Філософська публіцистика і філософське мистецтво в епоху соціальних мереж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Філософська публіцистика і філософське мистецтво в епоху соціальних мереж

Хамітов Назіп Віленоєич, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Ми живемо в суспільстві нечуваної раніше інформаційної й комунікативної відкритості, яка породжує принципово нові світоглядні й екзистенціальні проблеми. Апогеєм цього є міжособистісна взаємодія в соціальних мережах Інтернету, де типовою ситуацією є наростання внутрішньої самотності при дуже інтенсивному спілкуванні. Філософія повинна відповісти на нові проблеми їх осмисленням, а також актуалізацією тих власних виявів в культурі, які дозволяють їй бути почутою не лише у колі спеціалістів. Йдеться передусім про філософську публіцистику й філософське мистецтво, які тісно пов'язані з філософською освітою і наукою, а також з ідеологіями різних суспільств (Андрущенко, 2017; Губерський, 2002; Хамітов, & Крилова, 2019)

Філософська публіцистика - це публіцистика, що ставить важливі світоглядні проблеми у актуальному суспільному контексті. Постановка, розв'язання й відкрите дискусійне обговорення цих проблем у царині філософської публіцистики - це спосіб ціннісної консолідації суспільства (Пирожков, & Хамітов, 2017), який працює тут і тепер, впливаючи на свідомість і поведінку дорослих соціально активних людей різних професій, соціальних чи етнічних груп.

Чим філософська публіцистика відрізняється від просто публіцистики, есеїстики і, нарешті, від філософської есеїстики? Закономірно почати з відмінності публіцистики і журналістики. Якщо журналістика - це відображення суспільно важливих подій і думок про них авторитетних особистостей, то публіцистика - це авторський аналіз цих подій. Філософська ж публіцистика - це авторський аналіз причин подій і прогнозування їх наслідків. Така дефініція «робить зрозумілою здатність філософської публіцистики переживати десятиліття і навіть століття, залишаючись важливою й актуальною» (Хамітов, 2019, с. 378).

Есеїстика постає як загострена присутність автора в тексті, де все обертається навколо його Я, що обумовлює акцент не на поняттях, а на образах, метафорах. Враховуючи сказане вище, можна припустити, що есеїстика - антонім публіцистики. Навіть проблема, піднята в есе, стає вторинною по відношенню до представленості в ньому авторського

Я. «Звідси таке значення стилю в есеїстиці; стиль є мелодика і ритміка присутності автора в тексті. Це ріднить есеїстику і поезію» (Хамітов, & Крилова, 2007, с. 378).

На відміну від просто есеїстики, філософська есеїстика - це рівновага акцентів на проблемі і авторської присутності у тексті. Тому філософська есеїстика і філософська публіцистика досить близькі. У чому ж відмінність? На перший погляд, філософську публіцистику відрізняє від філософської есеїстки суспільна значущість проблеми. Але це не лише так. Філософська есеїстика неминуче виходить за межі снобізму і авторського нарцисизму хоча б тому, що вона філософська.

Головна відмінність в іншому: якщо філософська есеїстика - монолог, то філософська публіцистика принципово діалогічна. Отже, філософську публіцистику можна визначити як діалогову філософську есеїстику. Великий філософський публіцист античності Сократ вів діалоги і увійшов в історію філософії саме як ведучий діалогів, а великий теоретик філософії Гегель у своєму єдиному філософському публіцистичному творі «Хто мислить абстрактно?» моделює діалоги персонажів і полемізує з невидимим опонентом.

На відміну від журналістики чи просто публіцистики, які заради рейтингу свідомо чи підсвідомо деконсолідують суспільство, «граючи» на конфліктах та скандалах й маніпулюючи свідомістю, філософська публіцистика ставить екзистенціально-психологічні та світоглядні питання, що глибинно хвилюють людину - питання самотності, відчуження, свободи, гідності, справжньої справедливості та її імітацій, а тому дійсно об'єднує людей навколо гуманістичних цінностей. Філософська публіцистика, відрізняється від просто публіцистики і, тим більше, від політичної публіцистики не лише глибиною, а й щирістю подачі, налаштованістю на світоглядну актуалізацію особистості, а не на маніпуляцію нею, на звільнення думки і дії. Постулюючи таку людиноцентричну позицію, я свідомо розвиваю традиції Київської світоглядно-антропологічної школи (Кремень, 2009;Хамитов (Ред.), 2017; Шинкарук, 2000).

