Енергетична політика держави – інструмент її національної безпеки

22

Тема: Енергетична політика держави - інструмент її національної безпеки

Вступ

Україна видобуває 5% світового обсягу мінеральних ресурсів і лише 12% з них (1/9 частина) використовуються, а решта іде у відвали, тоді як у розвинутих країнах переробляється 60%. У спадщину від СРСР Україна отримала біля 9000 промислових підприємств з такою структурою виробництва (приймемо 9000 за 100%)

З діаграми бачимо, що понад 60% економіки - це енергозатратні виробництва. У них застаріла технічна база і на 75% спрацьований ресурс. Внаслідок деградації економіки в період з 1990 до 2000 р. у структурі господарства частка чорної металургії зросла з 3.6% до 24%, а частка продукції машинобудування зменшилась з 26.4% до 14%. Відповідно, за цей період енергозатратність виробництва зросла у 1.5 раз.

У 1997р. експерти Європейського банку реконструкції та розвитку, проаналізувавши тогочасний стан економіки України, розробили два сценарії розвитку економіки - оптимістичний і песимістичний. За оптимістичним сценарієм спад повинен був припинитися у 1998 році. За цей рік очікувався 9% ріст, а в період з 2000 року по 11%.

За песимістичним сценарієм спад, біля 4%, мав би бути ще у 1998 році, а невеликий приріст очікувався лише у 1999 р. В Україні ж реалізувався суперпесимістичний сценарій зі спадом до 1999 року і лише у 2000 році отримано невеликий (біля 4%) приріст. До сьогодні Україна знаходиться у стані перманентної кризи з внутрішньо-суперечливим непрофесійним менеджментом. Однією з причин кризових явищ на Україні є надзвичайно затратна (у 5 - 6 раз більше, ніж у розвинених країнах) щодо енергоресурсів економіка. Тому завдання раціонального використання енергоресурсів є невідкладним і пріоритетним для всіх установ і громадян України.

1. Основні поняття

Відповідно до „концепції національної безпеки України”, прийнятої Верховною Радою у січні 1997 р., національна безпека України визначається як „ ... стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз”.

Національна безпека України грунтується на тріаді безпеки - взаємовідносин: людина - суспільство - держава.

Діяльність держави у сфері національної безпеки - це комплекс різноманітних дій, спрямованих на попередження чи ліквідацію можливих загроз [1].

Сьогодні стан безпеки окремих громадян, суспільства та Української держави в основному залежить від внутрішніх факторів, що визначаються відсутністю національної самосвідомості та затяжною економічною кризою.

Проте не менш важливими складовими національної безпеки є зовнішні чинники. Сучасне розуміння безпеки охоплює військові, економічні і політичні фактори, формування демократичних інститутів в середині держави, неантагоністичних міжнародних стосунків з сусідами.

Україна, будучи великою європейською державою, повинна рухатися до стабільних і ефективних військово-політичних угрупувань, що володіють внутрішньою стабільністю і реально формують засади регіональної безпеки та максимально повно сумісні з основними принципами національної безпеки. В Європі такими угрупуваннями є Північноатлантичний та Європейський союзи.

Економічна безпека - це стан суспільства і держави, при якому забезпечується стійкість та стабільний розвиток економіки.

Економічна безпека держави має внутрішній та зовнішній аспекти [2]. Зовнішній орієнтований на забезпечення економічної незалежності. Внутрішній формується інституціональним, структурним, ресурсним, енергетичним, валютно-фінансовим та науково-технічним факторами.

Головними чинниками економічної безпеки є економічний потенціал, структура господарських комплексів, рівень дефіциту державного бюджету, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, масштаби грошової емісії, наявність інфляції або інфляційного потенціалу, співвідношення приватного та державного секторів економіки, відношення експорту до імпорту, стан енергетичного господарства.

Основними загрозами щодо економічної безпеки є:

структурні диспропорції економіки (невідповідність існуючої матеріальної бази цілям економічної безпеки);

ресурсна та технологічна залежність від зовнішніх країн;

відсутність чітко усвідомлених і сформульованих пріоритетів економічного та науково-технічного розвитку;

безсистемність конверсійних процесів;

високий ( ? 50 %) рівень тінізації економіки, недовіра населення до політики уряду і корупція в органах державного та місцевого управління;

енергозатратні виробництва і відсутність системних заходів щодо раціонального (ефективного) використання енергоресурсів.

Політика - це діяльність, що спрямована на усвідомлення, формування і здійснення сукупності заходів цілеспрямованого впливу на управління і володіння чимось, зокрема енергетикою. Інакше - політика є системою заходів (засобом) здійснення сформульованої мети на оволодіння і управління об'єктом, на який вона спрямована.

Енергетична політика - діяльність, спрямована на володіння і управління розвитком і функціонуванням енергетики.

Об'єктом енергетичної політики є енергетика.

Суб'єктами енергетичної політики є фізичні і юридичні особи, які володіють та керують функціонуванням і розвитком енергетики.

Задум щодо об'єкта чи суб'єкта політики ґрунтується на розумінні явища чи дій стосовно суб'єктів чи об'єктів політики, перспектив їх розвитку та внутрішньої організації об'єктів задуму. Задум включає: мету, актуальність, аналіз наслідків реалізації, постулати, принципи та засоби реалізації. На підставі задумів формується політична доктрина.

Доктрина є основою для розробки і реалізації політичної стратегії і тактики.

Стратегія - чітко сформульовані та спрямовані довготривалі організаційні заходи та засоби реалізації масштабних завдань.

Тактика - сукупність нагальних завдань та засобів їх вирішення, плани перегрупувань наявних засобів для вирішення назрілих (термінових) завдань.

Конкретні завдання для реалізації доктрини формулюються програмами, проектами та планами.

Енергетика - це система об'єктів, процесів, знань, вмінь, та видів діяльності, що скеровані на створення та використання різних видів енергії.

Енергетична безпека полягає у забезпеченні держави паливно-енергетичними ресурсами (ПЕР) на рівні, що гарантує її повноцінну життєдіяльність та досягнення безпечного функціонування енергетичного комплексу, зокрема ядерної енергетики [3-5].

Енергетична безпека має два контекстні значення:

захищеність енергетики як самостійного об'єкта;

один з чинників, що визначає національну безпеку.

Важливо, що оптимуми кожного з цих значень можуть не збігатись. Тобто, максимум стабілізації задоволення потреб розвитку енергетики може суперечити вимогам національної безпеки. Без сумніву, що пріоритетом є національна безпека. Розвиток і стан енергетики повинен бути підпорядкований тактичним і стратегічним цілям національної безпеки.

Енергозбереження розуміємо як сукупність заходів (видів діяльності, в т.ч. організаційних), засобів, знань та вмінь, що спрямовані на мінімізацію енергозатрат у всіх видах діяльності як окремих осіб, так і суспільства в цілому. У вузькому значенні цей термін можна розуміти як раціональне використання енергоресурсів.

2. Сучасний стан енергетичної політики

Енергетична політика на сучасному етапі державного управління ще повністю не сформована і не впроваджена як система чітко організованих (скоординованих) вертикальних і горизонтальних загальнодержавних керуючих дій в галузі енергетики.

Найбільш розвиненою ланкою управління енергетикою є підприємство чи установа. В межах підприємства головний енергетик є суб'єктом енергетичної політики, оскільки саме він керує виробництвом, розподілом і споживанням електричної теплової та механічної енергій.

В межах міст, областей, регіонів та держави енергетика як комплексний об'єкт управління ще остаточно не визначена. Не сформовані структури управління енергетикою для таких об'єктів. Органи місцевого самоуправління та державних адміністрацій реально не мають засобів контролю та управління енергетичними об'єктами, виробництвом, розподілом та споживанням енергії відповідно до їх соціального статусу та в межах чинного законодавства. Хоча енергія і має риси товару, який підкоряється ринковим законам, її зміст та всепроникаюча суть володіють соціальними та технологічними елементами, що не можуть повністю підпорядковуватися ринковим відносинам і через це є об'єктами державного чи муніципального управління.

Внаслідок відсутності системного управління енергетикою на сьогодні маємо автономне функціонування підсистем енергетики для різних форм власності:

паливного комплексу;

електроенергетики;

промислової, сільської, комунальної, транспортної, оборонної енергетик;

науки та освіти.

Керування цими підсистемами здійснюється переважно за галузевим принципом, територіальна координація майже відсутня. Внаслідок цього є невизначеною державна та регіональна енергетична політика, що використовують для власних цілей тіньові та зарубіжні структури. Звичайно, що такий стан речей шкодить національній безпеці України і повинен бути об'єктом уваги відповідних державних структур.

3. Енергетична безпека держави

Енергетична безпека визначається наявністю власних енергоресурсів, транспортної інфраструктури, рівнем і ефективністю енергоспоживання та існуванням альтернативних джерел енергії. Вона залежить від співвідношення між власними та імпортованими ПЕР, різноманіття енергоносіїв, від глибини переробки енергетичної сировини та від стану контролю за витратою ПЕР і розвитку енергозбереження (створення перешкод енергетичному марнотратству).

Стан енергоспоживання і рівень енергетичної безпеки дуже тісно зв'язаний з кількістю та освітою населення (демографічний фактор). Динаміка залежності енергетики від демографічного фактора така:

1900 - 1985 рр. - 37%;

1985 - 2000 рр. - 68%;

2000 - 2030 рр. - 90%.

Це означає, що в недалекому майбутньому основна частина енергоспоживання буде скерована на задоволення приватних потреб людей. Звідси випливає, що основна частина економії енергоресурсів може бути забезпечена розумною поведінкою людей у побуті - основних енергоспоживачів.

Ми повинні розуміти, що зекономлена енергія буквально є джерелом енергії.

Обсяги цього джерела визначаються різницею між фактичним енергоспоживанням і його оптимальним значенням, що необхідний для забезпечення потреб суспільства [6-8] і визначають потенціал енергозбереження.

4. Загрози енергетичній безпеці України

Загрози можуть бути природними та антропогенними. До природних належать урагани, землетруси, снігопади, обмерзання, повені, вулканічна діяльність, метеорити. Людство не може на сьогодні повністю контролювати ці загрози, навпаки, діяльність людей може їх посилити, наприклад, техногенні катастрофи, глобальне потепління внаслідок збільшення концентрації парникових газів, зокрема СО2, внаслідок спалювання викопної енергосировини (газ, нафта, вугілля), повені, викликані нерозумною експлуатацією природних ресурсів (південний схід України), чи карстові явища, які виникають внаслідок нераціонального водоспоживання.

До суспільно-економічних факторів, які створюють основні загрози для енергетичної безпеки України, можна зарахувати:

Повну залежність України від поставок енергоносіїв (нафти і газу) з Росії.

Структуру господарського комплексу, в якій переважна частка належить важкій (металургійній і добувній) промисловості, що є найбільш енергоємною.

Зношеність (на 75 - 80%) основних фондів підприємств ПЕК та інших енергоємних галузей.

Марнотратне використання ПЕР та вторинних ресурсів.

Відсутність загальнодержавної та регіональної енергетичної політики.

Відсутність внутрішніх та зовнішніх інвестицій для модернізації та реконструкції господарських комплексів, в т.ч. і енергетики.

Основні загрози енергетичній безпеці дозволяють сформувати енергетичну доктрину для України, або ж систему пріоритетних заходів, що покликані забезпечити прийнятний для суспільства рівень енергетичної безпеки.

5. Концепції енергетичної доктрини

Енергетична доктрина повинна ґрунтуватися на забезпеченні гармонійного розвитку і функціонування всіх елементів енергетики і досягнення максимального для реальних можливостей держави рівня енергетичної безпеки.

Реалізацію доктрини повинні забезпечити такі стратегічні напрями роботи [9,10]:

Інвентаризація і визначення реального стану енергетичного господарства.

Розробка оптимальної структури власності складових енергетики (приватна, корпоративна, державна). Визначатися щодо частки державної власності.

Сформувати загальнодержавний і регіональні, в т.ч. муніципальні енергокомплекси.

Забезпечити диверсифікацію джерел енергоресурсів, зокрема зменшити паливно-енергетичну залежність від Росії.

Комплексна модернізація господарчих систем України на принципах енергозбереження, сучасних енергоощадних технологій, телекомунікаційних та комп'ютерних мереж.

Розширення видобутку та інтенсифікація використання власних енергоресурсів, в т.ч. вторинних і відновних джерел енергії.

Розробка заходів на випадок непередбачуваних обставин, в т.ч. створення системи підземних газо і нафтосховищ.

Забезпечення надійності експлуатації АЕС, в т.ч. створення замкненого циклу виробництва і утилізації відпрацьованого ядерного палива.

При розробці енергетичної доктрини слід усвідомлювати, що Україна і Росія мають різні стратегії забезпечення енергетичної безпеки [11 - 14].

У короткотерміновій перспективі для України необхідно впровадити систему заходів з енергозбереження, підвищити ефективність енергопостачання та енерговикористання, розробити замкнений цикл виробництва ядерного палива, ліквідувати заборгованості за ПЕР.

Довгострокова стратегія України ґрунтується на структурній перебудові економіки, збільшенні частки власних ПЕР у структурі енергоспоживання, впровадженні структурно-технологічного енергозбереження, диверсифікації шляхів і джерел надходження ПЕР.

Для Росії короткотермінова перспектива підвищення енергобезпеки полягає у досягненні ефективного контролю над магістралями транспорту ПЕР, формуванні єдиної енергетичної системи (ЄЕС) країн СНД, в т.ч. шляхом утворення ЄЕП, нарощуванні експортного потенціалу ПЕР у Європу.

Довгострокова перспектива забезпечення енергобезпеки Росії включає пошук шляхів позбавлення України статусу транспортного монополіста ПЕР у Європу, блокування неросійських джерел забезпечення України ПЕР, досягнення контролю над транспортуванням ПЕР з каспійського регіону у Європу, Китай, Японію та Корею.

Тобто стратегії забезпечення енергетичної безпеки України і Росії конфліктні. Проте це не означає, що немає взаємоприйнятного варіанту узгодження енергетичних доктрин цих двох країн. Прикладом для цього може бути діяльність Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), яке було створене у 1967 р. 18-ма західноєвропейськими державами, США, Канадою, Новою Зеландією та Японією для подолання енергетичної кризи 70-х років, чи організація експортерів нафти ОПЕК. Слід зауважити, що позиція Росії у співпраці з ОПЕК теж часто конфліктна. Тому особливих сподівань на цивілізоване погодження енергетичних доктрин двох країн мало.

6. Потенціал енергозбереження України

Потенціал енергозбереження (ПЕ) України - це різниця між загальним наявним на сьогодні енергоспоживанням і тим, яке б воно було при застосуванні найсучасніших технологій енергозбереження [4].

За даними Комплексної державної програми енергозбереження України ПЕ на 1990 рік становив 145-170 млн. т.у.п., або 42-48% від обсягу споживання первинних енергоресурсів. Структура ПЕ показана в табл.1.

Таблиця. Оцінка технологічно допустимого потенціалу енергозбереження на 1990р.

Споживачі палива та енергії	Паливо	Електрична енергія, млрд. кВт - год.	Теплова енергія, млн. Гкал	Всього, млн. т у.п.
ПЕК- всього	13,7 - 20	17 - 22	48 - 64	27,5 - 38,2
у тому числі: - паливні галузі	3 - 4	2 - 3	3 - 4	4,2 - 5,7
- електроенергетика	7,7 - 11	11 - 14	-	11,3 - 15,6
- транспорт енергоресурсів	3.5	4 - 5	45 - 60	12,0 - 16,9
Промисловість - всього	39,3 - 43,3	87,9 - 96,4	99,4 - 113,5	84,8 - 94,1
у тому числі: - міжгалузеві заходи	12 - 13	68 - 70	47 - 50	42,1 - 44,4
- металургійний комплекс	9,5 - 10,0	6 - 7	5 - 6	12,3 - 13,3
- машинобудування	6,5 - 7	4 - 5	4 - 4,5	8,5 - 9,4
- хімія та нафтохімія	2,5 - 3	2,5 - 3,5	8 - 9	4,7 - 5,6
- промисловість будівельних матеріалів	3,9 - 4,0	1,6 - 2	5 - 6	5,2 - 5,7
- харчова	3,5 - 4,0	1,9 - 2,0	17 - 18,5	7 - 7,8
- інші галузі промисловості	1,4 - 2,3	3,9 - 6,9	13,4 - 19,5	5 - 7,9
Комунально-побутове господарство	6,5 - 7	12 - 13	40 - 45	17,3 - 19
Сільське господарство	4 - 5	2 - 3	-	4,7 - 6
Транспорт	9,3 - 9,8	1,8 - 5	0,5 - 0,9	10 - 11,6
Будівництво	0,5 - 0,8	0,2 - 0,4	0,7 - 1,0	0,7 - 1,1
Разом	73,3 - 85,9	120,9 - 139,8	188,6 - 224,4	145 - 170

З цієї таблиці бачимо, що найбільший потенціал енергозбереження мають підприємства ПЕК, а в промисловості - металургійний комплекс. Також велике марнотратство у комунально-побутовому секторі та транспорті.

Раціональна (можна також сказати ідеальна) структура енергетичних потоків на 2010р., яка прогнозується Програмою енергозбереження України, показана на рис.2, а оцінка обсягів технічно можливого енергозбереження за видами ПЕР та необхідних для цього капітальних вкладень показано в табл. 2.

22

Звичайно, добитися реалізації завдань цієї Програми не можливо без скоординованих зусиль всіх громадян. Для цього потрібен корпус спеціалістів, які усвідомлюють важливість і невідкладність завдань енергозбереження. Такими спеціалістами в першу чергу повинні бути енергетики.

Таблиця 2. Оцінка економічно-ефективних рівнів технічно можливого енергозбереження.

Види ПЕР, капітальні вкладення	2000 р.	2005 р.	2010 р.
Паливо, млн. т у.п. всього:	24,9 - 28,8	39,0 - 44,3	53,1 - 60,9
у тому числі: - вугілля	8,7 - 10,1	12,9 - 14,6	17,0 - 19,5
- рідке паливо	6,2 - 7,2	10,1 - 11,5	14,3 - 16,4
- природний газ	10,0 - 11,5	16,0 - 18,2	21,8 - 25,0
- електроенергія,
- теплоенергія,
- всього енергозбереження, млн. т у.п.	51,4 - 59,6	79,2 - 94,6	112,6 - 128,6
- капітальні вкладення, млрд. дол. США	9,64 - 10,92	15,47 - 17,72	20,65 - 24,05

Зверніть увагу на останній рядок, де вказані обсяги капітальних вкладень для реалізації завдань щодо енергозбереження. Вони співмірні або більші від величини державного бюджету України. Це означає, що реалізація завдань КДПЕ мусить забезпечуватися в основному за кошти самих підприємств, а держава повинна лише цьому сприяти економічними засобами (податкова політика, інвестиції у науково-технічні дослідження і т.п.).

7. Енергозбереження у паливно-енергетичному комплексі

Загальний потенціал енергозбереження ПЕК становить 28 - 38 - млн. т у.п. і є другим (перший у промисловості) серед галузей господарства України. Нижче перерахуємо основні шляхи оптимізації енергоспоживання за складовими ПЕК.

Нафтова та нафтопереробна промисловість

Для реалізації ПЕ у нафтовій промисловості необхідно здійснити такі заходи:

інтенсифікувати нафтовіддачу малодебітних родовищ;

поглибити до 80 - 90% переробку нафти (сьогодні 50-60%);

використовувати засоби утилізації тепла глибинної нафти;

використовувати системи уловлювання легких фракцій нафти в засобах її транспортування та збереження;

переробляти нафтошлами у паливо та у будівельні матеріали.

Вугільна промисловість

В цьому випадку найбільш доцільними є такі заходи:

- збільшення частки високосортного вугілля та покращення характеристик низькосортного вугілля шляхом його брикетування;

- створення технологічного обладнання для видобутку вугілля з тонких пластів, зокрема бурошнековими установками;

- розробка автоматизованих вуглезбагачувальних фабрик та підземна газифікація вугілля;

- виконання НД та ДКР щодо розробки принципово нових технологій отримання моторного палива зі сланців;

- освоєння шахтового метану.

Газова промисловість

Ця галузь також володіє значним потенціалом енергозбереження. Основні напрямки енергозбереження такі:

інтенсифікація видобутку з малодебітних свердловин;

збільшення глибини переробки газу;

розвиток використання стисненого природного та скрапленого нафтового газу як моторного палива;

виробництво водню;

скорочення технологічних втрат енергоносіїв шляхом підвищення к.к.д. газоперекачувальних агрегатів.

Електроенергетика

Ця галузь володіє найбільшим ПЕ, він сягає 11-16 млн. т у.п. (нагадаємо, що ПЕ всього ПЕК 28-38 млн. т у.п.). Реалізацію цього потенціалу можна досягнути таким чином:

розвитком і впровадженням ГТУ та парогазових циклів для комбінованого виробітку електроенергії та тепла (когенерація);

освоєння технологій та обладнання для роботи ТЕС на кам'яному і бурому вугіллі;

реконструкція діючих ТЕС;

збільшення виробництва електроенергії на ГЕС, зокрема на міні та мікро ГЕС;

використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії, зокрема для автономних споживачів.

8. Енергозбереження у будівництві та промисловості будівельних матеріалів

З 1994р. Держбуд України запровадив нові вимоги до теплоізоляції будівель. Показники термоопору стін та даху за новими нормативами зросли у 2.5 - 3.0 раз. Цей захід покликаний зменшити витрати тепла на опалювання будинків на 25% - 35%. Загалом, реалізувати ПЕ в будівництві можна двома основними шляхами:

- утепленням огороджуючих конструкцій;

- модернізацією систем теплозабезпечення та теплоспоживання.

У промисловості будівельних матеріалів основні енергозатрати припадають на виробництво цементу та цегли. Нижче перерахуємо основні напрями енергозбереження у цій галузі:

Перехід на виробництво цементного клінкеру сухим способом (зменшення енергозатрат на 25%).

Інтенсифікація випалу клінкеру шляхом підвищення ефективності пальників та теплообмінників.

Зміна технології приготування шихти клінкеру.

Збільшення випуску пустотілої цегли та блоків і добавки до цегельної шихти паливовміщуючих сумішей.

Впровадження нових обпалювальних агрегатів, модернізація печей для виробництва цегли, фаянсу, фарфору, черепиці та керамзиту.

Використання методу електроіндукційної термообробки залізобетонних виробів.

Впровадження систем КВП та автоматизація технологічних процесів.

9. Енергозбереження у житлово-комунальному секторі

Спеціалісти Державного університету Пенсильванії (США) визначили, що побутове енергоспоживання має таку структуру:

Опалення приміщень - 57.5%.

Нагрів води - 14.9%.

Охолодження продуктів - 7.9%.

Приготування їжі - 5.5%.

Кондиціювання повітря - 3.7%.

Освітлення - 3.5%.

Телевізор - 3.0%.

Інші затрати - 4.0%.

Отже, основна частина побутових енергозатрат припадає на теплопостачання. Саме тут і концентрується ПЕ і на цьому напрямі повинні бути зосереджені зусилля з енергозбереження.

Основні проблеми теплопостачання в ЖКС зумовлені застарілими мережами з поганою теплоізоляцією, неефективним котловим господарством, ненадійними системами регулювання температури теплоносія у перехідні періоди (осінь - зима, зима - весна ), відсутністю обліку споживаного тепла, нераціональною структурою внутрішньої мережі теплопостачання [15].

Існуючий ПЕ у ЖКС, який досягає 17-19 млн. т у.п., можна реалізувати завдяки такій сукупності заходів:

Використанням ефективних котлів як для групового, так індивідуального теплопостачання.

Забезпеченням сучасних систем контролю і автоматичного регулювання подачі тепла споживачам.

Використанням вторинних енергоресурсів, в т.ч. нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії (сонця, тепла землі, вітер, біомаса).

Використанням систем акумуляційного теплопостачання.

Продуманою тарифною сіткою та застосуванням зонних лічильників.

Використанням сучасних теплоізоляційних матеріалів, систем рекуперації тепла, теплових помп, конвекторів.

Диспетчеризацією управління інженерним обладнанням на рівні будинку, мікрорайону, міста.

Використанням сучасних проектних рішень як для споруд, так і для систем інженерного забезпечення.

Широким використанням автоматизованих автономних систем теплопостачання для малоповерхової забудови міст і селищ.

Жорстким контролем структури тарифів на тепло та енергопостачання населення.

Висновки

Однією з причин кризових явищ на Україні є надзвичайно затратна (у 5 - 6 раз більше ніж у розвинених країнах) щодо енергоресурсів економіка. Тому завдання раціонального використання енергоресурсів є невідкладним і пріоритетним для всіх установ і громадян України.

Економічна безпека - це стан суспільства і держави при якому забезпечується стійкість та стабільний розвиток економіки. Економічна безпека держави має внутрішній та зовнішній аспекти. Зовнішній орієнтований на забезпечення економічної незалежності. Внутрішній формується інституціональним, структурним, ресурсним, енергетичним, валютно-фінансовим та науково-технічним факторами.

Енергетична безпека визначається наявністю власних енергоресурсів, транспортної інфраструктури, ефективністю енергоспоживання та існуванням альтернативних джерел енергії. Вона залежить від співвідношення між власними та імпортованими ПЕР, різноманітності енергоносіїв, глибини переробки енергетичної сировини та від стану контролю за витратою ПЕР і розвитку енергозбереження (створення перешкод енергетичному марнотратству).

Потенціал енергозбереження (ПЕ) України - це різниця між загальним наявним на сьогодні енергоспоживанням і тим, яке б воно було б при застосуванні найсучасніших технологій енергозбереження.

Загальний потенціал енергозбереження ПЕК складає 28 - 38 - млн. т у.п. і є другим (перший у промисловості) серед галузей господарства України.). Реалізацію цього потенціалу можна досягнути таким чином:

розвитком і впровадженням ГТУ та парогазових циклів для комбінованого виробітку електроенергії та тепла (когенерація);

реконструкція діючих ТЕС;

використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії, зокрема для автономних споживачів.

З 1994р. Держбуд України запровадив нові вимоги до теплоізоляції будівель. Показники термоопору стін та даху за новими нормативами зросли у 2.5 - 3.0 раз. Цей захід покликаний зменшити витрати тепла на опалювання будинків на 25% - 35%.

Основні проблеми теплопостачання в ЖКС зумовлені застарілими мережами з поганою теплоізоляцією, неефективним котловим господарством, ненадійними системами регулювання температури теплоносія у перехідні періоди (осінь - зима, зима - весна ), відсутністю обліку споживаного тепла; низькою свідомістю та відповідальністю громадян щодо оплати за спожиті ПЕР, яка зумовлена застарілими уявленнями про їх реальну ціну та порушенням принципу невідворотності юридичної відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Рекомендована література

1. Горбулін В.П. Національна безпека - щит держави. // Урядовий кур'єр. - 1996 - 22.08., № 157 - 158.

2. Барановський А. Экономическая безопасность государства. // Финансовая Украина. - 1996 - 07.07., № 22.

3. Барановський А. Экономическая безопасность. // Финансовая Украина. - 1995 - 05.12., № 48.

4. Ковалко М.П. , Денисюк С.П. Енергозбереження - пріоритетний напрямок державної політики України : Київ: УЕЗ, 1998 - 506 ст.

5. Чабан О.Й. Загальноенергетична політика як чинник національної безпеки.// Львів: Вісник ДУ „ Львівська політехніка”, 1999, №2, с. 35 - 37.

6. Воропай Н.Й. та ін. Об энергетической безопасности государства ( характеристика проблемы и методические основы их исследования ).// Энергетика и электрификация - 1995, № 3, с. 49 - 51.

7. Глобальная стратегия для энергетической безопасности Украины.// Комиссия Европейского Сообщества. Директорат Внешнеэкономических Связей по программе TACIS: Мадрид - Киев. - 1995.

8. Гальчинский А., Герц А., Семиноженко В. Украина в 2010 году: Высокотехнологическая страна или сырьевой придаток Запада. // Зеркало недели. - 1997. - 21.07., № 23.

9. Загній О., Кульбаба В. Можливості реорганізації енергетики України з метою адаптації до ринкових умов. // Екон. України. - 1994. - № 5, с. 85 - 87.

10. Костюк П.Г. Наукові основи концепції сталого розвитку в Україні.// Экотехнологии и ресурсосбережение. - 1997, - № 1, с. 42 - 44.

11. Дяков А.Ф. Энергетика Росси и энергетическая безопасность.// Пром. Энергетика. - 1996. -№ 12, с. 2 -5.

12. Черномырдин В.С. Энергетический фактор в системе взаимоотношений стран СНГ. // Энергия, 1996, - № 12, с. 3 - 6.

13. Энергетическая стратегия России (Основные положения). - Москва: МИЭИ РАН, 1994, - 77 с.

14. Макаров А.А. Долгосрочные аспекты обеспечения Энергетической безопасности стран СНГ, // Энергия. - 1996. - № 12, с. 7 - 13.

15. Лихошва Ю.В. Енергозбереження у ЖКС господарства. Мат. конф. „Ресурс -97” - Київ, 1997, с. 25 - 39.