Тілесна схема та тілесний образ: термінологічна матриця енактивізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тілесна схема та тілесний образ: термінологічна матриця енактивізму

Аліна Валеріївна Бородій

аспірантка кафедри історії філософії,

КНУ імені Тараса Шевченка

Анотація

Метою статті є висвітлення стрижневих ознак перцепції та енактивного погляду на її природу з позиції натуралізованої феноменології Ф.Варели у вимірі аналітики категорій тілесного образу та тілесної схеми. Дослідження здійснене за допомогою використання інтегральної сукупності історико-філософських методів, а саме: метод історико-філософського аналізу, компаративний метод, метод етимологічного аналізу та метод історико-філософської герменевтики. У результаті дослідження було встановлено, що теорія енактивізму запровадила багатофункціональний методологічний проєкт для вирішення складної проблеми свідомості та проблеми прогалини в поясненні. Доведено, що на противагу енактивному підходові обчислювальний спосіб пояснення перцепції є невиваженим. Встановлена концептуальна відмінність між категоріями тілесна схема та тілесний образ у контексті тлумачення тілесного домену для пояснення перцепції. Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні історико-філософської аналітики змістів категорій тілесної схеми та образу та визначенні теоретичного та практичного потенціалу їх застосування. Тип статті: теоретична.

Ключові слова: історія філософії, натурфілософія, сприйняття, несвідоме, когнітивне дослідження.

Body scheme and body image: terminological matrix of enactivism

Abstract

The article aims to highlight the core features of perception and an enactive view of its nature from the standpoint of F. Varela's naturalized phenomenology in the dimensional analysis of the categories of body image and body scheme. The research was produced using an integrated set of historical and philosophical methods. The study concluded that the theory of enactivism has introduced a multifunctional methodological project to solve the hard problem and the explanatory gap. The research proved that the enactive approach holds an argument against the computational method and provides the conceptual difference between the categories of body scheme and body image in the context of the interpretation of the body domain to explain the perception process. The article results show that enactivism explains the perceptual mechanism through the trichotomy cognition-body-world. The body domain is the key aspect in explaining the process of perception. As a result, the author demonstrates that embodiment is a feature of the cognitive system that activates the person in the external reality. The research illustrates the view of Sh. Gallagher on the origins of the problem of the distinction between body scheme and body image. The study confirms that the body image is used to denote a concept that explains the appearance of the body in the perceptual realm while the body scheme explains how the body forms this perceptual field. The research justifies that the body image is responsible for mental states and ideas in cases where the intentional subject is aware of his own body. The body scheme is responsible for the motor capabilities that enable movement. The investigation leaves the following question open for further explorations: the query concerns how the person fixates his attention on the body, meaning how he accumulates his consciousness concentration.

Key words: history of philosophy, natural philosophy, perception, unconscious, cognitive research.

Вступ

Постановка проблеми. Теорія енактивізму є модерною філософською теорією, що проблематизує питання перцепції та механізмів роботи свідомості з позиції антирепрезентаціоналізму. У 1980-х роках втілений підхід та тілесно спрямована філософія посідала ключове місце в когнітивній філософії. У межах даного підходу зародилась новітня науково-методологічна програма енактивізму, яка фокусується на дослідженні втіленого механізму пізнання та втілених детермінант перцептивної активності особистості. У рамках енактивного проєкту вперше було запропоновано когнітивну архітектуру, яка складається зі свідомості, тіла та навколишньої реальності. Революційність та інноваційність енактивізму полягає в тому, що дана теорія пропонує найбільш розширений інструментарій для роботи над розв'язанням складної проблеми свідомості (з англ. the hard problem) та проблеми прогалини в поясненні (з англ. the explanatory gap). Теоретико-практичні постулати енактивізму щодо втіленості свідомості та динамічної взаємопов'язаності між людиною та навколишнім світом дають змогу запровадити валідну схему верифікованості ментальних станів свідомості для можливості наближення до пояснення природи перцепції та механізмів здійснення перцептивної активності особистості в зовнішній реальності.

Основою енактивізму стала праця «Втілений розум: когнітивна наука та людський досвід» чилійського нейробіолога Франциско Варели, канадського філософа Евана Томсона та американської психологині Елеонори Рош. Уперше в цій праці філософи змогли структурувати усі парадигмальні постулати енактивного проєкту та сформувати його концептуальну програму. Упродовж кількох десятків років після виходу цієї роботи, енактивізм продовжував змінюватись, реструктуризуватись та актуалізуватись. Це у свою чергу спровокувало виникнення низки додаткових та цілком незалежних когнітивних філософських теорій, які кристалізували базові аргументи енактивної програми. У цій статті ми загостримо увагу на розгляді стрижневих основ енактивізму, розроблених творцями теорії Варелою Ф., Томсоном Е. та Рош Е. Актуальність дослідження, що здійснене у статті, обумовлено проблематизацією аргументів енактивізму та їх систематизації для набуття подальшого прогресу в дослідженні співвідношення цих аргументів із сучасними когнітивними філософськими програмами.

Мотивацією для створення теорії енактивізму була необхідність зміни перцептивних поглядів в когнітивних науках і перехід від комп'ютеризованого трактування свідомості до втіленого підходу. Енактивізму вдалося підкреслили недосконалість домінантного, на той час, підходу до тлумачення когнітивних функцій особистості, а саме недосконалість обчислювального способу пояснення перцептивних процесів. Власне, це і стало стимулом для створення новітної тілесної парадигми.

Творці енактивної парадигми Ф.Варела, Е.Томсон та Е.Рош заклали підвалини новітньої теорії перцепції, що заперечує репрезентаційну позицію та відкидає погляд конекціонізму на перцепцію як на суто обчислювальний процес. Актуальність теми дослідження спричинена тим, що енактивізм порушує стрижневе питання філософії свідомості які механізми лежать в основі функціонування перцепції та свідомості? Для відповіді на запитання енактивізм пропонує до застосування інноваційну методологію для детального дослідження природи ментального. Зокрема, серед інструментів опанування механізмів свідомості енактивісти виділяють трихотомію свідомість, тіло і світ.

Завдяки постулюванню даної трихотомії, енактивістам вдається поглянути на перцепцію під особливим кутом, а саме з позиції конститутивності ролі тілесного домену як важеля та активатора сприйняттєвих процесів.

Дослідження парадигмальних постулатів енактивізму засвідчує, що дослідники в межах даної науково-дослідницької програми описують процес перцептування зовнішніх явищ середовища як трикомпонентну взаємодія між свідомістю тілом та світом. У межах даної статті авторка здійснює декомпозицію категорії тілесності з метою з'ясування концептуальної ролі тіла в межах перцепцтивного процесу. Зокрема, дослідження покликане підтвердити гіпотезу про тіло як каталізатор сприйняттєвих процесів. З точки зору енактивізму, тіло виконує функцію не лише посередництва між зовнішньою реальністю та ментальними станами особистості. Тіло в першу чергу виконує роль активного сенсотвірного складника у процесі сприйняття. Завдяки інтегрувальній функції тілесності свідомість вбудовується в навколишню реальність і таким чином природно знімає розмежувальну лінію між зовнішнім та внутрішнім, інтероцептивнми та екстероцептивним елементом свідомості особистості.

Власне питання втіленості перцепції, як і сама категорія втіленості, є стрижневими при дослідженні ключових акпектів сприйняттєвої теорії енактивізму. З емпіричної позиції, втіленість є ознакою когнітивної системи, яка безпосередньо залежить від організму персони, адже безпосередньо забезпечує її функціонування в зовнішній реальності. На цьому моменті, критично важливо зазначити, що втіленість не є синонімом до позначення фізичної присутності індивіда. Радше, тут варто міркувати про втіленість як сенсомоторний складник, що безпосередньо впливає на зміст сприйняття. Додатково, варто відзначити, що фізична присутність як процес може бути аплікована до будь-якого, навіть неживого предмету, у той час як втіленість є частиною та провідною ознакою саме живої системи. Відповідно, втіленість постає також характеристикою сприйнятєвого стану механізму освоєння зовнішньої реальності живою перцептивною системою.

Вирізнення нових сенсів в результаті призводить до появи нових диференційованих змістовних контекстів. Власне ці контексти і постають певним витвором тіла, продуктом його життєдіяльності як сенсотвірного елемента. Енактивізм як науково-дослідна програма постулює тіло як аспект перцепції, що наділений особливим значенням та статусом, тому що вперше в межах енактивної теорії не лише свідомість має змогу створювати змісти та образи навколишньої реальності, а й тілесність бере в цьому визначальну участь, постаючи певним складником змістотвірних механізмів. Таким чином, тілесність постає як перцепієнтом та і творцем перцептивних образів та знаків. Роль тіла як творця змістів полягає у тому, що тілесність здатна породжувати зворотній зв'язок на сприйняті явища. Тісна взаємодія між тілом та зовнішнім світом забезпечується інтеракційністю та інтегрувальністю тіла як каталізатора когнітивних процесів оперування ментальними станами та когнітивною активністю індивіда.

Аналіз основних публікацій

Розробкою окресленої проблематики займалися науковці та філософи: А.Берґсон, Р.Бір, М.Бітболь, М.Бовер, Ф.Варела, Р.Вілсон, Ш.Галахер, Д.Гібсон, Е.Гусерль, Д.Г'юм, Д.Захаві, Е.Кларк, Ж.Коломбетті, А.Лутц, Д. Манеті, УМатурана, М.Мерло-Понті, М.Мінський, Д.Моран, А.Ное, Г.Олпорт, Е.Паоло, Д.Рейд, М.Ровлендс, Е.Рош, Д.Сільверман, Р.Сміт, Д.Стюарт, Е.Томпсон, Д.Утто, Е.Чемеро, С.Шерінгтон, А.Вахетель, І.Добронравова, Г.Ільїна, В.Кебуладзе, О.Князева, Т.Кононенко, А.Лактіонова, Н.Логінов, В.Спиридонов. Спільні риси також можна віднайти в багатьох втілених, динамічних та системних ідеях сучасної когнітивної науки (С.Бір 2000, Е. Хатчінс 1995, А.Хуареро 1999, Є.Кесло 1995), нейронауки (П.Бах-і-Ріта 1969, А.Дамасіо 1994, А.Скарда та В.Фрімен 1987, А.Енгель, П.Фріс, Дж.Зінгер 2001), еволюційної біології (Р. Левонтін, С.Ояма 2000) та штучного інтелекту й робототехніки (С.Бір 2003, Р.Брукс 1991, Ф.Харві 1997, С.Нолфі та Д.Флореано 2000, Т.Виноград 1986).

Метою статті є розкриття сутнісних рис перцепції та її природи у феноменологічному та нейрофеноменологічному вимірі в контексті аналізу ролі тілесного домену, а саме розмежування категорій тілесної схеми та тілесного образу для процесу перцепції.

перцепція енактивний тілесний

Виклад основного матеріалу дослідження

У частині статті, що присвячена постановці проблеми ми згадували, чому тілесність має визначальну та стрижневу роль для процесу перцепції. Тепер звернемося до розгляду самої категорії перцептивного тіла, адже наша задача зробити декомпозицію даної категорії виділивши в ній основні елементи та складники.

Міркуючи про специфіку тілесного домену в межах перцептивного досвіду концептуального значення набуває розмежування понять тілесного образу та тілесної схеми. Власне це є не просто термінологічним аспектом, але радше концептуальним. Тілесний образ та тілесна схема часто вживаються як суміжні категорії, що мають однаковий об'єм у феноменологічному вимірі тілесного та перцептивного досвіду індивіда. Історично, існувала плутанина між даними поняттями, що з необхідністю призводило до невиваженого тлумачення похідних понять від явищ тілесної схеми та тілесного образу. Отож, завдання даного дослідницького проєкту провести демаркаційну лінію між цими категоріями та чітко окреслити точки суміжності, які спричиняють концептуальне змішування понять.

Для того, щоб з'ясувати історичні причини плутанини між поняттями, звернемося до філософа Шона Галахера, професора університету в Мемфісі, який спеціалізується на дослідження перцептивної філософії та проблеми тілесності. У своїй роботі «Тілесний образ та тілесна схема: концептуальне розрізнення» Ш.Галахер обґрунтовує причини згідно з якими поняття тілесної схеми та тілесного образу мають становити дві окремі концепції. Для нашого ж дослідження особливо цікавим є погляд Ш.Галахера на причин та джерела виникнення даної проблеми: «Термінологічний конфуз та концептуальна складність по відношенню до тілесної схеми та тілесного образу була помічена в численних дослідженнях (Фішер і Клівленд, 1958; Колб, 1959; Мейєр, 1967; Шонтз, 1969; Штраус, 1967, 1970). Однак ці автори або ж не шукали спроби знайти рішення цій проблемі, або ж їх спроби були невдалими. Концептуальний конфуз у тлумаченні даних категорій можна відслідкувати вже на початку створення концептів тілесної схеми та тілесного образу. Розглянемо наступні описи, Хед (1920, 1926) визначає тілесну схему як постуральну модель тіла, що активно змінюється, як враження, що створюється завдяки зовнішнім сенсорним імпульсам у такий спосіб, що фінальне відчуття, наприклад, позиції, постає у свідомості як відчуття, що пов'язане з явищем, яке вже відбувалося в дійсності. Однак, незважаючи на цю «появу у свідомості» Хед стверджує, що постуральна схема є образом свідомості. Шилдер (1923, 1935), який виголошує свою солідарність із підходом Хеда, прирівнює постуральну модель до фінального когнітивного відчуття позиції. Наприклад, він прирівнює тілесну схему до образу або репрезентації свого власного тіла, яке ми формуємо у свідомості. Він називає цю репрезентацію тілесною схемою або тілесним образом. Згідно з Шилдером, цей образ або схема є картинкою свідомості, яка конструюється не лише завдяки сенсорним враженням, але й завдяки несвідомим елементам, соціальним зовнішнім образам конструювання тіла» [Gallagher 1985: 542].

Додатково, Галахер у роботі зазначеній вище наводить приклад із вживанням категорії тілесна схема (schema corporel) у працях Мерло-Понті й зазначає, що в перекладі на англійську ця категорія вживатиметься як образ, але не схема (з англ. body image) оскільки використовується на позначення зовнішнього, динамічного та активного перцептивного досвіду індивіда в зовнішній реальності.

Першим кроком до розмежування явищ тілесний образ та тілесна схема є лаконічне окреслення об'єму кожного з понять та власне визначення цих понять. Отож, тілесний образ використовується на позначення концепції, яка пояснює появу тіла в перцептивній області. На противагу образу тілесна схема пояснює те, яким чином тіло формує це перцептивне поле. Відповідно, існує вкрай тонка грань між двома категоріями і, у випадку зміщення акцентів, відбувається невиважене тлумачення та змішування їх змістів. Варто підкреслити, що обидва поняття функціонують для пояснення та тлумачення природи свідомості, а саме механізму конструювання свідомості. «Звернімося до прикладу, який показує двозначність, яка характеризує обидва концепти. У праці з когнітивної психології Парсонс визначає тілесний образ як набір процесів, що лежать за межами ментальної симуляції чиєїсь дії та процесів, які перебувають поза межами когнітивного. У цьому сенсі тілесний образ постає як несвідоме, субперсональне уявлення, яке залежить від пропріоцептивних, кінестетичних, м'язових, артикуляційних, тактильних, вестибулярних, візуальних та звукових чуттів, так само, як від нашої чутливості фізичного зусилля та контакту з об'єктами. Тілесний образ містить інформацію, яка збагачує свідомість, перцептивне уявлення тіла, власну ментальну стимуляцію» [Gallagher 2006: 27].

Тілесна схема та образ належать до схожих за структурою, але відмінних систем. Обидві системи взаємодіють та координуються в інтенційному процесі. Втім, упровадження відмінності між ними є вкрай необхідним для подолання двозначності та для набуття розуміння динамічної природи тілесного перцептивного досвіду. Розпочати проведення демаркаційної лінії варто із твердження, що тілесний образ містить набір поглядів та перцепцій, що належать певному тілу, в той час, як тілесна схема є системою сенсомоторних можливостей, які діють без усвідомлення, або будь-якого перцептивного відслідковування.

Отож, концептуальну різницю між тілесною схемою та образом можна визначити в розрізненні того, щоб мати можливість сприймати об'єкт та мати можливість рухатися. Вкрай важливо підкреслити, що тілесний образ відповідає за ментальні стани та уявлення у випадках, коли інтенційний суб'єкт усвідомлює своє власне тіло. У той же час тілесна схема відповідає за моторні можливості, які уможливлюють рух. Можна стверджувати, що, коли йдеться про відмінність між цими двома поняттями, варто міркувати про тілесний образ радше як про усвідомлену перцепцію певного руху, а от тілесну схему варто сприймати як безпосереднє завершення, уможливлення цього руху.

Прикладом для розрізнення тілесного образу та схеми можуть також бути випадки втрати пропріоцепції. Пропріоцепція (від лат. proprius власний, receptor той, що приймає) автоматизоване відчуття, яке несвідомо вказує на положення частин тіла відносно одне одного та відносно зовнішньої реальності. Коротко окреслимо декілька важливих теоретичних моментів втрати пропріоцепції, які мають значення для опрацювання концептуальної відмінності між тілесною схемою та образом.

Суб'єкти, які втратили пропріоцепцію або тактильні дані власного тіла (нижче голови), позбавлені повністю можливості рухатися. Утім, моторна функція тіла залишається дійсною та активною. Тобто, ушкодження стосується більшою мірою не тіла як м'язового субстрату, а порушення когнітивних здатностей до перцепування власного тіла. Такі пацієнти здатні відновити контроль над рухом власного тіла шляхом нейрофізіологічних втручань або за допомогою візуального контролю положення частин тіла. Таким чином, пацієнти мають здатність використовувати власний тілесний образ як компенсаторний механізм для неактивної тілесної схеми.

Отож, проблема розрізнення тілесного образу та тілесної схеми має теоретичні та концептуальні наслідки, та віднаходить своє підтвердження в нейронаукових емпіричних дослідженнях.

Згідно з Галахером тілесний образ має інтенційний зміст, який розкривається у трьох рефлексивних та самореференційний формах: тіло як перцепція, тіло як концепт, тіло як афект. «Тіло як перцепція позначає те, як суб'єкт або агент перцептивної діяльності сприймає власне тіло, іншими словами, це перцептивний досвід усвідомленої належності тіла самому собі. Тіло як концепція постає більш загальною категорією, вона позначає концептуальне розуміння тіла як такого. До цього виду рефлексивної форми належить наукове та світоглядне розуміння тілесності. Тіло як афект це емоційне ставлення суб'єкта до тіла. Галахер зазначає, що тіло як концепція та як афект не завжди вимагають умови усвідомленості. Яким же чином ці форми можуть бути частиною інтенційної системи, якщо усвідомленість не є їх первинною характеристикою? Річ у тім, що тілесна концепція та афект складаються з певного набору поглядів та порядків, які утворюють інтенційну біхевіоральну систему та формують інтерсуб'єктивний перцептивний досвід та безперечно є частиною когнітивної системи. Наші погляди та ставлення до власного тіла формують унікальний перцептивний досвід. Це визначає не лише те, як ми сприйматимемо наше тіло як перцептивный активатор, але й значною мірою те, як ми визначатимемо форму сприйняття тіл навколишньої реальності» [Gallagher 2006: 40].

Підсумовуючи визначення тілесного образу, варто підкреслити, що даний тип втіленості формує перцептивний та когнітивний досвід. Образ оперує розширеними функціями, адже має не лише нейрофізіологічні здібності, але й світоглядний набір позиціювання тілесності в зовнішній реальності. Як інтенційний процес взаємодії тілесний образ залучає розширений набір поглядів та перцептивних процесів, які формують кінцевий продукт когнітивних інтенційних актів.

Далі звернімося до детального висвітлення евристичних елементів концепції тілесної схеми. На відміну від образу схема не має стосунку до світоглядних позицій перцептивної системи. Схема виконує іншу, проте не менш важливу функцію вона акумулює сенсомоторні функції, які працюють в глибинах самореференційної інтенційності свідомості. «Тілесна схема містить набір активностей за замовчуванням, це досвідомі, субперсональні процеси, які грають динамічну роль в управлінні рухом та поставою тіла. Рухи, які контролюються тілесною схемою можуть бути точно сформовані інтенційним досвідом та цілеспрямованою поведінкою суб'єкта. Якщо я хочу взяти склянку для того, щоб випити з неї води моя рука суцільно та автоматично підлаштує себе для того, щоб взяти склянку. Цей акт набуває певної форми відповідності моїм інтенціям. Важливо відзначити, що тілесна схема не є формою свідомості або когнітивною операцією, але, водночас, вона може підтримувати та долучатися до інтенційної активності, яку продукує свідомість» [Gallagher 2006: 41].

Розтлумачимо детальніше, що має на увазі Галахер, коли міркує про те, що тілесна схема не є когнітивним механізмом, проте може брати активну участь в процесах свідомості. Граючи в будь-яку спортивну гру, ми можемо прослідкувати цей аспект. Уявімо гру в бадмінтон, наша увага повністю зосереджена на волані, який подає суперник, ми оцінюємо положення гравця, траєкторію та напрямок польоту волана, а також силу, з якою він летить у наш бік. Оцінювання цих умов і прийняття рішення щодо відповідних дій займає значний ресурс, але в грі цей процес займає менше секунди. Це відбувається завдяки тілесній схемі. У той час, як наша увага цілком зосереджена на волані, тілесна схема плавно скеровує наші рухи в автоматизованому форматі, таким чином, що ми навіть не замислюємося про те, як наші ноги починають рухатися в напрямку польоту волана, а наша рука робить відповідний рух. Отож, рух тіла у подібних випадках відбувається зовсім не тому, що ми визначаємо тіло як перцепцію наших тілесних рухів, саме функціонування тілесної схеми, яка також є складовою частиною пропріоцептивних процесів, уможливлює рух та швидку реакцію тіла в різних сприйняттєвих обставинах. Наша свідомість спрямовує рух тіла ціленаправлено, зосереджуючись на певному об'єкті, проте саме тілесна схема може забезпечити плавне виконання цього несвідомого або радше автопілотного руху. Підсумовуючи, варто підкреслити, що тілесна схема є відмежованим поняттям від тілесного образу. Крім цього, тілесну схему не можна ототожнювати з перцепцією, попри те, що сама схема тісно пов'язана з перцептивними процесами.

Галахер наводить схожий приклад пояснення дії тілесного образу у спортивних іграх і бере до прикладу гру з м'ячем. Розглянемо детальніше цей приклад, звернувшись до безпосередньої цитати: «Візуальна, тактильна та пропріоцептивна усвідомленість, яку я маю щодо мого тіла, може допомогти мені вивчити новий рух в танці, покращити мою тенісну гру або імітувати нові рухи інших. У вдосконаленні моєї тенісної подачі, наприклад, я свідомо відстежую та коригую свої рухи. В інших випадках мій рух містить велику кількість цілеспрямованого усвідомленого контролю, який базується на моєму сприйнятті частин тіла. У таких випадках попри те, що значний внесок у контроль руху здійснюється моєю перцептивною усвідомленістю тіла, все ж тілесна схема завжди забезпечує компліментарні можливості для утримання балансу та уможливлення руху. Кількість таких можливостей, забезпечених тілесною схемою, є надлишковою, тому її дуже складно, а почасти й неможливо завжди утримувати у свідомості» [Gallagher 2006: 42].

Висновки

Обмірковуючи специфіку тілесного образу, його ознаки та функції, постає питання про його межі. Чи є обмеженим тілесний образ певними кордонами, які відмежовують його від навколишнього середовища та його складників? Відповідь можна віднайти, проаналізувавши докладніше аспект усвідомлення та фіксування уваги на тілі. Акт зосередження можна порівняти з медитативним станом, який своєю чергою, утворює перцептивний аспект тілесного образу. У момент, коли тіло постає в ролі об'єкта для власної свідомості та уваги тілесний образ формує чіткі межі свідомості, які виділяють всю когнітивну систему від зовнішнього середовища.

Таким чином, тілесний образ формує власні граничні межі, які допомагають відмежуватись від середовища та одночасно підтримувати ефективну взаємодію з ним завдяки тілесним рухам. Отож, тілесний образ як частина когнітивної функції впливає на поведінкові конститути. Крім того, соціокультурні афекти справляють значний вплив на перцепування власного тіла та визначення емоційної позиції щодо нього. Це у свою чергу створює інтенційний досвід, який формує свідомість, беручи до уваги умови функціонування тілесного образу.

Відкритим все ж залишається питання, що стосується наступного аспекту: в умовах функціонування тілесного образу, який акумулює медитативну зосередженість свідомості на тіло, ми фіксуємо нашу увагу на тілі загалом чи на його окремих частинах? Зважаючи на умови, в яких відбувається схоплення уваги, свідомість людини здатна ізолювати кожну з частин тіла та частково зосереджуватись на тому чи іншому аспекті тілесності. Таким чином, тілесний образ забезпечує та зберігає загальне функціонування тіла, у той час, як об'єктом уваги може виступати лише його частина. Утім детальніше розтлумачення даного аспекту проблематики тілесної схеми та образу ми залишимо для подальшого дослідження.

Бібліографічні посилання / References

Gallagher, Shaun. (1985). Gallagher, S. 1986. Body Image and Body Schema: A Conceptual Clarification. Journal of Mind and Behavior, 7, 541-554.

Gallagher, S. (2006). How the Body Shapes the Mind. Clarendon Press, 27.

Chemero, A. (2013). Radical embodied cognitive science. Review of General Psychology, 17(2). 145 p.

Colombetti, G. & Thompson, E. (2008). The feeling body: Toward an enactive approach to emotion, in: W.F.Overton, U.Muller, & J.Newman (ed.). Developmental perspectives on embodiment and consciousness. New York: Lawrence Erlbaum, 45-68.

Dijkstra, K. & Post, L. (2015). Mechanisms of embodiment. Frontiers in Psychology, 6, 1525.

Erlhagen, W. & Schoner, G. (2002). Dynamic field theory of movement preparation. Psychological review, 109(3), 545.

Gallese, V. & Caruana, F. (2016). Embodied simulation: beyond the expression/experience dualism of emotions. Trends in cognitive sciences, 20(6), 397-398.

Knoblich, G. & Prinz, W. (2005). Linking perception and action: An ideomotor approach. In Higher-order motor disorders. Oxford, Oxford University Press, 79-104.

Koster, E.H., Fang, L., Marchetti, I., Ebner-Priemer, U., Kirsch, P., Huffziger, S. & Kuehner, C. (2015). Examining the relation between mood and rumination in remitted depressed individuals: A dynamic systems analysis. Clinical Psychological Science, 3(4), 619-627.

Размещено на Allbest.ru