Діалектика взаємозв’язку соціально-економічної та освітньої парадигми України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова

Кафедра філософії і політології

Діалектика взаємозв'язку соціально-економічної та освітньої парадигми України

Радіонова Л.О., к. філос. н., доцент

Козирєва Н.В., к. філос. наук, доцент

м. Харків

Анотація

У статті розглянути кілька сценаріїв, кожен з яких включає певний варіант соціально-економічного розвитку країни і пов'язаний з ним варіант трансформації вищої школи. Аналізується конкуренція чотирьох сценаріїв в економіці, суспільстві та освіті: «Сировинне майбутнє»; «Наздоганяюча модернізація»; «Локальне лідерство»; «Когнітивне суспільство». Доведено, що вибір залежить від стратегії розвитку країни і що в нашій країні домінує «сировинне майбутнє», а це визначає особливості загальної соціально-економічної ситуації та обмеження на розвиток вищої школи. В статті досліджено детермінанти, що визначають нову парадигму вищої освіти. Обґрунтовано їх вплив на стратегічні напрямки розвитку університетів, визначено незворотність трансформаційних процесів у вищій школі, що обумовлено: глобальними викликами, що притаманні університетам світу; національними, що визначаються освітньою політикою держави, рівнем фінансування вищої освіти, конкуренцією на ринку освітніх послуг тощо. А також локальними, що визначають здатність університетів функціонувати за нових умов, реалізовувати трансформаційні процеси, гнучко реагувати і відчувати попит бізнесу. Наголошено, що для того, щоб розвиватися в сучасних умовах, університети повинні водночас конкурувати і співпрацювати, долати перешкоди спільними зусиллями відповідно до соціальних викликів та вимог. Розглянуто, як «зовнішні» щодо університету сили і чинники змін та «специфічно університетські» чинники змін діють як інструменти інтеграції, створення ринкових ніш, інтернаціоналізації та глобалізації. З'ясовано, що основним виміром якості будь-яких реформ вищої освіти є те, чи задоволені їхніми результатами усі їхні «учасники» на всіх рівнях, чи, як наслідок, вони інтегровані у світовий ринок праці.

За результатами проведеного дослідження було ідентифіковано та здійснено синтез детермінантів, що визначають нову парадигму вищої освіти на ілюстраційному матеріалі Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова. Доведено, що університет третього покоління - це відкритий університет. Він не тільки повинен працювати під егідою Міністерства освіти, але також бути відкритим промисловості, новим студентам, нової моделі освіти і виховання.

Ключові слова: трансформація вищої школи, соціально-економічний розвиток, «сировинне майбутнє», асоційовані викладачі.

Annotation

Dialectics of interrelation of socio-economic and educational paradigm of Ukraine

Radionova L.O., Kozyrieva N.V., PhD in Philosophy, Docent, Senior Lecturer of Philosophy and Politology Department, O.M. Beketov National University of Urban Economy in Kharkiv

The article considers several scenarios, each of which includes a certain version of the socio-economic development of the country and the related version of the transformation of the higher school. The competition of four scenarios in the economy, society and education is analyzed: «Raw material future»; «Catch-up modernization»; «Local leadership»; «Cognitive society». It is proven that the choice depends on the country's development strategy and that the «raw future» dominates in our country, and this determines the features of the general socioeconomic situation and restrictions on the development of higher education. The article examines the determinants that determine the new paradigm of higher education. Their influence on the strategic directions of the development of universities is substantiated, the irreversibility of transformational processes in higher education is determined, which is caused by: global challenges inherent in the universities of the world; national, determined by the educational policy of the state, the level of financing of higher education, competition in the market of educational services, etc. And also, local, which determine the ability of universities to function under new conditions, to implement transformational processes, to respond flexibly and to feel business demand. It was emphasized that in order to develop in modern conditions, universities must compete and cooperate at the same time, overcome obstacles with joint efforts in accordance with social challenges and requirements. It is considered how «external» to the university forces and factors of change and «specifically university» factors of change act as tools of integration, creation of market niches, internationalization and globalization. It is clarified that the main measure of the quality of any higher education reforms is whether all their «participants» at all levels are satisfied with their results, or whether, as a result, they are integrated into the global labor market.

Based on the results of the research, the determinants defining the new paradigm of higher education were identified and synthesized on the illustrative material of O.M. Beketov Kharkiv National University of Urban Economy. It has been proven that the university of the third generation is an open university. It should not only work under the auspices of the Ministry of Education, but also be open to industry, new students, and a new model of education and upbringing.

Keywords: transformation of higher education, socio-economic development, «raw future», associate teachers.

Постановка проблеми

Трансформаційні перетворення, що відбуваються наразі в світу, наслідки пандемії Covid-19, війни у нашій країні зумовлюють формування нової парадигми вищої освіти. Університет, як і будь-яка інша суспільна інституція, перебуває у стані постійних динамічних змін і реформування. Щоб розвиватися в сучасних умовах, університети повинні водночас конкурувати і співпрацювати, долаючи перешкоди спільними зусиллями відповідно до соціальних викликів і вимог.

Здається, питання розвитку вищої освіти в Україні необхідно розглядати у контексті основних трендів світової освіти, які зафіксовані в документі «Освіта - 2030 Інчхонська декларація» [1]. Документ розроблений ЮНЕСКО спільно з ЮНІСЕФ, Світовим банком, ЮНФПА, ПРООН, ООН-Жінки і УВКБ ООН. Глобальний тренд сьогодні - зміна парадигми розвитку університетів, формування концепції «академічного капіталізму». Під «академічним капіталізмом» розуміють весь спектр дій університету, спрямованих на пошук додаткового фінансування як для функціонування установи, так і для реалізації індивідуальних дослідницьких проектів. Формування основного агента академічного капіталізму - Універсітету 3.0 [2, C. 339-340]. Формати освіти визначаються типом економіки. В Україні перехід до академічного капіталізму ускладнюється власною специфікою. Особливість ситуації України полягає в тому, що в значній мірі загальмувався технологічний і економічний розвиток України, країна повернулася до ранішньо-індустріальної (низькотехнологічної, причому в значній мірі сировинної) економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання тенденцій розвитку світової вищої освіти, сучасної університетської моделі та аспектів сучасних реформ у галузі вищої освіти аналізують багато всесвітньо відомих дослідників вищої освіти, в тім числі Burton Clark, Philip Altbach, Jane Knight,

Barbara Kehm, Hans Schuetze, Wissema J., Slaughter S., Leslie L та інші [3, 4, 5]. Широкий спектр питань реформування українських університетів досліджують вітчизняні вчені Бабак С., Скиба М., Крікунов М., Семенова- Шелевицька К, Совсун І., визначають трансформаційні процеси і вектори розвитку вищої освіти. Юрчишена Л., Лактіонова О. досліджують діяльність університетів з позиції забезпечення фінансової стійкості, рівня їх фінансування, врахування трендів розвитку вищої освіти, впровадження університетських бізнес-моделей [ 6].

Метою статті є обґрунтування завдань розвитку освіти у контексті постіндустріального світу через діалектику взаємозв'язку парадигм розвитку сучасної економіки країні.

Виклад основного матеріалу

діалектика освіта університет постіндустріальний економіка

В умовах стиснення економіки і фактичної ліквідації цілих секторів високотехнологічного виробництва (машинобудування, приладобудування авіабудування та ін.) система освіти, перш за все вибудувана для кадрового та управлінського забезпечення середньо- і високотехнологічних виробництв, виявилася надлишковою. За деіндустріалізацією так і не послідувало створення масштабної і розвиненої сервісної економіки і, тим більше, «економіки знань».

Подолання цього стану не є внутрішньою справою вищої школи. Потрібні управлінські та політичні рішення повинні зачіпати економіку і суспільство в цілому. Проблемою для країни є відсутність привабливого образу майбутньої. Наука і освіта завжди розгорнуті в майбутнє. Поза привабливого образу майбутнього наука та освіта втрачають свою енергетику, знижується їх соціальна значимість і статус, вони перетворюються в утилітарні структури, що обслуговують сьогочасні інтереси влади, бізнесу і населення.

Аналіз економічних, соціальних і культурних тенденцій дозволив виділити кілька сценаріїв, кожен з яких включає певний варіант соціально-економічного розвитку країни і пов'язаний з ним варіант трансформації вищої школи. Експерти вважають, що ситуація у вищій освіті України буде визначатися конкуренцією чотирьох сценаріїв:

1) «Сировинне майбутнє»;

2) «Наздоганяюча модернізація»;

3) «Локальне лідерство»;

4) «Когнітивне суспільство» [7].

Вибір залежить від стратегії розвитку країни.

«Сировинне майбутнє». В економіці і суспільстві: переважання сировинної, орієнтованої на експорт економіки. Бізнес орієнтований на імпорт нових технологій і обладнання, залучення іноземних висококваліфікованих фахівців. Продовження «витоку мізків», масова міграція активного, молодого населення. В освіті: консервація змісту і форм освіти, збереження імітації та фальсифікації процесу і результатів освіти. Оптимізація сфери вищої освіти. Виділення групи елітних університетів, інтегрованих у світові освітні та дослідницькі мережі.

«Наздоганяюча модернізація». В економіці і суспільстві: модернізація переробної та обробної промисловості. В освіті: підготовка затребуваних кадрів для промисловості і сфери послуг. Цільова підготовка магістрів для високотехнологічних секторів. Розвиток прикладного бакалавріату. Підтримка державою групи підприємницьких університетів, що активно взаємодіють з бізнесом.

«Локальне лідерство». В економіці і суспільстві: прискорений розвиток окремих високотехнологічних галузей економіки (IT, нано-, біотехнології). Технологічна модернізація промисловості. Високий попит на кваліфіковані кадри, фундаментальні та прикладні дослідження для високотехнологічних галузей економіки. Створення інноваційної системи для конкурентоспроможних напрямків. В освіті: змістовна реформа освіти - скорочення імітації і фальсифікації освіти, розвиток проектної та підприємницької компоненти освіти. Виділення групи провідних університетів - центрів інтеграції освіти, науки та інновацій.

«Когнітивне суспільство». В економіці і суспільстві: розширення громадянських свобод, підвищення громадянської та інноваційної активності в суспільстві. Глибока організаційна та технологічна модернізація галузей економіки та соціальної сфери. Інтелектуалізація процесів в управлінні, виробництві та соціальній сфері. Формування ядер «когнітивної економіки».

В освіті: зниження ролі освітньої бюрократії, формування мережі лідерських груп і метауніверситетських професійних співтовариств. Реалізація масштабних суспільно-державних програм щодо формування «когнітивного суспільства». Перехід до масового формування основ дослідницьких, проектних, управлінських компетенцій. Поява великих регіональних університетських комплексів - інтеграторів освіти, науки та інновацій.

На даний момент в нашій країні домінує «сировинне майбутнє» і пов'язані з ним особливості загальної соціально-економічної ситуації та обмеження на розвиток вищої школи. Експерти вважають, що це домінування буде зберігатися, повільно скорочуючись, протягом найближчих десятиліть. Внесок інших разом узятих векторів розвитку лише до 2030 року і стане помітним.

Сьогодні Україні потрібна нова індустріалізація, коли промисловість лише перестане бути провідним сектором людської діяльності, але не зникає. Навіть розвинені країни світу почали проводити політику реіндустріалізації - «повернення» промислових підприємств, винесених в азіатські регіони в попередні 10-20 років. Стало зрозуміло, що індустріальне виробництво визначає військово-політичний і соціально-економічний потенціал країни - забезпечують її економічну конкурентоспроможність, доходи бюджету, зайнятість населення, попит на інновації. В індустріальному суспільстві весь комплекс виробничих процесів, необхідних для виготовлення продукту, в значній мірі локалізований на одному майданчику - фабриці, заводі. В постіндустріальному суспільстві одиницею виробництва стає компанія, яка, володіючи технологією, розподіляє технологічні стадії виробництва між різними фабриками і заводами.

Таким чином, виробництво в постіндустріальному світі поділяється на два шари. У «нижньому» зберігається виробництво в форматі фабрик і заводів, в «верхньому» шарі компанії (національні та транснаціональні) розробляють і просувають нову продукцію, оформляють замовлення для фабрик і заводів, купують фабрики і заводи, вибудовують з них екстериторіальні виробничі кластери, розміщуючи «нижній» шар виробництва в інших країнах. При цьому істотно розширюється сектор послуг, в який перетікає велика частина економічно активного населення. У цьому секторі важливою одиницею економіки стають малі підприємства. Перераховані формати виробництва - індустріальні (фабрики, заводи) і постіндустріальні (великі компанії - на одному полюсі, малі підприємства - на іншому) - і визначають затребувані типи освіченості і формати освіти.

Нова індустріалізація в Україні повинна будуватися на новій технологічній платформі. Технологічна модернізація індустріального сектора зажадає широкого залучення сучасних цифрових технологій, включаючи розробку програмного забезпечення для організації виробництва і управління складними видами техніки та обладнання. Це, в свою чергу, створить умови для малого і середнього інтелектуального бізнесу, що є ключовим суб'єктом формування «економіки знань»; забезпечить попит на висококваліфікованих фахівців і замовлення для професійної освіти.

В даний час активно просувається точка зору, що в Україні занадто багато людей з вищою освітою, для яких немає відповідних робочих місць. При цьому стверджується, що державні витрати на освіту стають важким тягарем для бюджету [8]. Як рішення пропонується масштабна оптимізація вищої школи, що включає скорочення бюджетних витрат, укрупнення вузів з метою скорочення витрат на управлінський апарат і на утримання вузівської інфраструктури. А в якості стратегічної перспективи пропонується «підстроювання» системи вищої професійної освіти під сучасний стан української економіки. Економіки, в якій домінує сировинний сектор, продовжують згортатися сектори високотехнологічних виробництв, фактично блоковано розвиток підприємництва, малого і середнього бізнесу. Але реалізація цих пропозицій зафіксує сировинний вектор розвитку України на тривалу перспективу.

Альтернативною стратегією розвитку вищої освіти є трансформація вищої школи України для вирішення завдань постіндустріального суспільства що формується, вибудовування сектора економіки знань і створення нових конкурентних переваг країни, формування університету 3.0.

На наш погляд, глибока трансформація вищої школи не повинна зводитися до скорочення і спрощення, вона повинна бути спрямована на зміну самого змісту і форматів освіти. Так, особливо сьогодні ми відчуваємо, що альтернативи швидкій цифровізації немає [9]. У Китаї, наприклад, у час епідемії COVID 19 вузи відкрили безкоштовний доступ до кількох десятків тисяч курсів в національній системі онлайн-курсів. Під час епідемії а також воєнного стану наш Вуз перейшов в конференційний (синхронний) режим занять і продовжив нормальний процес очної освіти. Якщо Вузи відкриють свої онлайн-курси на порталі Міністерства освіти і науки, це забезпечить матеріалами більшість студентів країни.

Кожен студент повинен мати право вибирати і слухати кращі курси, працювати з кращими викладачами. Якщо всі українські вузи знайдуть можливість відкритися для кожного студента країни, якщо керівники вузів зобов'язані будуть надати студентам можливість вивчати частину курсів за вибором не з свого вузу - це буде просто революція якості вищої освіти. Студент повинен мати можливість вибирати ряд курсів за межами вузу, а вуз повинен це забезпечити.

Студенти можуть вибрати курс сусіднього вузу в тому ж регіоні, якщо він їм подобається, якщо викладач їм подобається, але вони зобов'язані його здати. Повинна бути реалізована спеціальна система прокторінга - це контроль дистанційних іспитів. Все це дозволить розширити аудиторію. Університети працюють з унікальним ресурсом, ідіосинкратичним, тобто несистемним, існуючим в єдиному екземплярі. Різко підвищиться ефективність системи вищої освіти, якщо дамо доступ до цього ідіосинкратичного ресурсу не тільки студентам того вузу, де працює вчений, але всім студентам України.

Міжнародний вуз конкурує на глобальному ринку, адаптує людей різних національностей, різних мов. У нас з'явилися асоційовані викладачі - це колеги з інших університетів світу, які читають курси, беруть участь в наших наукових роботах: професор Університету Флориди (США), професор Чеської Політехніки у м. Прага пан Хел Джонстон, професорка кафедри Транспортних систем та дорожнього руху Сілезського технологічного університету (Катовіце, Польща) пані Mariia Ciesla. Дуже популярні у нашому університеті лекції професора факультету Інженерії, Університету прикладної науки: технології, бізнесу та дизайну (м. Вісмар, Німеччина) Норберта Грюнвальда (Prof. Dr. rer. nat. Norbert Grnenwald) в рамках програми Erasmus+. Національний університет, який працює на благо своєї країни, зобов'язаний бути міжнародним. Без цього країна втрачає доступ до передових знань.

Є програми, за якими студенти отримують два дипломи. Нашим студентам доступний трек для отримання другого диплома європейського університету. Ми розглядаємо різні університети в якості наших партнерів - головне, щоб це створювало додану вартість нашій освіті.

Освітня система України влаштована таким чином, що половина місць оплачується державою. Другу половину, як правило, повністю оплачують самі студенти, точніше, їхні батьки. Але зараз немає ніяких платформ допомоги з боку держави тим, хто платить за навчання. Це призводить до того, що освіта замість боротьби з соціальною сегрегацією саме стає інструментом закріплення цієї сегрегації. На бюджетні місця потрапляють переможці конкурсів, олімпіад, абітурієнти з високими балами ЗНО. Як правило, це діти з сімей, які можуть забезпечити найкращі умови для підготовки до ЗНО. У них є можливість оплачувати освіту, але їхні діти отримують її безкоштовно. А платять за своє навчання як раз ті, у кого коштів для цього недостатньо, часто в таких сім'ях у самих батьків немає вищої освіти. Ця несправедливість руйнує відчуття єдності країни. Зняття цієї несправедливості - одна з основних задач в контексті Інчхонскої декларації та рамкової програми дій по здійсненню мети в галузі сталого розвитку. Забезпечення всеохватної і справедливої якісної освіти і заохочення можливості навчання протягом усього життя для всіх.

Ключовий інструмент це освітній кредит з низьким відсотком, який не виплачується, поки студент навчається, а виплачується протягом 10-15 років після закінчення навчання. Це дає можливість абітурієнту з хорошими балами, але без високого рівня доходів пройти в провідні університети. В освітній кредит повинна бути включена оплата не тільки самого навчання, але і проживання в іншому місті в розмірі прожиткового мінімуму.

Можливо введення іменних сертифікатів на навчання, такі сертифікати повинні отримувати переможці олімпіад, абітурієнти з дуже високими балами ЗНО (академічні сертифікати) та абітурієнти з малозабезпечених сімей (соціальні сертифікати).

У більшості регіональних університетів одна ключова проблема - мало сильних наукових колективів. Вони зосереджені на передачі знань, які повільно оновлюються. Щоб вийти з цього стану, їм потрібно подолати проблему ресурсів - негрошових, а кадрових. Гроші - це тільки засіб, головне - кадри. Система освіти не готова продукувати «компетентних працівників», оскільки недостатньо викладачів - носіїв таких компетенцій, які мають досвід розробки та реалізації дослідницьких, інноваційно-технологічних, підприємницьких, соціальних та інших проектів. Типовий викладач веде три, чотири, п'ять курсів, часто не встигає навіть читати свіжі статті з цих предметів, а не те щоб вести по ним дослідження.

Тому перше і найголовніше - треба збільшувати норматив фінансування регіональних університетів. Викладачі вузів повинні отримувати подвійну середню зарплату не за своїм регіону, а по столиці, інакше столичний вуз його точно переманить. Друге, у Китаї є така програма: якщо вуз наймає визнаного вченого, який задовольняє визначеним критеріям, то в кінці року держава частково відшкодовує йому витрати. І це чудово працює модель, яка дозволила утримати і залучити кадри.

Програма «дзеркальні лабораторії», коли провідні університети включають викладачів регіональних університетів в щоденне коло спілкування, в сферу своїх наукових розробок. Дуже важливо підтримувати високий рівень академічного середовища і можливість нормального розвитку для кожного університету.

Також дуже важлива співпраця з лідерами бізнесу, коли вуз має фінансування з боку бізнесу як у вигляді замовлень, так і у вигляді піклувальної допомоги. Проблема в тому, що жоден бізнес не готовий інвестувати в фундаментальні дослідження та вищу освіту як таку, а щоб бути постійним опікуном, тобто віддавати гроші «на репутацію», - він ще не назбирав достатніх ресурсів. У наших вузах, які отримують гроші від бізнесу, цей внесок мізерно малий, в той час як в Сполучених Штатах ендаументи і пряме фінансування бізнесу - це 20-30% фінансування університету, і ці відносини складалися століттями з великою участю держави.

Ми не можемо претендувати на великі гроші від бізнесу. Бізнес готовий платити за плоди науки і освіти, але не за власне науку і освіту. Піднімати університети - це більшою мірою завдання держави і суспільства.

В умовах глокалізації (коли на тлі глобалізації замість очікуваного зникнення регіональних відмінностей відбувається їх збереження і посилення), складаються і нові освітні ареали, основою яких є єдність (спорідненість) мов і культур. Найбільш потужними освітніми ареалами є європейсько-американський, англомовний, китайський, іспано-латиноамериканський, арабо-ісламський. У кожному виділиться країна-лідер (або група країн), що експортує вищу освіту. Процес формування освітніх ареалів сприяє збереженню соціокультурної ідентичності. Це актуально для нас. Ми можемо або використовувати ці процеси, або упустити цей шанс - все залежить від тих сценаріїв, за якими буде розвиватися Україна і її вища школа.

Висновки

Система вищої освіти у світі сьогодні змінюється радикально. Університети змушені конкурувати і співпрацювати, долати перешкоди спільними зусиллями відповідно до сучасних соціальних викликів й вимог.

Сьогодні в нашій країні домінує «сировинне майбутнє» і пов'язані з ним обмеження на розвиток вищої школи, це домінування, на жаль, буде зберігатися, повільно скорочуючись, протягом найближчих десятиліть. Україні потрібна нова індустріалізація, коли промисловість лише перестане бути провідним сектором людської діяльності, але не зникає. Це у контексті світових тенденції формування мережі дослідницьких і навчальних інституцій. Спроби створення ринкових ніш - це чинники сьогодення, які спрямовують університети до створення нової сучасної університетської моделі.

Виокремлені нами аспекти сучасних змін у вищій освіті показують, що стратегією розвитку вищої освіти є трансформація вищої школи України для вирішення завдань постіндустріального суспільства, створення нових конкурентних переваг країни, формування університету 3.0.

Головним виміром якості будь-яких реформ вищої освіти є те, чи задоволені їхніми результатами усі їхні «учасники» на всіх рівнях, чи, як наслідок, вони інтегровані у світовий ринок праці.

Література

1. Інчхонська декларація: концепція розвитку освіти до 2030 року.

2. Радіонова Л.О., Козирєва Н.В. Університетська освіта: виклики сучасності // «Перспективи та інновації науки». №1(19) 2023. С. 337-350.

3. Clark B. Collegial Entrepreneurialism in Proactive Universities: Lessons from Europe [Електронний ресурс] / В. Clark // Change. - 2000. - Vol. 32. - No. 1. - Pp. 10-19.

4. Wissema J. Towards the Third Generation University: Managing the University in Transition. / J. Wissema. - Cheltenham: Edward Elgar. - 2009. - 272 р.

5. Slaughter S., Leslie L. Academic Capitalism: Politics, Policies and the Entrepreneurial / S. Slaughter, L. Leslie. - University. Johns Hopkins UP: 1997. 296 р.

6. Юрчишена Л.В. Визначення бізнес-моделі університету на основі синтезу підходів до бізнес-моделі підприємства. Економіка і організація управління. 2020. №4 (40). С.271-284

7. Незалежність в цифрах. Як змінилася економіка України за 30 років.

8. Освіта по-українськи: 129 млрд грн - марнотратство чи інвестиції в майбутнє покоління?

9. Навчити Україну: що таке освіта епохи «цифрового капіталізму»

References

2. Radionova L.O. & Kozyreva N.V. (2023) Universytets'ka osvita: vyklyky suchasnosti [University education: modern challenges] Perspektyvy ta innovatsiyi nauky - Prospects and innovations of science. 1(19), 337-350. [in Ukrainian].

3. Clark B. (2000). Collegial Entrepreneurialism in Proactive Universities: Lessons from Europe. Change. Vol. 32. No. 1. Pp. 10-19.

4. Wissema J. (2009). Towards the Third Generation University: Managing the University in Transition. Cheltenham: Edward Elgar, 272 р. [in USA].

5. Slaughter S., Leslie L. (1997). Academic Capitalism: Politics, Policies and the Entrepreneurial University. Johns Hopkins UP: 296 р. [in USA].

6. Yurchyshena L.V. (2020). Pryntsypy korporatyvnoho upravlinnia: mizhnarodnyi dosvid ta vprovadzhennia v universytetakh. [in Ukrainian].

7. Nezalezhnist' v tsyfrakh. Yak zminylasya ekonomika Ukrayiny za 30 rokiv. [Independence in numbers. How the economy of Ukraine has changed in 30 years].

8. Osvita po-ukrayins'ky: 129 mlrd hrn - marnotratstvo chy investytsiyi v maybutnye pokolinnya? [Education in Ukrainian: UAH 129 billion - waste or investment in the future generation?]

9. Navchyty Ukrayinu: shcho take osvita epokhy «tsyfrovoho kapitalizmu». [Educate Ukraine: what is education in the era of «digital capitalism»]

Размещено на Allbest.Ru