Засоби постмодернізму як світоструктуруючого принципу та його соціокультурні особливості

Размещено на http://allbest.ru

ЗАСОБИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ ЯК СВІТОСТРУКТУРУЮЧОГО ПРИНЦИПУ ТА ЙОГО СОЦІОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ

Ганна Гриженко,

Хоча постмодернізм пройшовся світом, у сучасному українському літературознавстві це явище досліджено менше і потребує додаткового розгляду в аспекті соціокультурного напрямку. Потенціал літератури постмодернізму в сьогоденні полягає у його соціокультурному напрямі, тобто світоструктуруючого принципу сучасності. Твори, що входять до цього напрямку мають за мету створити соціокультурний пласт, який і формує, або відображає мислення творчих еліт.

Стаття присвячена розгляду цього явища як домінуючого світогляду другої половини ХХ століття. Творчий доробок цього напрямку включає жанри від фентезі до мейнстріму, і від романів жаху до історичної літератури. Дослідники все більше зосереджуються на жанрових особливостях та специфіці робіт 20го століття цього напрямку крізь призму естетики та світогляду постмодернізму, який донедавна був домінуючим напрямом у культурі та мистецтві більшої частини країн світу.

Щодо соціокультурного напрямку, то це один із багатьох способів опису феноменологічної реальності, та спирається на актуальні принципи, якими керується дослідник, і які є наслідком його власного досвіду та світогляду. Під принципом розуміється вихідне утвердження теоретичного знання, основа категоріального устрою тієї чи іншої системи знання. Іншими словами, запровадженням принципів позначається наявність ключових тверджень щодо природи, властивостей та особливостей досліджуваної реальності. Принципи утворюють методологічний каркас, що дозволяє досліднику вирішити існуючі концептуальні протиріччя, вибравши з наявного набору вихідних теоретичних постулатів, що виробляються при розгляді складних суспільних феноменів, який найбільш відповідає цілям і завданням дослідження.

Було проаналізовано, що з 80-х рр. XX ст. постмодернізм був впливовим соціокультурним явищем у західній цивілізації. Виникнувши як рефлексія нa нові явища у сфері модерністського мистецтва, постмодернізм поступово перетворився на специфічну філософію культурної свідомості сучасності, теоретичним фундаментом якої стсти концепції постструктуралізму, розроблені в 1960-70-х рр. в роботaх Ж. Дерріди, Ж. Лaкaнa, М. Фуко, Р. Бaртa, Ж. Дельозо, Ф. Гвaттaрі, Ю. Кристевої, Ж.-Ф. Ліотaрa та ін.

Безперечно, є підстави стверджувати, що проблеми постмодернізму досить широко висвітлені в численних публікаціях різномaнітного характеру, проте, з другого боку, як уже зазначалося, у вітчизняному літературознавстві це явище недостатньо досліджено.

Ми дослідили лише деякі аспекти постмодернізму, які були репрезентовані у вигляді ідей та проявів.

Ключові слова: постмодернізм, інтертекстуальність, пастиш, метамистецтво, магічний реалізм, альтернативна історія, карнавалізація.

Anna GRYZHENKO,

Senior Lecturer at the Department of English Petro Mohyla Black Sea National University (Mykolaiv, Ukraine)

Inna VOYTSYO,

Lecturer at the Department of English Petro Mohyla Black Sea National University (Mykolaiv, Ukraine)

MEANS OF POSTMODERNISM AS A WORLD-STRUCTURING PRINCIPLE AND ITS SOCIO-CULTURAL FEATURES

Although postmodernism has spread around the world, in modern Ukrainian literary studies this phenomenon has been less studied and needs additional consideration in terms of socio-cultural direction. The potential of postmodern literature today lies in its socio-cultural direction, i.e. the world-structuring principle of modernity. The works included in this direction are aimed at creating a socio-cultural layer, which forms or reflects the thinking of creative elites.

постмодернізм ідейний естетика світогляд

Постановка проблеми. Як відомо, кінець 1960-х років поклав початок хвилі соціальних та культурних змін, що охопили світ. Покоління, що досягло повноліття в ті роки, протестувала проти існуючого порядку і прагло розвивати нові соціальні та культурні форми. Незважаючи на те, що постмодернізм був представлений у декількох сферах мистецтва, він охопив широкий спектр інших галузей, таких як література, архітектура, живопис, фотографія ... і навіть політика. У філософії спалахнули дебати щодо того, чи закінчилася традиція сучасної філософії чи ні, і багато хто почав відзначати нову постмодерністську філософію, пов'язану з Фрідріхом Ніцше, Мартіном Гайдеґґером, Жаком Деррідою, Річардом Рорті, Жаном-Франсуа Ліотардом та іншими (Best and Kellner 11). Проте теоретики постмодерну стверджують, що у сучасному високотехнологічному медіа-суспільстві процеси змін та трансформації, які виникають, породжують нове постмодерністське суспільство, і його прихильники стверджують, що епоха постмодернізму була у другій половині ХХ століття новим етапом історії та новим соціокультурним становленням, що вимагає нових концепцій та теорії (Best and Kellner 15).

Аналіз досліджень та публікацій. З 80-х рр. XX ст. постмодернізм був впливовим культурним явищем у західній цивілізації. Виникнувши як рефлексія на нові явища у сфері модерністського мистецтва, постмодернізм поступово перетворився на специфічну філософію культурної свідомості сучасності, теоретичним фундаментом якої стали концепції постструктуралізму, розроблені в 1960-70-х рр. в роботах Ж. Дерріди, Ж. Лакана, М. Фуко, Р. Барта, Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі, Ю. Кристевої, Ж.-Ф. Ліотара та ін.

Мета статті - дослідити формальні та семантичні прояви постмодернізму в світовому та сучасному літературознавстві.

Це передбачає постановку та вирішення таких завдань:

- охарактеризувати сутність явища постмодернізму як світоглядного та естетичного феномену;

- дослідити феномен явища постмодернізму на ідейному та естетичному рівнях, виокремивши характерні прояви постмодерністської естетики та постмодерністського світогляду.

Виклад основного матеріалу. Постмодернізм - один із найвизначніших культурних, філософських, мистецьких рухів сучасної епохи.

Він передбачає розуміння того, що за реальністю не стоїть абсолютного або єдиного сенсу. Постмодерністи дотримуються думки, що представлення реальності взагалі неможливе. Деякі вчені визначили постмодернізм як новий напрям, а інші заявили, що він є, скоріше, не новим етапом поза межами модерну, а завершальною фазою епохи модерну (Сооктап 25). Фукс визначив постмодернізм як «ідеологію» нового класу «символічних працівників, які спеціалізуються на методах саморефлексії для маніпулювання знаками, зображеннями та кількома шарами представлення». (Adams 31). Постмодернізм - це «культура», яка підкреслює, що «існує кращий світ, ніж сучасний» (Lemert 9-11).

Американський критик Іхаб Хассан запропонував одну з найбільш відомих характеристик постмодернізму, називаючи при цьому ряд найхарактерніших його ознак (Hassan 503-520), а саме:

1) невизначеність, культ неясностей, помилок, пропусків;

2) фрагментарність і принцип монтажу;

3) «деканонізація», боротьба з традиційними ціннісними центрами;

4) «все відбувається на поверхні», відсутність психологічних і символічних глибин;

5) «ми залишаємося з грою мови, без Его»: мовчання, відмова від мімезису й образотворчого начала;

6) позитивна іронія, що затверджує плюралістичний всесвіт;

7) змішування жанрів, високого і низького, стильовий синкретизм;

8) театральність сучасної культури, робота на публіку, обов'язковий облік аудиторії;

9) зрощення свідомості з засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього відновлення і рефлексувати над ними.

Всупереч різноманіттю літературних проявів постмодерну, літературний напрям постмодернізму визначився у константах художності, які адекватні сумі загальних властивостей постмо- дерністської романної поетики. Не можна заперечувати того, що письменники-постмодерністи віддають перевагу певним способом творчості та прийомам, які виділяються критиками як характерні для постмодернізму, та якими захоплюється усе більша кількість читачів (Ільїн 258).

З цієї точки зору, постмодерністська література - це форма літератури, яка відзначається як стилістично, так і ідеологічно опорою на фрагментацію, парадокс, ненадійного оповідача, часто нереалістичні та відверто неможливі сюжети, а також на ігри, пародію, чорний гумор тощо. Автори постмодерністи схильні відкидати можливість однозначного проектування своїх романів, оповідань та віршів і натомість висвітлюють та відзначають можливість численних смислів чи повної відсутності сенсу в межах одного літературного твору (що прямо пов'язано із концепцією смерті автора Р. Барта).

Перше, про що варто говорити у зв'язку з нестійким та позбавленим будь-якої точки опори постмодерністським мистецтвом, це гра. Гра, як літературний прийом пронизує всі рівні постмодерністського дискурсу та знаходиться на зламі культурної свідомості. В ній гостро постає питання про можливі «кордони» трансгресії та про реальність. Їй притаманна відкрита структура, що варіюється, між нелінійністю і «невизначеністю».

Можливо, найбільш вживаним прийомом, який пов'язаний із характерним для постмодерністського світогляду цитатним мисленням, є інтертекстуальність. Інтерес до інтертекстуальності пояснюється тим, що найголовнішою ознакою літератури постмодернізму була її гіперрецептивність - яскраво виражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу всього людства; передовсім і найактивніше - із творів світової літератури, різних елементів їхньої форми і змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат, міфів - тощо.

Одним із видів інтертекстуальності є пастиш, специфічний прийом, який можна описати, як взяття різних ідей з попередніх творів та літературних стилів та скріплення їх разом для створення нових стилів. Пов'язаний з постмодерною інтертекстуальністю, пастиш означає «поєднувати» чи «склеювати» кілька елементів. У постмодерністській літературі багато авторів поєднували або «вклеювали» елементи попередніх жанрів і стилів літератури, щоб створити новий оповідний голос або прокоментувати написання сучасниками.

Ще одним важливим елементом постмодерністської естетики є метамистецтво: акт написання або інформування читачів про вигаданий характер тієї самої художньої літератури, яку вони читають. Багато авторів постмодернізму вдаються до метамистецтва у своїй прозі, яка, по суті, є написанням про писання, спробою довести читача до усвідомлення його функціональності та, іноді, присутності автора. Автори іноді використовують цю техніку, щоб домогтися значних змін у розповіді або неможливих стрибків у часі (Зубрицька 616).

До естетики постмодернізму слід також віднести використання магічного реалізму. Ця риса набула свого розвитку і популярності за часів модерністської епохи, проте у добу постмодернізму багато авторів неодноразово звертаються до цього прийому і нерідко використовують у своїх творах.

Так, М. Ячменьова стверджує, що магічний реалізм широко розповсюджується серед літератури модернізму та частково реалізму, проблематизуючи його, та пародіюючи його, тим самим виступає як дискурс постмодернізму (Ячменьова 155).

Постмодерністська недовіра до метанаративів та «великих історій» закономірно означає й підрив віри в єдину загальноприйняту версію світової історії, спонукаючи до сумнівів та пошуків альтернативних версій відомих подій. Це пояснює інтерес авторів-постмодерністів до т.зв. альтернативних історій. Хоча цей термін з'явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі - у літературі та малярстві.

Відповідно до таблиці Хасана паранойя у постмодернізмі переходить у шизофренію і стає вірою, що за хаосом світу стоїть система упорядкування. Це ще одна періодична тема постмодерну. Для постмодерніста не існує системи, тому пошук порядку безрезультатний і абсурдний.

В останні десятиліття двадцятого століття ідея дегуманізації мистецтва породила концепцію смерті автора. За словами Р. Барта, нині «зник міф про письменника як носія цінностей». Вдаючись до метафори, вчений назвав автора Батьком тексту, характеризуючи його як деспотичного і самодержавного. І стверджує, що в тексті немає запису про батьківство і особистість письменника позбавлена влади над твором, що з волею автора вважатися не треба, її слід забути. Проголосивши, що Батько «мертвий за визначенням», Барт різко протиставляє автору живий текст. Нині, вважає він, на зміну Автору, який «несе в собі не пристрасті, настрої, почуття або враження, а тільки такий неосяжний словник, з якого він черпає своє писання, яке не знає зупинки» (Дерріда 213).

Поруч із інтертекстуальністю, пастишем та іншими елементами постмодерністської естетики, літературі постмодернізму притаманна суцільна карнавалізація. Можна сказати, що карнавалізація - це суміш реального і фантастичного світу, які роблять авторський реалізм «чарівним». При цьому під карнавалом розуміється «переклад карнавалу на літературну мову» (Вінквіст Тейлор 108).

Постмодернізм як світоглядна течія виникає в середині ХХ століття. З приходом постмодернізму у літературі та світі настала пора змін, у сприйнятті світу, баченні та філософії. У першу чергу постмодернізм - це особливий варіант світосприйняття, який характеризується відмовою від чіткої ієрархічної структури та послідовності в осягненні світу, постулюючи натомість плюралізм, еклектичність та розірваність світосприйняття. За лаконічним визначення Ж.-Ф. Ліотара, постмодернізм можна коротко охарактеризувати як недовіру до метанаративів. У свою чергу, постмодернізм має доволі складні стосунки із напрямом модернізму, з одного боку, продовжуючи певною мірою модерністські традиції, а з другого, заперечуючи та відкидаючи модерністське тяжіння до пошуків єдиного центру та домінуючої системи світосприйняття та світорозуміння.

Постмодерністський напрям спирається на теорію постструктуралізму, що в найзагальнішому плані являє собою вираження філософського релятивізму й скептицизму та характеризується епістемологічним сумнівом, і практику деконструктивізму, принцип якої зводиться до виявлень внутрішньої суперечливості тексту й пошуків залишкових значень та характеризується негативним пафосом по відношенню до будь-якого позитивного знання.

Закономірно, що на рівні художнього тексту будь-яке світосприйняття проявляється у вигляді особливої естетики, і в цьому плані постмодернізм не є виключенням. Специфічна художня мова літератури постмодернізму, виробила низку притаманних лише їй текстуальних ознак, які разом ми називаємо «постмодерністською естетикою».

Недовіра до єдиної загальноприйнятої версії світової історії в межах постульованої Ж.Ф. Ліотаром недовіри до метанаративів, спонукає інтерес авторів-постмодерністів до альтернативних історій та гри, яка широко використовується на всіх рівнях тексту. А притаманне постмодерному світорозумінню цитатне мислення призводить до широкого використання інтертекстуальності у вигляді різноманітних цитат, алюзій та техніки пастишу.

Таким чином, традиційними творчими засобами, якими послуговується постмодернізм, стають пародія, гра, містифікація, карнавалізація, подвійне кодування та тотальна іронія, яка проявляє себе на всіх рівнях тексту.

Основними принципами соціокультурного підходу є:

1. Принцип homo activus, за яким людина є біо-соціо-культурною істотою, усвідомлюючою що його дії є компонентом взаємодії коїться з іншими суб'єктами [6]. На відміну від об'єктивістської парадигми, де суспільство сприймається як існуюче і що розвивається незалежно від волі та дій індивіда, при суб'єктивістському підході саме індивід як учасник соціальної дії є об'єктом вивчення. Він сприймається як певна первинна і самодостатня реальність, що має вільну волю і під час своїх дій впливає соціальні норми.

2. Принцип еволюції є логічним розвитком попереднього принципу. Він означає здатність системи до розвитку, що уможливлює твердження про появу якісно інших за характером соціокультурних явищ у розвитку общества [7]. Еволюція розглядається як у рамках класичної, так і в рамках синергетичної методології. Головним є розрізнення принципу еволюції як лінійного процесу на противагу циклічному трактуванню цього понятия [8; 9].

3. Принцип антропосоціентальної взаємодії є третім головним принципом соціокультурного підходу, дозволяючи визначити рушійні сили еволюції суспільства та роль homo activus у цьому процесі. Відповідно до цього принципу самосвідомість homo activus може відповідати або не відповідати типу суспільства, в якому він знаходиться, що на певному періоді призводить до зміни соціокультурного середовища. В історичній ретроспективі виражається у революціях, бунтах, реформах тощо. буд. Незважаючи на те, що кількість принципів може змінюватись, соціокультурний підхід у всіх його формах спирається також на принцип історизму, що передбачає необхідність історичної ретроспективи для розуміння особливостей функціонування громадських інститутів.

Висновки. Вищевикладений матеріал показує, що постмодерністський жанр має численні елементи постмодерністської естетики для створення особливого художнього світу, фрагментарного, еклектичного та позбавленого єдиної точки опори. Використання численних алюзій, текстуальних ігор, нелінійної манери письма, фрагментарності та прийому пастишу створює магічний реалізм, інтерес до якого зростає серед письменників постмодерністів. Як і в інших соціальних науках, у соціальній культурології існує серйозна проблема співвідношення між розумінням емпіричної реальності та теоретичними конструкціями. Як відомо, реальні явища та процеси підпорядковуються закону причинності, тоді як теорія конструюється за принципами логічної несуперечності. Саме собою дослідження конкретних причин тих чи інших явищ що дає нам загального розуміння цих явищ, оскільки стикає нас із величезним розмаїттям фактів і тенденцій.

Отже, детально проаналізувавши основні характеристики постмодернізму як особливого варіанту світосприйняття, характерного для другої половини ХХ століття, та низку стилістичних прийомів, породжених цим особливим видом світосприйняття, ми дійшли висновку, що постмодернізм є світоструктуруючим принципом з його соціокультурними особливостями.

Отже, на сьогоднішній день використання соціокультурного підходу дозволило моделювати три можливі варіанти соціокультурної динаміки країни: 1. Завершення процесу лібералізації та побудова суспільства раціонального типу. Тут, насправді, бачимо спробу визнати теорію М. Вебера, який бачив у раціоналізації одне із провідних чинників розвитку Європи. 2. Повернення до традиційної моделі суспільства (при цьому знову ж таки не як соціокультурного проекту, бо як моделі побудованої на фундаменті «общинного» ідеалу). 3. Продовження існування у межах проміжної цивілізації чи певна послідовна зміна цих варіантів.

Размещено на Allbest.ru

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зубрицька М., редактор. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. ЛДУ імені Івана Франка. Львів : Літопис, 1996.

2. Моріс Бланшо. Простір літератури. Переклад з французької Володимира Большакова. Логос, 2002.

3. Гадамер Ганс-Георг. Істина і метод: основи філософської герменевтики. Переклад Олександр Мокровольський. Прогрес, 1988.

4. Можейко М. і Грицанов О. Постмодернізм. Енциклопедія. Інтерпрес. Книжний дом, 2001.

5. Жак Дерріда. Про грамматологіі. Переклад Наталії Автономової. Ад МаргинемПрес, 2000.

6. Вінквіст Чарльз та Тейлор Віктор. Енциклопедія постмодернізму. Переклад Віктора Шовкуна, Основи, 2003.

7. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. АСТ, 2000.

8. Ільїн І. Постмодернізм від витоків до кінця століття: еволюція наукового міфу. Інтрада, 1998.

9. «Гра як форма естетичного виховання особистості» URL: http://centre.einai.ru/wp-content/uploads/2015/09/ 2012_11_16_Korolkova.pdf (останній перегляд: 10.01.2021).

10. Павличко С. Теорія літератури . Основи, 2002.

11. Чорноморденко І. «Альтернативна історія». Гуманітарний вісник ЗДІА, вип. 25; 2006. С. 166-173.

12. Ячменьова М. «Магічний реалізм як дискурс постмодернізму «Вісник Житомирського державного університету ім.І.Франка № 26, 2006.

13. Steven B., Douglas Kellner. «Postmodern Theory»: Springer. Chapter one, UP by New York, 1991.

14. Hassan Ihab. Pularism in postmodern perspective. Critical inquiry. Vol. 12. No. 3, 1986. Размещено на Allbest.ru