Філософія екзистенціалізму Ґабріеля Марселя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФІЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ ҐАБРІЕЛЯ МАРСЕЛЯ

Жук А.

Науковий керівник - доц. Поперечна Г.А.

Інтерес до філософії екзистенціалізму не згасає і в епоху постмодерну. Проте, якщо філософія Ж-П. Сартра, А. Камю добре відома вітчизняному читачеві, то ідеї Г. Марселя залишаються практично незнаними. Ґабріель-Оноре Марсель (1889 - 1973) - французький філософ, драматург і музикант, досі відомий дуже вузькому колу читачів, §опри те - це одна з найбільших фігур французької культури XX століття.

Метою статті є характеристика особливостей екзистенціалізму Габріеля Марселя.

Відмітною рисою екзистенціалізму Марселя є глибока релігійність. Будучи засновником католицького екзистенціалізму, він займався одночасно і літературною творчістю і як драматург, він відомий не менше, ніж як філософ. Довге і творче життя Марселя тяжіло до містико-релігійного розуміння філософських проблем, а індивідуальні пошуки на цьому шляху привели його до ортодоксального католицизму. В 1929 році, у сорокарічному віці мислитель прийняв католицизм. Динаміку цього духовного зростання розкривають його щоденникові записи 1928 - 1929 років.

Як людина, що практично все життя була зосереджена на внутрішньому духовному досвіді, Марсель у своєму власному житті зіткнувся з тим, що прийнято називати одкровенням. Цим і визначається не лише специфіка його концепції, але й форма більшості його філософських робіт. Мислитель уникав публічності, був далеким від політики і, на відміну від деяких своїх видатних сучасників, не належав до тих, хто хвилював уяву суспільства. Широке визнання прийшло до нього лише наприкінці 1940-х років.

Габріель народився у сім'ї дипломата. Навчався у ліцеї Карно та на філософському факультеті у Сорбоні (1906 - 1910 рр). Протягом 1908 - 1910 років слухав лекції Анрі Бергсона в коледжі де Франс, які справили неабияке враження у світлій голові юнака. З 1911 року Габрі, як його називала мама, викладав філософію в різноманітних ліцеях Франції, а з 1923 року співпрацював у Парижі з різноманітними журналами та іншими виданнями в якості театрального і літературного критика. Крім того, читав також лекції в університетах Канади, США, Латинської Америки, Європи, в Гарварді упродовж 1961 - 1962 років.

На світогляд Марселя важливий вплив мали переживання раннього дитинства: мама померла, коли йому було лише 4 роки (однак згідно зізнанню самого Марселя, «таємним чином вона все-таки завжди була зі мною поряд»). Не менше значення справив досвід роботи у Червоному Хресті в роки Першої світової війни, коли він займався пошуком доказів про тих військовослужбовців, котрі пропали безвісти («Це був роздираючий душу поклик, на який я повинен був дати відповідь»). Ці події значною мірою визначили характер його драматургічної і філософської творчості, з ними пов'язана тема безсмертя і присутність померлої коханої людини, звернення до неповторної долі конкретної людини, а також відмова від «духу абстрактності», представленого ідеалізмом і позитивізмом.

Перший твір, який приніс Марселю європейську популярність і став першим досвідом екзистенціальної філософії у Франції, має назву «Метафізичний щоденник». Над ним філософ працював з 1914 по 1923 роки. Його центральною проблематикою стали відчуття і почуття як спосіб буття людини в світі, взаємини Я і Ти, що реалізуються як заклик і відповідь, феноменологія релігійного досвіду, звернення до явищ, описуваних парапсихологією тощо. У ньому ще достатньо відчутний вплив інтуїтивізму А. Бергсона, діалогічного персоналізму американського філософа У. Е. Хокінга і релігійно-філософських концепцій англосаксонського неогегельянства (Дж. Ройс, Ф. Г. Бредлі) [1 (214с.)].

