Духовність особистості у світлі знання, риторичних образів часу та опанування власного майбутнього. Частина II. Ораторика - конфліктний світ державної влади - світ промов і проблем

1) «явне ^ приховане (потаєне)»;

2) «відоме ^ невідоме»;

3) «зрозуміле ^ незрозуміле»;

4) «існуюче ^ неіснуюче»;

5) «існуюче ^ нове (таке, що раніше не існувало і не існує нині)».

Залишається лише підставити в цю конструкцію відому від часів знаменитих Арістотелевих категорій і неодноразово використовувану в античному культурному просторі від його ж «Риторики» до риторичного доробку Цицерона чи Квінтілліана, сказати б, «поліцейську хроніку» сутнісно орієнтованих запитань. Шість таких запитань добре відомі всім зі шкільного синтаксису. Пор.:

1) «хто?» / «що?»: в риториці це так званий топ «від особи» Хто б міг / не міг бути суб'єктом діяльності, або дієвцем?;

2) «чому?»: в риториці це так званий топ «від причини» Що могло б /не могло спонукати дієвця до дії: інтерес, нерозуміння, необхідність довести власну точку зору, недостатність знань (взагалі - ресурсів), потреба, бажання etc.?;

3) «де?»: в риториці це так званий топ «від місця дії» Де саме могла чи мала б / не мала розгортатися така діяльність?;

4) «коли?»: в риториці це так званий топ «від місця» Коли могла чи мала б / не мала виникнути / розпочатися така діяльність?;

5) «який?»: в риториці це так званий топ «від образу дії» В якій формі могла чи мала б / не мала здійснюватися така діяльність?;

6) «як?»: в риториці це так званий топ «від способу / засобів дії» У який спосіб / на яких умовах / за яких умов могла чи мала б / не мала здійснюватися така діяльність?;

Якщо ми надалі об'єднаємо ці два списки, ми отримаємо насичений смислом практичний запитальник - посібник із проблематизації життя. Варто при цьому звернути увагу, що зафіксовані вище запитання можуть стосуватися як одного, так й іншого парного члена в першому списку.

Наперед окремо зазначимо також, що сама проблематизація зазвичай реалізується в режимі, який вельми нагадую відомі риториці засоби активного слухання. Актуальними в цьому сенсі тут виявляються такі з них:

1) вияв зацікавленості ('хто б це міг бути?'; 'що б це могло бути?'; 'чому, де, коли, в якій формі, в який спосіб дещо могло б статися?);

2) з'ясування, уточнення, перепитування ('[отже, мається на увазі, що] хтось дещо вчинив?'; 'щось мало місце - з якої причини, де, коли, в якій формі, в який спосіб/за яких умов?');

3) вирізнення думки ('чи правильно я розумію, що хтось дещо вчинив?; щось мало місце - з якої причини, де, коли, в якій формі, в який спосіб/за яких умов чи обставин?');

4) підбиття підсумків ('отже, чи насправді ми маємо, що хтось дещо вчинив?; щось мало місце - з якої причини, де, коли, в якій формі, в який спосіб/за яких умов чи обставин?').

Зважаючи на попереднє зауваження, я продемонструю надалі отриманий результат на прикладі пари «явне ^ приховане». Ця демонстрація матиме модельний, або зразковий, характер по відношенню до інших чотирьох пар. Почнімо з першого члена пари, який, нагадаю, розглядатиметься тут з позиції «сьогодення на тлі майбутнього», тобто з позиції аналітика. [Це він відповідає в проекті за проблематизацію наявного стану справ, тим самим наче заглядаючи «за обрії факту».] При цьому саме сьогодення виявляється своєрідним підсумовуванням звичного стану справ, тобто минулого досвіду й минулого знання. Але - повторю: на тлі майбуття.

Проблематизація «явного»:

1) Хто виявив дещо з того, що нині є наявним, у процесі певної діяльності? / Що з того, що нині є наявним, було виявлено в процесі відповідної діяльності?

2) Чому дещо було виявлено і нині є наявним / чи могло це взагалі статися через певну діяльність / з тієї причини?

3) Де саме сталося / чи взагалі мало місце дещо, що було виявлено і нині є наявним?

4) Коли насправді сталося / чи взагалі сталося дещо, що було виявлено і нині є наявним?

5) В якій формі насправді виявило себе дещо, що було виявлено і нині є наявним?

6) В який спосіб/яким інструментарієм/за яких умов насправді виявило себе/було виявлено дещо, що нині є наявним?

Як бачимо, в цьому випадку запитання постають від сьогодення до минулого, хоча при цьому саме це сьогодення вже обтяжене майбуттям. В іншому разі, нагадаю, сьогодення сприймає минуле як звичний, стереотипний, «нормальний» стан справ, до якого взагалі немає запитань. Натомість варто лише цілком перефокусувати сьогодення, розглядаючи його виключно на тлі майбуття, яке має бути ознаменоване в ньому (чим? - самою можливістю вирішення проблеми!) - і ми побачимо зовсім іншу картину.

Отож, продовжимо вдивлятися в нашу пару «явне ^ приховане (потаєне)» очима аналітика, перемкнувши наше «око розуму», як обмовився б тут середньовічний містик Гуго Сен-Вікторський, на другий її член в модальностях імовірності (отже, лише правдоподібності) або можливості.

Проблематизація «прихованого»:

1) Хто бачить в дечому з того, що нині є наявним, якусь загадку чи таємницю? / Що з того, що нині є наявним, насправді виглядає/може виглядати загадковим чи таємничим?

2) Чому дещо з того, що було виявлено і нині є наявним, залишає / зараз викликає/може викликати запитання?

3) Де в цьому дечому/до цього дечого, що було виявлено і нині є наявним, виникають/можуть виникати запитання?

4) Коли в цьому дечому / до цього дечого, що було виявлено і нині є наявним, виникають / можуть виникати запитання?

5) В якій формі в цьому дечому/до цього дечого, що було виявлено і нині є наявним, постають/можуть постати запитання?

6) В який спосіб/яким інструментарієм/за яких умов у цьому дечому/до цього дечого, що було виявлено і нині є наявним, виникають/можуть виникати запитання?

Таким чином, на підставі аналізу дванадцяти можливих позицій ми щойно отримали і зафіксували для нашої першої пари (= першого напряму проблематизації) принаймні дванадцять проблем Ми говоримо тут «принаймні», оскільки насправді ці позиції можуть бути подвоєні, зважаючи на дві задіяні модальності - ймовірність і можливість.. Помноживши їх на чотири позиції, що залишилися, і додавши результат до цих дванадцяти, маємо принаймні шістдесят проблем, що потребують точного бачення, ретельного осмислення і вдалого розв'язання. Власне - дослідження.

Очевидно, що на позицію самого проблематизованого в такий спосіб «дещо» в цьому просторі проблематизації можна помістити принципово будь-що, тематизоване «ловцем майбуття» в його проєктних цілях, - від парасольки, як колись обмовився Х. Кортасар, до швацької машинки чи питань перенесення власного виробництва чипів до Глобального Півдня - й навпаки, зміни політичної системи або теми магістер ського дипломного дослідження. І тут є сенс лише констатувати, що нинішня університетська освіта досі «не бачить питання», випускаючи зі стін університетів інтелектуалів, які не вміють тематизувати, актуалізувати (= авторизувати) і проблематизувати життя, та ще й правильно спілкуючись при реалізації цих мисленнєвих операцій націленою на майбутнє «мовою мети».

Утім, на цьому «кроці» ми опиняємося віч -на-віч із новою й цілком самостійною questione, яку риторика теж воліє й уміє спеціально розглядати в аспекті часу.

Справа ось у чому: отримавши цілу низку проблем, ми поки що не надто розуміємо, що це насправді за проблеми, чим вони відрізняються між собою, а відтак - як їх узагалі вирішувати. Тому на черзі в нас завершальна риторична класифікація проблем в їхніх специфічних часових образах і з огляду на прототипічні (стандартні) складники комунікативного акту. Тільки зараз ми можемо говорити про це по суті, відтворюючи відповідну класифікаційну конструкцію за допомогою адекватного їй інструментарію Із приводу риторичної класифікації проблем див. статтю автора «Між царством необхідності і царством імовірності: наради, рішення, процедури» (Сватко, 2012, с. 17-19). Див. також примітну статтю М. Л. Гаспарова, присвячену античній риториці як системі (Гаспаров, 1991, с. 27-59). Зазначу, що сам Гаспаров тут користується відомим і популярним до сьогодні описом зводу античної риторики, представленим у матеріалах німецького філолога-романіста Г. Лаусберга (Lausberg, 1990), який, до речі, в цьому питанні сам орієнтується на Цицерона - див. хоча б у (Cicero, 1967, p. 274-280 [П xxv 105 - xxvi ііз], 1977, 86-99 [Ш xxviii 109 - xxx 119]])..

Оскільки раніше мені вже доводилося відтворювати цю класифікацію (Сватко, 2012), я обмежуся далі самою лише загальною таблицею риторичної класифікації проблем («питань»), додавши до неї необхідний коментар. При цьому через чималий обсяг цієї двочастинної статті доведеться відмовитися від демонстрації важливої складової цієї побудови й одночасно справжньої окраси античного риторичного канону - чудового вчення про «питання»-«статуси» Лат. status, statis - букв. 'постава борця, який приготувався до боротьби'. У класичній риториці статуси позначали чотири рівні мисленєво-мовленнєвої оборони при захисті в судах., пов'язаного з необхідністю:

1) установити саму наявність певним чином зрозумілого факту: статус встановлення (= coniecturalis);

2) визначити справжній смисл факту: статус визначення (= finitionis);

3) оцінити саме так зрозумілий факт: статус оцінки (= qualitatis);

4) оцінити самих оцінювачів: статус відхилення (= translationis, praescriptionis).

