Генеза західноєвропейської цивілізації: соціокультурний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕНЕЗА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР

Н.М. Волвенко

Анотація

Ключові слова: західноєвропейська цивілізація, європейська ідентичність, полісно-античний простір, «західна людина», «європеїзм», християнство, індивідуалізм, економічний розвиток.

THE GENESIS OF THE WESTERN EUROPEAN CIVILIZATION: SOCIOCULTURAL MEASUREMENT.

The article analyzes the characteristics of the birth and further development of Western European civilization. It shows the most important role of the East, which had a significant impact on the formation of the European world. The article considers the characteristic features of the Western European civilization, which originated in different historical epochs. They are central to the formation of a common European identity.

The work emphasizes that the nations' desire to preserve the unique features of their civilizational and cultural life, formed over thousands of years naturally and legitimately since they evolved as a result of the selection of the most viable and perfect forms, adequate to the objective conditions of nations' existence. It is indicated that the mentioned trends in the development of relations of modern humanity grow on the basis of the preconditions developed by civilizations and culture of the Western world, developed in the last two millennia in the depths of its technologies of mass development of rational ways of thinking and cognition, and also transmitting them to all humanity through the Western education model. The point of view has been comprehended, according to which the western political tradition is inherited from the ancient polis and it is the civilizational component that has provided continuity in the development of the political culture of the West for hundreds of years. The features of the polis genotype are highlighted. It is shown that the spiritual freedom of the individual in Western society, including intellectual freedom, contributed to the progress of science, the search for objective knowledge about nature, society and man. The essence of the ideological orientation of all Western culture is defined. It is emphasized that an individual and his (her) claims are at the forefront.

It is noticed that the problematic of individualism was one of the main ones in the formation of a common European identity. The conclusion is made that Western civilization is the most developed and progressive civilization in the world. The desire to be the first, the best in something, leads to competition between people and allows them to achieve improvement at the levels of their workmanship and financial situation.

Key words: Western European civilization, European identity, polis-antique space, «a western man», «europeism», Christianity, individualism, economic development.

У сучасному світі, коли відбувається неминуче взаємопроникнення культур, зникають кордони культурних ареалів, збереження базових підстав культури - одне з першорядних завдань. Ця проблематика актуалізується під час змін, «у ситуації, коли вимагається... створити нове соціокультурне колективне Я, наприклад, ту ж націю-державу» [1]. Прагнення народів зберегти унікальні риси свого цивілізаційно-культурного життя, які формувалися протягом тисячоліть, природно і закономірно, так як вони складалися в результаті відбору найбільш життєздатних і досконалих форм, адекватних об'єктивним умовам існування народів. Названі тенденції в розвитку відносин сучасного людства зростають на основі створених цивілізаціями і культурою західного світу передумов, що розробляються в останні два тисячоліття в його надрах технологій масового розвитку раціональних способів мислення і пізнання й трансляції їх всьому людству через західну модель освіти.

Різні аспекти історії розвитку західноєвропейської цивілізації розглядаються в працях Ф. Броделя, М. Вебера, Ж. Де Гоффа, А. Я. Гуревича, А. К. Дживелегова, В. Зомбарта, А.А. Кауфмана, Е. С. Кульпіна, А. І. Неусихіна, Р. Пайпса, А. В. Порьяза, А. П. Паршева, Г.Ф. Сунягіна, Й. Шумпетера та багатьох інших; наукові дослідження з проблематики ідентичності ведуть Дж. Барбер, З. Бауман, Е. Гідденс, Р. Лассуел, Р. Маркузе, В. Мартьянов, С. Московічі, Е. Фромм та інші.

Система цінностей і духовних настанов, які орієнтовані на безмежні якісні цілі, творіння нових ідеалів і цінностей з їх орієнтацією на свободу та розум, а також реальне прагнення до нової кращої спільноти, яка має назву «нація», створює потужний орієнтир. Тому розгляд особливостей становлення західноєвропейської цивілізації та виявлення пріоритетних перспектив у формуванні спільної європейської ідентичності є метою статті.

На наш погляд, саме цивілізаційний і культурологічний підходи, які роблять дослідження більш конкретним і дають можливість подолати абстрактність у вивченні суспільства і людини, є актуальними для даної роботи. Ці підходи створюють ґрунт для зближення політичного та соціально-економічного дослідження з дослідженням культури, цінностей, норм, картини світу, релігійних установок.

Цивілізацію, народжену на європейському континенті, можна називати і «західною», і «європейською», і «християнською». Звичайно, між цими термінами не можна ставити знак рівності, кожен з них позначає якісь особливі риси цієї цивілізації. Термін «західна», зокрема, свідчить про те, що разом з європейцями-переселенцями вона переступила океан і влаштувалася в іншій частині світу. Ось чому, говорячи про Європу, християнство, Захід, необхідно мати на увазі і США, і Канаду, і Австралію, і, в певному сенсі, Україну. «Важливою перевагою, на якій має наголошувати Україна, - це спільність української та загальноєвропейської культур. Адже нас з більшістю країн Європейського Союзу пов'язує багатовікова історія. Сьогодні, на жаль, в Європі мало хто згадує про Трипільську культуру, яка є спільним надбанням України та Румунії - колискою всієї європейської цивілізації, не згадують про те, що північне узбережжя Чорного та Азовського морів - є невід'ємною частиною давньогрецької та римської ойкумени. Не пам'ятають, що перші розмови про об'єднання Європи відбувалися на саміті монархів європейських країн у 1429 році в Луцькому замку саме на території сучасної України. Зрештою, академік Сергій Авєрінцев зазначає, що й звичайні різдвяні традиції об'єднують простір від Атлантики до Конотопа» [2, с. 215-216].

Звичайно, не варто забувати про початкову найважливішу роль Сходу в самому становленні європейського світу: давньо-східні цивілізації надали великий вплив на Грецію епохи еллінізму. Християнство прийшло на Захід з єврейського Сходу. Західноєвропейське мистецтво епох Відродження і Просвітництва багато сприйняло зі східних культур. В епоху Романтизму європейські мислителі, філософи і діячі мистецтва в пошуках нових смислів знову звернулися до Сходу: І. В. Гете написав свій знаменитий «Західно-східний диван», А. Шопенгауер досліджував духовний світ Індії, Е. Фітцджеральд був захоплений поезією середньовічного перського поета Омара Хайяма. А ХХ століття можна назвати часом небувалого діалогічного зіткнення Сходу і Заходу. Протягом багатьох тисячоліть стародавні держави Сходу визначали напрямок історичного розвитку. Так було приблизно до середини I тисячоліття до н. е. У цей період на авансцену історії виходить Антична Греція. З часів реформ Солона на початку VI ст. до н. е. Антична Греція стала помітно лідирувати в процесі історичного розвитку і певною мірою визначати магістральний шлях історії. Як зазначає О.А. Фісун, протягом першої половини I тисячоліття до н.е. «на західному краю ареалу «східних деспотій», у тих регіонах Середземномор'я, які не змогли або не встигли «перетравитися» в утробі азіатських суспільств, інтегруватися в їх світ, виникає принципово новий - античний варіант політичного розвитку. Його епіцентром стала Стародавня Греція, спроба прямування якої «східним» шляхом у крито-мікенську епоху (II тисячоліття до н.е.) зазнала невдачі, що потягла за собою цивілізаційний регрес, розпад соціальної організації і повернення до вихідного первісного стану» [3, с. 6]. Увібравши в себе багато чого із східної спадщини, Античність заклала фундамент історії Європи. Історичний розвиток Європи аж до ХХ ст. сприймався в європейській науці в якості еталону. Сьогодні ця проблема викликає гострі дискусії. Щодо прояви сутності західної цивілізації існують різні точки зору. Одні автори її унікальність пов'язують з формуванням особливого «полісного генотипу» західної цивілізації. Інші - з духовними орієнтирами християнства. Треті - з особливостями «індустріальної моделі» західного суспільства.

Дуже поширена точка зору, згідно з якою суто західна політична традиція успадкована від античного полісу і саме вона є тим цивілізаційним компонентом, який забезпечував протягом сотень років наступність у розвитку політичної культури Заходу. «Відсутність необхідності управління і організації складного іригаційного господарства (найважливішого вихідного ґрунту для органічного проростання «східної» моделі «знизу»), разом з окраїнним положенням самої зони майбутнього полісного розвитку (що утруднювала її безпосереднє запозичення «згори»), зрештою, і визначила грецький прорив у інший, полісно-античний політичний простір» [3, с. 6]. Поліс - тип суспільного і державного устрою, що склався в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Полісна організація спиралася на економічний і політичний суверенітет громади вільних власників і виробників - громадян полісу. Цей суверенітет передбачав для кожного громадянина можливість, а часто і обов'язок в тій чи іншій формі - переважно у формі голосування у народних зборах - брати участь у вирішенні державних питань. Економічний суверенітет поліса незмінно виступав як гарантія приватної власності його громадян, перш за все власності на землю, хоча в багатьох передових полісах активно розвивалися ремесло і торгівля. Якщо земельна власність і полісне громадянство були фактично нероздільні, то ремісничим виробництвом і торгівлею на території поліса часто займалися також мешканці, які не належали до числа його громадян: переселенці з інших полісів, пізніше вільновідпущеники з рабів та інші. В результаті формувався досить великий шар людей, які не мають громадянських прав, але грають важливу роль в економічному житті полісів, які поділяють полісні цінності, активно борються за рівноправність і часто досягають її.

Конкретні форми полісного устрою відрізнялися різноманітністю, пов'язаною з тяжінням конкретних держав до демократичних або олігархічних структур. Це виражалося на практиці в різному розподілі влади між народними зборами громадян і існуючою в кожному полісі верховною радою (в Римі - сенат), а також в засобах формування цієї ради і функціях обираємих магістрів - носіїв виконавчої влади. Відносини між власністю і громадянством, власністю і владою, демократичними тенденціями і завданнями ефективного управління державою стимулювали розвиток античної політичної думки (праці Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерона та ін.). «Поняття архе (зверхності, верховного начала) відокремлюється від поняття basileia (правління представників сакральної і/або військово-адміністративної еліти) і набуває незалежного від конкретних людей позначення верховного владного мандата на здійснення функцій панування/підлеглості... Архе перестає бути взагалі будь-чиєю винятковою прерогативою, стає res publica - загальним надбанням, «спільною справою» [3, с. 7]. Саме слово «політика» споконвічно означало участь в управлінні полісом, в його справах, а також відносилося до суми знань, необхідних для компетентного вирішення подібних питань.

Ядро полісної традиції зумовило специфічні риси європейської (західної) цивілізації. Виділимо наступні особливості полісного генотипу: верховенство, що ґрунтується не на домінуванні і підпорядкуванні, а на авторитеті і першості; рівність громадян перед законом; спільнота вільних власників (предтеча майбутнього громадянського суспільства); контроль громадянського суспільства над політичними структурами; повага до гідності особи; змагальний стиль життя (аристократична складова поліса «змагайся та зазнай слави»). Отже, виникає новий тип «економічної людини», політична культура якого формується на «діяльній основі», на повазі до гідності особи, до її вільного вибору. західноєвропейська цивілізація епоха схід

Вічна готовність «західної людини» і в думках, і в існуванні вийти за власні межі, за межі «даного» сформували також раціональність особливого типу. Завдяки такому (західному) раціоналізму світ, розділений на частини, жорстко класифікується і вбирається в поняття. Звідси випливає величезна роль слова і словесної фіксації думки в західному мисленні [4]. Відчуття пізнаності «західна людина» знаходить тільки після фіксації пізнаваного у слові. І якщо в пізнанні закладений раціоналізм, то в діях «західної людини» завжди присутній прагматизм (прикладом можуть бути «хрестові походи», «великі географічні відкриття»). Розум здолав на Заході інтуїцію; «західна людина» сама творила свою історію, в руслі якої складалася зовсім особлива цивілізація, що відрізнялася життєстійкістю, легкою приживлюваністю в соціокультурних нішах і надійним пристосуванням до інокультурного оточення.

Для західноєвропейської цивілізації також характерний поліцентризм влади, який виражається в розосередженні («розпиленні») влади в суспільстві. Тут важливо підкреслити, що наявність широкого спектру влади в її різних формах дозволяє проводити чітку межу між державою і громадянським суспільством. І, чим більше поліцентричним є розподіл влади в суспільстві, тим більше воно демократично і тим більше незалежні громадяни від держави. «У європейській моделі політичної еволюції частково відтворюється найважливіший політичний архетип античної моделі розвитку - розуміння політики у якості «загального блага» і особливого публічно-суспільного процесу, який визначається формулою «що стосується всіх, повинне бути й схвалене всіма»... Концептуальне оформлення ця ідея одержує в давньоримській думці, яка фіксує державу (res publica) як «спільну справу», надбання народу (res populi)» [5, с. 9]. Також важливо звернути увагу й на поділ політичної та економічної влади, особливо характерний для західноєвропейської цивілізації у Новий час. Надання економічної влади громадянському суспільству і визнання за особистістю права економічної свободи з її ініціативою, підприємливістю і винахідливістю стало, на нашу думку, за останні кілька століть потужним стимулом економічного розвитку і процвітання на Заході.

