Інноваційна діяльність у гуманітарному освітньому просторі України в реаліях сучасного світового розвитку

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради, Україна

Кафедра культурологічних дисциплін та образотворчого мистецтва

Інноваційна діяльність у гуманітарному освітньому просторі України в реаліях сучасного світового розвитку

Мараховська Е.В., к. філос. н.,

доцент, ст. викладач

Анотація

Ключові слова. Глобалізація, гуманітарна освіта, інновації, інформація, модернізація, система освіти.

Вступ

Актуальність теми. Освітня сфера будь-якої країни, в тому числі і нашої, поєднує як традиційні, так і новаторські підходи до навчальної діяльності. Взаємозв'язок і взаємовплив традицій і новацій у такій діяльності є запорукою якості й ефективності навчального процесу, проте для сучасного світу загалом і для України зокрема постає нагальна проблема модернізації освітньої діяльності, метою якої є кореляція освіти з найголовнішими суспільними процесами, що характерні для ери глобалізації. Інновації в освіті є результатом творчого пошуку як педагогів-науковців, так і педагогів-практиків, які розробляють і впроваджують у навчальний процес новітні прийоми і методи. Гуманітарна освітня сфера потребує напрацювання такої системи інновацій, яка дозволить повернути інтерес широкого загалу до гуманітаристики і зробити конкурентоспроможними на ринку праці фахівців гуманітарного профілю.

Останні дослідження і публікації з теми. Проблема інновацій навчального процесу закладів вищої освіти надзвичайно важлива в сучасній педагогічній думці, тому до її вирішення долучилися відомі науковці О.В. Гречановська, О.А. Дубасенюк, В.Г. Кремень, Л.В. Перевалова, Н. Петрук, В. Шейко та багато інших. Так, В.Г. Кремень є автором десятків наукових праць з питань освіти ХХІ століття - від статей до підручників. У своїх роботах В. Кремень розвиває ідею про важливість непереривної освіти кожного українця, оскільки постійно збільшується потік знань, оновлюється як професійна, так і загально гуманітарна інформація. Особливо цей процес активізувався у так звану еру глобалізації. В. Шейко в своїй фундаментальній роботі «Культура. Цивілізація. Глобалізація», виданій ще в 2001 році, передбачив появу грандіозного потоку інформації, який не можна опанувати без залучення інноваційних методів навчання [11]. Професор В.М. Шейко також є прихильником непереривної освіти кожної людини в Україні, оскільки це, на його думку, допомагає навіть людям поважного віку правильно орієнтуватися у суспільних процесах сучасності. Стосовно глобалізації В. Шейко виказує міркування, що «власне глобалізацію можна розглядати як мегатенденцію культурної асиміляції (за І. Валлерстайном, їй відповідає прогнозний сценарій “демократичної диктатури”), яка виявилася в універсальній неоліберальній доктрині» [ 10, с. 77].

Неоліберальна доктрина серйозно впливає сьогодні на процес освіти, провідні західні освітні осередки базують свою діяльність на принципах лібералізму, що врешті решт призводить до переосмислення традиційних цінностей.

Виклад основного матеріалу дослідження

освітній модернізація світовий глобалізаційний неоліберальний

Розвиток сучасного світу можна визначити як складний та неоднозначний, серцевиною його є явище глобалізації, яке визначають як процес загальнопланетарної політичної, економічної, культурної інтеграції. Культурна інтеграція передбачає поширення інформаційних технологій, інформаційних продуктів у межах світового співтовариства. Стосовно глобалізації існує принаймні два протилежних підходи: прихильники глобалізації вважають саме її умовою подальшого прогресу людства, а опоненти звертають увагу на можливість нівелювання культурних традицій народів і збільшення соціальної нерівності різних прошарків населення. Але всі згодні, що глобалізація - об'єктивний процес, призупинити глобалізаційні трансформації суспільства неможливо.