Філософське мистецтво - спосіб філософствування в художній формі. Художні образи у філософському мистецтві - це смислообрази, однак на відміну від смислообразів есеїстичної філософії та філософської публіцистики вони є персоналістично вираженими смислообразами - у вигляді героїв твору. Персоналістична напруженість смислообразів доводиться тут до персоналістичного буття смислообразів. Особистість автора в тексті філософського мистецтва «спілкується з особистостями персонажів і разом з ними осягає всезагальні категорії буття» (Хамітов, 2007, с. 360). Свого часу А. Камю глибоко показав наскільки тісно можуть бути пов'язані філософія і роман, особливо якщо мова йде про екзистенціальну філософію - філософію існування людини на межі та можливостей виходу за неї (Камю, 1988, с. 287-295).

Філософське мистецтво постає образно-персоналістичним розгортанням філософських категорій. Воно виявляється в культурі не через понятійне виведення і доказ, а через життєве становлення - вчинки і відносини персонажів (Камю, 1988, с. 360). Як найбільше відомих представників філософського мистецтва можна назвати И.В. Гете, Ф.М. Достоєвського, Т. Манна, Г Гессе, А. Камю, Ж.-П. Сартра.

Якщо у філософській есеїстиці ми можемо констатувати більш глибоке взаємопроникнення методу і системи, ніж у теоретичній філософії, то у філософському мистецтві ми маємо їх абсолютну тотожність. Це тотожність змісту і форми як у кожному творі, так і в художній картині світу в цілому. Метод і система у філософському мистецтві абсолютно з'єднані через особистість творця й особистості персонажів. Особистісне начало у філософському мистецтві виявляється не тільки у творенні ідей, але й у творенні особистостей. Саме це обумовлює велику життєву силу і поліфонію гармонії системи і методу у філософському мистецтві в порівнянні з теоретичною філософією і філософською есеїстикою.

Органічна єдність системи і методу в художній картині світу приводить до того, що у філософському мистецтві неможлива, та й не потрібна методологія як щось окреме від змісту і форми творів. Адже для свого вираження вона вимагає відсторонення від екзистенції й образної конкретики, вимагає сугубо понятійного начала, а значить - деперсоналізації, що є глибоко чужим філософському мистецтву.

Якщо система категорій у теоретичній філософії структурує світ і відображає його, то художня картина світу у філософському мистецтві «вростає у світ і змінює його» (Хамітов, 2007, с. 360). Її буття співзвучне буттю світу та особистості у світі - але не сьогоднішньому, а новому буттю; автор у філософському мистецтві творить це нове буття.

У художній картині світу сьогодення відтворює минуле і зустрічається з майбутнім і вічним. Ця зустріч будує цілісні і особистісно живі образи майбутнього і вічного. Тому філософське мистецтво породжує у людини «почуття майбутнього і вічного у своєму часі» (Хамітов, 2007, с. 367). Більш того, створюючи персоніфіковані образи майбутнього і вічного, воно породжує почуття особистісної причетності до майбутнього і вічного. Саме це дозволяє філософському мистецтву усвідомлювати й виражати цінності, що здатні консолідувати людей різних епох та народів. В результаті філософське мистецтво стоїть на певній мета-позиції щодо філософської освіти та публіцистики, які зазвичай більше укорінені у своєму часі й у своїй ментальності, а тому може гуманізувати їх.

Отже, з одного боку, філософське мистецтво є протилежністю філософської науки - воно виходить за межі понятійно-категоріального мислення у мислення образне, коли проблеми усвідомлюються і вирішуються не в концептуальних монологах автора, а в діалозі з читачем і глядачем, більше того - в діалогах персонажів, їх вчинках і відносинах. З іншого боку, філософське мистецтво дивним чином зближується з філософською наукою, адже впливає і на філософську освіту, і на філософську публіцистику, формуючи їх тематику, зумовлюючи стиль викладу.

При цьому якщо філософська наука передусім структурує освіту й публіцистику, а вже у другу чергу гуманізує їх, то філософське мистецтво має першочергове завдання гуманізації. І гуманізація ця не абстрактна, а конкретна - виявляється у діалогах персонажів, які реалізуються у стихії мови та у стихії вчинків. Маючи діалоговий характер, філософське мистецтво є ціннісно консолідуючим за своєю суттю. І воно органічно консолідує як саму філософію в її різноманітних формах і змістах, так і суспільство, що оточує філософію в складний час гібридних воєн та «мережевих» стосунків.

Список використаних джерел

філософський публіцистика гуманізм есеїстика

1. Андрущенко В., Хамітов Н. Філософська освіта і наука як каталізатор цивілізаційного проекту України. Вища освіта України. № 2, 2017. С. 5-17. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура Ідеологія. Особистість: методолого-світоглядний аналіз : монографія. Київ : Знання України, 2002. 580 с.

2. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде. Сумерки богов.Москва : Политиздат, 1989. С. 222-319.

3. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору.Київ : Педагогічна думка. 2009. 520 с.

4. Пирожков С. І., Хамітов Н. В. Україна: від штучної та реальної конфронтації до консолідації. Дзеркало тижня. 2017. № 28 (324) (22 лип.). С. 4. Философская антропология : словарь / под ред. Н. Хамитова. 4-е изд., доп. и перераб. Киев : КНТ, 2017. 472 с.

5. Хамітов Н. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 3-ге вид., випр. і допов. Київ : КНТ, 2019. 394 с.

6. Хамітов Н., Крилова С. Філософська публіцистика як мужність відкритості іншому: актуальність для академічної освіти і науки. Вища освіта України. 2019. № 1. С. 12-21.

7. Хамітов Н., Крилова С. Філософський словник: людина і світ. Київ : КНТ, 2007. 264 с.

8. Шинкарук В. Методологічні засади філософських вчень про людину. Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми. Київ: Пед. думка, 2000. С. 8-48.

9. Andrnshchenko V, &Khamitov N. (2017). Filosofska osvita i nauka yak katalizator tsyvilizatsiinoho proektu Ukrainy [Philosophical education and science as a catalyst for the civilization project of Ukraine]. Vyshcha osvita Ukrainy [Higher education of Ukraine], 2, 5-17 [in Ukrainian].

10. Huberskyi L., Andrushchenko V., & Mykhalchenko M. (2002). Kultura Ideolohiia. Osobystist: metodoloho-svitohliadnyi analiz [Culture Ideology. Personality: methodological and ideological analysis]. Kyiv: Znannia Ukrainy [in Ukrainian].

11. Kamiu A. (1989). Mif o Sizife. Esse ob absurde [The myth of Sisyphus. Essay on the absurd]. In Sumerki bogov [Twilight of the Gods] (pp. 222-319). Moskva: Politizdat [in Russian].

12. Khamitov N. (Ed.). (2017). Filosofskaia antropologiia : slovar [Philosophical anthropology : dictionary] (4nd ed.). Kiev: KNT [in Russian].

13. Khamitov N. V. (2019). Filosofska antropolohiia: aktualni problemy. Vid teoretychnoho do praktychnoho povorotu [Philosophical Anthropology: current issues. From theoretical to practical rotation] (3nd ed.). Kyiv: KNT [in Ukrainian].

14. Khamitov N., & Krylova S. (2019). Filosofska publitsystyka yak muzhnist vidkrytosti inshomu: aktualnist dlia akademichnoi osvity i nauky [Philosophical journalism as a courage for openness to another: relevance for academic education and science]. Vyshcha osvita Ukrainy [Higher education of Ukraine], 1, 12-21 [in Ukrainian].

15. Khamitov N., & Krylova S. (2007). Filosofskyi slovnyk: liudyna i svit [Philosophical dictionary: man and the world]. Kyiv: KNT [in Ukrainian].

16. Kremen V. H. (2009). Filosofiia liudynotsentryzmu v stratehiiakh osvitnoho prostoru [Philosophy of human-centrism in strategies of educational space]. Kyiv: Pedahohichna dumka [in Ukrainian].

17. Pyrozhkov S. I., & Khamitov N. V. (2017). Ukraina: vid shtuchnoi ta realnoi konfrontatsii do konsolidatsii [Ukraine: From artificial and real confrontation to consolidation]. Dzerkalo tyzhnia [Mirror of the week], 28 (324), 4 [in Ukrainian].

18. Shynkaruk V. (2000). Metodolohichni zasady filosofskykh vchen pro liudynu [Methodological foundations of philosophical doctrines about man]. Filosofska antropolohiia: ekzystentsialni problemy [Philosophical anthropology: existential problems] (pp. 8-48). Kyiv: Ped. dumka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru