Кайнонічність української філософської традиції

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Кайнонічність української філософської традиції

Юлія Юріївна Бродецька Доктор філософських наук,

професор кафедри філософії

Дніпро

Анотація

Дослідження зосереджено на розгляді кайнонічної природи української філософії, що розкривається в потенціалі кордоцентризму. Як напрямок філософської традиції, кордоцентризм постулює проблему гносеологічних ресурсів філософського знання. Найбільш повно напрямок розкривається в філософії Г.Сковороди, де християнська традиція поєднується з українською самобутністю. Саме ця синтезність і закладає перспективи вирішення проблеми методологічної різноплановості сучасної філософії через актуалізацію фундаментальних принципів філософського пізнання - цілісності та комплексності. Таким чином, в контексті методологічної проблематики сучасної науки звернення до кардоцентризму, й безпосередньо філософії серця Г.Сковороди, є перспективним напрямком розвитку сучасної філософської традиції.

Ключові слова: кордоцентризм, філософське пізнання, серце, кордогносія, кайнонічність філософії.

Abstract

Philosophy of the heart: kainonia of the ukrainian tradition

Julia Brodetska

Doctor of Philosophical Sciences,

Professor of the Department of Philosophy, Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro,

The research interest is focused on the examination of the kainonia nature of Ukrainian philosophy. It is most deeply revealed within the framework of cordocentrism. As a direction of religious philosophy, cordocentrism most prominently affects epistemological resources and the potential of philosophical knowledge.

Cordocentrism reveals itself most fully in the philosophical views of H.Skovoroda. The philosopher successfully combines the Christian tradition with the Ukrainian ethnic identity.

Therefore, revealing its potential from the principle of worldview, cordognosia turns into an epistemological platform of philosophical science. This is precisely what is emphasized in the concept of the heart of H.Skovoroda, who examines the fundamental principles of human knowledge of the world.

The author focuses on the close connection of the Ukrainian philosophical tradition with the philosophy of Christianity itself. It is this synthesis that becomes an interesting prospect for solving the issue of methodological diversity of modern philosophy (the problem of the methodological crisis).

Since it is the cordocentric tradition that lays the foundations of scientific synthesis as a fundamental principle of philosophical knowledge. The latter in the modern epistemological tradition is replaced by analytical research. The practices of “heart synthesis” are aimed at the search for knowledge deeper than logical-evidential epistema or doxa.

Thus, in the context of the methodological imperfection of the epistemological problem of modern philosophy, turning to the philosophical heritage of cardocentrism, and directly to the philosophy of the heart of H.Skovoroda, is a promising direction of philosophical knowledge.

Key words: cordocentrism, philosophical knowledge, heart, cordognosia, kainonicity of philosophy.

Вступ

Постановка проблеми. Українська філософська традиція досить синтезно відображає в собі інтенції християнських філософів, унікальним характером міркування яких є кайнонічність світоспоглядання. Остання, з її зосередженістю на питаннях соборності, єдності, таємничості духовної природи людини, розкриває себе в філософії серця - кордоцентризмі, представленому ученнями Феодосія Печерського, Ніла Сорського, Паїсія Величковського, Серафима Саровського, творами Г. Сковороди, О. Хомякова, М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, концепціями П. Юркевича, В. Войно-Ясенецького, С. Франка, М. Бердяєва, В. Лоського, Р. Рудзітіса, В. Сухомлинського, В. Зіньківського та ін.

Метафілософське тлумачення поняття «кордоцентризм», як «біблійного за походженням уявлення про те, що сутність людини зосереджується в серці» [Філософський енциклопедичний словник 2002: 303], в українській філософії найбільш проникливо розгортається в творчості Г. Сковороди. Саме цей «український апостол», «український Сократ», розкриває її кайнонічний характер.

Отже, метою статті є аналіз кайнонічного потенціалу української філософії, що розкриває свою унікальність в концепції кордоцентризму.

Виклад основного матеріалу

Як зазначає Я.Гнатюк, «у метафілософському сенсі та інтерпретації український кордоцентризм є національною філософією, яка в художніх образах та теоретичних поняттях виражає усвідомлення цілісності людини та розуміння нерозривної єдності людини з Богом, замежовою реальністю, трансцендентним. філософія гносеологія сковорода кордоцентризм

В історико-філософському плані український кордоцентризм є історичним типом філософування... й, водночас, метафізичною ідеєю чи філософською парадигмою, якщо розглядати його окремо, поза зв'язком з іншими історичними типами.

В онтологічному аспекті український кордоцентризм є вченням про укоріненість людини серцем в істинному бутті. У гносеологічному ракурсі український кордоцентризм є вченням про перевагу духовного досвіду над теоретичною логікою.

В антропологічному вимірі український кордоцентризм є концепцією цілісності людської реальності. В аксіологічному тлумаченні український кордоцентризм є вчення, яке зараховує до цінностей любов, а до антицінностей - егоїзм. У соціально-філософському окресленні український кордоцентризм є вчення про перевагу ірраціонально організованої спільноти над раціонально організованим суспільством» [Гнатюк 2010: 10].

Варто звернути увагу, що спроби концептуалізації «філософії серця», як творчого пізнавального центру, що акумулює у собі людське й трансцендентне у їхньому сакральному сенсі, притаманні не лише українській філософії, а й, наприклад, східно-християнській традиції, а також західно-християнським мислителям.

Так, наприклад, саме «сердешне пізнання» лежить в основі східно-християнської традиції ісихазму (від грец. ро^а - «спокій, тиша, самота»), де споглядання серця є практикою містичного переживання. Так, на думку представників цього напрямку (Макарій Єгипетський, Ісаак Сірин, Максим Сповідник, Іван Ліствичник, Григорій Синаїт, Григорій Палама, Ніл Сорський, Тихон Задонський, Серафим Саровський, Ігнатій Брянчанінов) сердешна молитва, поєднана з тверезістю (контролем) за всіма думками, сприяє очищенню розуму. Таким чином, принципи кордіогносії (від грец. kardia - серце і gnosis - знання) - молитви серця застосовувались як практики самоспостереження.

Представниками ісихазму (Симон Новий Богослов, Григорій Синаїт, Григорій Палама) були розвинені принципи «синергії» - взаємодії Божественної благодаті і волі людини, що веде до розвитку її внутрішнього потенціалу.

Так, наприклад, Ісаак Сірин радить: «Увійшовши у виноградник серця свого, працюй в ньому, знищуй в душі твої пристрасті, старайся не знати зла людського» [Преподобный Исаак Сирин 1998: 262]. А Григорій Синаїт зазначає: «Зранку, сидячи на лаві висотою в % фута, змусь розум з місця начальствування [з голови] зійти в серце й утримай його в ньому. Похилившись же головою, ніби від утоми, а в грудях, плечах й шиї [від напруження] відчуваючи чуттєвий біль, подумки або душевно виголошуй безперервно: «Господи Ісусе Христе, змилуйся наді мною» [...]. Повторюючи без перерви, ти швидко попалиш й відтісниш помисли» [Преподобный Григорий Синаит 1999: 95-96].

«Серце править усім складом людини, і якщо благодать опанує пасовиська серця, вона панує над всіма помислами і тілесними членами, бо в ньому укладені розум і всі помисли душі. Серце наше є скарбниця розуму і перший плотський розумний орган» [Диадох Фотикийский 1895]. У своєму вченні Максим Сповідник говорить, що відвідавши чисте серце, Бог удостоює за допомогою Духа накреслити в ньому Свої письмена, як на Мойсеєвих скрижалях. Тож серце, як центр природний, протиприродний і поза- природний, створюється першим з усіх частин людського тіла. У ньому творяться як чисті, так і злі помисли. Погані думки воно народжує не по своїй природі, а тому, що пам'ятає про колишнє зло.

Таким чином, говорячи по серце, мова йде не про фізичний орган людського організму, який так само, як і серце духовне, здатний тонко реагувати, відчувати навколишній світ. Йдеться про проникливий пізнавальний принцип, який відкриває людині перспективу розуміння різниці між добром і злом, дає можливість бачення світу духовного. Так, наприклад, Оріґен базуючись на текстах Біблії, вважає, що серце - це лише інша назва розуму. Оскільки «... у всіх Писаннях Старого й Нового Завіту ти знайдеш багато місць, в яких серце згадується замість розуму, тобто замість пізнавальної сили» [Ориген 1993: 54]. В свою чергу Б.Паскаль та Л.Фейєрбах звертаються до пошуків розрізнення між розумом й серцем.

Як зазначає у своїй праці «Думки» Б.Паскаль, «розуміння» небуття, як і «розуміння» всього сущого, вимагає безмежності розуму, можливого тільки у Бога, в якому ці крайнощі тільки і можуть стикатися і зливатися.