Хоча в 1929 році Марсель під впливом Ф. Моріака і прийняв католицизм, проте традиція томізму і неотомізму не стала для нього вирішальною чи близькою. Починаючи з 1933 року в центральне місце в його творчості посідала проблема «несправжнього буття» як «онтологія потреб» особистості. Вона протистояла перетворенню людини в безособову функцію соціального механізму. Справжнє буття, за Марселем, виражається через емоції, любов - чуттєвий порив до іншої людини або Бога. Значення, яке мислитель надавав людській любові, добре ілюструє його відомий вислів: «Сказати людині: «Я тебе кохаю» - те ж саме, що сказати їй: «Ти житимеш вічно - ти ніколи не помреш» [2 (111с.)]. Любов, у його розумінні, - це таїнство, яке поглинає індивіда цілком, і в якому немає протиставлення «я - і не я», таїнство, котре єднає людину та предмет її емоцій. На переконання філософа, любов здатна допомогти людям подолати власну роз'єднаність («Є тільки одне страждання - бути самотнім»), долучитися до абсолютного «Ти» або до Бога. Тим самим долається розтрощеність світу, протиставлення буття і володіння, справжності і несправжності [3].

Філософуючи в світлі християнського досвіду, мислитель не перетинає межу, що відокремлює філософію від теології. Святість великих подвижників віри він розглядав як вступ до онтології. Відкидаючи традиційне уявлення про статус філософської думки, Марсель вважав, що її позафілософські витоки повинні стати предметом усвідомленої рефлексії філософа. На відміну від інших екзистенціалістів, в своєму розумінні трагічного характеру людського існування Марсель спирався на досвід позитивних духовних станів людини (віра, надія, любов, братерське єднання людей, вірність і радість бути). «Християнський екзистенціалізм» є вдалим визначенням його філософії, та сам мислитель вважав за краще називати її «неосократизмом», підкреслюючи її незавершений, діалогічний і відкритий характер.

В повоєнні роки склалися основні поняття зрілої філософської думки Марселя - вірність, присутність, відкритість, прихильність до іншого і, нарешті, онтологічна таємниця надрефлексивного та надоб'єктивного буття. У філософії Марселя це символізувало метафору світла. Творчості Марселя властиві загальні риси екзистенціалізму, зокрема, підхід до людини як самотньої, розгубленої, відчуженої істоти, яка завжди залишається наодинці зі своїми проблемами. Особливістю такого підходу є те, що вивчається не людина взагалі (людський рід), а конкретна одинична жива людина. Трагічність її існування полягає в тому, що вона завжди чимось поглиналась (родом, державою, церквою), а в ХХ столітті вона поглинається технічною цивілізацією, яка веде за собою знеособлення зв'язків, світові форми і катастрофи. релігійність екзистенціалізм марсель філософ

Розвиваючи ці ідеї, Марсель зосереджується на опозиції існування й інтелектуальності, об'єктивності. У своїй пізнавальній проекції існування виступає як «чисте безпосереднє», і як «участь», яке долає дихотомію об'єкта і суб'єкта. При цьому особливу увагу Марсель приділяв феномену тілесного втілення, пов'язаного з аналізом «відчуття»: тіло виступає у Марселя як парадоксальна єдність «тіла-об'єкта» і «тіла-суб'єкта». Філософ намагався спровокувати людину до роздумів про її власне буття, ставлячи питання про те, що означає наше буття в епоху загальної роз'єднаності, коли люди розчиняються у безликій системі та втрачають свою споконвічну мудрість?

Загалом твори Марселя є поєднанням фрагментарних роздумів, які описують переживання - як власні, так й інших людей, розкривають терзання людської думки на шляху пізнання сутності буття та Бога. «Мені належало рішуче відмовитися від ідеї створення системи: бо стало ясно, що мій спосіб мислення є несумісним із систематичною формою» [4], - писав філософ. Це пояснюється тим, що матеріал, з яким він працює - даності внутрішнього екзистенційного досвіду, унікального для кожної особистості. Його специфіка виключає можливість викладу в вигляді уніфікованої системи. Щоденникова ж форма якраз є оптимальною: щоденник - інструмент і результат рефлексії, граничне і щире звернення людини до самої себе. В ідеї щоденника закладений принцип сповіді, характерний для християнства. Такий підхід дозволяє почути «самотній голос людини», в чому Марсель і бачить завдання філософії існування.

Згідно Марселя, драматизм людської екзистенції криється, передусім, у свободі вибору - виборі між вірою та її запереченням, між відкритістю буттю і замкнутістю у собі. Мислитель розмежовує два світи: з одного боку, це екзистенція людини як зосередження страждань; з іншого - «світ об'єктів» як творення абстрактного розуму. «У сучасному світі домінує несправжність - існування як володіння сприймається людьми в якості єдино можливого», [5]. Це протиставлення лягло в основу книги «Бути і мати». Філософ розглядає «мати» як занурення у світ матерії, володіння, замкнутість в цій чи іншій конкретній ситуації, відмова від вищих істин. «Бути» ж в його розумінні означає подолати зовнішню підпорядкованість певним обставинам, знайти свободу і повернутися душею до Бога.

Для Марселя вихідний пункт рефлексії - безпосередньо дана людині реальність усвідомлення нерозривного містичного зв'язку суб'єкта з власним тілом. Цей зв'язок є втіленням. «Екзистенційний погляд на реальність можливий тільки як точка зору втіленої особистості» [6 (С.44-54)]. Втілений суб'єкт позбавлений можливості що-небудь змінити в своєму фундаментальному стані, подолати його. Втілення є умова всякого екзистенціального досвіду. Всі існуючі об'єкти мисляться такими, оскільки їх зв'язок з суб'єктом видається за аналогією зі зв'язком суб'єкта з тілом. Тілесність має на увазі входження в простір і час, невідворотне наближення смерті. Умови втіленого існування жорстокі; по суті справи, вони були б нестерпні для свідомості, якби воно не володіло здатністю відволікатися і розсіюватися. Для людини єдиний вихід до свободи полягає в її екзистенціальній реальності, пов'язаний з містичним розумінням Присутності Бога.

Назва роботи «Бути і мати» розкриває сутність онтологічного вибору, перед яким поставлено особистість. Вона може піднятися до автентичного буття, реалізувавши тим самим свою єдину і фундаментальну свободу. Але буття нещадне по відношенню до світу суб'єкт- об'єктного поділу, який Марсель називає світом володіння. Тому вихід до нього можливий тільки через подолання останнього. Сама ж можливість вибору обумовлена метафізичною подвійністю, що складає фундаментальну характеристику людського існування.

Як бачимо, Габріель суттєво вирізнявся з-поміж своїх сучасників завдяки нестандартній позиції щодо екзистенції людини. Марсель - людина, що відчуває релігійний поклик і здатна сприйняти одкровення. Цим пояснюється зосередження його уваги на внутрішньому духовному досвіді і цим визначається специфіка його концепції і форма більшості його філософських творів.

Література

1. Бернюков А.М., Бігун Ю. П., Лобода Б. В., Малишев С.П., Погребняк С. П., Рабінович В. С., Смородинський О. В., Стовба О.Л. /Філософія екзистенціалізму: колективна монографія/ (Відп. ред. В. С. Бігун). - К., 2009. - 316 с.

2. Марсель Габріель / Бути і мати: літер.-худ. вид./ - Центр навчальної літератури, 2019. - 288 с.

3. Марсель Габріель: розстрощений світ. - Режим доступу: http://open.kmbs.ua/gabriel-marsel- roztroshenij -svit/

4. Марсель Габріель: цитати великого мислителя. - Режим доступу: https://ru.citaty.net/tsitaty/619556-gabriel-onore-marsel-i-da-i-net-eto-edinstvennyi-otvet-kogda-delo-k/

5. Екзистенціалізм, або філософія існування. - Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/FIL_XX/23.html

6. Екзистенціалізм як «філософія людини» ХХ сторіччя / В. Стеценко // Соціогуманітарні проблеми людини. -- 2010. -- № 4. -- С. 44-54. -- Бібліогр.: 22 назв. -- укр.

Размещено на Allbest.ru