Принцип справедливості у філософії античних філософів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип справедливості у філософії античних філософів

Шелевер Н. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права

Ужгородський національний університет

Ужгород, Україна

Справедливість - цеправовакатегорія. В Україніпитаннясправедливості є актуальним з огляду на те, що наша держава прагне стати членом Європейського Союзу, проводятьсячисленніреформи. Питаннясправедливості в Україніпорушують і філософи, і юристи, і політики. Нині ми є свідкаминесправедливості та свавілля в нашійдержаві. Основу розуміння принципу справедливості заклали такіантичніфілософи, як Сократ, Платон, Аристотель та Цицерон.

Автор поставив собі за мету дослідити принцип справедливості у філософіївидатнихантичнихфілософів. Вінаналізуєміркування Сократа, Платона, Аристотеля та Цицерона. Сократ шукаєсправедливість і прагне до неї, закликаєдотримуватисязаконів. Він є патріотом, бошануєБатьківщину. На його думку, не можначинитинасильство над матір'ю, батьком, Батьківщиною. Люди мають бути мудрі і дотримуватисякосмічнихзаконів. Справедливістьпотрібнавсім. Сократ був несправедливо засуджений, але сприйнявцеспокійно, хоча і мавзмогувтектиізв'язниці, протезалишається в ній. Платон у своїйпраці «Держава» досліджуєсправедливість, яка є нематеріальна, її не можназруйнувати, боце не річ. Для того, щоб бути душевно здоровим, треба матисправедливість у душі. Для Платона справедливим є те суспільство, де людинаможереалізуватисвоїприродніздібності. Не потрібнозаважатипрацюватиіншим. Аристотель свої погляди на рахуноксправедливостівисловив у «Нікомаховійетиці». Справедливістьмаєслужитисуспільству. Для Аристотеля справедливість - цепринцип, якийрегулюєвідносиниміж людьми щодорозподілусоціальнихцінностей. Великий філософвиділивдва видисправедливості - цезрівняльна та розподільна. На думку Аристотеля, кращедотримуватися несправедливого закону, ніж не виконувативзагалініякий. Недотримання закону призводитьдо хаосу. Аристотель є прихильникомприватної, а не колективноївласності. Наслідкомприватноївласності є нерівність, яка даєзмогувиявитищедрість. Цікаво Аристотель висловився і про «hubris» - несправедливість. Не можнапринижуватигідністьінших. А «hubris» характерна саме для нашоїдержави. Цицерон вважав, що в основі права лежитьвластиваприродісправедливість. На його думку, справедливістьвимагає не шкодитиіншим і не порушуватичужувласність. Справедливістьєосновоюлюдськогоіснування.

Ключові слова:

справедливість, держава, принцип справедливості, античніфілософи, несправедливість.

The principle of justice in the philosophy of ancient philosophers

Shelever N. V.

PhD in Law, Associate Professor,

Associate Professor at the Department of Administrative, Financial and Informative Law

Uzhhorod National University

Uzhhorod, Ukraine

Justice is a legal category. In Ukraine, the issue of justice is relevant given that our country seeks to become a member of the European Union, numerous reforms are underway. The issue of justice in Ukraine is raised by philosophers, lawyers and politicians.

We are currently witnessing injustice and arbitrariness

in our country. The basis for understanding the principle of justice was laid by such ancient philosophers as Socrates, Plato, Aristotle and Cicero.

The author set the goal of exploring the principle of justice in the philosophy of prominent ancient philosophers. She analyzes the reasoning of Socrates, Plato, Aristotle and Cicero. Socrates seeks justice and strives for it, he calls to obey the law. He is a patriot because he respects the Motherland. In his opinion, it is impossible to commit violence against mother, father, homeland. People must be wise and obey the laws of space. Everyone needs justice. Socrates was unjustly convicted, but he accepted it calmly, although he had the opportunity to escape from prison, but remains in it.

Plato in his work “The State” explores justice, which is intangible, it can not be destroyed, because it is not a thing. In order to be mentally healthy you need to have justice in your soul. For Plato, a society is fair where man can realize his natural abilities. No need to interfere with the work of others. Aristotle expressed his views on justice in “Nicomachean ethics”. Justice must serve society. For Aristotle, justice is a principle that governs relations between people regarding the distribution of social values. The great philosopher singled out two types of justice - it is equalizing and distributive. According to Aristotle, it is better to follow an unjust law than to obey none at all. Failure to comply with the law leads to chaos. Aristotle is a supporter of private rather than collective property. The consequence of private property is inequality, which makes it possible to show generosity. Interestingly, Aristotle also spoke about “hubris” - injustice. The dignity of others must not be degraded. “Hubris” is typical for our state. Cicero believed that the basis of law is inherent justice. In his opinion, justice requires not harming others and not violating someone else's property. Justice is the basis of human existence.

Key words: justice, the state, the principle of justice, ancient philosophers, injustice. принцип справедливості судова реформа

Справедливістьібудь-якаіншачеснотаємудрістю. Справедливівчинки і взагаліусівчинки, засновані на чесноті, прекрасні та гарні.

Сократ

Вступ

Справедливість - це моральна, правова та філософськакатегорія. На цьомуетапірозвиткунашоїдержавицепитання є особливо актуальним. Проведеннясудовоїреформи, прагненняУкраїниінтегруватися до європейськоїспільнотизумовлюютьдослідження принципу справедливості. У наш часзростаєзначимістьпроблемисправедливості в Україні. Адже часто ми є свідкаминесправедливості та свавілля в державі. Тому завданнямУкраїни є реальневтіленняцієїважливоїцінності в життя.

Аналіз останніх досліджень

Кожналюдинахоч раз у життівдається до категоріїсправедливості. Ми часто аналізуємо, чи є справедливим те чиіншеявище. Тема справедливості у філософіїантичнихфілософівдосліджувалася такими вченими, як О. Грищук, А. Козловський, В. Левкулич, А. Пашаєва, О. Скакун, В. Трубніковтощо.

Постановка завдання

Необхідним є глибшийаналізпоглядівпредставниківАфінськоїшколи з метою кращогорозумінняцього принципу та імплементаціїйого у вітчизнянезаконодавство. Самеантичніфілософи велику увагуприділялипитаннюсправедливості. Вважаємо, щоважливопоказати, як висвітлювали проблему справедливостіантичніфілософи, бо проблема справедливості не втратиласвоєїактуальності і в наш час. Питаннясправедливостіцікавило таких найвідо- мішихпредставниківАфінськоїшколи, як Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон.

Метою статті є дослідження принципу справедливості у філософіїантичнихфілософів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сократ прагне до справедливості, шукаєїї, переконує, що треба чинити справедливо, не допускатинесправедливість. Не потрібноробитикомусь зло, відповідати на зло злом. СамеСократ найбільшеприділявувагу принципу справедливостісередусіхіншихфілософівантичності. Правдивою є думка Сократа, щолюдинамаєдотримуватисязаконів, тобтовиконуватите, щомаєвиконувати, а не те, щоб вона хотіла.

Велику шануСократ віддаєБатьківщині. Хочайого і несправедливо засудили, але вінприймаєцю кару як належне і відмовляєтьсявідвтечі з в'язниці. Сократ писав: «Отже, якщо ми, вважаючицесправедливим, вирішимовкоротититобівіку, а ти в мірусвоїх сил спробуєшзаподіяти смерть нам, Законам, і Батьківщині і при цьомускажеш, щочиниш справедливо, ти, якийвоістинуповинендбати про чесноту! Отожти, вважаючи себе за мудрого, не відаєш, що треба шануватиБатьківщинубільше, ніжматір, більшеніжусіхпредків, що вона над усе дорога, над усе священна, що вона посідаєнайвищемісце в помислахбогів і розумних людей, тому її треба шанувати, їйпоступатися, їйкоритися, коли вона розгнівана, більше, ніжбатькові; треба абоїїпереконати, абовиконуватите, що вона повелить, навітьвитерпіти смиренно їївирок - чи то тілесну кару, чи то кайдани, чивелінняйти на війну, де на тебе чекають рани і смерть; все це треба робити, боце все справедливе. І не можнаніухилятися, нівідступати, нізалишатисвогомісця в лаві. І скрізь - і в бою, і в суді - треба виконувати те, щовелить Держава і Батьківщина, а якщо ми не згідні з їхнімивеліннями, можнапереконатизмінитиїхню думку, але законним способом. Чинити ж насильство над матір'ючи над батьком - цезлочинсупротибогів, а тимбільшийзлочин - чинитинасильство над Батьківщиною» [1, с. 21].

Отже, бачимо, як справедливо і мудро Сократ висловлюєтьсяпро державу, про Батьківщину, про обов'язокзахищатисвійрідний край. Ці слова великого античного філософа є актуальними до цихпір. В основіпобудовисправедливоїдержавилежитьсаметакацінність, як справедливість. На думку Сократа, людинамає бути мудрою та дотримуватисякосмічнихзаконів. Справедливість - цечеснота, яка потрібнакожнійлюдині.

Для Платона головною темою є тема справедливості, яку досліджує в «Державі». Це є діалогпро справедливість. Справедливість є нематеріальною. Тому її не можназруйнувати, бо вона не річ. На думку Платона, справедливість, яку належитьреалізувати в соціальнійпрактиці, вінтрактує як вимогу, щобкоженвільнийгромадянинзаймавсятим, щовизначенойомуйого природою. Цікавою є думка Платона про те, щосправедливістьмає бути в душі. Тоді вона стає основою душевного здоров'ялюдини.

В. Трубніков та О. Скакун зазначають: «З погляду Платона, справедливесуспільство - те, в якомукожналюдинаповноюміроюреалізуєданійомувідприродиздібності. Правитель, або правитель-філософ, відприродинаділенийздатністюмислити, знає, щотакесправедливість і як їїдосягти. Йогозавданням є розподілфункцій у державі на основі принципу справедливості, визначення з йогодопомогоюмісця в суспільствізвичайноїлюдини, природа якої не даєїйзмогусамостійнозрозумітисвоєістиннепризначення. Платон, конструюючиідеальнусправедливудержаву,виходивіздоцільності, яка, за йогоуявленнями, існуєміж космосом загалом, державою і окремоюлюдськоюдушею. Справедливістьполягає в тому, щобкоженпочаток займавсясвоєю справою і не втручався в чужісправи. Справедливістьвимагаєієрархічноїспівпідлеглостіцихелементів в ім'яцілого: здатністьміркуватиличитьпануючому початку, іншому - бути озброєнимзахистом, підкоряючисьпершому; обидваціскладовічастирикерують початком жадаючим, який «по своїйприродіжадаєбагатства». Платон пов'язавсправедливістьізгромадським порядком. Вінвважав, щозакониприроди не можутьмеханічнопереноситися на людськесуспільство. Ідеальнимгромадським порядком Платон вважаввинайдене ним суспільство, розділене на три касти: філософів (пануюча каста), воїнів і хліборобівізремісниками» [2, с. 14].

А. Пашаєва справедливо зазначає: «Згідно з Платоном, справедливість - такачеснота, коли коженвиконує свою роботу, природно, не втручаючись і не заважаючироботіінших. Будь-яка людина в певніймірімаєвиконувати роботу, яка їїстосується. Платон пов'язуєсутністьсправедливості з вчинкамилюдини і заявляє, що будь-яка справа справедливоїлюдини є справедливою і не можевиходитиізцих рамок. Тут почуття і досвід стоять на другому плані і, якщоморальні та іншіпитаннязараховувати до практики, то це буде означатиобмеженняцінності права. Право будучи багатогалузевою, прозорою і абстрак- тною наукою, аналізуєвсіціобмеження на основідоказів і контролюєінші науки (крімфілософії). Головнийдоказабстрактності права в тому, щобезсильнейогопорівняння з іншими науками, тому щоці науки за якомоськритеріємвідчуваютьнеобхідність у праві. Інший аспект полягає в тому, щосправедливість, крімчесноти, є ідея, і цетакаідея, яку можнаотриматитільки на основіфілософсько-правових доктрин. Суспільні науки можутьпоказатипрактичну сторону справедливості, але не здатніаналізуватисутність і причини їївиникнення, боаналізцихпитань, пов'язанихіздійсністю, має бути дослідженийсаме у філософії» [3, с. 42].

Свої погляди на справедливістьАристотель висловив у «Нікомаховійетиці». Для Аристотеля справедливість є зрівнюваннявласногоінтересу з інтересамиінших. Завданнямсправедливості є служіннясуспільству. Аристотель підтримував і Платона, і Сократа. Якщо закон порушується, то це є злочин. На поглядАристотеля, «вчинки, узгодженіізсправедливістю та протилежніїй, можуть бути двохрізновидів: вони можутьторкатисяоднієї особи, абоцілогосуспільства. Та, людина, яка вчиняєперелюбодійство та наносить побої, дієнесправедливо щодооднієївизначеної особи, а людина, яка ухиляєтьсявідвідбуваннявійськовоїповинності, вчиняє несправедливо щодовсьогосуспільства» [4, с. 103].

Для Аристотеля справедливість - цепринцип,якийрегулюєвідносиниміж людьми щодорозподілусоціальнихцінностей. Давньогрецькийфілософвказує на відмінностіміжсправедливістю і несправедливістю. Аристотель вважав, щосправедливість - цевідплата кожному за його заслуги. Несправедливість - цесвавілля, яке порушує права людини. Будь-якіоб'єктивнірішення є справедливими. Несправедливим є перекладання на іншихвласнихобов'язків та отримання благ за рахунокінших.

Аристотель виділяє два видисправедливості - цезрівняльна та розподільна.

В. Левкуличзазначає: «Критерієм зрівняльної справедливості, на думку Аристотеля, є «арифметичнарівність», щопередбачаєвідплатурівним за рівне - при їїзастосуваннівідбувається «рівняння того, щоскладає предмет обміну». З усіма особами в цьомувипадкуповодяться як ізрівними в усьому, за виняткомтого, щорозрізняють тих, хто вчинив кривду, й тих, хтоїїзазнав. Зрівняльнасправедливістьрегулюєособистівідносиниіндивідів в основному майнового характеру, тобтогалуззюїїзастосування є сфера цивільно-правовихугод, товарногообміну (купівля-продаж, застава, задаток). До сферидіїзрівняльноїсправедливостіАристотельтакожзараховувавдіяльністьсудді, на підставірішеньякоговідшкодовуєтьсязаподіяна шкода абопризначаєтьсяпокарання за скоєнийзлочин. Цейрізновидсправедливостірозглядається як галузьеквівалентнихвідносин, де закон визнаєрівнимиусіх, де рівнимвідплачується за рівне, незалежновідздібностейабонедоліків особи, щостосуєтьсярівноюмірою як особистостіправопорушника, так і потерпілого.

У зрівняльнійсправедливостіАристотель виділявсправедливістьяк відповідністьзакону (справедливим є те, щонаказує закон) та справедливість у взаємовідносинахосіб(люди прагнутьматирівне), тобтосправедливістьвиявляється в рівності прав та обов'язків.

Сутністьрозподільчоїсправедливостіполягає в розподілі благ згідно з че снотами та яко стямиосіб. Критеріємрозподільчоїсправедливості є «геометричнарівність», яка означаєрозподілзагальних благ пропорційновнескамчленівсуспільства» [5].

Аристотель вважав, щозакониможуть бути несправедливими, але уже кращевиконуватитакий закон, ніжчинитивсупереч закону, оскількицепризведедо хаосуі наслідкибудутьзначногірші. Отже, як бачимо, Аристотель уже в тічасивважав, щоменшашкода буде в разівиконання так званого «недосконалого» закону, ніжнедотриманнявзагалініякого.

Аристотель є прихильникомприватноївласності, оскількиколективнавласністьпороджуєбідність, а приватна - багатство. Завдякиприватнійвласностіз'являєтьсянерівність, яка даєзмогувиявитиособі до іншихосібщедрість, поділитисясвоїм достатком. Протемають бути розумнімежі. Цестосується і нерівності. Велике розшарування у суспільстві є небезпечним. Для прикладумаємосучаснуУкраїну. Велике розшарування на багатих і біднихпороджуєнезадоволення в суспільстві, правовийнігілізм, міграцію в іншікраїни для пошукукращогожиття.

В. Трубніков та О. Скакун стверджують, що «таким чином, вказує Аристотель, справедливість є найдосконалішоючеснотою, а в нійнемовпоєднуютьсявсііншічесноти. Але справедливістьвиражається, перш за все, у відносинах до інших людей. Тому початковим принципом справедливості є принцип рівності. Несправедливість же виявляється в нерівності, коли люди наділяють себе більше, ніжінших, різнимидобрими речами тощо, тобто «справедливість є якась середина міжнадмірністю і нестачею». Люди самінеоднакові і діють у різнихумовах. Тому чисто формальневиконання принципу рівності не завждиможе бути справедливим. Внаслідокцього Аристотель вводить додатковий принцип - принцип пропорційності: «Якщосправедливе - церівне, то пропорційнорівнетакож буде справедливим». Пропорційнарівністьполягає в тому, щотой, хтомає велике майно, робить великий внесок, а хтомаємале - малийвнесок; багатомає той, хтопопрацювавбільше, ніж той, хтопопрацювавменше, і т. ін. Одним словом, суспільнежиттятримаєтьсясправедливістю, і справедливість - цепропорційність. Природна ж справедливість (пропорційна) полягає в тому, щоліва рука, по справедливості, робитьменше, ніж права, дитина - менше, ніждорослий і т. ін. Правда, як Аристотель, так і іншімислителі, розумів, щодержавнізаконисамі по собіможуть бути недосконалими, несправедливими, але вони вважали, щокращевиконуватинедосконалізакони, ніжжити без законів - у такому випадку в суспільстві наступить хаос, анархія» [2, с. 15].

Я. Блоха зазначає: «Сократ прагнувдовестиіснуванняєдиного й загального принципу справедливості, пов'язувавйого з моральністю та знанням; на думку філософа, несправедливістьнеприродна, оскільки є плодом незнання і помилок, у той час як Платон і Аристотель у своїхконцепціяхспиралися на визнаннянерівності як основи принципу справедливості. Вони вважали, щокожнарічаболюдинамають свою власну, відповідну сферу діяльності і вплив, переступитиякі несправедливо, а деякі люди з огляду на свій характер і схильності, маютьбільшширокіможливості, ніжінші.

Таким чином, Сократ, Платон та Аристотель, характеризуючи принцип справедливості, пов'язуючийого з такими поняттями, як мудрість, краса, гармонія, і пропускаючийого через проблемирівності, нерівності, держави, права, політики, створювалитеоретичніпередумови для розвиткуподальшихсуджень про справедливість» [6, с. 86].

На думку М. Костицького та Н. Кушако- вої-Костицької, «вчення про справедливість, закон та державу з позицій природного права дужеґрунтовнорозробивЦицерон. В основі права, вказуваввін, лежитьвластиваприродісправедливість. Причомусправедливістьцярозуміється як вічна, незмінна і невід'ємнавластивість як природизагалом, так і людськоїприроди. Отже, під«природою» як джереломсправедливості і права (права за природою) у вченні Цицерона маються на увазі весь космос, весь навколишній (фізичний і соціальний) світлюдини, формилюдськогоспілкування і співжиття, а такожсамелюдськебуття, щоохоплюєїїтіло і душу, зовнішнє і внутрішнєжиття. СамеЦицерону належитьідея «питапії^» - людяності, гуманності і гуманізму. (МислителіВідродження починали з цієїідеї і розвивалиїї). Всійцій «природі» (з огляду на їїбожественне начало властивірозум і відповідність закону, певний порядок). Змістсправедливості Цицерон бачить у тому, що вона віддає кожному своє і зберігаєрівністьміж ними. Тут йдетьсясаме про правовурівність, а не про зрівнюваннямайнового стану людей. Справедливість, згідно з Цицероном, вимагає не шкодитиіншим і не порушуватичужувласність. Перша вимогасправедливості, вважавмислитель, полягає в тому, щобніхтонікому не шкодив, якщотільки не буде спровокований на ценесправедливістю, а потім, щобусікористувалисяспільноювласністю як спільною, а приватною - як своєю» (цитується за М. Костицьким та Н. Кушако- вою-Костицькою) [7, с. 14-15].

На думку регента-професораУніверситетськоїсистеми штату Меріленд, директора Центру міжнародного та порівняльного права (Університет Балтимора, США) М. Селлерза, «філософи з часівАрістотеля та Цицерона стверджуваливерховенство права («legum imperium»)як головнугарантіюпрактичноїсправедливості. «Верховенство права, а не людей» (якщоточніше) вимагаєкритерію поза людською волею для захистусуб'єктівправа і суспільствавідсвавілля будь-якоїіншої особи. Цицеронівкритерійрозумностіпроводить традиційнерозмежуванняміж «верховенством права», яке враховуєцейзовнішнійкритерійлегі- тимності, і «верховенством людини», яке його не враховує. Це не означає, що право маєігноруватиемоції, а радшещо право маєвключатилюдськіемоції та спрямовуватиїх на досягненнявідповіднихцілей, якіохоплюютьрозбудову і утвердженнясправедливості в суспільстві. Верховенствоправа, як зазначають Аристотель, Цицерон та засновникисучасногоконституціоналізму, передбачаєпостійнеслідуваннявказівкамрозуму та справедливості у правотворчості, інтерпретації та застосуванні права» [8, с. 212].

Цікавою є думка Аристотеля про «hubris». У своїйпраці «Про чесноти та пороки» Аристотель пише: «Hubris ценесправедливість, яка полягає в тому, щолюдинаотримуєзадоволення для себе, принижуючитим самим гідністьінших» [9]. Наразі ми є свідкаминесправедливихзаробітних плат, коли, для прикладу, деякі чиновники отримуютьзаробітну плату в півмільйонагривень, а іншідержслужбовці - п'ятьтисячгривень. Те самемаємо з пенсіями, щопороджуєнезадоволеність у суспільстві, правовийнігілізм, трудовуміграціютощо. На наш погляд, це і є «hubris».

Висновки

Вищоюцінністююриспруденції є справедливість. Вважаємо, щосправедливість - це, насамперед, чесність, добросовісність. Цекатегорія, яка цікавилаантичнихмислителів і становить основу людськогоіснування. Великийвплив на розвитокправової думки щодосправедливостімаютьвченняПлатона, Аристотеля, Цицерона та Сократа. Для Платона справедливим є те суспільство, де кожналюдинаможепроявитисвоїприродніздібності. Аристотель виділивпорівнювальну і розподільнусправедливість. Для ньогосправедливість - найдосконалішачеснота, і суть їїполягає у відносинах до інших людей. Влучною є думка Цицерона про те, що не треба завдавати шкоду іншим, не зазіхати на чужувласність. Це є вимогасправедливості. Сократ шукаєсправедливість і прагне до неї, закликаєдотримуватисязаконів. Самеантичніфілософизробили великий внесок у розвитоквчення про принцип справедливості, заклали основу для йогорозуміння та основи для сучаснихконцепційсправедливості.

В. Левкуличвлучнозазначає: «Отже, вирішенняпроблемисправедливості в античнійфілософіївключає в себе такімоменти:

- формуєтьсяуявлення, щорівністьміж людьми є не абсолютною, а відносною: цюідеюдуже добре ілюструє принцип Аристотеля «рівне для рівних» (і, навпаки, «нерівне для нерівних»). Тому соціальнасправедливістьвизначається як вимога кожному займатисясвоїми справами, відповідно до природнихталантів;

- справедливістьрозглядаєтьсядещонатуралістично, робитьсянаголос на їїоб'єктивнійприроді та суспільно-договірномупоходженні;

- античнімислителіоцінюютьсоціальнудійсністьізпозиційзбереження і змін, а саму справедливістьвизначають як мистецтворозподілуміж членами суспільстважиттєвих благ. Такожсправедливістьрозглядається як відповідністьміжсоціальним становищем громадян і їхнімипрактичнимидіями, міждіянням і відплатою, міжпрацею і винагородою, між правами і обов'язками людей, їхніми заслугами і визнаннямцих заслуг суспільством, міжзлочином і покаранням» [5].

Література

1. Платон. Діалоги. Київ :Основи, 1999. 395 с.

2. Трубніков В.М., Скакун О.Є. Принцип справедливості з позиціїфілософії. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «ПРАВО». 2015. Випуск 20. С. 13-20.

3. Пашаева А. Философский и правовой анализ понятия «справедливость» в философии права. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2016. № 1. С. 40-46.

4. Аристотель. Никомаховаяэтика. Соч. в 4-х т. Москва: Мысль, 1983. Т. 4. С. 53-293.

5. Левкулич В. Справедливість в концепціяхмислителівантичності. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/ jspui/bitstream/Hb/10160/1/%D0%A1%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%95%D0%94%D0% 9B%D0%98%D0%92%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%AC%20%D0%92%20%D0%9A%D0%9E% D0%9D%D0%A6%D0%95%D0%9F%D0%A6%D0%86%D0%AF%D0%A5%20%D0%9C%D0%98 %D0%A1%D0%9B%D0%98%D0%A2%D0%95%D0%9B%D0%86%D0%92%20%D0%90%D0%9D %D0%A2%D0%98%D0%A7%D0%9D%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%86.pdf (датазвернення:

07.09.2020) .

6. Блоха Я.Є. Принцип справедливості у філософіїПлатона та Арістотеля. Філософські обрії. 2016. № 36. С. 79-86.

7. Костицький М.В., Кушакова-Костицька Н.В. Справедливість як засіб і ціль у виправленні та ресо- ціалізаціїзасуджених: філософськеосмислення. Філософські та методологічні проблеми права. 2018. № 1-2 (15-16). С. 11-24.

8. Селлерз М. Право, розум та емоції. Філософія права і загальна теорія права. 2014. № 1-2. С. 209-228.

9. Aristotle. On Virtue and Vices / Trans. by H. Rackham). The Athenian Constitution. The Eudemian Ethics. On Virtue and Vices. Camb. (Mass.), 1938. P. 499.

References

1. Platon. (1999). Dialohy [Dialogues]. Kyiv: Osnovy. 395 s. [in Ukrainian].

2. Trubnikov V.M., SkakunO.Ye. (2015). Pryntsypspravedlyvosti z pozytsiifilosofii [The principle of justice from the standpoint of philosophy]. VisnykKharkivskohonatsionalnohouniversytetuimeni V.N. Karazina. Seriia «PRAVO» [Bulletin of Kharkiv National University named after V.N. Karazina], no. 20, 13-20. [in Ukrainian].

3. Pashaeva A. Fylosofskyi y pravovoianalyzponiatyia «spravedlyvost» v fylosofyyprava [Philosophical and legal analysis of the concept of «justice» in the philosophy of law]. Yurydychnyivisnyk [Legal Bulletin]. Povitryaneikosmichnepravo. 2016. № 1. S. 40-46. [in Ukrainian]. (2020, August, 19).

4. Aristotel. (1983). Nikomakhovaiaetika [Nicomachean ethics]. Moskva: Mysl. S. 53-293. [in Russian].

5. Levkulych V. Spravedlyvist v kontseptsiiakhmyslytelivantychnosti. [Justice in the concepts of thinkers of antiquity]. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/10160/1/%D0%A1%D0% 9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%95%D0%94%D0%9B%D0%98%D0%92%D0%86%D0%A1 %D0%A2%D0%AC%20%D0%92%20%D0%9A%D0%9E%D0%9D%D0%A6%D0%95%D0%9F%- D0%A6%D0%86%D0%AF%D0%A5%20%D0%9C%D0%98%D0%A1%D0%9B%D0%98%D0%A2 %D0%95%D0%9B%D0%86%D0%92%20%D0%90%D0%9D%D0%A2%D0%98%D0%A7%D0%9D %D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%86.pdf> [in Ukrainian]. (2020, September, 07).

6. Blokha, Ya.Ie. (2016). Pryntsypspravedlyvosti u filosofiiPlatonata Aristotelia [The principle of justice in the philosophy of Plato and Aristotle]. Filosofskiobrii. [Philosophical horizons], no. 36, 79-86. [in Ukrainian].

7. Kostytskyi, M.V., Kushakova-Kostytska, N.V. (2018). Spravedlyvist yak zasibitsilu vypravlennita resotsializatsiizasudzhenykh: filosofskeosmyslennia [Justice as a means and an end in correction and resocialization of convicts: philosophical comprehension]. Filosofskita metodolohichniproblemyprava. [Philosophical and methodological problems of law], no. 1-2 (15-16), 11-24. [in Ukrainian].

8. Sellerz, M. (2014). Pravo, rozumta emotsii [Right, mind and emotions]. Filosofiiapravaizahalnateoriiaprava. [Philosophy of law and general theory of law], no. 1-2/2014, 209-228. [in Ukrainian].

Aristotle (1938). On Virtue and Vices / Trans. by H. Rackham). The Athenian Constitution. The Eudemian Ethics. On Virtue and Vices. Camb. (Mass.). P. 499. [in English].

Размещено на Allbest.ru