Особливості ремонту електроприладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Кафедра автоматики та електроприводу

Звіт

із другої виробничої практики

Виконав:

студент групи 301-МЕ

Щур С. І.

керівник практики:

Коновалов В.І.

Полтава 2010

Зміст

1. Необхідність виробничої практики

2. Визначення місць ушкодження кабельних ліній електропередачі

3. Техніка безпеки

1. Необхідність виробничої практики

Виробнича практика є дуже важливим фактором, при навчанні спеціалістів в будь-якої спеціальності. Її ціллю є максимально можливе наближення умов праці студента до реального життя. І винесення потрібного досвіду, а також практика допомагає з'ясувати на які аспекти потрібно звернути увагу підчас подальшого навчання. Практична підготовка в галузі професійної освіти виступає з одного боку як частка професійної освіти, а з другого - практичної.

Розглянемо загальну сторону аспекту термінологічного апарату.

Відомо, що практична підготовка студентів започатковується в процесі теоретичного навчання, коли проводяться лабораторно-практичні заняття, вирішуються завдання певного виробничого змісту. Традиційно в професійній педагогіці термін "практична підготовка" використовується для визначення характеру навчання, як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці за обраною спеціальністю.

Отже, практична підготовка, яка разом з теоретичною створює основу, є провідною частиною всієї професійної освіти.

При підготовці фахівців різних рівнів практична підготовка має велике психологічне значення, зокрема:

- чергування розумової праці з фізичною діяльністю сприяє покращенню кровообігу, удосконалює м'язову систему, підвищує розумову працездатність;

- позитивне ставлення до праці, підготовки може виявлятись як життєва необхідність і як внутрішня потреба людини;

- під час роботи відбувається тренування різних аналізаторів, їх розвиток;

- практика стає критерієм засвоєння знань, перевірки їх якості і кількості;

- має місце удосконалення професійної уваги.

У психологічній науці усталеною є думка про те, що активність людської свідомості та пізнання зумовлені їхнім зв'язком з практичною діяльністю. Активність пізнавального суб'єкта зумовлена його практичним ставленням до дійсності. Отже, пізнання і практика, як один із послідовних етапів практичної підготовки, тісно взаємопов'язані і є органічним поєднанням двох сторін єдиного процесу, тому що пізнавальна діяльність неможлива без активної взаємодії між суб'єктом та об'єктом.

Практика, як філософська категорія, означає предметно-перетворюючу діяльність людей, спрямовуючи, насамперед, на задоволення їхніх матеріальних та духовних потреб.

"Практика" - це і чуттєво-предметна діяльність окремої людини, і спільна, досвід всього людства у його історичному розвитку. Практична діяльність за своїм змістом і за способом здійснення завжди має суспільний характер. У широкому розумінні практика поєднує всі види чуттєво-предметної діяльності людини: виробничу, художню, адміністративну, технічну, спортивну, педагогічну тощо. Основні види практичної діяльності людей - матеріально-виробнича, суспільно-політична, науково-експериментальна.

Таким чином, практика - багатогранна за змістом, складна і цілісна система, що включає такі компоненти, як мета, потреба, мотив, предмет, на який спрямована діяльність, засоби досягнення мети, результат діяльності.

Зазначимо, що взаємозв'язок пізнання і практики різноманітний і зумовлюється такими факторами:

а) у практичній діяльності народжуються пізнавальні стосунки,

що є основою практики і забезпечують її розвиток. Практичне ставлення людини до дійсності є первинним, основним і визначальним, тому що практика - основа існування та розвитку людини і суспільства в цілому;

б) практика - це основа кожного пізнавального акту, розкриття законів та закономірностей природи і суспільства;

в) практика виступає і рушійною силою пізнання, що дає необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці; потреби, завдання поставлені практикою, служать стимулом розвитку науки;

г) практика є сферою застосування знань, і у тому розумінні вона - кінцева мета пізнання;

д) суспільна практика (матеріальне виробництво, громадська діяльність, науковий експеримент) виступає одним критерієм істини.

Практика об'єднує в собі об'єктивний світ і природу, що їх перетворює людська діяльність. Разом з тим відзначимо, що істинний зміст поняття "практика" розкривається згідно з поняттям "теорія". Теорія і практика - філософські категорії для позначення духовної та матеріальної сторін єдиного суспільно-історичного процесу. Отже, теорія і практика діалектично взаємопов'язані і складають єдність протилежностей.

Крім того, у нерозривній єдності теорії і практики пріоритетна роль належить практиці. Теорія виникає у результаті практичних потреб.

Відображуючи та узагальнюючи огляд минулого, теорія зосереджує і спрямовує зусилля на головному, допомагає знайти необхідні дійові та ефективні засоби досягнення практичних цілей, теорія і практика у навчанні - це дві органічно пов'язані сторони єдиного процесу пізнання.

Не зважаючи на величезну різноманітність видів діяльності людини і неоднозначність вживання в літературі і побуті термінів "уміння" і "навички", вони мають розглядатись у двох значеннях: психолого-педагогічному і суспільно-історичному. Пояснюється це тим, що особистість студента є, з одного боку, об'єктом психолого-педагогічного впливу, завдяки якому студент набуває знань і навичок, а з іншого, - стає соціальною особистістю.

Отже, знання і уміння, взаємопов'язані як абстрактне і конкретне. Людина знає тільки те, що вміє, і навпаки. Ще А. Дистервег висловлював непохитну істину: студент знає добре тільки те, що вміє правильно висловити. Своєю появою уміння засвідчує рівень оволодіння певними знаннями. Якщо студент здатний розповісти, як має бути виконана та чи інша робота, пов'язана, наприклад, з роботою на комп'ютері, то це ще не означає, що він вміє її виконувати.

Таким чином, психологічною основою уміння є з одного боку розуміння взаємовідносин між метою діяльності і засобом її виконання, а з іншого - умовами, у яких потрібно діяти.

Узагальнення всіх трактувань поняття "уміння" дає змогу зробити висновок, що це здатність людини виконувати певний вид діяльності. Як відомо, здатність виконувати роботу характеризується ще одним важливим параметром - навичками, під якими варто розуміти ступінь здатності виконувати дії, тобто виконувати їх під меншим контролем свідомості, або автоматично.

Процес розвитку умінь і навичок протягом всіх етапів практичної підготовки, яка базується на основі знань студентів про конкретну дію, починається з формування у них початкових умінь. Закономірно, що від простих навичок в професійній підготовці переходять до формування складних навичок (див. схему 3.4).В міру повторення однієї і тієї ж дії, уміння виконувати її все більш відточується, вдосконалюється. Разом з тим, легкість і швидкість, а також певна своєрідність оволодіння умінням виконувати ту чи іншу діяльність залежить від природних і набутих якостей особистості, зокрема, від задатків і здібностей людини, її попереднього досвіду. Уміння, під кутом зору ступеня їх сформованості, поділяються на початкові, проміжні і завершальні (майстерність). На прикладі підготовки фахівців для сфери туризму можна побачити процес формування умінь (див. схему 3.5)Практична підготовка має великий вплив на виховання і розвиток всіх сторін особистості. Винятково важливе значення практичної підготовки і для розумового розвитку особистості. Правда, воно суттєво відрізняється залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня особливо значущим вона є для IV рівня (магістр). Це пояснюється тим, що підвищення кваліфікаційного рівня професійної майстерності потребує збільшення ваги інтелектуальних умінь (уміння бачити проблеми, висувати гіпотези і знаходити їх розв'язання тощо).

Значний вклад практичної підготовки у формування психологічної підготовки, комунікативної, фізичної, екологічної та естетичної культури

2. Визначення місць ушкодження кабельних ліній електропередачі

виробнича практика кабельна лінія

Незважаючи на періодичний огляд кабельних трас і проведення профілактичних випробувань, при експлуатації мають місце ушкодження (випадкові відмови) КЛ. Як правило, це пробій ізоляції, рідше - розрив фаз.

Пошкоджений кабель від'єднується з обох кінців від устаткування і за допомогою мегомметра визначається характер ушкодження : вимірюється опір ізоляції між кожною фазою і заземленою металевою оболонкою і між кожною парою фаз. Виміри проводять з одного кінця кабелю. Фазні жили іншого кінця кабелю розімкнені (для визначення замикань) або замкнуті і заземлені (для визначення обривів).

Результати вимірів можуть не виявити характер ушкодження, оскільки перехідний опір в місці ушкодження може бути досить високим, зокрема, із-за затікання місця пробою ізоляції масло каніфольним складом (запливаючий пробій) в кабелях з паперовою просоченою ізоляцією.

Для зниження перехідного опору ізоляція кабелю в місці ушкодження пропалюється. Для цього на кабель подається напруга, достатня для пробою ізоляції в місці ушкодження. Після деякого часу повторення пробоїв перехідний опір в місці ушкодження зменшується, розрядна напруга знижується, а струм розряду збільшується. Ізоляція пропалюється цим струмом, перехідний опір в місці ушкодження зменшується.

Після визначення характеру ушкодження вибирається спосіб і апаратура для визначення місця ушкодження кабелю.

По точності визначення місця ушкодження розрізняють відносні і абсолютні методи. Відносні методи мають певну погрішність і дозволяють визначити лише зону ушкодження. Це імпульсний, петлевій і ємнісний методи.

Точне місце ушкодження дозволяють знайти абсолютні методи такі, як індукційний і акустичний.

Імпульсним методом визначається зона однофазного або багатофазного замикання, зона обриву будь-якої кількості фазних жил.

У пошкоджену лінію посилається еталонний електричний імпульс. По екрану вимірювального приладу, проградуйованому в мкс, вимірюється інтервал часу tx між моментом подачі імпульсу і моментом приходу імпульсу, відбитого від місця ушкодження (мал. 3).

Швидкість поширення електромагнітних хвиль в силових кабелях практично не залежить від перерізу і матеріалу жил і складає 160 3 м/мкс. Відстань до місця ушкодження обчислюється як Iх= 80tх, м

Для випадку, приведеного на мал. 8.3, зона ушкодження знаходиться на відстані Iх= 80 * 3,5 = 280 м від місця виміру.

Мал. 3. Екран приладу при визначенні зони ушкодження кабелю імпульсним методом : а - при замиканні; б - при обриві

По знаку відбитого імпульсу судять про характер ушкодження. Якщо посланий і відбитий імпульс різного знаку - ушкодження типу замикання (мал. 3, а), якщо одного знаку - ушкодження типу обрив (мал. 3, б).

Петлевий метод застосовується для визначення зони однофазних і двофазних замикань на землю. Цей метод заснований на вимірі омічного опору жил кабелю до місця ушкодження.

На одному кінці кабелю замикається нормальна і пошкоджена жили (утворюється петля). Виміри проводяться з іншого кінця кабелю (див. мал. 4). Для виміру опорів R.2 і R4 може використовуватися, наприклад, міст постійного струму.

Мал. 4. Схема визначення зони ушкодження петлевим методом

У одну діагональ моста включається джерело постійної напруги - U, в іншу - вимірювальний прилад, наприклад мілівольтметр mV. Регульованими опорами R1 і R3, досягається рівновага моста - нульове свідчення мілівольтметра.

Відомо, що рівновага моста досягатиметься при виконанні співвідношення

де R2 - опір нормальної жили і ділянки пошкодженої жили від кінця кабелю до місця ушкодження;

R4 - опір ділянки пошкодженої жили від початку кабелю до місця ушкодження.

Оскільки опір жили кабелю пропорційний його довжині, зона ушкодження після досягнення рівноваги моста визначається нескладними обчисленнями

де - довжина кабелю.

Ємнісний метод дозволяє визначити зону обриву фазних жил кабелю. Метод базується на вимірі ємності між кожною жилою і заземленою металевою оболонкою кабелю.

Нехай виміряна ємність обірваної жили складає Сх, а виміряна ємність цілої жили - С. Відстань до місця обриву складає

де - питома провідність ємності кабелю, визначувана за довідковими даними.

Індукційний метод дозволяє визначити місце багатофазних замикань в кабелі після успішного пропалювання ізоляції в місці ушкодження. Метод заснований на уловлюванні магнітного поля, що створюється навколо кабелю струмом, що протікає по ньому. Уловлювання поля робиться за допомогою спеціальної пошукової котушки, що має магнітного сердечника для концентрації поля.

По двом пошкодженим жилам кабелю пропускається струм високої частоти (800.. 1000 Гц) від звукового генератора G(мал. 5). Навколо кабелю утворюється магнітне поле високої частоти. Помістивши в це поле пошукову котушку, сполучену через підсилювач з навушниками, можна прослуховувати звуковий сигнал. Обслуговуючий персонал, просуваючись по трасі КЛ, прослуховує цей звуковий сигнал.

Мал. 5. Ілюстрація індукційного методу відшукування ушкодження.

Чутність сигналу уздовж кабельної лінії періодично змінюватиметься від max до min. Це пояснюється спіральним виттям жил кабелю. Переважання над поверхнею землі магнітного поля однієї жили періодично міняється на переважання протилежного магнітного поля іншої жили.

У місці короткого замикання струм від генератора G міняє свій напрям, інтенсивність магнітного поля і, отже, чутність сигналу в цьому місці посилюються. За місцем ушкодження звукового сигналу не буде.

Використання струму високої частоти потрібне для налаштування звукового сигналу від фону промислової частоти 50 Гц сусідніх кабелів.

Акустичний метод дозволяє визначити місце однофазних і багатофазних замикань в кабелі при запливаючому пробої.

У пошкоджену жилу (у пошкоджені жили) періодично подаються імпульси постійної напруги, наприклад, від накопичувального конденсатора. У місці ушкодження виникають розряди, що викликають акустичний шум. Рівень цього шуму прослуховується з поверхні землі, наприклад, за допомогою стетоскопа або приладу з п'єзо датчиком-перетворювачем механічних коливань в електричні.

При практичному пошуку місць ушкодження КЛ використовується поєднання відносних і абсолютних методів. За допомогою відносного методу визначається зона ушкодження, а потім в цій зоні відшукується місце ушкодження абсолютним методом.

3. Техніка безпеки

Приступаючи до ремонту електроприладів і мережі, варто пам'ятати наступного правила техніки безпеки.

Забороняється:

- красити й білити електропроводку;

- підвішувати які-небудь предмети;

- висмикувати штепсельну вилку з розетки за проведення;

- витирати мокрою ганчіркою палаючі електролампи;

- доторкатися під час роботи з електроприладами до заземлених предметів (кранам, трубам, батареям, плитам, ваннам і т.п.);

- доторкатися до вимикача, розетці, цоколю електролампочки й електроприладам, що перебувають під напругою, мокрими руками;

- гладити вологу білизна праскою з ушкодженим проведенням;

- установлювати штепсельні розетки в сирих приміщеннях;

- гасити водою й обривати руками проведення, що зайнялися. У цьому випадку треба негайно вивернути пробки й відключити електричний струм. Вогонь же варто гасити землею, піском, усунути до нього доступ повітря.

Правила техніки безпеки повинен дотримувати кожного, хто збирається мати справа з електроустаткуванням:

- щоб уникнути электротравмы, завжди ставитеся до електрики з повагою, будьте уважні й ретельно обмірковуйте кожну свою дію.

- перевірте, наскільки добре освітлене місце, де ви збираєтеся працювати. Можливо, вам буде потрібно ліхтарик.

- ніколи не стосуйтеся голою рукою одночасно декількох проводів, навіть якщо струм відключений.

- частіше користуйтеся індикатором або тестером. Краще зайвий раз перевірити, не сподівайтеся на свою пам'ять.

- розташовуйте оголені провода так, щоб вони не торкнулися один одного випадково.

- коли з'єднуєте провода між собою, спочатку завершите одну скрутку, заізолюйте її, і тільки потім приймайтеся за наступну.

- ніколи не доторкайтеся до проводів під напругою. Спочатку відключите джерело харчування й тільки потім, через три-п'ять секунд, приступайте до роботи.

- не дуже покладайтеся на ізольовані ручки інструмента. Вони захищають тільки від випадкових доторкань до оголених проводів.

- не використайте для ізоляції підручні матеріали. Застосовуйте тільки ізоленту.

- для роботи з електрикою надягайте взуття на гумовій підошві.

- уникайте вологості. У вологому приміщенні працювати з електрикою небезпечно, а з вологими руками не можна навіть близько підходити до оголених проводів.

Размещено на Allbest.ru