Будова і принципи дії вимірювальних трансформаторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Розділ І. Монтаж вимірювальних трансформаторів та вторинних ланцюгів

1.1 Призначення вимірювальних трансформаторів, типи

1.2 Будова трансформатора струму різних типів, креслення, принципи дії

1.3 Будова трансформатора напруги різних типів, принципи дії, креслення

1.4 Маркування трансформаторів струму та напруги

1.5 Послідовність монтажу вимірювальних трансформаторів струму та напруги

1.6 Призначення вторинних ланцюгів та їх монтаж

Розділ ІІ. Електропроводка на горищах будинків

2.1 Призначення електропроводок на горищах, особливості

2.2 Послідовність монтажу електропроводок на горищах

Розділ ІІІ. Техніка безпеки при виконанні електромонтажних робіт

Список використаної літератури

Розділ І. Монтаж вимірювальних трансформаторів та вторинних ланцюгів

1.1 Призначення вимірювальних трансформаторів, типи

Вимірювальні трансформатори використовуються для вмикання вимірювальних приладів і реле в кола високої напруги. Вимірювальні трансформатори є понижувальними. Тому вони дозволяють використовувати звичайні прилади для вимірювання великих напруг, струмів, потужностей і при цьому підвищують безпеку обслуговуючого персоналу.

Первинну обмотку вимірювального трансформатора вмикають у високовольтне коло; до вторинної приєднують прилади і реле.

Трансформатори струму призначені для вимірювання великих струмів, коли неможливе вмикання приладів безпосередньо на струми контролюючих кіл. Вони складаються з замкнутого сердечника і двох обмоток -- первинної і вторинної. Вторинну обмотку ізолюють від первинної та заземлюють її з огляду на забезпечення безпеки обслуговуючому персоналу. Кількість витків у первинній і вторинній обмотках повинна бути такою, щоб струм у вторинній обмотці при номінальній в первинній становив 5А.

Виділяють п'ять класів точності трансформаторів: 0,2; 0,5; 1,0; 3,0; 10. Трансформатори класів 0,5; 1; 3 використовують переважно в промислових установках, а класу точності 0,2 -- тільки для лабораторних вимірювань.

За конструктивними особливостями трансформатори поділяють на опорні, прохідні, шинні, вбудовані, роз'ємні, втулочні й ін. Вони бувають одно і багатовиткові, з однією вторинною обмоткою або декількома, з литою і фарфоровою ізоляцією.

Лінійними виводами первинної обмотки є мідні пластини з отворами для болтових з'єднань. Початок і кінець вторинних обмоток з'єднують з зовнішніми колами спеціальними контактними пластинами та гвинтами.

У колах напругою до 500В для вимірювання струмів, потужності й обліку енергії використовують котушечні опорні трансформатори струму простої конструкції, які складаються із осердя, на яке намотано первинну і вторинну обмотку.

Трансформатори напруги призначені для живлення котушок напруги електровимірювальних приладів, реле, кіл сигналізації, керування та автоматики.

За конструкцією та принципом роботи вони нагадують силові трансформатори, відрізняючись від них невеликою потужністю (наприклад, потужність найпоширенішого трансформатора НОМ-10 становить всього 720ВА).

Трансформатори напруги розрізняють: за кількістю фаз (однофазні і трифазні); обмоток (дво- і триобмоточні); класом точності (1 і 3 -- в мережах і підстанціях промислових підприємств; 0,5 -- для обліку електроенергії); способом охолодження (з масляним і повітряним охолодженням); родом установки (внутрішні та зовнішні).

Трансформатори напруги знижують високу напругу до 100В, яка живить прилади, кола вторинних пристроїв і релейний захист. Масляний трансформатор напруги НОМ-6 показано на рис. 1. Він складається з бака 4 заповненого маслом, осердя 6, обмоток 9 і виводів на кришці бака у вигляді прохідних ізоляторів 1 і 5. Осердя 6 однофазне броньованого типу.

Обмотка високої напруги (ВН) складається з двох послідовно з'єднаних котушок і має два електростатичні екрани для захисту від перенапруг. На кришці змонтовані виводи первинної і вторинної обмотки, розміщена проба для доливання масла. На бакові 4 закріплено болт для заземлення трансформатора.

Рис. 1. Трансформатор напруги НОМ: а -- загальний вигляд; б -- магнітна частина

1, 5 -- прохідні ізолятори; 2 -- болт заземлення; 3 -- отвір для зливання масла; 4 -- бак; 6 -- осердя; 7 -- гвинтова пробка; 8 -- контакт високовольтного виводу; 9 -- обмотка

1.2 Будова трансформатора струму різних типів, креслення, принципи дії

Вимірювальний трансформатор струму -- це знижувальний електричний трансформатор, що дає змогу вимірювати струм у колах зі значними струмами та з високою напругою за допомогою електричних приладів з відносно невеликими границями вимірювань. Цей трансформатор зменшує величину струму, що проходить по його первинній обмотці, та ізолює електричне коло, у яке ввімкнено електричний прилад, від кола, де проходить первинний вимірюваний струм.

Трансформатори струму можуть бути стаціонарними чи переносними. Залежно від виконання первинної обмотки вони можуть бути котушковими або одновитковими.

У одновиткових трансформаторів цей єдиний виток первинної обмотки частіш за все виконано у вигляді стрижня чи шини, по яких проходить вимірюваний струм.

На основі одновиткових трансформаторів струму виконано більшість прохідних трансформаторів струму (рис. 2, а), які встановлюють в місцях уведення лінії енергопостачання у будівлі, чи в місцях переходу лінії з одного помешкання в інше.

Прохідні трансформатори можуть мати й декілька витків первинної обмотки. Тоді їх виконують так, як показано на рис. 2, б.

Рис. 2 Прохідні вимірювальні трансформатори струму

Для роботи у мережах надвисоких напруг (200...500 кВ) виробляють дво- і кількакаскадні трансформатори струму. Будову і схему з'єднань одного з таких трансформаторів, розрахованого на експлуатацію в мережах напругою 220 кВ, показано на рис. 3.

Рис. 3 Каскадний трансформатор струму:

а - схема; б - будова

Вторинна обмотка трансформатора струму у більшості випадків розрахована на номінальний струм 5 А. Саме такий струм має проходити по струмових обмотках вимірювальних приладів, якщо у первинній обмотці трансформатора він дорівнюватиме номінальному.

Для виконання вимірювань струму на відкритих трансформаторних підстанціях, де довжина проводів, що з'єднують вторинну обмотку трансформатора з вимірювальними приладами, може бути досить великою (іноді сотні метрів) виготовляють трансформатори струму з номінальним струмом вторинної обмотки, який дорівнює 1 А. Це необхідно для того, щоб не виконувати з'єднання цих трансформаторів з приладами проводами значного перерізу.