В останні десятиліття трансформаційні процеси відбуваються і в Україні, вони характерні для усіх сфер життя, насамперед освітньої діяльності. Як відомо, освіта визначає рівень розвитку держави і соціуму, формує науковий, технологічний, духовно-моральний і творчий потенціал суспільства. Закон України «Про освіту» наступним чином окреслює зміст поняття освіти і визначає мету освітньої діяльності. «Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору». [3]

На сьогодні актуалізується процес гуманітарізації освіти, під якою, на думку Л.В. Перевалової слід розуміти «створення в суспільстві такої системи освіти, яка повинна відповідати ідеалам гуманізму, свободи і соціальної справедливості. Вирішити ці завдання належить гуманітарним наукам, які не лише розглядають проблеми суспільного розвитку у минулому, сьогоденні і майбутньому, але і сприяють розумінню людиною свого місця в суспільстві і свого життєвого призначення. Наше століття - це епоха гуманітарної освіти і соціально-гуманітарних знань, на відміну від ХХ ст., яке було століттям фізики і технократії»[8]. Н. Петрук, навпаки, зазначає, що «в глобальному світі різко трансформуються пріоритети в освіті, а тотальне панування детермінант економічного і політичного характеру, інститутів влади і бюрократії неминуче змінюють як саме суспільство, так і уявлення про місце та роль гуманітарних наук і гуманітарної освіти в ньому. Можна засвідчити досить обмежені перспективи гуманітарної освіти в глобальному, кризовому і невизначеному світі [ 9, с.58].

Отже, поширеною тенденцією у світовому і українському освітньому середовищі є зменшення вагомої частини гуманітарних освітніх компонентів в структурі навчальних планів різних закладів освіти, збільшення обсягу викладання тих дисциплін, які дають швидкий практичний ефект. На стан гуманітарної освіти негативно також впливає сучасне суспільство, в якому панують споживацькі цінності, орієнтовані на задоволення матеріальних потреб людини.

Споживацькому суспільству притаманне окрім матеріалістичних цінностей, так зване духовне споживацтво, яке реалізується в межах масової культури, і характеризується інтересом широких прошарків населення, у тому числі і людей, які здобули вищу освіту, до незвичайних подій, екзотичних культів, паранормальних явищ тощо. На жаль, навіть у середовищі студентів-гуманітаріїв недостатній, або повністю відсутній інтерес до вивчення, наприклад, доби Відродження, натомість увага концентрується на питаннях постмодерної культури, пов'язаних з тілесністю (сексуальністю), гендером, субкультурами. Хоча завдяки діяльності молодіжного руху історичної реконструкції посилюється зацікавленість вивчати середньовічну культуру, традиції і звичаї. Такі перекоси має усунути сучасна гуманітарна освіта, акцентуючи увагу на вічних, а не на скороминущих проблемах, культивуючи науковий світогляд. На даний час слід не скорочувати, а збільшувати навчальні години у вишах на вивчення гуманітарних дисциплін, оскільки якісна загально гуманітарна підготовка сприяє розвитку особистості, розширює її кругозір, зміцнює інтерес до осмислення світу і своєї ролі в ньому. Провідним методом вивчення гуманітарних дисциплін на сьогодні є не механічне запам'ятовування конкретних дат, імен, подій, концепцій, а пошуковий метод, який полягає у дослідженні певної проблеми, явища гуманітарної сфери.

Ще однією значною проблемою гуманітаристики є викладання іноземних мов. У всі часи ознакою освіченості людини було вільне володіння хоча б одною іноземною мовою, а для дослідницької діяльності науковців необхідне знання декількох іноземних мов, оскільки наука - явище інтернаціональне, і для якісного наукового продукту треба залучати різноманітні матеріали, в тому числі і на іноземних мовах. Але серед вітчизняного наукового середовища вільне володіння іноземними мовами, на жаль, - явище недостатньо поширене. Чому так відбувається?

Як зазначає В.Г. Кремень, викладання мов часто замінюється репрезентацією знань про мови, тобто знань про граматичні, орфоепічні, лексичні особливості певної мови, проте таке знання не означає, що здобувач освіти може вільно спілкуватися певною іноземною мовою. Не можуть повністю вирішити цю проблему й численні мовні курси, репетиторство, оскільки переважно користуються притаманними вищій школі методами викладання мов. Питання про подолання цих і інших проблем сучасної гуманітаристики все більше актуалізується, у науковий обіг потрапляє велика кількість розвідок, метою яких є пошук шляхів удосконалення гуманітарної освіти, запровадження інноваційних методів викладання дисциплін гуманітарного циклу. О.А. Дубасенюк зазначає, що «інновації в освіті - це процес творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно іншого стану» [2, с.12]. Вагомим засобом інноваційної діяльності, на думку науковця, є створення регіональних консалтингових центрів, які є поліструктурними організаціями. Ці центри покликані координувати різні напрями діяльності закладів освіти, апробувати і впроваджувати в життя результати наукових досліджень навчальних закладів, підвищувати кваліфікацію науково-педагогічних кадрів.

Інновації - термін, який використовується широким колом гуманітарних наук - філософією, культурологією, соціологією, педагогікою. Слід зазначити, що необхідно розрізняти термін «новації» («нововведення») і «інновації». Перший термін зазвичай тлумачиться як новий інтелектуальний продукт, наприклад, метод, програма, ідея, технологія, адміністративне рішення тощо, другий трактується як процес утілення в різні сфери життєдіяльності людей нового інтелектуального продукту. Інноваційна діяльність в Україні регулюється Законом України «Про інноваційну діяльність», ухваленим Верховною Радою України 26 грудня 2002 р. Протягом 2002-2021 років у цей закон були внесені зміни і доповнення, які мали на меті уточнення, систематизацію і оновлення основних положень законодавчого тлумачення як поняття інноваційної діяльності, так і понять об'єкта, суб'єкта, мети і основних принципів державної інноваційної політики. Закон визначає інновації як «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [3] Отже, законодавчий акт підкреслює такий аспект інноваційної діяльності як удосконалення певної сфери життєдіяльності людей, органічною складовою є система освіти, в тому числі гуманітарної. Які ж шляхи оновлення можна пропонувати освіті, зокрема гуманітарній вищій? Перш за все це відновлення діалогічного методу навчання, витоки якого сягають освітнього процесу Стародавньої Греції. Стосовно цього Н. Петрук зазначає: «Йдеться про усвідомлення необхідності постійного спілкування однієї людини з іншими, студента і викладача з метою досягнення взаєморозуміння, орієнтація на діалог (сократичний самоаналіз) між суб'єктами освітнього процесу, і як наслідок - розвиток нестандартного і творчого мислення» [ 9, с. 63].

Концепцію діалогічної освіти можливо реалізувати через формат лекції-діалогу, в якій викладення навчального контенту чергується з його обговоренням зі здобувачами освіти, в тому числі залучаються додаткові знання, отримані здобувачами після засвоєння базових знань з предмету. Звичайно, що такий діалог повинен відбуватися на засадах толерантності, поваги до думок і переконань інших людей, навіть опонентів. Глобалізований світ характеризується таким явищем як мультикультуралізм, тому інновацією в освітньому процесі може стати підвищення ролі і статусу культурологічних дисциплін. У 90-ті роки минулого століття навчальні дисципліни з світової та української культури, культурології, художньої культури активно впроваджувалися в освітній процес, проте на сьогодні такі освітні компоненти вилучаються чи суттєво скорочується в навчальних планах непрофільних середніх і вищих закладів. Для оптимізації діалогового методу можливо використовувати так званий текстовий метод, який полягає у вивченні базових для певної дисципліни текстів (як правило невеликих за обсягом), які дозволяють репрезентувати основну ідею певної теоретичної конструкції.

