Ідеали та цінності олімпізму у проблемному полі самореалізації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Ідеали та цінності олімпізму у проблемному полі самореалізації особистості

Вржесневський І.І., Беличенко М.А., Лукашова І.В., Захарчук І.Р.

Вступ

Процеси прискорених трансформацій сучасного інформаційного суспільства оптимізують формування активної життєвої позиції особистості в контексті перспектив конструктивної самореалізації. У педагогічному контексті ці тренди находять втілення у концепції безперервної освіти. На жаль, ці ж тренди не в повній мірі стосуються аспектів індивідуального фізичного розвитку, фізичної підготовленості, фізичних навантажень і «тілесності» людини в цілому. Типовий молодий представник сучасного соціуму, homo economicus, орієнтується на «раціональний вибір» як на найбільш продуктивний в суспільстві споживання. Ця раціональність відповідає звичним цінностям його соціуму, параметрам зовнішньої успішності й заохочує фізичну інертність і меркантильні інтереси індивіда. У той же час, така світоглядна позиція відсуває на другий план можливості фізичного розвитку підростаючих поколінь, їх функціональної підготовки і головне всебічного - саморозвитку особистості. Також, в умовах постійної «раціоналізації», губляться перспективні орієнтири всебічного гармонійного розвитку особистості. На цьому тлі олімпійська тематика, історичні витоки олімпізму, його традиції, ідеали, цінності, етичні та моральні установки досі залишаються затребуваними в освітньому та міжкультурному просторі різних народів, заповнюючи особливу нішу в можливостях розвитку особистості [2, 3, 4].

Треба зазначити, що сучасні уявлення про фізичну культуру і спорт все більше орієнтуються на прикладні (забезпечення соціальної та трудової активності) і соціально-економічні (з ухилом у шоу-бізнес) аспекти життєдіяльності [2, 3, 15]. Відсутність у сучасних педагогічних конструктах зрозумілих і загальноприйнятих ідеалів, прагматичний «ціннісний» підхід до культури та педагогіки обмежує духовне зростання й розвиток особистості і веде до негативних тенденцій в перманентному коеволюційному потоці. У довготерміновій перспективі такий споживчий підхід стає загально цивілізаційною проблемою, яка має еволюційний підтекст. Зауважимо, що особливо відчутні ризики, пов'язані з обмеженнями у фізичних навантаженнях і руховій активності на тлі спокус «віртуального простору», що створює свою «квазіреальність». Таким чином, ситуація, що склалася, спонукає до наукового дослідження базових ідеалів і цінностей олімпізму.

За баченням авторів у сучасному суспільстві, олімпійській спільноті та практиці наукових досліджень не визначено чіткої межі між такими, загальнолюдськими, поняттями як "ідеал" та "цінність". Мета нашої роботи визначити дефініції цих понять та розглянути перспективи та потенціал "олімпійського ідеалізму" у педагогічному контексті самореалізації особистості.

Визначення сфери використання та впровадження зазначених вище понять, та ризики підміни "ідеалів " ціннісним підходом викликають необхідність міждисциплінарного дискурсу. Тож, запропонована мета дослідження детермінує використання комплексу методів, зокрема - аналітичного, системного, феноменологічного. Також у ході досліджень застосовувалась експлікація власних логічних схем.

Виклад основного матеріалу

Етимологічні коріння значення поняття «культура» належать до спадщини Стародавнього Риму. «Культура» від дієслова «cultio» - обробка, як альтернатива природному. Цицерон використовував слово «культура» тільки разом із зазначенням об'єкту цієї турботи (наприклад, догляд за душею, тілом). Таким чином, традиція пов'язувати культуру з розвитком душі і тіла, а не тільки з матеріальними цінностями, сходить до античності. Ця традиція розглядає людину не як продукт природи, а більше як продукт обробки - «виховання». Тобто, виховуючи тіло, а відповідно і особистість, людина прагнула поліпшити свій природний габітус. Античне уявлення про культуру, яка пов'язана з «доглядом за тілом» підтримувалося значним практичним досвідом проведення спортивних змагань та практикою підготовки спортсменів до виступів на них у древніх Греції та Римі. Саме в той час закладався фундамент фізичної культури сучасної цивілізації як обов'язкової складової культури кожної людини. Практика занять фізичними вправами в гімназіях і палестрах та досвід проведення великих спортивних змагань підтримувалися відповідної релігією, ідеологією, теоретичними досягненнями, певними церемоніалами. Як важливий елемент буття і культури саме тоді сформувався «змагальний принцип» - агоністика, який реалізувався у всіх сферах життя людини (праця, наука, мистецтво, спорт).

Агоністичний принцип, поширений античними греками, а згодом запозичений і римлянами, підтримує життєстійкість, конкурентоспроможність, поступальний рух і розвиток європейської, а загалом і світової цивілізації [1, 7]. В рамках цієї традиції фізична культура на кожному новому етапі розвитку суспільства виходить з наявності біологічного, фізіологічного чи іншого природного матеріалу в соціально-психологічних контекстах. Тому з давніх часів фізична культура і фізичне виховання представляються як базова антропологічна константа освіти.

В античній традиції тілесність людини була тісно пов'язана з ідеалами калокагатії. Процес виховання в давньогрецькій традиції мав максимально забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості. Реалізація соціальних і вищих духовних потреб людини відповідно, повинна була бути пов'язана з досконалим фізичним розвитком, що, в свою чергу, є основою для самореалізації особистості. В цілому, в античних освіті та вихованні в той час орієнтиром стає платонівська тріада: музика, філософія, гімнастика, які розглядаються як фундаментальні елементи, що стосуються всіх аспектів існування людини. Ідеали калокагатії у взаємозв'язку з принципом агоністики активували інтерес давньогрецького соціуму до можливостей фізичного розвитку, змагальної діяльності, участі у спортивних випробуваннях за встановленими правилами.

У контексті розвитку освіти, в історичному ракурсі початок відновлення і реалізації ідеалів всебічного гармонійного розвитку пов'язаний з діяльністю засновника Берлінського університету Вільгельма Гумбольдта. Саме заснована ним у XVIII столітті доктрина вищої школи та відповідний їй конструкт (класичного університету) стали фундаментом вищої освіти сучасності. Інституційне повернення до ідеалів калокагатії було у той час істотним кроком вперед від постулатів християнського середньовіччя та одночасно істотним поштовхом для розвитку природничих і гуманітарних наук. У галузі фізичного виховання і спорту зазначені ідеали були впроваджені П'єром де Кубертеном, який, незважаючи на захопленість саме спортом, вважав, що цінність спортивних змагань та Олімпійських ігор виявляється у всебічному і гармонійному розвитку людини у дусі гуманізму. Варто зазначити що пізнавальні та виховні зусилля сучасної освіти, на жаль, зосереджені на реалізації короткочасних «інтересів» (приватних побажань) і окремих здібностей учня, що апріорі ведуть до однобічного розвитку особистості [3, 4].

Особливим питанням, яке, на нашу думку, вимагає системного дослідження і рішення в контексті загальної освіти, є наявність ідеалів у сучасному виховному процесі. На наш погляд «ідеал» - це одна з вищих форм абстрактного мислення, існуюча, насамперед, в уяві. «Цінності» мають відношення до реального мислення, реального стану речей - оскільки неможливо цінувати те, чого поки що не існує. Більшість авторитетних фахівців з олімпійської освіти, а саме: С. Бубка, М. Булатова, В. Столяров, В. Платонов у своїх працях згадують «олімпійські ідеали» як те, що апріорі притаманне олімпійській освіті. Разом з цим, досить часто вживають термін «цінності» як щось рівноцінне «ідеалам». Тенденція заміщення «ідеалів» цінностями спостерігається і в іноземних джерелах [8, 10, 11, 14, 15]. Тому досить важливо визначитися з використанням дефініцій і потенціалу цих понять в освітньому полі та у фізичному вихованні зокрема.

Треба визнати, що деякі ідеали, як базові суспільні орієнтири, з плином часу, в загальних рисах цивілізаційного руху мають тенденцію трансформуватися в цінності. Наприклад, ідеал краси гармонійно розвиненого людського тіла, до якого прагнули за часів античності, в суспільстві споживання поступово нівелюється до значення «товарного вигляду».