Всі трансформатори струму розраховано на те, що їхні вторинні обмотки будуть замкнені на амперметри, чи струмові обмотки ватметрів, лічильників та інших приладів, що мають, як і амперметр, досить малий опір.

Тобто трансформатори струму працюють у режимі, наближеному до режиму короткого замикання. Це і є нормальним режимом їхньої роботи. Величина опору, позначена на табличці вимірювального трансформатора струму,-- це найбільша величина опору всіх обмоток приладів, приєднаних до вторинної обмотки трансформатора, при якому клас точності трансформатора відповідає тому класові, що вказаний на тій самій табличці. При більшому ж опорі з'явиться похибка, і клас точності трансформатора струму вже не буде гарантований.

Найбільш небезпечним і недопустимим режимом трансформатора струму є його робота при розімкнутій вторинній обмотці.

При цьому збільшиться магнітний потік у магнітопроводі трансформатора, а на розімкнутих кінцях його вторинного кола з'явиться напруга у кілька сотень, а за несприятливих умов -- і тисяч вольт, що являє собою небезпеку для людини.

Тому, якщо у вторинному колі трансформатора струму необхідно зробити які-небудь перемикання, наприклад замінити прилад, його вторинну обмотку обов'язково попередньо необхідно замкнути, а розімкнути лише після того, як прилад буде замінено і приєднано.

Схему вмикання трансформатора для вимірювань струму наведено на рис. 4, а. Порядок дій, необхідних при заміні приладу у вторинному колі трансформатора струму, показано на рис. 4, б.

Для того щоб уникнути небезпечного переходу високої напруги з первинної обмотки на вторинну в разі електричного пробою ізоляції між обмотками, вторинну обмотку необхідно заземлити.

Для оперативних вимірювань струму у місцях, де немає ані трансформаторів струму, ані встановлених приладів (вимірювальних), найзручніше користуватись трансформаторними кліщами, які складаються з трансформатора струму з роз'ємним магнітопроводом, вимірювального приладу, приєднаного до вторинної обмотки цього трансформатора, механізму роз'єму магнітопровода та ізоляційної ручки.

Рис. 4. Схема вмикання вимірювального трансформатора струму:

а -- схема вмикання для вимірювань; б -- порядок дій при заміні амперметра у вторинному колі трансформатора

Кліщі використовують при напрузі на струмопровідному проводі, що не перевищує 500...600 В. Але бувають кліщі з довгими ізольованими ручками, придатні для вимірювань струму й при напругах до 10 000 В.

1.3 Будова трансформатора напруги різних типів, принципи дії, креслення

Вимірювальний трансформатор напруги -- це знижувальний електричний трансформатор, що дає змогу вимірювати напругу в мережах зі значною напругою за допомогою електричних приладів з відносно невеликими границями вимірювань.

Цей трансформатор зменшує величину напруги до безпечного рівня та ізолює електричну мережу, до якої приєднано первинну обмотку, від електричного кола, в яке ввімкнено вимірювальні прилади або їхні окремі кола (наприклад, кола напруги ватметрів, лічильників, фазометрів тощо).

Трансформатори напруги служать для перетворення напруги установки або ділянки мережі в напругу (110 В), зручне для виміру стандартними приладами, живлення захисту, автоматики, телемеханіки й сигналізації, а також для ізоляції приладів й експлуатуючого їхнього персоналу від високої напруги.

Трансформатор напруги являє собою магнітопровід з розташованими на ньому обмотками. Відношення числа витків первинної обмотки до числа витків вторинної обмотки, рівне відношенню номінальної напруги первинної обмотки до номінальної напруги вторинної обмотки, називають номінальним коефіцієнтом трансформації. Трансформатори напруги виконують однофазними й трифазними, двохбмоточними й трьохобмоточними, масляними й сухими. До числа сухих відносять і трансформатори з ізоляцією з епоксидних смол.

Масляні трансформатори напруги мають цілий ряд недоліків: необхідність постійного нагляду й періодичної заміни масла, непридатність до установки в приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою й для пересувних установок в умовах бездоріжжя й тряски; більші масу й розміри. Трансформатори напруги з литою ізоляцією з епоксидних смол позбавлені зазначених недоліків.

Розрізняють чотири класи точності трансформаторів напруги: 0,2; 0,5; 1 й 3. Погрішність трансформаторів перебуває в строгій залежності від їхньої номінальної потужності.

Трансформатори напруги приєднують до точок електричного ланцюга, між якими хочуть виміряти напругу. Включення трансформаторів напруги 6-10 кВ роблять роз'єднувачами, а захист електроустановок від їхнього ушкодження - запобіжниками.

Таблиця 1. Технічна характеристика й основні розміри трансформаторів напруги

Тип	Напруга, кВ	Маса, кг	Розміри, мм
	первинна	вторинна	трансформатора з маслом	масла	висота	по поздовжній осі	по поперечній осі
НОС-0,5	0,38; 0,5	0,1	8	-	192	133	122
НТС-0,5	0,38; 0,5	0,1	20	-	282	340	132
НОМ-6	3; 6	0,1	23	5	355	275	275
НОЛ-11-605	6	0,1	16	-	225	250	185
ЗНОЛ-0,9-6	6	; або 0,1	30	-	308	335	190
НТМІ-6	3; 6	0,1	105	32	743	380	380
НОМ-10	10	0,1	36	7,3	495	315	315
ЗНОЛ-09-10	10	; або 0,1	33	-	308	335	190
НТМІ-10	10	0,1	190	70	914	472	472

Масляні трансформатори напруги виготовляють за ДСТ із первинними обмотками на всі стандартні напруги електричних мереж і вторинними на напруги 100; і 100:3 В. У схемах електроустановок напругою 6-10 кВ використають однофазні трансформатори НОЛ-11-06, ЗНОЛ-09, масляні НОМ-6 і НОМ-10, трифазні НТМК-6 і НТМК-10 і трифазні п'ятистержневі НТМІ-6, НТМІ-10, що мають спеціальну обмотку контролю ізоляції. У п'ятистержневому трансформаторі два додаткових стрижні магнітопровода дозволяють замикатися магнітному потоку нульової послідовності при однофазних замиканнях на землю в мережі. У пристроях до 1000 В застосовують трансформатори НІС-0,5 і НТС-0,5.

Рис. 5. Схеми включення трансформаторів напруги:

а - однофазного для виміру напруги, б - двох однофазних для живлення обмоток лічильників, ватметрів, в - трифазного двохобмоточного для живлення обмоток вольтметрів, лічильників, ватметрів, г - трифазного трьохобмоточного для живлення від основної обмотки різних приладів виміру й обліку, а від додаткових обмоток - приладів контролю ізоляції й реле захисту від замикань на землю; 1 - роз'єднувач, 2 - запобіжник ПКТ, 3, 4, 5 - трансформатори

Вторинні обмотки (за винятком додаткової обмотки НТМІ) трансформаторів напруги заземлюють. Схеми включення трансформаторів показані на рис. 5, а-г, а основні їхні характеристики наведені в табл. 1. Деякі типи трансформаторів напруги розглядаються нижче.

Рис. 6. Трансформатор НОЛ-11-06:

1 - литий блок, 2 - контакт високовольтного виводу, 3 - контакти виводів вторинної обмотки, 4 - болт заземлення, 5 - кронштейн

Трансформатор напруги НОЛ-11-06 - однофазний з литою ізоляцією (рис. 6), являє собою магнітопровід броньового типу з холоднокатаної сталі, на середньому стрижні якого розташовані обмотки. Вторинна обмотка трансформатора є внутрішньої, первинна - зовнішньою. Кінці А и X первинної обмотки з'єднуються з високовольтними виводами, що закінчуються контактним пристроєм на верхній частині трансформатора. Кінці вторинних обмоток а.1, а2 і х підведені до контактних затисків у нижній частині трансформатора. Ізоляція первинної й вторинної обмоток просочена епоксидним компаундом, що володіє гарною адгезією (зчепленням) з компаундом, яким заливають магнітопровід й обмотки, утворює литий блок 1.

Литий блок за допомогою кронштейнів 5, електрично з'єднаних з магнітопроводом, може кріпитися до конструкцій у будь-якому положенні. На одному із кронштейнів є болт заземлення 4.

Трансформатор напруги ЗНОЛ-09 на 3-10 кВ (рис. 7) на відміну від НОЛ має один заземлений високовольтний вивід і дві вторинні обмотки. Напруга основної вторинної обмотки 100:3, а додаткової залежно від її призначення 100/3; 100; 127 В.

Трансформатор являє собою магнітопровід стрижневого типу з холоднокатаної сталі з обмотками, розташованими на ньому концентрично. Магнітопровід й обмотки, залиті епоксидною смолою, утворюють єдиний литий блок 2. Первинна обмотка екранована алюмінієвою фольгою. Один кінець первинної обмотки заземлений і виведений поруч із виводами вторинної обмотки в нижній частині блоку. Другий кінець первинної обмотки приєднаний до шпильки, що, виходячи через приплив у верхній частині блоку, утворює високовольтний вивід 1. Литий блок кріплять на сталевій підставі 4, електрично з'єднаному з магнітопроводом. На підставі розташований болт заземлення 5.

Рис. 7. Трансформатор ЗНОЛ-09:

1 - високовольтний вивод, 2 - литий блок, 3 - виводи вторинних обмоток, 4 - основа, 5 - болт заземлення, 6 - контакт заземлюючого виводу первинної обмотки

Трансформатор напруги НОМ (рис. 8) - однофазний масляний, являє собою сердечник з листової сталі, на якому розташовані первинна й вторинна обмотки. Сердечник поміщений у сталевий бак 1 зі знімною кришкою. У неї вмонтовані прохідні ізолятори 2 й 3, через які первинна обмотка з'єднується з мережею напругою 6-10 кВ, а вторинна - з різними приладами.

Рис. 8. Трансформатор напруги НОМ

Для ізоляції обмоток від стінок бака й створення кращих умов охолодження бак заповнюють трансформаторним маслом через отвір у кришці, нормально закрите гвинтовою пробкою. У нижній частині бака - перебуває зливальна пробка. Для заземлення на баці трансформатора є болт заземлення 4.

Трансформатори НІС-0,5 і НТС-6,5 на напругу 500/100 В виготовляють сухими, без масла. Магнітопровід зовні стягається за допомогою шпильок і пластинок зі смугового або кутового заліза, що закінчаються лапками для кріплення трансформатора на конструкціях.

Обмотки трансформатора із зовнішніми ланцюгами з'єднують на двох текстолітових планках затисків, укріплених над магнітопроводом. Обмотки трансформатора надійно ізолюють пресшпаном, а їхні виводи між планкою затисків і котушкою обмотки містять у трубку з ізоляційного матеріалу. У нижній частині магнітопровода є болт заземлення.

1.4 Маркування трансформаторів струму та напруги

Наведемо буквені позначення трансформаторів:

Перша показує кількість фаз (О -- однофазний, Т -- трифазний). Наступна (одна або дві) розшифровує вид охолодження. С, СЗ, СТ, СД -- сухі трансформатори (природне повітряне, захищене, герметичне виконання і з повітряним дуттям), для масляних трансформаторів -- М, МУ, МВ (з природною циркуляцією повітря і масла, з примусовою циркуляцією масла, води і природною циркуляцією масла).

Буквою Т позначають триобмоткові трансформатори (двообмоткові позначення не мають), буквою Н -- трансформатори з пристроєм РПН.

Номінальну потужність і клас напруги позначають через тире після букв у виглядів дробу (чисельник -- номінальна потужність у кіловольт-амперах, знаменник -- величина напруги трансформатора в кіловольтах).

Виконання трансформаторів, призначених для роботи в певних кліматичних районах позначають буквами У, ХЛ, Т (з помірним, холодним, тропічним кліматом).

За категорією розміщення при експлуатації розрізняють такі виконання трансформаторів: 1 і 2 (встановлення на відкритому повітрі і в приміщенні); 3 і 4 (закриті приміщення з природною вентиляцією і з штучно регульованими кліматичними умовами); 5 (приміщення з підвищеною вологістю).

Трансформатори струму підрозділяють на п'ять класів точності: 0,2; 0,5; 1; 3; 10. Клас точності характеризує величину припустимих погрішностей трансформаторів (у відсотках) при номінальних струмах. У промислових установках використають переважно трансформатори струму класів 0,5; 1; 3, а класу точності 0,2 - тільки для лабораторних вимірів. При включенні приладів через вимірювальні трансформатори виникає погрішність, що звичайно не перевищує 0,5-1 % вимірюваної величини.

Первинна обмотка складається з одного або декількох витків великого перетину, розрахованого на номінальний струм. Характеристиками трансформатора струму, по яких його вибирають, є - номінальна напруга, робочий струм, клас точності вторинної обмотки й дані по термічній і динамічній стійкості при проходженні струмів к. з.

Трансформатори струму розрізняють по конструкції: опорні, прохідні, шинні, вбудовані, рознімні, втулкові. Вони бувають одно- і багатовиткові, з однією вторинною обмоткою або декількома. Розрізняють також трансформатори струму по характері ізоляції. При монтажі РУ напругою 6-10 кВ застосовують трансформатори струму з литою й порцеляновою ізоляцією, а при напрузі до 1000 В - з литої, бавовняної й порцелянової.

Букви в умовній позначці трансформаторів струму означають наступне: Т - трансформатор струму, П - прохідний, О - одновитковий, Б - багатовитковий, Л - з литою ізоляцією, Ф - з порцеляновою ізоляцією. Цифра після букв означає номінальну напругу. Відсутність у позначенні букви П указує на те, що трансформатор струму не прохідний, а опорний. До основного позначення трансформатора струму із число, що вказує клас точності, або додатково дріб, що вказує клас точності й номінальний первинний струм (при наявності двох сердечників). Крім того, у позначенні можуть бути додані букви, що характеризують виконання трансформатора струму.

Виконання буває: нормальне - без додаткових позначень, посилене - У (по термічній або динамічній стійкості), для диференціального захисту -Д, для захисту від замикань на землю - З.

Трансформатори напруги розрізняють: по числу фаз - однофазні й трифазні; по числу обмоток - двообмоточні й трьохобмоточні; по класу точності; по способу охолодження - з масляним охолодженням і природним повітряним (сухі); по роду установки - внутрішня й зовнішня. У мережах, підстанціях і РУ промислових підприємств застосовують трансформатори напруги класів точності 1 й 3, а для обліку електроенергії - класу 0,5.

Букви в умовній позначці трансформаторів напруги означають наступне: Н - трансформатор напруги, О - однофазний, М - масляний, З - сухий, К - залитого компаундом (у позначенні НОСК) або з компенсаційною обмоткою (у позначенні НТМК), И - п'ятистержневий, Т - трифазний (у позначенні НТМІ). Цифри після букв указують номінальна напруга обмотки ВН. Висновки первинної обмотки ВН трифазних трансформаторів маркірують буквами А, В, С, а вторинної НН - а, б, з і цифрою 0. В однофазних трансформаторів висновки мають відповідно позначення А-X, а-х.

Для прикладу наведеду умовні позначення деяких трансформаторів:

1. ТМ-100/10-77VІ -- трифазний, двообмотковий трансформатор, з масляним охолодженням, номінальна потужність 100 кВ А, клас напруги 10 кВ, конструкція 1977 р., для помірного клімату, установлення на відкритому повітрі.

2. ТСЗ-100/10-75V3 -- трифазний сухий трансформатор, захищеного виконання, номінальна потужність 100 кВ А, клас напруги 10 кВ, конструкція 1975 р., для районів помірного клімату, установлення в закритих приміщеннях з природною вентиляцією.

3. ОДУНП-175000/750-75VI -- однофазний трансформатор з примусовою циркуляцією масла і повітря, потім з РПТ (регулювання під навантаження), для ліній постійного струму, номінальна потужність 175 МВ А, клас напруги 750 кВ, конструкція 1975 р., для помірного клімату, встановлення на відкритому повітрі.

1.5 Послідовність монтажу вимірювальних трансформаторів струму та напруги

Монтаж трансформаторів струму

Монтаж трансформаторів струму (ТС) складається з двох операцій: ревізії та перевірки перед установкою і установки. До початку монтажу ТС перевіряють попередньо в монтажних майстернях, там же в разі необхідності сушать обмотки трансформатора. Якщо опір ізоляції обмоток менший 1 МОм, ТС сушать теплим повітрям або в сушильній шафі при температурі повітря не більше 90° С. Сушку трансформаторів напругою 1 ... 10 кВ вважають закінченою, якщо опір ізоляції буде не менше 10 МОм.

При ревізії перевіряють комплектність апаратів і кріпильних деталей, стан фарфорових частин і кожуха, цілісність обмоток, колодки вторинних виводів, наявність позначок виводів і паспортної таблички, правильність позначень виводів (полярність), наявність і справність гайок і шайб. Монтаж починають з розмітки шаблонами розміщення отворів і конструкцій (плит, кутників) у місці встановлення ТС, потім просвердлюють отвори необхідного діаметра і встановлюють конструкції.

ТС монтують на конструкціях або в прохідних плитах, а також на стальних перегородках в камерах КРП. їх піднімають на проектні місця вручну за фланці. Закріплюють їх болтами спочатку без затягування. Вивірку ТС здійснюють переміщенням в зазорах отворів на плиті або конструкції. По закінченні вивірки поступово рівномірно затягують кріпильні болти.

Під час монтування трансформаторів струму необхідно дотримуватись таких вимог:

1. при встановленні у нішах між корпусом ТС і стіною повинен бути зазор 2-3 мм (в який закладають лист толі) для можливості вільного демонтажу ТС, а також для запобігання корозії корпуса;

2. не слід розміщувати ТС корпусами впритул один до одного, оскільки це заважатиме їх охолодженню (відстань між ними повинна бути не меншою від 100 мм);

3. для зручності обслуговування ТС слід встановлювати так, щоб їх плити з паспортною табличкою були напрямлені у бік коридору керування (до чергового);

4. при номінальному струмові ТС понад 1500А потрібно вжити заходи щодо запобігання нагрівання близько розміщених стальних деталей;

5. шини високої напруги рекомендується приєднувати до затискачів ТС так, щоб всі шини з боку живлення (наприклад, від збірних шин) були приєднані до затискачів з поміткою Л1 (кінець обмотки), в цьому випадку і на вторинній стороні ТС затискачі з поміткою И1 і И2 будуть відповідати початкові та кінцеві обмотки;

6. струмопровідні стержні й ізолятори не повинні зазнавати згинальних зусиль від приєднання до їх затискачів шин і проводів;

7. вторинні обмотки, що не приєднані до приладів, повинні бути замкнуті накоротко та заземлені безпосередньо на затискачах ТС. Установлені ТС заземлюють.

Монтаж трансформаторів напруги

Під час монтування трансформаторів напруги (ТН) дотримуються таких вимог:

1. при встановленні на двох кутниках для звільнення доступу до спускного крана кутник повертають ребром вниз;

2. маслоспускний кран і покажчик рівня масла обертають в сторону коридору обслуговування, в пробках з дихальними отворами усувають прокладки;

3. ізоляційні відстані між головками ізоляторів і відстані між осями фаз повинні відповідати кресленню проекту;

4. відстань між кожухами трансформаторів для забезпечення нормального охолодження повинна бути не меншою 100 мм;

5. до трифазних трансформаторів НТМК або НТМИ шини з боку високої напруги (ВИ) підводять так, щоб жовта фаза була приєднана до виводу з міткою А; зелена до виводу В; червона -- до виводу С (вивід, що має мітку X заземлюють); для однофазних трансформаторів НОМ вивід ВН, що має мітку А, приєднують до будь-якої з шин високої напруги;

6. корпуси трифазних і однофазних ТН приєднують до заземлюючої магістралі окремими шинами. Первинні та вторинні обмотки ТН закорочують на виводах і надійно заземлюють на весь період монтажу.

ТН встановлюють в камерах на конструкціях вільно без кріплень. Піднімають їх вручну за кожух, а не за ізолятори. Вторинну обмотку ТН приєднують до провідників вторинних кіл лише після закінчення всіх монтажних робіт з тим, щоб не було випадкової подачі високої напруги на шини РП внаслідок зворотної трансформації.

Обслуговування вимірювальних трансформаторів

Вимірювання спору ізоляції первинних і вторинних обмоток проводиться згідно з місцевим графіком, але не рідше одного разу за три роки мегомметром на напругу 2500В.

Таблиця 2. Випробувальна напруга промислової частоти

Номінальна напруга, кВ	Заводська випробувальна напруга, кВ
	для обладнання з нормальною ізоляцією	для обладнання з полегшеною ізоляцією
	ізолятори, випробовувані окремо	апарати	трансформатори струму	трансформатори напруги	ізолятори, випробовувані окремо	апарати, трансформатори струму і напруги
3	25	24	24	24	4	13
6	32	32	32	32	21	21
10	42	42	42	42	32	32
15	57	55	55	55	48	48
20	68	65	65	65	--	--
35	100	95	95	95	--	--
60	150	140	140	105	--	--
100	265	250	250	200	--	--
150	340	320	320	275	--	--
220	490	470	470	400	--	--

Згідно з місцевим графіком вимірюють тангенс кута діелектричних втрат ізоляції обмоток; випробовують підвищеною напругою ізоляцію первинних та вторинних обмоток, а також ізоляцію доступних стяжних болтів протягом 1 хв. В табл. 2 наведено випробувальну напругу промислової частоти для трансформаторного масла та ізоляторів, апаратів, трансформаторів струму і напруги.

1.6 Призначення вторинних ланцюгів та їх монтаж

Електротехнічне устаткування, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва, перетворенні, передачі й розподілу електроенергії (генератори, трансформатори, вимикачі), називається первинним, а електричні схеми з'єднань цього електроустаткування - схемами електричних з'єднань первинних ланцюгів. Монтаж первинних ланцюгів виконується шинами й кабелями.

Всі пристрої, апарати й прилади, за допомогою яких здійснюється керування первинним електроустаткуванням і контроль за його роботою, називають вторинними. До них відносять: прилади й апарати дистанційного, автоматичного й телемеханічного керування; пристрою сигналізації; релейний захист й автоматику; електровимірювальні прилади; прилади й апарати регулювання й контролю; джерела й перетворювачі електроенергії, що служать для живлення вторинних пристроїв (джерела оперативного струму).

Зв'язок між вторинними пристроями й первинним електроустаткуванням, взаємодія між окремими апаратами й приладами, передача ними аварійних і попереджувальних сигналів, а також імпульсів і команд на виконавчі механізми й пристрої здійснюються з'єднанням цих приладів й апаратів між собою й з виконавчими пристроями проводами й контрольними кабелями, які становлять вторинні ланцюги. Схеми електричних з'єднань вторинних пристроїв називають схемами вторинних ланцюгів.

Апарати й прилади вторинних пристроїв, розташовані в одному місці й стосовні до того самого приєднання, установлюють на загальній панелі щита або пульта, у загальній шафі й ін. Вони з'єднуються між собою (у межах панелі) ізольованими проводами. При розташуванні апаратів і приладів у різних приміщеннях або на різних панелях їх з'єднують контрольними кабелями.

Монтаж вторинних ланцюгів

Всі вторинні пристрої (панелі й пульт-панелі керування, захисту, сигналізації й автоматики, шафи, зборки) поставляються заводами-виготовлювачами повністю змонтованими, включаючи монтаж вторинних ланцюгів з апаратами й приладами, що пройшли ревізію, регулювання й випробування.

Готові елементи електропроводок вторинних ланцюгів у межах одного пристрою (панелі, шафи й ін.) закінчуються наборами затисків, призначеними для підключення до них жил сполучних проводів і контрольних кабелів.

Проводки вторинних ланцюгів є відповідальною частиною електричної установки, тому при виконанні проводок до них висувають високі вимоги по якості робіт, а також по надійності виконання всіх контактних з'єднань.

Вторинні ланцюги в межах панелей щитів, релейних шаф, камер КРУ виконують ізольованими проводами з мідними або алюмінієвими жилами (дозволеними ПУЕ в окремих випадках).

За умовами механічної міцності алюмінієві жили кабелів і проводів, що приєднують до виводів приладів й апаратів, повинні мати переріз не менш 2,5 мм², мідні - не менш 1,5 мм². Для невідповідальних вторинних ланцюгів в електроустановках напругою до 1000 В, ланцюгів контролю й сигналізації електроустановок промислових підприємств допускається приєднання до виводів приладів й апаратів мідних жил перерізом 1 мм².

У ланцюгах напругою до 60 В діаметр мідних жил кабелів, що приєднують пайкою, повинен бути не менш 0,5 мм. Зовнішні з'єднання вторинних ланцюгів панелей, шаф, камер один з одним і із блокувальними, вимірювальними й сигнальними пристроями електроустаткування здійснюють контрольними кабелями. Рідше ці з'єднання виконують ізольованими проводами, захищеними від механічних ушкоджень сталевими або іншими трубами, коробами, лотками й т.д.

Останнім часом для монтажу електропроводок вторинних ланцюгів на щитах, пультах випускають нові алюмомідні проведення АМПВ перерізом 1,5-10 мм² з полівінілхлоридною ізоляцією, алюмінієвою жилою з мідною оболонкою. Дозволено використати їх тимчасово для перевірки проводів в умовах експлуатації.

Рис. 9. Заготівля потоку проводів за допомогою універсального шаблона (а) і згинання їх на площину за допомогою дерев'яної пластини (б) або алюмінієвої скоби (в)

Монтаж вторинних ланцюгів, як й інших ланцюгів і пристроїв, починається з розгляду проектних креслень і схем, їхньої відповідності вимогам індустріального монтажу. Проектна документація містить: пояснювальну записку; схеми електричних з'єднань і підключень; принципові електричні схеми зовнішніх і внутрішніх з'єднань електричних пристроїв; креслення загального виду щитів, шаф, панелей, осередків; робочі креслення кабельних розведень і кабельний журнал; переліки написів і переліки елементів із вказівкою позиційних і літерних позначень найменувань, типів, технічних даних, номерів шаф, щитів, пультів; замовлені специфікації; відомості виробів МЕЗ і креслення нетипових вузлів і конструкцій.

При підготовці монтажу в МЕЗ виконують зборку вузлів і пакетів проводів, виготовляють і комплектують опорні й кріпильні конструкції, вироби й деталі для прокладки проводів і кабелів вторинних ланцюгів. У процесі монтажу вторинних ланцюгів застосовують різні способи прокладки пакетів і потоків проводів: із твердим кріпленням до панелі, вільно висячими пакетами без кріплення до підстави, на струнах, у коробах, на лотках, перфорованих профілях, доріжках й «напряму».

Пакети й потоки проводів заготовляють і збирають у МЕЗ по ескізах вимірів з використанням шаблонів. На рис. 9, а-в показана заготівля потоку проводів на дерев'яній плиті за допомогою універсальних шаблонів, їх пакетировка й згинання. На таких шаблонах за допомогою перестановки шпильок можна заготовлювати потоки й пакети проводів по різних схемах. Для виготовлення по однієї й тій же схемі декількох однакових потоків або перемичок використають прості шаблони, виконані з електрокартону, фанери або іншого листового матеріалу і які представляють собою макет частини або всієї монтуючої панелі.

При формуванні потоків проводів слід дотримуватися вимог інструкції: витримувати радіус вигину для гнучких багатодротових й однодротових проводів не менш п'яти діаметрів, уникати перехрещування проводів при відгалуженнях, а при необхідності перехрещувати їх на виході з основного потоку або безпосередньо в приладі; виконувати повороти однаково й під прямим кутом; робити бандажіровання проводів у струмах на прямолінійних ділянках із кроком 150-200 мм, а також у всіх місцях виходу проводів.

Розглянемо найбільше часто застосовувані способи прокладки проводів. Прокладку проводів вільно висячими пакетами (рис. 10, а) виконують без кріплення до панелі, пакети підвішують на приєднувальних затисках приладів й апаратів. Такий спосіб використають для даної панелі при невеликій довжині проводів і вертикальному розташуванні рядів складальних затисків, що значно спрощує прокладку й знижує трудомісткість монтажу. Однак приєднання жив контрольних кабелів у цьому випадку трохи ускладнюється. Проведення вільно висячих пакетів прокладають на відстані не менш 10 мм від поверхні.

При монтажі на струнах (рис. 10, б) проведення вторинних ланцюгів попередньо з'єднують в один загальний пучок. У середині пучка закладають струну, що представляє собою випрямлений сталевий дріт діаметром 5 мм із надягнутої на неї полівінілхлоридною трубкою. На одному кінці дріт має різьблення. На пучок проводів через кожні 175-200 мм (для заготовок горизонтальної прокладки) і через 250-300 мм (для заготовок вертикальної прокладки) накладають бандаж з перфорованої полівінілхлоридної стрічки, що закріплює полістирольною кнопкою. Заготовлені в такий спосіб пучки проведення переносять на панель і прикріплюють до попередньо привареного до панелі дужкам. Натяг дроту в струну й вирівнювання пучка роблять накрученням гайки на одному кінці дроту, у той час як інший її кінець загнутий на скобі. Жили проводів приєднують звичайним способом. Струна може бути також зі сталевої смуги 2х20 мм із намотаної по всій довжині полівінілхлоридною стрічкою.

Рис. 10. Прокладка проводів вторинних ланцюгів:

а - вільно висячими пакетами, б - на струні, а - "прямо"; 1 - пакет проводів, 2 - ізоляційна прокладка. 3 - смужка-пряжка. 4 - вивід апарата, 5 - панель, 6 - апарати

Прокладку із твердим кріпленням до панелі застосовують рідко. Для кріплення потоків проводів використають тонкі бляшані смужки-пряжки, що приварюють до сталевих аркушів панелей крапковим електрозварюванням. При розмітці на панелях приварюють у двох крапках смужки, довжина яких повинна бути трохи більше подвійної ширини потоку проводів, що закріплюють.

При прокладці проводів на панелі наклеюють смуги електрокартону або лакотканини уздовж траси потоку. Провода додатково ізолюють від металевих смужок лакотканиною або електрокартоном. Уклавши потік, смужки відгинають до його центра, кінці просмикують в отвори пряжок, стягають плоскогубцями й злегка відгинають у різні сторони. Надлишки смужок відрізають ножицями, що залишилися кінці відгинають до відмови дерев'яним оправленням, ударяючи по ній легким молотком.

Відстань між точками кріплення потоку проводів до панелі на прямих ділянках приймається 175-200 мм по горизонталі й 250-300 мм - по вертикалі. З'єднують провода тільки в складальних затисках або на виводах приладів й апаратів; з'єднання проводів між затисками не допускається. У межах однієї панелі апарати з'єднують між собою без виводу з'єднуючих проводів на складальні затиски. З'єднувати мідний й алюмінієвий провода в одному затиску під один гвинт не допускається. З'єднання між виводами апаратів виконують нероз'ємними перемичками, що послідовно обгинають гвинти виводів, що з'єднують, за допомогою обмежуючих шайб-зірочок.

Прокладка проводів «напряму» (рис. 10, в) скорочує трудомісткість монтажу й застосовується для панелей, на яких установлені прилади, виконані з переднім приєднанням. При цьому способі прокладки провода не перетинаються в складальних затисків і легко заміняються у випадку ушкодження або зміни схем; панелі мають гарний вигляд, тому що вузли проводки розташовані позаду й додатково закриті декоративною кришкою. Умови обслуговування панелей полегшені, оскільки прилади й складальні затиски змонтовані на фасадній стороні панелі.

У панелях на відстані 40 мм від кожного затиску просвердлюють отвори діаметром 10 мм, у які вставляють ізоляційні втулки. Дроти прокладають прямо по задній стороні панелі, простягаючи з отвору в отвір. Кінці проводів протаскують через ізоляційні втулки на передню сторону панелі, де їхньої жили приєднують до затисків. У місцях перетинання дротів стягають бандажем з ізоляційної стрічки.

Цей спосіб вимагає установки всіх приладів й апаратів, призначених для переднього приєднання, на лицьовій стороні панелі, що не завжди можливо. Тому він не одержав ще широкого поширення.

При більшому числі проводів у потоці застосовують для їхнього монтажу короба й перфоровані лотки, які з'єднують між собою болтами або зварюванням у безперервний електричний ланцюг і прикріплюють до панелей дужками на гвинтах 4-5 мм або приваркою.

Короби й лотки повинні мати антикорозійне фарбування або покриття. Дроти в коробах прокладають без кріплення й додаткової ізоляції з коефіцієнтом заповнення короба 0,7. Проведення в лотках на горизонтальних ділянках не закріплюють, а на вертикальні закріплюють через 1 м.

Для прокладки проводів вторинних ланцюгів застосовують також перфоровані підстави на профілях і доріжках. Доріжки являють собою металеву стрічку шириною 150-200 мм і товщиною 0,5-1 мм із перфорацією по довжині. Проведення закріплюють в один ряд по всій ширині профілю (доріжки).

Монтаж гнучких з'єднань. При монтажі приладів або апаратів на дверях камер або шаф у місці переходу проводів по осі шарнірів з нерухомої частини на рухливу робиться вставка з мідних проводів із багатодротовими гнучкими жилами, яка називається гнучким компенсатором.

Гнучкі компенсатори виконують різними способами (рис. 11). Якщо можна встановити складальні затиски, компенсатори монтують так, як показано на рис. 11, а, при цьому гнучкими проводам і з'єднують лише ряди затисків; довжина перемички гнучкого з'єднання повинна бути не більше 250 мм. По рис. 11, б всі ланцюги збирають із гнучких проводів. Компенсатори можна виконувати проводами з однодротовими жилами (рис. 11, в, г), коли не треба часто відкривати двері, оскільки проведення в цьому випадку працюють не на згинання, а на скручування. Пучки проводів компенсаторів, що працюють на скручування, рекомендується захищати металорукавом або полівінілхлоридною трубкою. Місце виходу проведення з металорукавом або трубок обмотують декількома шарами ізоляційної стрічки. Гнучке з'єднання у вигляді джгута, виконуване петлею, повинне мати довжину не менш 550 мм.

Рис. 11. Пристрій гнучких компенсаторів:

а -з установкою складальних затисків, б - із притискними планками, в - працюючим на скручування, г - петлевого типу

При монтажі вторинних ланцюгів на панелях необхідно виконувати наступні вимоги:

· підводити дроти до місця приєднання найкоротшим шляхом;

· прагнути до найменшого числа перехрещувань між потоками проводів;

· стежити, щоб потоки проводів не закривали доступ до складальних затисків, виводам приладів й апаратів і не заважали їхній заміні;

· поєднувати по можливості в один потік проводів, що ставляться до одному або групі однорідних апаратів;

· укладати в нижній шар при багатошарових потоках проводів, найбільш віддалені від складальних затисків апаратів і приладів;

· збирати в одному ряді провода, найбільш близькі друг до друга в місцях приєднання до апаратів;

· дотримувати однотипності кріплення й формування потоків проводів;

· оглядати проведення до укладання потоку, виправляти витяжкою й протирати дрантям, просоченою стеарином або парафіном;

· усувати при формуванні й прокладці потоків волністість проводів, що утвориться в результаті сильної перетяжки бандажів; укладати проведення в потоці щільно й строго паралельно один одному; вирівнювати потоки проводів після кожного кріплення;

· дотримувати горизонтальності й вертикальністі потоків й окремих проводів (відхилення повинні бути не більше 6 мм на 1 м довжини потоку);

· виконувати перехрещування й відгалуження проводів від основного потоку, а також повороти однаково й під прямим кутом; приділяти особливу увагу вигину першого дроту, тому що по ньому буде формуватися поворот усього потоку.

Монтаж контрольних кабелів. Зовнішні з'єднання вторинних ланцюгів в основному виконують контрольними кабелями. У межах підстанцій і розподільних пристроїв практично не доводиться з'єднувати кабелі, тому виконання з'єднань контрольних кабелів тут не розглядається.

Контрольні кабелі прокладають у кабельних каналах, тунелях і кабельних напівповерхах на спеціальних конструкціях, лотках й у коробах, а також відкрито по стінах і стелям. Кінцеві закладення контрольних кабелів виконують по відповідних монтажних інструкціях залежно від матеріалу ізоляції жил й оболонок кабелю.

При обробленні контрольного кабелю з гумовою ізоляцією жил на них надягають полівінілхлоридні трубки для захисту гуми від висихання. Перед розведенням і відмірюванням жил кабелів для підключення до затисків або апаратів роблять прозвонку жил і навішення тимчасових бирок.

Жили контрольного кабелю попередньо розподіляють по місцях приєднання, по потоках, ретельно випрямляють й укладають в акуратні пучки або пакети, не допускаючи перехрещування в зовнішньому шарі пакета. Потім пучки бандажирують перфорованою пластмасовою стрічкою, а пакети - смужками із пряжками.

Розклавши жили по місцях приєднання й об'єднавши в пучки й пакети, приєднують їх до складальних затисків або безпосередньо до затисків апаратів або приладів. Жили зачищають від ізоляції, згинають у кільце й надягають на них пластмасові бирки з умовною позначкою провідника.

Алюмінієві жили 4 приєднують до затисків за допомогою спеціальної шайби-зірочки 3 і пружна шайби 2, як показано на рис. 12. Шайба-зірочка 3 запобігає виповзанню колечка алюмінію з-під затиску при натисканні гвинта. Жили проводів і кабелів у вторинних ланцюгах по всій їхній довжині не повинні мати проміжних з'єднань. З'єднання жил проводів і кабелів виробляється звичайно в складальних затисках або на контактах приладів й апаратів, а без затисків допускається з'єднувати тільки жили контрольних кабелів, коли будівельна довжина кабелю менше довжини даного ланцюга.

Рис. 12. Приєднання до затиску алюмінієвої жили контрольного кабелю: 1 - гвинт, 2 - пружна шайба, 3 - шайба-зірочка, 4 - алюмінієва жила

Типи складальних затисків повинні відповідати напрузі ланцюга. Затиски, що ставляться до різних об'єктів, виділяють в окремі групи (зборки). Комплектацію складальних затисків у групи здійснюють на спеціальних настановних дужках (профільних рейках), на яких можна розмістити одночасно до 15 затисків. При спільній установці затисків на різні напруги затиски ланцюгів вище 250 В, що ставляться до різних об'єктів, також виділяють в окремі групи (зборки). Їх закривають кожухами й постачають попереджувальним написом із вказівкою напруги.

Установку зборки із затисками виконують у вертикальному, горизонтальному або похилому положенні стосовно поверхні панелі або камери. Допускається встановлювати зборки затисків у два й кілька рядів, при цьому відстань між рядами не повинне бути менш 150 мм.

Затиски надійно закріплюють на опорних конструкціях. Зборки затисків, установлюваних на панелях камер розподільних пристроїв, закривають кожухами. Відстань від стінки кожуха до затисків повинне бути не менш 40 мм; кожух повинен відстояти краями від проводів не менш чим на 15 мм.

З'єднання сусідніх затисків між собою виконують спеціальними перемичками. Жили оброблених багатожильних кабелів і проводів для захисту ізоляції від старіння й ушкоджень поміщають в ізоляційні трубки або обмотують полівінілхлоридною стрічкою, або покривають світлостійким лаком (наприклад, ІКФ). Трубки й стрічки повинні бути зі світлотермостійкого полівінілхлориду. На жили багатожильних кабелів у місці їхнього виходу з-під захисних оболонок накладають бандажі з полівінілхлоридної або бавовняної стрічки або тонкого шпагату з наступним покриттям бандажа ізоляційним лаком.

Жили проводів і кабелів, що приєднують до затисків і контактів апаратів і приладів, прокладають із достатнім запасом по довжині, щоб у випадку обриву кінця жили можна було знову приєднати її до затиску. Кінці жил і перемичок між затисками на кутах згинають одноманітно, а пучки довжиною більше 200 мм скріплюють бандажами. На кінці жив проводів і кабелів надягають спеціальні окінцевателі з ізоляційного матеріалу або відрізки хлорвінілових трубок довжиною близько 10 мм для нанесення на них маркіровочних позначень. Кінці багатодротових жил, що приєднують до зборок затисків і контактам приладів й апаратів, окінцевують наконечниками або скручують і пропаюють. До затиску з кожної сторони може бути приєднано не більше двох жил.

Розділ ІІ. Електропроводка на горищах будинків

2.1 Призначення електропроводок на горищах, особливості

Горищним приміщенням називається приміщення над верхнім поверхом будинку, стелею якого є дах будинку і яке має несучі конструкції (покрівлю, ферму, крокви, балки й т.п. ) зі спаленних матеріалів.

Електропроводки на горищах виконують в основному для прокладки вводів від повітряних ліній у будинок до затисків квартирного щитка. У дачних будиночках висвітлення горищ не потрібно.

Монтаж яких-небудь електропроводок, не вважаючи прокладки вводів, на горищах, що має конструкції зі спаленних матеріалів, краще не виконувати.

Горищні приміщення мають ряд особливостей. Вони піддані коливанням температури, як правило, запилені, мають підвищену пожежну небезпеку. Випадково виникання ушкодження електропроводки може привести до загоряння дерев'яних конструкцій і надалі до пожежі. Тому до електропроводок на горищах пред'являються підвищені вимоги.

У горищних приміщеннях можна застосовувати наступні електропроводки:

· відкрита - проводами й кабелями, прокладеними в сталевих трубах, а також захищеними проводами й кабелями в оболонках з неспаленних і важкозгораємих матеріалів на будь-якій висоті;

· незахищеними ізольованими одножильними проводами на роликах й ізоляторах на висоті не менш 2,5 м від підлоги.

При висоті менш 2,5 м їх захищають від доторкань і механічних ушкоджень. Відстань між точками кріплення роликів повинне бути не більше 60 мм, ізоляторів - не більше 1000 мм, між проводами - не менше 50 мм. Висота роликів повинна бути не менше 30 мм. Ролики встановлюють на підшиті до крокв дошках.

Схована електропроводка виконується в стінах і перекриттях з неспаленних матеріалів на будь-якій висоті.

Відкриті електропроводки в горищних приміщеннях виконують проводами й кабелями з мідними жилами. Проводи й кабелі з алюмінієвими жилами можна прокладати в будинках з неспаленними перекриттями за умови прокладки їх у сталевих трубах або приховано в неспаленних стінах і перекриттях. Транзитні лінії на горищах довжиною до 5 м дозволяється виконувати проводами з алюмінієвими жилами.

При прокладці сталевих труб необхідно виключити проникнення пилу усередину труб і сполучних коробок, для чого застосовують ущільнені нарізні сполучення. Труби можна з'єднувати за допомогою муфт із різьбленням без ущільнень тільки в сухих і незапорошених горищах.

Труби прокладають із ухилом так, щоб у них не могла скупчуватися волога.

З'єднання й відгалуження мідних або алюмінієвих жил проводів і кабелів проводять у металевих сполучених (відгалуджених) коробках зварюванням, oпресовкою або за допомогою стисків, що відповідають матеріалу, перетину й кількості жив.

Відгалуження від ліній, прокладених на горищі, електроприйомникам, установленим поза горищами, допускається за умови прокладки як лінії, так і відгалужень відкрито в сталевих трубах, приховано в неспаленних стінах і перекриттях.

Відключаючі апарати, у ланцюгах, що живлять світильники, розташованих безпосередньо на горищах, установлюють поза горищами, наприклад, у входу на горище.

Сталеві труби, металеві корпуси світильників й інші металеві конструкції електропроводки повинні бути занулені.

На горищах забороняється прокладати будь-які неметалічні труби.

2.2 Послідовність монтажу електропроводок на горищах

Відособлену групу представляють електропроводки на горищних приміщеннях, до яких відносять невиробничі приміщення між верхнім поверхом будинку або стелею й дахом будинку, що мають несучі конструкції зі згораючих матеріалів (наприклад, покрівлю, ферми, крокви, балки й т.п.). Якщо в таких приміщеннях несучі конструкції виготовлені з незгораючих матеріалів, їх не розглядають як горищні.

На горищних приміщеннях застосовують як відкриті, так і сховані електропроводки. Відкриті електропроводки, виконані проводами й кабелями з мідними жилами, прокладають у трубах на будь-якій висоті, а виконані проводами й кабелями з алюмінієвими жилами - у сталевих трубах або незгораючих стінах і перекриттях, а також у виробничих будинках сільськогосподарського призначення зі спаленними перекриттями. Сталеві труби з'єднують один з одним відланцюговими коробками й апаратами на різьбленні, що перешкоджає проникненню пилу усередину електропроводки. Захищені провода й кабелі в оболонках прокладають по незгораючим або важкозгораємим стінах і перекриттям на будь-якій висоті, незахищені ізольовані одножильні проведення - на ізоляторах на висоті не менш 2,5 м (при прокладці на висоті до 2,5 м проведення захищають від дотику до них і механічних ушкоджень).

Сховані електропроводки прокладають у стінах і перекриттях з неспаленних матеріалів на будь-якій висоті. Вимикачі, перемикачі й інші комутаційні апарати в ланцюгах струмоприймачів установлюють за межами горищних приміщень. При монтажі відкритих електропроводок незахищені одножильні проведення прокладають на роликах і клицях у сухих і вологих приміщеннях, а на ізоляторах і роликах більших розмірів (для сирих місць) - у приміщеннях всіх видів і зовнішніх установок. При цьому на роликах для сирих місць допускається застосовувати електропроводки під навісами або в інших аналогічних умовах, що виключають влучення на них дощу або снігу.

Незахищені двожильні скручені проведення прокладають на роликах і клицях у сухих приміщеннях, кабелі в неметалічній і металевій оболонках - безпосередньо на поверхні стін, стель і на струнах, смугах й інших незахищених конструкціях у зовнішніх установках, незахищені й захищені одно- і багатожильні проведення й кабелі в неметалічній і металевій оболонках - на лотках й у коробах з відкриваючими кришками, а також безпосередньо на поверхні стін, стель і на струнах, смугах й інших несучих конструкціях у приміщеннях всіх видів (на лотках й у коробах з відкриваючими кришками, ще й у зовнішніх установках).