Особливості соціальної роботи релігійних організацій: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Особливості соціальної роботи релігійних організацій: соціально-філософський аналіз

Оксана Ігорівна Панько

Кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії

Львів, Україна

Анотація

Аналізуються сучасні суспільно-релігійні відносини, характерні риси ситуації постсекуляризації, яка передбачає повернення релігіїу публічну сферу, збільшення впливу релігійних організацій на суспільний дискурс та практику, зокрема у реалізації соціальних ініціатив. Актуалізується важливість діалогу на засадах толерантності між різними культурними середовищами, необхідність визнання соціального служіння релігійних організацій. Розглядаються важливі виклики та завдання, які постають перед ними в Україні у сфері соціальної роботи.

Ключові слова: релігійні організації, соціальна робота, постсекуляризація, секулярне суспільство, церква.

Abstract

PECULIARITIES OF SOCIAL WORK OF RELIGIOUS ORGANIZATIONS: SOCIO-PHILOSOPHICAL ANALYSIS

The article analyzes the importance of social work for Christian churches, it is emphasized that for centuries it was religious organizations that were the centers ofsocial service, providing a wide range of social services to socially vulnerable sections of the population. It was found that the modern post-secular society is more inclined than a few decades ago to give the church a greater role in the public sphere, including in the issue of involving religious organizations in social work; it was established that they possess significant social capital: they consider social work as a means of embodying their faith, adhere to the values of helping others, self-sacrifice, have a clear collective identity, and possess significant human and physical resources, in particular, buildings, human resources.

The peculiarities of the activities of religious organizations compared to secular ones have been established, which are manifested in a higher level of internal motivation of employees, higher indicators of group work, provide less specialized types of services, have greater opportunities to attract volunteers who do not need long training to provide services, are good at identifying people who need help; in certain situations, religious organizations may have advantages compared to specialized social services, for example, they can mobilize community resources, have sufficiently wide opportunities for socialization, resocialization of persons from vulnerable discriminated marginalized groups. Religious views have a significant impact on the ethical beliefs and behavior of religious people, so this should be taken into account when evaluating the activities of religious organizations.

Examples are given of the fact that, in addition to the traditional directions of social work of religious organizations in Ukraine, new ones were added, in connection with which many of them significantly expanded the scope of their activities

The need for a thorough dialogue between representatives of state, public, and religious institutions was argued, during which different parties could express their beliefs, while respecting the beliefs of the other party. Recommendations of a theoretical and practical nature are proposed for deepening the dialogue between religious and state organizations in order to create effective cooperation mechanisms for the exchange of experience between various structures engaged in social work.

Key words: religious organizations, social work, post-secularization, Ukraine, church.

Постановка проблеми

Надання соціальних послуг є важливою ознакою кожного розвиненого суспільства. Важливим потенціалом у здійсненні соціальних ініціатив володіють релігійні організації. Тому актуальним завданням наукових досліджень постає обгрунтування засад взаємовідносин між релігійною та світською сферами в сучасних умовах, дослідження теоретичних та практичних засад, пов'язаних із діяльністю релігійних організацій в Україні, вивчення світового досвіду щодо особливостей залучення їх до соціальної роботи.

Релігія є складним духовним утворенням, соціально-історичним явищем, важливим джерелом цінностей для людини, її зв'язки з соціумом, його різними підсистемами є динамічними, вони постійно видозмінюються як у часовому, так і просторовому масштабі. Служіння ближньому для церкви є проявом християнського вчення про любов до ближнього, практика допомоги нужденним вважається необхідною в житті християнської спільноти та обов'язком кожного християнина.

Упродовж століть саме релігійні організації надавали більшість соціальних послуг, опікувалися бідними, хворими, сиротами, літніми людьми, створювали освітні заклади, де діти з малозабезпечених сімей отримували професію. У ХХ ст. утверджуються секулярні уявлення про обмеження впливу релігії в суспільстві, що має стосуватися лише приватної сфери людини. У багатьох країнах, влада усунула церкву від керівництва благодійними закладами, відкривала свої соціальні служби, як зазначає А.Санду, відбулася секуляризація благодійності, що перетворює її з християнської цінності у загальнолюдську, допускаючи відхід від допомоги ближньому з погляду християнської моралі до етичного розуміння милосердя як соціальної відповідальності [Sandu 2013: 79].

На противагу секуляризації з її тенденцією до чіткого поділу світського та релігійного з кінця ХХ - на початку ХХІ ст. виникає явище постсекуляризації, коли релігійні та світські цінності сприймаються не як протилежні, а взаємодоповнюючі одні одних, виникає переосмислення ролі релігії в європейському суспільному житті, переглядається її оцінка як приватної справи людини. Релігія усвідомлюється як важливий ресурс що може бути корисним у публічній сфері. У постсекулярному суспільстві, наголошує Ю.Габермас, релігія зберігає суспільний вплив та актуальність, тоді як секуляристська впевненість у тому, що релігія зникне в ході модернізації, втрачає підстави. На його думку, відсутність репрезентативності певних інституцій, партнерів по обговоренню, зокрема, релігійних сторін шкодить ідеї дорадчої демократії, демократична держава не повинна зменшувати поліфонічну різноманітність публічних голосів, що загрожує обмежити суспільство від ресурсів для генерування значень і формування ідентичностей, оскільки релігійні традиції мають силу переконливо формулювати моральну чутливість і солідарну інтуїцію [Habermas 2008].

У постсекулярному суспільстві відбувається перехід від негативно забарвленої нейтральності щодо церкви до надання їй більшої ролі у громадській сфері, з кінця ХХ ст. зростає роль релігійних, приватних та некомерційних організацій у соціальній роботі. Із збільшенням видимості та ролі релігії у громадській сфері збільшується й інтерес до її соціальних проявів, зокрема, теоретичних і практичних засад діяльності релігійних організацій. Важливість їх у соціальній роботі проаналізували Дж.Кларк, Б.Крісп, функціонування та реалізації релігійними спільнотами соціальних ініціатив П.Ністор, А.Падіссон, П.Клоук, А.Сан- ду, особливості їх функціонування в Україні Т.М.Талько, В.В.Токман.

Метою статті є проаналізувати значення релігії у постсекулярному суспільстві, її вплив на публічну сферу, специфіку соціальної роботи релігійних організацій, основні завдання та виклики, які постають перед ними в сучасному демократичному суспільстві, запропонувати рекомендації щодо створення механізмів ефективної реалізації соціальних ініціатив релігійних організацій в Україні.

Виклад основного матеріалу

Релігійну організацію характеризують як важливу ланку релігійно-церковного життя, що функціонує як самостійний різновид не- підприємницьких юридичних осіб, та має на меті задоволення релігійних потреб віруючих колективно та індивідуально сповідувати певну релігію, поширювати релігійні погляди відповідно до віросповідання, виконувати релігійні обряди і функціонувати на засадах автономності, системності та ієрархічності побудови внутрішньо-організаційних релігійних структур цієї інституції, дотримання вимог законодавства та рішень органів, наділених державно-владними повноваженнями в Україні [Чорнописька 2021: 48]. В Україні релігійні організації відокремлені від держави, однак взаємодіють з нею на паритетних засадах; до їхніх прав, що забезпечуються державою через систему адміністративно-правових гарантій належать і права на участь у громадському житті [Чорнописька 2021: 96].

Конфесійна природа організацій є багатовимірною і відзначається різним ступенем зв'язку здійснюваної соціальної роботи з вірою, відносно якого дослідники вирізняють шість типів організацій: 1)пронизані вірою (релігійний вимір є важливим для ефективності соціальної програми, часто потрібна участь у релігійних заходах), 2)зосереджені на вірі (засновані з релігійною метою, від керівників та більшості персоналу розділяти віросповідання організації, залишаються міцно пов'язаними з релігійною спільнотою через джерела фінансування та приналежність, соціальні програми включають релігійні заходи), 3)пов'язані з релігією (зберігають певний вплив своїх релігійних засновників, але не вимагають від персоналу стверджувати релігійні переконання чи практику, за можливим винятком деяких керівників; програми таких організацій можуть мати на меті передачу релігійного повідомлення через невербальні акти співчуття та турботи), 4)релігійного походження (поводяться як світські, хоча можуть мати історичний зв'язок із релігійною традицією; програми не мають очевидного релігійного змісту), 5)релігійно світське партнерство (організації зазвичай є світські в управлінні, але покладаються на релігійних партнерів для волонтерської та матеріальної підтримки; працівники поважають, але не обов'язково поділяють віру релігійних партнерів; програми зазвичай не мають явно релігійного змісту, хоча волонтери та персонал можуть пропонувати додаткові релігійні ресурси та заходи), та 6)світські (не мають жодного посилання на релігію в своїй місії чи історії заснування, не містять релігійного змісту) [Sider, Unruh 2004: 119-120].

Релігійні організації в сучасному світі є важливими формами передачі віри, місіонерської діяльності, реалізації соціальної доктрини церкви щодо допомоги потребуючим. В сучасному суспільстві вони продовжують здійснювати багато соціальних проектів, володіють значним соціальним капіталом: соціальну роботу розглядають як засіб втілення їхньої віри, дотримуються цінностей допомоги ближньому, самопожертви, мають чітку колективну ідентичність, володіють значними людськими та фізичними ресурсами, зокрема, будівлями, людськими ресурсами, які можуть бути використані для надання широкого спектру соціальних ініціатив. Їхньою особливістю є те, що вони мають значно більшу мобільність та здатні швидше реагувати на суспільні виклики внаслідок відсутності притаманних державним структурам бюрократичних процедур. Релігійні організації спираються на духовні та моральні цінності, здатні мобілізувати багато прихильників, мають широко розвинену мережу як на національному, так і міжнародному рівнях. Вони, підкреслюють дослідники, менш залежні від донорського фінансування, добре обізнані та досвідчені у важливих питаннях які потребують вирішення, тому заслуговують належної уваги [Clarke 2006: 845]. Представники церкви також акцентують що особливістю соціальної роботи релігійних організацій є те, що вона включає також духовну сторону, яка сприяє розвитку у користувачів послуг моральних і духовних цінностей. Мобілізація ресурсів громади під знаком християнського милосердя в деяких випадках є ефективнішою, ніж спеціалізовані соціальні служби з точки зору соціальної інтеграції користувачів послуг. Турбота в спільноті про людей похилого віку, для дітей з проблемних сімей, для людей без доходів тощо зменшує ризики їх маргіналізації, розвиває соціальну солідарність [Nistor 2019: 92-96]. постсекуляризація релігійний соціальний

Варто наголосити, що релігійні переконання та практики виконують значущі для індивіда та суспільства функції - саморефлексії та знаходження сенсу, формування ідентичності, інтеграції людини в спільноти. Розуміння релігії як можливого джерела життєвих смислів людини, користувача соціальних послуг є потрібним і для соціальних працівників у нере- лігійних організаціях, - як зазначає Б.Крісп, цілісний підхід до соціальної роботи передбачає розуміння того, що насправді значить для людини, тому вони мають знати як вести про це розмови, які можуть стосуватися релігії. Соціальним працівникам важливо бути добре обізнаними з релігійними конфесіями ще і тому, щоб ефективно співпрацювати з ними. Важливим завданням є створювати навчальні програми для студентів, майбутніх фахівців з соціальної роботи щодо особливостей релігійних конфесій та їх організацій для подолання можливих стереотипів, формування поваги до інших світоглядних уявлень, переконань та розуміння місця релігії у житті користувачів соціальних послуг, які можуть мати потребу обговорювати свої релігійні погляди, духовні пошуки, труднощі не відчуваючи при цьому осуду [Crisp 2013: 116]. М.Вебер обгрунтовує необхідність розуміння релігії необхідним для працівників соціальної сфери для того, щоб запобігти радикалізації, екстремізму, зокрема зі сторони ісламу в країнах Європи та розвитку дорадчої демократії. У запобіганні екстремізму та сприянні демократії на його думку важливим є акцент на суб'єктивному: релігія є вираження внутрішніх переконань, те ж стосується і культивування демократичної ідеології, що означає зміцнення особистіс- ної, рефлексивної віри в демократію та її перспективи [Weber 2021: 107-112].

Варто наголосити, що релігійні організації у переважній більшості випадків надають допомогу незалежно від віросповідання користувачів своїх послуг, об'єднують у соціальній роботі не лише віруючих певної конфесії, але й осіб які належать до інших релігійних спільнот чи є невіруючі. Працюючи спільно над різними благодійними проектами люди різних релігійних переконань реалізовують різні мотиви: релігійні, професійні, етичні тощо. Дослідження мотивів участі у волонтерських проектах релігійних організацій показують, що крім мотивів, пов'язаних із солідарністю та бажанням служити суспільству, може бути почуття приналежності, наявність вільного часу, намір отримати певний досвід, навички, які можуть допомогти у майбутній кар'єрі, - таким чином, може бути присутнім складне поєднання як «релігійних», так і «світських» мотивів [Chapman R., Hamalainen 2011: 190]. Як зазначає Б.Крісп, навіть коли соціальні працівники не ідентифікують себе з певною доктриною, таким організаціям притаманний певний релігійний етос, «імператив піклуватися», одним із шляхів реалізації на практиці цього імперативу турботи є те, що релігійні групи часто першими бачать потреби найбільш знедолених верств і пропонують свою допомогу, наприклад, наприкінці ХІХ ст. Армія спасіння в Австралії створила першу організацію з допомоги безробітним, першу програму в світі для звільнених в'язнів [Crisp 2013: 113].

Соціологічні дослідження щодо відмінностей проведення соціальної роботи у християнських та секулярних неурядових організаціях виявили вплив релігійних цінностей на певні аспекти соціальної роботи: вищий рівень внутрішньої мотивації серед працівників християнських громадських організаціях, ніж світських; працівники християнських організацій більше схильні до індивідуальних рішень, що корелює з більшою впевненістю; в релігійних організаціях вищі показники групової роботи, посередництва, матеріальної допомоги; несподіванкою є те, що релігійні практики (молитви, релігійні святкування) використовується не тільки в релігійних організаціях, а й у світських, що дослідники пояснюють тим, що соціальні працівники світської організації також можуть віруючими і це відображається на способах їхньої роботи, а також тим, що можливо, релігійна практика розуміється ними як потужний інструмент для вирішення проблем; релігійні організації більше зосереджені на розширенні можливостей клієнта, а не досягненні цілей; також люди, які потребують допомоги, важливіші для саме для релігійних організацій [Reneve, Dunajevas 2014: 43-47]. Соціологічні дослідження доводять, що релігійні організації надають менш спеціалізовані види послуг: більше уваги приділяють забезпеченню їжею, наданню притулку, володіють більшими можливостями залучати волонтерів які не потребують тривалого навчання для надання послуг, також вони добре виявляють осіб, які потребують допомоги, більшою мірою концентрують свої ресурси у тих населених пунктах, де існує найбільша потреба [Graddy, Ye 2006: 328].

Християнські спільноти схильні розглядати соціальну роботу як можливість для місіонерської діяльності, використовувати критерій віри при найманні персоналу, що може порушувати права користувачів соціальних послуг і часто це є причиною відмови релігійним організаціям у доступі до певних видів соціальної роботи, державному фінансуванні. Водночас, у багатьох країнах заохочується залучення релігійних організацій до соціальної роботи, яку вони можуть виконувати на контрактній основі, отримуючи державне фінансування. Хоча більшість релігійних організацій працює у відносно невеликих масштабах, деякі завоювали велику частку ринку в наданні соціальних послуг, наприклад, Армія Спасіння в Амстердамі організовує притулки для бездомних, житло для жінок, центри для молодих правопорушників, догляд на дому, роботу з соціальної допомоги молоді та навчання працевлаштуванню, і практично повністю покладається на державне фінансування, беручи участь у державних тендерах у сфері домашнього догляду, отримує субсидії на розвиток проектів [Witte 2011: 214].

Водночас, існують певні застереження, що нові можливості для релігійної діяльності, походять скоріше із неоліберальних тенденцій, ніж із радикального політичного переосмислення і секуляризація не вичерпала себе [Cloke 2011: 249]. А.Падіссон підкреслює, що секуляризм не обов'язково позначається спробою заперечити приналежності та ідентичності людей, а позиціонує державу як трансцендентний об'єднувач усіх людей, внаслідок чого змінюється релігія, про віруючих говорять лише як про окремих осіб, коли церкву як політичний інститут як правило не виділяють. На його думку, увагу до релігії зі сторони держави слід оцінювати не як постсе- кулярний дискурс, а проект ліберальної демократії, метою якого є досягнення нейтралітету серед релігійних відмінностей, що загрожує деформацією самої релігії коли церква повинна пристосуватися до універсального розуміння громадянського суспільства чи держави, відкидаючи будь-яке уявлення про те, що християнська віра та її практики можуть мати інтерпретаційний вплив. Відбувається підпорядкування теологічних питань етиці, яка вважається універсальною та незалежною від будь-якого конкретного контексту, єдина роль, що залишається для віри, - мотивувати чи надихати громадську діяльність в ім'я інтересів нації. Проблема полягає в тому, що певні переконання та практики, які церква має залишити «приватними», щоб брати участь у громадському сфері - є саме тими ресурсами, які необхідні для дослідження та критики моделей справедливості та плюралізму [Paddison 2011: 227-231]. Однак, як зауважив Ж.-П.Віллем, «в суспільстві індивідів, що так турбується про рівність умов, проблемою стає... будь-який різновид відмінності... Це апорія демократії ультрамодерноїепохи: якщо доступ до громадянства стверджувався в подоланні реальних відмінностей, то сьогодні громадянство має знову винайти сенс відмінностей, аби уникнути розчинення в царстві одноманітностей» [Віллем 2006: 211]. Необхідно враховувати, що для віруючої людини віра поєднує переконання та їх практичне втілення, тому громадяни повинні мати рівний доступ до культурних середовищ, міжособистісних відносин та традицій і релігійна мова в публічній сфері має сприйматися як збагачення, а не втручання в права людини.

Н.Вітте зазначає також, що постсекулярні держави відзначаються непередбачуваністю державно-релігійних відносин і визначають свою підтримку релігійних організацій не на основі фіксованої позиції щодо релігії, але на основі конкретних політичних інтересів. Держава може активно підтримувати релігійні організації, які сприяють досягненню своїх політичних цілей, а також вживає заходів проти небажаних публічних проявів релігії. Тому важливою є інтерпретація місцевою владою суспільної цінності релігійних організацій [Witte 2011: 216]. На нашу думку, варто взяти до уваги вислів судді конституційного суду в Німеччині Е.-В.Бекенферде «вільна секуляризована держава живе завдяки передумовам, яких вона сама не може гарантувати. Заради свободи вона зважується на дуже ризиковану справу. З одного боку, вона може існувати як вільна держава лише тоді, коли свобода, яку вона надає своїм громадянам, регулюється зсередини - моральною сутністю кожного і гомогенністю суспільства. З другого боку, вона не може від себе самої, тобто засобами правового примусу й авторитарних розпоряджень гарантувати цю внутрішню регулюючу силу, не відмовившись при цьому від свого буття вільною, і - на секуляризованому рівні - не скотившись до тоталітарних зазіхань, з яких вона вибралася у релігійних громадянських війнах» [Цит за: Кубі 2018: 320].

Соціологічні дослідження ролі релігії у соціальній сфері свідчать, що діяльність релігійних організацій та надання спеціалізованих послуг не є засобом збільшення впливу на ступінь релігійності в громаді, а навпаки, веде до фрагментації впливу церкви та секуляризації її сприйняття членами спільноти. Відбувається процес секуляризації релігійних організацій, головним чином тому, що вони повинні відповідати стандартам і нормам, встановленим для різних категорії послуг якщо претендують на державне чи інші джерела фінансування. Благодійність, яка є основною характеристикою послуг релігійних організацій, поступово витісняється професіоналізмом, стандартами та вимогами, що відповідають певному стилю соціального менеджменту, орієнтованого на ефективність і кількісно оцінені результати. Залежність від державного фінансування для забезпечення професійних соціальних послуг спонукають релігійні організації дедалі більше віддалятися від своєї релігійної місії, як у дискурсі, так і у діяльності [Cojocaru, Cojocaru, Sandu 2011: 78-79]. Такі висновки суперечать поширеним уявленням про те, що соціальна робота для церкви є засобом для її зміцнення через здійснення місіонерської роботи та збільшення кількості своїх послідовників, а також актуалізують проведення, зокрема в Україні, грунтовних соціологічних досліджень для розуміння динаміки релігійно-світських відносин, впливу діяльності релігійних організацій на ціннісні трансформації як віруючих, так і суспільства загалом.

Існують застереження, що діалог між релігійними організаціями та офіційними, публічними інституціями часто надалі відбувається у секулярній формі. Зокрема, віруючі люди в публічній сфері відчувають потребу перекладати свої релігійні міркування та мову в більш «світські» форми в рамках політичних дискурсів, зіштовхуються з потребою прийняти більш «секуляризовану» мову на противагу християнській мові, релігійним групам може бути важко виражати релігійні переконання та принципи в контексті секуляризованої політики через побоювання «прозвучати трохи дивно» і вони все більше використовують такі терміни, як «чесність, толерантність і важливість стосунків», на противагу християнській мові «благодаті, миру, радості та любові» [Chapman, Hamalainen 2011: 193]. Соціальна робота церкви, зауважує П.Ністор, відрізняється від роботи світських установ насамперед її духовною складовою, без реалізації якої церква перетворюється на простого постачальника соціальних і послуг - тоді як служіння соціально незахищеним людям походить від служіння Христу [Nistor 2019: 87]. Необхідно враховувати, що для віруючої людини віра поєднує переконання та їх практичне втілення, тому громадяни повинні мати рівний доступ до культурних середовищ, мі- жособистісних відносин та традицій і релігійна мова в публічній сфері має сприйматися як збагачення, а не втручання в права людини.

В Україні питання залучення громадськості до надання соціальних послуг постає особливо актуальним ще і у зв'язку з війною та майбутньою післявоєнною відбудовою. В Україні діє багато релігійних організацій, для яких притаманний різний ступінь впливу віри на їхню соціальну активність та різна ступінь співпраці з державними органами влади. Вони представляють різні релігії, в першу чергу християнські конфесії та допомагають соціально незахищеним верствам населення: опікуються людьми похилого віку, котрі перебувають у виправних закладах, здійснюють соціально-психологічну реабілітацію нар- ко- та алкозалежних осіб, хворих на СНІД, організовують відпочинок для дітей з бідних сімей, дітей-сиріт та дітей-інвалідів; з 2014р. докладають значних зусиль в здійсненні духовної опіки над військовослужбовцями на фронті, їх соціально-психологічної реабілітації, облаштування тимчасово переміщених осіб, тощо. Релігійні спільноти здійснюють свої соціальні ініціативи через добровільні пожертви, спонсорські надходження від благодійних організацій, приватних осіб, одновірців як в Україні, так і за кордоном.

З початку повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022р. потреба у наданні соціальних послуг набагато зросла, оскільки набагато збільшилася кількість осіб, які їх потребують. Для релігійних організацій України сьогодні є особливо важливим брати участь у вирішення нагальних питань, пов'язаних з допомогою соціально незахищеним верствам суспільства. Крім традиційних напрямків соціальної роботи додалися нові, у зв'язку з чим багато релігійних організацій - від парафіяльних спільнот до великих міжнародних організацій значно розширили сферу своєї діяльності, допомагаючи внутрішньо переміщеним особам (ВПО), організовуючи евакуацію, забезпечуючи їх продовольчими і непродовольчими товарами, житлом тощо. Велика кількість протестантських церков відзначаються активною соціальною позицією, багато працюють, зокрема, у справі виховання молоді і від початку війни надають значну допомогу ВПО. Наприклад, члени «Церкви добрих змін» під керівництвом пастора Г.Мохненка підтримують тих, хто опинився в критичних умовах, в зоні бойових дій, постачають необхідні речі захисникам України, з ризиком для власного життя евакуюють людей з окупованих територій; у Чернівцях церква євангельських християн-п'ятидесятників «Вефіль» із перших днів війни прийняла майже півтори тисячі людей.

Важливі благодійні соціальні проекти здійснюють парафіяльні спільноти ПЦУ, УГКЦ, РКЦ, зокрема, римо-католицька парафія св.Йоана Павла ІІ (м.Львів-Сокільники), у якій від початку війни реалізували багато ініціатив: надавали духовну підтримку через катехизації, надали притулок більше 2000 внутрішньо переміщеним особам, у т.ч. групі ромських біженців, для яких проводили лекції, психологічні зустрічі. У парафії неодноразово збирали гуманітарну допомогу для поранених воїнів, їздили з театральними виставами у військовий госпіталь, доставляли гуманітарну допомогу до найбільш постраждалих населених пунктів; проводили педагогічні заходи щодо виховання дітей, психологічні курси щодо подружнього життя, релігійного служіння у місцях позбавлення волі, театральний табір для дітей (Римо-катол. парафія (2022).

Прикладом успішного прийняття нових викликів є діяльність міжнародної церковно-громадської організації св. Егідія: основна діяльність якої спрямована на допомогу бідним, безхатченкам. Незважаючи на війну допомога бідним продовжується, роздачі їжі не припинилися. З початку війни організація постачає гуманітарну допомогу у населені пункти, де відбуваються бойові дії, організувала декілька центрів надання гуманітарної допомоги для внутрішньо переселених осіб, організувала евакуацію з будинків престарілих літніх людей та осіб з інвалідністю, для яких відкрили будинки сімейного типу. В організації працюють на волонтерських засадах та запрошують потребуючих людей, зокрема внутрішньо переміщених осіб також допомагати іншим людям, що, наголошує голова спільноти св. Егідія в Україні Ю.Ліфансе, є найбільшою допомогою, Євангелієм, доброю новиною, коли слабка людина може допомагати іншій людині. За його переконанням, служіння іншій людині є важливим ресурсом: «Допомога незахищеним важлива тим, хто допомагає і тим, кому допомагають; саме ця солідарність і родинні стосунки, які виникають під час спільної роботи, є найважливіші щоб вижити...» [Спільнота Св.Егідія... 2022].

У 2022р. створена і з початком війни розгорнула активну діяльність Патріарша фундація «Мудра справа» при УГКЦ, яка з допомогою благодійників активно реалізовує три масштабні проекти: виготовлення продуктових наборів; евакуаційні рейси, - працівники та волонтери вивозять людей у більш безпечні регіони, допомагають з тимчасовим житлом та засобами першої необхідності завдяки вже розвинутій співпраці з парафіяльними шел- терами, що виникли з початком війни; духовно-реабілітаційні паломництва для внутрішньо переміщених осіб до різних святинь на західних теренах України.

З-поміж великої кількості прикладів успішної соціальної роботи релігійних організацій слід навести міжнародну благодійну організацію «Карітас», яка здійснює соціально-благодійну діяльність на соціальному вченні католицької церкви Україні та надає різноманітні послуги соціальної допомоги: соціально-медичні послуги для людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями, будинки для людей похилого віку, безкоштовне харчування, з початку війни також надає всебічну допомогу потребуючим. Напрацьований механізм співпраці організації з місцевими органами влади, за яким держава відшкодовує частину коштів витрачених на фінансування проектів «Карітасу».

Важливо вдосконалювати законодавчу базу щодо створення умов для ефективної діяльності релігійних організацій, їх взаємодії з іншими надавачами соціальних послуг. Водночас, як зазначають представники «Ка- рітасу», на даний час в Україні на практиці немає задекларованої законодавчо рівності прав державних і недержавних надавачів соціальних послуг, а механізм соціального замовлення для закупівлі соціальних послуг є вкрай інертним, неефективним та не сприяє створенню конкурентного ринку соціальних послуг [Реформування. 2021]. Беручи до уваги активну участь релігійних організацій в соціальній сфері, на нашу думку, потрібно проводити обговорення щодо різним завдань які потребують вирішення, опрацювати механізми, що збільшать фінансування певних проектів, які реалізують релігійні організації, наприклад, щодо надання компенсації на оплату комунальних послуг, оренди приміщень, проведення певних заходів тощо. Актуальним питанням є обговорення напрямків більш ефективної співпраці між релігійними та державними структурами, зокрема, надання релігійним організаціям права участі у тендерах щодо проведення соціальних програм, також необхідною є розробка законопроектів, якими варто передбачити внесення змін у ст. 35 Конституції України, спрямованих на закріплення на рівні Основного Закону партнерської моделі державно-конфесійних відносин на противагу сепараційній (чинна версія робить акцент на відокремленні релігійних організацій від держави, у ній мова взагалі не йде про перспективи співпраці двох інститутів); а також внесення змін у чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими передбачити можливість реалізації договірного порядку взаємовідносин між органами влади і релігійними організаціями [Токман 2017: 11]. Актуальним є також вдосконалення правового нагляду за діяльністю релігійних організацій для уникнення можливих ситуацій вчинення психологічного та фізичного тиску на користувачів послуг, недопущення використання маніпулятивних методів з метою прозелітизму.

Характерною рисою соціальних послуг, які надаються релігійними організаціями порівняно з світськими, державними чи недержавними надавачами послуг є те, що оскільки вони надаються на волонтерських засадах, часто менш професійні, тому важливо поглиблювати толерантний діалог між релігійними та державними організаціями з метою створення механізмів їх ефективної співпраці, обміну досвіду між представниками державних, громадських, релігійних установ, що займаються соціальною роботою. На державному рівні важливо брати до уваги переконання, ціннісні орієнтації різних культурних середовищ, релігійних груп, проводити обговорення для узгодження поглядів з дискусійних питань, що сприятиме їх інтеграції в суспільстві, ефективній взаємодії з іншими соціальними інститутами.

Висновки

Отже, особливістю постсекулярного суспільства є переосмислення ролі релігії у публічній сфері, відмова від зведення її лише до приватної сфери життя, все більш помітною стає діяльність релігійних організацій у соціальній сфері. В умовах зростання потреб у соціальних послугах в Україні, їхня діяльність потребує суспільного визнання та грунтовних наукових досліджень, зокрема, щодо тенденцій розвитку суспільно- релігійних відносин, особливостей діяльності релігійних організацій у соціальній роботі, яким чином вона впливає на цінності членів спільнот віруючих та користувачів їхніх послуг, визначати ефективність релігійних соціальних ініціатив.

Бібліографічні посилання

1. Baker, C., Beaumont, J. (2011). Postcolonialism and Religion: New Spaces of `Belonging and Becoming' in the Postsecular City. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. [Електронний ресурс].

2. Chapman, R., Hamalainen L. (2011). Understanding Faith-Based Engagement and Volunteering in the Postsecular Society: Motivations, Rationales and Translation Rachael Chapman and Leila Hamalainen. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. [Електронний ресурс].

3. Clarke, G. (2006). Faith Matters: Faith-Based Organizations, Civil Society and International Development. Journal of International Development. [Електронний ресурс].

4. Cloke, P. (2011). Emerging Postsecular Rapprochement in the Contemporary City. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. [Електронний ресурс].

5. Cojocaru, D., Cojocaru, S., Sandu, A. (2022). The role of religion in the system of social and medical services in post-communism Romania. Journal for the Study of Religions and Ideologies. [Електронний ресурс].

6. Crisp, B. (2013). If a holistic approach to social work requires acknowledgement of religion, what does this mean for social work education? Promoting Health and Well Being in Social Work Education. [Електронний ресурс].

7. Graddy, E.A., Ye, K. (2006). Faith-based versus secular providers of social services - differences in what, how, and where. Journal of Health and Human Services Administration. [Електронний ресурс].

8. Habermas, J. (2008). Notes on a post-secular society. [Електронний ресурс].

9. Nistor, P. (2019). Social Services Offered by Faith-based Organizations in the Post-Secular Society. Postmodern Openings.

10. Paddison A. (2011). On Christianity as Truly Public. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. [Електронний ресурс].

11. Reneve, G., Dunajevas, E. (2014). The differences of social work process infaith-related and secular NGO. Socialinio darbo procesas ir metodai. [Електронний ресурс].

12. Sandu, A. (2013). Deconstruction of Charity. Postmodern ethical approaches. Journal For the Study of Religions and Ideologies. [Електронний ресурс].

13. Deconstruction of Charity Postmodern ethical approaches

14. Sider, R.J., Unruh, H.R. (2004). Typology of Religious Characteristicsof Social Service and Educational Organizations and Programs. [Електронний ресурс].

15. Weber, M. (2021). Religion as a lifeworld: an alternative to secularist concept of religion in social work. [Електронний ресурс].

16. Witte N. (2011). Exploring the Postsecular State: The Case of Amsterdam. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. [Електронний ресурс].

17. Віллем, Ж.-П. (2006). Європа і релігії: ставки ХХІ ст. К.: Дух і літера.

18. Кубі, Г (2018). Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім'я свободи. Тернопіль: Мандрівець.

19. Реформування системи надання соціальних послуг. Позиція Карітасу України щодо реформування системи надання соціальних послуг. (2021). [Електронний ресурс].

20. Римо-католицька парафія св.ЙоанаПавлаІІ, м.Львів-Сокільники. (2022). [Електронний ресурс].

21. Спільнота Святого Егідія в Україні в час повномасштабної війни. (2022). [Електронний ресурс].

22. Талько, Т.М. (2017). Волонтерство як форма благодійної діяльності неорелігійних організацій у м.Дніпро: соціо-філософський аналіз. Versus: науково-теоретичний часопис. [Електронний ресурс].

23. Токман, В.В. (2017). Соціально значуща діяльність релігійних організацій України в сучасних суспільно- політичних умовах. Національний інститут стратегічних досліджень. [Електронний ресурс].

24. Чорнописька, В.З. (2021). Адміністративно-правові гарантії діяльності релігійних організацій в Україні: дис. на здоб. наук.ступ. д.юридичних наук. [Електронний ресурс].

References

1. Baker, C., Beaumont, J. (2011). Postcolonialism and Religion: New Spaces of `Belonging and Becoming' in the Postsecular City. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. Retrieved September 12, 2022

2. Chapman, R., Hamalainen L. (2011). Understanding Faith-Based Engagement and Volunteering in the Postsecular Society: Motivations, Rationales and Translation Rachael Chapman and Leila Hamalainen. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. Retrieved September 15, 2022

3. Cities space theory and practice Chornopyska, V.Z. (2021). Administratyvno-pravovi harantii diialnosti relihiinykh orhanizatsii v Ukraini [Administrative and legal guarantees of the activities of religious organizations in Ukraine]: dys. na zdob. Naukovo.stup. d.yur.n. Retrieved September 21, 2022

4. Clarke, G. (2006). Faith Matters: Faith-Based Organizations, Civil Society and International Development. Journal of International Development. Retrieved September 12, 2022

5. Matters Faith Based Organizations Civil Society and International Development Cloke, P. (2011). Emerging Postsecular Rapprochement in the Contemporary City. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. Retrieved September 12, 2022

6. Cojocaru, D., Cojocaru, S., Sandu, A. (2022). The role of religion in the system of social and medical services in post-communism Romania. Journal for the Study of Religions and Ideologies. Retrieved September 16, 2022

7. Crisp, B. (2013). If a holistic approach to social work requires acknowledgement of religion, what does this mean for social work education? Promoting Health and Well Being in Social Work Education. Retrieved September 10, 2022

8. Graddy, E.A., Ye, K. (2006). Faith-based versus secular providers of social services - differences in what, how, and where. Journal of Health and Human Services Administration. Retrieved September 12, 2022

9. Habermas, J. (2008). Notes on a post-secular society. [Електронний ресурс].

10. Kubi, H. (2018). Hlobalna seksualna revoliutsiia: ruinuvannia svobody v imia svobody [Global sexual revolution: the destruction of freedom in the name of freedom]. Ternopil: Mandrivets. (in Ukrainian) (in Ukrainian)

11. Nistor, P. (2019). Social Services Offered by Faith-based Organizations in the Post-Secular Society. Postmodern Openings.

12. Paddison A. (2011). On Christianity as Truly Public. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. Retrieved September 14, 2022

13. Cities space theory and practice Reformuvannia systemy nadannia sotsialnykh posluh. Pozytsiia Karitasu Ukrainy shchodo reformuvannia systemy nadannia sotsialnykh posluh [Reforming the system of providing social service]. (2021). Retrieved September 12, 2022

14. Reneve, G., Dunajevas, E. (2014). The differences of social work process infaith-related and secular NGO. Socialinio darbo procesas ir metodai. Retrieved September 12, 2022

15. Rymo-katolytska parafiia sv.Ioana Pavla II, m.Lviv-Sokilnyky [Roman Catholic parish of St. John Paul II, Lviv-Sokilnyky]. (2022). Retrieved September 21, 2022

16. Sandu, A. (2013). Deconstruction of Charity. Postmodern ethical approaches. Journal For the Study of Religions and Ideologies. Retrieved September 11, 2022

17. Sider, R.J., Unruh, H.R. (2004). Typology of Religious Characteristicsof Social Service and Educational Organizations and Programs. Retrieved September 19, 2022

18. Spilnota Sviatoho Ehidiia v Ukraini v chas povnomasshtabnoi viiny. [The community of St. Egidius in Ukraine during a full-scale war]. (2022). Retrieved September 15, 2022

19. Talko, T.M. (2017). Volonterstvo yak forma blahodiinoi diialnosti neorelihiinykh orhanizatsii u m. Dnipro: sotsio-filosofskyi analiz [Volunteering as a form of charitable activity of neo-religious organizations in the city of Dnipro: socio-philosophical analysis]. Versus: naukovo-teoretychnyi chasopys. Retrieved September 14, 2022

20. Tokman, V.V. (2017). Sotsialno znachushcha diialnist relihiinykh orhanizatsii Ukrainy v suchasnykh suspilno- politychnykh umovakh [Socially significant activities of religious organizations of Ukraine in modern social and political conditions]. Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen. Retrieved September 13, 2022

21. Villem, Zh.-P. (2006). Yevropa i relihii: stavky XX st. [Europe and religion: stakes of the 20th century]. K.: Dukh i litera. (in Ukrainian)

22. Weber, M. (2021). Religion as a lifeworld: an alternative to secularist concept of religion in social work. Retrieved September 12, 2022

23. Witte N. (2011). Exploring the Postsecular State: The Case of Amsterdam. Postsecular Cities: Space, Theory and Practice. Retrieved September 20, 2022

Размещено на Allbest.ru