Про епістемологію чеснот в англомовній філософії
У статті подано короткий огляд головних тем досліджень та найбільших контроверсій епістемології чеснот. Авторка розглядає респонсибілістський тарелаєбілістський підходи до визначення інтелектуальної чесноти, а також демонструє значення проблеми Ґетьє.
| Рубрика | Философия |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.04.2023 |
| Размер файла | 593,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Про епістемологію чеснот в англомовній філософії
Стефанія Сідорова, маґістрантка філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ
Анотація
Епістемологія чеснот є одним з найпопулярніших напрямків епістемологічних досліджень в англомовній філософії. Проте вона залишається маловідомою в Україні. Авторка ознайомлює читачів зі становленням напрямку, демонструючи паралелі з етикою чеснот, і здійснює спробу визначити місце епістемології чеснот у сучасному філософському дискурсі. У статті подано короткий огляд головних тем досліджень та найбільших контроверсій епістемології чеснот, водночас систематизовано класифікації типів досліджень у межах напрямку. Авторка розглядає респонсибілістський тарелаєбілістський підходи до визначення інтелектуальної чесноти, а також демонструє значення проблеми Ґетьє для становлення та розвитку теорій епістемології чеснот.
Статтю подано як попередній нарис актуального стану англомовної епістемологічної дискусії, яка репрезентована дослідженнями епістемології чеснот від моменту її появи до сьогоднішнього дня. Авторка використовує оглядовий характер статті для апробації пропонованих нею перекладів сучасної епістемологічної термінології. Головною метою статті є введення сюжетів епістемології чеснот до українського філософського дискурсу.
Ключові слова: епістемологія чеснот, етика чеснот, респонсибілізм, релаєбілізм, епістемічне визнання, інтелектуальна чеснота, проблема Ґетьє.
Stefaniia SIDOROVA, Master student, Faculty of Philosophy,
Tares Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv
ON VIRTUE EPISTEMOLOGY IN ANGLOPHONE PHILOSOPHY
Virtue epistemology is one of the most popular approaches to epistemological research in Anglophone philosophy. However, it is little known in Ukraine. The article aims to familiarize its readers with the making of virtue epistemology, presenting parallels with virtue ethics. The author makes an attempt to determine the place that virtue epistemology holds in modern philosophical discourse. The article provides a brief overview of the main research topics, the biggest controversies within the field, and the systematisation of classification types within the field. The author considers responsibilist and reliabilist approaches to the definition of intellectual virtue. Furthermore, she demonstrates the importance of the Gettier problem for the formation and development of virtue epistemology theories. епістемологія чесноти гетьє
The article serves as a preliminary sketch of the current state of the Anglophone epistemological discussion presenting research in the field of virtue epistemology from its appearance to the present day. The overview nature of the article is used to test proposed translations of modern epistemological terminology in Ukrainian. The primary goal of the article is to introduce virtue epistemology to the Ukrainian philosophical discourse.
Keywords: virtue epistemology, virtue ethics, responsibilism, reliabilism, epistemic credit, intellectual virtue, Gettier problem.
Вступ
Поняття virtue epistemology, епістемологія чеснот (ЕЧ), виникає в межах англомовного філософського дискурсу для позначення групи епістемологічних теорій. Про існування окремого напрямку ЕЧ дають змогу говорити дві головні тенденції: по-перше, більшість дослідників, що їх зараховують до епістемологів чеснот, розглядають епістемологію як нормативну дисципліну (на противагу заклику Віларда Квайна [Quine, 1969] до створення "натуралізованої епістемології"); по-друге, головним фокусом уваги для них стають знавці та їхні чесноти [Turri et al., 2021]. Особливістю ЕЧ є аналіз у термінах властивостей особистостей, а не їхніх переконань [Zagzebski, 2005].
Я перекладаю virtue epistemology як епістемологію чеснот, проте існують й інші варіанти на позначення назви напрямку, як-от "епістемологія чесноти", "аретична епістемологія" (від гр. арєтл), "теорія інтелектуальних чеснот". Деякі дослідники, наприклад, Робертс та Вуд [Roberts, Wood, 2007], використовують термін virtue epistemologies, тобто їм йдеться про існування розмаїтих епістемологій чеснот.
Головні дослідження з ЕЧ публікують англійською мовою, усталених перекладів для багатьох термінів українською немає. Тому я вважаю за доцільне навести список головних термінів та їх перекладів, якими послуговуюсь надалі: agent (дієвець, дієвиця), belief (переконання), cognizer (пізнавець, пізнавчиня), credit, to give a credit (визнання, визнавати заслугу), epistemic injustice (епістемічна несправедливість), epistemic state (епістемічний стан), expanded epistemology (розширена епістемологія), intellectual/epistemic virtue (інтелектуальна чеснота), judgement (судження), knower (знавець, знавчиня), reliability (надійність), responsibility (відповідальність), understanding (розуміння), vice epistemology (епістемологія вад), virtuous person (чеснотлива особистість). Мій переклад не претендує на остаточність, а питання усталення епістемологічної термінології вочевидь потребує широкого обговорення серед дослідників.
Епістемологія чеснот та етика чеснот
Епістемологія чеснот зароджується у 1980-х роках в англомовній (аналітичній) філософській традиції. Джонатан Кванвіґ [Kvanvig, 2011] зараховує появу підходу, характерного для ЕЧ, до статті Ернеста Соси "The Raft and the Pyramid" ("Пліт та піраміда"). У цій статті Соса [Sosa, 1980] запозичує стратегії етики чеснот для розв'язання епістемічних питань та демонструє потенціал такого підходу. Поява такої ідеї, звичайно, була б неможливою, якби не відродження інтересу до етичної концепції Аристотеля, якому сприяла Елізабет Анскомб [Anscombe, 1958], що запропонувала звернутись до поняття чесноти як основи етики.
Другим фундатором ЕЧ називають Лінду Заґзебскі [Zagzebski, 1996] з її працею "Virtues of the Mind" ("Чесноти розуму"). Це може видатись дивним, оскільки у період між виходом праць Соси та Заґзебскі з'являлися й інші праці (напр.: [Code, 1987; Kvanvig, 1992; Montmarquet, 1992]). Проте саме Заґзебскі запропонувала розглядати інтелектуальні чесноти як головний нормативний компонент знання, тобто застосувала ідею Соси для побудови цілісної теорії знання. Натомість Лорейн Коуд у своїй праці "Epistemic Responsibility" ("Епістемічна відповідальність") фактично заснувала респонсибілістський підхід до ЕЧ, який згодом розвиває Заґзебскі, проте відмовилась від побудови всеохоп- ної "ідеальної теорії знання" як, імовірно, недосяжної [Code, 1987: p. 12].
Коріння етики чеснот й епістемології чеснот віднаходять у працях Аристотеля 1. Паралелі між ними загалом є достатньо прозорими. По-перше, як в етиці чеснот моральні властивості (properties) вчинку пояснюють через моральні властивості дієвиці (тобто здійснено вчинок через жагу помсти чи заради справедливості), так і в ЕЧ нормативні властивості коґнітивного процесу пояснюють через інтелектуальні властивості пізнавчині2 (тобто переконання, яких було досягнуто в результаті тривалих спостережень чи поквапливого огляду). Тобто в обох напрямках досліджують не (с)тільки правильні дії, скільки якості дієвиць, що до них призводять або їм перешкоджають. По-друге, обидві виникають як альтернативи до мейнстримних дискурсів. І нарешті, для них обох характерним є плюралізм поглядів в межах напрямку. Деякі дослідники, як-от Заґзебскі (1996) та Коуд (1987), формують свої версії ЕЧ безпосередньо за зразком етики чеснот.
Проте можна вказати і на різницю між підходами, як це роблять Бетелі та Слоут [Bettely, Slote, 2015]. По-перше, в етиці чеснот досліджують питання про те, як бути чеснотливою особистістю, натомість у деяких напрямках ЕЧ увагу зосереджено на субособистісних чеснотах (sub-personal virtues), як- от якісне функціювання пам'яті. По-друге, історично етику чеснот розглядали і на раціоналістських, і на емотивістських засадах, але в ЕЧ другий погляд не вважали можливим. Бетелі та Слоут якраз і пропонують усунути цю різницю 3.
Окремим питанням залишається проблема взаємозв'язків інтелектуальних та моральних чеснот. Залежно від відповіді на нього змінюється і погляд дослідника на стосунки між ЕЧ та етикою чеснот. Наприклад, Соса стверджує, що деякі пропоновані інтелектуальні чесноти, як-от відкритість до нового, насправді є моральними, а питаннями на кшталт цінності знання для людського процвітання (flourishing) мають займатись біоетика та бізнес- етика [Sosa, 2015: p. 44]. Проблему взаємин етичного та епістемічного можна Варто зауважити, що досі точаться дискусії щодо, по-перше, впливів Платона на ЕЧ та етику чеснот, по-друге, щодо того, чи виражав Платон погляди, характерні якщо не для ЕЧ, то принаймні для етики чеснот. Чудовий огляд питання пропонує Ніколас Вайт в статті "Plato and the Ethics of Virtue" [Besser-Jones, Slote, 2015: pp. 3--15]. Засади цих двох напрямків також віднаходять у Конфуція, проте не йдеться про те, що ЕЧ спирається на Платона чи Конфуція. У статті чергується використання іменників чоловічого та жіночого роду для позначення узагальнень. Це пов'язано з моїм переконанням у відсутності "універсального суб'єкта пізнання". Використання "вона" та "вони" замість "він" у наукових текстах також сприяє подоланню андроцентризму в академічному середовищі. Див. дискусію навколо ґендерно-справедливої мови (gender-fair language). Бетелі та Слоут пропонують застосувати підхід етичного сентименталізму (moral sentimentalism) до ЕЧ для утворення "сентименталістської епістемології чеснот". Їхня головна ідея полягає в тому, що сприйнятливість (receptivity) можна розглядати як основу для такої інтелектуальної чесноти, як відкритість до нового (open-mindedness), і як основу для знання, ґрунтованого на перцепції чи пам'яті (perceptual or memory knowledge) [Bat- tely, Slote, 2015]. було б зняти, давши радикальну відповідь. Якщо визначати етику як вивчення того, як людині найкраще прожити життя (в Аристотелевому сенсі прагнення до enSaipovia, для якого добре чинити означає добре жити [Nic. Eth. 1095а]), тоді і моральна філософія (до завдань якої увіходитиме конструювання моральних теорій на кшталт етики чеснот), і епістемологія чеснот виявляються частиною етики [Driver, 2022].
Чи існують етика та епістемологія чеснот паралельно, чи ж вони перетинаються між собою або чи випливає ЕЧ з етики чеснот - безумовним залишається те, що ЕЧ певною мірою потребує етики чеснот. Проте дослідники етики чеснот також здатні запозичувати від ЕЧДив. спробу Заґзебскі та ДеПоля розбудувати зв'язки між ЕЧ та етикою чеснот в [DePaul, Zagzebski, 2003], а також підхід до вивчення чеснот, пропонований у [Snow, 2018]..
Епістемологія чеснот, традиційна епістемологія та коґнітивні науки
Одним із відкритих питань щодо ЕЧ є її співвідношення з "традиційною епістемологією"Під традиційною епістемологією тут розумію традиційну аналітичну епістемологію, яку цікавить перш за все питання обґрунтування переконань та їхніх властивостей. Мені видається влучним термін belief-based epistemology (напр.: [Zagzebski, 1996; Battaly, 2008]), протилежними до нього є терміни agent-based чи agent-centered epistemology. Традиційно "applied" перекладають українською як "прикладний", хоча кращим відповідником є "застосовчий" (пор. "application" та "застосунок"). В статті обидва варіанти вживано синонімічно., а також її зв'язки з коґнітивними науками та іншими сучасними напрямками епістемологічних досліджень.
Так, Браян Барнет [Barnett, 2021] пов'язує появу епістемології чеснот з так званим "ціннісним поворотом" (value turn) в епістемології, що породив хвилю цікавості до напрямку. Поряд з "ціннісним поворотом" він називає також "формальний поворот" (formal turn), "соціальний поворот" (social turn) та "прикладний поворот" (applied turn)6, що спричинили появу нових типів епістемологічних досліджень у другій половині XX - на початку XXI сторіччя. Барнет об'єднує ці напрямки під назвою "розширена епістемологія". На його думку, розширена епістемологія стала розвитком традиційної й на сьогодні перевершила її.
Епістемологія чеснот співіснує з такими напрямками епістемологічних розвідок, як феміністська, соціальна, моральна епістемології, та конкурує за увагу дослідників з традиційною епістемологією та коґнітивними науками. У деяких випадках важко провести межу між зазначеними підходами. Так, погляньмо на випадок Міранди Фрикер. Розбудовуючи концепцію епістемічної несправедливості, Фрикер сподівалася продемонструвати спроможність епістемології чеснот до успішного вивчення політичних та етичних аспектів епістемічних практик [Fricker, 2007]. Водночас філософиня за власним визнанням спиралася на традиції феміністської епістемології, а дослідження провадить фактично в галузях моральної та соціальної епістемології. З появою епістемології вад [Cassam, 2016] як відгалуження ЕЧ епістемічну несправедливість почали розглядати як інтелектуальну ваду, а отже вивчати і в межах епістемології вад. Але якщо розуміти теорію Фрикер як таку, що застосовує епістемологічні надбання для розв'язання проблеми соціальної справедливості, то можна говорити про її належність до застосовчої епістемології (так це робить, наприклад, Фейрвезер [Fairweather, 2017]).
Цей приклад вдало демонструє, що межі сучасних епістемологічних напрямків є вкрай розмитими, тому їх дослідження як єдиної "розширеної епістемології" є доцільним. Як альтернативу можна розглянути пропозицію Ендрю Шиґнела [Chignell, 2018] називати сукупність проєктів, метою яких є провадження шляху до морально та інтелектуально відповідальних переконань (гр. 5о^а), "етикою переконань" (ethics of belief). Етика переконань, таким чином, перебуватиме на перетині епістемології, етики, філософії свідомості та коґнітивістики. Але як окремий проєкт етика переконань була започаткована ще у працях Вільяма Кліфорда [Clifford, 1877]. Якщо ми приймаємо погляд Шиґнела, то мусимо, по-перше, однозначно стати на міждисциплінарну позицію. По-друге, нам доведеться переглянути уявлення про появу ЕЧ як альтернативи до традиційної епістемології, оскільки "альтернатива" з'являється ще до усталення аналітичної традиції філософування. По-третє, мусимо погодитись на об'єднання під однією назвою низки вкрай розмаїтих підходів. Можна також скористатись пропозицією Себастіана Шмідта [Schmidt, 2020] назвати таке дослідження "етикою свідомості" (ethics of mind)Шмідт передбачає, що етика свідомості вивчатиме ментальну нормативність (mental normativity) водночас в її етичних та епістемічних вимірах, а також формулює центральне питання галузі - "проблему ментальної нормативності" [Schmidt, 2020]. Щодо виникнення терміна "етика свідомості" див. також [Adams, 1985]., аби уникнути асоціацій з проєктом Кліфорда, проти яких виступала вже Коуд [Code, 1987: p. 71].
Стосунки між ЕЧ та коґнітивними науками також є складними. Хоча ЕЧ постає і функціює як нормативна дисципліна, її дослідникам доводиться так чи так враховувати існування наукових пошуків у коґнітивістиці та психології. Звідси дуже швидко після появи ЕЧ з'являються спроби натуралізувати її або ж принаймні використати її для розбудови "натуралізованої" епістемології [Goldman, 1992; Fairweather, 2014]. Водночас емпірична та соціальна психологія постійно критикують ЕЧ, що змушує епістемологів розвивати та адаптувати свої теорії [Fairweather, Alfano, 2017]. Варто також вказати на зворотний вплив ЕЧ на підходи до провадження наукової діяльності взагалі [Paternotte, Ivanova, 2017].
Класифікація досліджень епістемології чеснот
На думку дослідників, існують чотири головних питання, щодо яких думки епістемологів чеснот розходяться:
1. Якою є природа та яким є обсяг поняття "інтелектуальна чеснота"?
2. Які питання належить розглядати в межах епістемології чеснот?
3. Які методи використовувати?
4. Як співвідносяться між собою епістемічні чесноти, знання та епістемічне визнання суб'єкта як знавця? [Tum et al., 2021]
До цього переліку Марк Альфано [Alfano, 2015] додає питання про взаємозв'язки між етичними та інтелектуальними чеснотами, внесок чеснот у людське процвітання, шляхи набуття інтелектуальних чеснот та питання про те, чи можуть люди бути чеснотливими. Якщо перші три питання можна віднести до проблеми природи інтелектуальних чеснот, то останнє є симптоматичним в тому сенсі, що традиційно належало до етичних, а не епістемологічних питань.
Слідом за Кванвіґом філософів епістемології чеснот поділяють на тих, хто намагається застосувати поняття інтелектуальних чеснот до питань традиційної епістемології, та тих, хто не робить цього. До першої групи належать Соса, Ґреко та Заґзебскі. Натомість до другої групи належать Коуд, Монмаркет, Кванвіґ та Робертс і Вуд. Показовою є позиція Робертса і Вуда. Для них традиційна епістемологія є без потреби на те занадто абстрактною, тому вони шукають такого підходу до епістемології, що зміг би спрямовувати епістемічну практику, щоб змінити світ [Kvanvig, 2011]. Завдяки їхній позиції бачимо, що кейс епістемології чеснот можна пов'язати ще й із так званим "практичним поворотом" у філософії. Турі, Альфано та Ґреко називають ці групи відповідно "конвенційною" та "альтернативною" [Turn, Alfano, Greco, 2021].
Гізер Бетелі [Battaly, 2008] пропонує виокремити з поля ЕЧ теорію чеснот та антитеорію чеснот. Бетелі виходить із того, що епістемологія чеснот відрізняється від традиційного підходу до епістемології тим, що для неї поняття чеснот є фундаментальнішим, ніж поняття знання чи переконання. Дослідниця розрізняє два підходи до цього питання. У першому випадку філософи будують теорії, які дають визначення знанню та обґрунтованому переконанню у термінах інтелектуальних чеснот. Такі теорії за своєю структурою схожі до аналогічних теорій в етиці. "Антитеоретики" ж відкидають формульні зв'язки між чеснотами та знанням, натомість стверджують, що інтелектуальні чесноти є центральною концепцією в епістемології та потребують самостійного дослідження. До найбільш яскравих "теоретиків" в епістемології Бетелі відносить Сосу та Заґзебскі, натомість антитеоретичний підхід дослідниця розділяє далі на елімінативізм та експансіонізм. Елімінативісти вважають за необхідне усунути обговорення будь-яких інших питань епістемології, крім інтелектуальних чеснот (як-от Кванвіґ), а експансіоністи передбачають, що навіть за відсутності системного зв'язку між знанням та інтелектуальними чеснотами обидва питання все ще мусять залишатись у полі зору філософів (як-от Гуквей, Фрикер, Робертс і Вуд). Прихильники експансійної точки зору мають тут перевагу, оскільки на їхні плечі не лягає обов'язок доведення незначущості класичних питань епістемології, натомість для них є достатнім вказати на важливість тематики інтелектуальних чеснот як такої.
Рис. 1. Класифікація напрямків ЕЧ
Бетелі вдалось побачити розлом у таборі антитеорії, а сам поділ на "теоретиків" та "антитеоретиків", пропонований дослідницею, фактично збігається з поданим Кванвіґом поділом. Ще більше розширює цю класифікацію Бер [БаеБг, 2011], який поділяє поле теорії (яке він називає "консервативною епістемологією чеснот") на "сильну консервативну епістемологію чеснот", що її характеризує усталений погляд на інтелектуальну чесноту як таку, що має центральну та фундаментальну роль у розв'язанні як мінімум однієї з класичних проблем епістемології, та "слабку консервативну епістемологію чеснот", що вважає роль інтелектуальних чеснот радше периферійною. Поле антитеорії (що його дослідник називає "автономною епістемологією чеснот"), згідно з Бером, розділене на "радикальну автономну епістемологію чеснот", в якій домінує ідея про те, що питання інтелектуальних чеснот повинні замінити або витіснити традиційні, та "помірну автономну епістемологію чеснот", що передбачає співіснування незалежної епістемології чеснот поряд з традиційною епістемологією.
Найповнішою класифікацією із запропонованих на сьогодні є класифікація Бера, проте їй притаманний суттєвий недолік: Бер стверджує, що розглядає та класифікує виключно дослідників, що працюють у течії респонсибілізму (респонсибілізму та релаєбілізму присвячено наступний параграф). На мою думку, це обмеження є зайвим, оскільки Берів розподіл без жодних зауваг переноситься і на релаєбілістську ЕЧ. Втім, зауважу, що йдеться не про окремі чарунки, до кожної з яких входить певна кількість філософів, а про пойменовані відрізки спектра розмаїтих поглядів епістемологів чеснот. Це пов язане і з тим, що живі філософи схильні розвивати та змінювати свої погляди, і з тим, що більшість сучасних епістемологів чеснот усвідомлено працюють одночасно в кількох напрямках. Тобто всі розглянуті класифікації не є (і не можуть бути) дискретними. На сьогодні можна говорити про два полюси дослідницького спектра, до яких тяжіють ті чи ті дослідники. Першим є "полюс Соси", який знаходиться найближче до традиційних епістемологічних питань (як-от проблема скептицизму чи природа знання).
Тут найчастіше ідеї ЕЧ використовують лише як метод розв'язання цих проблем. Другим є "полюс Кванвіґа", де увагу дослідників зосереджено на якнайбільше нетрадиційних, периферійних чи забутих епістемічних питаннях (як-от епістемічний патерналізм чи дружба як підстава чеснот).
Сума всіх означених підходів виглядатиме так (див. рис. 1).
Інтелектуальні чесноти: респонсибілізм та релаєбілізм
У межах ЕЧ співіснують два головних підходи до визначення природи інтелектуальних чеснот: релаєбілізм та респонсибілізм. Впродовж тривалого часу епістемологію чеснот розглядали виключно як синонім релаєбілізму [Zagzebski, 1996: p. XIII]. Проте Коуд [Code, 1984], працюючи в межах ЕЧ, запропонувала власний підхід, який назвала респонсибілізмом. Означення релаєбілістського та респонсибілістського підходів може бути зручним для розуміння дискусій, що виникли в ЕЧ за роки її існування, хоча цей розподіл не позбавлений недоліків.
Релаєбілісти зацікавлені в таких інтелектуальних чеснотах, що надійно сприяють досягненню знання. Так, Кванвіґ [Kvanvig, 2011] вказує, що центральним компонентом підходу Соси до ЕЧ стала ідея надійної коґнітивної здібності (reliable cognitivefaculty). Його послідовники фокусують увагу на таких навичках (skills), спроможностях (abilities) та вміннях (competences), як-от здатність міркувати, здатність до інтроспекції, гарний зір та пам'ять як на головних прикладах інтелектуальних чеснот. Більшість релаєбілістів вважають, що дотримання надійного процесу формування переконань (belief-forming process) є необхідною (а у випадку так званого простого релаєбілізму - достатньою) умовою для досягнення знання. Релаєбілісти часто застосовують поняття інтелектуальних чеснот до розв'язання проблеми Ґетьє та аналогічних кейсів (детальніше у наступному параграфі), тому не дивно, що вони стають на цей шлях визначення інтелектуальних чеснот.
Респонсибілізм як поняття з'являється у статті Коуд "Toward a "Responsibilist" Epistemology" ("До " респонсибілістської" епістемології", 1984), яка вказує на важливість епістемічної відповідальності (responsibility to know well), що пов'язана, але не звідна до моральної відповідальності жити хороше життя. На її думку, поняття відповідальності наголошує на проактивній позиції знавця і на його свободі вибору в пізнавальній діяльності. Монмаркет [Montmarquet, 1992] досліджує питання доксатичної відповідальності (doxastic responsibility), тобто такої відповідальності за переконання, на якій ґрунтована моральна відповідальність за дії. Завдяки цьому підхід респонсибілістів може розглядати переконання тих чи тих дієвиць як об'єкт оцінки в термінах вини (blame) та хвали (praise). Заґзебскі [Zagzebski, 1996] стверджує, що якщо розуміти чесноти в дусі Аристотеля, то треба відходити від релаєбілістського поняття чесноти, прийнятого Сосою, і зважати на такі риси знавця (character traits), як-от відкритість до нового та інтелектуальна сміливість. Так, респонсибілісти виявляються ближчими до етики чеснот, наприклад, інтелектуальна сміливість для них залишається чеснотою, навіть якщо не ґарантує успіху в отриманні знання. Пізніше власну версію респонсибілізму, епістемічний ситуаціонізм (epistemic situationism), запропонували також Еброл Фейрвезер та Марк Альфано [Fairweather, Alfano, 2017].
Можна визначити три головні проблеми релаєбілізму: нова проблема злого демона (new evil demon problem), проблема ясновидіння (clairvoyance problem) та проблема узагальнення (generality problem)8. Також релаєбілізм підважує те, що визначені його прихильниками чесноти зовсім не обов'язково виявляються надійними за даними емпіричних наук [Kahneman, 2011]. Проте критики з боку соціальної психології зазнає і респонсибілізм. Соса [Sosa, 2015] закидає респонсибілістам те, що їхні інтелектуальні чесноти (принаймні вже згадані відкритість до нового та інтелектуальна сміливість) є квазіетичними, висувають надмірні вимоги до мотивації дієвиць, а також є допоміжними (оскільки вони не конституюють знання, а лише ситуюють дієвицю так, що вона матиме можливість пізнавати). На мою думку, головною відмінністю між релаєбілізмом та респонсибілізмом є питання внутрішньої цінності інтелектуальних чеснот. Заґзебскі [Zagzebski, 1996] стоїть на тому, що інтелектуальні чесноти можуть бути цінними інструментально (як засіб продукування істинних переконань), конститутивно (як складові щасливого життя) і сутнісно (завдяки цінності самого прагнення до істини). Для релаєбілістів же чесноти є виключно надійними інструментами для здобуття знання. Через це підхід респонсибілістів, схоже, є менш пристосованим до прояснення класичних питань про природу та обґрунтування знання. Зрештою, релаєбілістам йдеться про "низькорівневі" (low-level) чесноти, а респонсибілістам - про "високорівневі" (high-level) чесноти. До релаєбілістів відносимо Ґолдмана 9, Ґреко, Драйвер та Сосу, а до респонсибілістів, наприклад, Коуд, Монмаркета, Заґзебскі та Слоута. Такий розподіл на два табори можна вважати вже класичним [Hookway, 2003], проте його можна піддати критиці.
По-перше, твердження про несумісність цих підходів не є очевидним. Закономірно з'являються проєкти "серединного шляху", наприклад, сентименталістський персоналізм (sentimentalistpersonalism) [Battely, Slote, 2015], який є близьким до респонсибілізму, проте відмовляється від оцінки переконань у термінах вини знавця та обов'язковості культивування інтелектуальних чеснот.
По-друге, ще жоден представник тієї чи тієї течії не був переконаний змінити свою позицію на протилежну: ні респонсибілізм, ні релаєбілізм не є остаточно переконливими. Ба більше, жоден з напрямків не виявився спроможним виконати першопочатково поставлене перед ним завдання: введення поняття інтелектуальної чесноти не допомогло релаєбілістам розв'язати проблему Ґетьє, а респонсибілісти не змогли уникнути її (цьому питанню присвячено наступний параграф).
По-третє, обидві течії проіґнорували чесноти, що виходили за межі образу індивідуалістичного знавця, а отже, їхні способи визначення інтелектуальних чеснот не є оптимальними. Так, Джейсон Кавал [Kawall, 2002] звернув увагу на те, що філософи ЕЧ знехтували різницею між чеснотами, що стосуються дієвиці і приносять їй користь (як-от сміливість), та тими, що стосуються інших (як-от доброзичливість) та приносять користь іншим, тобто ЕЧ не зробила розрізнення між особистісними та міжособистісними чеснотами. І респонсибілісти, і релаєбілісти нехтували міжособистісними чеснотами, що сприяють інтелектуальним здобуткам інших та спільноти, до якої знавець належить. Аналогічну ідею розвиває також Реза Лахруді [Lahroodi, 2007], який досліджує неіндивідуалістичний підхід та суспільні інтелектуальні чесноти.
Відсутність єдино прийнятого визначення та переліку (хоч б і не остаточного) інтелектуальних чеснот - поняття, яке власне спричинило появу епістемології чеснот і є для неї засадовим - підважує привабливість ЕЧ. Спроби класифікувати чесноти в такий спосіб, що уникає поділу на низькорівневі та високорівневі [Baehr, 2011], теж не змогли розв'язати це питання. Пошуки універсального (або принаймні універсальнішого) підходу до визначення інтелектуальних чеснот залишаються одним із головних завдань епістемологів чеснот.
Проблема Ґетьє та епістемічне визнання (epistemic credit)
1963 року Едмунд Ґетьє публікує статтю "Is Justified True Belief Knowledge?" ("Чи є знанням обґрунтоване та істинне переконання?")Існує український переклад цієї статті А. Синиці в збірці "Антологія сучасної аналітичної філософії, або Жук залишає коробку" (2014). Назву українською подано за цим перекладом., в якій піддає сумніву і достатність, і необхідність визначення знання як обґрунтованого істинного переконання (true justified belief). Таке визначення було відомим ще за часів ПлатонаВ діалозі "Теетет" Платон наводить, схоже, поширене на той час визначення: "знання - це істинне переконання з поясненням", а згодом демонструє його неспроможність (ТЬеаеїеїш 202с, 209а-210Ь). Саме у Платона постає так звана "проблема Менона" (Мепо 97а-с). й - попри його критику - досі залишається панівним у філософському дискурсі. Сформульована Ґетьє проблема дістала назву "проблема Ґетьє". Після виходу статті друком розпочалась жвава дискусія щодо можливого розв'язання проблеми.
Дослідники ЕЧ, які займаються питанням природи знання, погоджуються в загальних рисах, що знання - це не випадково істинне переконання (non-accidentally true belief) [Tum et al., 2021]. Різниця в їхніх підходах здебільшого стосується прояснення обставин, за яких переконання буде істинним не випадковим чином. Сьогодні в ЕЧ є популярними так звані "визнаннєві теорії" (credit theories), які виникли як пропоновані шляхи до розв'язання проблеми Ґетьє. Такі теорії свого часу висували та захищали Ґреко, Риґз, Соса та Заґзебскі [Baehr, 2012]. Основою цих теорій є ідея того, що знати щось - це мати переконання, за яке дієвиця заслуговує на визнання [Greco, 2003].
Так, розв'язання проблеми Ґетьє, пропоноване епістемологією чеснот, виходить з тієї обставини, що знання потребує від дієвиці бути переконаною в істині саме з причини наявності у неї інтелектуальних чеснот. Отже, дослідникам ЕЧ йдеться про концепції причинового внеску (causal-contributory conception). Їхня суть полягає в тому, що дієвиця отримує визнання за певний епістемічно цінний стан тією мірою, якою вона відіграє роль в продукуванні цього стану [Kawall, 2019]. Бер [Baehr, 2012] зводить суть визнаннєвих теорій до того факту, що вони вважають знання коґнітивним досягненням, але жодна з таких теорій, на його думку, не розв'язує проблеми цінності знання.
Розглянемо для прикладу підхід, пропонований Ґреко:
S заслуговує на визнання за своє переконання в істинності p тоді і тільки тоді, коли:
переконання в істинності р має інтелектуальну цінність;
переконання в істинності р може бути приписане S;
переконання в істинності р проявляє надійну коґнітивну рису характеру S; або альтернативно надійна коґнітивна риса характеру S є важливою необхідною частиною всієї множини каузальних причин, що спричинили переконання S в істинності p [Greco, 2003].
Згідно з Ґреко, дієвиця отримує визнання за своє істинне переконання у випадках знання, але не у випадку прикладів, поданих Ґетьє, чи в кейсі лотерейного білета (гравець в лотерею не знає, що програє, навіть якщо індуктивно це підтверджено). Проте Лекі [Lacky, 2007] наводить приклад, який Греко не передбачив, і намагається довести, що заслужене визнання не може відрізняти знання від істинного переконання. По-перше, вона вказує на проблему, що виникає, коли ми пов'язуємо заслужене визнання з проявом рис характеру: якщо вбачати характер як щось стабільне, то будь-яке надзвичайне відкриття, зроблене звичайною людиною, виявиться не в її характері, а отже, вона не заслуговуватиме на визнання за нього. По-друге, Лекі пропонує наступний кейс:
"Морис приїхав на вокзал в Чикаго і хоче дізнатися, як дістатись Серз Тавер. Він оглядається, підходить до першої дорослої перехожої, яку бачить, та питає в неї, як дістатися до Серз Тавер. Перехожа виявляється жителькою Чикаго, що чудово знає місто, тому вона надає винятково точні вказівки. Морис одразу формує відповідне істинне переконання щодо місця знаходження Серз Тавер".
У цьому прикладі очевидним є факт отримання Морісом знання, проте він явно не заслуговує на певне визнання за його здобуття. Морис не проявив жодних інтелектуальних чеснот, бо навіть інформанта обрав майже випадково. Такі ж зауваги стосуватимуться будь-якого знання, отриманого завдяки свідченням (testimonial knowledge): по-перше, заслуговує на визнання у таких випадках свідок (інформант), по-друге, тут завжди присутній елемент удачі (вибір свідка). На думку Лекі, елемент удачі не дає змоги визнати за Морисом навіть непрямої заслуги за своє знання.
Заґзебскі [Zagzebski, 1996] вважає знанням переконання, що виникло завдяки прояву інтелектуальних чеснот у дії. У такий спосіб вона відмовляється від включення умови "істинності" переконання, оскільки інтелектуальні чесноти вимагають досягнення істини за визначенням, яке вона їм дає. Тип підходів, застосованих до розв'язання проблеми Ґетьє Заґзебскі та Ґреко, поряд з іншим спирається на "тезу цінності" (value thesis), тобто переконання, що досягнення (в цьому випадку отримані завдяки інтелектуальним чеснотам) є цінними самі по собі, на відміну від щасливих випадковостей [Pritchard et al., 2018].
Робертс і Вуд [Roberts, Wood, 2007] стверджують, що такий підхід є малоінформативним, бо дослідники не пропонують пояснення того, чим взагалі є переконання в істині "з причини" або "завдяки" інтелектуальним чеснотам. Самерфорд [Summerford, 2000] та Бер [Baehr, 2006] наводять контрприклади, для яких розв'язання проблеми Ґетьє завдяки введенню поняття інтелектуальних чеснот все ще не працює. Вони демонструють, що підхід до знання респонсибілістів є незадовільним, причому незадовільним є будь-який підхід, який стверджує необхідність використання інтелектуальних чеснот для отримання знань. Самерфордові йдеться навіть про те, що в термінах ЕЧ узагалі неможливо дати визначення знання.
Якщо це так, то елімінативістська позиція таких дослідників, як Кванвіґ [Kvanvig, 2011], який стверджує, що застосування інтелектуальних чеснот до розв'язання питань традиційної епістемології не має сенсу, виявляється слушною. Кванвіґ також вважає, що лише зміна загального підходу до вивчення процесів пізнання на більш діахронічний та соціальний дасть змогу дослідити епістемологічні проблеми по-новому. Поточна картина досліджень ЕЧ, змальована в цій статті, схоже, може лише підтвердити його думку. Марність спроб розв'язання проблеми Ґетьє підважує позицію консервативної ЕЧ, особливо сильної консервативної ЕЧ. Тому спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості досліджень у сфері автономної ЕЧ та до залучення напрацювань соціальної, політичної та феміністської філософії.
Висновки
Наприкінці XX сторіччя Ернест Соса, Лорейн Коуд та Лінда Заґзебскі, здійснивши практичний (ціннісний) поворот, заклали підґрунтя для розвитку нового напрямку в епістемології - епістемології чеснот. Їхні ідеї підхопили
Лорейн Коуд, Джеймс Монмаркет, Джон Ґреко, Джонатан Кванвіґ, Джейсон Бер, Джулія Драйвер, Роберт Робертс, Джей Вуд, Міранда Фрикер, Касим Касам, Гізер Бетелі та багато інших. До епістемології чеснот належать такі питання, як визначення інтелектуальних чеснот як таких та їх класифікація; інтелектуальні чесноти в інтелектуальних спільнотах; епістемічні стани, відмінні від стану знання; інтелектуальні емоції; проблема відповідальності знавця за свої переконання і визнання заслуги за них; епістемічні цінності; взаємозв'язок епістемічних практик та владних стосунків; існування соціального знання; природа та обґрунтування знання; прикладне застосування теоретичних досліджень тощо.
На сьогодні епістемологи чеснот, що працюють з консервативною епістемологією чеснот, починають схилятися до тіснішої співпраці з емпіричними науками або ж шукають компромісу між релаєбілізмом та респонсибілізмом. Сильнішою є позиція тих філософів, що працюють з епістемологією чеснот як автономною цариною епістемології, залучаючи до своїх досліджень підходи феміністської епістемології та практичної філософії. Зрештою, саме дослідження антитеоретичного характеру можуть мати суттєві наслідки для застосовчої сфери, особливо для розбудови спільнот знавців та співпраці в демократичних інституціях. Значними є також і міждисциплінарні перспективи епістемології чеснот.
Зважаючи на відсутність україномовних досліджень, спеціально присвячених питанню епістемології чеснот, я запропонувала свій варіант огляду цього підходу. Через широку популярність напрямку, а також його розмитість, досконало охопити всю епістемологію чеснот (хоча б поверхово) у межах однієї статті навряд чи є можливим. Сподіваюсь, мені вдалось продемонструвати привабливість епістемології чеснот та перспективи досліджень, які вона пропонує.
Джерела / references
1. Alfano, M. (2015). Introduction. In: M. Alfano (Ed.), Current Controversies in Virtue Theory (pp. 1--5). New York, Abingdon: Routledge.
2. Anscombe, G.E.M. (1958). Modern Moral Philosophy. Philosophy, 33 (124), 1--19. DOI:10.1017/ s0031819100037943.
3. Baehr, J. (2006). Character in Epistemology. Philosophical Studies, 128 (3), 479--514. DOI:10.1007/ s11098-004-7483-0.
4. Baehr, J. (2011). The Inquiring Mind. Oxford: Oxford University Press.
5. Baehr, J. (2012). Credit Theories and the Value of Knowledge. The Philosophical Quarterly, 62 (246). DOI: 10.1111/j.1467-9213.2011.698.x.
6. Barnett, B. (2021). What is Epistemology? In: B. Barnett (Ed.), Introduction to Philosophy: Epistemology. Retrieved from: https://press.rebus.community/intro-to-phil-epistemology/. Battaly, H. (2008). Virtue Epistemology. Philosophy Compass, 3 (4), 639--663. DOI: 10.1111/ j.1747-9991.2008.00146.x.
7. Battaly, H., Slote, M. (2015). Virtue Epistemology and Virtue Ethics. In: L. Besser-Jones, M. Slote (Eds.), The Routledge Companion to Virtue Ethics (pp. 253--269). New York, Abingdon: Routledge.
8. Besser-Jones, L., Slote, M. (Eds.) (2015). The Routledge Companion to Virtue Ethics. New York, Abingdon: Routledge.
9. Cassam, Q. (2016). Vice Epistemology. TheMonist, 99 (2), 159--180. DOI:10.1093/monist/onv034.
10. Clifford, WK. (1877[1999]). The Ethics of Belief. In: T. Madigan (Ed.), The ethics of belief and other essays (pp. 70--96). Amherst, MA: Prometheus.
11. Code, L. (1984). Toward a 'Responsibilist' Epistemology. Philosophy and Phenomenological Research, 1 (45), 29--50. DOI:10.2307/2107325.
12. Code, L. (1987[2020]). Epistemic responsibility. Albany: State University of New York Press.
13. DePaul, M., Zagzebski, L. (Eds.) (2003). Intellectual Virtue Perspectives from Ethics and Epistemology. New York: Oxford University Press.
14. Driver, J. (2022). Moral theory. In: E. Zalta (Ed.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from: https://plato.stanford.edu/entries/moral-theory/.
15. Fairweather, A. (2017). Introduction. In: A. Fairweather, M. Alfano (Eds), Epistemic Situationism (pp. 1--19). Oxford: Oxford University Press.
16. Fairweather, A. (Ed.) (2014). Virtue Epistemology Naturalized. Synthese Library, vol. 366. Springer, Cham.
17. Fairweather, A., Alfano, M. (Eds.) (2017). Epistemic Situationism. Oxford: Oxford University Press.
18. Fricker, M. (2007). Epistemic Injustice. Oxford: Oxford University Press.
19. Gettier, E.L. (1963). Is Justified True BeliefKnowledge? Analysis, 23 (6), 121--123. DOI:10.1093/ analys/23.6.121.
20. Goldman, A. (1992). Liaisons: Philosophy Meets the Cognitive and Social Sciences. Cambridge, MA: The MIT Press.
21. Goldman, A., Beddor, B. (2021). Reliabilist Epistemology In: E. Zalta (Ed.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from: https://plato.stanford.edu/archives/sum2021/ entries/reliabilism/.
22. Greco, J. (2003). Knowledge as Credit for True Belief. In: M. DePaul, L. Zagzebski (Eds.), Intellectual Virtue Perspectives from Ethics and Epistemology (p. 111--134). New York: Oxford University Press.
23. Hookway, C. (2003). How To Be a Virtue Epistemologist. In: M. DePaul, L. Zagzebski (Eds.), Intellectual Virtue Perspectives from Ethics and Epistemology (pp. 183--202). New York: Oxford University Press.
24. Kahneman, D. (2011). Thinking, Fast and Slow. New York: Farrar, Straus and Giroux.
25. Kawall, J. (2002). Other-regarding epistemic virtues. Ratio, 15 (3), 257--275. DOI:10.1111/14679329.00190.
26. Kawall, J. (2019). Testimony, epistemic egoism, and epistemic credit. European Journal of Philosophy, 28 (2), 463--477. DOI:10.1111/ejop.12447.
27. Kvanvig, J.L. (1992). The Intellectual Virtues and the Life of the Mind. Savage, MD: Rowman and Little field.
28. Kvanvig, J.L. (2011). Virtue Epistemology". In: S. Bernecker, D. Pritchard (Eds.), Routledge Companion to Epistemology (pp. 199--207). New York, Abingdon: Routledge.
29. Lacky, J. (2007). Why We Don't Deserve Credit for Everything We Know. Synthese, 158 (3), 345--361. DOI:10.1007/s11229-006-9044-x.
30. Lahroodi, R. (2007). Collective Epistemic Virtues. Social Epistemology, 21 (3), 281--297. DOI: 10.1080/02691720701674122.
31. Montmarquet, J.A. (1992). Epistemic Virtue and Doxastic Responsibility. American Philosophical Quarterly. 29 (4), 331--341.
32. Paternotte, C., Ivanova, M. (2017). Virtues and vices in scientific practice. Synthese, 194, 1787-- 1807. DOI:10.1007/s11229-016-1023-2.
33. Pritchard, D., Turri, J., Carter, J.A. (2018). The Value of Knowledge. In: E. Zalta (Ed.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from: https://plato.stanford.edu/archives/spr2018/entries/ knowledge-value/.
34. Quine, W.V.O. (1969). Epistemology Naturalized. In: Ontological Relativity and Other Essays (p. 69--90). New York: Columbia University Press.
35. Roberts, R.C., Wood, WJ. (2007). Intellectual Virtues: An Essay in Regulative Epistemology. Oxford: Oxford University Press.
36. Schmidt, S. (2020). Introduction. In: S. Schmidt, G. Ernst (Eds.), The Ethics of Belief and Beyond (pp. 1--20). New York, Abingdon: Routledge.
37. Snow, N.E. (Ed.) (2018). The Oxford Handbook of Virtue. Oxford: Oxford University Press.
38. Sosa, E. (1980). The Raft and the Pyramid. Midwest Studies in Philosophy, V, 5 (1), 3--26. DOI: 10.1m/j.1475-4975.1980.tb00394.x.
39. Sosa, E. (2015). Judgment and agency. Oxford: Oxford University Press.
40. Summerford, J. (2000). Virtue Epistemology and the Gettier Problem. The Southern Journal of Philosophy, 38 (2), 343--353. DOL10.11n/j.2041-6962.2000.tb00904.x.
41. Turri, J., Alfano, M., Greco, J. (2021). Virtue Epistemology In: E. Zalta (Ed.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from: https://plato.stanford.edu/archives/win 2021/ entries/epistemology-virtue/.
42. Zagzebski, L. (1996). Virtues of the Mind. Cambridge: Cambridge University Press.
43. Zagzebski, L. (2005). Virtue Epistemology In: The Routledge Encyclopedia of Philosophy. Taylor and Francis. Retrieved from: https://www.rep.routledge.com/articles/ thematic/virtueepistemology/v-2. DOI:10.4324/9780415249126-P057-2.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.
реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007Етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття. Основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).
автореферат [25,4 K], добавлен 11.04.2009Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.
реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010Дослідження проблеми буття у філософії французьких матеріалістів ХVІІІ століття. Вивчення представників матеріалістичного напрямку філософії Просвітництва. Огляд ідей Просвітництва та їх впливу на всі сфери духовного життя європейського суспільства.
контрольная работа [32,7 K], добавлен 26.08.2013Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Метафізичні традиції формування архітектонічної картини в філософії, значення та принцип організації цієї традиції. Визначення архітектурою значення репрезентації. Основні функції традиційної архітектури. Модерн як "перевидання" класичної архітектури.
реферат [71,8 K], добавлен 20.12.2014Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.
реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011
