Сучасна релігійно-правова філософія як антропологічно-ціннісний базис права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Сучасна релігійно-правова філософія як антропологічно-ціннісний базис права

Трофименко Володимир Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри філософії

У публікації розглядаються основні напрями розуміння природного і позитивного права представниками релігійної філософії права. На основі аналізу автор намагається показати, що, незважаючи на боже підґрунтя, релігійна філософія права сповідує ті ж самі цінності, що і світська правова наука (права людини тощо).

Ключові слова: релігійна філософія права, людина, антропологія права, релігійна антропологія, права людини, природне право, позитивне право, Божий закон.

Трофименко Владимир Анатольевич, кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры философии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина

СОВРЕМЕННАЯ РЕЛИГИОЗНО-ПРАВОВАЯ ФИЛОСОФИЯ КАК АНТРОПОЛОГИЧНО-ЦЕННОСТНЫЙ БАЗИС ПРАВА

В статье рассматриваются основные направления осмысления естественного и позитивного права представителями религиозной философии права. На основе анализа автор делает попытку показать, что несмотря на божественную основу, религиозная философия права исповедует те же ценности, что и светская правовая наука (права человека и т.д.).

Ключевые слова: религиозная философия права, человек, антропология права, религиозная антропология, права человека, естественное право, позитивное право, Божий закон.

Trofimenko Volodymyr Anatolijovych, candidate of Legal Sciences, assistant professor, Department of Philosophy, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

MODERN RELIGIOUS LEGAL PHILOSOPHY AS ANTHROPOLOGICALLY VALUE BASIS OF LAW

Актуальність теми. Релігія в Україні завжди відігравала недвозначну роль: її значення для українського народу дуже важливе. Набожність наших громадян має історичний характер - вона йде з давніх давен. Новий виток визнання християнських цінностей розпочався з моменту проголошення нашою країною незалежності і продовжується сьогодні. При цьому дуже важливо наголосити на тому, що віра впливає не тільки на моральний стан суспільства, а й на її правову систему. Ідеться про те, що релігійні цінності, чесноти все більше розглядаються як одне з начал права.

Сучасна філософія права, зважаючи на важливість релігії в регулюванні суспільних відносин, має достатню кількість концепцій, які намагаються поєднати право і віру. Враховуючи аксіологічний аспект релігії, важливо показати його потенціал для розвитку права. Сьогоднішня філософська правова наука якраз і робить акцент на антропологічному та аксіологічному вимірі права.

Украй необхідно зрозуміти, чи потрібно нам сприймати ці підстави (західної релігійної філософії права) як аксіоми, чи необхідно переробити їх з урахуванням національних особливостей. Ускладнює цю проблематику те, що дуже непросто зрозуміти кожну людину, її вірування, і це накладає на філософію права вкрай складне завдання. Враховуючи викладене, на думку автора, вказана проблема не втрачає своєї актуальності.

Ступінь дослідженості теми. Велика кількість науковців сьогодні звертається до осмислення співвідношення права і віри, законодавства і релігії, розгляду релігійних правових систем. При цьому акцент робиться на тому, як релігійні норми впроваджуються у правове регулювання та визнаються державою, тобто досліджується процес трансформації деяких релігійних норм у правові. Однак при цьому існує мало розробок, які стосуються аксіологічного (ціннісного) значення релігії, зокрема релігійних чеснот, котрі гуманізують світське право. І мова не йде про якесь взаємопоглинання, йдеться про ціннісну та моральну переорієнтацію права.

Мета публікації: дати розуміння того, що роз'яснення громадянам основних правових питань на ґрунті релігійної філософії права може дати такий же ефект, як виховання правової культури у світському варіанті.

Природа людини є об'єктом як філософсько-правової, так і християнської антропології. Ґрунтуючись на різних засадах, ці напрями мають багато спільного. Це і розмежування природного та надприродного в людині, і акцент на її духовному світі, і погляд на призначення людини (з урахуванням світськості філософсько-правової антропології). Тому сьогодні доцільно розглядати ці два напрями паралельно з метою знаходження загальних моментів впливу на право. Тим більше, що набожність наших співгромадян може зіграти добру службу у проблемі підвищення правової культури.

Звернемося до сучасної релігійної філософії права. Акт творіння виступає першоджерелом християнської антропології. Однак самі антропологи визнають, що він не вирішує повністю всіх загадок людської природи, зокрема взаємозв'язку тіла і душі, поєднання яких творить із людини цілісну живу істоту, моральний занепад якої почався з іншої відомої події - гріхопадіння. Унаслідок цього людина втрачає свій величний статус, а її тілесна оболонка стає дуже вразливою перед силами природи. Але людині вдалося зберегти головне - образ Божий. Навіть з цього можна побачити всю складність природи та існування людини.

