Размещено на http://www.allbest.ru/

Квантова властивість наукового знання: евристична точка зору

Б.А. Маліцький, доктор економічних наук, професор, директор ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу

та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України» Київ,

Автор звертає увагу на існування аналогії між процесами, що обумовлюють ге- нерацію, змістовну сутність і рух наукового знання як наукового результату, і фізичним квантовим процесом. Здобуте дослідником наукове знання відрізня- ється від речового продукту праці і тому змістовно зближується з фізичним квантовим явищем -- випромінюванням атомом енергії окремими порціями -- квантами. Дослідник продукує нове знання у вигляді наукової ідеї -- елементарної неподільної частинки знання, тобто кванта знання. З позицій наукознавства автор розглядає можливість виявлення квантового характеру наукового знання як продукту когнітивної діяльності дослідника, а не процес функціонування моз- ку, як це уявляє квантова психологія, але не вдається до прямої аналогії. Виявлен- ня схожості між процесами генерації наукового знання і випромінювання енергії атомом має дуже важливе значення для глибшого зрозуміння складності фено- мену науки, його особливостей та значущості для розвитку людства і прогресу цивілізації. Складність і специфічність наукового знання як продукту розумової праці, який виявляє певні властивості, характерні для фізичних явищ, унемож- ливлює зведення оцінки наукового знання до простих наукометричних показни- ків, як-то кількість статей та цитувань. Оскільки ці показники є лише мірилом публікаційної активності дослідника та інтенсивності наукової комунікації, вони не розкривають комплексну сутність отриманого нового знання, його радикальну відмінність від речового продукту праці, наукову і соціальну цінність. На переконання автора, введення в науковий обіг якісних характеристик наукового знання як результату наукової діяльності, які ґрунтуються на сприйнятті його квантовості, має ключове значення для об'єктивного оцінювання ефективності роботи дослідника і прийняття на цій основі дієвих рішень щодо вдосконалення організації дослідного процесу, створення гідних умов для розширення комуніка- тивних можливостей дослідника у науковому і соціальному просторі, а також для формування науковоцентричної державної політики. наукове знання прогрес цивілізації

Ключові слова: наукове знання, науковий результат, кванти знання, речовий продукт праці, етос науки, науковоцентрична державна політика.

B.А. Мalitsky, Dsc (Economics), professor, director Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine Kyiv,

THE QUANTUM FEATURE OF SCIENTIFIC KNOWLEDGE: THE HEURISTIC PERSPECTIVE

The author draws attention to the existence of an analogy between the processes deter- mining generation, essential meaning and communication of scientific knowledge as a result of scientific research, on the one hand, and the physical quantum process, on the other. A piece of scientific knowledge produced by a researcher, being different from a material product of labor, is getting closer to the physical quantum phenomenon of emission of energy portions, i.e. quants, by an atom. A researcher produces a piece of new knowledge in form of a scientific idea, an elementary inseparable particle of knowledge, i.e. a quantum of knowledge. From the science study perspective, the au- thor explores a possibility of identifying the quantum nature of scientific knowledge as a product of the researcher's cognitive effort rather than the process of brain activity as perceived by the quantum psychology, but he does not go into analogy. Demonstrating a similarity between the processes determining generation of scientific knowledge and emission of energy by an atom is greatly important for deeper understanding of the complexity of science phenomenon, its specifics and significance for the development of humanity and the progress of civilization. Due to the complexity and specificity of scientific knowledge as a product of intellectual effort, exhibiting certain features found in physical phenomena, the assessment of scientific knowledge cannot be con- fined to elementary scientometric indicators, like numbers of papers or citations. Because these indicators are capable to measure only the researcher's publication activity and the intensity of scientific communication, they are not able to disclose the essence of produced new knowledge, its radical distinction from a material product of labor or its scientific and social value. The author is convinced that the introduction in the scientific circulation of qualitative parameters of scientific knowledge as a result of re- search effort, which would be based on the idea of its quantumness, is critically import- ant for the sound assessment of the researcher's performance, allowing to take effec- tive decisions on organizational improvements of the research process, for creating labor conditions promoting expansion of the communicational capabilities of a re- searcher in the research and social space, and for formulating the science centric public policy.

Keywords: scientific knowledge, scientific results, quants of knowledge, material product of labor, ethos of science, science centric public policy.

Вступ

У статті розглянуто проблему визначення сутності наукового знання з евристичної точки зору в контексті існування аналогії між процесами, що обумовлюють генерацію, змістовну сутність і рух науко- вого знання як наукового результату, і фізичним квантовим процесом. Квантова інтерпретація сутності наукового знання ґрунтується на врахуванні наявності природних особливостей цього продукту когні- тивної діяльності дослідника, що відрізняють його від речового про- дукту праці та змістовно зближують із фізичним квантовим явищем -- випромінюванням атомом енергії окремими порціями -- квантами. Виривання світлом (фотоном) електронів із речовини відбувається поглинанням світла також лише окремими порціями -- квантами [1]. Це дуже нагадує процес генерування дослідником нових знань. Погли- наючи ззовні необхідну йому наукову інформацію і осмислюючи її, до- слідник продукує нове знання у вигляді наукової ідеї -- елементарної неподільної частинки знання, тобто кванта знання.

Іншою подібністю наукового знання з квантовим фізичним проце- сом є певна схожість взаємодії між науковими знаннями та їх струк- туруванням з дією на частинки речовини сил чотирьох основних при- родних взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, сильної та слабкої атомної [2]. Взаємодія між знаннями має принципову схожість із взає- модією між частинками речовини залежно від типу природної сили.

З позицій наукознавства автор розглядає можливість виявлення квантового характеру самого наукового знання як продукту когнітив- ної діяльності дослідника, а не процес функціонування мозку, як це представляє квантова психологія -- концепція в галузі парапсихології, основана на гіпотезі про те, що свідомість носить хвильовий характер і породжується квантово-хвильовою активністю мозку [3].

Звертаючись у дослідженні до феномену наукового знання як нау- кового результату з позицій теоретичних положень квантової фізи- ки, зокрема показуючи певну схожість процесу здобування наукового знання і його руху в науковому і соціальному просторі з фізичними квантовими процесами, автор не вдається до прямої аналогії. Але ви- явлення схожості між ними має дуже важливе значення для глибшого зрозуміння складності цього феномену науки, його специфічних особ- ливостей та значущості для розвитку людства і прогресу цивілізації.

Складність і специфічність цього продукту розумової праці, який проявляє певні властивості, характерні для фізичних явищ, унеможлив- лює зведення оцінки наукового знання до простих наукометричних показників, як-то кількість статей та цитувань. Оскільки ці показни- ки є лише мірилом публікаційної активності діяльності дослідника та інтенсивності наукової комунікації, вони не розкривають комплексної сутності отриманого нового знання, його радикальну відмінність від речового продукту праці та наукову і соціальну цінність [4].

Спираючись на евристичну точку зору про ідентичність процесу генерації та руху наукового знання з фізичним квантовим процесом, а також на специфіку взаємодії знання на принципах, подібних ос- новним принципам природних взаємодій, автор робить припущення про можливість ототожнення наукового знання з фізичною (природ- ною) енергією. Така енергія людського розуму є найбільшою рушійною силою цивілізаційного розвитку, яка дає змогу людству більш ефектив- но використовувати у власних інтересах можливості всіх інших при- родних сил. До того ж енергія наукового знання, яка походить від його квантової властивості, має дуже цінну для людства якість -- на відміну від людської фізичної енергії вона здатна не тільки відновлюватись, а й багатократно зростати.

Введення в науковий обіг якісних характеристик наукового знання як результату наукової діяльності, що ґрунтуються на сприйнятті його квантовості, має ключове значення для об'єктивного оцінюван- ня ефективності роботи дослідника, прийняття на їхній основі дієвих рішень щодо вдосконалення організації дослідного процесу, почина- ючи від сучасного оснащення робочого місця дослідника, створення гідних умов для розширення його комунікативних можливостей у науковому і соціальному просторі й до формування науковоцентрич- ної державної політики.

Зазначений підхід до розгляду сутності наукового знання обумов- лює необхідність врахування цієї специфіки наукової сфери у практиці державного управління, зокрема в питаннях, пов'язаних із реформу- ванням наукової сфери та підтримкою потенціалу її самоорганізації на базі наукового етосу.

Мета статті -- надати основні положення авторського бачення концепції квантовості наукового знання як результату наукової діяль- ності та обґрунтувати доцільність її використання в практиці управ- ління науково-дослідною сферою, зокрема в оцінюванні наукових результатів, систематизації та класифікації наук на основі аналізу проце- сів взаємодії між знаннями, обґрунтуванні змісту науковоцентричної державної політики та створення механізмів її реалізації, а також реформування науки.

Методи дослідження та джерельна база

У процесі виконання роботи використано наукознавчі методи аналізу та узагальнення нау- кових джерел інформації, в тому числі з питань квантової фізики та механіки. Сформульований автором евристичний підхід, оснований на аналоговому порівнянні процесу генерації та розповсюдження науко- вого знання з квантовими фізичними процесами, застосовано для ви- значення специфічних особливостей наукового знання, що відрізняють його від матеріального продукту праці та стосуються його сутності, пе- реміщення у просторі й часі та використання у суспільній практиці.

Результати дослідження та їх обговорення

Будь-який науковий результат, що містить дійсно нове наукове знання, має специфічні влас- тивості, які кардинально відрізняють його від речової форми резуль- тату праці. Речовий результат праці у разі його багатократного тира- жування не потребує додаткових нових знань для вироблення чергової партії продукту. А кожний науковий результат -- це штучний продукт, тому отримання нового наукового результату потребує від дослідника оволодіння новою релевантною науковою інформацією та її осмислен- ня. Процес генерації наукового знання має схожість з описаним Ейн- штейном процесом виривання світлом електронів із речовини, який відбувається певними частками -- квантами. І світло поглинається ре- човиною також частками [1]. Дослідник, отримавши ззовні необхідну інформацію і осмисливши її, продукує нове знання певною часткою -- квантом елементарного знання, якою є наукова ідея. Як елементарна частка знання, наукова ідея не поділяється на менші частки, в чому ви- являється її певна схожість із фізичним квантом.

Квант наукового знання може продукуватися не тільки у відповідь на новий квант наукової інформації, отриманої дослідником із зовніш- нього простору (аналіз досліджень і публікацій), а й шляхом внутріш- ньої взаємодії наукової ідеї із самою собою в процесі її осмислення вче- ним. Цей процес самовзаємодії наукової ідеї в свідомості вченого має схожість із фізичним квантовим процесом, в якому відбувається взає- модія частки речовини із самою собою, навіть тоді, коли вона одна і взаємодіє з вакуумом [5].

Як і у фізичних процесах, взаємодія знань у когнітивному процесі передбачає обмін квантами знання в ході цілеспрямованого осмислен- ня вченим наукової проблеми, що породжує нове наукове знання. Цей процес може по-новому пояснити відому в науковому суспільстві дум- ку, що вчений у молодшому віці здатен продукувати більш радикальні наукові ідеї ніж у старшому. Не відкидаючи біологічну причинність та- кого явища, автор нагадує, що з історії науки відомо чимало фактів, які спростовують це твердження. Очевидно, що на рівень радикальності продукованих наукових ідей впливає процес їх внутрішньої взаємодії. На початковому етапі діяльності дослідник менше залежить від цього процесу і може більш вільно обирати варіанти напрямів продукування нового знання, не відчуваючи тиску знань, що накопичуються з часом. У міру накопичення дослідником досвіду діяльності відбувається певна насиченість знань із досліджуваної проблематики, що впливає на інтенсифікацію формування в когнітивному процесі внутрішніх кван- тів знань, які надалі, внаслідок розгортання процесу внутрішньої взає- модії, забезпечують продукування нових наукових знань із меншим поглинанням зовнішньої наукової інформації.

Отже, зі зростанням досвіду наукової діяльності і в разі, якщо вче- ний не змінює різко тематичний напрям дослідження, ця закономір- ність сприяє скороченню зусиль для пошуку й осмислення зовнішньої наукової інформації, необхідної для продукування нових знань. Тобто зі зростанням стажу роботи і віку дослідника змінюється співвідношення між зусиллями і витратами часу на реалізацію функції добування знань і продукування на їхній основі нових знань. Ці зміни обґрунтовано ав- тором у концепції фазової динаміки наукової діяльності вченого, роз- робленої у 90-х рр. минулого століття [6].

На думку автора, продукування нових знань і формування їхнього нового структурного ядра та його сутності, які відбуваються внаслідок взаємодії наявних у дослідника знань із зовнішньою або внутрішньою інформацією за темою дослідження, ідентичні процесу, характерному для сильної взаємодії між частинками речовини -- однієї з чотирьох фундаментальних взаємодій в природі. В цьому процесі механізм взає- модії налаштований на якнайшвидший обмін квантами знання, внаслі- док чого продукуються нові наукові ідеї, які надалі, продовжуючи обер- тання в «полі» сильної взаємодії, можуть сформуватись у повноцінну наукову теорію.

Зі зростанням обсягів наукових знань у певній галузі досліджень формується конкретна наука, яка спочатку виникає у формі науково- го напряму, а з часом, у міру визрівання, отримує власний понятійний апарат, методологічний інструментарій та набуває інших рис, що свід- чать про її зрілість [7].

Науковий процес також передбачає дезінтеграцію або диференціа- цію наук. В обох випадках йдеться про формування на базі «материн- ської» науки нової наукової дисципліни.

Процес дезінтеграції наук можна пояснити за аналогією з фізичним радіоактивним розпадом ядра під впливом слабкої взаємодії -- як досягнення певної межі насиченості релевантними за тематичним змістом знаннями в конкретній науці, внаслідок чого нові кванти знань опиня- ються на більшій відстані від «центру» знаннєвого ядра науки, що може викликати їх виокремлення. Але це стане початком нової дисципліни лише тоді, коли розпад знань відбуватиметься в результаті виокрем- лення знаннєвого зародка майбутньої науки, а не окремої наукової ідеї. Відомо, що у фізичних процесах б-розпад також відбувається внаслі- док відносно важчих частинок ядра. Цей факт доводить правомірність аналогії з розглянутим процесом диференціації наук. Але причиною цього процесу в науці є не тільки рівень «насиченості» певної наукової дисципліни знаннями, а й людський фактор -- традиційне намагання вченого створити свою «власну» науку.

Розглянуті процеси в науці, які ідентичні процесам протікання сильних і слабких взаємодій у фізичній речовині, мають важливу особ- ливість: під впливом взаємодій, подібних цим двом природним взає- модіям, у науковому процесі відбувається взаємодія знання з іншими знаннями, внаслідок чого продукується нове знання. І цей процес від- бувається без будь-якого додаткового зовнішнього фактора впливу, який не походить від знань.

Отже, цей процес регулюється лише внутрішніми науковими умо- вами, які, як відомо, в основному визначаються власним потенціалом самоорганізації наукової системи, побудованої на принципах етосу нау- ки. З цієї причини будь-яке зовнішнє втручання в процес здобування нових знань та їх структуризації, особливо бюрократичне, що заважає реалізації принципів академічної свободи та самоорганізації, сформо- ваних протягом всієї історії розвитку науки, матиме негативний вплив на ефективність наукової діяльності.

Іншою фундаментальною особливістю наукового знання як резуль- тату наукової діяльності є структурна складність. У дослідженнях за- снованої Г.М. Добровим Київської школи наукознавства ще у 80-х роках минулого століття було продемонстровано, що будь-який науковий ре- зультат окрім «чистого» знання у формі доведеної наукової ідеї або тео- рії містить зародок речової частки, який може перетворитися на науко- ву інновацію, що ґрунтується на цьому знанні [8]. Отже, науковий ре- зультат демонструє властивість дуалізму (єдності двох якостей), яка має схожість з корпускулярно-хвильовим дуалізмом фізичної частинки [5], де хвильові властивості належать «чистому» знанню. Воно здатне дуже швидко розповсюджуватися в науковому просторі без будь-яких пере- пон -- державних кордонів і митниць. Це обумовлює просторову всеза- гальність наукового результату, який містить дійсно нові наукові знання. Хвильові властивості нового наукового знання підтримуються та- кож ментальними особливостями характеру дослідника. Вони полягають у тому, що кожний учений намагається свою доведену до завершен- ня наукову ідею якнайшвидше донести до інших дослідників, зафіксу- вати свій пріоритет, отримати зовнішню оцінку, бажано з переднього просторово-часового фронту наукових знань.

Хвильові властивості «чистого» наукового знання унеможливлю- ють точну оцінку значущості його впливу на подальший розвиток нау- ки, особливо на конкретне використання в соціальній практиці. Тому таке знання не може бути товаром. Імовірнісні характеристики «чисто- го» наукового знання потребують застосування експертних методів у його оцінюванні. Крім того, кожний науковий результат та його зна- чимість для науки і практики має розглядатися в контексті просторо- во-часового фронту науки, тобто на світовому рівні.

У результатах прикладних досліджень, особливо в розробках, част- ка «чистого знання» зменшується, тому хвильові властивості втрача- ються, внаслідок чого в науковому обігу таких результатів домінують комерційні засади. Це означає, що цінність наукового результату, в яко- му «чисте» знання, матеріалізоване у винаході, ноу-хау та інших кінце- вих інноваційних продуктах, набуває властивостей товару і її визначає передусім замовник цього результату.

Єдність в одному науковому результаті двох якостей та здатність завдяки цьому продукувати наукові інновації (технологічні, організа- ційні та ін.) на базі «чистого» знання, що міститься в науковому ре- зультаті, забезпечується взаємодією знання з іншими результатами праці (речовими, організаційними та іншими), внаслідок чого «чисте» знання індукує новий науково-інноваційний продукт, що ґрунтується на ньому. Така взаємодія має певну схожість з електромагнітною взає- модією у фізичних процесах.

У цілеспрямованих фундаментальних, а також у прикладних дослід- женнях, і особливо у розробках цей тип взаємодії набуває домінант- ного значення. За аналогією з фізичними процесами, де електричний заряд визначає здатність частинок вступати в електромагнітну взаємо- дію, зародок наукової інновації є джерелом генерування нових наукових інновацій [5].

Якщо у фізичних процесах посередником електромагнітної взає- модії є електромагнітне поле, в науково-технологічному процесі роль електромагнітного поля виконує соціальна затребуваність наукових інновацій й умови для їх створення та використання в соціальній прак- тиці. Зрозуміло, що чим вищим є рівень затребуваності інновацій, тим активніше розгортається інноваційний процес, що стимулює розвиток науково-дослідної діяльності.

Але патонівський досвід 60--80-х років минулого століття щодо організації діяльності Академії наук УРСР як науково-технологічної платформи для забезпечення розвитку високотехнологічних галузей України довів, що наукова система як така здатна впливати на стан інноваційних процесів, створюючи науково-технологічні результа- ти, що стимулюють зростання соціально-економічної затребувано- сті конкретних інновацій. Цей факт пояснює причину широкого за- провадження Б.Є. Патоном у практику діяльності АН УРСР системи заходів, як-то проведення цілеспрямованих фундаментальних дослі- джень, технологізація наукових досліджень в інститутах теоретич- ного профілю та фундаменталізація досліджень у технічних інсти- тутах, створення на базі академічних інститутів науково-технічних комплексів, регіональних наукових центрів, а також організація за участі представників влади, виробництва, освіти рад з питань науко- во-технічного прогресу, очолюваних керівниками державних органів влади різних рівнів [9].

Отже, інноваційний процес підтримується і розгортається шляхом взаємодії не тільки знання з іншими результатами праці, а й науки з владою, бізнесом, суспільством, армією, тобто з усіма користувачами результатів науково-технологічної діяльності, які формують їх затребу- ваність, створюють необхідні умови для їх запровадження у соціальну практику і відтак сприяють подальшому розвитку науки. Подібна взає- модія, схожа за принципом з електромагнітною взаємодією у фізичних процесах, ґрунтується на узгодженому використанні як внутрішнього потенціалу самоорганізації науки, так і зусиль, що спрямовуються ззов- ні на підтримку науки. Чим більше ці зусилля відповідають потребам науки і суспільства, тим ефективніше вона реалізує свої можливості у продукуванні нових знань.

Наукове знання як результат наукової діяльності має ще одну унікальну особливість, що кардинально відрізняє його від речового продук- ту праці. Для володаря наукового знання його цінність не зменшується від передачі іншим користувачам. Очевидно, що ця унікальність обумовлю- ється хвильовими властивостями наукового знання, його принциповою природною всезагальністю. До того ж, включення нового знання в нау- ковий обіг сприяє прирощенню власного наукового потенціалу володаря цього знання, що не притаманно речовому продукту праці.

Врахування цієї властивості наукового знання в практиці розбудо- ви держави має вирішальне значення для демократизації виробничих відносин і подолання традиційної для сировинних економік вади -- масштабної корупції. Як засвідчують результати дослідження цієї про- блеми вітчизняними та зарубіжними вченими, найефективнішим спо- собом подолання корупції є перехід економіки на інноваційний шлях розвитку. Аналіз залежності між рівнями тіньової економіки та іннова- ційного розвитку в країнах ЄС і Україні, здійснений австрійським ученим Ф. Шнайдером, вказує на зменшення рівня тіньової економіки в міру зростання інноваційності країни [10]. А оскільки тіньова економі- ка -- це матеріальна основа корупції, з її скороченням (навіть без поси- лення роботи фіскальних органів, яких, до речі, зараз в Україні більше ніж академій наук) значно зменшуватиметься і рівень корупції [11].

Нарешті, про можливість використання сутності гравітаційної взаємодії в природі для пояснення взаємодії між знаннями, що скла- дають окремі організаційні структури науки та її загальну структуру на рівні країни. Конкретним прикладом взаємодії гравітаційних сил у природі є побудова сонячної системи, в якій ці сили утримують плане- ти навколо Сонця. Вони діють на величезній відстані, хоча їхня віднос- на величина є набагато меншою ніж в інших взаємодіях. Отже, граві- таційна взаємодія є визначальною на рівні макросвіту і менш відчутна на мікрорівні. В науковій системі знання складають її мікрорівень, а макрорівень -- це науковий потенціал.

За аналогією із сонячною системою наукові знання, як і планети, концентруються в певних структурах знань (окремий дослідник, на- прям науки, конкретні дисципліни, наукові організації, науковий по- тенціал країни), що взаємодіють зі значно меншою силою, але достат- ньою для забезпечення структурної цілісності наукової системи.

Зазначене порівняння потребує адекватної відповіді на питання стосовно того, що в науковій системі виконує роль, подібну ролі Сонця в планетарній системі, яке утримує навколо себе планети, забезпечує їх необхідною енергією для руху та створює умови для їх еволюційного розвитку. Очевидно, що такою силою в науковій системі є державна нау- кова політика. Якщо вона має чітку науковоцентричну спрямованість, то й сила її впливу на науковий потенціал загалом й кожну його скла- дову здатна забезпечити високий рівень ефективності його функціону- вання як джерела продукування нових знань, технологій, економічного розвитку, соціального поступу та забезпечення надійної національної безпеки. Отже, існує пряма залежність стану наукового потенціалу від ступеня науковоцентричності державної наукової політики.

Наукова політика -- це складний механізм державного регулюван- ня й стимулювання розвитку науково-технологічного потенціалу. Вона включає засоби оцінювання рівня науково-технологічного розвитку країни, визначення її науково-інноваційних пріоритетів, встановлення раціональних норм і способів ресурсного забезпечення науки, оптимі- зації структури науково-технологічного потенціалу й умов його ефек- тивного використання, стимулювання використання результатів нау- кової та науково-технічної діяльності в соціальній практиці.

Науковоцентрична політика є оптимізованою за основними пара- метрами за таких умов:

• індикатор наукоємності >2 % ВВП; насиченість робочої сили до- слідниками (кількість дослідників на 1000 осіб зайнятого населення) --

>1 %; витрати на одного дослідника >150--180 тис. дол.;

• збалансованість структури витрат на: оплату праці та забезпе- чення науково-дослідного процесу (приблизно 50:50); фундаментальні, прикладні дослідження та розробки (20:25:55);

• оптимальне співвідношення між джерелами бюджетних і бізнесо- вих витрат (35:65).

• частка витрат на НДДКР військового призначення в загальних витратах на оборону у мирний час складає приблизно 20 % [12].

За роки незалежності України науковоцентрична політика не про- водилася ніколи. Але на це були важливі об'єктивні та суб'єктивні при- чини, передусім хронічний дефіцит витрат на фінансування науки. На час набуття незалежності на внутрішні джерела припадало лише при- близно 30 % загальних витрат на науку. Така залежність від коштів зо- внішнього походження визначила цілий комплекс не тільки фінансо- вих, а й кадрових проблем, унеможливила збереження провідних нау- ково-технічних комплексів і наукових шкіл.

Бюджет України не був здатний компенсувати витрати на вітчиз- няну науку, що існували за часів СРСР, насамперед через те, що 1) вели- чезні фінансові потоки спрямовувалися на подолання проблем, пов'я- заних з Чорнобильською катастрофою, які на той час складали при- близно 14 % витратної частини бюджету; 2) стабільно високими темпа- ми зростали витрати на погашення державного боргу, які в короткий термін досягли 6 % [13].

Катастрофічний вплив на руйнацію наукового потенціалу мала роз- почата реформа економіки України, яка фактично була спрямована не на її інноваційний розвиток, а на перерозподіл накопиченого національ- ного багатства та його концентрацію в руках новонародженої олігархії. У такий самий спосіб здійснювалась ортодоксальна конверсія, яка при- звела врешті-решт до майже повного знищення вітчизняного оборон- но-промислового комплексу. За цих умов економіка зазнавала значного падіння, що спричинило катастрофічний фінансовий дефіцит [12].

Усі ці факти свідчать, що «гравітаційна» сила державної наукової політики виявилася нездатною забезпечити навіть елементарне вижи- вання національної науки, зберегти цілісність її структури й надати не- обхідний імпульс для прискореного розвитку.

Хоча Україна першою серед пострадянських країн сформувала за- конодавчо-нормативну базу, зокрема ухвалила Закон України «Про ос- нови державної наукової і науково-технічної політики», створила орга- ни державного і громадського управління науково-технологічною сфе- рою, конкурсну систему фінансування науки, визначення наукових та інноваційних пріоритетів, що цілком відповідали європейському дос- віду, офіційно задекларувала підтримку науково-технологічного роз- витку найважливішим державним пріоритетом, однак не спромоглася виконати жодного із законодавчо визначених намірів та перейшла до реалізації політики «виживання» науки.

Внаслідок проведення політики «виживання» лише за перші роки незалежності України обсяг фінансування науки скоротився вдвічі, що не відповідало законодавчо встановленому показнику 1,7 % ВВП. Через технологічну деградацію економіки держава формально перетворила- ся на єдиного замовника НДДКР, що зробило науку більш залежною від бюджетних коштів і, відповідно, від бюрократії. Влада України, спи- раючись передусім на рецепти зарубіжних радників, у реформуванні країни віддавала пріоритет ортодоксальним ринковим відносинам. Що стосується науки, то ці зарубіжні радники й міжнародні фінансові ор- ганізації, які активно впливали на політику України, пропонували ско- ротити науковий потенціал до однієї третини від наявного.

Наукова спільнота намагалась протидіяти подібним реформам,

але таке скорочення все ж реально відбувалось упродовж 10--15 років. Лише за перші чотири роки незалежності з науки в інші сфери діяль- ності перейшли майже 5 тис. дослідників, майже 500 співробітників з ученими ступенями емігрували за кордон. Політика «виживання» нау- ки стимулювала перетворення України на донора інтелектуального по- тенціалу для зарубіжжя та водночас на масовий ринок для зарубіжної високотехнологічної продукції, що стало серйозним фактором детех- нологізації та деіндустріалізації економіки. Це призвело до значного скорочення замовлень на НДДКР з боку виробництва [13].

Проблеми, спричинені довготривалою реалізацією державної по- літики «виживання» науки, або, точніше, антинауковою політикою, більш докладно розглянуто в багатьох дослідженнях стану та тенден- цій розвитку вітчизняної науки протягом більше 30 років незалежності України [14--21]. У цій статті автор акцентує увагу лише на тому, що стан науки та ефективність використання її потенціалу в суспільній практиці визначаються насамперед привабливими фінансово-еконо- мічними, соціально-політичними та нормативно-законодавчими умо- вами для забезпечення творчої діяльності дослідників. Враховуючи високий рівень відкритості сучасної науки ці умови мають відповідати високим світовим стандартам, що обумовлює необхідність запровад- ження в країні науковоцентричної політики.

Висновки та рекомендації

Квантовий підхід до аналізу феномену нового наукового знання розглядається в наукознавстві вперше. Нау- кове знання як результат когнітивної діяльності традиційно досліджу- валося з філософської, історичної, соціокультурної, наукометричної та інших точок зору. Пропонуючи новий квантовий підхід, автор розуміє, що квантова теорія -- це дуже складна наука і її використання для роз- гляду феномену наукового знання може сприйматися як некоректне. Але є чимало фактів, які засвідчують, що феномен наукового знання є більш фундаментальним явищем, ніж те, яким його зазвичай вважали. Насправді властивості, процес отримання і практика використан-

ня нового наукового знання набагато складніші, ніж продуктів праці в інших видах людської діяльності. Взаємодія між знаннями в проце- сі когнітивної діяльності дослідника є єдиним джерелом продукуван- ня нових знань, з яких формуються наукові ідеї як елементарні кван- ти знань, наукові теорії, напрями досліджень, галузі наук та інші нау- кові структури. Як і у фізичних квантових процесах, перенасиченість знань у конкретній галузі науки з часом призводить до формування нової наукової дисципліни. Ці процеси відбуваються лише під впливом внутрішньонаукових факторів, які визначаються властивостями науки як виду діяльності і формуються етосом науки -- сукупністю цінностей і норм, що вважаються обов'язковими для дослідників.

З наведеного вище слідує перший основний висновок квантово- го підходу до визначення сутності нового знання як наукового резуль- тату -- система управління наукою, особливо на державному рівні, має враховувати цю особливість процесу науково-дослідної діяльності і лише підтримувати реалізацію принципів наукового етосу, не втру- чаючись безпосередньо в процес здобування нових знань. Виконання цієї вимоги потребує кардинального перегляду чинних в Україні зако- нодавчо-нормативних актів, що визначають характер впливу органів управління на процеси здобування нових наукових знань.

На жаль, у цій сфері «наштамповано» велику кількість норматив- но-правових документів, зміст і спрямованість яких не враховує при- родної сутності науки та особливостей її функціонування в суспільстві. Найяскравішим прикладом є багаторазовий перегляд головного закону науки, який перетворено із закону про державну політику в цій сфері на закон, що унормовує правила грубого бюрократичного втручання владних структур у внутрішнє наукове життя і позбавлений будь-якої відповідальності держави за розвиток науки.

Не менш руйнівними для етосу науки є нормативні документи про підготовку та атестацію наукових кадрів. У них немає навіть натяку на те, що дисертація -- це передусім результат науково-дослідної діяльно- сті, а не компіляція відомих знань, вона не може оцінюватися лише за освітніми вимогами, як зараз передбачено. Натомість у цих документах встановлено вимоги до обов'язкової публікації статей дисертантами у престижних журналах, передбачено можливість уникнення відпові- дальності за плагіат у дисертаціях шляхом принизливої для справжнього вченого добровільної відмови від наукового ступеня або вчено- го звання та багато інших правил, які не узгоджуються з принципами наукового етосу і гальмують розвиток науки на демократичних засадах академічної свободи.

Другий основний висновок ґрунтується на розгляді дуальної струк- тури наукового знання як результату наукової діяльності, що має схо- жість із дуалізмом фізичної частинки, наприклад електрона. Наукове знання поєднує в собі дві якості: «чисте знання», яке демонструє хви- льові властивості, та зародок наукової інновації -- речової частинки. Ця властивість є основою для індукування кінцевої інновації внаслі- док взаємодії «чистого» знання з продуктами інших видів діяльності. Така взаємодія відбувається під впливом «поля» затребуваності науко- вих інновацій суспільною практикою. Чим сильніше проявляється це

«поле», тим активніше відбувається розвиток інновацій. Але це потре- бує більших зусиль науки у продукуванні нових інноваційно орієнто- ваних знань, що слід розглядати як важливе джерело для забезпечення ефективного розвитку науки.

Що стосується затребуваності наукових інновацій суспільною практикою, це є прерогативою державної інноваційної політики. Отже, другий основний висновок полягає в тому, що державна інноваційна політика повинна мати дієві механізми стимулювання попиту на нау- кові інновації з боку всіх сфер діяльності, включаючи систему держав- ного управління, економіку, соціокультурну сферу, освіту, національну безпеку. З метою підвищення рівня інноваційності країни слід спря- мувати реформаційні зусилля передусім на впровадження інновацій в суспільну практику.

Стан і ефективність функціонування наукового потенціалу визнача- ється державною науковою політикою. На жаль, ця політика в Україні ніколи не мала науковоцентричної спрямованості. В її змісті після фак- тичного скасування Закону України «Про основи державної політики в сфері наукової та науково-технічної діяльності» стали домінувати ме- ханізми бюрократичного втручання органів влади у внутрішньонауко- ві справи і майже повністю проігноровані конкретні засоби державної відповідальності за розвиток наукового потенціалу країни. Тому третій висновок полягає в тому, що будь-які реформи науки, які постійно ініцію- ються окремими політиками та урядовцями, неможливі без проголошення загальних принципів державної науковоцентричної політики, встанов- лення необхідних для ефективного функціонування науки обсягів, джерел і методів фінансування НДДКР, оновлення кадрового складу науки та при- скорення її інтеграції у світовий науковий простір.

Ці конкретизовані положення мають бути узаконені Науково-інно- ваційною доктриною України -- директивним документом, який стане підставою для ухвалення і виконання державних рішень щодо ключо- вих проблем розвитку науки та її взаємодії з усіма іншими сферами ді- яльності. Вказана доктрина також має стати вказівкою для якнайшвид- шої зміни суспільного статусу науки: вона повинна сприйматися не як національне надбання і підгалузь освіти, а як ключовий фактор відрод- ження сучасної України, зростання економіки, забезпечення високих темпів соціального піднесення та надійної національної безпеки.

Отже, реформа науки має бути лише похідною від реформ сфери впровадження інновацій та наукової політики, зокрема системи дер- жавного управління. І це є найголовнішим висновком та науково об- ґрунтованою рекомендацією для всіх, хто постійно намагається ре- формувати науку шляхом грубого втручання в її внутрішнє життя, яке регламентується не бюрократичними безглуздими діями, а історично усталеним науковим етосом. В Україні є чимало розробок з обґрунтова- ними пропозиціями щодо стратегії розвитку вітчизняної науки з ура- хуванням власного та світового досвіду.

Автор вважає, що проведене дослідження може доповнити наявний арсенал слушних пропозицій. Воно показує реальну можливість вико- ристання квантового підходу до пояснення низки важливих власти- востей нового наукового знання, уточнення принципів управління розвитком науки, забезпечення зростання її ролі у суспільному житті країни. І це може стати стимулом для наукознавців та інших дослідни- ків науки рухатися далі в зазначеному напрямі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Эйнштейн А. Об одной эвристической точке зрения, касающейся возникно- вения и превращения света. Сборник научных трудов: в 20 т. Москва: Наука, 1966. Т. 3. С. 92--107.

2. Всемирная иллюстрированная энциклопедия: Пер. с фр. Москва: ООО «Из- дательство АСТ»; ООО «Издательство Астрель», 2004. 1248 с.

3. Уилсон Р.А. Квантовая психология: как работа вашего мозга программи- рует вас и ваш мир: Пер. с англ. Киев, 1998. URL: https://gtmarket.ru/library/ basis/4579 (дата звернення: 28.08.2023).

4. Маліцький Б.А. Проблеми комплексного оцінювання наукового резуль- тату. Вісник НАН України. 2023. № 9. С. 24--36. https://doi.org/10.15407/ visn2023.09.024

5. Григорьев В.И., Мякишев Г.Н. Силы в природе. Москва: Наука, 1978. 416 с.

6. Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А., Малицкий Б.А. и др. Научно-тех- нический потенциал: структура, динамика, эффективность. Киев: Наук. дум- ка, 1987. 347 с.

7. Леонов В.П. Философия физики и науки. Избранные труды. Харьков: КП Го- родская типография, 2020. 338 с.

8. Добров Г.М. Наука о науке. Введение в общее науковедение. Москва: Наука, 1966. 271 с.

9. Маліцький Б.А. Патонівські наукові традиції в світлі новітніх викликів науці. Наука та наукознавство. 2022. № 1 (115). С. 4--27. https://doi.org/10.15407/ sofs2022.01.004

10. Schneider F. 2012. «The Shadow Economy and Work in the Shadow: What Do We (Not) Know?», IZA Discussion Papers 6423, Institute of Labor Economics (IZA). URL: https://ideas.repec.org/p/iza/izadps/dp6423.html (дата звернення: 07.09.2023).

11. Малицкий Б.А. Добровские модели науки: из истории, через современ- ность -- в будущее // Сборник XXVIII Киевского международного симпози- ума по науковедению и истории науки «100-летие Национальной академии наук Украины: прошлое и современность» (Добровские чтения). Киев: Фе- никс, 2018. С. 43--50.

12. Маліцький Б.А. Науковоцентрична державна політика як необхідний та ефективний інструмент покращення умов життя в Україні. Наука та нау- кознавство. 2023. № 1 (119). C. 18--34. https://doi.org/10.15407/sofs2023.01.018

13. Маліцький Б.А. Прикладне наукознавство. Київ: Фенікс, 2007. 264 с.

14. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. Харків: Константа. 2006. 272 с.

15. Попович О.С. Науково-технологічна політика: основні механізми форму- вання та реалізації (вид. 2-ге, випр. і доп.) / Під ред. д-ра екон. наук, проф. Маліцького Б.А. Київ: Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, 2019. 342 с.

16. Стріха М. Майбутнє досліджень, розробок та інновацій: як в НК хочуть ре- формувати українську науку. Україна молода. Вип. 30. 26 лип. 2023. URL: https:// www.umoloda.kiev.ua/number/3865/159/177006/ (дата звернення: 14.09.2023).

17. Попович О.С., Костриця О.П. До пошуку оптимальної динаміки нарощу- вання кадрового потенціалу української науки в період її післявоєнного від- новлення. Наука та наукознавство. 2023. № 1 (119). С. 69--81. https://doi. org/10.15407/sofs2023.01.069

18. Маліцький Б.А. Доповідна записка Голові Верховної Ради України А.В. Па- рубію «Про необхідність невідкладних заходів для відновлення наукового потенціалу України». Наука та наукознавство. 2018. № 1 (99). С. 3--8.

19. Заключний звіт незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України -- Інструмент політичної підтримки про- грами «Горизонт 2020». Publications Office of the European Union, 2017. https:// data.europa.eu/doi/10.2777/462461

20. Бублик С.Г., Булкін І.О., Мех О.А. Наукометричне оцінювання наукової спря- мованості вітчизняного законодавства. Наука та інновації. 2020. Т. 16. № 1. С. 33--47. https://doi.org/10.15407/scin16.01.033

21. Яцків Я.С. Хочу за науку замовити слово. Вісник НАН України. 2019. № 11. С. 13--16.

REFERENCES

1. Einstein, А. (1966). Concerning an Heuristic Point of View Toward the Emission and Transformation of Light. Collection of research works (Vol. 1--20). Moscow: Nauka, 3, 92--107 [in Russian].

2. Illustrated World Encyclopedia (2004). Moscow: “ACT Publishing” Ltd; “Astrel Publishing” Ltd [in Russian].

3. Wilson, R.A. (1998). Quantum Psychology: How Brain Software Programs You and Your World. Kyiv. URL: https://gtmarket.ru/library/basis/4579 (last accessed: 28.08.2023) [in Russian].

4. Malitskyi, B.А. (2023). Problems of comprehensive assessment of scientific results. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr., 9, 24--36. https://doi.org/10.15407/visn2023.09.024 [in Ukrainian].

5. Grigoriyev, V.I., Myakishev, G.N. (1978). Forces in the nature. Moscow: Nauka [in Russian].

6. Dobrov, D.M., Tonkal, V.Ye., Saveliyev, A.A., & Malitskiy, B.A. (1987). The science and technology potential: structure, dynamics, effectiveness. Kyiv: Nauk. dumka [in Russian].

7. Leonov, V.P. (2020). Philosophy of physics and science. Selected works. Kharkiv: Communal enterprise City printing-house [in Russia].

8. Dobrov, G.M. (1966). Science about science. Introduction to the general science studies. Moscow: Nauka [in Russian].

9. Malitsky, B.А. (2022). Paton's scientific traditions in light of the latest challenges to the science system. Science and Science of Science, 1 (115), 4--27. https://doi. org/10.15407/sofs2022.01.004 [in Ukrainian].

10. Schneider, F. (2012). “The Shadow Economy and Work in the Shadow: What Do We (Not) Know?”, IZA Discussion Papers 6423, Institute of Labor Economics (IZA). URL: https://ideas.repec.org/p/iza/izadps/dp6423.html (last accessed: 07.09.2023).

11. Malitsky, B.А. (2018). Dobrov's models of science: from the history, through the modernity into the future. The 28th Kyiv International Symposium on Science Stud- ies and History of Science “The 100th Anniversary of the National Academy of Sci- ences of Ukraine: The Past and the Modernity” (Dobrov readings). Kyiv: Phoenix, 43--50 [in Russian].

12. Malitsky, B.А. (2023). The science-centric state policy: a necessary and effective tool for improving living conditions in Ukraine. Science and Science of Science, 1 (119), 18--34. https://doi.org/10.15407/sofs2023.01.018 [in Ukrainian].

13. Malitsky, B.А. (2007). Applied science studies. Kyiv: Phoenix [in Ukrainian].

14. Heiets, B.M., & Seminozhenko, V.P. (2006). Innovation perspectives of Ukraine. Kharkiv: Konstanta [in Ukrainian].

15. Popovych, О.S. (2019). The science and technology policy. 2nd edition, revised and suppl. B.A. Malitsky (Ed.). Kyiv: Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine [in Ukrainian].

16. Strykha, М. The future of research, development and innovation: how NC [Natio- nal Commission] wants to reform the Ukrainian research system. Ukraina moloda, 30, 26 July, 2023. URL: https://www.umoloda.kiev.ua/number/3865/159/177006/ (last accessed: 14.09.2023) [in Ukrainian].

17. Popovych, О.S., & Kostrytsia, О.P. (2023). Searching for optimal dynamics of build- ing up the human resources of the Ukrainian R&D in the period of its post-war recovery. Science and Science of Science, 1 (119), 69--81. https://doi.org/10.15407/ sofs2023.01.069 [in Ukrainian].

18. Malitsky, B.А. (2018). The Memorandum to A.V. Parubiy, Chairman of the Ver- khovna Rada of Ukraine, “The Need for Urgent Measures for Rehabilitation of the Scientific Potential in Ukraine”. Science and Science of Science, 1 (99), 3--8 [in Ukrainian].

19. (2017). Peer Review of the Ukrainian Research and Innovation System: Horizon 2000 Policy Support Facility. Publications Office of the European Union, 2017. https:// data.europa.eu/doi/10.2777/462461

20. Boublyk, S.H., Bulkin, І.О., & Mekh, О.А. (2020). Scientometric Evaluation of Science-Centric Orientation of the National Legislation. Science and Innovation, 16 (1), 33--47. https://doi.org/10.15407/scin16.01.033 [in Ukrainian].

21 Yatskiv, Ya.S. (2019). Let me speak on behalf of science. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr., 11, 13--16 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru