Творчисть і світ віртуальностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Творчисть і світ віртуальностей

Доктор філософських наук

Однією з ключових проблем, що сьогодні привертає увагу чисельних дослідників є питання, пов'язані з формуванням техногенної цивілізації. Багато уваги приділяється загальній характеристиці переходу від індустріальної до інформаційної стадії розвитку сучасного суспільства (Д. Бел, І. Валерстайн, В. Іноземцев, Й. Масуда) [1, 2, 3].

Дійсно, найбільш вадливі зміни, що відбуваються в суспільстві в останні десятиріччя, пов'язані із зростанням значущості інформації, розповсюдженням інформаційних техніки та технологій, проникненням електронних засобів вусі «пори» суспільного організму. Наслідки цих процесів настільки кардинальні, що отримали найменування революцій: інформаційної, комп'ютерної тощо.

Інформаційно-комп'ютерна революція являє собою систему взаємопов'язаних задач і проблем, що виникають у зв'язку з перенасиченням суспільства інформацією. Обробку останньої і здійснює електронно- обчислювальна техніка, яка може бути використана для виконання технологічних, конструкторських, організаційно-управлінських задач у сфері виробництва, науки, інженерії, а також за їх межами.

Використання інформаційних технологій радикально змінює не тільки матеріальне виробництво, але й продукування знань, світогляд, побут, освіту, спілкування, мистецтво, які не лише змінюються за своїми формами, але й зумовлюють переворот у внутрішніх механізмах і змісті людської діяльності. Результатом такої революції є виникнення нового типу культури (комп'ютерної, інформаційної, екранної) і кінець - кінцем це призводить до становлення інформаційного суспільства.

Щодо характеристики наслідків інформаційної революції для подальшої долі суспільства, окремої людини, культурно-цивілізаційного розвитку в цілому, то тут спостерігаються як оптимістичні прогнози, так і застереження щодо можливих ризиків і конфліктів. Так, висловлюються сподівання на те, що завдяки комп'ютерним технологіям реальністю стане поява високоефективних комунікативних систем, що забезпечать вільне циркулювання інформації між користувачами в планетарному масштабі. Навіть простір і час змінять свої характеристики, здійсниться нечувана інтенсифікація економічних і соціальних процесів на глобальному і регіональних рівнях. Але поряд з цим, реальний процес розгортання інформаційно - комп'ютерної революції породжує і песимістичні прогнози. До людства з цієї точки зору можна застосувати аналогію з караваном, голова якого вже знаходиться в інформаційному суспільстві, середина - лише втягується в нього, а хвіст знаходиться далеко позаду. Різниця між передовими державами і відстаючими з роками не тільки не зменшується, а суттєво збільшується. інформаційний революція техногенний цивілізація

Сьогоднішній етап спілкування людини і техніки виник не на порожньому місці. Радіо і грамофон, магнітофон, телевізор, гральні автомати, відеомагнітофони, персональні комп'ютери, мобільні телефони, смартфони, айфони - їх можна розглядати в якості основних етапів розвитку технічних засобів передачі і зберігання аудиовізуальної інформації і фактору звикання до нової техніки на побутовому рівні. Однак в умовах інформаційної революції відбуваються якісні зміни у взаємодії інформаційної техніки і людини.

Якщо раніше кожний з вказаних видів техніки впливав через один-два канали сприйняття інформації (зір, слух), то тепер ці впливи носять комплексний характер. Те ж стосується і використання техніки на виробництві, спілкування, побуту, де також відбуваються інтеграційні процеси. Персональний комп'ютер, наприклад, може бути використаний як засіб спілкування, праці, освіти, розваг тощо. Тому сьогодні прогнозувати ті чи інші наслідки комп'ютерної революції водночас ризикована і разом з тим вельми необхідна справа як у соціальному, так і в антропологічному аспектах. Справа у тім, що інноваційність наслідків інформаційної революції може бути реалізована у певних соціальних умовах. Найбільш сприятливим тут виглядає наявність ринкової економіки, правових і політичних гарантій для індивідуальної і групової ініціативи, свободи підприємництва, як особливої форми господарської діяльності, наявність здорової конкуренції, котра би стимулювала створення продукції, що задовольняла б реальні потреби індивідуальних і групових споживачів. Але головне - свобода виробництва, доступність інформації і її необмежена циркуляція як когнітивна основа усих форм діяльності та інтелектуального розвитку суспільства. Але ці процеси необхідно буде коригувати з точки зору попередження небезпеки нового соціального розшарування суспільства, але вже не за критерієм власності і наявності капіталу, а на основі наявності або відсутності доступу до новітніх інформаційних технологій з боку окремих груп суспільства.