Саме на підставі цих «статусів» остаточно визначався предмет мовлення. Самі ж вони впорядковувалися у загальній класифікації проблем за характером ідеологічних (мисленнєвих) операцій над їхнім змістом. Утім, це ми залишимо до нової слушної нагоди. Пропонована ж далі побудова із зазначеним обмеженням має такий вигляд (табл. 1).

Т аблиця 1

Риторична класифікація проблем («питань»)

Класифікатори проблем	Типи проблем («питань»)	Ідентифікатори (маркери) проблем
1	2	3
I.	Адресант (= мовець)	I: За ставленням до знання (11 - 12):
		I.I.	Загальнодоступні	не потребують спеціальних фахових знань
		I.2.	Спеціальні	потребують спеціальних фахових знань
II.	Адресат (= аудиторія)	II: За інтенціями (II.1 - II.3):
		II.1.	Прийняття рішення	затребуваний вид красномовства	предмет дорадчого красномовства
				час, в якому «прописано» проблему	майбутній (бажаний) стан справ
				інструмент дослідження проблем	Аналогія (= аргументація через приклади)
				шкала поділу фактів / учинків?	корисні ^ шкідливі (за відповідністю / невідповідністю меті діяльності)
		II.2.	Отримання інформації	затребуваний вид красномовства	предмет урочистого (= епідейктичного) Красномовства
				час, в якому «прописано» проблему	теперішній (наявний) стан справ
				інструмент дослідження проблем	Накопичення подробиць (= ампліфікація)
				шкала поділу фактів / учинків	добрі ^ погані (за відповідністю / невідповідністю нормі)
		II.3.	Винесення оцінки	затребуваний вид красномовства	предмет судового красномовства
				час, в якому «прописано» проблему	минулий (звичний) стан справ
				інструмент дослідження проблем	логіка (= аргументація через докази)
				шкала поділу фактів / учинків	справедливі ^ несправедливі (за рівністю / нерівністю у виконанні належного)
III.	Предмет мовлення (- тема): інструмент правильного оформлення імплікованої теми тексту - заголовка	III.1: За ступенем складності (Ш.1.1 - III. 1.3):
		Ш.1.1	Прості	один предмет висловлення / факт / учинок
		III.1.2	Складені	два суміжні предмети висловлення
		III.1.3	Порівняльні	два предмети висловлення в ситуації вибору
		III.2: За ступенем конкретності (Ш.2.1 - Ш.2.2):
		Ш.2.1	Абстрактні (= власне «питання»)	а) теоретичні	для філософів: щодо існування / природи речей (- визначення)
				б) практичні	для ораторів: щодо принципів (- етична оцінка)
		III.2.2	Конкретні (справи»)	щодо конкретних фактів, учинків і / або місця, часу, учасників події

Необхідний покроковий коментар до Таблиці I:

1. Як неважко зрозуміти, в основі наведеної класифікації - і це чомусь не завжди береться до уваги дослідниками - лежить, між тим, чіткий критерій поділу риторичного матеріалу. Це прототипічна структура комунікативного акту, якою ми вже скористалися на початку цього розділу. З огляду на неї всі проблеми в риториці класифікуються за трьома позиціями:

а) по відношенню до адресанта (загальнодоступні/спеціальні);

б) по відношенню до адресата (отримання інформації/прийняття рішення/винесення оцінки);

в) по відношенню до теми повідомлення (за ступенем складності та ступенем конкретності, а також відсутня тут позиція «за змістом» Див. вище надані автором із цього приводу необхідні пояснення.).

2. Щодо першої класифікаційної позиції варто розуміти, що запропонований там поділ «питань» врешті визначається за обсягом і характером пресупозиційного фонду мовця (= фонд його попередніх знань). На це, своєю чергою, прямо впливає рівень і характер отриманої ним освіти, власне - його освітній ценз.

Саме він забезпечую нашому адресанту належний «горизонт бачення» - і це добре пояснює наріжну проблему проблемних районів багатьох європейських столиць і великих міст у США. Найчастіше їхні представники просто не мають шансів потрапити зі своїх шкіл/коледжів/гімназій до тих університетів, які передусім й забезпечують звичне «кругообертання еліт». У нинішній моделі життя ця проблема, здається, не має вдалого вирішення в режимі «освіта для всіх» Характерно, що однойменний глобальний проєкт ЮНЕСКО мирно «здувся» 2015 р..

[«Чорнариторика»у виконанні блогерів, які оспівують неважливість для сьогодення високого освітнього цензу, лише сприяє розподілу людства на «расу керівників (проєкту)» і «расу виконавців», залишаючи всім, хто опинився «за бортом» якісної освіти у престижних освітніх закладах, сумний вибір між охороною й обслугою для перших чи других. Сама ж вища освіта, між тим, все більше скидається на предмет розкоші. ]

3. Друга класифікаційна позиція знову зводить нас із проблемою часу- і ми бачимо те, що можна назвати часовими образами проблем. Окрім самої орієнтації в часі ці образи «промальовуються» за допомогою ще трьох інструментів проблематизації, а саме: а) затребуваного виду красномовства, б) мисленнєвого інструмента дослідження проблем Минуле (= те, що вже відбулося) випробовується логічною аргументацію через доказ, теперішнє (= те, що відбувається цієї миті) - через накопичення звітних подробиць, а майбутнє (= те, чого ще нема) - через символічну аналогію з минулим як єдину можливість раціоналізувати наше висловлення про «відсутнє». і в) шкали поділу фактів / учинків Звідси - важливий практичний висновок: проблематизовані в часі факти/вчинки оцінюють за різною смисловою шкалою. Сьогодення є гожим/негожим, але для нього не є релевантними справедливість чи корисність. Так само минуле є справедливим/несправедливим. [Закон однаковий для всіх, хоча це по-різному відбивається на кожному: ми маємо бути рівними щодо належного, проте нерівні в усьому іншому.] Але саме по собі це минуле не обов'язково актуалізоване щодо благості чи корисності. Нарешті майбутнє визначається корисністю з огляду на пропоновані ним цілі, проте корисність сама по собі нічого не проказує нам щодо справедливості чи блага останніх.. В цілому ж комунікація щодо адресата resp. аудиторії реалізується потрійно. Пор.:

а) комунікація з приводу прийняття рішення щодо майбутнього, коли це рішення поділяє факти/вчинки на корисні/шкідливі на підставі їхньої відповідності меті діяльності Цей поділ, як зазначалося вище, не збігається з поділами у двох суміжних класах проблем: рішення корисне не є автоматично рішенням благим чи справедливим. Корисне для одного з комунікантів зовсім не обов'язково є корисним для інших. Тому морально-етична оцінка рішень із приводу майбутнього може/має бути предметом спеціальної процедури - сама по собі вона не передбачена цієї класифікаційною позицією. Конфлікти на цій підставі виникають через непорозуміння: звинувачуючи партнерів у лукавості чи нещирості, ми часом не розуміємо, що вони просто чесно переслідують свою мету, дбаючи про власну користь. Так виглядають риторичні стосунки з майбуттям. І так виникає розуміння важливості великої спільної мети, що на відміну від мети індивідуальної/групової веде громадян не до конфліктів, а до суспільного миру.;

б) комунікація з приводу отримання поточної, «сьогоднішньої», інформації, що поділяє факти/вчинки на добрі/погані на підставі їхньої відповідності нормі Тут варто пам'ятати, що, вирішуючи питання про відповідність наших дій чинним нормам, ми ведемо мову не про мету діяльності, а про її законні підстави/границі.;

в) комунікація з приводу винесення оцінки щодо минулого, або звичного, стану справ, що поділяє факти/вчинки на справедливі/ несправедливі на підставі рівності/нерівності у дотриманні/виконанні належного Випробування рівністю, ісютгт1, витримують не всі - ми пам'ятаємо причину «гніву Ахілла» з приводу Агамемнона, який запрагнув чужої частки, в першій пісні Гомерової «Іліади». Мені вже доводилося у зв'язку з цим згадувати Плутарха-Херонейця (Сватко, 2016, с. 15), який через тисячоліття після тих подій у другій книзі своїх знаменитих «Застільних бесід» вклав у вуста одного з учасників дружнього «симпозіону», Ламірія, такі слова: “'АЛЛ' олои то iSiov єотір, алоЛЛитаї то Koivov” - Але, де своє (власна вигода, інтерес: Ю. С.), [там] втрачається (навіть так: гине: Ю. С.) спільність, звісно, коли насправді [у своєму] нема рівності» (ПЛоитархо^, 1969, р. 192 щ х, 644c)]. Оцінімо хист автора, якому вдалося тут поєднати і справедливість, і користь..

4. Що стосується третьої класифікаційної позиції, де, серед іншого, передбачено розподіл проблем відповідно до теми повідомлення, варто звернути увагу на одну власне риторичну подробицю. Поділяючи і формулюючи проблеми за ступенем складності, ми повинні пам'ятати: звертаючись до співрозмовника зі складеною проблемою, що передбачає два суміжні предмети висловлення, ми даємо йому чудовий шанс самотужки визначати черговість проблем або обирати саме ту проблему, яку йому - не нам! - зручніше висвітлювати/вирішувати.

5. Нарешті, стосовно другого розподілу проблем на третій класифікаційній позиції, а саме розподілу за ступенем конкретності, не можна не відзначити принципову можливість демагогічно «забазікати» будь яку конкретну проблему-«справу» з приводу особистої відповідальності, генералізувавши її до статусу абстрактного «питання» з приводу несправедливого /трагічного облаштування всесвіту.

На завершення розгляду великої проблеми «проблем» зазначу.

Неосяжний і складний світ проблем є світом, де особистість постійно повинна вирішувати насправді одне й те ж завдання. Я назву його «завданням із приводу апроксимації» resp. скороченням знаттєвої дистанції - дистанції між знанням і безліччю його ймовірних чи можливих особистісних образів-розумінь. Гранична мета тут - омріяна зустріч зі знанням, віднаходження в ньому себе, власної справжності. В цьому сенсі проблемне поле буття - це поле неперервної особистісної освіти. Тієї освіти, в якій гартується людська духовність. Тож наше вміння бачити, правильно формулювати і вирішувати проблеми, не боячись помилок, що самі по собі лише підтверджують: знання є, а зустріч із ним у принципі можлива, - виявляється важливою складовою нашого духовного зростання.



Епілог

...у empezd descifrar el instante que estaba viviendo... como si se estuviera viendo en un espejo hablado «...і почав розшифровувати ту мить, в якій [тоді] проживав... так, наче задивився б у балакуче дзеркало...» (Г. Г. Маркес. Сто років самоти)..

(Marquez, 2022, p. 283)

Так у цілому виглядають реалізовані в часі риторичні образи окремих значущих моментів людської діяльності та самих дієвців -інтелектуалів в їхньому духовному облаштуванні.

Розподілені в рамках проєкту як імовірної знаттєвої схеми майбутнього, вони по-різному мислять таке майбуття, по- різному мовлять про нього і вирішують при цьому цілком різні проблеми.

В яких саме напрямах мислять, якими саме формулами мовлять, і в який саме спосіб вирішують? Але найперше: хто і як усім цим має керувати?

[Керувати - і тим самим здійснювати владні повноваження щодо оволодіння майбутнім у цьому наскрізь проєктному, тобто оберненому до майбуття, світі «сервісів-послуг». У тому сервісному просторі життя, де людина перетворюється, сказати б, на «товаризовану» особистість - споживача. Простіше кажучи, у глобалізованому ще попереднім, двадцятим століттям світі ринку і його маркетингових стратегій та мрій.}

Здається, попередньо намальована нами в насичених змістом образах загальна «картинка» людської діяльності з оволодіння майбуттям І врешті - діяльності щодо його реального привласнення. була б недостатньо актуальною, якби ми не наклали її на реалії цього, сучасного нам світу. Того світу, що сам, утративши з певних онтологічних причин, оприлюднених у першій частині цієї статті, часовий вимір сьогодення, активно переписує минуле і принципово обернений у майбутнє (Сватко, 2013а, с. 5).

І того світу, де реалізація владних повноважень і розв'язання окреслених мною проблем відбувається передусім у рамках ринково - споживацьких стосунків (Сватко, 2015а) і саме на тлі проєктної діяльності.

Але залишимо цей пригодницький сюжет на завтра: кожному проєкту - свій майбутній час.



Література

1. Гаспаров М. Л. Античная риторика как система. Античная поэтика. Риторическая теория и литературная практика, 1991. Москва: Наука. С. 27-59.

2. Колыбина Н. В. Глаголы результативного мыслительного поиска в современном русском языке (Кандидатская диссертация), 1995. Киев: рукопись.

3. Лосев А. Ф. Самое само. В А. Ф. Лосев, Миф - Число - Сущность, 1994. Москва: Мысль. С. 299-526.

4. Рождественский Ю. В. Введение в культуроведение, 1996. Москва: ЧеРо.

5. Рождественский Ю. В. Теория риторики, 1999. Москва: Добросвет.

6. Сватко Ю. І. Європейський Світ Людини: його максими і конфлікти. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика, 2006. Київ: Товариство конфліктологів України, №5, С. 74-80.

7. Сватко Ю. І. Per aspera ad pacis, або Конфлікти в галузі державного мовлення і державного управління очима класичної риторики. Філософія людського спілкування: Філософія, психологія, соціальна комунікація, 2009. №9. Харків: ХНТУСГ ім. Петра Василенка. С. 76-8.

8. Сватко Ю. І. Між царством необхідності і царством імовірності: наради, рішення, процедури. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 2012. №128, 16-21.

9. Сватко Ю. І. «Кінець прекрасної епохи», або Час зміни «картинки»? Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 2013a. №141, 3-12.

10. Сватко Ю. І. Конфлікт як предмет знання. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 2013b. №149, 3-9.

11. Сватко Ю. І. Народження риторики з духу філософії, або Деякі наслідки античного філософування «з людським обличчям». Маґістеріум, 2014а. №55, 315.

12. Сватко Ю. І. Рівні конфлікту та рівні обману, або Справа про «інформаційний маскарад» (студії з практичного майданознавства). Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 2014b. №162, 3-16.

13. Сватко Ю. І. Міф про кредит у світлі тексту про кредит, або Вправа з прикладної філософії-2. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 2015а. №167, 22-30.

14. Сватко Ю. І. Онтоепістемологія конфлікту як складова конфліктологічної експертизи: індикатори, мова, рішення (За лаштунками інформаційного маскараду). Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 2015b. №175, 3-21.

15. Сватко Ю. І. «Гнів, богине, услав Ахіллеса, Пелеєва сина», або Вступ до онтоепістемологічної експертизи одного «гнівного» конфлікту. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 2016. №188, 317.

16. Сватко Ю. І. Духовна безпека особистості в епоху «пост-»: її кордони і вороги. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. Збірник наукових праць, 2017а. №3 (78)-1, 223-259.

17. Сватко Ю. І. Конфлікт у дзеркалі лінгвоонтоепістемологічної експертизи: за лаштунками «брані» між Ахіллом і Агамемноном, або Слово після Вступу. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота, 2017b. №199, 3-30.

18. Сватко Ю. І. Фрагментарій «Великої Гри» для XXI століття: фрагмент I «Гра про мігранта-аноніма». Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 2017с. №192, 17-21.

19. Шаталова Н. И. Технология разработки и внедрения организационной культуры. В Н. И. Шаталова, Организационная культура, 2006. Москва: Издательство «Экзамен». С. 350-388.

20. Aristoteles. Retorica. In Obras de Aristoteles. Retorica. Mexico: Universidad Nacional Autonoma de Mexico, 2002.

21. Aristoteles. Politica. Mexico: Universidad Nacional Autonoma de Mexico, 2018.

22. Cicero. M. Tulli Ciceronis ad quintum fratrem dialogi tres De oratore. In Cicero De oratore in two volumes. Books I, II (Vol. III (I)). Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press; London: William Heinemann Ltd, 1967. Pp. 2-479.

23. Cicero. M. Tulli Ciceronis ad quintum fratrem dialogi tres De oratore. In Cicero De oratore in two volumes. Book III (Vol. IV). London: William Heinemann Ltd; Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1977. Pp. 1 -185.

24. Cortazar, J. Los premios. 1960. URL: http://www.ebookelo.com/ebook/2866/los- premios (дата звернення: 10.07.2023)

25. Lausberg, H. Handbuch der literarischen Rhetorik: Eine Grundlegung der Literaturwissenschaft. Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 1990.

26. Marquez, G. G. Cien anos de soledad, 2022. URL: https://archive.Org/details/CienAnosDeSoledadGabrielGarciaMarquez_201809/page/n 7/mode/2up (дата звернення: 10.07.2023).

27. ПЛатыи. ПОЛІТІКО2. In Platonis opera, ed. Ioannes Burnet. OXONII: E Typographeo Clarendoniano, 1903. V, I. P. 257-311.

28. ПЛоитархо$. SYMnOUAKQN. ВІВЛІОІХІ AEYTEPON. ПРОВАНМА. PoTEpov оі паХаюі PeXtiov euoiouv прод цЕріба$ f| оі vOv Ёк koivoO 5eihvoOvte$. In nXouTapxog. Plutarch's Moralia in sixteen volumes. Cambridge, Massachusetts : Harvard University Press ; London : William Heinemann. 1969. V. VIII. Pp. 182-195.

29. Strauss, W., Howe, N. The Fourth Turning an American Prophecy. New York: Broasdway Books, 1997.



References

1. Gasparov, M. L. (1991). Antichnaja ritorika kak sistema [Ancient Rhetoric as a System]. Antichnajpojetika. Ritoricheskaja teorija i literaturnajapraktika [Rhetorical Theory and Literary Practice. Moskva: http://LeLibros.org/. S. 27-59 (rus).

2. Kolybina, N. V. (1995). Glagoly rezultativnogo myslitelnogo poiska v sovremennov russkom jazyke (Kandidatskaja dissertatsija) [Verbs of Effective Mental Search in Modern Russian (PhD Thesis)]. Kiev: rukopis (rus).

3. Losev, А. F. (1994). Samoe samo [Selfness Itself]. In А. F. Losev, Mif - Chislo - Sushchnost. Moskva: Mysl. S. 299-526 (rus).

4. Rozhdestvensky, Yu. V. (1996). Vvedeniie v kulturovedeniie [Introduction to Cultural Studies]. Moskva: CheRo (rus).

5. Rozhdestvensky, Yu. V. (1999). Teoriia ritoriki [Theory of Rhetoric]. Moskva: Dobrosvet (rus).

6. Svatko, Yu. I. (2006). Yevropeiskyi Svit Liudyny: yoho maksymy i konflikty [European Human World: its Maxims and Conflicts]. konfliktolohichna ekspertyza: teoriia i metodyka. Kyiv: Tovarystvo konfliktologiv Ukrainy, 5, 74-80 (ukr).

7. Svatko, Yu. I. (2009). Per aspera ad pacis, abo Konflikty v haluzi derzhavnogo movlennia i derzhavnogo uplavlinnia ochyma klasychnoi rytoryky [Per aspera ad pacis, or Conflicts in the field of Public Communication and Public Administration from the Point of View of Classical Rhetoric]. Filosofiia ludskogo spilkuvannia: Filosofiia, psyhologiia, sotsialna komunikatsia, 9, 76-88. Kharkiv: KhNTUSH im. Petra Vasylenka (ukr).

8. Svatko, Yu. I. (2012). Mizh tsarstvom neobhidnosti i tsarstvom imovirnosti: narady, rishennia, protsedury [Between the Realm of Necessity and the Realm of Probability: Meetings, Resolutions, Procedures]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 128, 16-21 (ukr).

9. Svatko, Yu. I. (2013a). “Kinets prekrasnoii epokhy”, abo Chas zminy “kartynky”? [“The End of a Beautiful Era”, or The Time to Change “the View”?]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 141, 3-12 (ukr).

10. Svatko, Yu. I. (2013b). Konflikt yak predmet znannia [Conflict as a subject matter of Knowledge]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 149, 3-9 (ukr).

11. Svatko, Yu. I. (2014а). Narodzhennia rytoryky z duhu filosofii, abo Deiaki naslidky antychnogo filosofuvannia «z liudskym oblychchiam» [The Birth of Rhetoric out of the Spirit of Philosophy, or Some Consequences of Classical Philosophizing «with a Human Face»]. Mahisterium, 55, 3-15 (ukr).

12. Svatko, Yu. I. (2014b). Rivni kofliktu ta rivni obmanu, abo Sprava pro «informatsiinyi maskarad (studii z praktychnoho maidanoznavstva) [Levels of Conflict and Levels of Deception, or A Case of «Information Masquerade» (Applied 'Maidan-o-logy' Studies)]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 162, 3-16 (ukr).

13. Svatko, Yu. I. (2015a). Mif pro kredyt u svitli tekstu pro kredyt, abo Vprava z prykladnoii filosofii-2 [The Myth of Credit in the Light of Text on Credit, or An Exercise in Appled Philosophy-2]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 167, 22-30 (ukr).

14. Svatko, Yu. I. (2015b). Ontoepistemolohiia konfliktu yak skladova konfliktolohichnoi ekspertyzy: indykatory, mova, rishennia (Za lashtunkamy informatsiinoho maskaradu) [Ontoepistemology of Conflict as Part of Conflictological Expertise: Indicators, Language, Resolutions (Behind the Scenes of Information Masquerade)]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 175, 3-21 (ukr).

15. Svatko, Yu. I. (2016). “Hniv, bogyne, uslav Akhillesa, Peleieva syna”, abo Vstup do ontoepistemolohichnoi ekspertyzy odnogo “hnivnoho” konfliktu [Sing, O Goddess, the Anger of Achilles Son of Peleus, or Introduction to Ontoepistemological Expert Study of One “Angry” Conflict]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 188, 3-17 (ukr).

16. Svatko, Yu. I. (2017a). Dukhovna bezpeka osobystosti v epokhu “post-”: yii kordony i vorohy [Spiritual Security of Personality in the Age of “the Post-”: its Bounds and Foes]. Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka . Zbirnyk naukovykh prats, 3 (78)-1, 223-259 (ukr).

17. Svatko, Yu. I. (2017b). Konflikt u dzerkali linhvoontoepistemolohichnoi ekspertyzy: za lashtunkamy “brani” mizh Akhillom I Ahamemnonom, abo Slovo pislia vstupu [Conflict in the Kightof Integrated Linguistic, Ontological, and Epistemological Expertise: the Backstage of 'Quarrel' between Achilles and Agamemnon, or A Postface Following the Introduction]. Naukovi zapysky NaUKMA. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota, 199, 3-30 (ukr).

18. Svatko, Yu. I. (2017c). Frahmentarii “Belykoi Hry” dlia XXI stolittia: frahment I “Hra pro mihranta-anonima” [Fragmentarium of “the Big Game” for the XXI c.: the Fragment I “The Game on Anonymous Migrant”]. Naukovi zapysky NaUKMA. Filosofiia ta relihiieznavstvo, 192, 17-21 (ukr).

19. Shatalova N. I. (2006). 3.4. Tehnologija razrabotki i vnedrenija organizatsionnoj kultury [Technology for the Development and Implementation of Organizational Culture]. Organizatsionnaja kultura. Moskva: Izdatelstvo «Jekzamen». S. 350-388 (rus).

20. Aristoteles (2002). Retorica. In Obras de Aristoteles. Retorica. Mexico: Universidad Nacional Autonoma de Mexico (spa and AG).

21. Aristoteles (2018). Politica. Mexico: Universidad Nacional Autonoma de Mexico (spa and AG).

22. Cicero (1967). M. Tulli Ciceronis ad quintum fratrem dialogi tres De oratore. In Cicero De oratore in two volumes. Books I, II (Vol. III (I)). Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press; London: William Heinemann Ltd. Pp. 2-479 (lat).

23. Cicero (1977). M. Tulli Ciceronis ad quintum fratrem dialogi tres De oratore. In Cicero De oratore in two volumes. Book III (Vol. IV). London: William Heinemann Ltd; Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. Pp. 1-185 (eng and lat).

24. Cortazar, J. (1960). Los premios. Retrieved from:

http://www.ebookelo.com/ebook/2866/los-premios (date of appeal: 10.07.2023) (spa).

25. ПЛатыи (1903). ПОЛІТІКО2. In Platonis opera, ed. Ioannes Burnet. OXONII: E Typographeo Clarendoniano, V, I. P. 257-311 (eng and AG).

26. ПЛоитархо$ (1969). Хумпохіакоіхі. вівліоіхі aeytepon. прованма. PoTEpov оі лаЛаю'і PeXtiov euoiouv лро$ ЦЕрі5а$ f| оі vOv Ёк koivoO 8eiuvoovte$. In ПХоитархо$. Plutarch's Moralia in sixteen volumes. Cambridge, Massachusetts : Harvard University Press ; London : William Heinemann. V. VIII. P. 182-195 (eng and AG).

27. Lausberg, H. (1990). Handbuch der literarischen Rhetorik: Eine Grundlegung der Literaturwissenschaft. Stuttgart: Franz Steiner Verlag (ger).

28. Marquez, G. G. Cien anos de soledad. Retrieved from: https://archive.org/details/CienAnosDeSoledadGabrielGarciaMarquez_201809/page/n 7/mode/2up (date of appeal: 10.07.2023) (spa).

29. Strauss, W., Howe, N. (1997). The Fourth Turning an American Prophecy. New York: Broasdway Books (eng).



Abstract

Spirituality of personality in the light of knowledge, rhetorical images of the time, and mastering one's own future. Part II. Education - state - governance -world of projects

Yu. Svatko

The article is the second of two parts of a new original study devoted to the problem of spirituality in its philosophical, educational, communicative, rhetorical, and governance dimensions. It continues the author's two-decade-long series of publications on issues of spirituality, education, communicative principles of governance and power, as well as on rhetorical classification of speeches and problems.

A stress is placed on the proper rhetorical principles of the distribution of state power, fundamental conflicts in the field of state governance and appropriate methods of peaceful communication with the authorities, and at the same time on their educational and spiritual dimensions. Taking into account and against the background of the outlined problems, an analysis of the main problem areas of thinking and speech is presented. The article uses material from the author's lecture course `Practical Rhetoric and Communication Management '.

In the Preamble of this second part of the study, a new yet related to the previous set ofproblems is outlined, which in their own way define the communication of a person with one's own future.

Chapter I presents temporary images of authority, rhetorical distribution ofpower, and types of conflicts between citizens and the state as a mandatory subject of civic education of personality in a democratic state.

Chapter II defines the phenomenon of problematicity, presents directions and ways of problematizing life, temporal images of problems and their rhetorical classification in accordance with the rhetorical classification of speeches. The problem area of being is identified as a space of continuous education of personality on the way to one's own authenticity.

In the Epilogue, directions for further research are defined.

Key words: spirituality, personality, spirit; education, training, upbringing; meaning, values, virtues; communication; activity, time, future, forecasting, project; consultant, analyst, expert, implementer, administrator; self-awareness, language, practical rhetoric, rhetorical `Aristotle's axiomatics '; governance, authority, state; oratory; legislative, executive, judiciary power, president, constitution, conflict; problem, problematization, classification; speech.

Размещено на Allbest.ru