В людині ж поєднуються неоднорідні і протилежні субстанції - душа і тіло, тому вона в змозі пізнати до кінця тільки однорідні явища - тілесні чи духовні. Ось чому блаженні і тверді в переконанні ті, кому Бог дав віру через сердечне почуття; але тим, хто її не має, ми можемо її дати лише через міркування, поки Бог не дасть їм її через сердечне почуття, без чого віра залишається справою всього лише людською і марною для порятунку душі [Паскаль 1995: 105].

Сердечне почуття як унікальний спосіб осягнення реальності «логікою почуттів», дає людині можливість проникнути в першооснови буття, але при цьому залишає її у невіданні щодо всієї повноти світобудови. Сила «серця» за Паскалем є запереченням всевладдя розуму [Стрельцова 1994: 200-202].

Кордіогносія, практики «сердечного синтезу», спрямовані на пошук знання глибшого ніж логічно-доказова epistema (концепція, теорія) чи doxa (загальноприйнята думка, уявлення).

Оскільки «знання серця» мають трансцендентний характер, отримуються з самого буття. Лише серце здатне бути загально об'єднуючим центром любові, духовного здоров'я і гармонійної врівноваженості людини Так, за Феофаном Затвірником, велика справа об'єднання всього світу здійснюється у серці людини, і за допомогою серця [Диадох Фотикийский 1895].. Саме на цьому аспекті зосереджується Г. Сковорода Як зазначає А. Бичко, ідея кордоцентризму в українській філософській думці пов'язана не з Г.Сковородою, а з ім'ям митрополита Іларіона. «Кордоцентризм бачимо у вже згадуваного Іларіона (Х ст.), першого київського митрополита-русича. Який у своєму «Слові про закон і благодать» пише, що коли князь Володимир задумав ввести християнство на Русі, у нього в серці «засяяв розум» [Бичко 2001: 321]..

Основні принципи кордіогносії у філософа зосереджуються в природі пізнання, пізнання свого серця, що є шляхом до Бога, який з невидимого для оновленої людини стає проявленим, реальним. Для кордоцентризму цей аспект є підґрунтям для розкриття гносеологічного потенціалу філософського пізнання саме як синтезу «сердечного читання» світу (інтуїтивне пізнання) та раціонального.

На думку філософа, кожна людина зобов'язана пізнати себе, своє серце, щоб з тлінної тіні перетворитися на духовну субстанцію, бо саме «сєрдцє єсть зєрном» [Сковорода 1973: 20]. В ньому дивовижно виявляється згорнутим весь світ, злиті воєдино всі смисли і акценти духовного життя людини. Тому дослідження прихованого змісту серця, розгортання його глибин, і є процесом пізнання, який Г. Сковорода виділяє як основний напрям життєдіяльності людини: «родник вечных лучей сердце...сердце есть истинный Бог. Что есть бо в человеке глава, аще не сердце? Корень древу, солнце мыру, царь народу, сердце же человеку есть корень, солнце, царь и глава» [Сковорода 1973: 345].

Отож, як зазначає Г. Сковорода, інтенція на духовні цінності розкриває Божественне і вічне «Я» в людині, інтенція на плотські, матеріальні цінності - «будить» у людині сатанинське, минуще і темне її «Я». Тому мудра людина має приборкувати свою плоть, яка роздирається пристрастями, дурними думками, і заспокоювати бурі в морі почуттів, щоб досягти миру та спокою в душі та серці. Врешті, людина має стати володарем «нового» серця:«Ибо єсли не приближишся и нє сопряжєшся з тъм, кой єсть твоєй головъ головою, то останєшся мертвою тънью и трупом. Єсли єсть тъло над тєлом, тогда єсть и голова над головою, и вьішшє старого новоє сердцє» [Сковорода 1973].