З точки зору можливостей впливу на людину, її творчі здібності інформатизація і комп'ютеризація відкривають нові перспективи, але разом з тим несуть з собою нові загрози і суперечності. Недарма одна з доповідей відомого Римського клубу для ООН носила красномовну назву «Мікроелектроніка і суспільство» [5]. Таке альтернативне питання неминуче, якщо об'єктивно оцінювати зміни, що відбуваються в масштабах цивілізації. Так, дослідники проблеми кіберфобії, класифікуючі можливі позитивні наслідків інформатизації для суспільства і його культури, серед останніх називають «автоматизацію» людини, дегуманізацію життя, технологізацію мислення, зниження культурного рівня людей, їхній ізоляціонізм. Як виявляється, блага, що несе з собою нова обчислювальна техніка, новітні технології, як і все у всьому світі, мають поряд з незаперечними перевагами і свій зворотній бік. Як відзначає С. А. Храпов, з кожним новим витком технічного розвитку ускладнюється система соціоантропогенезу і в той же час змінюється життя людини» [6, с. 67]. З одного боку це призвело до небувалого комфорту, наявності вільного часу, продовженню життя, з іншого - наявні «підвищення вимог до освітнього та інтелектуального рівня людини, відбувається її функціоналізація, поглиненість системою тотального споживання». В результаті здійснюється технологізація людини, що виявляє себе в залежності людського існування від технічних засобів і результатів їх функціонування, проявлення взаємодії з ними в якості атрибутів її буття». І як висновок: «Зростання техносфери, перехід від технологічного суспільства до техногенного продукує нові модуси буття, культури, соціальності та, відповідно, людини, що укорінює техногенність як світоглядний принцип, механізм цивілізаційного розвитку» [7, с. 67].

У цьому зв'язку визначимо лише декілька проблем, що пов'язані з підпорядкуванням внутрішнього світу людини епохи інформаційної революції, яка зіштовхнулася з необхідністю ієрархізації чисельних нових форм реальностей, у тому числі тих, що виникають в інформаційному просторі. Мова йде про так звані віртуальні світи.

Поняття віртуальності (віртуальна свідомість, стани, процеси) все ширше використовується у сучасній філософії для характеристики глибинних основ духовного. Реальне існування віртуальних утворень підтверджується системною взаємодією людських органів (віртуальні утворення першого порядку), порушенням і відновленням рівноваги у цій системі (віртуальні утворення другого порядку). Віртуальні утворення немовби опосередковують відносини між тілом і психікою, тілом і душею, причому утворення першого порядку безпосередньо взаємодіють з душею, другого - діють паралельно зі свідомістю.

Вікіпедія визначає віртуальну реальність (англ. virtual reality, VR) як різновид реальності в формі тотожності матеріального й ідеального, що створюється та існує завдяки іншій реальності. У вужчому розумінні -- ілюзія дійсності, створювана за допомогою комп'ютерних систем, які забезпечують зорові, звукові та інші відчуття [8]. Поняття, яке походить від латинського virtus (доблесть, доброчинність, енергія, сила) і пізньо-латинського realis (речовий, дійсний, реальний), можна визначити як діяльна енергія, сила, що існує дійсно, реально. Початки філософського розуміння віртуальної реальності помітні В Платона і Аристотеля. Вказане поняття широко використовувалося в філософії, здебільшого у релігійно орієнтованих дискурсах, які визнавали існування різних рівнів реальності, які не можуть бути зведеними один до одного (схоластика, східна патристика, буддізм). З часом у європейській філософії все ширшого розповсюдження набувала моністична позиція, пов'язана з редукуванням багатоманітних форм буття до визначених єдиних форм - світу природного у матеріалістичних вченнях, світу надприродного, духовно-божественного - у ідеалістичних. І лише у 80-х - 90-х роках ХХ сторіччя у європейську філософію і науку почали активно проникати світоглядні принципи багатоманітності світу, переконання про існування різних рівнів реальності. Ідея віртуальності пропонує принципово нову для європейської культури парадигму мислення, у якій схоплюється складність устрою світу, на відміну від ньютоновської спрощеності, на яку спирається сучасна культура [9].

Сьогодні термін «віртуальне» і пов'язаний з ним підхід широко використовується у філософії, фізиці (віртуальні частки), в комп'ютерній техніці (віртуальні об'єкти, реальність тощо), у літакобудуванні (віртуальна кабіна пілота), у психології (віртуальні стани людської психіки), у телебаченні і кінематографії (віртуальні світи).

У нашому випадку мова йде про певні стани людини, пов'язані зі здійсненням творчих актів, коли тілесний, психологічний, інтелектуальний і побуджувально-мотиваційний потенціали взаємно впливають один на одного, мобілізуючи усі резерви і активізуючи перетворюючі здібності, досягаючи тим самим перегрупування енергії і інформації у потрібному напрямку. Однією з найважливіших форм такого взаємовпливу і є віртуалізація. Напиклад, віртуальна реальність психологічного характеру - це самообраз, у якому відображується і актуалізується образ, породжений діяльністю, що виконується людиною. Відчуття характеру протікання психічних процесів у самообразі і є віртуальним переживанням. Воно існує реально, тобто, сприймається суб'єктом як об'єктивно існуюче поряд з іншими психологічними явищами, актуально доти, доки зберігається образ, що його викликав автономно маючи власні просторово-часові параметри.

Віртуальний образ, як правило, актуалізується двома шляхами - «легким», пов'язаним з відчуттям приємності, піднесення, і «важким» - неприємним. Коли вказані відчуття сягають певного рівня визначеності, людина спонтанно перемикає увагу з образів, що їх викликають, на самі ці переживання, тобто, входить у віртуал: гратуал за наявності «легкої» актуалізації, інгратуал - за «важкої». У віртуальних станах відбуваються зміни масштабів образів, що їх викликають: у гратуалі вони збільшуються, в інгратуалі - зменшуються.

І хоча вказане поняття все ширше використовується для характеристики певних станів людської індивідуальності, воно частіше визначається заперечувальними ознаками, ніж стверджувальними. Так С. С. Хорунжий вказує, що на відміну від традиційного аристотелевого розуміння дійсності, віртуальність характеризує часткове, недовтілене існування, цим словом позначають відсутність деяких сутнісних рис, притаманних явищам реальності, неповну наявність, відсутність сталості і стійкості. У віртуальній реальності ніяка сутність не досягає цілковитої реалізації, їй не притаманна стабільність, наявність, постійна присутність [10, с.71]. Переважна більшість сучасних дослідників відзначають, що віртуального стану людина досягає через так зване глибинне мислення, коли свідомість занурюється вже не не в вищі по відношенню до неї рівні духовності, а у власні глибинні прошарки, сягає запорогових станів, які не в змозі опанувати здоровий глузд, повсякденний розум.

Основний шлях фіксування і усвідомлення віртуальних станів пролягає через переживання, такі, як почуття захвату перед буттям в цілому, всерозуміння, відчуття прозорості світу речей, його субстанційної близкості і спорідненості з суб'єктом переживання, а також, таке специфічне для творчості явище, як натхнення. Це й є дзеркала тих рівнів свідомості, які знаходяться за порогом актуального розпредметнення, усвідомлення здоровим глуздом, вербального оформлення.

Можливість досягнення станів віртуальності у рамках дискурсу, що розробляється нами, можна кваліфікувати як результат максимального зближення потенціалу і енергії у формулі діяльності Аристотеля: Р+Е^-R, де Р - потенційність, Е - енергія, R - досягнений результат.

Описуючи цей варіант співвідношення між складовими аристотелевої тріади, С. С. Хоружий зазначає, що ентелехія - результат тут немовби ізольована від потенційності і енергії, позбавляється ведучої ролі, яку вона відігравала у попередніх станах, усувається від події. І навпаки, енергія концентрує в собі усі істотні прояви події, буття. Їх зміст звільнюється від залежності щодо ентелехії і стає домінуючим у структурі події. Енергія, таким чином, деесенціалізується. Цим самим суттєво змінюється уся ситуація в тріаді. Якщо раніше енергія була енергією використання, досягнення певної сутності, мети, форми, то тепер вона стає енергією почину, вихідного імпульсу переходу від можливості до дійсності. Енергія тут «стає чисто динамічним принципом». Подія, буття набувають особливостей енергії. Вони перестають бути самодостатніми, замкненими і завершеними, набуваючи динамізму, відкритості зовнішньому світу. Характерними для них стають якості чистої динаміки вільної актуалізації, не обмеженої попередніми цілями, причинами, формами, яка разом з тим припускає множинність сценаріїв і варіантів подальших подій [11, с. 73].

Емоційний підйом у віртуалі супроводжується зміною статусу тілесності, свідомості, особистісних і вольових проявів. Так, зростають фізичні енергетичні можливості, які цілком спрямовуються на справу, що виконується. Реальність значно розширюється, і людина здатна докласти значно більше зусиль до виконання справи, ніж у звичайному стані. З'являється відчуття легкості, єдності тіла, розуму, психіки як інструментів, за допомогою яких виконується справа. У той же час настає гранична ясність розуму, людина легко охоплює великі інформаційні масиви, здатна миттєво прогнозувати наслідки дій.

Людина у такому стані переживає підйом, окрилення, вона відчуває, що здатна подолати будь -які перешкоди. Дійсність немовби підкорюється творцеві, який оволодіває нею без будь-яких вольових зусиль.

Віртуальний стан, таким чином, є необхідною складовою творчості і творчого потенціалу і виконує в останньому дві основні функції: руйнування сталості, стереотипності, звичності, без чого неможливий перехід до нового, і створення передумов для підйому усіх фізичних і духовних сил, який передує апогею творчого акту - озарінню, інсайту, відкриттю тощо.

«Віртуально-енергійний» дискурс, на відміну від есенціального має «дієслівну» форму, оскільки він вказує на дію, на здійснення буття, а не на очікуваний результат, мовить не про те, яким є саме буття, а яким чином воно здійснюється.

Прикладом досягнення віртуальних станів духу може служити вчення і практика дзен -будізму. Як пише дослідник життя і творчості японського майстра дзен-будізму Хакуїна Д. Главєва, стиль дзен полягає у нетрадиційних і незвичних формах прояву, які вибивають зі звичного кола логічного мислення і повертають до безпосереднього переживання, до простого відчуття. Це приводить до миттєвого охоплення суті, до інтуїтивного прозріння. «Миттєва думка» просто і прямо виражає те, що практикуючий дзен «бачить» і відчуває у момент просвітління. Просвітління у дзен - це процес відчуття, безпосереднього внутрішнього переживання, пробудження, і стани, якими необхідно повністю оволодіти, поглибити і довести до кінцевої зрілості.

Як видно з цього прикладу, трансцендентування та занурення у віртуальні глибини індивідуального духу мають багато спільного. Обидва стани здійснюються через переживання, у обох випадках неможливе логічне осмислення та вербальне вираження цих переживань. У кінцевому підсумку вказані стани приводять до озаріння, прозріння, безпосереднього оволодіння істиною.

Як уже зазначалось, такі наслідки можливі тому, що в основі вказаних шляхів виходу за межі звичного («буттєвого») існування свідомості лежить принцип подібності: «велика» свідомість, індивідуальний дух у своїй ієрархічності і змістовності подібний до багаторівневості індивідуального духу та його віртуальних рівнів.

Але разом з тим, між подіями трансцендентування і віртуальними подіями існують суттєві розбіжності, завдяки яким вони відіграють різну роль у процесах творчості, у здійсненні буття взагалі. Віртуальні події постають як такі, що мінімально виступають з потенційності, майже злиті з нею, енергія тут цілком спрямована на активізацію самого потенціалу безвідносно до якогось певного результату. В результаті події віртуальності характеризують стан недонаявності буття, його недорід, недооформленість, недонародженість.

В той же час події трансцендентування - це події зверхнаявності буття. Якщо порівняти три можливих варіанти співвідношення потенціалу, енергії і ентелехії, то образно кажучі, ситуацію рівновіддаленості енергії від двох інших складових тріади можна порівняти зі станом рівного, спокійного світла, трансцендентування - з фокусованим, зверхінтенсивним спалахом, віртуальність - з мерехтінням світла, яке виникає і зникає миттєво, існує поза звичними часовими вимірами.

З описаного вище можна зробити висновок, що віртуальні події мають безпосереднє відношення до творчості, до здійснення творчого акту. І дійсно, необхідним моментом останнього є нецілеспрямований пошук нового, спрямованість на руйнування звичних стереотипів, сталих форм буття, що забезпечує перехід від існуючого до можливого, від старого до нового, яке не існувало до того в дійсності. Якраз такий перехід і забезпечує звертання до віртуальних станів духу, свідомості.

Разом з тим, як вже вказувалось, творчисть має складний характер, цим поняттям охоплюються як внутрішні духовні якості людини, так і зовнішні прояви творчого процесу (діяльність, спілкування тощо), продуктівні і репродуктивні прояви творчої діяльності, її зміст, процес, характер і результати. Сама творчисть може бути також розглянута як єдність самотворення індивіда і створення зовнішніх предметно - матеріальних і духовних форм. То ж творчий процес можна порівняти не з рівномірним горінням, а чередуванням спалахів, загоряння і затухання.

Творчисть - кінцевий підсумок активності цілісної людської істоти, переробки енергії та інформації як шляхом «звичайного» досягнення певних предметних результатів, так і через звернення до більш загальних рівнів духовності поза межами індивідуального досвіду і мислення (трансцендентування), а також через мобілізацію внутрішніх ресурсів суб'єкта шляхом досягнення віртуальних станів.

За наявності певної послідовності, логіки, ритміки у здійсненні творчих актів, можна спостерігати різні варіанти співвідношення вказаних рівнів у одних і тих же сіб'єктів творчості. Особистісні якості людини, специфіка діяльності, якою вона займається, зумовлюють її схольність до переважаючого використання засобів трансцендентування, віртуалізації чи есенціального здійснення задуму в процесі творчості. В залежності від цього можна виділити різні типи творців: діячів, мислителів - споглядальників або ж творців, спрямованих на зовнішні культурно -історичні досягнення. Про наявнямть таких типів творців свідчить С. Л. Рубінштейн на прикладі свого вчителя Г. Когена: «бувають мислителі - великі споглядальники. Вони нехтують традиціями історичного минулого і думками філософських шкіл, живуть у.... напруженій атмосфері власних пошуків і прозрінь. Натури абсолютні, вони у всьому починають з початку і все своє черпають зі свого власного джерела. Інші переймані усвідомленням значущості історичного минулого, наповнені пієтетом до того, що стало культурною традицєю, першим своїм рухом намагаються ввести себе у контекст якоїсь значної історичної течії. З цього вичерпують вони головні мотиви, над якими далі працює їх думка» [12, с. 247].

Вказані думки С. Л. Рубінштейна вказують, що життя творчої людини складається з переходів, протирічь, заперечень. І далі: «Інтерферація цих фраз різної глибини і тривалості, які охоплюють відповідальні за детермінацію майбутнім прориви в план емпіричного буття енергій, образів і форм з надемпіричних сфер мета еволюції, пов'язаної з актуальною безкінечністю, створюють те, що прийнято називати розвитком» [13, с. 255].

Творчий потенціал людини, як механізм здійснення творчості у всіх її різновидах у світлі сказаного вище, може розглядатися як багаторівневий феномен, який виявляє себе у всіх трьох варіантах співвідношення складових арістотелевої тріади.

Вектор творчості при цьому спрямований від віртуальної глибини суб'єктивного буття через діяльно- практичну сферу до прориву духом кордонів індивідуального буття і виходу його до «великої свідомості» до надіндивідуального буття духу.

Без духовного трансцендентування за межі наявної свідомості не можуть виникнити глибинні умови дійсно творчого процесу, який базується на входженні особистості у стан натхнення з його крапково - оформленми фразами прориву актуального обрію свідомості - озаріннями. Без творчого сходження від німоти допорогового суб'єктивного буття до предметного богатства і розмаїтості мислення і діяльності не виник би світ культури, а тож, для більшості людей не існувало б маяків, які вказують і кличуть за межі культурних обріїв.

На різних стадіях творчого процесу у дію вступає та чи інша модель взаємодії потенційності, енергії і ентелехії. Творчий акт є сукупністю різних за своїм характером стадій, де творчий потенціал особистості виявляв себе то на есенціальному, то на віртуальному рівнях.

Усе вказане відноситься до ситуації, коли ми маємо справу зі здійсненням діяльності, маючи перед собою, так би мовити, моністичну ситуацію взаємодії певної потенційності, з визначеною енергією і наперед відомим результатом. Ситуація значно ускладнююється за умови перехрестного впливу різних, у тому числі віртуальних реальностей, що утворюються в результаті поринання в інформаційні світи періоду інформаційної революції.

Вже не кажучі про те, що суб'єкт повинен мати поряд з розвинутими навичками оперування з наявною інформацією, мають бути також опрацьовані механізми активізації певних рівнів ТПЛ, щоб забезпечити їх вдале функціонування. Разом з тим, характер спілкування у віртуальній реальності комп'ютерних систем дуже часто відбувається на тому рівні і в тих формах, коли комп'ютер і закладені у ньому програми затягують споживача у власну орбіту, роблячи його не хозяїном, а рабом ситуації, своєрідним додатком до машини.

Теорія віртуальної реальності виникає на перетині здатності людини у власній психіці і свідомості переживати світ думок, світ, що його бачить суб'єкт та світ об'єктивний. У період небувалого зростання інформаційних потоків, можливості обробки яких також зростають небаченими темпами завдяки використанню обчислювальної техніки. В результаті це, зокрема, призводить до відмови від моно - мислення, що постулює лише єдину реальність, і зумовлює перехід до визнання багатоманіття світів і проміжних реальностей. Це дозволяє будувати теорії унікальних об'єктів, що розвиваються, не зводячи їх до лінійного детермінізму. При цьому «первинна» віртуальні реальність здатна породжувати віртуальну реальність наступного рівня, залишаючись у відношенні до неї «контактною реальністю». Наявність віртуальної реальності у руслі лінійного детермінізму можна пояснити на прикладі засвоєння змісту прчитуваних книжок або перегляду кінофільмів. Тут під час сприйняття змісту або зображення на екрані, людина немовби на певний час вживається у перипетії тексту або зображення, переживаючи життя разом з героями. Але ця втеча від дійсності у сферу уявного відбувається відбувається неквапливо, повільно і часково. І лише у деяких суб'єктів відбувається повноцінна «втеча» з реального світу у віртуальну реальність різного гатунку (ескапізм). В просторі комп'ютера з'являється можливість вибудовувати поряд з існуючою реальністю множину інших, пов'язаних з першою, породжених нею, але інших. Разом вони задовольняють потребу у проблематичності та невизначеності того, що сприймається, у осмисленні можливого і неможливого у дійсності. Ж. Бодрійар цю думку пояснює через поняття «гіперреальності», показуючи, що точність і досконалість технічного відтворення об'єкта, його знакова репрезентація конструює інший об'єкт - сімулякр, у якому реальності більше, ніж у реальному. Симулякри як компоненти віртуальної реальності, за Ж. Бодрійаром, занадто видимі, занадто правдиві, занадто близькі. Гіперреальність абсорбує, поглинає, спростовує реальність [14, с. 47].У свою чергу, Дайсон Естер співставляючи віртуальну реальність з ефектом «реального часу» у сфері сучасних телекомунікацій, зауважує, що «тут відбувається проблематизація реальності, піддається сумніву обґрунтованість, ексклюзивність та конвенційна очевиднясть звичайного часу, простору та ідентичності. При цьому автор фіксує конструктивність створення симуляційної культури з притаманній їй багатоманітністю реальностей [15]. І хоча комунікаційні супермагістралі і віртуальна реальність ще не стали загальнокультурними практиками, констатують автори, але вони володіють гігантським потенціалом народження інших культурних ідентичностей і моделей суб'єктивності - аж до створення постмодерного суб'єкта. На відміну від реального автономного суб'єкта епохи модерна, він не стабільний, популятивний та дифузний, народжується і існує в інтерактивному середовищі.

Звичайно, все це негативно впливає на головні параметри людського духу у його традиційному розумінні, яким він сформувався в епоху модерну. Існує велика кількість констатацій руйнівного впливу на антропосоціогенез, зокрема зміни просторово-часових характеристик соціального антропологічного розвитку, формування духовного вакууму в умовах девальвації класичних цінностей і культури та відсутність нових конструктивних метанаративів, аксіологізація змін та новоутворень, техноцентризм, мобільність, віртуалізація комунікацій. А це, усвою чергу, породжує цілунизку проблем, у всякому разі викликає вироблення нових форм і смислів буття людини техногенної епохи, переходу від бата в чому спонтанного і некерованого формування людини до її соціокультурного конструювання і моделювання.

Джерела

1. Масуда Й. Комп'ютопія / Перекл. з англ. В. Ляха // Філософська і соціологічна думка. 1993.: № 6. С. 36-50.

2. G. Massiah, I. Wallerstein Strategy For The Alternative To Globalisation. Black Rose Books, 2014. 236 p.

3. Bell D. Notes on the Post-Industrial Society // The Public Interest. 1967. №7. С. 102-118

4. Дайсон Естер. Життя за доби Інтернету: release 2/1 / Естер Дайсон; [переклад з англыйського Петро Таращук]. К.: Видавничий дім «АЛЬТЕРНАТИВИ», 2002. 344 с.

5. RIO: Reshaping the international Order. A. Report to the Club of Rome/Tinbergen, Dolman van Ettinger (Eds.), New-York: E. P. Dutton, 1976

6. ХраповС.А. Техногенный человек:проблемы социокультурной онтологизации//Вопросы философии. 2014. № 9, С. 66-75

7. Там же

8. Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/

9. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність.-Дніпро:СПД «Охотнік», 2019. 528 с.

10. Хорунжий С. С. Род или недород? Заметки к онтологии виртуальности //Вопросы философии. 1997. № 9. С. 66-75

11. Там же

12. Франкел Б. Постіндустріальні утопісти / Пер. з англ. О.Юдіна. К.: «Ніка-Центр», 2015. 304 с

13. Там же

14. Ільїна А. Дерида як об'єкт історії філософії: концепт апорії в ракурсі проблеми універсальності. Sententiae, Volume XXXVII, Issue 2, 2018.

15. Дайсон Е. Життя за доби Інтернету: release 2/1 [переклад з англійської Петро Таращук]. К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2002. 344 с.

Размещено на Allbest.ru