Сутність феномену ментальності в науковому та філософському дискурсах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Сутність феномену ментальності в науковому та філософському дискурсах

Штепа Олексій Олександрович, кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Однією з найбільш важливих категорій соціальної філософії є поняття ментальності, що пройшло довгий та суперечливий шлях від своєї появи до широкого застосування у вітчизняних наукових колах та пошуках публіцистів. Цей термін був введений у науковий обіг представниками французької історичної школи «Анналів» М. Блоком та Л. Февром. На сьогодні ми не маємо єдиного його визначення. Так, вітчизняний філософ Р. Додонов виокремлює шість його різновидів: описові, онтологічні, психологічні, нормативні, генетичні, історичні (Додонов, 1999, с. 32-41). Ми звернемось лише до тих, які, на нашу думку, найбільш повно розкривають суть даного феномена.

Наприклад, прослідковуються значні відмінності у визначенні цієї категорії представниками різних галузей науки. Так, російський дослідник В. Г. Кусов зауважує, що специфіка психологічного підходу поєднує в собі, по-перше, розкриття ментальності як характеристики індивідуальної свідомості; по-друге, рефлексію індивідумом навколишньої реальності як основного способу ментального прояву; по-третє, підкреслення ролі, котру виконує культура в даному середовищі як основоположний фактор, що формує менталітет...( Кусов, 2000, с. 133).

Учений звертає увагу на те, що «розуміння ментальності антропологами досить неоднозначне: з одного боку, це характеристика індивідуального мислення, і в цьому сенсі нею є певний «довготривалий» стан людської поведінки. З іншого боку, дослідниками підкреслюється, що свідома рефлексія і процес мислення не виявляються мислиннєвою основою. Важливі несвідомі елементи, які виражаються у вигляді колективного способу осягнення дійсності думок. Антропологи фіксують постійність ментальності, її статичність, але разом з тим і необхідність її змінності, оскільки вона є механізмом, що визначає реакцію на оточуючий світ» (Кусов, 2000, с. 134). Особливість же філософського трактування, за твердженням автора, полягає в тому, що ментальність осмислюється з двох позицій: онтологічно, як реальний феномен, що об'єктивно існує, і гносеологічно, як теоретичний конструкт, інструмент дослідника, змодельований з метою більш повного пояснення складного суспільного комплексу.

Взагалі, ментальності, на його думку, надається функція інтерпретаційної моделі, що виражає одну із сторін буття соціальних спільнот.

Вітчизняний правознавець З.П. Мельник натомість вважає, що характер та спосіб людського мислення, який реалізується на рівні свідомості, але ґрунтується на структурних рівнях сфери підсвідомого, що включають у себе архетипи як окремої особистості, так і людського досвіду етносу в цілому, утворює такий феномен, як ментальність. На думку вченого, це соціалізовані, але мало усвідомлені правила, традиції, мовні стереотипи, елементи світогляду.

Не можна не погодитись з думкою цього дослідника, що ментальність -- це напрям думок, загальна духовна настроєність, відносно цілісна сукупність думок, вірувань, навичок духу, що створює картину світу й закріплює єдність культурної традиції. Адже категорію «ментальність» він розуміє як у вузькому, так і в широкому значенні. У вузькому значенні -- це мова, слова. У широкому -- додаються ритуали, звичаї, музика, спів, мистецтво. Однак, очевидно, що ментальність є не лише мовою та народною творчістю, а доповнюється і сукупністю певних поведінкових стереотипів, які притаманні представникам конкретного етносу в тій чи іншій життєвій ситуації, зокрема й у юридично значимих ситуаціях.

А етнолог Г. Лозко визначає ментальність як національний тип світовідчуття, який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності. Ментальність, на його думку, «становить невловимий феномен, його можна назвати «духом народу».

З ним солідарна й історик І. Грабовська, яка наголошує, що на відміну від ідеології чи масової психології, ментальність не можливо виміряти й описати в чітко виражених параметрах, вона не підлягає вичерпному соціологічному аналізові (Кусов, 2000, с. 134).