У цьому контексті вкрай важливо визначити відмінності між «ідеалами» і цінностями. Ідеали - це горизонтні й навіть за горизонтні орієнтири, що визначають розвиток і шляхи еволюції та коеволюції нашого виду. Ідеали акумулюють творчий потенціал людини і велич його духу. Цінності це - оціночні критерії властиві окремій людині, групі осіб, соціуму. Тобто, цінності це критерії успішності, самореалізації, соціального благополуччя, які, за певних умов, мають тенденцію реалізовуватися людиною або суспільством. Ідеали несуть потенціал, нові перспективи та орієнтири для суспільства і нашого біологічного виду. Цінності це оціночне судження, притаманне конкретному часу. Тому ідеали первинні стосовно цінностей. Після закінчення своєї історичної функції ідеали можуть втрачати своє значення як універсального орієнтиру суспільного або особистісного розвитку та, в деяких випадках, трансформуватися в цінності. Але виникає питання - чи вичерпана у виховних контекстах місія ідеалів калокагатії? Наскільки натепер людством реалізований, закладений в цих ідеалах потенціал? Якщо Гумбольд, Кубертен, Торндайк і багато інших видатних мислителів на певному етапі розвитку суспільства поверталися до цих освітніх орієнтирів, то можна припустити, що їх потенціал до сих пір не вичерпаний.

Суспільство, орієнтоване на цінності, використовує прагматичний потенціал людства. Суспільство, орієнтоване на ідеали, апелює до «феноменального» абстрактного мислення людини. Перше спрямоване на оптимізацію повсякденного життя і вже наявних життєвих ресурсів. Друге більше направлено на роботу перспективних орієнтирів (конструктів, дій, протидій). Доповнюючи один одного, збагачуючи та підштовхуючи, ідеали і цінності сублімуються у майбутнє людства. Неминуче, що перше і друге можуть співіснувати одночасно. При цьому, на якомусь часовому відрізку, буде проявлятися переважання то цінностей, то ідеалів. Циклічність і взаємозв'язок цих явищ психіки людини і «свідомості» соціуму вимагають окремого дослідження, однак, можна припустити, що трансформація ідеалів у цінності відбувається не тільки у суспільстві, але й в окремої людини протягом її життєвого циклу.

Повертаючись до реалій сучасного світу, треба визнати, що суспільство «споживання», безумовно, віддає перевагу предметним, а не суб'єктним цінностям, формуючи пасивну позицію людини-споживача. Ці цінності можуть бути матеріальними, соціальними (демократія, гендерна рівність тощо), духовними (релігійні, християнські чесноти, смислотворення тощо), носити інтегральний характер - але в перспективному сприйнятті сучасної людини вони займають саме це місце. У той же час, ніша ідеалів заповнюється, на жаль, сурогатними культами - культом збагачення, культом споживання (у цьому контексті первинні моральні ідеали олімпізму - гармонійно розвиненої людини мають тенденцію нівелюватися до стану «шоу-азарту» публіки і «товарного вигляду» тіла).

В античні часи олімпійські ідеали природно концентрувалися навколо змагань, тобто спортивної боротьби. У тій чи іншій мірі всі вони були пов'язані зі змагальною діяльністю та поведінкою людини в процесі цієї діяльності, наприклад:

почесна і бажана важка перемога;

випадкова чи легка перемога не приносить морального задоволення;

атлет завжди повинен пам'ятати завдяки чиїм зусиллям він став переможцем;

слова подяки тренеру - ознака хорошого тону;

не треба загострювати увагу на негативних моментах змагань;

необхідна гармонія фізичної сили і порядності;

прагнення нагороди нерідко перевершує порядність;

нехай жага слави не змусить звернути з прямого шляху.

Ці постулати, сформовані античним поетом Пиндаром [5], стали базовим алгоритмом, який веде до чесного суперництва (причому у всіх сферах суспільного життя). І все ж, ми повинні зауважити, що насправді це ще не ідеали. Це кодекс настанов, можливо навіть побажань. Але ці постулати відносяться до ідеалізованого образу і, що для нас важливо, до процесу формування цього образу, хоча сам він як конкретний символ ще не сформований.

Новий етап Олімпійської історії (відродження Олімпійських ігор) безумовно можна назвати «кубертенівским». На сучасному етапі розвитку суспільства, в нових соціально-політичних контекстах виник запит до реформування системи виховання і освіти, використовуючи прагнення людини до змагальної діяльності з акцентом на фізичний розвиток підростаючих поколінь [2, 3, 6, 7, 8, 10].

В цілому концепція П. Кубертена близька до розуміння концепції місця і цілі педагогіки в суспільстві раніше запропонованої В. Гумбольдтом. Обидва в своїх концепціях апелювали до необхідності формування гармонійно і всебічно розвиненої особистості. Ця ідея і започаткувала такі досить різні але однаково цінні загально цивілізаційні конструкти як «класичний університет» і «Олімпійські ігри». Треба відзначити, що фізична складова особистості людини є одним з основних елементів нашої самореалізації (процес розвитку фізичних можливостей). У контексті «ідеального» підходу всі кубертенівські олімпійські принципи (сприяння гармонійному і всебічному розвитку особистості, принцип аматорства, етичний кодекс спорту, зміцнення миру і встановлення міжнародного взаєморозуміння) є наслідком саме цього постулату - всебічно розвиненої людини .

В інтерпретації «Кубертенівського олімпізму» Г. Ленком олімпійський ідеал розглядається як філософія реалізації олімпізму в особистості, де викладається цілісна антропологічна концепція «ідеального олімпійця», яка спирається на розуміння людини, як творчої особистості, тієї, що здобуває («homo creator» і «homo performator») [12, 18]. У його розумінні «людина - це не тільки активна істота, тобто істота, свідомо орієнтована на певні цілі, але в ще більшому ступені істота, яка прагне досягти їх краще і краще за допомогою своєї активності».

Заслуговує на увагу цікаве трактування концепції П. Кубертена, запропоноване М. Булатовою та В. Платоновим [2]. Автори розкрили антропогенний характер кубертенівських принципів з акцентом на закладені в ці принципи філософські, вітальні, соціальні та педагогічні підтексти. У цьому ж ракурсі простежено глибокий взаємозв'язок олімпізму кубертенівського періоду з руховими практиками та історично сформованими світоглядними підходами (духовними практиками) незахідного світу.

Новітній період історії олімпізму характеризується певною амбівалентністю, в своєму тиражованому ЗМІ сприйнятті. Ця двоїстість полягає в спробі зберегти образ чесного спортивного дійства (абсолютно незалежного від меркантильних впливів) з професіоналізмом гравців, суддів, тренерів, менеджерів, брокерів, які мають право отримати фінансову винагороду (компенсацію, вигоду) за свою роботу. В цьому ракурсі, олімпійські ідеали почали стрімко трансформуватися в цінності і надалі продовжують використовуватися в сучасному суспільстві як бренд, як безпрограшний маркетинговий хід. Однак, це не означає, що у педагогічній площині є обов'язковим перехід до «ціннісного» розуміння олімпізму. Треба зауважити, що ідеал, майже завжди, відрізняється від практики саме тому, що він покликаний змінити свідомість, а потім і існуючу практику на краще. Феномен олімпійського спорту настільки значущий для сучасного світу, його драматургія настільки приваблива, що олімпійські ідеали продовжують впливати на підростаюче покоління та на уми зрілих особистостей, незважаючи на переважання ціннісного підходу в нашому суспільстві споживання.

На наш погляд, ідеал не може бути принципом (як у П. Кубертена), оскільки знаходиться вище в структурній ієрархії, хоча і будується на принципах, іноді навіть породжуючи їх. Втім, принцип або принципи тимчасово можуть займати місце ідеалу. Принципи задають напрям олімпійського руху, а не його універсальну мету, яка закріплюється та унаочнюється ідеалом. Олімпійський ідеал відрізняється від суспільного ідеалу, бо він має трансісторичну складову і загальноцівілізаційне значення. Зовнішня й внутрішня логіка олімпійського руху задається ідеалом людини, що сформувався у рамках культури доби Модерну. Ідеал, апріорі, також не може бути філософією, хоча і може висловлюватися через певні філософські побудови. Ідеал - це образ, символ часто збірний і лише іноді конкретний.

Ми припускаємо, що ідеал олімпізму - це абстрактний образ людини: сильної, здорової, впевненої в собі, всебічно розвиненої, здатної перманентно боротися за своє і самоствердження самовдосконалення (а значить знаходиться в самореалізації), процесі в чесному протистоянні проявляти благородство, і впевнено йти в своєму розвитку від перемоги до перемоги. На наш погляд, ці перемоги необов'язково виражаються в нагородах і рекордах, а можуть символізувати перемогу над собою, над своїми недоліками (особливо важливо таке розуміння у віковому аспекті). Це ідеал людини, яка всебічно гармонійно розвивається в її перманентно активній фазі. Такий ідеал прийнятний як для подальшого розвитку суспільства, так і для нашого біологічного виду, для самореалізації окремої людини. Реальній людині необов'язково ототожнювати себе з ідеалом, досить мати цей ідеал як приклад або як орієнтир для формування своєї життєвої позиції і час від часу активувати його. Орієнтир самовдосконалення та пов'язаний з ним процес «поліпшення природи» людини виходить за рамки тільки власне самого олімпізму, проте дозволяє нівелювати частину негативних процесів комерціалізації сучасних Олімпійських Ігор у суспільній свідомості людини. Таким чином, ідеал, як збірний образ людини прийдешнього, знаходить своє місце в еволюційному потенціалі нашого виду і може бути виражений як виховний орієнтир в педагогіці. У той же час слід зауважити, що сублімація такого ідеалу і його сприйняття в свідомості людини досить індивідуальні та суб'єктивні. Це сприйняття, навіть в особистісному варіанті, може і не мати чітко визначених меж, що є властивим більшості ідеалів на відміну від цінностей. ідеал олімпійський цінність

У середовищі професійного спорту вищих досягнень (тренери, менеджери, функціонери та ін.), в структурних ланках спортивних федерацій та олімпійських комітетів, можливо, буде переважати вплив ціннісного підходу. У суспільному сприйнятті (частково формованому ЗМІ) і, особливо, в педагогічній площині олімпійської освіти, на наш погляд, більш доречно апелювати до ідеалів. Дефіцит ідеалів, підміна ідеалів ціннісними й «споживчими» культами в освітній сфері посилює ризики можливого, в перспективі, переходу від homo creator до цілком реального homo economicus, а значить і до колапсу в розвитку людства.

Висновки

Олімпійський ідеал (та цінності які утворюють його) мають універсальне культурне і педагогічне значення, мобілізуючи людину на перманентне самовдосконалення, самореалізацію, самоперевершення, спонукаючи не заспокоюватись на досягнутому.

У педагогічному контексті олімпійської освіти «ідеал» або «ідеали» є основою гуманістичної виховної традиції.

Історія олімпійського руху унаочнює ідеал і цінності олімпізму як складний соціокультурний та спортивний феномен.

Список використаних джерел

1. Булатова М, Бубка С. Культурное наследие Древней Греции и Олимпийские игры. Киев: Олимпийская литература, 2012. 408 с.

2. Булатова М, Платонов В. Олимпизм и олимпийское образование: история, современность, будуще. Наука в олимпийском спорте. 2018. № 4. С. 4-27.

3. Вржесневський І, Зоз О, Янішевський Ю. Олімпійська освіта і фізичне виховання: креативний потенціал взаємовпливу. Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Педагогіка. Психологія. 2020. Вип. 1 (16). С. 23-29.

4. де Кубертен, П. Олімпійські мемуари. Київ: Олімпійська література, 1997. 180 с.

5. Пиндар В. Оды. Фрагменты. М.: Наука, 1980. 503 с.

6. Столяров В. И. Введение в мир философии спорта и телесности человека. Философия спорта и телесности человека: монография. Кн. 1. М.: Издательство «Университетская книга», 2011. 766 с.

7. Amour K., Dagkas S. Olympismand education: acritical review. Educational Review. 2012. Vol. 64(3). P. 261-264.

8. Binder D. L. Olympic values education: evolution of a pedagogy. Educational Review. 2012. Vol. 64(3). P. 275-302.

9. Georgiadis K. The Implementation of Olympic Education Programs at World Level. Procedia Social and Behavioral Sciences. 2010. Vol. 41. P. 6711-6718.

10. Lenk H. Towards a Philosophical Anthropology of the Olympic Athletes and/as the Achieving Being. IOA. Report of the 22nd Session. Lausanne. 1985. P. 163-177.

11. Lipiec J. Sport, olimpizm, wartosci / pod red. Jozefa Lipca ; aut. Dorota Ambrozy. Krakow : Fall, 1999. 101 p.

12. Makris A, Georgladis K. Athens 2004: Olympiceducation in Greece during the Athens 2004 Olympic Games. Olympic education: an international review. New York: Taylor & Francis, 2017. P. 47-59.

13. Pena E. F., Ramago N., Cerezuela B., Gila G. Spain: Olympic education in Spain as a multi-facet enterprise. Olympic education: an international review . New York: Taylor & Francis, 2017. P. 265-280.

Размещено на Allbest.ru