Християнські антропологи доводять, що совість є головним проявом духовного світу людини і невід'ємною засадою загальнолюдської моралі. Але недосконалість власної природи призводить до того, що лише нею (а совість базується на Божому розумі) людина не може керуватися у житті. Для підтримання порядку в суспільстві потрібне примусове право, мета якого примушувати тих, хто оступився, утримуватися від зла (саме ж зло може бути викорчуване лише завдяки закону Божому). Недосконалість людського розуму призводить до недосконалості всіх людських законів. Якщо вони суперечать Божому писанню, то є необов'язковими до виконання. Тому людське позитивне право повинне бути одноголосним з природним правом і мати євангельську направленість. Із цим погоджується і філософсько-правова антропологія: позитивне право має відповідати засадам природного.

Як у філософсько-правовій антропології, теологічне природне право матеріальним проявом справедливості вважає права людини, загублені людством унаслідок гріхопадіння. І теолог, і суддя орієнтуються саме на неї. Тому зрозуміло, чому християнські антропологи і вчені стверджували, що природне право як вища модель людського співіснування не може бути повністю вкладене в писані норми. Існує лише система цінностей, якої треба дотримуватися в різних життєвих обставинах, конкретизуючи її зміст у змісті нормативно- правових актів. Будь-яке тлумачення змісту природного права - це лише один із варіантів вищих, Божих принципів справедливості. Таким чином, людський розум встановлює закон, частково узгоджений з приписами закону Божого, а сама людина поєднує в собі духовну і тілесну природу.

Однак наведена вище теза має два різні пояснення. Перше пояснення можна побачити в роботах Й. Месснера. Власна природа людини підказує їй, в яких принципах вкладене справжнє людське буття, а розум спонукає її до ціннісного сприйняття життя. Метою людського існування, вважає вчений, є потреби людини, пов'язані з інстинктами, які тлумачаться як завдання, вкладені в природу людини Богом (наприклад, інстинкт самозбереження породжує право на фізичну недоторканність). Саме ж природне право показується як основний устрій, в якому особистість досягає повноцінного буття [1, с.39].

Звертаючись до змісту природного права, Й. Месснер намагається відійти від постулату про формальний характер природно-правоих норм. Усі принципи справедливості надаються людині в процесі переживання суспільного досвіду і мають неформальний характер на підставі їхнього усвідомлення суб'єктом в змістовному соціальному контексті [1, с.40].

Друге пояснення стоїть на позиціях формального природничо-правового принципу, з якого виводяться окремі змістовні розуміння справедливості в конкретний історичний час. Прибічником цього підходу є австрійський теолог А. Ауер. Природа людини розкривається винятково через її розум, який розглядається як здатність бути причетним до розуму Божого. Це дозволяє людині сформуватися як особистість, яка розуміє свою гідність, свободу, унікальність, природні права.

Принцип людської гідності подається Ауером як формальний критерій справедливості правопорядку в конкретну історичну добу. Людський розум спостерігає історичну ситуацію і вбачає конкретні випадки «розумного» права, яке є посередником між законом (розумом) Божим та історичною дійсністю. Однак при цьому наголошується, що сучасне природне право лише пов'язується з комплексом сучасних проблем [1, с.42].

Американська теологія також стоїть на позиціях, що «вічний закон» є єдиним джерелом блага в суспільному устрої. Так Дж. А. Геген стверджує: критерієм істинності конкретного юридичного рішення є такий же конкретний прояв «вічного закону» в сущому. Якщо природне право міститься в законі, то це означає, що позитивна норма охоплює сутність права. Норма як загальне містить у собі абстракцію справедливого впорядкування соціальної матерії правовою формою. Але дійсність не може бути субстанцією права [1, c. 44].

На відміну від католицької доктрини євангельська теологія сповідує позицію, згідно з якою всі принципи права встановлені і виражені Богом. Право природне показується як узгоджене з діючим. Неопротестантське правове вчення, розглядаючи право, поділяється на три напрями. Для першого природне право означає Боже право. Джерелом права вважається віра, а правові приписи виводяться з релігійних істин. Так, наприклад, швейцарський теолог К. Барт усе право, навіть конституцію, намагається вивести з віри: формування світу і суспільства здійснюється відповідно до біблейської мудрості. Ф. Хорст називає Старий завіт позитивною державною конституцією. Тому в рецепції (відновленні) Божого права церква виступає як посередник.

Лютеранське вчення в особі Ернста Вольфа стверджує, що природне право «написане» в серці людини і тлумачитися може лише Христом. Природне право розглядається як встановлені Богом правові принципи, придатні для обтяжного тлумачення, але які не фіксують змістовний критерій справедливості.

Заслуговує на увагу в лютеранському вченні обґрунтування природного права з позицій «заповіді любові». Ерік Вольф стверджує, що все людське право можна усвідомити лише на основі Біблії, яка розкриває сенс любові до ближнього як природне право у стосунках з іншими людьми. Справедливість зводиться до формули: надавай права іншому, чекай свого права. І як же ж тут не згадати розуміння полісуб'єкта в інтерсуб'єктивістському обґрунтуванні права.

Для іншого неопротестантистського напряму типовим є розуміння віри як джерела права за умови філософського (абстрактного, теоретичного, субстанційного) виведення правових приписів із природи. Найпопулярнішим представником цього напряму є французький богослов Ж. Еллюль, який стверджує, що природне право існує як реальний феномен у природі на основі акту Божої справедливості. Воно об'єктивне і доступне пізнанню через людський розум. Окремо існує «людське право» яке є посередником у переході від Божого законодавства до позитивного права. Природне право вкладене Богом в людину до її гріхопадіння і не враховує можливості порушення людиною Божою справедливості. Людське ж право регулює винятково відносини між людьми і вже не може бути релігійно і морально нейтральним. Воно має максимально відповідати природному праву і мати християнську орієнтацію. У цьому випадку людське право стане проявом природного устрою, похідного від справедливості Божої. Зміст природного права дає взірець формальній структурі закону й орієнтує законодавця на матеріальну справедливість - права людини. релігійний філософія право

Представником третього напряму є Е. Бруннер, який встановлює лише мінімальний зв'язок права і теології. Природне право теолог тлумачить як думку Божого закону, для пізнання якої людині потрібно відшукати справедливе буття, яке існує поза нею і виражає незруйнований гріхопадінням елемент Божого творіння. Його можна перенести на людські стосунки. Справедливість виводиться за формулою «кожному своє» [1, с. 45-47].

Підсумовуючи наведене, можна побачити, що сучасна релігійна філософія права (і католицька, і протестантська доктрини), незважаючи на божественні корені, тлумачать природне право в розумінні прав людини.

Світська правова наука також має своє ставлення до співвідношення релігії та права, яке є різнобарвним. При цьому апріорі не заперечується божий характер походження права. Розглядаючи наведене співвідношення з аксіологічних позицій, Густав Радбрух доводить, що право і релігія суть протилежні. Він твердить, що релігія перебуває у стані подолання усіх цінностей. За релігійною філософією, твердить дослідник, не може існувати протилежностей (добро-зло, щастя-нещастя, справедливість-несправедливість). Право ж, навпаки, оперує чітким розмежуванням і виділенням правових цінностей. Тому для права релігія не є суттєвою. З іншого боку, лише право природне є мінімальним виразом Божої благодаті, воно не є повністю християнським, але і не є протихристиянським утворенням. Позитивне право визнається лише тією мірою, якою відповідає нормам створеного Богом і пізнаного розумом природного права. Продовжуючи, Радбрух знаходить лише один момент, який зближає право і релігію - помилування. Спосіб помилування не визнає жодного примусу, також і примусу справедливості, він подібний до свідомо ірраціональної милості. Помилування у світі права подібне чуду у світі природи. У найчастішій формі сенс помилування виявляється тоді, коли воно здійснюється не державою, а позадержавними духовними посадовцями, наприклад, абатисою, яка прагне звільнити грішника на шляху до смертної кари. В амністії з приводу національних свят ми ще й сьогодні маємо секуляризовану форму ірраціонального помилування [2, с. 171-174].

Р Ципеліус, навпаки, зазначає, що на ранніх етапах розвитку суспільства ранні форми права були нерозривно пов'язані із «соціальною мораллю» - широкою категорією, до якої включалась і релігія. Надалі частина цих соціальних норм набула державної підтримки. При цьому зазначається, що легітимація правових норм, визнання їх справедливими ґрунтується не тільки на аргументах розуму, а відповідно відбуваються під впливом доводів, заснованих на вірі, релігійних переконаннях індивідів [3, с. 36]. Денніс Ллойд стверджує, що релігія має значення для права завдяки ознаці святенності. Тому релігійний чинник дозволяє підтримувати та стабілізувати правовий порядок у суспільстві [4, с. 52]. Юрген Габермас, обґрунтовуючи нерелігійні шляхи виправдання нормативних основ демократичної правової держави, вимушений визнати певну вагомість релігійної ідеології для формування і набуття в суспільстві правових цінностей (справедливість, гідність тощо), а також право релігійного світогляду в умовах постсекуляризованого суспільства [5, c. 53]. Не можна не згадати концепцію зародження права і релігії з єдиних первісних «мононорм». Під «мононормами» розуміються недиферінційовані моделі поведінки людини в первісному суспільстві, які були тісно пов'язані з практичним життям. Норма існує в суспільстві не тому, що є обов'язковою, а, навпаки, є обов'язковою тому, що фактично проявляється в обрядах, ритуалах, табу, звичаях. Із відокремленням людини від навколишнього світу, з формуванням суспільства як основної сфери життя людини кожний індивід набуває здатності до рефлексії та схвалення певних моделей поведінки. Мононорми на підставі цього розпадаються на різні самостійні форми соціальної регуляції: релігійну, правову, моральну тощо [6, с. 97-98].

Висновок

Можемо сказати, що філософія права, інші правові науки не скидають з чаші ваг значення релігії і її вплив на формування правосвідомості. Часткове релігійне тлумачення основних правових цінностей зовсім не знижує їхнього значення, воно допомагає більшому колу суб'єктів розуміти його зміст і призначення.

Які б протилежності та однаковості не відшукували вчені в цих двох різних регуляторах суспільних відносин, всі вони визнають: і релігія, і право (більшою мірою природне) мають своєю метою на сучасному етапі обґрунтування основних прав і свобод людини та громадянина.

На думку автора, дуже важливо використовувати подвійне обґрунтування прав і свобод людини. Поєднання духовного і раціонального, релігійного і світського дозволить створити єдину картину розуміння цінності права, зрозуміти його кінцеве призначення. Але при цьому необхідно зважати на місце держави: вона повинна лише підтримувати ті механізми, які дозволяють людині самостійно піднятися до розуміння права як цінності [8]. Це можна вважати і кінцевою метою усіх правових реформ.

Література

1. Четвернин В. А. Современные концепции естественного права. Москва: Наука, 1988. 144 с.

2. Радбрух Г Філософія права: пер. з нім. Київ: Тандем, 2006. 316 с.

3. Ціпеліус Р Філософія права. Київ: Укр. філос. фонд, 1999. 62 с.

4. Ллойд Д. Идея права / пер. с англ. М. А. Юмашевой, Ю. М. Юмашева; науч. ред. Ю. М. Юмашев. Москва: ЮГОНА, 2002. 416 с.

5. Хабермас Ю. Диалектика секуляризации. О разуме и религии / пер. с нем. В. Витковского. Москва: Библ.-богосл. ин-т св. апостола Андрея, 2006. 112 с.

6. Вовк Д. О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення. Харків: Право, 2009. 224 с.

7. Баланд'є Ж. Політична антропологія / пер. з франц. О Хоми. Київ: Альтпрес, 2002. 252 с.

8. Трофименко В. А., Волчкова М. І. Проблеми взаємовідносин церкви і держави. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія / редкол.: А. П. Гетьман та ін. Харків: Право, 2018. № 3 (38). С. 119-131.

References

1. Chetvernyn V. A. Sovrcmcnnbic kontseptsyy estestvennoho prava / V. A. Chetvernyn. - M.: Nauka, 1988. - 144 s.

2. Radbrukh H. Filosofiia prava / H. Radbrukh; per. z nim. - K.: Tandem, 2006. - 316 s.

3. Tsipelius R. Filosofiia prava / R. Tsipelius. - K.: Ukr. filos. fond, 1999. - 62 s.

4. Lloid D. Ydeia prava / D. Lloid: per. s anhl. M. A. Yumashevoi, Yu. M. Yumasheva; nauch. red. Yu. M. Yumashev. - M.: YuHONA, 2002. - 416 s.

5. Khabermas Yu. Dyalektyka sekuliaryzatsyy. O razume y relyhyy / Yu. Khabermas: per. s nem. V. Vytkovskoho. - M.: Bybl.-bohosl. yn-t sv. apostola Andreia, 2006. - 112 s.

6. Vovk D. O. Pravo i relihiia: zahalnoteoretychni problemy spivvidnoshennia / O. Vovk. - Kharkiv: Pravo, 2009. - 224.

7. Balandie Zh. Politychna antropolohiia / Zh. Balandie: per. z frants. O Khomy. - Kyiv: «Altpres», 2002. - 252 s.

8. Trofymenko V. A. Problemy vzaiemovidnosyn tserkvy i derzhavy / V. A. Trofymenko, M. I. Volchkova // Visnyk Natsionalnoho universytetu «lurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho». Seriia: Filosofiia / redkol.: A. P. Hetman ta in. - Kh.: Pravo, 2018. - № 3 (38). - S. 119-131/

Размещено на Allbest.ru