Україна

Хмельницький економічний університет

Курсова робота

з дисципліни «Розміщення продуктивних сил»

на тему:

«Електроенергетика України. Основні проблеми та перспективи розвитку.»

Студентки ІІ -го курсу

Заочної форми навчання

Економічного факультету

Спеціальність «________-

____________________»

Рода Валентини Петрівни

До захисту «__»________200__р.

м. Хмельницький

2006р.

План

Вступ

1. Передумови розвитку енергетики України

2. Умови і фактори розміщення електроенергетики України

3. Сучасне розміщення електростанцій на території України

4. Використання нетрадиційних джерел енергії

5. Проблеми та перспективи розвитку електроенергетики України

6. Тарифи на електроенергію та способи її заощадження

Висновок

Література

Вступ

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії. В процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюються і вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. У далекому минулому енергетичною базою виробництва була мускульна сила людей, яку доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пов'язана промислова революція XVIII ст., наступний технічний прогрес виробництва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія, яка впливає не тільки на розвиток народного господарства , а й на територіальну організацію продуктивних сил. Не менш важливого значення на сьогоднішній день набуває атомна енергетика, яка має досить не погані показники у сфері своєї діяльності.

Без уваги також не залишаються гідро-електроенергетика , вітро-енергетика, сонячна енергія та геотермальна енергія. Актуальною проблемою в наш час є проблема раціонального використання енергоресурсів, яка має значний вплив на подальший розвиток людства та суспільства в цілому. Предметом вивчення є енергетика України.

Об'єктом вивчення - сучасне розміщення електростанцій України та енергетики в цілому.

1. Передумови розвитку енергетики України

1872 рік. Поки що Київ та інші населені пункти України користуються гасовими ліхтарями. Київська міська управа 5 липня призначила торги на освітлення м. Києва (480 ліхтарів). Вартість однієї години горіння становила 1.75 коп. для приватних споживачів і 1.5 коп. для казенних і міських будівель.

У 1878 році відомий російський інженер О.П. Бородін обладнав токарний цех Київських залізничних майстерень Київ-Брестської залізниці, що знаходилась поблизу Залізничного вокзалу, на території теперішнього Київського вагоноремонтного заводу, чотирма електричними дуговими ліхтарями, основними компонентами кожного з яких Були два вугільних стержня (електроди, свічка Яблочкова) і прошарок ізоляційного матеріалу (пластинка каоліна), розміщеного поміж стержнями. Кожний ліхтар живився від окремої динамомашини Грамма. Ліхтарі були розташовані двома рядами в шаховому порядку і розраховані на З години роботи. Це освітлення, як показав досвід, надавало не лише задовільні результати, але і було значно дешевшим, ніж газове чи масляне. А вдосконаленням способу виробництва світла ми зобов'язані Яблочкову. Саме його вдосконалені лампи були використані для освітлення майстерень Дніпровського пароплавства в 1880 р. Вже у 80 рр. XIX століття заможні кияни почали освітлювати свої особняки за допомогою окремих «домових» установок. В 1886 р. електричне освітлення було установлено в саду Шато-де-Флер (нині стадіон «Динамо»).

Досвід використання електричного освітлення за цей період був дуже малий, але встиг визначити великі переваги перед Іншими видами освітлення. Таким чином, електрична енергія почала входити в життя та побут киян, а пізніше і в побут населення інших міст України. Перша Центральна електростанція постійного струму загального користування у Києві почала діяти у грудні місяці 1890 року. Проект та будівництво її консультували: начальник Київського залізничного училища І. Мацон та відомий учений професор фізики Київського університету Н. Шиллер, який мав учений ступінь з електротехніки. Електрична станція давала струм для освітлення міського театру. Хрещатика і будинків приватних абонентів. Вона була розміщена в кам'яному приміщенні на Театральній площі, де нині знаходиться Національна опера України ім. Тараса Шевченка (там був розташований театр, який згорів в 1895 р.).

Електростанція мала ізольовану котельню, машинне відділення та розподільчий пристрій. В котельні були змонтовані три парові котли, які опалювалися дровами. Вода поступала із міського водопроводу. Котли виробляли пару для трьох горизонтальних двоциліндрових парових машин по 60 к.с. (44.1 кВт) кожна. Ці машини приводили в рух динамомашини Сименса. Крім того, для живлення 14 дугових ліхтарів, установлених на Хрещатику, були виділені дві динамомашини із приводом від парових машин, потужністю по 20 к.с. (14.7 кВт). Потужність електростанції становила біля 150 к.с. (110.3 кВт).

Товариство «Савицький і Страус» у 1891 році побудувало нову електричну станцію постійного струму на Хрещатику (в районі Думської площі), її потужність становила близько 150 кінських сил, або 110.3 кВт. Проте проблема електричного освітлення міста на початку 1890-х років залишалась не вирішеною.

Наприкінці 1892 року була розширена електрична станція на Театральній площі, де додатково було встановлено два парових котла системи «Нейера», дві динамомашини, потужністю 80 кінських сил (58.8 кВт кожна) і дві по 25 кінських сил (18.38 кВт кожна). У 1893 р. потужність Центральної електричної станції загального користування зросла до 300 к. с., або до 220.6 кВт. Товариство «Савицький і Страус» не мало конкурентів, тому ціни на освітлення було установлено більші, ніж в Санк-Петербурзі та Москві. Тарифи на електроенергію були встановлені високі і брались за 1 годину горіння ламп чи ліхтаря. Варто відзначити, що уже у 1891 році використовувались електролічильники, які коштували 125 крб. Київ у 1892 р. став власником першого електричного трамваю в Росії, яка стала 15-ю країною в світі, де використовувався електричний трамвай. У 1889 р. (ще до появи першої електричної станції постійного струму у м. Києві у 1890 р.) Струве Аманд Єгорович (1835 - 1898) запропонував збудувати трамвай з електричним двигуном, який би найкраще був пристосований для крутих київських узвозів. Свою ідею 2-го травня 1892 р. він втілив у життя -- вперше на теренах колишньої Росії. По маршруту Поділ - Олександрівський майдан - Хрещатик з червня 1892 р. їздило по одноколійному шляху 2 вагони трамваю, які живилися від тимчасової електростанції постійного струму. В її машинальному відділенні були встановлені два газових двигуни потужністю по 60 к.с. (44.1 кВт) і дві динамомашини (60А, 500В, 900 обер./хв.).

Досвід експлуатації першого в-Росії електричного трамвая показав великі переваги електричної тяги в технічному та економічному відношенні перед іншими її видами. Це зумовило застосування в Києві електричного струму для освітлення І для приведення в рух невеликих двигунів. Таким чином, споживання струму в Києві у 1895 році у порівнянні з 1894 роком зросло на 25%, а в порівнянні з 1892 роком збільшилось майже утричі.

До 1895 року електроенергія в Києві використовувалась для руху вагонів міського електротранспорту, для освітлення, для приведення в рух невеликих механічних верстатів. Пожежна безпека та зручність дозволяли використовувати електричний струм також і в побуті. Звичайно, перші побутові прилади у Києві були дуже дорогими і доступними лише небагатьом. Варто зазначити, що із 1895 року починається освітлення деяких пам'ятників. Одним з перших було освітлено хрест пам'ятника Святого Володимира. Будівництво електричних станцій постійного струму не вирішило проблему освітлення міста через обмеженість дії постійного струму низької напруги. Бажаючи закріпити свої позиції в місті, товариство «Савицький і Страус» у 1893 році підготувало проект будівництва електричної станції трифазного змінного струму високої напруги.

Проблему передавання електричної енергії на значні відстані на той час розв'язала техніка трифазного змінного струму, розроблена в основних деталях М.О. Доліво-Добровольським (1891 р.) у Німеччині. Сприйняття цієї геніальної технічної ідеї було дуже обмеженим. На шляху практичного використання трифазного змінного струму було багато перешкод як в країнах Європи, так і в Росії.

1891 рік був роком повної перемоги трифазного змінного струму. На Франкфурській електротехнічній виставці була демонстрація передавання електроенергії трифазного змінного струму із Лауфена до Франкфурта-на-Майні. Протягом 4-х місяців були збудовані унікальні машини, трансформатори і 175-кілометрова електромережа. На скільки це був великий ризик, можна судити по тому, що генератор, трансформатори, електродвигун виготовлялися одночасно і попередньо не могли бути випробувані.

Приводимо слова самого Доліво-Добровольського про ці події: «Якщо я не хотів накликати на мій трифазний струм незмивної ганьби і піддати його недовірі, яку навряд чи швидко було б спростовано, я зобов'язаний був взяти на себе це завдання і вирішити його. В противному разі досліди Лауфен-Франкфурта і багато з того, що повинно було потім розвиватися на їх основі, пішли б по шляху використання однофазного струму».

Коли всі елементи електропередавання були підготовлені, на шляху його ентузіастів виникла несподівана перешкода: людський страх перед високою напругою, перед закріпленими на дерев'яних опорах лінії табличками із зображенням відомого символу смертельної небезпеки. Доліво-Добровольському дозволили використати напругу 15 кВ. Ця напруга здавалася дуже високою, і влада Гессена і Бадена, по території яких проходила лінія, заборонила її вмикання. Тоді Доліво-Добровольський пішов на великий ризик. Коли була подана напруга, один із провідників ЛЕП, що перетинав у цьому місці залізну дорогу, був штучно обірваний. Тільки-но провідник, що впав, торкнувся рейки, винахідник на очах багатьох офіційних представників підійшов до провідника і підняв його голими руками. Він був абсолютно впевнений, що засоби релейного захисту повітряної лінії її вимкнуть.

25 серпня на виставці у Франкфурті загорілись 1000 ламп, живлених по 175-кілометровій лінії, а 12 вересня електродвигун привів у дію 10-метровий декоративний водоспад. Необізнані глядачі були здивовані, дехто з них думали, що в цьому водоспаді журчить, пробігаючи по провідникам, «справжня вода із Неккара» - річки, що обертала турбіну лауфенської електростанції... А людський розум отримав ще одну перемогу над природою - перемогу над відстанню.

У 1918 р. у Берліні М.О. Доліво-Добровольський виступив із знаменитою доповіддю про межі використання змінного струму для електропередавання на великі відстані і про перспективи використання в цій галузі постійного струму високої напруги. Ці нові ідеї потрясли технічний світ, і настільки оволоділи Доліво-Добровольським, що він вирішив присвятити себе науковій і викладацькій роботі. І од його мрія не збулася: 15 листопада 1918 р. він помер. Трифазний змінний струм приніс йому світове визнання. Застосування трифазного змінного струму у Києві затримувалось внаслідок монополії іноземних компаній, які експлуатували електричні станції постійного струму.

Електростанцій трифазного змінного струму в містах Росії тоді ще не було, і місцева київська влада не наважувалась дати згоду на будівництво такої електростанції. Протее обіцянки товариства «Савицький і Страус» знизити тарифи і підвищити дальність дії електростанції зробили свою справу. У грудні 1898 р. Нова Центральна електрична станція трифазного змінного струму була введена в експлуатацію. Вона була розміщена на Андріївській вулиці, № 19 в кам'яному будинку, який зберігся до нашого часу. У приміщенні машинного залу на вул. Андріївський, 19 і тепер знаходиться в хорошому стані парова турбіна BROWN BOVERІ з генератором потужністю 4500 кВт, 1910 року виробництва (Швейцарія), мостовий кран вантажопідйомністю 20 тонн, виробництва 1890 р. під номером 1, обладнання контрольно-вимірювальних приладів (КВП) 1930-х років виробництва та інше. Таким чином, волею випадку, Україна перша скористалась винаходом вченого у практичних цілях на теренах колишньої Росії - і як би компенсувала М.О. Доліво-Добровольському ту велику тугу за Батьківщиною, яку він проніс через все своє життя. На цій електростанції були встановлені генератори трифазного змінного струму напругою 2.2 кВ. Електричним кабелем напругою 2.2 кВ електроенергія передавалась до трансформаторів, які були вмонтовані у так звані трансформаторні кіоски, де за допомогою трансформаторів знижувалась напруга до 190/110В. Спочатку електростанція була обладнана двома водотрубними паровими котлами системи "Бабкок і Вількокс", двома вертикальними паровими машинами заводу Шихау потужністю по 600 к.с.(461.5 кВт) кожна та двома генераторами трифазного змінного струму потужністю по 400 кВт кожний. Одна із парових машин крім генератора трифазного змінного струму обслуговувала динамомашину постійного струму потужністю 40 кВт і напругою 550 В (для живлення трамвая).

За проектом і під наглядом цивільного інженера шляхів сполучення, члена Правління Акціонерного товариства "Київська міська залізниця" (таку назву мало при його заснуванні трамвайне господарство, що знаходилось поруч із Поштовою площею за нинішньою адресою Набережне шосе, 2) Артура Адольфовича Абрагамсона і відомого київського зодчого, цивільного інженера Володимира Андріановича Безсмертного, упродовж 1902--03 рр. було зведено будинок електростанції для трамваю за кошти

А. Е.Струве. Будинок цієї електростанції зводився на місці тимчасових вагонного сараю та електростанції, які на початковому етапі забезпечували експлуатацію першого у Східній Європі електричного трамваю по Олександрівському (нині - Володимирському) узвозу. Електростанції України взагалі були обладнані паровими машинами і тільки невелика частина -- паровими турбінами малої потужності та паровими котлами низької паропродуктивності та параметрів пара 1.0-1.2 МПа. Питома витрата умовного палива сягала 1000-1200 г/(кВт*г). Високовольтних ліній електропередачі майже не було. Рівень електрифікації був низьким навіть в основних галузях промисловості.

Електроенергія використовувалась в основному для освітлення цехів та територій промислових підприємств. Більшість трудомістких процесів виконувались вручну. Тільки незначна кількість електроенергії використовувалась на освітлення міст. Київське електричне товариство почало свою діяльність у вересні 1902 року. Воно закупило у товариства "Савицкий й Страус" З електростанції. До нього перейшли на обслуговування 800 абонентів із загальним навантаженням 2286 кВт. З 3-х київських електричних станцій дві (на Театральному і Думському майдані) були ліквідовані, а центральна електростанція на вул. Андріївській, 19 була реконструйована і значно розширена.

Київське електричне товариство забезпечило собі збут електричної енергії для промислових цілей, уклавши угоду на продаж електричної енергії товариству Київського трамвая. Наприкінці 90-х років були збудовані всі трамвайні лінії Києва за контрактом 1889 р. У 1905 році був збудований електричний підйомник на Михайлівську гору (нині фунікулер), відкрито рух електричного трамвая у дачне поселення

Пуща-Водиця та інше. У 1904 р. власники Київського трамвая продали свої акції групі бельгійських банків і приватних осіб, які в січні 1905 р. в Брюсселі створили "Анонимное бельгийское общество трамвая в Києве".

З 1902 р. всі Київські електричні підприємства, а із 1905 р. Київський електричний трамвай перейшли у власність іноземних акціонерних компаній. Почався новий період їх діяльності. Товариство ввело пільговий тариф на електричну енергію для технічних потреб, продавало електроенергію 222 підприємствам із них 40 механічним заводам і майстерням, 29 типографіям, 16 тютюновим і гільзовим фабрикам та ін.

Розвиток промисловості міста дав поштовх на збільшення потужності центральної станції на вул. Андріївська, 19. У 1906 р. на центральній електричній станції Києва був змонтований новий турбогенератор фірми ВКСЖК ВОУЕКІ потужністю 1500 кВт, у 1909 р. - другий потужністю 1500 кВт, у 1910 р. - третій потужністю 3600 кВт, у 1913 р. - четвертий, найбільш потужний, - 4500 кВт. Установка економайзера у 1912 р. і різні нововведення у системі парового господарства поліпшили економічні показники станції. Витрати умовного палива в 1914 р. сягали 1150 г/(кВт*г) (у 1904 р. сягали 1700 г/(кВт*г).

Успіхи в розвитку електрифікації Києва привертали увагу наукової спільноти країни. У 1907 р. у м. Києві відбувся IV Всеросійський електротехнічний з'їзд, організований електротехнічним відділом Російського технічного товариства (РТТ). З'їзди РТТ Були трибуною, з якої російські вчені та інженери виступали за розвиток вітчизняної електротехніки і передачу електропостачання в управління міст. По вимогам всеросійських електротехнічних з'їздів царський уряд зобов'язав іноземні фірми і концесійні підприємства мати в складі технічного персоналу частину російських спеціалістів. Це дало можливість працювати в Київському електротехнічному товаристві інженерам Тирмосу О.О., Швецову П.Д., Городецькому Г.М., які багато зробили для розвитку енергетики м. Києва. Під тиском громади Київська рада у 1912р. постановила викупити у 1915 р. електричні і трамвайні підприємства міста. Після цього рішення ради власники цих підприємств намагались довести прибутки до максимуму, витискуючи все із обладнання. У спадщину Київській владі дістались електричні підприємства з застарілим обладнанням, доведеним варварським господарюванням іноземними власниками до повного зносу.

У ці часи розпочалось будівництво електричних станцій по іншим містам та населеним пунктам України. У 1913р. загальна встановлена потужність 70-ти електростанцій України складала 304.3 тис. кВт, а річне виробництво електроенергії- 543.4 млн. кВт.

2. Умови і фактори розміщення електроенергетики України

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. У зв'язку з цим в затратах на виробництво енергії відносно мала питома вага заробітної плати. Разом з тим високий технічний рівень обумовлює високу кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а використання її продукції - електричної енергії - забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці. Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. Варіант розміщення електростанції вибирається після проведених порівняльних розрахунків вартості перевезення палива та передачі електроенергії в район споживання. При виборі конкретного місця будівництва ТЕС, яка працює на твердому паливі, повинна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопровідного транспорту. При виборі місця будівництва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачання, паливопостачання та генерального плану розміщення об'єкта.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача.

Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог:

§ Електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива та водопостачання, споживача енергії і під'їзних шляхів;

§ Рівень ґрунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами;

§ Не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках;

§ Ухил площадки розміщення не повинен перевищувати 0,5 - 1 градусів;

§ Електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони;

§ Шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції.

Одним з важливих факторів розміщення об'єктів електроенергетики є екологічна безпека, додержання санітарних норм і мінімізація екологічних витрат як при будівництві, так і при експлуатації об'єкта.

3. Сучасне розміщення електростанцій на території України

Теплові електростанції (ТЕС) - це промислові підприємства , основним призначенням яких є перетворення хімічної енергії палива у теплову, а останньої - в електричну. Теплові електростанції працюють на твердому і газоподібному паливі. За призначенням вони поділяються на конденсаційні і теплоелектроцентралі. ТЕЦ відіграють велику роль у забезпеченні міст і промислових підприємств гарячою водою та електричною енергією. В основному знаходяться біля великих міст, їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10 - 12 км), але коефіцієнт корисного використання становить близько 70%. Основною проблемою є забезпечення ТЕЦ паливом. У Києві знаходяться ТЕЦ - 3, 4, 5, 6, 7; працюють: Одеська, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська, Сімферопольська, Харківська, Кременчуцька та інші.

ТЕС обслуговують досить значні за площею регіони та мають великі потужності. Розміщення ДРЕС досить нерівномірне, найбільше їх зосереджено в Донбасі (Вуглегірська - найбільша на Україні, біля Артемівська, Старобешівська - на південь від Макіївки, Зуївська - на схід від Донецька, Кухарівська, Слов'янська). Тут склався потужний енергетичний підрайон, де виробляють третю електроенергії України. В індустріальному Придністров'ї діють Криворізька-! та Криворізька-2 ДРЕС (біля Апостолово), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. В районі Києва розміщена Трипільська ДРЕС. В західному районі розміщені: Ладиженська (Вінницька); Добротвірська ДРЕС (Львівська обл.), Бурштинська, Калуська (Івано-Франківська обл.), які працюють на базі Львівсько-Волинського вугільного басейну та родовищ нафти та газу.

Гідравлічні електростанції (ТЕС) є одним з найефективніших джерел електроенергії . ГЕС для виробництва електроенергії використовують механічну енергію водних потоків, яка прямо залежить від маси води та висоти її падіння.

ГЕС менше залежить від транспорту, їхню роботу легше механізувати та автоматизувати, термін безперебійної роботи значно довший порівняно з ТЕС.

ГЕС виробляють дешевшу електроенергію, ніж ТЕС. Однак розміщення ГЕС повністю залежить від природних умов, а їх будівництво на рівнинних річках України приносять матеріальні та екологічні збитки, оскільки потребує затоплення великих територій, що використовуються під водосховища. На наших річках діє приблизно 60 електростанції невеликої потужності, найбільші з яких входять до державної енергосистеми. Електростанції середніх потужностей збудовано на гірських річках Карпат (найбільша з них Тереблю-Ріцька), каскади ТЕС на Росі (Корсунь-Шевченківська), на Південному Бузі. Крім цього, каскад електростанцій побудований на Дністрі, кілька ГЕС у басейні Тиси. Специфічну роль відіграють так звані гідроакумулятивні станції-ГАЕС, зокрема Київська, Дністровська і Запорізька.

Атомні електростанції (АЕС)

В Україні атомна енергетика почала розвиватися з 70-х років. Протягом 1980-1990 рр. Темпи виробництва електроенергії на атомних електростанціях зросли більше^ ніж у чотири рази.

Зараз у загальному обсязі виробництва електроенергії частка атомних електростанцій становить 35,5%. Одна з головних причин розвитку атомної енергетики полягає в тому, що використовується висока енергомісткість ядерного палива. АЕС за характером використовуваного палива не пов'язані з родовищами його добування, що дає змогу розміщення. Вони орієнтуються виключно на споживачів. Близько половини виробленої електроенергії в Україні дають АЕС.

На території України знаходиться п'ять АЕС: Запорізька (5 блоків-мільйонників, 6-й добудовується), Чорнобильська (було 4 блоки), Південно-Українська (поблизу Миколаєва біля р. Південний Буг), Рівненська (м.Кузнецовськ), Хмельницька (м. Нетишин). Під натиском громадськості законсервовано будівництво Кримської та Чигиринської АЕС.

За кількістю ядерних установок Україна займає сьоме місце у світі та п'яте у Європі. Запорізька АЕС після введення у дію 6-го енергоблоку стала найкрупнішою у Європі. Зараз ми експлуатуємо енергоблоки трьох поколінь (Таблиця 1), що були збудовані відповідно за проектами 60-х, 70-х, та 80-х рр.

Таблиця 1 Енергоблоки атомних станцій, що знаходяться у експлуатації

Найменування	№ блоку	Тип реактору	Потужність, МВт	Початок будівництва	Енергопуск блоку
Звпоріька АЕС	1	ВВЕР-100	1000	04,1980	10,12,1984
	2	ВВЕР-100	1000	04,1981	22,07,1985
	3	ВВЕР-100	1000	04,1982	10,12,1986
	4	ВВЕР-100	1000	01,1984	18,12,1987
	5	ВВЕР-100	1000	07,1985	14,08,1989
	6	ВВЕР-100	1000	06,1986	19,10,1995
Південно - Українська АЕС	1	ВВЕР-100	1000	03,1977	31,12,1982
	2	ВВЕР-100	1000	10,1979	06,01,1985
	3	ВВЕР-100	1000	02,1985	20,09,1989
Рівнинська АЕС	1	ВВЕР-440	402	08,1976	22,12,1980
	2	ВВЕР-440	416	10,1977	22,12,1981
	3	ВВЕР-100	1000	02,1981	21,12,1986
Чорнобильська АЕС	1	РБМК-1000	1000	06,1972	26,09,1977
	2	РБМК-1000	1000	02,1973	21,12,1978
	3	РБМК-1000	1000	05,1977	03,12,1981
Хмельницька АЕС	1	ВВЕР-100	1000	11,1981	22,12,1987

- РБМК-1000 (блоки № 1,2 Чернобильської АЕС);

- ВВЕР-440, проект В-213 (блоки №1,2 Рівненської АЕС);

- ВВЕР-1000, проект В-320 (блоки № 1 -6 Запорізької, блок №3 Південно-української, блок №3 Рівненської, блок №1 Хмельницької АЕС);

- РБМК-1000 (блок №3 Чорнобильської АЕС), ВВЕР-1000, проект В-302, В-338 (блоки №1,2 Південно-Української АЕС).

Встановлена потужність, МВт

Таблиця 2

Термін	АЕС	ТЕС	ГЕС	Промстанції
На 01.01.1997	12818,0	31887,7	4693,3	2648,2
На 01.01.1998	12818,0	31787,0	4693,3	2648,3
На 01.01.1999	12818,0	31787,0	4709,0	3190,0
На 01.01.2000	12818,0	31787,0	4709,0	3190,0
На 01.01.2001	11818,0	3600,0	4700,0	-

Виробництво електричної енергії, млн.кВт.год.

Таблиця З

Термін	АЕС	ТЕС	ГЕС	Промстанції
На 01.01.1998	79433,0	82769,5	9999,2	4822,7
На 01.01.1999	75239,5	76616,8	15833,8	4238,4
На 01.01.2000	72072,5	69085,4	14148,6	5429,5
На 01.01.2001	77340,0	76336,0	11386,0	-

4. Використання нетрадиційних джерел енергії

Крім вищезазначених джерел електроенергетики існують так звані нетрадиційні (альтернативні) джерела енергії - поновлювані джерела, до яких належить енергія сонячного випромінювання, вітру, морських припливів, енергія біохімічних реакцій, внутрішню енергію Землі (геотермальну - виходи гарячих джерел на поверхню, або із шахтних колодязів) та енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично. Розглянемо детальніше деякі з них.

Вітроенергетика. Розвиток вітроенергетики в Україні обумовлений наявністю великого технічно доступного потенціалу енергії вітру на території країни. Для розміщення вітроенергетичних установок (ВЕУ) можуть використовуватися площі, які не були задіянІ у господарстві, пасовиська та безлісні ділянки гір, мілководні акваторії штучних та природних водоймищ, озер, лиманів, заток і морів. Так, в затоці Азовського моря, Сивашу, що має площу акваторії близько 2700 км2, є потенційна можливість розмістити до 135 тис. МВт загальної потужності вітроенергетичних станцій (ВЕС). Для спорудження ВЕС може бути використана практично вся площа Азовського моря, а в Чорному морі лише на Одеській банці є можливість розмістити ВЕС установленою потужністю до 20 тис. З урахуванням ділянок на суші загальний потенціал території, де можуть бути розміщені ВЕС, перевищує нинішнє виробництво електроенергії в Україні.

Найбільші середньорічні швидкості вітру, що перевищують 5 м/с, спостерігаються в приморських районах, південних степах і Донбасі. Ці території, а також гірські райони Карпат і Криму є найбільш перспективними з точки зору використання енергії вітру. Але ж у гірських районах, які являють собою зону активного вітру, існують деякі обмеження для використання вітрової енергії. Тут повітряні потоки відзначаються сильною турбулентністю, різкою зміїною швидкості та напрямку вітру. Для надійної експлуатації ВЕУ, наприклад у Карпатах, вважається придатною лише 1 - 2 % території. В Україні розпочалося будівництво дев'яти ВЕС п'ять із них в Криму, де особливо гостро стоїть проблема з енергопостачанням. Найбільшою є Донузлавська ВЕС (53 вітроагрегатами), у 1997 році вироблено 2,3 млн. кВт/год електроенергії. До експерементальних належать Акташська (14 вітроагрегати), Чорноморська (4 вітроагрегати) та Євпаторійська ВЕС (1 вітроеагрегат потужність 420 кВт). У Миколаївській області вже виробляє електроенергію Аджигільська ВЕС, на Львівщині-Трускавецька, на Херсонщині-Асканійська. Усі вітроелектростанції України у 1999 році виробили 15 млн. кВт/год електроенергії, що становило 0,08 % від загального вироблення.

У таблиці 4 наведено деякі показники Кримських ВЕС.

Таблиця 4.

Назва ВЕС	Собіварстцсть виробленої електроенергії (цент/кВт)	Строк окупості, за ціни продажу 4 центи/кВт год. (роки)	Економія умовного палива за весь період експлуатації (тони)
Актаншська	8,7	33-35	444,9
Чорноморська	12,2	50,8	318,5
Аджигільська	12,6	53,4	308,5
Донузлавська	8,9	36,3	433,5

Геотермальна енергія. Джерела геотермальної енергії розташовані по всій території України. Оскільки ці джерела мають надзвичайно широкий спектр характеристик, неможливо уніфікувати технічні рішення по об'єктах та обладнанню, яке на них застосовуватиметься.

Україна має значні потенційні ресурси геотермальної енергії. Районами її можливого використання є Крим, Закарпаття, Прикарпаття, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Чернігівська та інші області. За різними оцінками потенційні ресурси геотермальної теплоти в Україні зможуть забезпечити роботу геотермальних електростанцій (ГТЕС) загальною потужністю до 200-250 млн. кВт (при глибинах буріння свердловин до 7 км та періодах роботи станції 50 років) і систем геотермального теплопостачання загальною потужністю до 1,2-1,5 млрд. кВт (при глибинах буріння свердловин до 4 км і періодах роботи систем 50 років).

Серед перспективних районів необхідно відзначити Закарпаття, Крим, Львівщину. Так, у Закарпатті на глибинах до 6 км температури гірських порід досягають 230-275 °С (пошукова свердловина Мука-чівська-1 показала температуру гірських порід 210 °С на глибині 4200 м. У Криму найбільш перспективними є Тарханкутський район та Керченський півострів.

Можна стверджувати, що за власним паливно-енергетичним потенціалом Україна знаходиться не в найгіршому стані порівняно з більшістю країн Європи, однак ефективність його використання значно нижча середньосвітового рівня.

Сонячна енергія. В Україні річне надходження сонячного випромінювання складає 3500-5200 МДж/ м2, що знаходиться на одному рівні з країнами, які активно використовують сонячні колектори (США, іімеччина, Швеція та ін.). Наприклад, тривалість хшячного сяяння по Києву з квітня по жовтень чісяці становить 130-300 год/місяць і не поступається іншим центрально-європейським містам, де ши-юко використовуються сонячні технології з метою геп лбзабезпечення.

Вся територія України придатна для розвитку сонячного теплопостачання. Мінімальні величини сонячного випромінювання в усіх пунктах спостерігаються у грудні. Сезонний період, коли використання сонячної енергії реальне для України, становить квітень-вересень, для південних районів - березень-жовтень. Енергія сонячної радіації за рік, що досягає поверхні землі у великих містах України, має значення: Сімферополь - 4,99 ГДж/м2, Одеса - 4,88 ГДж/м2, Донецьк -4,44 ГДж/м2, Київ - 4,12 ГДж/ м2, Суми - 3,89 - ГДж/м2, Львів - 3,85 ГДж/м2.