Умовою такого оновлення є доторк Духу Божого, від якого серце людське має прокинутися і прозріти: «И єсли подунул на твоє сєрдцє дух Божий, тогда должєн ты тєпєрь усмотрєть то, что от рождєния не видал» [Сковорода 1973: 175]. Набуття нової якості, нового стану, «нового серця» філософ символічно пов'язує з біблійною традицією Г.Сковорода ототожнював Біблію з людиною. Схожі спроби робив Оріґен, Максим Сповідник, вважаючи, що смислова структура біблійних текстів і структура людини тотожні. Так, Оріген зазначає, що як людина складається із тіла, душі і духа, так і Писання, дане божественною щедрістю для спасіння людей, також складається із тіла, душі і духу [Ориген 1993]. Так на-роджується вчення про три смисли Біблії: буквальний («тілесний»), моральний («душевний») і філософський («духовний»). Розвиваючи ідею про тотожність Біблії і людини, Максим Сповідник зазначає, що все Священне Писання ніби якась духовна людина, розділяється на плоть і дух. І хто стверджує, що слова Писання є плоть, а смисл його є дух або душа, той не погрішить проти істини. Тому без сумніву, мудрий той, хто нехтує тлінним і стає цілком відданим нетлінному» [Максим Исповедник 1993]. На думку Г. Сковороди, Біблія є символічним світом, де «зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб бути образами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи» [Сковорода 1995: 466].. Оновлення серця по суті є результатом пізнання себе, що за Г.Сковородою й веде до переродження людини. Саме в пізнанні філософ вбачає можливість перетворення людини, яка стає невід'ємною частиною макрокосмосу. Опанувавши життя власного серця, людина не може вже жити інакше, ніж її серце. Її людська природа зливається з природою трансцендентною, тому яким би тривалим не був процес її перетворення, він завжди увінчується духовним переродженням.

Цікавим є сам механізм такого переходу від чуттєво-раціонального розуміння, до інтуїтивного споглядання світу як символічної реальності, як простору, де перебуває Сам Бог: «истое существо, и сущая иста, и самая ессенція» [Сковорода 1973: 173]. Внаслідок цього формується світоглядна позиція, в якій відкривається вся глибина Всесвіту. Це глибинне світобачення долучає людину до Всесвіту, перетворює на гармонійну частину буття. Адже тільки-но людина навчається бачити світ по-новому, вона ступає на шлях духовного перетворення: «...все, что осязает в наружности твоей, аще віруеши, все тое иміеш во славі и в тайности истое, твоею ж внішностію свидітелствуемое, душевным тілом духовное» [Сковорода 1973]. Новий зір дає людині змогу піднятися з праху, в якому вона перебувала, і побачити світ Самого Бога.

Обмеженість земного перебування не дає змоги кожному пройти шлях пізнання до кінця. Який же тоді вихід? Людина не має зупинятися у своїх прагненнях. Множинність таких спроб гарантує перевагу духовності над безладдям. Утаємниченість власного серця для людини є поштовхом для нових роздумів. Неможливість пізнати його до кінця, перетворює пізнання на безкінечний процес. «Сєрдцє, парящєє на пространство высоты небесныя, любящєє свът и вперяющєє зъницу очей во блєск полудєнньх лучєй, в самоє солнца сол- нушко оноє: «В солнцъ положи сєлєниє своє» [Сковорода 1973: 279].

Мова не йде про відречення людини від світу. Навпаки, як і більшість представників кордоцентризму, Г.Сковорода бачить єдиний спосіб звільнитися від влади фізичного світу через перебування в ньому, відкриття його для себе. В цьому власне і концентрується кайнонічна природа філософії кордоцентризму - набуття єдності з світом через звільнення від його влади. А, отже, це не відмова, втікання чи відчуження, а лише шлях на зустріч.

Сама методологія кардоцентризму передбачає, відтворення зв'язків людини з навколишнім світом. Тут важливе розуміння того, що зв'язки не вибудовуються на залежностях: страху втрати, прагненні володіти, експлуатувати тощо. Навпаки, останні виступають бар'єрами у формуванні гармонійних відносин людини зі світом та оточенням. Йдеться про єднання зі світом через заглиблення в себе, розуміння серцевини себе, своєї суті.

Висновки

Таким чином, унікальність української філософії, її близькість філософії християнській, це кайнонічний зв'язок людського й трансцендентного, того, що перебуває за межами світу фізичного. Цей зв'язок зароджується з пізнання людиною своєї духовної суті, свого серця, що прагне до залучення, співучасті з душами інших, зі світом в цілому. Як і християнська традиція, українська філософська думка орієнтується на пошук синтезу, співєднання, синергію людини і світу, а не прагне її ізоляції, відірванності від нього. Мова йде про відтворення зв'язку людини з Богом, що народжується у пізнанні себе. І цей шлях пізнання керується серцем. А тому, саме у кардоцентризмі - унікальному «сердечному спогляданні» людина здатна проникати в саму суть світу, долучатися до вічності буття, формувати середовище кайнонічного буття.

Бібліографічні посилання

Бичко, А. (2001). Історія філософії. К.: Либідь.

Гнатюк, Я. (2010). Український кордоцентризм у конфлікті міфологій та інтерпретацій. Івано- Франківськ: Симфонія форте.

Григорий Палама. (2005). Триады в защиту священно-безмолвствующих. М.: Канон.

Диадох Фотикийский. (1895). Добротолюбие. Т.3. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://yakov.

works/acts/05/2/diadoh.htm (дата звернення 23.05.23)

Максим Исповедник. (1993). Творения: в 2 кн. М.: Мартис, Кн.1.

Ориген. (1993). О началах. Новосибирск: Наука.

Паскаль, Б. (1995).Мысли. М.: Изд-во им. Сабашниковых.

Паскаль, Б. (1995). Думки про релігію. Львів: Місіонер.

Преподобный Исаак Сирин. (1998). Слова подвижнические. М.: Правило веры.

Преподобный Григорий Синаит. (1999). Творения. М.

Сковорода, Г. (1995). Пізнай в собі людину. Львів: Світ.

Сковорода, Г. (1973). Наркісс. Разглагол о том: узнай себе, у: Повне зібрання творів у 2 т. T.I. К.: Інст-т філософії АН УРСР.

Сковорода, Г. (1973). Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе, у: Повне зібрання творів у 2 т. T.I. К.: Інст-т філософії АН УРСР.

Сковорода, Г. (1973). Повне зібрання творів в 2 т. К.: Наукова думка.

Стрельцова, Г. (1994). Паскаль и европейская культура. М.

Філософський енциклопедичний словник. (2002). К.: Абрис.

References

Bychko, A. (2001). Istoriiafilosofii [History of philosophy]. K.: Lybid. (in Ukrainian)

Hnatyuk, Ya. (2010). Ukrainskyi kordotsentryzm u konflikti mifolohii ta interpretatsii [Ukrainian cordocentrism in the conflict of mythologies and interpretations]. Ivano-Frankivsk: Symphony forte. (in Ukrainian) Grigory Palama (2005). Triady v zashchitu svyashchenno-bezmolvstvuyushchih [Triads in defense of the sacred and silent]. М.: Canon + (in Rusian)

Diadoch Photikiyskyi (1895). Dobrotolyubie [Dobrotolyubie]. (Vol.3.) Retrieved May 23, 2023 fromhttp:// yakov.works/acts/05/2/diadoh.htm http://yakov.works/acts/05/2/diadoh.htm (in Rusian)

Maxim the Confessor. (1993). Tvoreniya: v 2 kn. [Works: in 2 books]. М.: Martys. (book 1). (in Rusian) Origen. (1993). O nachalah [On the principles]. Novosibirsk: Science. (in Rusian)

Pascal, B. (1995).Mysli [Thoughts]. М.: Publishing house named after Sabashnikov. (in Rusian)

Pascal, B. (1995). Dumkypro relihiiu [Thoughts on religion]. Lviv: Missionary. (in Ukrainian)

Venerable Isaac Syrian. (1998) Slovapodvizhnicheskie. [Ascetic words]. М.: Rule of Faith. (in Rusian) Venerable Grigory Sinait. (1999) Tvoreniya. [Creations]. Мoscow. (in Rusian)

Skovoroda, H. (1995). Piznai v sobi liudynu. [Get to know the person in you]. Lviv: World. (in Ukrainian) Skovoroda, H. (1973). Narkiss. Razghlahol o tom: uznai sebe [Narcissus The phrase is about: know yourself], in: Povna zbirkaprats v 2t. Vol.1. K.: Naukova dumka. (in Ukrainian])

Skovoroda, H. (1973). Symfonia, narechennaia Knyha Askhan o poznaniy samoho sebe [A symphony called the Book of Askhan about self-knowledge], in: Povna zbirka prats v 2 t. (in Ukrainian)

Skovoroda, H. (1973). Povna zbirka prats v 2t. [Complete Collection of Works in 2 Vol.]. Vol.2. K.: Naukova dumka. (in Ukrainian)

Streltsova, H. (1994). Paskal'i evropejskaya kul 'tura [Pascal and European culture]. Мoscow (in Rusian) Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary]. (2002). Shinkaruk, V. (Ed.) K.: Abrys. (in Ukrainian)3!

Размещено на Allbest.ru