Постановка проблеми зла в загальній філософсько-культурологічній парадигмі

Спроба осмислення самого феномену зла в ситуації його гранично наближеній свідомості загрозі. Моральна координата або складова людського просування і орієнтації в реальності. Зло як суттєва характеристика держави в традиції філософського аналізу.

Рубрика Философия
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 17.05.2024
Размер файла 19,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постановка проблеми зла в загальній філософсько-культурологічній парадигмі

Сіверс Валерій

доктор філософських наук

професор кафедри культурології та

міжкультурних комунікацій

Національної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

Проблема появи та відтворення зла відноситься до так званих вічнозелених. Це означає, що її актуальність фактично невмируща, а її вирішення, незважаючи на постійне загострення останньої, не знаходить остаточного завершення в пропонованих філософсько-культурологічних парадигмах. Водночас природничо-наукове знання оголошує цю та подібні їй проблеми такими, що перебувають поза межами його предмету. Відомо, що відкидання чи ігнорування проблем ще ніколи не приводило до їх вирішення, а, навпаки, спричинювало переривання поступовості, тобто, якщо говорити про їх соціальний контекст, відбувався неконтрольований розвиток таких подій, які заводили їх у глухий кут. А саме, коли їх витоки поставали у свідомості як викривлено витлумачені причини ситуації, що склалася, то їх розвиток мав непередбачувані наслідки, незалежно від попередніх прогнозів щодо їх можливого фіналу. Водночас актуальність подальшого умоглядного аналізу цієї проблеми разом з урахуванням соціокультурних та онтологічних чинників її появи вбачаємо необхідною і навіть неминучою з огляду на міркування, що протягом крайнього століття - фактично з часів знакової події, що започатковує саму добу грізного попередження людству про катастрофічні наслідки його збоченого розвитку, а йдеться про Першу світову війну 1914-1918 років - експоненціально накопичує імовірність незворотного для цивілізації фіналу - її знищення. І хоча принцип контингентності, тобто онтологічна незнищенність альтернативного варіанта розвитку подій, або протилежної сторони суперечності, що створює саму критичну ситуацію, теоретично рятує саму іде ю існування життя як такого. Для цивілізаційного руху в цій формі це не відіграє значної ролі, оскільки своїм послідовним вибором на користь зла попередній цивілізаційний поступ прирікає себе, народжений ним ювенальний генетичний посів та духовний доробок попередніх часів, на знищення.

Отже, ідеться про спробу осмислення самого феномену зла в ситуації його гранично наближеній свідомості загрозі. У спробах з'ясувати походження і генезис зла можливими, якщо одразу просунутись до принципу їх генералізації, є два підходи - трансцендентний, що можна поділити на релігійний та метафізичний і природничо-науковий. Про останній уже було зауважено, що його дослідження науковими методами сама наука вбачає неможливим через неспостережність його феноменів. Власне, так само, як і протилежної категорії, якою в цьому випадку в річищі позначення метафізичного підходу може бути названо добро. Але щодо добра тут діє дивний, але від цього не менш значущий у розгляді аргумент. За замовчуванням всі дії сукупної і фактично знеособленої саме в цьому аспекті спільноти науковців фундаментально-теоретичного і практично-природничого спрямування діють під егідою позначення їх як носіїв прогресу й самого добра тією мірою, якою наука у світогляді отримувача результатів її діяльності, назвемо її умовно «громадськістю», асоціюється зі створенням умов найбільш комфортного існування переважної більшості самого людства та все більш масштабного способу використання і споживання обмеженого самими масштабами планети природного ресурсу.

Зрозуміло, що наші міркування, хоч би й подані в оновленій та актуалізованій формі, самі по собі прихильники можуть пояснювати невпинним науковим поступом, небезпеку якого і стверджує цей текст. Але сама постановка проблеми, як і її актуалізація, саме й полягає в тому, щоб сфокусувати увагу на тій онтологічній шпарині, що, залишаючись допоки не знищеною, породжує для пересічної чи то неуважної до неї свідомості, яка не сприймає її серйозно, саму проблему. Диявол, як відомо, - у деталях. І деталь ця повертається у фокус розгляду в спробі привернути увагу до означеної нами теми щодо самої шпарини.

У тезах «Універсальність статусу людськості та онтологічний характер зла», що вийшли в розрізі конференції НАКККІМ в межах проведення щорічних днів науки, попередньо було стверджено і, по можливості, обґрунтовано, що статус зла природно випливає із безсилості гіпотетичного добра, яке, втілюючись недовершено, стає провідником зла, бо привносить його у світ начебто «контрабандним» шляхом. На кшталт Бартівського розуміння способу фінкціонування міфу в мові (Р. Барт, «Міф сьогодні»). Але Р. Барт не виявляє приховане зло такої «операції» оскільки не розглядає її в моральному контексті. Це і є так званий «науковий підхід». Так, він вказує на маніпулятивний характер формування свідомості за допомогою «міфологічної» технології, але не аксіологізує її. Водночас питання саме в цьому. Ключова, у певній парадигмі, моральна координата або складова людського просування і орієнтації в реальності постає в сучасному цивілізаційному поступі як несуттєва та зводиться під домінуванням пулу провідних країн планети, до зручного, часто демагогічного захисту вигідних політичних рішень. Але саме вона, ця координата, точніше нехтування нею, й утворює означену шпарину поширення зла. Для більш ґрунтовного висвітлення та обґрунтування цієї позиції, переконливість якої можна довести в цих тезах, пропонуємо розірвати традицію «пустотного дискурсу», викриттю якого присвячена наша стаття [1].

Зокрема, у згаданих тезах та означеній статті стверджено, що дієвість зла значною мірою визначається безсилістю або немічністю добра в тому, що зерна протистояння його просто замовчуються чи ігноруються під приводом тієї ж «ненауковості» або просто відсутності справжнього дискурсу в гуманітарному полі, зокрема й вітчизняної філософії і культурології. Щодо ж до висновку означеного тексту, то він стисло поданий у фразі, посилання на яку, сподіваємося, дозволено хоча б як суто знакове, а не плагіатне самоцитування: «... ми маємо “пригадати”, що етика наукового поводження з твердженнями не дозволяє нехтувати моральністю як неважливим і незначущим чинником, а перспектива застосування вимог до аналізу ситуації, що складається внаслідок такого твердження (держава-зло), вимагає погодитись з висновком, що й аналіз нацизму, й аналіз націоналізму, а сьогодні вже і розгортання державної машини тоталітарного рашизму (курсив -- В.С.) буде не тільки неповним, а й принципово хибним без відповіді на запитання: “а як було враховано антиморальну сутність держави при прийнятті та докладному історичному аналізові її проєкцій?” Тобто проявів у тих історичних формах держави і нації, які реалізовували себе як зло у своєму розгортанні. Адже саме цей чинник аж ніяк не відобразився у дослідженнях, саме тому, що як фундаментально-аксіологічний він має або “непомітно” відкидатись за замовчуванням, або висвічуватись у засадах будь-якого матеріалу як методологічний принцип, що проводиться у всьому матеріалі, й у кожній тезі, і позиції виявляє свій вплив як сила тяжіння, що дозволяє людині ходити по Землі. Саме тому спробуємо узгодити положення про неминучість появи держави в народів, які (положення) взагалі претендують на оцінку їхнього стану чи то як єдиного етносу, чи то нації і, всі як такі, що виділені за цією ознакою -- мають підпадати під дію закону Всесвітнього тяжіння (для соціуму), тобто створення держави, яку згідно з наведеним вище аналізованим матеріалом з урахуванням думки Шеллінга, що нації об'єднує мова і міфологія. У результаті досить очевидної, хоча й суто умоглядної операції виходить, що зло як суттєва характеристика держави в традиції філософсько-культурологічного (політологічного, соціально-філософського, широко зрозумілого економічного тощо) аналізу прийнято нівелювати до необхідної умови існування самого соціуму, який рухається, тобто існує за рахунок суперечностей [1, 121-122]». Саме цей аспект зла вже як прикладна проблема може слугувати продовженням дослідження цієї теми.

Література

зло філософський феномен

1. Сіверс В.А. Невдоволення державою як супутній феномен смислової пустотності дискурсу культури. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2019. № 2. С. 117-122.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.