Біотехнології, утилізація відходів. Енергетичний потенціал визначається такими технологічними напрямками: анаеробне збражуваннягною, спалювання відходів АПК та інших галузей, використання агрокультур для отримання спиртового палива шляхом ферментації, перетворення біомаси у газоподібні або рідкі види палива за допомогою термохімічних технологій, виробництво із рослинних культур, масел і замінників дизельного палива.

Кількість відходів рослинної біомаси в Україні Укладає щорічно 40 млн. т., мЗ газу на рік; щорічні відходи тваринництва та птахівництва в Україні становлять 32 млн. т сухих та 10,3 млрд. мЗ. В Україні у лісовід-валах накопичилось понад 14 млн. мЗ відходів, у лісах знаходиться ще 7 млн. мЗ, причому процес нарощування відходів продовжується. У регіонах Західної України відходи деревообробки і заготівлі являють собою серйозну соціальну (екологічну) проблему.

Для України важливого значення набуває використання природних та техногенних джерел низько-потенційної теплоти з температурою 5-40 °С і вище, вторинних енергетичних ресурсів (ВЕР) - за допомогою теплонасосних установок (ТНУ). У нашій державі в існуючих системах холодопостачання підприємств за рахунок організації комбінованого виробництва холоду та теплоти за теплонасосною схемою додаткові теплові потужності можуть становити близько 1000 МВт. Використання компресійних електроприводних ТНУ класу "вода-повітря" у системах опалення та вентиляції промислових цехів, насосних станцій та теплиць може забезпечити сумарні теплові навантаження близько 4900 МВт.

5. Проблеми та перспективи розвитку енергетики України

Учені вважають, що вихід із енергетичної кризи, яка насувається на нашу планету, - це маштабне використання джерел поновлюваної енергії: сонячної, вітрової, океанічної. Найбільше енергії може дати сонячне випромінювання. Без шкоди для Біосфери можна використати 3% сонячного потоку, що надходить до Землі. Це дасть енергію потужністю 1000 млрд. кВт, що у 100 раз перевищує сучасну потужність виробництва енергії в світі. В Криму продовжуються роботи по використанню сонячної енергії. Споруджується перша в Україні дослідно-промислова геліостанція поблизу селища Щалкіно у східній частині Криму.

Серед нетрадиційних джерел енергії можливе використання біомаси і створення на її основі біогазу. Для України перспективною є розроблена технологія перетворення вугілля в газоподібній чи рідкий стан. З'явилися і методи вирощування рослин, які дають нафту. Нині загальний технічний стан електроенергетики України незадовільний. Це пов'язано з тим, що впродовж десятиліть не проводилася модернізація теплоенергетичного господарства. Внаслідок цього понад 20 % енергетичного устаткування повністю зношене, а 70 % обладнання виробило свій ресурс.

Найстарішими в Україні є теплоелектростанції Донбасу, тому вони і опинилися в найважчому стані. Застаріла технологія спалювання вугілля, мазуту, газу , а також високий рівень спрацювання обладнання призводять до перевитрат палива і величезних викидів шкідливих речовин в повітря.

За рівнем енергоспоживання на людину (понад 5 тис. кВт/год на рік) Україна належить до країн, що мають середні показники. Проте структура цього споживання дуже сильно відрізняється від розвинутих країн світу. Основна частка електроенергії використовується для промислових потреб, де великі втрати електроенергії внаслідок безгосподарності і неефективних технологій виробництва. Водночас для комунальних потреб використовується тільки тисячу кВт/год на одного міського жителя. Для сільських жителів цей показник ще нижчий і становить 500 кВт/год. Він є одним із найнижчих у світі.

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток електроенергетики в Україні, є економічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії випереджають всі інші галузі промисловості.

Важливою для України є безпека атомних електростанцій. Проблема зберігання відходів ядерного палива стала актуальною для України з часів розпаду Радянського Союзу. Нині відходи ядерного палива, яке використовують вітчизняні АЕС, відправляють на захоронення до сусідньої Росії, бо на території України немає умов для їх захоронення. Але для України це виявилось невигідним, тому вона намагається власноруч ховати відходи ядерного палива, що за підра-хунками вчених значно дешевше для України. Для цього на території Запорізької АЕС була пущена перша черга сухих сховищ відпра-цьованого ядерного палива (ССВЯП). В перспективі, крім Запорізької АЕС, ССВЯП планується побудувати в Рівному, Південно-Українську і Хмельницьку.

Повна вартість будівництва сховищ на одній АЕС становитеме 85 млн. доларів, що значно менше ніж щорічна оплата Росії.

Щодо проблем вітрової енергетики, то тут слід підкреслити умови будівництва та наступної експлуатації.

Тут проблема полягає в тому, що ВЕС є невигідними для України. По-перше, вітрові агрегати дуже дорогі, а по-друге умовою для будівництва ВЕС є постійний вітер не менше 6-8 а/с. Для будівництва ВЕС існує багато обмежень:

§ їх треба споруджувати віддалік від промислових та житлових об'єктів, сільсько-господарських угідь, водоймищ, рекреаційних та заповідних зон тощо;

§ необхідно прокладати до ВЕС дорожно-транспортні магістралі, підводити лінії електропередачі та телефонного зв'язку.

6. Тарифи на електроенергію в Україні та способи її заощадження

Формування тарифів на електроенергію в Україні

Електроенергія є специфічним високотехнологічним товаром (чи продуктом/послугою), який важко визначати чи класифікувати в стандартних термінах, що характеризують поняття товар. До подібних не "стандартних" товарів (послуг) певною мірою можна також відносити (за певними окремими характеристиками) зв'язок, телекомунікації, газопостачання трубопроводами, централізоване теплопостачання.

Виділимо окремі характерні особливості, які визначають принципи формування тарифів на електроенергію.

§ Надзвичайно важливе значення для економіки - практично жодна діяльність не може бути організована без електроенергії (джерело енергії безпосередньо для виробництва, для роботи іншого обладнання, освітлення, обігріву тощо).

§ Надзвичайно важливе значення для суспільних потреб та життя кожного окремого члена суспільства.

§ Електрична енергія є високотехнологічним продуктом, який вимагає дуже складної організації процесу її генерації, передачі і розподілу та споживання.

§ Надзвичайно сильний технологічний фактор впливу процесу виробництва і передачі на оточуюче природне середовище у багатьох відношеннях (на землю та її надра, поверхневі території, через теплові, газові, пилові шкідливі викиди) і відповідна важливість енергозбереження в цій галузі.

§ Неможливість накопичення у великих об'ємах - генерація енергії і її використання має бути практично одночасним.

§ У загальному випадку використання (крім особливих цілей чи в особливих умовах) необхідність розгалуженої об'єднаної системи електричних мереж передачі енергії від генеруючих потужностей до споживачів.

§ Надзвичайно сильний взаємовплив всіх суб'єктів ринку енергії і об'єднаної енергосистеми один на одного через необхідність, постійного балансу попиту - пропозиції, а також і через якість енергії.

Перераховані тільки декілька особливостей енергії, як продукту, необхідного для життєдіяльності, не дозволяють застосовувати існуючі стандартні механізми ціноутворення, тому що практично в кожній країні необхідно брати до уваги дуже значущу системоутворюючу і соціальну функцію електроенергії. Наприклад, у бідних суспільствах електроенергія сприймається як природне благо, а не товар ( в значній мірі це відноситься і до України), але і у розвинених технологічних країнах ця проблема існує для певної найбіднішої частини населення.

Тому досить важко сформувати тарифи (ціну) на електроенергію, базуючись на принципах ціноутворення взагалі та враховуючи вимоги раціонального використання енергії і принципи енергозбереження (включаючи і екологічні складові).

Умови переходу України до оптового ринку електроенергії.

Україна взяла за основу англійську модель оптового ринку електричної енергії. Для її запровадження було здійснено ряд організаційних заходів:

§ відокремлено монопольні (мережі) і конкурентні (генерація) види діяльності, створено чотири компанії теплових електростанцій, компанію атомних електростанцій, дві компанії гідрогенеруючих станцій;

§ прийнято Закон України про електроенергетику, в якому закріплені основні принципи діяльності Оптового ринку електроенергії, відображені в Правилах оптового ринку;

§ встановлено принципи та правила формування цін та тарифів на оптовому ринку;

§ створено формально незалежний регулюючий орган - Національну комісію регулювання електроенергетики України, яка має регулювати ціни і тарифи на енергетичному ринку.

Ця підготовча робота створила досить сприятливі організаційні передумови для успішного запровадження ринку енергії та формування ринкових цін і тарифів. Але реальна складна економічна та соціальна ситуація, незакінчений перехід від планової до ринкової економіки, непослідовність дій практично всіх причетних до формування енергоринку структур не дозволили в повній мірі скористуватись перевагами вибраної моделі розвитку енергетичного сектору України.

Були, а деякі залишились і на цей час, і інші фактори, а також помилкові рішення , які ускладнили впровадження ефективного енерге-тичного ринку.

Енергозаощадження

Наш енергетичний комплекс є надзвичайно енергозатратним. Найбільші втрати енергії є при виробництві електроенергії, а також виробництві тепла, що йде на обігрівання будівель і гаряче водопостачання. Близько половини цього тепла втрачається при транспортуванні і при його використанні.

Величезна перевитрата палива має місце через те, що електроенергія виробляється на конденсаційних електростанціях, на яких корисно використовується меньше 30% тепла, а близько 70% тепла майже не використовується. У той же час, як величезна кількість тепла викидається у навколишнє середовище, у котельнях спалюють вилику кількість палива, щоб отримати тепло для опалення будівель і гарячого водопостачання. З цією метою щороку використовується близько 70 - 75 млн. тон умовного палива (т.у.п.). З цієї теплоти майже 30-50% знову втрачається через експлуатацію малоефективного та зношеного обладнання, аварійний стан інженерних мереж, низькі теплозахисні властивості загороджувальних конструкцій будівель і т.і..

Один з шляхів економії енергоносіїв - ефективне використання високопотенціальної складової теплоти згорання хімічного палива, що використовується для опалювання і гарячого водопостачання, а також використання викидів тепла, що мають місце при генерації електроенергії на конденсаційних ТЕС. Цей спосіб економії палива є досить відомим і реалізується він шляхом комбінованого виробництва електроенергії і тепла на теплоелектроцентралях (ТЕЦ). Відповідно до термодинамічної термінології, такий спосіб забезпечує значне підвищення ексергетичного коефіцієнта корисної дії.

Незважаючи на його поширеність у високорозвинутих країнах, у нас використання теплофікаційного циклу було і є малопоширеним. Одна з причин цього - дешеві енергоносії раніше, і недостатнє розуміння проблеми сьогодні. Тільки 4% електроенергії від всього обсягу споживання виробляється на ТЕЦ, а близько 60% - на конденсаційних електростанціях, на яких тільки одна третя теплоти палива перетворюється в електроенергію, а дві треті - викидається у навколишнє середовище і є основним джерелом токсичного і теплового забруднення.

Пропонується в Україні змінити технологічну схему виробництва електроенергії і тепла, так щоб використати до 90% теплової енергії, яка сьогодні викидається у навколишнє середовище на ТЕС, а також використати високопотенціальну складову теплоти згорання палива міських котелень. Суть пропозиції у наступному.

Слід закрити більшість ТЕС і міські котельні, а на заміну їм необхідно побудувати по Україні, у компактно заселених районах (біля обласних і районних центрів та інших міст і смт), велику кількість малих (5-50 МВт) і великих (100-200 МВт) сучасних ТЕЦ. Ці ТЕЦ будуть виробляти електроенергію і теплоту з природного газу (а також з вугілля та мазуту), що сьогодні постачається на міські котельні і ТЕС. Електроенергія, яку вироблятимуть ТЕЦ, буде компенсувати електроенергію, яку раніше постачали ТЕС, а тепло споживатиметься для обігріву будівель і гарячого водопостачання.

Ефективне спалювання всього обсягу палива, що використовується сьогодні для опалювання і гарячого водопостачання, за теплофікаційним циклом дозволило б виробляти близько 200 млрд. кВтгод. електроенергії, що на 15-20% перевищує її виробіток на всіх електростанціях України за рік (у 1997 році було вироблено 177 млрд. кВт. год). Затрати теплової енергії, з якої вироблятимуть електроенергію на ТЕЦ, а це близько третьої частини від всієї теплоти, можна буде компенсувати за рахунок усунення втрат (30-50%), що мають місце сьогодні при транспортуванні і споживанні тепла населенням, комунально-побутовими та бюджетними організаціями.

Звичайно, реалізація такого глобального проекту відразу і у повному масштабі є проблематичною, але наведені цифри свідчать про наявність потужного джерела енергозаощадження, яким є ефективне використання високопотенціальної складової теплоти згорання хімічного палива, що використовується для опалення і гарячого водопостачання. Сьогодні ж у нас частка малих промислових і комунальних ТЕЦ у виробництві тепла складає меньше 10%, тоді як частка їх у виробництві тепла у Фінляндії складає - 43%, у Голандії -67%, Великобританії і США - більше 90%. Останні цифри є доказом того, що такий проект є реальним.

Повна реалізація такого проекту по виробництву теплоти та електроенергії і їх ощадне використання дозволить відмовитись від виробництва електроенергії на теплових конденсаційних і атомних електростанціях. При цьому відпаде необхідність імпортувати ядерне паливо і на ЗО млн. т.у.п. скоротиться споживання енергоносіїв, які сьогодні спалюють на теплових конденсаційних електростанціях. Значне зниження, приблизно на 50 млн. т.у.п., споживання хімічного та ядерного палива суттєво знизить кількість шкідливих викидів і теплове забруднення навколишнього середовища. Зменьшення споживання енергоносіїв на 50 млн. т.у.п. дозволило б у два рази знизити їх імпорт, що означало б економію коштів у розмірі близько 4 млрд. доларів у рік.

Ще одним суттєвим резервом енергозаощадження є газова промисловість, для функціюванняякої необхідна значна кількість природного газу і електроенергії. Особливо це стосується газотранспортної системи України, яка має загальну протяжність більше 34 тис. км, 120 компресорних цехів, 779 ГПА загальною потужністю 5.5 тис. МВт. З них з газотурбінним приводом (ГТП) складають 80% парку, які споживають близько 5,1 млрд. мЗ газу на рік.

Шляхом оптимізації технологічного циклу можна значно підвищити ККД приводу ГТП і максимально використати теплоту викидних газів. Для цього необхідно замінити газотурбінний привід на електричний на усіх ГПА, а для електроживлення таких ГПА необхідно побудувати парогазові теплоелектроцентралі (ТЕЦ) у місцях близьких до крупних споживачів теплоти. Паливом для цих ТЕЦ буде природний газ, який спалюється сьогодні у газових турбінах ГПА. Приблизні розрахунки показують, що у разі повної реалізації пропонуємого проекту можна буде зекономити 3.1 млрд мЗ газу вартістю близько 250 млн. дол. США. Вартість викидного низькопотенціально тепла у кількості 10.4 млн. Гкал тепла складатиме близько 1 млрд гривень. Для порівняння котельні комунальної теплоенергетики сьогодня виробляють 47 млн. Гкал тепла.

В Україні є необхідна технологічна база, і достатні потужності для виробництва більшої частини машин та обладнання, щоб забезпечити реалізацію запропонованого проекту.

Для його реалізації необхідно створити національну програму по перебудові всієї паливно енергетичної галузі. Реалізація програми буде мати значний вплив на економіку країни і дасть поштовх розвитку виробництва. Адже мова йде про створення продукції і економію палива на десятки міліардів гривень.

Крім комерційної вигоди слід також пам'ятати про значне зниження техногенного впливу на навколишнє середовище за рахунок скорочення потужностей конденсаційних електростанцій.

Реалізація пропозиції буде мати значний природоохоронний ефект, адже значно знизяться викиди у навколишнє середовище. Так згідно даним роботи, кожна заощаджена гігакалорія теплоти запобігає викидам у атмосферу 2.2 кг твердих часток, 3 кг оксидів сірки та близько 1 кг оксидів азоту. Меньша кількість спалюємого палива дозволить значно зменьшити викиди парникових газів і перш за все двоокису вуглецю.

Останнє можна використати як заохочення до інвестування цього проекту Західними державами. Адже для реконструкції теплоенергетичних підриємств, інженерних мереж, проведення заходів по теплоізоляції будівель потрібні будуть значні кошти..

Цей проект можна реалізувати поетапно, а зекономлені кошти, одержані після реалізації перших етапів, використати для послідуючого інвестування наступних етапів. Така схема значно знижує вартість всього проекту.

Для першого етапу пропонується реорганізація паливо-енергетичного комплексу Івано-Франківської області. Сьогодні Івано-Франківське «Теплокомуненерго» для теплопостачання міста протягом року спалює близько 150 млн. мЗ газу, з якого виробляє 1.1 млн. Гкал теплоти.

Цю кількість тепла можна одержати без затрат на паливо. Для цього необхідно збудувати біля м. Івано-Франківська теплоелектроцентраль (ТЕЦ), яка б споживала паливо, що сьогодні споживає один енергоблок Бурштинської ТЕС, яка знаходиться за 40 км від обласного центру. При цьому ТЕЦ вироблятиме більше електроенергії ніж цей енергоблок (з урахуванням вищого коефіцієнта корисної дії: для сучасних парогазових ТЕЦ ккд - 45-50%), а також вироблятиме додатково близько 1.2 млн. Гкал тепла для потреб міста. Це більше ніж сьогодні виробляє Івано-Франківське «Теплокомуненерго». Економія коштів тільки за рахунок зменьшення затрат палива становитиме близько 60 млн. грн (з розрахунку $80 за 1 тис. мЗ газу). Приблизно 90 млн.грн коштуватиме додатково вироблена електроенергія. При цьому значно зменшиться техногенний вплив на навколишнє середовище Прикарпатського регіону.

Висновок

За останні 15 років основний приріст електроенергетичної потужності в Україні забезпечувався за рахунок розвитку атомної енергетики . Основну частину в структурі електроенергетичних потужностей займають теплові електростанції на органічному паливі (55%). Використання низькоякісного (непроектного) палива на більшості блочних електростанціях , робота базових ГЕС у змінних режимах через нестачу маневрених потужностей в обєднанній енергосистемі України, а також значне скорочення відповідних коштів і ресурсів сприяли інтенсивному старінню основних фондів ГЕС. У незадовільному технічному стані перебуває електротехнічне обладнання. Нові геополітичні, економічні і соціальні умови, в яких знаходиться Україна, визначають необхідність розробки відповідної стратегії в області посилення її економічної та енергетичної безпеки. Вже сьогодні необхідно займатися всім комплексом проблем, що будуть сприяти підвищенню надійності енергопостачання і зниженню зовнішньої залежності країни від поставок енергоресурсів.