Проблематика міжкультурного діалогу в працях Цветана Тодорова

Французький філософ болгарського походження Цветан Тодоров (1939-2017) широко відомий у світі завдяки своєму внеску у розвиток теорії культури і, перш за все, завдяки своїм студіям з проблематики діалогу культур, які базувалися на більш ранніх літературознавчих працях вченого. В Україні на початку 2000-х рр. публікувалися переклади вибраних есеїв Ц. Тодорова [1-2], проте після цього інтерес до теоретичних напрацювань дослідника згас і не отримав належного розвитку - наразі, вітчизняні науковці оминають своєю увагою наукову спадщину Тодорова. Пропонована публікація покликана хоча б частково заповнити цю лакуну, актуалізувати та намітити вузлові проблеми теорії діалогу культур, якими займався філософ.

Зацікавленість тематикою діалогу культур у Ц. Тодорова пов'язана з інтересом до творчості радянського літературознавця Михайла Бахтіна, доробок якого Тодоров вважав надзвичайно важливим для світової гуманітаристики, хоча й важким для розуміння та перекладу на європейські мови. Сам французький філософ не був до кінця упевнений, чи йому вдалося зрозуміти ідеї М. Бахтіна [4, IX-XIII]. Окремий розділ своєї монографії про Бахтіна Ц. Тодоров присвятив аналізу категорії «діалогізм», яка була засадничою для теоретичних побудов радянського літературознавця і стала такою для самого Тодорова.

Тодоров вважав, що термін «діалогізм», яким користувався М. Бахтін, є недоречним та недостатньо універсальним. Замість нього вчений вживав дефініцію «інтертекстуальність», яка була запроваджена сучасницею Цветана Тодорова - його співвітчизницею Юлією Кристевою. Концепт «діалогізму» Тодоров вважав прийнятним лише під час розгляду окремих, конкретних випадків інтертекстуальності, які він розумів як будь-які відношення між двома висловами (дискурсами) [4, 60].

Суто літературознавчі та навіть текстологічні висновки М. Бахтіна Тодоров як дослідник та інтерпретатор його творчості актуалізує у контексті сучасної йому теорії культури. Вчений писав, що будь які слова несуть на собі відбиток попереднього використання, так само як і «речі». Теж саме стосується і дискурсів, які вступають у різні форми комунікації між собою, в залежності від того, який дискурс грає роль «сильного», а який «слабкого». Резюмуючи свою інтерпретацію бахтінської категорії «інтертекстуальність», Ц. Тодоров робить висновок про її придатність лише у гуманітарних науках - тобто сферах знання, що так чи інакше пов'язані з текстами [4, 63].

У студії «Михайло Бахтін. Принцип діалогізму» ми бачимо більше Бахтіна, ніж Тодорова - вчений виступає лише у ролі скромного коментатора ідей радянського літературознавця. Абсолютно інша справа з черговою культурознавчою працею Ц. Тодорова - «Завоювання Америки», яка французькою мовою була видана у 1982 році, всього через рік після дослідження вчення Бахтіна. Якщо зацікавлення творчістю М. Бахтіна було відображенням теоретичних пошуків самого Тодорова, то монографія про відкриття Америки була спробою вписати теорію у конкретний кейс зіткнення культур. інакшість культура цивілізація цветан тодоров

У «Завоюванні Америки» французький філософ звертався до категорій інакшості, як однієї з головних у концепції діалогу культур. Вчений одразу підкреслив багатоаспектність та відносність поняття «інший/інакший». Воно може стосуватися будь чого - чоловіків та жінок, багатих та бідних, європейців та тубільців тощо. Відкриття Америки для Тодорова - це зіткнення двох світів, жоден з яких не здогадувався про існування іншого. У контексті своєї тематики вчений знов вводить до обігу термін «діалог», характеризуючи його як спілкування (боротьбу) протилежностей. У діалог вступали завойовник Кортес та ацтекський лідер Монтесума, священник де лас Касас, який виступив проти поневолення індіанців та Сепульведа, який відстоював ідеали конкістадорів і т. п. [5, 3-8].

Теоретизуючи поняття інакшості у контексті спілкування культур, Тодоров зводить його до трьох основних значень, залишаючи, при цьому, простір для проміжних рівнів, симбіозів двох сусідніх:

1. Аксіологічне - інакшість у дихотоміях люблю/не люблю, добре / погане, вищість / нижчість тощо.

2. Праксеологічне на рівнях - підкорення іншого, підкорення іншим, нейтральність.

3. Епістемічне - знаю / не знаю [5, 185].

В останнє десятиліття свого життя ідеї Ц. Тодорова щодо зіткнення культур були популяризовані численними публікаціями збірок філософських есеїв вченого, які відкрили концепцію діалогу культур Тодорова широким масам читаючої публіки. Зокрема, у нарисі «Оцінка культур», дослідник звертався до внутрішнього змісту таких понять як «культура» та «цивілізація», стверджуючи, що у визначення «цивілізації» вже закладена вищість по відношенню до «інших», яких окреслено терміном «варварство». При цьому, термін «культура», за яким приховується визначення всіх форм колективного існування більш нейтральний за змістом і не породжує оціночних суджень [3, 35].

У цьому невеликому тексті ми торкнулися лише верхівки того айсбергу ідей та концепцій, якими сповнена наукова спадщина Цветана Тодорова як теоретика культури, яка ще чекає на свого вдумливого дослідника. Проблема в тому, що концепція міжкультурного діалогу не була оформлена у концентрованому вигляді за життя вченого, адже він віддавав перевагу case study, що не залишали місця для широких теоретичних узагальнень. Лише наприкінці життя Тодоров взявся за «кодифікацію» та популяризацію свого творчого доробку, проте робота ця не була завершена.

Література

2. Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе. К: КМ Академія, 2006. 161 с.

3. Todorov T. La peur des barbares: Au-dela du choc des civilisations. Paris: Groupe Robert Laffont, 2011. 247 p.

4. Todorov T. Mikhail Bakhtin: The Dialogical Principle. Minneapolis-London: University of Minnesota Press, 1984. 134 p.

5. Todorov T. The conquest of America. New York: Harper & Row, 1985. 276 p.

Размещено на Allbest.Ru