Але в Західній Європі на протязі її історії влада також поділялася на політичну і духовну, носіями якої були, з одного боку, держава, а з іншого - церква. Боротьба між політичною і духовною владою завершилася тим, що політична влада не змогла підкорити собі владу духовну, сферу людської моральності. Особистість не тільки знайшла моральний ідеал, що сприяє її незалежності, а й стала у багатьох відношеннях суверенною в питаннях вибору між добром і злом. Можна припустити, що саме духовна свобода особистості в західному суспільстві, до якої також належала інтелектуальна свобода, сприяла прогресу науки, пошуку об'єктивного знання про природу, суспільство і людину. «Саме у горнилі середньовічного християнства остаточно склалася ідея Європи на засадах єдності релігійної віри» [6, с.37]. Безумовно, європеїзм в історії Європи має глибоке коріння. На наш погляд, європеїзм - це ідейно-політична течія і напрям європейської

політичної філософії, що виражає головні ідеали та устремління західноєвропейської цивілізації і виступає за економічне, політичне, адміністративне об'єднання європейських держав на основі історичної та духовної спільності основних народів Європи.

У чому ж суть християнського коріння західноєвропейської цивілізації? Тут важливо підкреслити, що християнська релігія не є автохтонним утворенням, як, наприклад, релігії Стародавнього Сходу, які розвивалися на місцевому ґрунті, з «місцевої» цивілізації. Для Європи християнство - релігія, що склалася в східному Середземномор'ї. Вона прийшла на континент «з боку», спочатку була для Європи «чужою, азійською кров'ю». До моменту падіння Західної Римської імперії головні центри християнської культури і більшість християнського населення перебували за межами Європи. З крахом політичних інститутів Західної Римської імперії континент втратив свій організаційний центр. У Західному Середземномор'ї перервалася антична традиція. Утворився як би «вакуум», який і заповнило християнство, яке розпочало будувати єдину Європу. Виступивши в якості контркультурного явища на початку свого існування, в процесі трансформації Римської імперії і придбання християнством пануючого значення, християнська церква сприйняла від Римської імперії ієрархічну структуру церкви. З падінням Римської імперії та імператорської влади християнство прийняло на себе системо-утворюючу функцію. Надалі ієрархічна вертикаль була перенесена з церкви на всю систему середньовічного західноєвропейського суспільства. Унікальність християнства як контркультурного явища полягає, на нашу думку, в тому, що це перше й останнє контркультурне явище, яке змогло перейти зі стану опозиційності на позиції чільної культури, що на багато століть визначило розвиток західноєвропейської цивілізації. Так, християнство перетворилося на культурно- генетичний код нової європейської цивілізаційної спільноти. «По-перше, поступово чітко окреслилося принципове розмежування духовної та світської влади... як роздільних сфер, що існують разом, але не змішуються. По-друге, почався процес усвідомлення кожної людини як унікальної особистості, яка володіє власним індивідуальним простором свободи та суверенітету. По-третє, соціальне життя як суспільства, так і окремої людини, одержує нові трансцендентні етичні імперативи існування.., а само відповідності/невідповідності універсальним вимогам християнської моралі» [5, с. 7]. Християнська церква як інститут об'єднувала Європу «зверху»: шляхом поширення папської влади, уніфікації форм суспільного і духовного життя (монастирі, літургія). Християнська віра об'єднувала Європу «знизу»: формувала свого роду «загальноєвропейську свідомість». А економічний розвиток Європи ХІ-ХІІІ ст. та виникнення «третього стану» перебудовують весь механізм координації влади таким чином, що до нього тепер мають доступ не тільки знать і духовенство, але й бюргерські кола. «Виникають станово-представницькі збори (кортеси в Арагоні й Кастилії - 1163 та 1169 рр., парламент в Англії - 1265 р., Генеральні Штати у Франції - 1302 р. і т. ін.), які суттєво регламентують прерогативи та звужують сферу довільних автономних дій монархів [5, с. с. 8-9]. Багато європейських ідей та інститутів були народжені в релігійному обличчі, такими вони пройшли випробування життям і лише потім секуляризувалися та поширилися у Новому Світі. Важливо підкреслити, що християнство асимілює не тільки архаїчні структури і старі форми свідомості, а й все нове, що породжує європейська цивілізація.

Слід також звернути увагу на антропоцентризм західної культури і цивілізації. «Людина є міра усіх речей» - ця теза давньогрецького філософа Протагора, на нашу думку, висловлює суть світоглядної орієнтації всієї західної культури. На перше місце ставиться окрема особистість та її претензії. Г.М. Куц звертає увагу на те, що вагому роль у формуванні спільної європейської ідентичності відіграє «наявність індивідуальності, тобто цінність окремої особистості, її унікальності... Уперше паростки індивідуалізму можна виявити ще в період Античності під час правління Перікла. Перікл став на чолі Греції після правління грецького тирана Полікрата (VI - початок V ст. до н. е.), епоха якого відзначилася орієнтацією на сприйняття новацій та неприйняттям давніх звичаїв [7 с. с. 123-124]. На думку Г. Тарда, такі потрясіння грецького суспільства спричинили появу індивідуалізму, коли кожен брав на себе сміливість думати на власний розсуд [7]. Ми бачимо, що вже антична традиція фіксує цю рису. Християнська традиція з її уявленнями про людську індивідуальність, концепцію моралі і розуміння людського розуму, як створеного за образом та подібністю божою і тому здатного до раціонального розуміння сенсу буття, посилювала антропоцентричний характер західної культури, який знайшов достатньо яскравий прояв у індивідуалізмі Нового і Новітнього часу. Тут треба звернути увагу на те, що середньовіччя з одного боку, було структуроване й давало людині відчуття впевненості, а з іншого - тримало її в кайданах [7]. «Середньовічне суспільство не позбавляло індивіда свободи вже тому, що «індивіда» як такого ще не існувало. В епоху середньовіччя індивід не міг вижити самостійно, оскільки суспільство не було диференційованим» [7, с. 124].

Епоха Відродження, Реформація також відобразили антропоцентричний характер Заходу. Можливість самостійно визначати свою долю є найголовнішим досягненням західноєвропейської цивілізації, причому Реформація зіграла одну з основних ролей в подібному досягненні. Саме західноєвропейська цивілізація «породила» такий феномен культури, як гуманізм, який містить наступні основні цінності: повага до особистості людини, довіра до її «природних» схильностей тасил, право людини на задоволення «природних» інтересів, на задоволення і радості, на свободу. «Загальне для всіх. республіканське правління, на противагу правлінню монархічному, надає максимальну можливість для реалізації людської свободи й, у цьому сенсі, є зразком організації усілякого справедливого й гідного людського співтовариства взагалі» [5, с. 10]. Можна помітити, що головний пафос гуманізму полягає в його універсальності: він адресується будь-якій людині, проголошує право кожної людини на життя, добробут, свободу, і завдяки цьому свобода особистості стає вихідним символом і головним надбанням західної цивілізації. Е. Фромм підкреслює, що «у пізньому середньовіччі структура суспільства та особистості стала змінюватись. Єдність і централізація середньовічного суспільства слабшали. У всіх класах суспільства був помітним розвиток індивідуалізму, який впливав на всі сфери людської діяльності: на смаки і моди, на мистецтво і філософію, навіть на теологію» [Цит. по 7, с. 124]. Процес становлення та накопичення індивідуалізму завершується лише у XVIII ст.; ідеалом індивідуалізму стає свобода [7, с. 194]. Кожен індивід сприймався як людина взагалі і прагнув досягти якогось універсального образу, який створила тогочасна епоха. Таким чином, проблематика індивідуалізму була однією з головних при формуванні спільної європейської ідентичності.

Щодо індивідуальності в епоху Нового часу, М. Фуше оголошує «примат індивіда над соціальною групою (остання знаходиться на службі у першого)» [Цит. по 7, с. 125]. Становлення «індустріальної моделі» західноєвропейського суспільства асоціюється з початком активних економічних, соціокультурних і правових змін. Зрушення в господарському житті країни пов'язані з розвитком капіталістичної системи, формуванням специфічних відносин з приводу власності. Отримує розвиток процес формування складної соціальної структури суспільства. Революції стали великим кроком на шляху до громадянського суспільства, активізували політичне життя, продовжили традиції боротьби за свободу.

Розпочатий в XVII ст. процес секуляризації широко поширюється. Відбувається становлення нової ціннісно-нормативної системи - системи правосвідомості. «Рецепція римського права в європейській політичній думці створює потужний категоріальний апарат, за допомогою якого відбувається концептуалізація нових уявлень про принципи організації влади. Відділення владних публічних повноважень від приватних прав патримоніального типу, верховної влади (imperium) над територією від особистої сфери патримоніального панування (dominium) стає важливою особливістю не тільки західноєвропейського політичного дискурсу, але й специфічною рисою політичного розвитку Заходу взагалі; особливістю, яка досить чітко відокремлює західні суспільства від східних» [5, с. 12; 8]. Поступово оформлюється той цивільно-правовий ідеал, який обґрунтували і заклали ідеологи ранніх буржуазних революцій (Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. Гроцій). «Потрійна формула» цивільних прав (на життя, свободу і власність) утворює конституційний базис правового порядку. Праця, націлена на досягнення індивідуального добробуту і вигоди, є визначною формою людської життєдіяльності. Свобода існує тільки там, де кожен визнається «господарем своєї особистості». Визнання «природного права» дало можливість сформулювати новий політико-правовий ідеал: ідеал суспільства, в якому кожна людина з самого початку визнається в якості незалежного трудівника і власника. Втілення даного ідеалу в реальному житті стало однією з головних особливостей розвитку західноєвропейської цивілізації.

Слід звернути увагу на інноваційний характер західноєвропейської цивілізації. Йдеться про загальну орієнтацію на зміни звичного способу життя і способу мислення, внесення рухливості в утворений економічний порядок, більш високий рівень невизначеності й ризику, а отже, підприємливості та творчості. Можна припустити, що дана риса сприяла формуванню в Новий час так званої цивілізації техногенного типу. Її характерна особливість - швидка зміна техніки і технології завдяки постійному застосуванню у виробництві наукових знань і винаходу нового. Створення універсальних технологій в сфері пізнання та освіти є одним з епохальних вкладів Заходу в розвиток світової культури. Зазначена інновація зробила розвиток раціональних здібностей людства незворотнім, створила інструментальну базу для усвідомлення своєї самобутності і способів її збереження усіма народами.

Безумовно, розвиток і поширення культурологічних знань дозволили народам усвідомити, що цивілізаційно-культурний світ сучасного людства ціннісно багатогранний, суперечливий і навіть антагоністичний; що культури різних народів відрізняються одна від одної; що особливості культур і соціально-політичних інститутів кореняться в особливостях об'єктивних умов життя народів. У наш час «шлях до європейської ідентичності лежить через усвідомлення власної національної ідентичності» [7, с. 125]. Перше, що відрізняє країни Заходу від інших країн - це економічний розвиток. Економіка країн Заходу являє собою широке розмаїття сфер діяльності з виробництва як продуктів, так і робіт, і послуг. Це дозволяє їм забезпечувати матеріальними благами населення не тільки своїх країн, а й країн решти світу, що імпортують ці блага.

Високе матеріальне благополуччя дозволяє розвивати науку, освіту, медицину і культуру. Досягнення науки виявляються в тому, що Нобелівськими лауреатами стають переважно представники країн Західної Європи та США. В галузі освіти еталоннимивиступають університети цих країн. Передова медицина також представлена клініками США та Західної Європи. Така ж ситуація спостерігається і в культурі. Найбільш видатні роботи в галузі мистецтва, кінематографу, літератури та інших сферах культури були створені людьми, що були громадянами передових країн світу або ж перебували під їх впливом.

До досягнень країн Заходу відносяться завоювання їх громадянами прав і свобод, що стосуються окремої людини. Свобода слова та віросповідання зробила людину відносно незалежною від суспільства. Права людини закріплені в законах, дотримання яких дозволило встановити правову державу. Суспільство існує в рамках законодавства, перед яким рівні всі члени цього суспільства, незалежно від їх матеріального стану, рівня освіти, касти та займаного становища. Превалювання закону дозволило створити держави, характерною рисою яких є стабільність розвитку всіх сфер життєдіяльності людей. Економічна міць США і країн Західної Європи дозволяє бути першим і у військовій сфері.

Таким чином, можна констатувати, що західна цивілізація є найбільш розвиненою і прогресивною цивілізацією в світі. А джерелом і рушійною силою її розвитку є принцип індивідуалізму. Прагнення бути першим, кращим в чомусь, призводить до конкуренції між людьми і дозволяє їм добитися підвищення як рівня своєї майстерності, так і матеріального становища.

Список використаної літератури

1. Мартьянов В. С. Конфликты идентичностей в современном мире: о справедливости иерархических и плюралистических стратегий урегулирования [Электронный ресурс] / В.С. Мартьянов // Дискурс-Пи. - 2005. - № 1(5). - С. 15-18. - Режим доступа: http://discourse-pm.ur.ru./avtor5/martianovvs.php; Martyanov V. S. Konflikty identichnostey v sovremennom mire: o spravedlivosti ierarkhicheskikh i plyuralisticheskikh strategiy uregulirovaniya [Elektronnyy resurs] / V. S. Martyanov // Diskurs-Pi. - 2005. - № 1(5). - S. 15-18. - Rezhim dostupa: http://discourse-pm.ur.ru./avtor5/martianovvs.php

2. Кучма Л. О. Формування спільної ідентичності як фактор європейської інтеграції України / Л. О. Кучма, К. Ю. Максимович // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер.: Питання політології. - 2010. - № 885. - С. 212-218; Kuchma L. O. Formuvannia spilnoi identychnosti yak faktor yevropeiskoi intehratsii Ukrainy / L. O. Kuchma, K. Yu. Maksymovych // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Ser.: Pytannia politolohii. - 2010. - № 885. - S. 212- 21.

3. Фісун О. А. Античні витоки демократичної теорії: метаморфози полісу та парадокси архе / О. А. Фісун // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер.: Питання політології. - 2008. - № 796. - С. 6-14; Fisun O. A. Antychni vytoky demokratychnoi teorii: metamorfozy polisu ta paradoksy arkhe / O. A. Fisun // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Ser.: Pytannia politolohii. ! 2008. ! № 796. ! S. 6-14.

4. Дейк Т. А. ван Язык. Познание. Коммуникация: сб. работ / Т. А. ван Дейк. - Москва: Прогресс, 1989. - 331 с.; Deyk T. A. van Yazyk. Poznanie. Kommunikatsiya: sb. rabot / T.A. van Deyk. - Moskva: Progress, 1989. - 331 s.

5. Фісун О. А. Від патримоніального панування до політичного: генеза європейської владної моделі / О. А. Фісун // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сер.: Питання політології. - 2008. - № 810. - С. 6-13; Fisun O. A. Vid patrymonialnoho panuvannia do politychnoho: heneza yevropeiskoi vladnoi modeli / O. A. Fisun // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Ser.: Pytannia politolohii. - 2008. - № 810. - S. 6-13.

6. Коттье Ж. Эти ценности создали Европу / Ж. Коттье // Европейский альманах. История. Традиции. Культура / отв. ред. А. О. Чубарьян. - Москва: Наука, 1991. - С. 30-46; Kotte Zh. Eti tsennosti sozdali Yevropu / Zh. Kotte // Yevropeyskiy almanakh. Istoriya. Traditsii. Kultura / otv. red. A. O. Chubaryan. - Moskva: Nauka, 1991. - S. 30-46.

7. Куц Г. М. Формування спільної європейської ідентичності: проблеми та перспективи / Г. М. Куц // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. - 2014. - № 3. - С. 120-127; Kuts H. M. Formuvannia spilnoi yevropeiskoi identychnosti: problemy ta perspektyvy / H. M. Kuts // Visnyk Natsionalnoi yurydychnoi akademii Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho. Ser.: Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia. - 2014. - № 3. - S. 120-127.

8. Гвиччардини Фр. Заметки о делах политических и гражданских / Фр. Гвиччардини; пер. с итал. М. С. Фельдштейна; под ред. Г. Д. Муравьёвой. - Москва: Наука-М, 2004. - 198 с.; Gvichchardini Fr. Zametki o delakh politicheskikh i grazhdanskikh / Fr. Gvichchardini; per. s ital. M. S. Feldshteyna; pod red. G. D. Muravevoy. - Moskva: Nauka-M, 2004. - 198 s.

Размещено на Allbest.ru