Духовно-психологічні та біоетичні засади діяльності лікаря

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовно-психологічні та біоетичні засади діяльності лікаря

Терешкевич Галина Тарасівна

докторка філософії, кандидатка наук державного управління, доцентка, доцентка кафедри українознавства, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, докторантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Львів

Огірко Олег Васильович

доктор філософії, доцент, доцент кафедри філософії та педагогіки, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького, м. Львів

Анотація

Проблема духовно-психологічного та біоетичного формування сучасних лікарів є досить актуальною в наш час та потребує нагальної уваги.

Сучасна медицина потребує висококваліфікованих, відповідальних, духовно і морально зрілих лікарів.

Наголошено, що життя - це найцінніший Божий дар людини, яке пов'язане з інтеграційними функціями організму. Сучасне визначення здоров'я, як стан повного фізичного, біологічного, соціального, медичного, морального та духовного благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів.

Стверджено, що хвороба є патологічним процесом порушення діяльності організму як цілісності (духовної, душевної і тілесної). Хвороба завжди залишається драмою і дуже тяжким процесом, пізнання якого потрібне не тільки самому хворому, а й однаковою мірою здоровим людям, щоб могли зрозуміти й оцінити хворих.

Першочергове завдання медицини полягає у досягненні психо-соматичного і соціального добробуту та в усуненні хвороб та пошкоджень. Людське життя є святим. Запереченням дару життя є вбивство, аборт, самогубство, евтаназія.

Лікар існує з Господньої установи і є знаком Його милосердя. Для лікаря важливими є не тільки професійні уміння, а й віра та взаємовідносини з Творцем. Звернено увагу на крилатий вислів Сократа: «Не можна лікувати тіло, не лікуючи душі».

Правдивим ідеалом сучасного лікаря, який на полях неоголошеної 9-ти річної війни Росії проти України жертвує своїм життям і здоров'ям, є особа Ісуса Христа Богочоловіка - цілителя душ і тіл всього людства.

В Ньому не було дисгармонії між словами і ділами, а була доброта без слабостей, наполегливість без малодушності. Він мав рідкісний авторитет і повагу, а Його стриманість завжди поєднувалась з великою доступністю і приязню. Христос - найкращий цілитель людства, який оздоровлював людей словом.

Ключові слова: лікар, душа, тіло, здоров'я, хвороба, духовність, моральність, біоетика, Бог, розум, воля, чесноти, особа.

Abstract

SPIRITUAL, PSYCHOLOGICAL AND BIOETHICAL PRINCIPLES DOCTOR'S ACTIVITIES

Tereshkevych Halyna (s. Diogena) Tarasivna Doctor of Philosophy, candidate of sciences in public administration, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Studies of Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv

Ohirko Oleh Vasylyovych Doctor of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Philosophy and Pedagogy, Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies, Lviv

The problem of spiritual, psychological and bioethical formation of modern doctors is quite relevant nowadays and needs urgent attention.

Modern medicine needs highly qualified, responsible, spiritually and morally mature doctors.

It is emphasized that life is God's most valuable gift to man, which is connected with the body's integrative functions. The modern definition of health is a state of complete physical, biological, social, medical, moral and spiritual wellbeing of a person, and not just the absence of diseases or physical defects.

It is asserted that the disease is a pathological process of disruption of the activity of the organism as a whole (spiritual, mental and physical). Illness always remains a drama and a very difficult process, knowledge of which is necessary not only for the sick person, but also for healthy people in order to understand and appreciate the sick.

The primary task of medicine is to achieve psycho-somatic and social well-being and to eliminate diseases and injuries. Human life is sacred. Denial of the gift of life is murder, abortion, suicide, euthanasia.

The doctor exists from God's institution and is a sign of His mercy. For a doctor, not only professional skills are important, but also faith and relationship with the Creator. Attention was drawn to Socrates' catchphrase: "You cannot treat the body without treating the soul."

The true ideal of a modern doctor, who sacrifices his life and health on the fields of Russia's 9-year undeclared war against Ukraine, is the person of Jesus Christ the God-man - the healer of souls and bodies of all mankind.

In Him there was no disharmony between words and deeds, but there was kindness without weakness, perseverance without cowardice. He had rare authority and respect, and His restraint was always combined with great accessibility and friendliness. Christ is the best healer of mankind, who healed people with his word.

Keywords: doctor, soul, body, health, disease, spirituality, morality, bioethics, God, mind, will, virtues, person.

Постановка проблеми

Впродовж останніх 30 років в Україні широко обговорюються проблеми духовно-психологічного формування сучасних медичних працівників на засадах християнської етики та біоетики. Перші важливі кроки на шляху такого виховання стали Програми з християнської етики та біоетики для студентів вищих навчальних закладів в системі охорони здоров'я і медичної освіти України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми духовно-психологічного та біоетичного формування медичних працівників розглядались у роботах академіків Ю. Кундієва, Л. Пирога та ін.

Мета статті - представлення духовно-психологічного формування сучасних медичних працівників на засадах християнської етики та біоетики як цілісного процесу засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Досвід багатьох країн світу переконливо стверджує, що запорукою процвітання будь-якої нації є її відповідно сформована духовна сфера, бо висока моральність формує людину. Позбавлення народу його духовності призводить до поширення зневіри, бездуховності, аморальності, зростання злочинності, підступності, ненависті. Для України, яка перебуває в умовах війни, духовного і морального випробування, найважливішими завданнями є гармонійний розвиток духовних, моральних і фізичних сил молоді.

Виклад основного матеріалу

Останні події 9 років неоголошеної, гібридної війни Росії проти України, активна громадянська позиція більшості українського народу привели до того, що Україна отримала унікальний історичний шанс відвоювати окуповані території та відновити процес духовно-психологічного та біоетичного формування лікарів, який сприятиме їх професійному росту.

В сьогоднішньому суспільстві духовні та біоетичні принципи медицини набувають надзвичайної актуальності. Особливо це стосується, зокрема, базових концепцій життя, здоров'я і смерті людини, бо якщо не буде людини, то хто оцінить природу, хто пройметься жалістю до неї, і хто, на кінець, її врятує? Зауважмо, що покликання людини - життя такої повноти, яке перевищує виміри її земного існування. Проте, людина безмірно цінна в очах Господа Бога, але не самих людей. У наш час, найголовнішим елементом охорони здоров'я є не тільки автономія пацієнта, але й ідеал лікаря як моральне, наукове і організаційне лідерство і ефективність медицини. духовний моральний біоетичний лікар

У передмові статуту Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) міститься славнозвісне визначення здоров'я як: «повний фізичний добробут, психологічний та ментальний, радше ніж брак хвороби» - цей вислів є актуальним і сьогодні.

Життя - найцінніший Божий дар людини, яке пов'язане з інтеграційними функціями організму. Поняття «здоров'я» широко розглядається людством. Сучасні дослідження феномена здоров'я людини виявили недоречність суто медичного підходу, що визначає здоров'я як відсутність хвороби. Визначення здоров'я офіційно представлено ВООЗ, як стан повного фізичного, біологічного, соціального, медичного, морального та духовного благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Відомо, що повне благополуччя в практичному розумінні цього слова не є можливим. Тому дане визначення невірне і дискутабельне. Термін «практично здоровий» є умовним і не має під собою наукової і клінічної інтерпретації [2].

Людина як особистість має духовну і матеріальну основи, де духовна основа переважає і прямує з особистістю до Вічності. Про здоров'я можна говорити тільки як про процес вдосконалення всіх сторін особистості, де ведучим є духовність. Виходячи з цього, хвороба не може бути запереченням здоров'я в цілому, а є окремою ланкою в процесі вдосконалення людини, тобто як складова поняття «здоров'я». Таким чином, про здоров'я не можна говорити як про якусь величину. Нове, якісно змінене трактування поняття «здоров'я» безумовно змінить відношення до людини в медицині і суспільстві та буде одним з факторів її оздоровлення [2].

Функціонування організму не виключає можливості захворювання і всезагальності хвороби в житті людини. Хвороба є всезагальною, тобто кожний може захворіти, незважаючи на свій фізичний і духовний стан. Хвороба є патологічним процесом порушення діяльності організму як цілісності (духовної, душевної і тілесної). Хвороба як реакція організму на дію хвороботворних чинників є динамічним явищем. Хвороба не обмежується місцевими змінами - хворіє цілий організм [2].

Хвороба є:

- даром - цінністю, що мобілізує творчий потенціал, її треба прийняти і використати у динамічному розвитку особистості;

- явищем - фрагментом дійсності, що вимагає свідомого і розумного прийняття;

- ситуацією, у якій живе і розвивається ціле людство і яку потрібно використовувати навіть тоді, коли неможливо повернутись до повного здоров'я; треба вміти з нею жити;

- терпінням - існуванням, що є джерелом болю;

- фактом у життєписі людини, що свідчить про її великий і неповторний досвід;

- шансом у творенні нових цінностей, у розвитку особистості, яка хворіє, бо дає час на осмислення, роздуми і т. ін.;

- знаком благодаті - особливою зустріччю з Богом [2].

Хвороба завжди залишається драмою і дуже тяжким процесом, пізнання якого потрібне не тільки самому хворому, а й однаковою мірою здоровим людям, щоб могли зрозуміти й оцінити хворих. Ставлення здорових людей до хворих відображає культуру і гуманність суспільства. Хвора людина може переживати хворобу двояко: трактуючи її як засіб розвитку (творча постава в хворобі) або в апатії і знеохоченні (пасивна постава) [2].

Хворіти - велике мистецтво; треба вміти хворіти, подібно, як треба вміти проживати добрі і погані дні, перемагати життєві труднощі, послабляти або уникати конфліктів. Хвороба дестабілізує особистість духовно, психічно і фізично. Хворий потребує особливого тепла і має, окрім фізіологічних потреб, потребу безпеки, потребу любові, потребу поваги, потребу самореалізації [2].

Гуманізація лікарень - це пошук нових відносин з огляду на технізацію лікувального процесу. Бурхливий розвиток технологій, зокрема медичної, не замінить любові, розуміння і співчуття, яких потребує хвора людина. Техніка може дегуманізувати, ізолювати, упредметнювати хворого. У будь-якому лікуванні треба бачити передусім гідність особи, її божественне походження [2].

Для здійснення цієї гуманізації потрібно:

- трактувати хворого як людську особу єдину і неповторну, гідну поваги з усіма її потребами;

- допускати хворих до активної співпраці відповідно до їхніх можливостей у прийнятті рішень, що стосуються лікування;

- ліквідувати будь-яку форму дискримінації щодо категорій пацієнтів;

- трактувати хворих як осіб автономних, що мають право контролю свого власного призначення і відповідальні за рішення щодо нього;

- створити клімат пошани, взаємної поваги, поділу відповідальності в межах визначених можливостей і компетенції;

- сприймати пацієнта через призму духовності (для цього потрібні священники-капелани, лікарняні каплиці і т. ін.) [2].

Першочергове завдання медицини полягає у досягненні психо-соматичного і соціального добробуту та в усуненні хвороб та пошкоджень. Людина є втіленим духом і одухотвореним тілом, а її людський дух виражається тілесно. Тіло й душа людини - це не дві дійсності, що відокремлені одна від одної. Тіло - це жива матерія злучена з душею. Тіло, маючи здатність до живлення, руху, відпочинку, розмноження підпадає під закони матерії, тобто, зокрема, під закон смерті. Людська душа оживляє тіло, виявляє духовну спроможність абстрактно мислити, творити ідеї, оцінки, міркування, вільно приймати рішення. Вона не зазнає тілесної смерті і не може розкладатися. Душа людини безсмертна, має свій початок із моменту зачаття і відповідає за вчинки особи. Людина - це єдність духу, душі та тіла (1 Сол. 5,23). Дух є найглибшою частиною душі, бо він відображає нашу самосвідомість. Дух - це наше власне «Я», через яке ми безпосередньо лучимося з Богом. Старовинні римляни не випадково говорили - «mens sana in corpore sano», що означає - «здоровий дух у здоровому тілі».

Людська душа має розум, свобідну волю і почуття. В розумі людини діє віра, у волі - любов, а в почуттях - надія. Розум людини шукає найвищої правди - Бога і дороги до добра, уточнюючи закони - правила правильної поведінки. Воля бажає осягнути правду як найвище добро, притримуватися правильної поведінки і етичних законів. Щоб людина жила згідно із своєю природою, розум має вільно і щиро шукати правди, а воля має завжди бажати пропоновану розумом правду як своє добро. Воля людини має завжди поступати за проводом розуму. Людина - це три світи: тілесний, в якому діють інстинкти, чуття; пізнавальний (сприймання, мислення, пам'ять, уява, відчуття); афективний (емоції, зворушення, пристрасті). Людина з точки зору духовних засад медицини - це щось абсолютно осібне, тобто особа як душа і тіло разом взяті, що інакша своєю сутністю, покликанням, діяльністю, гідністю, з труднощами і призначенням [3].

Людина - це єство, в якому збігаються всі світи: світ природи, світ інших людей, світ власної свідомості та особистості, у якому вона може знайти Бога. Людина є єством матеріально-світовим і повинна шанувати навколишній світ та землю. Вона є єством суттєво суспільним, то ж повинна себе віддавати іншим. Вона є єством самосвідомості, тому повинна себе знайти й утвердити, та, нарешті, є відкритим єством, тому здатна вийти зі свого центру і з'єднатися з «іншим», тобто бути готовою до самотрансценденції [3].

Людське життя є святим. Запереченням дару життя є вбивство, аборт (як суспільний злочин), самогубство, евтаназія (як «солодка» смерть). Шкоди, нанесені здоров'ю людини - це покалічення, залежність від наркотиків, маніпуляції над людським життям, генетичні маніпуляції, стерилізація, вживання контрацептивів, штучне запліднення, позатілесне запліднення (in vitro - у пробірці), клонування. Людина покликана шанувати життя, його гідність, а також повинна зберігати природу, рослинне життя й тварин.

Людське життя повинно користуватися повагою й захистом ще з моменту зачаття. З першого ж моменту його існування за людиною повинні бути признані всі права людської особистості. Гідність людини породжує в людській спільноті вимогу, щоб зберігалися наступні права людини: фізичні; політичні; право на пересування; право на об'єднання; економічні права; сімейні й сексуальні права; релігійні права; комунікативні права.

Кожна людина є створена на образ і подобу Бога і за будь-яких обставин має можливість чинити так, як дозволяє їй совість. Через те на людину покладено відповідальність за весь світ. І лише від доброї волі людини у співпраці з Богом залежить щастя як самої людини, так і всього людства. Кожна людина - Боже творіння, має невід'ємне право на життя, освячення якого відбувається у лоні матері вже від моменту зачаття. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Господь делегував державі обов'язок захищати життя людини, яке згідно ст.ст.3 і 27 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю [1].

Державою карається й незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин. Вона також стоїть на сторожі захисту волі, гідності особи, моральності аж до злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Людська особа є одночасно і тілесна, і духовна. Силою субстанційного єднання з розумною душею, людське тіло не може вважатись лише ансамблем тканин, органів і функцій, не може бути оцінене нарівні з тілом тварин, бо ж тіло є суттєвою частиною особи, яка через те тіло виявляє себе і виражає. Кожне людське єство має права, котрі повинні бути захищеними.

Людина є суспільною істотою, її здоров'я й хвороби, погіршення чи покращення рівня життя позначаються на стані суспільства і одночасно є похідними від нього. Суспільству належить моральний обов'язок охороняти життя і здоров'я усіх членів спільноти. У понятті охорони життя і здоров'я людини може бути приховане втручання, яке не має нічого спільного з охороною, як це бачимо на прикладі деяких аспектів генної інженерії або клонування, а перед тим в експериментах на практиці нацистів і расистів [1].

Вказуючи на етичні аспекти інтервенції в психічне життя людини, ми часто оминаємо опис ушкоджень і психічних порушень. Саме втручання в психічне життя людини може мати двоякий характер: опосередкований і безпосередній спосіб впливу на людську психіку. Опосередковане втручання - це фізична дія, оскільки йде вплив на соматичну структуру організму, результатом чого є менші або більші зміни в психіці людини. З медичної точки зору такий вплив майже необмежений. Всі маніпуляції можна віднести до трьох основних видів: механічні, гормональні та хімічні.

Негативний характер механічного втручання - один з найбільш ницих засобів перетворити людину в річ, наприклад, коли застосовується особливий вид маніпуляцій «промивання мозку». Гормональні маніпуляції серед цього виду щодо виливу на людську психіку найважливіші - це спроби використання впливу гормону росту на розвиток даної людини, тут залишається відкритою проблема побічного впливу, яка може змінити все життя людини. Хімічні маніпуляції - це дія психотропних препаратів: наркотиків, транквілізаторів тощо. Негативний вплив останніх полягає не тільки у факті узалежнення від них, але й також у тому, що вони викликають тривалі зміни в мозку.

Наступний спосіб впливу на психіку людини - безпосередній. Найкращим прикладом цього є сам процес навчання та виховання, а також - безперервний менш або більш свідомий вплив на психіку іншої людини в ситуації, коли вона переживає певні порушення в цій сфері. Це означає, що такий вплив включає психотерапевтичну дію, а значить, як психологічну, так і психіатричну.

Не заглиблюючись у психотерапевтичні методи, тут варто звернути увагу на певні істотні проблеми моральної природи. Насамперед мова йде про етичні аспекти зв'язку психотерапевт - пацієнт, про проблему підготовки і широке розуміння сучасного явища неврозу.

При лікуванні психічних порушень, взаємовідносини між лікарем і його пацієнтом мають особливий характер: мова йде про певне звикання, узалежнення пацієнта від того, хто його лікує. Тому, слід особливо підкреслити, що психотерапевт не може нав'язувати пацієнту свій спосіб мислення, власну теорію волі та відповідальності, власне розуміння проблеми вини. Життєві погляди лікаря не можуть домінувати над життєвим вибором пацієнта. Тут вирішальною є проблема: чи дана психотерапевтична методика є безпосередньою, чи опосередкованою. Треба рішуче надати першість методиці опосередкованій, яка опирається на переконання, що навіть при певних порушеннях пацієнт має достатньо власної духовної енергії, щоб побороти свій незадовільний психічний стан. У цьому методі головною є повага до особистості пацієнта [1].

У формуванні засад здорового способу життя найважливішими завданнями є: формування розуму; творення на основі розуму та віри власних ідеалів та чеснот; осягнення стану, в якому: у розумі людини пануватиме віра і вона керуватиметься чеснотою мудрості, що наставляє розум розважно шукати правду; у волі - любов, що керуватиметься чеснотою справедливості, що наставляє волю бажати знайдену розумом правду; у почуттях - надію, які керуватимуться чеснотами мужності і здержливості, які керують почуттями у небажаній ситуації і стримують нахили злих почуттів; утвердженням стану, за якого розум, віра і совість управлятимуть всіма порухами волі [3].

Широке коло питань у цій галузі надихає до пошуку іншого джерела вирішення проблем. Будь-який вплив на психічну та соматичну сферу життя людини потрібно починати з її духовного відродження.

Першим і основним коренем і джерелом всіх прав людини є право на життя. З нього виникає її право на здоров'я. Основу цих прав складає: людина - образ і подоба Божа, безсмертне, призначене до вічності буття; вартість людського життя є понадконфесійною і повинна шануватися в кожній культурі.

Отже, людське життя треба поважати як щось священне, бо від самого початку воно основується на творчій дії Бога, Який є Владикою життя від його початку і до кінця. Господь забажав людину задля неї самої на образ і подобу Бога, Живого і Святого. Життя і фізичне здоров'я є цінним добром, даним Богом. Тому ми повинні про них розумно дбати, враховуючи потреби інших і потреби загального добра. Кожне суспільство, кожен лікар повинні прагнути до поваги людини, її життя, гідності, її здоров'я і разом з Українськими Церквами стояти на сторожі людського життя та реалізації життєвого покликання людини відповідно до Божого промислу, лікувати її.

Лікар існує з Господньої установи і є знаком Його милосердя (Сирах 38,1-3,6-7). Для лікаря важливими є не тільки професійні уміння, а й віра та взаємовідносини з Творцем, бо у Ньому він знаходить сили у служінні людям. «Та й лікарям слід так само молитись до Господа, щоб Він полегшив страждання хворого та врятував життя» (Сирах 38,14) [2].

Вибір орієнтирів завжди є чи не найважливішим у житті кожного. Торуючи щоденну професійну дорогу, важливо мати приклади для наслідування. Покликання лікаря за усіх часів було у великій пошані серед людей. Сучасні соціологічні опитування, зокрема в Україні, свідчать, що довіра до лікарів похитнулася. Незрівнянним прикладом реалізації глибинного сенсу покликання лікаря є Христос, бо Він так полюбив світ, що прийшов віддати Своє життя як викуп за багатьох. Лише керуючись любов'ю, ми зможемо відчувати болі і страждання інших як свої. І тільки тоді в особі хворого можемо побачити Господа, який сказав: «Що ви зробили одному з братів Моїх найменших, те ви Мені зробили» (Мт. 25,40), а також «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний» (Лк. 6,36) [2].

Відомими першими лікарями християнами були: святий євангелист Лука, святий великомученик Пантелеймон цілитель, святі безсрібники Косма і Даміан, преподобний Агапіт Печерський та інші. Зокрема, св. Пантелеймон присвятив своє життя хворим і стражденним. Він відзначався великим милосердям до вбогих, яких лікував без грошей, часто чудесним способом. Лікував усіх, що зверталися до нього, відвідував ув'язнених і при цьому зціляв стражденних не тільки медичними засобами, але перш за все іменем Господнім.

До сучасних лікарів християн належав В.Ф. Войно-Ясенецький (архиєпископ Лука) (з м. Керч) - унікальний лікар, видатний професор хірургії, церковний діяч, талановитий проповідник, який написав 55 наукових праць з хірургії, фізіології та анатомії та 12 томів проповідей. В своїх книгах святитель Лука висвітлив християнський підхід лікаря до хворого, любов до людини як образу і подоби Божої. Його скальпель та молитви врятували життя багатьом хворим, зокрема в роки Другої світової війни [2].

Славетним італійським лікарем християнином у XX столітті був святий Джузеппе Москаті, який наголошував: «Пам'ятайте, що, займаючись медициною, ви взяли на себе обов'язок постійно вчитися, відноситись з любов'ю і співчуттям до відкинутих, з вірою і ентузіазмом, не слухаючи похвали, критики чи заздрості, бути відповідальними перед Богом». Він стверджував: «Не наука, а милосердя перетворило світ». «Не забувайте, що перед вами не тільки тіла, а й душі безсмерті, божественні, так що любіть їх, як самих себе. Працюйте з вірою і ентузіазмом, глухі до похвали і осуду». Лікар Москаті був активним дослідником (його роботи значно розширили знання про цукровий діабет та сприяли відкриттю інсуліну), членом Королівської медико-хірургічної академії, невтомно приймав пацієнтів не лише в шпиталі, а й у власному домі, навчав студентів, та, на запитання колег про те, як він все встигає, відповідав: «Людина, котра починає день із Божественної Літургії та Євхаристії, має невичерпне джерело сил та натхнення». Особливої уваги вартує його трактування хвороби, яку розглядав у контексті людини в її інтегральності: «Допомоги потребує не лише немічне тіло, а й слабка душа, що просить порятунку» [2].

Грецьке слово «терапевто», яке вживається в Євангелії, дослівно означає - взяти хворобу іншого на себе, зцілити, оздоровити людину. Хвороба у біблійному сенсі розглядається як один із знаків Божого гніву на грішний світ (пор. Вих. 9,1-12). Випробування хворобою повинно збудити в людині усвідомлення гріха. Але не кожна хвороба є наслідком особистих гріхів. Хвороба у житі людей вважається злом. Ісус Христос не вбачав у хворобі тільки покарання, а бачив у ній зло від якого терплять люди. Христос зцілював усіх недужих. Хворим, які довіряють Йому, Христос ставив єдину вимогу: щоб вони вірували, бо віра може все (Мт. 9,28). Христос передав Своїм апостолам владу зціляти хворих (Мт. 10,1). Служити хворим означає служити самому Господу: «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли... хворий, і ви навідались до Мене» (Мт. 25,35-36). У християнському сенсі хворий не є прокляття, від якого відвертаються, а є образом і знаменням Ісуса Христа.

Давньогрецький заклик: «Пізнай та зціли самого себе» є другою заповіддю із семи, що дійшли до нас із античного світу і були викарбовані на фронтоні храму Аполлона в Греції на Пелопонезькому півострові у Дельфах, що є батьківщиною Гіппократа, який до речі дожив до 140 років і принцип життя якого був - «Ніколи не наїдайся досита». Він навчав:

1. Спіши робити добро, бо життя людське коротке;

2. Пізнай та зціли самого себе;

3. Не набувай нічого зайвого;

4. Чини усе в міру;

5. Ніколи не гнівайся;

6. Ні за кого не ручайся;

7. У світі зло переважає, та добро перемагає.

Античний філософ Сократ також наголошував: «Не можна лікувати тіло, не лікуючи душі». Головним принципом біоетики і медицини є принцип «не нашкодь». Цей принцип є найдавнішою формою медичної етики. На латині він звучить як «primun non nocere», що перекладається на українську мову як «передусім - не нашкодь». Для біоетики він є досить важливим, оскільки зачіпає сферу моральної відповідальності науковців, медпрацівників. У біоетичній практиці діє цілий арсенал різних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних, які дуже часто суперечать одне одному. Представники утилітарної та деонтологічної етики (головних напрямів біоетики) додержуються не тільки різних принципів, але й різних філософських та світоглядних основ цих принципів. Відмінності цих напрямів зосереджуються на лінії «корисне - належне».

Біоетичні принципи у медицині - неподільне ціле, хоча кожний окремий медичний фах має свої професійні, а отже, й етичні відмінності. Проте переважають всеосяжні моральні правила й загальні етичні настанови: слово, чесноти, намагання й знання медичного працівника, його невід'ємні моральні гасла в практичній поведінці відіграють істотну роль у зціленні хворого й допомозі йому.

Покликання лікаря - це перш за все служіння, яке виявляється у захисті життя, здоров'я, свободи та добробуту людини. Професійна діяльність лікаря ґрунтується на верховенстві християнського милосердя щодо душі і тіла ближніх, а також загальнолюдських принципів. При її виконанні лікар виступає носієм обов'язків стосовно: пацієнтів; усіх потребуючих хворих; самого себе; фахового медичного співтовариства в цілому й окремих медичних працівників; суспільства в цілому [1].

Досягнення мети збереження життя потребує від лікаря усвідомлення високих етичних стандартів діяльності і поведінки, принципів істини, добра, краси і досконалості, гармонійного поєднання інтересів пацієнта та інших людей. В кожному хворому лікар повинен бачити Самого Ісуса Христа, тоді його служіння буде служінням Богові в людині [1].

Кожний медичний працівник має керуватися біоетичними принципами, джерелом яких є Святе Письмо. Кожен лікар має усвідомлювати, що справжнім цілителем, автором і джерелом життя є лише Господь Бог! Він надав деонтології справжні закони, які зобов'язують всіх людей і унормовуються лише Самим Богом і ніким іншим, бо Господь - повнота мудрості, сили та добра, а тому Його закони не потребують поправок та удосконалення [1].

Божественний Лікар і Спаситель всього людства Господь наш Ісус Христос навчав своїх учнів: «Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів. Ви дармо дістали, дармо й давайте. Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх поясів, ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці. Бо вартий робітник своєї поживи» (Мт. 10,8-10).

Божа Заповідь «Не вбивай» (Вих. 20,13) проголошує головний принцип медицини і біоетики, тобто пошани людського життя від зачаття аж до природної смерті. Вона забороняє нам знищувати власне життя, вбивати чи ранити тіло ближнього, а також ненавидіти наших ближніх. Свідоме вбивство невинного глибоко суперечить людській гідності, «золотому правилу етики» («Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7,12) і святості Творця. Закон, що забороняє таке вбивство, дійсно універсальний: він зобов'язує всіх і кожного, у всі часи і всюди. Людина має обов'язки перед людьми, яких не можна трактувати як прості речі. Вона має вартість саму в собі і не може бути засобом.

За словами ап. Павла: «Наше тіло є храмом Святого Духа» (пор. 1 Кор. 6,19). Тому мусимо наше тіло берегти та лікувати при хворобі, бо при його ушкодженні може потерпіти і дух. Зневагою дару життя є також самогубство, евтаназія (узаконене вбивство або легка смерть), тобто бажання собі смерті. Злочинами проти цієї Заповіді є аборти. Отримуємо безсмертну душу ще в лоні матері, в момент зачаття. Аборт - це ознака моральної деградації людини. Це також суспільний злочин, бо за нього несуть відповідальність і ті, що вчинили його, і ті, що сприяли та радили. Біологія і медицина твердить, що людське життя починається з моменту запліднення. І саме з того часу ще не народжена дитина є живою істотою, що розвивається за власним генетичним кодом. Аборт - це завжди смерть, безповоротна і непоправна, насильне втручання у природні процеси жіночого організму, які можуть приводити до різних психосоматичних або навіть психічних розладів. Жінки, які перенесли аборт, страждають від глибокого, переважно морального, почуття провини через причетність до загибелі плоду. Після аборту жінки найчастіше страждають на постабортивний синдром: муки совісті, депресія, почуття вини, самоагресія; зловживання медикаментами, алкоголем, наркотиками. Це поєднання психічних симптомів та захворювань, які можуть проявлятися внаслідок переживань після аборту [1].

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія є також зневагою дару життя, бо з допомогою їх людина знищує своє здоров'я, тіло і душу. Шкоди, нанесені здоров'ю людини - це покалічення, залежність від наркотиків, маніпуляції над людським життям, генетичні маніпуляції, стерилізація, вживання контрацептивів, штучне запліднення, позатілесне запліднення (in vitro - у пробірці), клонування.

Ключовим принципом духовно-морального формування медичних працівників є христоцентризм, бо все навчання і виховання здійснюється у Христі, який істинним ідеалом для наслідування, у якого ніколи не було дисгармонії між словами і ділами. В Ньому є доброта без слабостей, повага без засліплення, постійність без упертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності. Він мав рідкісний авторитет і повагу, а Його стриманість завжди поєднувалась з великою доступністю і приязню. Христос - найкращий вчитель людства, автор і засновник християнської біоетики. Він є правдивим взірцем Лікаря людських душ. В золоту скарбницю духовного формування лікаря можна занести Нагірну проповідь Ісуса Христа (Мт. 5-7; Лк. 6).

Гідність людини, яка формується внаслідок духовно-морального формування, - це розуміння того, що вона створена на образ і подобу Божу, здатна пізнавати, любити Свого Творця, служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Підставою гідності людини є відкритість до спілкування з Богом і своїми ближніми та готовність до самотрансценденції. Оскільки людська особа здатна панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки, то це є основою як її гідності, так і відповідальності.

Духовно-психологічні аспекти праці сучасного лікаря у великій мірі залежить від впровадження циклу філософсько-богословських дисциплін у сучасній вищій медичній школі, а саме християнської філософії, християнської етики та біоетики, християнської психології, які допоможуть переосмислити духовні проблеми людини, дадуть знання (альтернативні до атеїстично-матеріалістичних) про внутрішній світ людини, її природу, морально-етичний розвиток, процеси пізнання навколишнього світу, мету, сенс і цінність життя людини. Необхідно терміново переглянути атеїстично- матеріалістичне світобачення змісту всіх навчальних предметів.

Висновки

Отже, основним змістом духовно-психологічних та біоетичних засад діяльності лікаря є усвідомлення того, що життя і здоров'я людини - це дар Божий і найвища цінність. Сподіваємося, що духовно- психологічні та біоетичні засади допоможуть нашим лікарям дотримуватися присяги Гіппократа та бути вірними Богові, Україні, народові.

Література:

1. Терешкевич Д.-Г.Т. Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти : навч. посіб. / Д.-Г.Т. Терешкевич. - Львів : Світ, 2008. - 344 с.

2. Терешкевич Г. Т. Основи біоетики та біобезпеки : підручник. / Д.-Г.Т. Терешкевич .Тернопіль : ТДМУ, 2018. - 400 с.

3. Огірко О.В. Християнська етика : навч. посіб. / О.В. Огірко. - Острог : НУ “Острозька академія”, Суми : В-во «Ярославна», 2012. - 324 c.

4. Святе Письмо Старого та Нового Завіту / перекл. о. Івана Хоменка. - Львів: «Місіонер». УБТ, «Свічадо». - 2007.

References:

1. Tereshkevych, D.-H.T. (2008). Bioetyka v systemi okhorony zdorovia i medychnoi osvity [Bioethics in the health care system and medical education]. Lviv : Svit [in Ukrainian]

2. Tereshkevych, D.-H.T. (2018). Osnovy bioetyky ta biobezpeky [Basics of bioethics and biosafety]. Ternopil : TDMU [in Ukrainian]

3. Ohirko, O.V. (2012). Khrystyianska etyka [Christian ethics]. Ostroh : NU “Ostrozka akademiia”. Sumy : V-vo «Yaroslavna» [in Ukrainian].

4. Sviate Pysmo Staroho ta Novoho Zavitu (2007). [The Holy Scriptures of the Old and New Testaments] / perekl. o. Ivana Khomenka, Lviv : «Misioner». UBT. «Svichado» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru