) [22]

2.3 Аналіз інвестицій країн Європейського Союзу в розвиток альтернативної енергетики

В 2012 році глобальні інвестиції в альтернативну енергетику склали близько 244 млрд доларів США, що на 12 % нижче ніж минулого року(279 млрд), але все ще на 8 % вище ніж в 2010 році. Головними причинами такого падіння після тривалого зростання є: невизначеність у напрямку політики в країнах Європи та США, а також зменшення вартості технологій. (див. Додаток 11)

Якщо говорити по регіонам, то зменшення інвестиції в сектор ВДЕ відбулось в країнах Азії та Близького Сходу, США, Бразилії та Африці. Лідерами по інвестиціям залишаються Китай та Європа - разом їхні інвестиції складають 60% від світових. Якщо говорити про головні країни-інвестори, то це: Китай, США, Німеччина, Японія, Італія, Велика Британія, Індія, ПАР, Бразилія та Франція.

Потоки інвестицій (млрд. доларів США) для різних регіонів станом на 2012 рік складають: США - 36,0; Бразилія - 5,4; Близький Схід та Африка -11,5; Америка(виключаючи Бразилію та США) - 9,5; Азія та Океанія - 29,0; Індія - 6,5; Китай - 66,6; Європа - 79,9. (див. Додаток 12)

Найбільші обсяги інвестицій (млрд. доларів) отримує сонячна енергетика (140,4), слідом за нею іде вітрова(80,3), далі біоенергетика (8,6), гідроенергетика(7,8), біопаливо(5,0), геотермальна енергетика(2,1) та енергія припливів та відпливів(0,3). [22]

Як бачимо з даних наведених вище, найбільшим інвестором в альтернативну енергетику являється Європа. Економічний можливості та ресурсно-технічний потенціал країн Європи дозволяє їм здійснювати колосальні інвестиції в розвиток ВДЕ навіть у періоди економічного спаду. Це і є їх головною конкурентною перевагою на ринку альтернативної енергетики.

Завдяки раціонально розробленому плану та чітко поставленим цілям, країни Європейського Союзу розробили індивідуальні стратегії, що допомагають їм дотримуватись курсу «Європа 2020» та якомога ефективніше використовувати свою енергетичну потужність. Такі країни як Німеччина, Іспанія, Франція та Норвегія зараз продовжують інвестувати в сектор розробок та досліджень та залучати більше і більше фахівців у сферу альтернативної енергетики, що дає їм вагому перевагу перед іншими країнами світу. Більше того, випереджаючи інші країни по розвитку ВДЕ Європа має можливість знизити ціни на ці ресурси, що робить її конкурентною.

Уникнення, по можливості, використання небезпечних хімічних речовин та просування «зеленого виробництва» допоможе багатьом країнам захистити та зберегти такі ресурси як ґрунти, вода, та багато інших, таких, які набагато легше, безпечніше та дешевше переробляти. Такий підхід допоможе побачити можливості для заміни небезпечних хімікатів на економічно та технологічно життєздатні альтернативні ресурси. [15]



РОЗДІЛ 3. КЛЮЧОВІ МЕХАНІЗМИ НАРОЩУВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО СЕГМЕНТУ ЕНЕРГЕТИЧНИХ БАЛАНСІВ КРАЇН ЄС

Після розробки проектів, планів та стратегій постає очевидне та необхідне питання: «Як саме ми будемо досягати поставлених цілей?»

До того часу, поки Європа не досягне єдиного, відкритого та конкурентного ринку енергетики, на якому будуть відрегульовані всі неточності, різні політичні заходи, будь-то адміністративні чи фінансові, необхідні для підтримання зростання альтернативної енергетики. Європа все ще прагне до того, щоб ринок ВДЕ ефективно запрацював. Проте низький рівень конкуренції на даному ринку, роздрібнення по секторам, зміна клімату, значні витрати на інновації та розробки гальмують розвиток даного сектору енергетики. Щоб компенсувати ці втрати, країни Європейського Союзу розробили ряд політичних заходів, що включають різні схеми, стандарти та адміністративні правила, які сприяють просуванню альтернативної енергетики.

Зокрема, цілі політики, спрямованої на розвиток альтернативної енергетики у всіх країнах схожі: збільшення частки ВДЕ у виробництві електроенергії, збільшення частки ВДЕ у кінцевому та первинному споживання енергії, збільшення кількості зайнятих у даній сфері.

Частка країн, зацікавлених у розвитку альтернативної енергетики невпинно зростає, постійно з'являються інновації та вводяться нові технології . Це спонукає більшість країн переглядати, доповнювати та оновлювати свою політику у цьому напрямку.[15]

Політика щодо виробництва енергії

Зелений тариф (the feed-in tariff) залишається найбільш широко застосованою політикою в плані ВДЕ як на національному так і на регіональному рівнях. На початку 2013 року 71 країна та 28 штатів прийняли цей тариф у тій чи інший формі.

Взагалі зелений тариф - це спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на основі використання альтернативних джерел енергії.

Цей зелений тариф країни Європи почали вводити ще з 1990 року, хочу вперше його ввели в США. В 1990 році його ввела Німеччина, потім Швейцарія, Італія, Данія, Люксембург, Іспанія, Греція, Швеція, Португалія, Норвегія та Словенія (всі вони ввели тариф до 2000 року). Останніми країнами, які ввели тариф були Сербія, Мальта та Велика Британія.

В 2010 та 2011 рр. політика навколо цього тарифу поступово змінювалась. Так, наприклад, у Франції, обсяг зеленого тарифу на використання сонячних батарей на дахах будинків збільшили на 5%, а також встановили 10%-ий бонус для тих, хто користується такими системами, виробленими саме в Європі.

Італія ввела ряд вимог для тих, хто хоче користуватись таким тарифом, проте одночасно збільшила терміни контракту на вітрову енергетику з 15 до 20 років.

Сербія зменшила обсяг надаваних тарифів на сонячну та вітрову енергію, але підняла їх для тих, хто використовуватиме енергію малих гідростанцій.

Стандарти відновної енергетики (Renewable Portfolio Standards), або, як їх ще називають, Зобов'язання по ВДЕ. Ці стандарти зараз застосовуються в 22 країнах світу, та в штатах США, Індії та провінціях Китаю. Норвегія прийняла таку політику лише в 2012 році. [18]

Сутність таких стандартів зводиться до вимог нарощувати виробництво енергії з альтернативних джерел енергії, такий як вітер, сонце, біомаса та тепло Землі. Це означає, що компанії, які спеціалізуються на виробництві енергії, певну частину своєї енергії повинні виробляти з ВДЕ.

Таким компаніям надаються спеціальні сертифікати на виробництво якогось певного виду відновної енергії.

Система чистого вимірювання. Така політика дуже популярна в країнах Європи, та і взагалі в країнах, де є малі підприємства чи домогосподарства, які використовують альтернативні джерела енергії. Суть її полягає в тому, що споживач, по-перше, може відслідковувати кількість спожитої енергії, по-друге, сучасні установки (наприклад, сонячні батареї) резервують залишок невикористаної енергії. Ці залишки можуть направлятись на забезпечення енергією інших будинків, а споживач взамін отримає специфічний «кредит» за цю енергію тоді, коли йому буде потрібно.

Данія встановила таку систему ще в 1998 році для приватизованих фотоелектричних систем. Управляти такими системами виявилось легко та дешево з адміністративної точки зору, та це стимулювало розширення використання фотоелектричних платформ. В Італії система чистого вимірювання та «зелений податок» поєднуються в єдину систему.

Фіскальні заохочення, що були застосовані для того, щоб зменшувати фінансові бар'єри для впровадження та розвитку ВДЕ, зараз всіляко доповнюються та переглядаються. Ірландія, наприклад, розширила механізм, що дозволяє корпораціям інвестувати у альтернативну енергетику. Бельгія відмінила податок на інвестиції у сектор геотермальної та сонячної енергетики, а також біомаси. Кіпр запровадив інвестиційні субсидії, щоб заохочувати та підтримувати купівлю нових систем енергозабезпечення. Шотландія оголосила про організацію 162-мільйонного фонду для підтримки проектів альтернативної енергетики, включаючи енергію хвиль та припливів. Велика Британія вклала 31,5 млн доларів в розвиток хвилевої енергетики. [22]

Політика щодо сектору опалення та охолодження

Країни Європи продовжують приймати нові закони та впроваджувати нову політику та цілі щодо просування відновних джерел енергії у сектор опалення. Але все ще, цей сектор отримує менше уваги ніж сектор виробництва енергії, хоча існує величезний потенціал забезпечити опалення(охолодження) з сучасної біомаси, геотермальної енергетики та енергії сонця.

Лише 20 країн в світі поставили собі цілі про розбудову нових систем опалення.

В Данії, в 2012 році були застосовані обмеження, які забороняють використання котлів у нових будинках, що функціонують на основі спалення природного газу чи масла(нафти). Також багато країн встановлюють зараз необхідний рівень застосування сонячної енергії в опаленні, для покриття певного відсотку середньорічного споживання енергії. [15]

Австрія створила 135-мільйонний фонд для підтримки будівництва, яке включатиме в себе системи опалення на основі ВДЕ. Чехія об'єднала підтримку для всіх ВДЕ, їх застосування як у виробництві енергії так і в опаленні, видавши один закон, а також розробила систему бонусів для тих, хто користується енергією для опалення прямо з ВДЕ.

Німеччина збільшила субсидії для нових проектів опалення. Італія підтвердила грант на розбудову нових систем опалення, пов'язавши їх з зеленим тарифом.

Люксембург посилив підтримку альтернативної енергетики у секторі будівництва, особливо геотермальним установам. Португалія підтвердила грант розміром в 1,35 млн доларів на підтримку встановлення сонячних термальних систем опалення у старі будинки. [22]

Політика щодо транспорту

46 країн в 2012 році затвердили політику, що підтримує використання біопалив у транспортному секторі. Така політика включає субсидії на виробництва різних видів біопалива та податкові заохочення. Політика підтримки виробництва біопалива в Європі продовжує бути «змішаною». Це означає що вона одночасно перебуває під впливом тих, хто занепокоєний масовим вирощуванням технічних зернових культур(для виробництва біопалива), що виснажують ґрунти, скорочують посіви зернових для харчової промисловості та порушують природне біорізноманіття; а також під впливом тих, хто, занепокоєний об'ємом викидів небезпечних парникових газів в атмосферу під час переробки первинного біопалива у вторинне. Тому досить важко притримуватись курсу підтримки обох видів палива: традиційного біопалива та біопалива сировинного. Європейська Комісія запропонувала збільшити частку первинного біопалива на 5 %, та відмовитись від субсидій на виробництво сировинного.

Багато країн вводять «зелені податки» на транспорт, що продукує велику кількість вихлопних газів, заохочують виробництво різних видів біопалив, дають гранти на розробки нових видів палив та техніку їх виробництва.

Ще однією особливістю та доповненням до політики виробництва біопалива та зменшення використання традиційного палива є збільшення використання транспорту, що працює на електриці. Багато країн Європи підтримує розвиток ринку електротранспорту, також пов'язуючи його з альтернативною енергетикою. З 2009 року в Європі електрика з ВДЕ що використовується для електротранспорту, отримала ряд пільг для досягнення цілі підвищення рівня біотранспорту до 10%.

Головна ціль збільшити кількість електротранспорту від 40 тис. у 2012 році до 20 млн. одиниць до 2020 року.[22]

Управління в містах та регіонах

Тисячі міст по всій Європі активізували свої плани для переходу на альтернативну енергетику. Не дивлячись на деяке уповільнення на національному рівні, місцевий уряд продовжує запроваджувати заходи для збільшення зайнятості в цій сфері, для підвищення попиту на енергетику, для зменшення викидів вуглекислого газу та для створення більш придатного для життя простору у містах.

Повсюди, а особливо в Європейському Союзі міста самі організовуються та погоджуються на прийняття нових законодавчих актів щодо регулювання сектору енергетики. Тисячі міст зараз свідомо приєднуються до проекту «Європа 2020», зобов'язуючись зменшити викиди вуглекислого газу на 20%, збільшити енергетичну ефективність ВДЕ та зупинити зміну клімату. Люди намагаються змінити модель споживання енергії, поступово відмовляючись від традиційних джерел та переходячи на різноманіття альтернативних.

Наприклад в Копенгагені(Данія) встановили ціль стати першим в світі містом без викидів вуглекислого газу до 2025 року, а в Фредеріксхвані поставили ціль до 2030 року стати незалежними від викопного транспортного палива. В Гельсінкі також поставили ціль обходитись без викидів вуглекислого газу до 2050 року. [13]

Щоб досягти таких цілей, місцевий уряд розробляє системи контролю за виробництвом енергії, розподілом її та споживанням. Уряди міст намагаються створити належні умови для зручного споживання альтернативної енергії, для заохочення інвестицій приватного сектору у ВДЕ.

Поступово в містах вводять зелені тарифи та зелені податки, уряд бере участь у фіскальному заохоченні громадян та підприємств, розробляючи різні програми підтримки. Так, у Валенсії (Іспанія) була прийнята програма надання субсидій до 45 % на проектні витрати тим, хто займається впровадженням технологій альтернативної енергетики.

Також уряд розробляє та демонструє нові проекти будівництва, рухаючись в напрямку використання ВДЕ для опалення та освітлення житлових комплексів. Так, в Європі створюються системи опалення та охолодження на основі використання сонячної енергії, а також поступово вводяться в дію так звані «гібридні» системи, що забезпечують одночасно і виробництво енергії і опалення. [18]

Діяльність Європейської Комісії

Європейська комісія розробила цілу програму по ефективному використанню ресурсів, згідно з якою, вона зобов'язується регулювати та підтримувати на стабільному рівні споживання та виробництво енергії.

Головним пріоритетним напрямком в діяльності комісії є збільшення усвідомлення громадянами продуктивності навколишнього середовища, якими шляхами і чому треба досягати енергетичної ефективності ресурсів та чому екологічна безпека вироблених продуктів важлива для споживачів.

В задачі Комісії також входить створення сприятливого простору для залучення інвестицій(особливо в сферу енергетики), співпраця з різними організаціями, такими як: приватні підприємства, наукові товариства, неурядові організації тощо для виявлення можливостей та імовірних загроз під час розробки нових стратегій, а також шляхи застосування технологій, які допоможуть вийти на новий енергетичний рівень.[13]

В сукупності всі ці заходи, що спрямовані на перехід від традиційних джерел енергії до відновних, принесуть свою користь в майбутньому. Вже зараз Європа являється лідером в світі у розвитку альтернативних джерел, завдяки чітко розробленому плану та розумному підходу до його виконання.

За прогнозами деяких аналітиків, споживання енергії у 2035 році зросте на 41 %. Передбачається, що Європа, зберігаючи теперішні темпи нарощування потужностей в області альтернативної енергетики до 2035 року збільшить частку ВДЕ до 32 %.



ВИСНОВКИ

Продивившись велику кількість звітів та проаналізувавши багато статистичних даних я в кінцевому результаті прийшла до деяких висновків. В сучасному світі збільшується споживання енергетики, зокрема альтернативної і багато країн слідують цій тенденції. Особливо країни Європейського Союзу, енергетичні ресурси яких дещо обмежені, розробили цілу низку планів та проектів, що вивели їх на новий рівень виробництва та споживання енергії.