Більш точним, на наш погляд, є визначення дослідниці цього феномена Н. Гнасевич, яка зазначає, що «ментальність - це характеристика специфіки сприйняття і тлумачення світу в системі духовного життя того чи іншого народу, нації, соціальних суб'єктів, що уособлюються певними соціокультурними феноменами, рівень індивідуальної та суспільної свідомості, що втілює константи життєвих настанов і моделей поведінки, емоцій, налаштувань та культурних традицій певних соціумів» (Гнасевич, 2011, с. 15).

Філософ О. Артюшенко висунув аргументовану тезу, згідно якої українська ментальність - це «домінанта характеру, поведінки людини (соціальної верстви, суспільства в цілому), яка, постаючи впродовж всього історичного часу на основі свідомих і несвідомих форм, має тенденцію до трансформації, що диференціюється, зберігаючи деякі притаманні українській нації риси і передаючи їх з покоління в покоління, водночас інтегрується, набуваючи нових ознак під впливом обставин, які постійно змінюються» (Артюшенко, 2014, с. 194).

Можна погодитись і з думкою дослідниці вказаного явища Н. Чибісової, яка переконує, «що суспільне та індивідуальне зливаються у ментальності. Тому її можна уявити як соціокультурну реальність, яка не залежить від окремих людей. Водночас ментальність як індивідуальне явище характеризує психіку окремої людини. Тобто, ментальність народу - це й ментальність його окремих представників...» (Чибісова, 2007, с. 50).

Також необхідно звернути увагу на те, що в наукових колах вже тривалий час точиться дискусія стосовно розмежування понять «ментальність» та «менталітет». Наприклад, вітчизняний дослідник ментальності О. Гриценко слушно вважає, що будучи загалом синонімічними, зазначені терміни водночас відображають різні боки формування і виразу усталених способів мислення і поведінки. Так, у понятті ментальність більшою мірою відбито духовно-психологічні уявлення людей, що характеризують їхні особливі спосіб мислення, відчуття, способи і манери поведінки. Натомість менталітет відбиває більш глибокий змістовий бік світовідчуття, що увібрало в себе всю цілісність природного, історичного, соціального, суспільного й індивідуального людського досвіду (Гриценко, с. 37-38).

Цю думку підтримує і його колега О. Засморжук. Авторка зазначає, що «менталітет, який виступає загальною характеристикою нації, відображає систему цінностей, що притаманна кожному народу. Це сформована система елементів, що з'являються внаслідок духовного та історичного розвитку суспільства» (Засморжук, 2014, с. 325). Вона наголошує, що на відміну від ментальності, яка загалом являє собою душевну налаштованість, емоційну пам'ять, менталітет - це глибинний духовний склад, сукупність колективних уявлень на неусвідомленому рівні, властивий етносу, нації як великій групі людей, такий, що сформувався у певних природно-кліматичних й історико-культурних умовах. Таким чином, дослідниця розглядає ментальність як частковий аспектний прояв менталітету не тільки в умонастрої суб'єкта, але й у його діяльності (Засморжук, 2014, с. 326).

Підводячи підсумки, можна зазначити, що феномен ментальності можна визначити як систему психологічних домінант сукупності індивідів певного етносу, що проявляється в їх свідомій діяльності. У той же час менталітет являє собою сукупність свідомих та підсвідомих символів, цінностей, відчуттів та уявлень певного етносу, що практично не проявляються в повсякденній діяльності людини. Останній частково включає в себе ментальність, але не вичерпується нею.

Список використаних джерел

ментальність антрополог стереотип поведінка

1. Артюшенко О. Аналіз поняття ментальності у науковому та філософському дискурсах. Гілея. 2014. № 2. С. 191-195.

2. Гнасевич Н., Гнасевич І., Паучок В. Формовияви української ментальності в контексті становлення правової держави. Психологія і суспільство. 2011. № 3. С. 14-21.

3. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру. Сучасність. 1998. № 5. С. 58-70.

4. Гриценко О. Менталітет як категорія інституціональної теорії. Економічна теорія. 2005. № 1. С. 35-50.

5. Додонов Р. Теория ментальности: учение о детерминантах мыслительных автоматизмов. Запорожье: р/а «Тандем-У», 1999. 264 с.

6. Засморжук О. Ментальність чи менталітет - що відіграє першочергову роль у формуванні «обличчя» суспільства? Гілея. 2014. № 2. С. 325-329.

7. Кусов В. Категория ментальности в социологическом измерении. Социологические исследования. 2000. № 9. С. 132-135.

8. Лозко Г. Етнологія України: філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. Київ: АртЕК, 2001. 304 с.

9. Мельник З. Правова ментальність і рецепція. Університетські наукові записки. 2007. № 4. С. 38-42.

10. Чибісова Н. Ментальне поле як важливий чинник становлення соціокультурного середовища українського суспільства. Вища освіта України. 2007. № 11. С. 90-98.

11. Artiushenko O. (2014). Analiz poniattia mentalnosti u naukovomu ta filosofskomu dyskursakh [Analysis of the concept of mentality in scientific and philosophical discourses]. Hileia[Gilea], 2, 191-195. [in Ukrainian].

12. Chybisova N. (2007). Mentalne pole yak vazhlyvyi chynnyk stanovlennia sotsio- kulturnoho seredovyshcha ukrainskoho suspilstva [The mental field as an important factor in the development of the socio-cultural environment of Ukrainian society]. Vyshcha osvita Ukrainy [Higher education of Ukraine], 11. 9098 [in Ukrainian].

13. Dodonov R. (1999). Teoriia mentalnosti: uchenie o determinantakh myslitelnykh avtomatizmov [Vishcha blessing Ukraine]. Zaporozhe: r/a “Tandem-U” [in Russian].

14. Hnasevych N., Hnasevych I., & Pauchok V. (2011). Formovyiavy ukrainskoi men- talnosti v konteksti stanovlennia pravovoi derzhavy [Formation of Ukrainian mentality in the context of becoming a rule of law]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society],3, 14-21 [in Ukrainian].

15. Hrabovska I. (1998). Problema zasad doslidzhennia ukrainskoho mentalitetu ta natsionalnoho kharakteru [The problem of the principles of research of Ukrainian mentality and national character]. Suchasnist [Modernity], 5, 58-70 [in Ukrainian].

16. Hrytsenko O. (2005). Mentalitet yak katehoriia instytutsionalnoi teorii [Mentality as a category of institutional theory]. Ekonomichna teoriia [Economic theory], 1, 35-50. [in Ukrainian].

17. Kusov V. (2000). Kategoriia mentalnosti v sotciologicheskom izmerenii [The category of mentality in the sociological dimension]. Sotciologicheskie issledo- vaniia[Sociologicalstudies], 9, 132-135 [in Russian].

18. Lozko H. (2001). Etnolohiia Ukrainy: filosofsko-teoretychnyi ta etnorelihi- ieznavchyi aspect [Ethnology of Ukraine: philosophical-theoretical and ethno-religious aspect]. Kyiv: ArtEK [in Ukrainian].

19. Melnyk Z. (2007). Pravova mentalnist i retseptsiia [Legal mentality and reception]. Universytetski naukovi zapysky [University research notes],4, 38-42. Retrieved from http://nbuv.gov.Ua/j-pdf/Unzap_2007_4_7.p. [in Ukrainian].

20. Zasmorzhuk O. (2014). Mentalnist chy mentalitet - shcho vidihraie pershocherh- ovu rol u formuvanni “oblychchia” suspilstva? [Mentality or mentality - what plays a primary role in shaping the “face” of society?]. Hileia [Gilea], 2, 325329 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru