"Філософ" і "філософія" в києворуських пам’ятках ХІ-XIV ст.: необхідність по-новому поставити "старе" питання

«Філософ» осмислюється як людина, здатна до розтлумачення, вербалізації (наприклад, саме цього вимагають від «філософів» Кирила та Мефодія моравські князі у згадуваному літописному епізоді «Се слыша црь Михаилъ и созва философы вса. и сказа имъ річи вса СловЪньскихъ кнлзь.

и ріша философи єсть мужь в Селуни именемъ Левъ. [и] суть оу него снве. Разумиви сазыку СловЪньску. хитра.в. сна оу него философа» [Карський 1997: ст. 26].), але також філософ - це чернець, безмовний аскет. Найвиразніше ця подвійність, безумовно, відбилась у перекладеному «Синайському патерику»: «Два філософи прийшли до старця й попросили настанов, але старець мовчав. І тоді філософи запитали: “Чому ж ти нам не відповідаєш, отче?” Тоді старець сказав їм: “Ви словолюбці, а не істинні філософи. Доки ж ви будете навчатися говорити, не знаючи про що говорите? Ось вам філософія: постійно навчатися [думати] про смерть і мовчати, безмовністю себе оберігаючи”» «Дъва философа придоста къ старьцю и въпросиста и рещи има на оуспЬхъ. старьць же млъчаше. пакы же еилософа рекоста. ничьсо же ли нама ие Швіщакши оче. тогда старьць рече има. вы словолюбьца кста вімь. а не истиньна философа.сьвідітельств/@ донели же навыкоста глати. іако же бі гла не віджщема. бади же вама еилософиіа діло. кже присно поо- учати са съмрьти и млъчанию. и безмлъвикмь себе стрізіта» [Голышенко, Дубровина 1967: 225].. Як бачимо, тут традиційне розуміння філософії як роздумів про смерть поєднується із протоісихастським. В інших статтях «Си- найського патерика», «філософом» названо красномовного і товариського Феодора, а мовчазним самітником постає «читач» Зоіл. Однак вони обидва, на думку автора пам'ятки, заслуговують найвищої нагороди у потойбічному світі [Голышенко, Дубровина 1967: 270-272]. Дискурсивна і вербалізована філософія завжди спрямована на пізнання втіленого трансцендентного, але «прихований», іманентний Логос Бога перебуває поза світом речей, а тому його неможливо до кінця ані пізнати, ані, найголовніше, висловити. До нього можна тільки доторкнутися в акті містичного пізнання, і тільки в «благому мовчанні». Але це теж «філософія». Руські автори інколи протиставляють красномовних філософів, аскетам і ченцям, як це робить, наприклад, Кирило Туровський в образі Софранія, не такого пишномовного, як філософи-аріани, але настільки праведного, що полум'я під час виступу виривалося саме з його вуст [Еремин 1958: 347].

3.5 «Філософія» як «теорія» і «практика»

Зріз Божественної Премудрості в поцейбічному світі поставав, згідно з візантійським трактуванням, як динамічна система, що часто переорієнтовувало філософський інтерес з абстрактних раціональних розмірковувань, що містили витончений аналіз, скажімо, категорій сутності чи субстанції, на їхній динамічний прояв і практичне втілення. Філософія в цих уявленнях перетворювалася з теорії на практику «життя в істині» [див. : Каприев 2011; Г орський 2001]. Якщо говорити про візантійські взірці «істинного життя», то вони, звісно ж, були сформовані не без участі філософії еллінізму.

Не заглиблюючись у питання впливу античного ідеалу життя на християнську аскезу, яке не тільки репрезентативно висвітлено П'єром Адо в його знаних в Україні працях [Адо 2014: 307-328; 2020], але й детально розроблене візантиністами [див.: Dцlger 1953; Malingiey 1961; Podskalsky 1977: 13-48; Trizio 2007: 4], спробуємо віднайти в києворусь- ких текстах, щось подібне поширеній візантійській моделі «філософа» як ченця.

Одразу зазначимо, що за цими уявленнями, розуміння «філософа» як представника чернечої практики, у своїх сутнісних атрибутах, окрім (1) «життя в істині» Про відмінність термінів «життя» і «проживання» (гр. «ptoз» і «лоАі^а», старосл. «жизнь» і

«житиє») та їх відношення до істини у візантійській та києворуській традиції див.: [Kyrychok 2019-2020: 63-70]., передбачало: (2) пізнання самого себе і (3) постійні роздуми про смерть - ідеї, що збігалися з окремими античними розуміннями філософії [див. про це: Trizio 2007: 4]. Наразі ми не знаходимо в києворуських оригінальних пам'ятках прямого іменування ченців «філософами». Деінде ж, навпаки, маємо судження про перевагу чернецького життя над «філософією», як от із «Житія» Феодосія Печерського: «Не вибрав [Господь] пастуха й учителя іноків (Феодосія Печерського - О.К.) ні серед премудрих філософів, ні серед володарів града. Але нехай через це прославиться ім'я Господнє, що грубий невіглас мудрішим від філософів виявився» [Котков 1971: 73]. Однак, деякі місця, як оригінальної, так і перекладеної літератури свідчать про розмиту, аморфну, але, усе ж, імовірну наявність такого уявлення, що ідентифікується на основі присутності трьох перелічених атрибутів.

Передусім, зазначимо, що модель «істинного життя» була достатньо представлена й у текстах, і в контекстах, зокрема й у постаті «мудрішого за філософів» Феодосія Печерського [див. Киричок 2004]. З іншого боку, у популярному «Шестодневі» ми також бачимо досить дивне звинувачення еллінських філософів у недостатній увазі до самопізнання «Вони - філософи - цього не помітили, нагромадивши своїми безумними словами багато хиб-

ного про природу неба, зірок і повітря. Самі свого єства не пізнавши і не побачивши надприро-дного, як могли б вони побачити природу небесних тіл і осягнути її» («они сего философи не помьісліша. нъ нбнаго и звіздьнаго. и възд'ш'наго єстьства, и съграмаднша многы блдди річьми, и вєликьімь пошїбгнигмь. сии сами своєго єства не познавьше, ни оувидів'шг. кол'ма єсть надъ єстественьїмь, выше съставлгно. како можах' нбнаго тглгсе, оувидіти гетЕство. или домыслитисд его» [Баранкова, Мильков 2001: 526])., а в «Синайському патерику» прямо говориться, що філософія полягає в тому, щоби «постійно навчатися [думати] про смерть» [Голышенко, Дубровина 1967: 225]. Наведені вище аргументи можуть вказати лише на гіпотетичну присутність осмислення філософії як чернецької практики, і не можуть слугувати остаточному розв'язанню питання щодо представленості його в києворуських текстах.

3.6 Філософія як «служниця» християнського вчення

Те саме ми можемо сказати і про ще одну важливу константу візантійських уявлень - про розуміння філософії як «служниці» християнського вчення.

Воно було, приміром, сформульоване в деяких грецьких списках «Діалектики» Йо- ана Дамаскіна, де категорично заперечуються (поряд зі згадуваним визначенням філософії) думки тих, хто вважає філософію непотрібною, підкреслюється її логічно-категоріальна роль як «інструменту» пізнання, а також визначається її місце як «прислужниці» («SonAouз») християнського вчення [див.: Joannis Damasceni 1864, cols. 532-533, 536].

Ідея про те, що філософія має допоміжну роль у розробці християнських догматів, звісно ж, не належить Дамаскіну, хоча саме він її найкраще озвучив, розробив і впровадив. Аристотелівський категоріальний апарат активно втілювався в тріадологію та христологію з ІІІ по VI ст., аж до першого концептуального синтезу й остаточного розмежування зі спіритуалістичним платонізмом. Були популярними ідеї його використання у Візантії й значно пізніше.

Сама ідея філософії як «служниці» має давнє походження, але інстанцією, підпоря- дковувальною щодо філософії, в античних інтерпретаціях постає мудрість, а не християнське вчення чи богослов'я. У Філона Александрійського і Климента Александрійсь- кого філософія ще є «відданістю» чи «увагою» (йmTpSeuoiз) [Clementis Alexandrini 1857: col. 721] щодо мудрості, або навіть її «рабою» («фйoooф^a SooXp ooф^aз»), а мудрість, відповідно, є її «пані» («киріа») [Philonis 1898: 88]. Подібно до Дамаскіна, ця ідея йде поруч із відомим античним визначенням мудрості як «розуміння людських і божественних речей» [Clementis Alexandrini 1857: col. 721], але вже в Давида Анахта на місце мудрості стає філософія [Davidis 1904: 20], яка в Дамаскіна тепер уже тлумачиться як «прислужниця» християнського вчення (але, важливо зауважити, не теології).

Маючи перед собою тексти часів Київської Русі, ми можемо припустити обізнаність окремих мислителів із цим розумінням. Для прикладу, Климент Смолятич у своєму «Постанні» досить відверто натякає, що філософія може добре прислужитися для пізнання смислу Священного Писання, божественної премудрості, дослідження природи [див: Понырко 1992: 124-139].

Однак щодо цього слід зробити суттєве уточнення. Різні мислителі по-різному розуміли роль «служниці». Це могла бути «інтерпретативна» роль (як у Климента), роль «категоріально-логічного інструменту» (як у Дамаскіна), пропедевтики теології (як у деяких схоластів) тощо. Ми не знаходимо у києворуських текстах відвертого «інструментального»чи «прототеологічного» розуміння філософії, принаймні на даний час. Ці інтерпретації, очевидно, є продуктом уже пізніших часів.

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що києворуська писемна спадщина, передусім оригінальна, відбила якоюсь мірою головні константи ранньовізантійських і візантійських розумінь філософії. Звісно, ми, як уже зазначалось, не претендуємо своїм коротким оглядом на вичерпне дослідження цього питання, однак сподіваємося, що все це може стати орієнтиром подальших, більш детальних студій.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев, С. (1988). Русь и Византия: два типа духовности. Новый мир, 7,210-220.

2. Аверинцев, С. (2007). «Наша філософія» (східна патристика IV-XVI ст.). In С. Аверинцев, Софія-Логос. Словник(сс. 328-354). Київ: Дух і Літера.

3. Адо, П. (2014). Що таке антична філософія?(С. Л. Йосипенко, Перекл.). Київ: Новий Акрополь.

4. Адо, П. (2020). Філософія як спосіб життя(О. М. Йосипенко, Перекл.). Київ: Новий Акрополь.

5. Баранкова, Г. С., & Мильков, В. В. (2001). Шестоднев Иоанна экзарха Болгарского.Санкт- Петербург: «Алетейя».

6. Бондар, С. (2009). Мовний писемний та священноісторичний ексклюзивізм Русі. In Несторів- ські студії: 1020 років Хрещення Русі: нові дослідження(сс. 5-19). Київ: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

7. Голубинский, Е. Е. (1901). История Русской Церкви. Т. 1: Период первый, Киевский или домонгольский. 1-я половина тома. Москва: Издательвто ИОИДР.

8. Голышенко, В. С., & Дубровина, В. Ф. (Ред.). (1967). Синайский патерик. Москва: Наука.

9. Горський, В., Вдовина, О., Завгородній, Ю., & Киричок, О. (2004). Давньоруські любомудри. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія».

10. Гранстрем, Е. Э. (1970). Почему митрополита Климента Смолятича называли «философом». Труды Отдела древнерусской литературы, 25, 20-28.

11. Дворецкий, И. Х. (1958). Древнегреческо-русский словарь, Т. 1: А - Л. Москва: Государственное издательство иностранных и национальных словарей.

12. Еремин, И. П. (1958). Литературное наследие Кирилла Туровського. Труды Отдела древнерусской литературы, 15, 343-348.

13. Жуковская, Л. П. (Ред.). (1983). Изборник Святослава 1073 года. Факсимильное издание(Т. 1). Москва: Книга.

14. Истрин, В. М. (1920). Книги временные и образные Георгия Мниха. Хроника Георгия Амар- тола в древнем славянорусском переводе. Текст, исследования и словарь(Т. 1). Петроград: Российская государственная академическая типография.

15. Каприев, Г. (2011). Византийската философия: понятие, аксиоматика, рецепция. Архив за средновековна философия и культура, 17, 7-31.

16. Каприев, Г. (2012, 13 вересня). Византийската философия: понятие, аксиоматика, рецепция. (И. Бей, пер.). Василевс. Українська візантиністка. https://bvzantina.wordpress.com/2012/09/13/kapriev/

17. Каприев, Г. (2016). Философия в Византиии и византийская философия. Труди Київської Духовної академії, 24, 161-169.

18. Карський, Е. Ф. (Ред.). (1997). Полное собрание русских летописей. Т. 1: Лаврентьевская летопись. Москва: Языки русской культуры.

19. Киричок, О. (2004).Істина та «істинне життя» в Києво-Печерському патерику. InВ. М. Колпа- кова (Відп. ред.), Могилянські читання 2003 року: Збірник наукових праць: Пам 'ятки Давньої Русі в студіях сучасних учених: історія, дослідження, збереження(сс. 187193). Київ: ВІПОЛ.

20. Киричок, О. (2007). Набір чеснот ідеального правителя. InДуховні традиції в Українській культурі(cc. 24-29). Київ: Фенікс.

21. Киричок, О. (2013). Образ «ідеального князя» як ампліфікація етичних топосів давньоруської людини. InНесторівські студії: Людина доби Давньої Русі. Історико-філософські та релігієзнавчі аспекти(cc. 14-18). Київ: Національний Києво-Печерський історико-ку- льтурний заповідник.

22. Киричок, О. (2017) «Настанови» Василія І як джерело з української політичної думки. Філософські ідеї в культурі Київської Русі, 9-10, 152-161.

23. Киричок, О. (2020). «Філософ» і «філософія» в українських пам'ятках ХІ-XIVст.: історіографія термінологічних та концептуальних інтерпретацій. Sententiae, 39(2), 6491. https://doi.org/10.31649/sent39.02.064

24. Колесов, В. В. (Ред., пер.). (1997). Пчела. InБиблиотека литературы Древней Руси(т. 5, сс. 414-447). Санкт-Петербург: Наука.

25. Котков, С. И. (Ред.). (1971). Успенский сборникXII-XIIIвв. Москва: Наука.

26. Кралюк, П. М. (2010a). Володимир Василькович: модель князя-філософа. Науковий блог. Національний університет «Острозька академія». https://naub.oa.edu.ua/2010/ volodvmvr-vasvlkovvch-model-knvazva-filosofa//

27. Кралюк, П. М. (2010b). Любомудри Володимирії: Філософ на троні (князь Володимир Василькович); Аристократ духу (Арсен Річинський). Луцьк: Твердиня.

28. Курбатов, Г. Л. (1984). Политическая теория в Византии. Идеология императорской власти и аристократическая оппозиция. InКультура Византии IV - первая половина VII в.(cc. 98-118). Москва: Наука.

29. Лихачев, Д. С. (1987). Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 1 (XI - первая половинаXIVв.). Ленинград: Наука.

30. Лурье, В. (2006) История византийской философиси. Формативный период, Санкт- Петербург: Axioma.

31. Пономарев, А. И. (Ред.). (1897). Слово св. Отца нашого Василія, архієпископа Кесарійскаго, о судшхъ и властелехъ. InА. И. Пономарев, Памятники древнерусской церковноучительной литературы(Вып. 3, сс. 116-119). Санкт-Петербург: Акционерное общесто «Издатель».

32. Понырко, Н. В. (1992). Эпистолярное наследие Древней Руси, XI-XIIIвв.: Исследования, тексты, переводы. Санкт-Петербург: Наука.

33. Прохоров, Г. М. (Ред., пер.). (1997). Хождение игумена Даниила. InБиблиотека литературы Древней Руси(т. 4, cc. 26-117). Санкт-Петербург: Наука.

34. Творогов, О. В. (Ред., пер.). (1997). Повесть о взятии Царьграда крестоносцами в 1204 году. InБиблиотека литературы Древней Руси(т. 5, сс. 66-35.

35. Франклин, С. (1992). О «философах» и «философии» в Киевской Руси. Byzantinoslavnca, 53, 74-85.

36. Франко, І. (Ред.). (2006). Оповіданє про царя Адаріяна. InАпоктифи і легенди з українських рукописів. Т. І: Апокрифи старозавітні. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка.

37. Христокін, Г. В. (2019). Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук зі спеціальностей 09.00.11 - релігієзнавство; 09.00.14 - богослов'я. Київ. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

38. Шахматов, А. А. (Ред.). (1998). Полное собрание русских летописей. Т. 2: Ипатьевская летопись. Москва: Языки русской культуры.

39. ClementisAlexandrini. (1857). Stromatum. In J.-P. Migne (Ed.), Patrologiae cursus completus.Series Graeca(Т. 8, cols. 685-1782). Parisii: J.-P. Migne.

40. Clucas, L. (1981). The Trial of John Italos and the Crisis of Intellectual Values in Byzantium in the Eleventh Century.Mьnchen: Universitat Mьnchen, Institut fur Byzantinistik und Neugriechische Philologie.

41. Danti, A., & Colucci, M. (1977). Daniil Zatocnik: Slovo e Molenie. Firenze: Licosa-Editrice.

42. Davidis. (1904). Prolegomena et in Porphyrii Isagogen commentarium. In A. Busse (Ed.), Commentaria in Aristotelem graeca(Vol. XVIII, P. II). Berolini: Georgii Reimeri.

43. Dцlger, F. (1953). Zur Bedeutung von 91X600905 und 9lXoao9^a in byzantinischer Zeit. In F. Dцlger, Byzanz und die europдische Staatenwelt: Ausgewдhlte Vortrдge und Aufsдtze(S. 197-208). Ettal: Buch-Kunstverl.

44. Ierodiakonou, К. (2008). Byzantine Philosophy. Stanford Encyclopedia of Philosophy. https://plato.stanford.edu/entries/bvzantine-philosophv/

45. Ierodiakonou, K. (2012). Byzantine Philosophy Revisited (a decade ather). In: B. Byden, & K. Ierodiakonou (Eds.). The Many Faces of Byzantine Philosophy(pp. 1-21). Athens: The Norwegian Institute at Athens.

46. Joannis Damasceni. (1864). Dialectica. In J.-P. Migne (Ed.), Patrologiae cursus completus.Series Graeca(Т. 94, cols. 521-676). Parisii: Apud J.-P. Migne Editorem.

47. Kyrychok, O. (2019-20). Role of the Kyivan Rus' Writing in Strengthening Greek and Byzantine Understanding of the Political. UcrainicaMediaevalia, 2-3, 63-70.

48. Malingrey, А.-М.(1961). "Philosophia": Йtude d'un groupe de mots dans la littйrature grecque, des Prйsocratiques au IVsiиcle aprиs. J.-C. Paris: Klincksieck.

49. Philonis. (1898). De congressu eruditionis gratia. In P. Wendland (Ed.), Philonis Alexandrini Opera Quae Supersunt(vol. III, pp. 72-109). Berolini: Tipis et impensis Georgii Reimeri.

50. Podskalsky, G. (1977). Theologie und Philosophie in Byzanz, Der Streit um die theologische Methodik in der spдtbyzantinischen Geistgeschichte (14.-15. Jh.), seine systematischen Grundlagen und seine historische Entwicklung, Berlin, & Boston: De Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783112325865

51. Schmidinger, H. (1989). Philosophie, christliche. In: Historisches Wцrterbuch der Philosophie Historisches Wцrterbuch der Philosophie(Bd. VII, S. 886-898). Basel, & Stuttgart: Schwab. Tatakis, B. (2003). Byzantine Philosophy.(N. J. Moutafakis, Trans., &Inrod.). Indianapolis, & Cambridge: Huckett.

52. Trizio, M. (2007). Byzantine Philosophy as a Contemporary Historiographical Project. Recherches de Tйologie et Philosophie mйdiйvales, 74(1), 247-294.https://doi.org/10.2143/RTPM.74.1.2022841

REFERENCES

1. Averintsev, S. (1988). Rus' and Byzantium: two types of spirituality. [In Russian]. Novyi mir, 7, 210-220.

2. Averintsev, S. (2007). “Our Philosophy” (Eastern Patristics IV - XVI centuries). [In Ukrainian]. In

3. S.Averintsev, Sophia-Logos. Vocabulary(pp. 328-354). Kyiv: Duh i Litera.

4. Barankova, G. S., & Milkov, V. V. (2001). Hexameron by John Exarch. [In Russian, Old Slavic]. St. Petersburg: Aleteya.

5. Bondar, S. (2009). Linguistic, Written, Sacred and Historical Exclusivism of Rus'. [In Ukrainian], In Nestor's studies: 1020 years of the Baptism of Russia: new research(pp. 5-19). Kyiv: National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Reserve.

6. Clementis Alexandrini. (1857). Stromatum. In J.-P. Migne (Ed.), Patrologiae cursus completus.Series Graeca(Т. 8, cols. 685-1782). Parish: J.-P. Migne.

7. Clucas, L. (1981). The Trial of John Italos and the Crisis of Intellectual Values in Byzantium in the Eleventh Century. Munchen: Universitat Munchen, Institut fur Byzantinistik und Neugriechische Philologie.

8. Danti, A., & Colucci, M. (1977). Daniil Zatocnik: Slovo eMolenie. Firenze: Licosa-Editrice.

9. Davidis. (1904). Prolegomena et in Porphyrii Isagogen commentarium. In A. Busse (Ed.), Commentaria in Aristotelem graeca(Vol. XVIII, P. II). Berolini: Georgii Reimeri.

10. Dцlger, F. (1953). Zur Bedeutung von 91X600905 und 9lXoao9^a in byzantinischer Zeit. In F. Dцlger, Byzanz und die europдische Staatenwelt: Ausgewдhlte Vortrдge und Aufsдtze(S. 197-208). Ettal: Buch-Kunstverl.

11. Dvoretsky, I. Kh. (1958). Ancient Greek-Russian dictionary.Vol. 1: A -L.[In Russian]. Moscow: Publishing house of foreign and national dictionaries.

12. Franklin, S. (1992). About “Philosophers” and “Philosophy” in Kyivan Rus'. [In Russian]. Byzanti- noslavica, 53, 74-86.

13. Franko, I. (Ed.). (2006). A story about King Adarian. In Apocrypha and Legends from Ukrainian Manuscripts. Vol. I: Apocrypha of the Old Testament.[In Old Slavic]. Lviv: Ivan Franko National University of Lviv.

14. Golubinsky, E. (1901). A History of the Russian Church. Vol. 1. The first Period, Kyivan or pre- Mongolian. First half of the volume.[In Russian]. Moscow: Izdatelstvo IOIDR.

15. Golyshenko, V. S., & Dubrovina, V. F. (Eds.). (1967). Sinai Paterik. [In Old Slavic]. Moscow: Nauka.

16. Granstrem, Ye. E. (1970). Why Metropolitan Kliment Smolitich was call a “Philosopher”. [In Russian]. Proceedings of the Department of Old Russian Literature, 25, 20-28.

17. Hadot, P. (2014). What is Ancient Philosophy?[In Ukrainian]. (S. L. Yosypenko, Trans.). Kyiv: New Acropolis.

18. Hadot, P. (2020). Philosophy as a Way of Life. [In Ukrainian], (O. M. Yosypenko, Trans.). Kyiv: New Acropolis.

19. Horskyi, V. S. (2001). History of Ukrainian philosophy: textbook. [In Ukrainian]. Kyiv: Naukova dumka.

20. Horskyi, V., Vdovyna, O., Zavgorodniy, Yu., & Kyrychok, O. (2004). Old Rus' lovers of wisdom.[In Ukrainian]. Kyiv: Kyiv-Mohyla Academy Publishing House.

21. Ierodiakonou, K. (2012). Byzantine Philosophy Revisited (a decade ather). In: B. Byden, & K. Ierodiakonou (Eds.). The Many Faces of Byzantine Philosophy(pp. 1-21). Athens: The Norwegian Institute at Athens.

22. Ierodiakonou, К. (2008). Byzantine Philosophy. Stanford Encyclopedia of Philosophy. https://plato.stanford.edu/entries/bvzantine-philosophv/

23. Istrin, W. M. (1920). Temporary and Imaginative Books by George the Monk. Chronicle of George Amartoles in the Ancient Slavic Translation. Text, Research and Dictionary(Vol. 1). [In Old Slavic and Russian]. Petrograd: Russian State Academic Printing House.

24. Joannis Damasceni. (1864). Dialectica. In J.-P. Migne (Ed.), Patrologiae cursus completus. Series Graeca(Т. 94, col. 521-676). Parish: Apud J.-P. Migne Editorem.

25. Kapriev, G. (2011). Byzantine Philosophy: Concept, Axiomatics, Reception. [In Bulgarian]. Archives for the Middle Ages Philosophy and Culture, 17, 7-31.

26. Kapriev, G. (2012, September 13). Byzantine Philosophy: Concept, Axiomatics, Reception. [In Russian]. (I. Bey, Trans.). Vasilevs: Ukrainian Byzantine studies. https://byzantina.word-press.com/2012/09/ 13/kapriev/

27. Kapriev, G. (2016). Philosophy in Byzantium and Byzantine Philosophy. [In Russian]. Proceedings of Kiev Theological Academy, 24, 161-169.

28. Karsky, E. F. (Ed.). (1997). Complete Collection of Russian Chronicles. Vol. 1: Laurentian Codices. [In Old Slavic]. Moscow: Jazyki russkoj kyltury.

29. Khristokin, G. V. (2019). Methodology of Orthodox Theology in its Paradigmatic Transformations. [In Ukrainian]. A Thesis for the Academic Degree of Doctor of Philosophy, Specialties 09.00.11 - Religious Studies; 09.00.14 - Theology. Kyiv: National Pedagogical Dragomanov University, Ministry of Education and Science of Ukraine

30. Kolesov, V. V. (Ed.). (1997). “A bee”. [In Old Slavic and Russian]. In The Library of Literature of Ancient Rus'(Vol. 5, pp. 414-447). St. Petersburg: Nauka.

31. Kotkov, S. I. (Ed.). (1971). Dormition Miscellany of 12-13th Centuries. [In Old Slavic]. Moscow: Nauka.

32. Kraliuk, P. M. (2010a). Volodymyr Vasylkovych: the Model of a Prince-Philosopher. [In Ukrainian]. Scientific blog. Ostroh Academy National University. https://naub.oa.edu.ua/2010/vo-lodymyr-vasylkovych-model-knyazya-filosofa//

33. Kraliuk, P. M. (2010b). The Wise Man of Lodomeria: Philosopher on the Throne (Prince Volodymyr Vasylkovych); Aristocrat of the Spirit (Arsen Richynsky). [In Ukrainian]. Lutsk: Tverdynia.

34. Kurbatov, G. L. (1984). Political Theory in Early Byzantium. Ideology of Emperor's Power and Aristocratic Opposition.[In Russian].In Culture ofByzantium 4th - the first half of 7th Centuries(pp. 98-118). Moscow: Nauka.

35. Kyrychok, O. (2004). Truth and “True Life” in the Kyiv-Pechersk Patericon. [In Ukrainian]. In V. M. Kolpa- kova (Ed.), Mohyla Scientific Readings 2003: Monuments of Ancient Rus' in the Modern Studies: History, Research, Preservation(pp. 187-193). Kyiv: VIPOL.

36. Kyrychok, O. (2007). A Set of Virtues of the Ideal Ruler [In Ukrainian]. In Spiritual Traditions in Ukrainian Culture(pp. 24-29). Kyiv: Feniks.

37. Kyrychok, O. (2013). The Image of the “Ideal Prince” as an Amplification of Ethical Topos of Ancient Rus' Man. [In Ukrainian]. In Nestor's Studies: A Man of the Ancient Rus'. Historical, philosophical and religious aspects(pp. 14-18). Kyiv: National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Reserve.

38. Kyrychok, O. (2017). “Admonitory Chapters” of Basil I as Source of Ukrainian Political Though. [In Ukrainian]. Philosophical Ideas in the Culture of Kiyvan Rus, 9-10, 152-161.

39. Kyrychok, O. (2019-20). Role of the Kyivan Rus' Writing in Strengthening Greek and Byzantine Understanding of the Political. UcrainicaMediaevalia, 2-3, 63-70.

40. Kyrychok, O. (2020). “Philosopher” and “Philosophy” in Kyivan Rus' Written Sources of the 11th- 14th Centuries: Historiography of Conceptual Interpretations. [In Ukrainian]. Sententiae, 2(39), 64-91. https://doi.org/10.31649/sent39.02.064

41. Likhachev, D. S. (1987).Dictionary ofScribes and Literature ofAncient Rus'. Is. 1 (11th-first half of the 14th century).[In Russian]. Leningrad: Nauka.

42. Lurie, V. (2006). History of Byzantine Philosophy.Formative Period. [In Russian]. St. Petersburg: Axioma.

43. Malingrey, А.-М.(1961). “Philosophia”: Йtude d'un groupe de mots dans la littйrature grecque, des Prйsocratiques au IV siиcle aprиs. J.-C. Paris: Klincksieck.

44. Philonis. (1898). De congressu eruditionis gratia. In P. Wendland (Ed. ), Philonis Alexandrini Opera Quae Supersunt(vol. III, pp. 72-109). Berolini: Tipis et impensis Georgii Reimeri.

45. Podskalsky, G. (1977). Theologie und Philosophie in Byzanz, Der Streit um die theologische Methodik in der spдtbyzantinischen Geistgeschichte (14.-15. Jh.), seine systematischen Grundlagen und seine historische Entwicklung, Berlin, & Boston: De Gruyter. https://doi.org/10.1515/9783112325865

46. Ponomarev, A. I. (Ed.). (1897). The word of St. Father Basil, Archbishop of Caesarea, about Judges and Rulers. [In Olds Slavic]. In. A. I. Ponomarev, Monuments ofAncient Rus' Church Literature(Is. 3, pp. 116-119). St. Petersburg: Joint-Stock Company “Izdatel”.

47. Ponyrko, N. V. (1992). Epistolary Heritage ofAncient Rus', 11-13th Centuries. [In Russian]. St. Petersburg: Nauka.

48. Prokhorov, G. M. (Ed., Transl.). (1997). Pilgrimage of Abbot Daniel [In Old Slavic]. In Library of Literature ofAncient Russ' (Vol. 4, pp. 26-117). St. Petersburg: Nauka.

49. Schmidinger, H. (1989). Philosophie, christliche. In: Historisches Wцrterbuch der Philosophie Historisches Wцrterbuch der Philosophie(Bd. VII, S. 886-898.). Basel, & Stuttgart: Schwab.

50. Shachmatov, A. A. (Ed.). (1998). Complete Collection of Russian Chronicles.Vol. 2. Hypatian Codex. [In Old Slavic]. Moscow: Jazyki russkoj kyltury.

51. Tatakis, B. (2003). Byzantine Philosophy.(N. J. Moutafakis, Trans., & Inrod.). Indianapolis, & Cambridge: Huckett.

52. Trizio, M. (2007). Byzantine Philosophy as a Contemporary Historiographical Project. Recherches de Tйologie et Philosophie mйdiйvales, 74(1), 247-294.https://doi.org/10.2143/RTPM.74.1.2022841

53. Tvorogov, O. V. (Ed., Transl.). (1997). The Story about the Conquest of Constantinople by the Crusaders in 1204 [In Old Slavic]. In Library of Literature ofAncient Rus'(Vol. 5, pp. 66-73). St. Petersburg: Nauka.

54. Yeromin, I. P. (1958). The Literary Heritage of Kirill Turovsky [In Old Slavic and Russian]. Proceedings of the Department ofAncient Russian literature, 15, 343-348.

55. Zhukovskaya, L. P. (Ed.). (1983). Svyatoslav's Miscellany of 1073.Facsimile edition(Vol.I). [In Old Slavic]. Moscow: Kniga.

Размещено на Allbest.ru