Автентичність і екологія як аксіологічні тренди постпандемічного світу, або перевідкриваючи "словник цифрової епохи"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Автентичність і екологія як аксіологічні тренди постпандемічного світу, або перевідкриваючи «словник цифрової епохи»

Л.П. Комісар

Анотація

У статті розглядаються питання, пов'язані з актуальними викликами, що постали перед людством у цифровому постпандемічному світі. Проводиться ідея щодо потреби ревізії і «перевідкриття» на онтологічному рівні ціннісних орієнтирів, дієвих для сучасної людини. У даному аспекті здійснюється культур-філософський і етико- аксіологічний аналіз екодискурсу в перспективі «реальної віртуальності» крізь призму реактуалізації парадигми автентичності. Особлива увага приділяється феноменам «ерозії» ціннісної автентичності та «дифузії» персональної відповідальності перед природою у сучасних диґітальних практиках «прочитання» соціальної дійсності.

Ключові слова: автентичність, дія, екологія, комунікація, «реальна віртуальність», реактуалізація, цінність.

Вступ

У зв'язку із домінуючою перманентною присутністю в життєсвіті сучасної людини електронних ЗМІ (або «п'ятої влади») наш щоденний досвід стає квазісимулякром - калькулятивним, відчуженим, опосередкованим. Тож актуалізація саме ціннісно- звичаєвої настанови - настанови із екологічним вектором - у сучасних філософських і аксіологічних студіях є цілком виправданою. Такий вектор має на меті досягнення взаєморозуміння (як порозуміння) та налагодження комунікації між людьми в постпандемічному світі, людьми, які належать до різних національних та культурних спільнот, попри тотальну цифрову уніфікацію з почасти «стертими» маркерами ідентичностей/ідентифікацій. Означену проблематику ми вже підіймали у наших попередніх дослідженнях, зокрема, ставлячи такі питання: чи актуальне сьогодні знамените гасло «Saper aude!», яке «перевідкрив» після І. Канта Г.-Г. Ґадамер? Чому нині надактуальною є проблема тотальної відсутності у сучасній еклектичній «кліповій» (Е. Тофлер) пастіш-комунікації глибинного розуміння? Доречно згадати у даному річищі концепцію Ж. Ліповецькі про настання «ери порожнечі», «імперії ефемерного» і появу «нарцисичної нової свідомості» - гедоністичної і холодної; споживацької свідомості телеглядача, порожню оболонку симулятивного «Я», що перманентно вдивляється в «екран без глибини», цікавиться одразу «усім і нічим» через перенасиченість інформацією. Чи потребує споживач-нарцис ХХІ ст. із «суспільства спектаклю» розуміння у відповідь, чи потрібен йому, майже засліпленому нерефлексивною гедонією, респонсивний інтелектуальний діалог? (Комісар, 2013: 32).

Аннотация

Л. П. Комисар

АВТЕНТИЧНОСТЬ И ЭКОЛОГИЯ КАК АКСИОЛОГИЧЕСКИЕ ТРЕНДЫ ПОСТПАНДЕМИЧЕСКОГО МИРА, ИЛИ ОТКРЫВАЯ ЗАНОВО «СЛОВАРЬ ЦИФРОВОЙ ЭПОХИ

В статье предлагается идея потребности ревизии и «переоткрытия» на онтологическом уровне ценностных ориентиров, действенных для современного человека. Особенное внимание уделяется феноменам «эрозии» ценностной автентичности и «диффузии» персональной ответственности перед природой в современных дигитальных практиках «прочтения» социальной реальности.

Ключевые слова: автентичность, действие, экология, коммуникация, «реальная виртуальность», реактуализация, ценность.

Abstract

L. Komisar

AUTHENTICITY AND ECOLOGY AS AXIOLOGICAL TRENDS OF THE POST-PANDEMIC WORLD, OR REDISCOVERING "THE DICTIONARY OF THE DIGITAL AGE"

In the introduction to the article, the author addresses issues related to the current challenges facing humanity in the digital post-pandemic world. The aim of the article is to re-actualize classical values, such as authenticity and ecology (nature), at the ontological level, and to show their functional interaction in the digital space of "real virtuality". The author uses interdisciplinary research methods, namely: phenomenological method, analytical method, cultural philosophical method, semantic structure method, hermeneutic ontological method, and the comparative method. The research results indicate the axiological and social shift of the anthropocentric paradigm of ethics and philosophy towards nature and ecocentrism. The article emphasizes the phenomena of "eroding" value authenticity and "diffusing" personal responsibility to nature in modern digital practices. The discussion offers a hermeneutical understanding of several leading concepts in the "dictionary of the digital age" following the research conducted by M. Castells, U. Eco, M. Kiyanovska, A. Konstantinov. The article provides an analysis of the terms "digital revolution", "digital double", "digital generation", and "digital dementia". It considers the argument on the need for "rediscovery" at the ontological level of values that are effective for modern humanity, carried out through the analysis of ecodiscourse in the perspective of authenticity and "real virtuality" paradigms. The conclusions demonstrate that in the network horizon of the XXI century it is necessary to be authentic not only to oneself / one's culture; to be authentic means to be aware of one's social and ethical responsibility to nature as a whole.

Keywords: authenticity, action, ecology, communication, "real virtuality", re-actualization, value.

Мета дослідження

Із визначеної актуальності логічно слідує, що метою дослідження є реактуалізація на онтологічному рівні класичних ціннісних орієнтирів, таких як автентичність та екологія (природа), і показ їхньої практичної взаємодії в цифровому просторі «реальної віртуальності». Завданнями розвідки виступають: по- перше, дослідження респонсивих викликів, що постали перед людством у постпандемічному світі; по-друге, обґрунтування тези щодо потреби ревізії і «перевідкриття» на онтологічному рівні ціннісних орієнтирів людства; по-третє, демонстрація аксіологічного і соціального зсуву антропоцентичної парадигми етики/філософії у бік природо- і екоцентризму; і, по-четверте, акцентування феноменів «ерозії» ціннісної автентичності та «дифузії» персональної відповідальності перед природою у сучасних диґітальних практиках як складових філософських розвідок сучасних інтелектуалів.

Методологія дослідження

Як видно із постановки проблеми та мети статті - у процесі роботи доречними будуть саме міждисциплінарні методи і підходи, такі як: феноменологічний, аналітичний, культур-філософсь- кий, семантико-структурний, герменевтико-онтологічний і компаративний. Перед тим, як перейти до реалізації заявлених завдань, необхідно зазначити і ступінь наукової розробки проблеми як у вітчизняних, так і в зарубіжних філософських розвідках. Так, серед сучасних вітчизняних дослідників відмітимо праці Л. Дротянко, А. Єрмоленка, М. Кіяновської, О. Стукало, І. Саволайнен. Що стосується зарубіжних авторів, то, передусім, згадаймо розвідки Г. Йонаса, З. Баумана, М. Кастельса, П. Козловські, Ч. Тейлора та інших.

Результати

Постпандемічний світ міжкультурної комунікації спрямований на розкриття відмінностей моральних норм та цінностей, які притаманні різним країнам і націям, що знаходить вияв як у специфіці моральнісно-звичаєвої культури, так і у нормах міжособистісного спілкування та етикетної поведінки. Наприклад, макроетична (інтерсуб'єктивна) настанова світосприйняття реалізується представниками діалогічної етики, обумовлюючи значущість парадигми діалогу в інтеркультурному просторі сучасного суспільства та можливість реалізації нормативної програми етики як практичної філософії з огляду на посутній потенціал спілкування-єднання.

Контроверзою і альтернативою універсалістській макроетиці є етноетика і комунітаризм. Так, ще наприкінці ХХ століття один із засновників комунікативної парадигми в практичній філософії, К.-О. Апель, поставив значуще до сьогодні питання поєднання і/або контроверсивності етноетики та універсалістської макроетики: «чи можливо уникнути альтернативи вибору?» (Апель, 1999: 358). У річищі вище зазначеного особливо актуалізується досліджувана Ч. Тейлором етика автентичності, яка, передусім, претендує на постановку питання: що означає бути «автентичним собі», бути собою? Як при цьому не впасти в бездумно-гедоністичний егоїзм, наскрізно притаманний нарцисичному конс'юмеризму сучасного мережевого суспільства? Адже сучасна людина відчуває «онтологічну незахищеність» та небезпеку «не відбутися», загубитись у деперсоналізуючій рутині технологі- зованої повсякденності.

Як зазначає Ч. Тейлору, «найгострішу проблему сучасності становить утрата людиною контакту з узвичаєними інтерсуб'єктивними чинниками особи: спільнотою, традицією, життєво значущими людськими стосунками. Разом із такою відчуженістю у нас звужуються горизонти значень, у межах яких раніше формувалась наша ідентичність» (Тейлор, 2013: 98). Доречно також згадати діалогічно-феноменологічний дискурс В. Біблера, який пропонує проєктувати посутнього Співбесідника в «чужому світі», наголошуючи, що «кожна культура - це вигук «S0S», звернений до іншої культури» (Библер, 1991: 21). На думку Ч. Тейлора, «взаємини особистості зі спільнотою складають той простір, у межах якого відбувається діалогічний процес формування особистої ідентичності» (Тейлор, 2013: 11).

Як пише Л. Дротянко, «у сучасному світі відбувається взаємне накладання проблем, породжених, з одного боку, тотальною інформатизацією всіх сфер суспільного життя, яка характеризується зростанням кількості і зміною якості комунікаційних процесів, а з другого боку, посиленням глобалізаційних процесів. У цьому контексті важливим є виявлення взаємовпливу комунікаційних процесів у соціальних інформаційних мережах і феномену мультикультуралізму, який набуває нових форм в умовах глобалізації» (Дротянко, 2019: 16).

Означений процес є болісним і проблематичним, тому, що заангажований певними «хворобами сучасності», найприкметніші з яких, на нашу думку, - егоїстичний індивідуалізм та глобальна експансія інструментального мислення. Фактично, «поширення сучасних процедур інструментального контролю та розвиток науково-технологічних експертиз створює нові умови для побудови безпечного і сприятливого для окремої людини середовища існування. Тож глобальні форми «розутілюючих механізмів» сприяють руйнуванню традиційних способів входження людини до спільноти» (Тейлор, 2013: 34). Або, як влучно висловився Е. Гідденс, наш досвід є «вилученим», зумовленим глобальним космополітичним перезавантаженням перед викликами «відповідального капіталізму» (Мир на пороге реформ: международное сообщество перед лицом множественных кризисов, 2018). Відповідно, зазначена проблемність формування сучасної автентичності вимагає повороту до екологічної культури, зокрема в мережевому просторі постпанде- мічного соціуму, видозміненого глобалізаційними та інформаційними процесами ХХ початку ХХІ століть. Отже, подальша проблематика статті розкриватиме екологічний тренд як напрям сучасних філософських розвідок.

Чим же є наша сучасність - високорозвиненою інформаційною ерою чи глобальною екологічною катастрофою? Адже нинішній характер соціо- культурного розвитку людства характеризується багатьма дослідниками як такий, що вирвався з-під контролю і планування. Так, досить поширеним є характеристика пост-сучасності як невмолимої ірраціональної даності. Зокрема, в У. Бека - це «суспільство ризику», у З. Баумана - «індивідуалізоване суспільство», у М. Кастельса - «інформа- ціональна епоха», і - зовсім радикально заявляє С. Жижек - це «пустеля реального». Наприклад, Г. Йонас зазначає: сучасна техніка і капіталістичне господарство утворюють суперструктуру, що являє собою неконтрольоване джерело руху сучасного суспільства (Йонас, 2001: 12). Досить поширеним на часі й антиутопічними є «апокаліптичні сценарії» розвитку світових цивілізацій, зокрема песимістичні прогнози (які, проте, не виключені) «антропної катастрофи» та «глобальної екокризи», що призведуть до зникнення людства «як такого». На думку М. Кастельса, всупереч синергетичним прогнозам про поширення значення свідомого вибору соціальних суб'єктів, насправді ми живемо в світі, де відбуваються неконтрольовані і хаотичні зміни (Castells, 2000: 36). Як вважає С. Ягодзінський, «відсутність методик узгодження індивідуальних вчинків, соціальних дій і цивілізаційних наслідків стає, на наш погляд, основною причиною суспільних вибухів, революцій, воєн і міжнародних конфліктів. Саме тому аналіз феномену глобального крізь призму індивідуального сприйняття планетарних ефектів від соціальних дій є актуальною соціальнофілософською проблемою» (Ягодзінський, 2015: 89). Отже, зазначені виклики перебувають у горизонті пріоритетних досліджень сучасних мислителів, адже не піддається сумніву той факт, що постпандемічні глобальні проблеми, які постали перед людством, можна вирішити лише в контексті актуалізації екологічної проблематики в усіх сферах людської життєдіяльності.

Не випадково, наприклад, сучасні етико- культурологічні проблеми екстраполюються у сферу соціальної філософії, а універсальні ціннісні настанови сучасного людства формуються саме у прикладній (зокрема в екологічній) етиці. Згадаймо хоча б трансформований етичний імператив як один із постулатів сучасної етики відповідальності: дій так, щоб наслідки твоєї діяльності відповідали підтримці справді людського життя на Землі (Йонас, 2001: 79). Тож цілком зрозумілим є вектор, заданий сучасними західними дослідниками, більшість яких - цілком справедливо - роблять спробу ввести етику всередину господарських процесів, змінити свідомість людей, завдяки чому згубна для духу і небезпечна для екології тенденція, можливо буде призупинена.

Футурологічним виявився афоризм, авторство якого часто-густо приписують філософу Ф. Бекону: «Над природою не володарюють, якщо їй не підкоряються». Як нам йдеться, це пророчі слова, які лунають з далекого XVII століття, закликаючи людство спинитися, зробити «філософську паузу» (згадаймо тезу М. Мамардашвілі) і припинити шлях, що нікуди не веде, точніше веде в безодню, до потенційного знищення. Кілька років тому під час викладання курсу «Етика» ми використовували практичну вправу, яка сподобалася студентам. Завдання полягало у тому, що потрібно було прокоментувати дві тези: «Будьте обережні - природа» і «Будьте обережні - людина». На нашу думку, окреслене завдання теж мало прогностичну спрямованість, про що свідчить, приміром, сучасний поворот до екологічної проблематики на рівні чисельних віртуальних спільнот. Пізніше у статті ми ще будемо доводити тезу М. Кастельса, що така віртуальність є нічим іншим, як новою реальністю. цифровий постпандемічний онтологічний ревізія

Проте показовою у контексті сучасного еко- повороту виявилася Доповідь Римському клубу «Come On! Капіталізм, короткозорість, населення і руйнація планети», яка була приурочена до ювілею Клубу. Так, у 2017 році Е. Вайцзеккер і А. Вайкман, два його президенти, за участю 34 інших членів, виразили консолідовану позицію Клубу і перелік глобальних викликів сучасності. У Доповіді була блискуче представлена ідея Нового Просвітництва у контексті концепцій «порожнього світу» та «повного світу», а також концепція «відповідальної глобалізації» як моделі існування людини у «повному світі» ^е^аскег, Wijkman, 2018: 5). Отже, ми здійснили демонстрацію аксіологічного і соціального зсуву антропоцентичної парадигми етики/філософії у бік природо- і екоцентризму.

Проте саме 2020 рік виявився фатальним у перевідкритті існуючих викликів і загроз, адже новим «лакмусом» проблем епохи стала пандемія Covid- 19. Так, М. Кіяновська зазначає: «Парадоксально, але я думаю, що всім буде набагато краще, якщо ми переживемо і осмислимо пандемію Covid-19 не через патерни Апокаліпсису, а як глобальну катастрофу вселенського масштабу. Тільки в такий спосіб, мені здається, пандемія може стати чинником емансипації (і перезавантаження, і розвитку), а не навпаки. Тому що, в якомусь сенсі, пандемія Covid-19 - унікальний шанс для нашої культури: мало коли соціокультурна трансформація збігається в часі з економічною і політичною. Це велике випробування, надзвичайно жорстокий виклик - але також і спосіб та дійсно рідкісний шанс на к'єркегорівський екзистенціальний «стрибок», на створення «нового майбутнього» замість «старого майбутнього», яке уявлялося-пригадувалося на підставі «старого минулого» і «старого теперішнього»» (Кіяновська, 2020: 7). Підтримуючи як ідею авторки, так і ідею Доповіді президентів Римському клубу, зазначимо, що «старий» світ є дійсно приреченим,тоді як «новий» - неминучим.

Обговорення

Якщо ми живемо в епоху тотального «оцифро- вування» світу, то все, чого торкається цивілізація, з необхідністю опиняється інформацією, такою-собі сіткою, зітканою з нулів і одиниць. Фактично, ми перевантажені інформацією, спостерігаємо її некерований приріст, губимося в нескінченному віртуально-реальному просторі Гіпертексту. Для репрезентації цієї проблеми з'являються чисельні інтернет-видання (приміром «Постнаука», «Кот Шредигнера» тощо), що пропонують публікації на зразок «Словника майбутньої цифрової епохи». На нашу думку, доречно здійснити герменевтичне осмислення кількох провідних понять такого словника, як репрезентації цифрової комунікації сучасності, при цьому викласти їх у форматі абзаців-тез. Отже, разом із дослідником А. Константиновим, пропонуємо орієнтовний проєкт «Словника цифрової епохи».

«Цифрова революція». Почнемо із самого терміну: безсумнівно, усім, хто знайомий із працями Д. Бела, У. Бека, З. Баумана, М. Кастельса, У. Еко, Е. Тофлера та інших класиків фундації постіндустріально-інформаційної парадигми (або «культури версії 4.0»), цілком зрозумілими видадуться конотації поняття, тобто наявна «культурна рамка» і культурні коди співпадуть. Тому ми й не бачимо потреби у детальному роз'ясненні поняття, що вже саме по собі є класичним. Виникає питання: чи правомірною є заява автора, що «цифрова революція тільки розпочалася, і головні зміни попереду»? (Констинтинов, 2016 ).

«Цифровий двійник». Усі користувачі соціальних мереж, на думку дослідника, гіпотетично вже мають такого умовного «клона». Тоді постає таке питання: а якщо «віртуальний двійник» набуде штучного інтелекту і штучної особистості, які система без нашого відома згенерує на основі всього сказаного і «залайканого» нами? Є поле для осмислення, попри утопізм такої напівфантастичної заяви. Хотілося би згадати в окресленому контексті роман М. Уельбека «La Possibilite d'une ile», де, на наш погляд, на прикладі Даніеля, головного героя, (який окреслюється автором під перманентно новими «нумерологічними масками» (наприклад, Даніель10, Даніель22 і т.п.)) яскраво презентуються жахаючі квазімоделі таких можливих «двійників». Також доречним буде приклад фільму “Don't Look Up” А. Маккея (2021 р.), у якому кіно-прототип сучасних технологічних мільярдерів (або «виробників рішень», у сенсі Ж.-Ф. Ліотара) П. Ішервел безапеляційно заявляє одному з героїв стрічки про те, що конкретна пошукова система «знає» на основі алгоритмічного аналізу активності в соціальних мережах про всі рішення конкретної людини, більше того, «знає» вчинки минулі, теперішні, і, - головне - майбутні (!).

«Цифрове покоління» (iGeneration, Internet Generation). То що ж означає бути представником «покоління І» (тобто сучасною дитиною)? Як сказав би У. Еко, (і ми повністю підтримуємо окреслену думку), людина цивілізації image-oriented, що спрямована здебільшого на зоровий образ, стоїть на порозі занепаду грамотності. Отже, чи не є здатність сучасних дітей і підлітків до «багато- функціональності» зворотною стороною деконцентрації уваги та тотальної, хоча й парадоксальної, безграмотності (в сенсі інтелектуального гіпер- регресу)?

«Цифрове недоумство» (можливо - невігластво? - проблема коректності і контексту вживання терміна залишається, на нашу думку, відкритою. В оригіналі ж А. Константинов використовує поняття «цифровое слабоумне»). Сенс цього поняття «Словника» цілком логічно випливає з попереднього: «Навіщо вчити іноземні мови, якщо завжди можна скористатися електронним перекладачем, чи перевантажувати мозок інформацією, якщо під рукою є Google? Для чого, врешті-решт, зустрічатися - окрім соцмереж, зрозуміло?» (Констинтинов, 2016 ). Адже ще в середині 1990-х «ріст IQ в розвинених країнах припинився - почалася епоха дефіциту уваги і кліпового мислення» (там само). То чи дійсно ми передаємо індивідуальні функції нашого мозку якимось зовнішнім пристроям-ґаджетам? Чи не здійсниться в недалекому майбутньому саркастично- футуристичний (якщо не апокаліптичний) фрагмент «сценарію знайомства молоді», запропонований автором:

“- А батьки у тебе ким працюють?

- Ой... не пам'ятаю. Зараз загуглю...”.

Хотілося би вірити, що А. Константинов дає лише фантастичні антиутопічні прогнози. Але чому серію журналу, в якій представлений «Словник», назвали «Диктатурою майбутнього»?!

Отже, як авторитетно заявив ще у кінці ХХ століття М. Кастельс, дійсно немає розподілу між реальністю і символічним відображенням. «У всіх суспільствах людство існувало в символічному середовищі і діяло через нього. Тому історично специфічним в новій комунікаційній системі, яка організована навколо електронної інтеграції всіх форм комунікації, від типографського до мультисенсорного, є не формування віртуальної реальності, а побудова реальної віртуальності» (Castells, 2000: 302). Як зазначає М. Кастельсові, саме ця здатність усіх форм мови декодувати двозначність і задавати розмаїття інтерпретацій і відрізняє культурні артефакти від формального/ логічного/математичного умовиводу. Складність, і навіть суперечливість, повідомлень, які продукує людський мозок, проявляється саме через багатозначність наших дискурсів. Саме діапазон культурних варіацій сенсу повідомлень дозволяє нам взаємодіяти один з одним у множині вимірів, експліцитних та імпліцитних. Так, «коли критики електронних ЗМІ стверджують, що нове символічне середовище не відображає реальність, вони несвідомо посилаються на примітивне до абсурду поняття «некодованого» реального досвіду, який ніколи не існував» (там само).

Отже, підтримаємо ідею, що всі реальності передаються через символи. І в людській, і в інтерактивній комунікації, незалежно від засобів, усі символи певною мірою зміщені стосовно визначеного для них символічного значення. У певному сенсі вся реальність сприймається віртуально. Чим же тоді є комунікаційна система, яка створює реальну віртуальність? Це система, - заявляє М. Кастельс, - у якій сама реальність (тобто матеріально/символічне існування людей) повністю схоплена, повністю занурена у віртуальні образи, у вигаданий світ, світ, в якому зовнішні відображення знаходяться не просто на екрані, через який передається досвід, але самі перетворюються на досвід (Castells, 2000, р. 345). Напевно, кожен сучасний студент і викладач погодяться з ідеями М. Кастельса. Адже постпандемічний навчальний процес «online» опиняється культурно, соціально й економічно реальним: так, студенти отримують реальнідипломи і реальний рівень знань, а викладачі - реальну заробітну плату. На нашу думку, якщо сучасна реальність є «гіперреальністю», то сучасний індивід, у свою чергу, є «гіперіндивідом»: він раптом починає підозрювати, що світ, у якому він живе, - це спектакль, що розігрується перед ним із тим, щоб переконати його в реальності цього світу, а люди, що оточують його, насправді є акторами, що задіяні в тотальному спектаклі (ми, зі свого боку, можемо чітко простежити алюзію з відомою заявою В. Шекспіра, ще раз довівши на практиці інтер- і гіпертекстуалізацію сучасного світу) (Комісар, 2013: 20). Як зазначає М. Кіяновська, «віртуальна реальність саме зараз генерує нові патерни гібридного насилля, і цей процес стає дедалі інтенсивнішим, бо загострюється боротьба за увагу якомога більшої кількості людей, конкуренція за кількість переглядів і за кількість лайків. Кожен із нас - мимовільний учасник цього процесу. У поєднанні з одночасністю (підкреслюю: глобальною одночасністю) реакції сотень мільйонів людей на тригери медіа можуть спрацьовувати як зброя масового психологічного ураження, ставши одним із ключових механізмів нового - медійно- «пандемічного» - терору» (Кіяновська, 2020).

Висновки

У розвідці ми підняли (а не вирішили остаточно) актуальні питання, пов'язані з респонсивними викликами, що постали перед людством у постпандемічному світі. Наша ідея щодо потреби ревізії і «перевідкриття» на онтологічному рівні ціннісних орієнтирів, дієвих для сучасної людини, оприявнилася через аналіз екодискурсу в перспективі парадигм автентичності і «реальної віртуальності». Якщо в модерному імперативі мораліста І. Канта «людина ніколи не засіб, а мета», то в екологічному постімперативі еколога Г. Йонаса - природа виступає метою етико-філософських рефлексій, з озиранням на змінений аксіологічний бекграунд сучасного індивіда. Більше того, класична антропоцентична парадигма етики зсувається у бік природоцентризму, що часто позиціонується (за ідеологічної чи політичної) потреби як хайп в оцифрованих медіа. Отже, феномени «ерозії» ціннісної автентичності та «дифузії» персональної відповідальності перед природою у сучасних диґітальних практиках постають необхідними складовими філософських і наукових розвідок сучасних інтелектуалів.

На часі і автентична національна специфіка культури спільнот/спільностей, і звичаєві засади міжкультурної взаємодії є в тренді (і трендом) етико- філософських досліджень. На думку М. Кіяновської, спільним для всіх і на мікро- і на макрорівні проектом є ідея комплексного, стратегічного, глобального формування через «складну культуру» «складної людини»; адже без «складної людини» немислимі ні високі технології, ні справжній креатив, ні еволюція суспільства споживання до умовного «суспільства майбутнього» (Кіяновська, 2020). Як нам здається, автентичний феномен сучасної культури передбачає укорінення універсально значущих культурних засад спілкування на певному етнічному індивідуальному рівні, з опертям на посутній вияв універсальної світоглядної толерантності. Тобто у сучасних реаліях бути автентичним потрібно не тільки собі самому/своїй культурі; в плинному горизонті ХХІ століття бути автентичним - означає усвідомлювати свою відповідальність перед природою загалом. А це означає, передусім, потребу (і потенційну здатність) кожного з нас до неупередженого сприйняття нових цінностей посковідної «реальної віртуальності» крізь призму діади «автентичність-природа» та інтенцію до діалогу з класичними аксіологічними напрямами. Вибір за нами.

Список літератури

1. Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність / К.-О. Апель // Комунікативна практична філософія; [пер. з нім. А. Єрмоленка.] - Київ: Лібра, 1999. - С. 355-371.

2. Библер В. С. От наукоучения - к логике культуры (Два философских введения в двадцать первый век) / В. С. Библер. - Москва: Академический проект, 1991. - 413 с.

3. Дротянко Л. Г. Комунікації в соціальних мережах і феномен мультикультуралізму / Л. Г. Дротянко // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. - Том 29 № 1. - 2019. - С. 16-21.

4. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г. Йонас; Пер. з нім. А. Н. Єрмоленко, В. А. Єрмоленко. - К.: Лібра, 2001. - 400 с.

5. Кіяновська М. Пандемія як шанс чи як кінець світу / М. Кіяновська // Збруч.

6. Комісар Л. П. Проблемність становлення дискурсу сучасної гіперреальності в контексті віртуалізації соціокультурної дійсності / Л. П. Комісар // Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. - №29. - Київ: ЦГО НАН України, 2013. - С. 196-208.

7. Комісар Л. П. Гуманістична традиція у палімпсестах дігімодернізму: респонстивність чи симуляція? / Л. П. Комісар // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: “Історія, економіка, філософія”. - Вип. 18 / Гол. ред. Ю.І.Терещенко. - К.: Вид. центр. КнЛу, 2013. - С. 31-40.

8. Константинов А. Словарь грядущей эпохи (цифровой). Какие слова нужно выучить, чтобы жить в будущем / А. Константинов // Кот Шрёдингера. - №1-2 (15-16). - 2016.

9. Мир на пороге реформ: международное сообщество перед лицом множественных кризисов. - Режим доступу: http://gefter.ru/archive/23882.

10. Тейлор Ч. Етика автентичності; Пер. з англ. А. Васильченка. - Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2013. -128 с.

11. Ягодзінський С. М. Формування глобальної свідомості як соціокультурна практика / С. М. Ягодзінський // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. - Том 21. № 1. - 2015. - С. 88-93.

12. Castells М. The Rise of the Network Society, The Information Age: Economy, Society and Culture. - Vol. I. - Cambridge, MA; Oxford, UK: 2000. - 597 р.

13. Weizsаcker E. Von, Wijkman А. Come On! Capitalism, Short- termism, Population and the Destruction of the Planet. A Report to the Club of Rome.

14. Teilor, Ch. 2013. Etyka avtentychnosti; Per. z anhl. A. Vasylchenka. Kyiv: DUKh I LITERA.

15. Iahodzinskyi, S. 2015. Formuvannia hlobalnoi svidomosti yak sotsiokulturna praktyka. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia. 21(1): 88-93.

16. Castells, М. 2000. The Rise of the Network Society, The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. I. Cambridge, MA; Oxford, UK.

17. Weizsаcker, E. Von, Wijkman, А. 2018. Come On! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet. A Report to the Club of Rome.

References

1. Apel, K.-O. 1999. Etnoetyka ta universalistska makroetyka: superechnist chy dopovniuvalnist. V A. Yermolenko (Red.). Komunikatyvna praktychna filosofiia: 355-371). Kyiv: Libra.

2. Bybler, V. 1991. Ot naukouchenyia - k lohyke kulturbi (Dva fylosofskykh vvedenyia v dvadtsat pervui vek). Moskva: Akademycheskyi proekt.

3. Drotianko, L. 2019. Komunikatsii v sotsialnykh merezhakh i fenomen multykulturalizmu. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia. 29 (1): 16-21.

4. lonas, H. 2001. Pryntsyp vidpovidalnosti. U poshukakh etyky dlia tekhnolohichnoi tsyvilizatsii. Per. z nim. A. N. Yermolenko, V. A. Yermolenko. K.: Libra.

5. Kiianovska, M. 2020. Pandemiia yak shans chy yak kinets svitu. Zbruch.

6. Komisar, L. 2013. Problemnist stanovlennia dyskursu suchasnoi hiperrealnosti v konteksti virtualizatsii sotsiokulturnoi diisnosti. Totallogy-XXI. Postneklasychni doslidzhennia. 29: 196-208.

7. Komisar, L. 2013. Humanistychna tradytsiia u palimpsestakh dihimodernizmu: responstyvnist chy symuliatsiia? Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia: “Istoriia, ekonomika, filosofiia”. 18:31-40. 8.l<onstantynov, A. 2016. Slovar hriadushchei эpokhy (tsyfrovoi).

8. Kakye slova nuzhno vbiuchyt, chtobbi zhyt v budushchem. Kot Shrёdynhera. 1-2 (15-16).

9. Myr na porohe reform: mezhdunarodnoe soobshchestvo pered lytsom mnozhestvennbikh kryzysov. 2018.

Размещено на Allbest.ru