Процес оволодіння теоретичним матеріалом звичайно повинен бути людино центричним, а не текстоцентричним, проте залучення до навчального процесу авторитетних першоджерел може стати додатковим стимулом, наприклад, до вивчення іноземних мов, до активізації наукового пошуку студентів. Гуманітарна освіта передбачає авторський підхід педагога, який не просто викладає якусь теорію і концепцію, а й репрезентує власний підхід, власні уявлення про певний предмет викладання. Звичайно, думка викладача повинна бути аргументована як науковими положеннями і фактами, так і практичним досвідом окремих людей і суспільства загалом. Авторський підхід педагога можна реалізувати навіть в найпростіших речах, наприклад акцентування уваги слухачів на певних наукових положеннях (історичних фактах), які мають значення для сьогодення, представляють поле для дискусій.

Модернізація освіти сьогодні все більше означає залучення активних методів навчання здобувачів освіти. Л.В. Перевалова підкреслює, «при організації занять необхідно користуватися ролевими та дидактичними іграми, програмним забезпеченням, проводити лекції-дискусії, використовувати кейс- метод, роботу в малих групах, перехресні дискусії, ділові ігри та інші сучасні методи навчання[ 8, с.186]. З цього переліку можна виділити кейс-метод, який передбачає моделювання життєвих ситуацій («кейсів»), проблем, які здобувач повинен вирішити. Цінність кейс-методу полягає у тому, що здобувач самостійно знаходить шляхи виходу з певної ситуації, формулює висновки, формує власний погляд на проблемну ситуацію, аналізує альтернативні шляхи вирішення проблеми і обирає найоптимальніший. О.В. Гречановська і Т.Н. Манглієва вважають, що «застосування даного інноваційного методу під час навчання у ВНЗ дасть змогу студентам перевірити на практиці свої теорії, дослідження, підходи до проблеми, активізувати креативне мислення та творчий підхід, сприяти підвищенню якості навчання» [1].

Висновок

Ситуація в сучасному світі, яка характеризується зростанням інформаційних потоків, технізацією мислення і життя людей, потребує гуманізації освіти, що активно впливає на підвищення творчого потенціалу конкретної людини і суспільства загалом, створює умови і мотивацію для безперервного процесу набуття людиною нових знань і умінь, які доповнюють професійну кваліфікацію спеціаліста. В процесі педагогічної діяльності створення інноваційних стратегій буде постійним, оскільки від втілення інновацій залежить майбутнє освітньої сфери

Список використаних джерел

1. Гречановська О.В., Манглієва Т.Н. Сутність та використання кейс-методу в навчально-виховному процесі вищої школи

2. Дубасенюк О.А. Інновації в сучасній освіті. Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково-методичних праць / за заг. ред. О.А. Дубасенюк. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. - С. 12-28.

3. Закон України Про інноваційну діяльність. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 26 грудня 2002 року N380-IV, від 27 листопада 2003 року N1344-М,від 23 грудня 2004 року N2285-IV, від 25 березня 2005 року N2505-IV, від 3 червня 2010 року N2314-VI, від 8 вересня 2011 року N3715-VI, від 16 жовтня 2012 року N5460-VI, від 7 вересня 2021 року N1714-IX

4. Закон України Про освіту

5. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). - К.: Г рамота, 2003. 214 с.

6. Кремень В.Г. Система освіти в Україні: сучасні тенденції і перспективи. Непреривна професійна освіта, педагогічні парадигми, прогноз. - Київ: Наукова думка, 2003. С.9-98.

7. Кремень В.Г. Філософія освіти ХХІ ст. Урядовий кур'єр. 2009. №23. С.7-8.

8. Перевалова Л.В. Роль і значення гуманітарної освіти у підготовці фахівців нового покоління

9. Петрук Н. Стратегії розвитку гуманітарної освіти в добу технократизму та глобалізації. Філософія освіти. Philosophy of Education. 2020. 26 (1). С. 54-67.

10. Шейко В.М. Культура та глобалізація. Компаративістський аналіз / Теорія та історія культурології. С. 73-79.

11. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. (Кінець ХІХ-початок ХХІ ст.). Монографія. В 2-х томах. Харків: Основа, 2001.

Размещено на Allbest.Ru