Лікарі-філософи в історії медицини та філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця

Стоматологічний факультет

Кафедра філософії, біоетики та історії медицини

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Філософія»

на тему: «Лікарі-філософи в історії медицини та філософії»

Виконала: Якименко Віталіна Андріївна

м. Київ, 2020р

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Лікарі-філософи в історії медицини та філософії

2. Роль філософії в медицині

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Вивчаючи історію філософії, не можна не звернути увагу на той факт, що серед видатних і знаних філософів є чимало тих, хто поєднував плідну працю в галузі філософії з практичною медичною діяльністю. Що спонукало лікарів ставати філософами? Це перше питання, яке постає перед дослідником. І друге, але не менш важливе, укорінене в історико-філософському контексті його дослідження, - як заняття медициною впливали на зміст філософської творчості цих мислителів? Чи існує зв'язок, або, можливо, перегук ідей, що формувалися в одній галузі знань, з тими, що виникали в іншій.

Пошук відповідей на ці питання актуалізований тими змінами, що відбуваються в методології сучасної науки, медицини зокрема, і посиленням уваги до антропологічного її виміру. Звернення до античності у цьому разі не є просто даниною далекому минулому. Унікальність та, певною мірою, неперевершеність античної культури у всіх її виявах поставала предметом дослідницьких розвідок неодноразово. І кожне таке звернення додавало щось нове до вже начебто знаного. І давня мудрість неначе оживала знову і знову, і надихала нас, “технізованих творців” сьогодення, потребою осягнення витоків у їхній невмирущій значимості, в утаємниченій прихованості смислів, розгортання яких надавало животворної сили новим відкриттям, уможливлювало збагнути незбагненне.

Як важко, наприклад, збагнути невмирущість “Клятви Гіппократа”, що вже впродовж понад двох тисячоліть постає основою етичної складової медичної діяльності за наявності численних етичних учень, створених на різноманітних світоглядних засадах. Або ж тривале панування Галенового мислення в медицині, що впродовж півтора тисячоліття спрямовувало теоретичну і практичну діяльність європейських лікарів. Гіппократ та Гален - дві найбільш визначні постаті в медицині античності. Кожен з них - унікальна особистість. Належать вони різним епохам у розвитку античної культури. А поєднує їх переконання у тому, що лікар одночасно повинен бути філософом.

Проблема повноцінного спілкування суб'єктів медичного процесу постала як предмет осмислення філософії та методології медицини у просторі досліджень всіх часів. Обмеженість її з'ясування була пов'язана з пануванням “єдино правильної методології”. Зняття цього питання сприяє серйозному осмисленню проблеми в контексті розкриття феномену лікарів у філософії. Тому звернення до витоків медичної діяльності та філософської творчості дає можливість не лише витримати історичний контекст, але й сприяти виявленню специфіки розвитку цієї проблеми в сучасних умовах.

1. Лікарі-філософи в історії медицини та філософії

Етап взаємозв'язку філософії із медициною вважають синкретичним. Він передбачав злиття філософського і медичного знання при практичній спрямованості діяльності медика на людину, яка виявлялася в магічному або натурфілософському дусі (тобто, дуже спрощено і без емпіричних підстав).

Філософія і медицина однаково давні за походженням феномени культури; їх тісний зв'язок проявляється в близькості предметів дослідження (вивчення людини, її особистості та впливу суспільства на особистість), схожості цілей і завдань, єдності методології, ціннісної орієнтації. З моменту підведення під практичне лікування філософського фундаменту виникла колізія розщеплення медицини на теорію і практику, колізія, яка ніколи надалі не зникала, але завжди по-різному інтерпретувалася.

Окремо взяте медичне знання - це, звичайно, не сам процес лікування хворого або будь-які інші лікувальні дії, наприклад, профілактика захворювань. Медицина як знання безпосередньо лікувати не може, вона виступає лише необхідною умовою, передумовою, основою лікарської дії. Медицина з моменту свого зародження в давнину головну увагу приділяла тілу людини, організму в цілому, системам і окремим органам, тканинам, клітинам, хімічним процесам, що перебігають в тканинних і рідинних середовищах. Загальна теорія хвороби використовує дані різних наук: анатомії, фізіології, гістології, вірусології, хімії і т. д.

Протягом усієї історії культури ідеї об'єднання філософського і медичного знання заради осягнення таємниці життя і таємниці людини втілювалися в працях найвідоміших філософів, медиків, дослідників природи. У результаті чого склалася особлива галузь знання - філософія медицини, яка покликана узагальнити наявні практичні знання про людину як біологічну і соціальну, матеріальну і духовну істоту та знайти адекватні шляхи адаптації людини до навколишніх умов життя.

Відомий давньогрецький лікар, реформатор античної медицини Гіппократ (близько 460 до н. е. -- бл. 370 до н. е грецький лікар золотої доби Афін) стверджував, що «лікар-філософ подібний Богові… та й небагато, насправді, різниці між мудрістю і медициною і все, що шукається для мудрості, все це є і в медицині»

Мудрі люди завжди відчували, що справа лікаря входить тоненькими нитками в дуже глибокі сфери буття і, обрізавши їх, ми втратимо саме лікарське мистецтво. Ідеї гармонійної єдності філософського і медичного знання знайшли своє відображення у працях відомих філософів, лікарів, природознавців.

Необхідність тісного зв'язку філософії і медицини відзначали філософи: Геракліт (давньогрецький філософ-досократик), Платон (427 до н. е. -- 347 або 348 до н. е.; давньогрецький мислитель, засновник філософської школи відомої як Академія Платона; один із основоположників європейської філософії), Арістотель (384 до н. е., Стагіра -- 322 до н. е., Халкіда; давньогрецький науковець-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної логіки) Ф. Бекон (22 січня 1561, Лондон -- 9 квітня 1626; англійський політик, державний діяч, вчений, філософ і есеїст), І.Кант (1724, Кенігсберг -- 1804, Кенігсберг; німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії), Г.Гегель (27 серпня 1770 -- 14 листопада 1831; німецький філософ XIX століття, який створив систематичну теорію діалектики) і відомі лікарі минулого: Гален (129 або 131, Пергам -- близько 200; грецький лікар, хірург і філософ римської доби), Авіценна (980 -- 1037;перський філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет), Парацельс (10 листопада 1493, Швіц, -- 24 вересня 1541, Зальцбург; лікар епохи Відродження, «перший професор хімії від створення світу»).

Симбіоз філософських і медичних знань демонструє давньосхідна мудрість, що відображено в давньоєгипетській «Книзі мертвих», давньоіндійських ведах, у вченні китайських даосів. До того ж, часто філософ та лікар поєднувалися в одній особі. Чимало відомих філософів були лікарями: Аль-Кінді (801-873; арабський філософ, математик, теоретик музики, астроном), Ібн-Сіна (Афшана близь Бухари, 980 року -- Хамадан, 18 червня 1037; средневековый персидский учёный, философ и врач, представитель восточного аристотелизма), Ібн-Рушд (1126, Кордова -- 10 декабря 1198, Марракеш; андалусский философ. В Западной Европе известен под латинизированным именем Аверромэс⁾, Ар Разі (персидський вчений-энциклопедист, лікар, алхімік и філософ.),Дж.Локк(1632, Рінґтон, Сомерсет, Королівство Англія -- 1704, Ессекс, Королівство Англія; англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва), Ж.Ламетрі (23 листопада 1709 -- 11 листопада 1751; французький медик і філософ епохи Просвітництва, відомий своєю книгою «Людина-машина»), К.Ясперс(23 лютого 1883, Ольденбург -- †26 лютого 1969; німецький філософ і психіатр, один з творців екзистенціалізму, доктор медицини 1909, доктор психології 1913, професор психології з 1916), З.Фройд (австрійський психолог і невролог єврейського походження, який вивчав людське несвідоме.) та ін.

У давнину медицина вже виділилася як галузь професійної діяльності, але як система знання вона в той час ще не була науковою теорією. Це не означає, що у лікаря того часу не було знань. Вони, напевно, були, проте, в основному, емпіричні, практичні. Світогляд лікаря був філософським, перевага віддавалася етиці. Внаслідок цього в перший дотеоретичний (синкретичний) період медицини її етичний, ціннісний зміст виступає на перший план та існує нерозривно з філософськими уявленнями. Саме тому відомий давньоримський лікар Цельс писав: «Спочатку медична наука вважалася частиною філософії...». У середньовічних ісламських університетах в Андалузії курси філософії та медицини були об'єднані під однією назвою - Хікма (мудрість). У цей період філософія і медицина були єдині, неподільні в теоретичному зв'язку. І якщо природно-наукові уявлення древніх викликають зараз тільки історичний інтерес, то їх етичні погляди цілком актуальні. Подання Епікура про щастя, стоїків про гідність, кініків про свободу не втратили свого значення так само, як і етичні принципи медичної діяльності, сформульовані в Клятві Гіппократа. Таким чином, перш за все, етична, деонтологічна проблематика об'єднувала філософію і медицину в давнину.

Найдавніші тексти Ассирії та Вавилонії донесли до нас уявлення про джерело хвороб, що цілком відповідали існуючим поглядам на світ. За цими поглядами, є три основні причини хвороб: «проникнення в тіло злих духів, вплив небесних світил і стан людської крові». Відповідно, лікування полягало у «вигнанні злих духів», «молитвах богам» і в різноманітних процедурах (масажі, обкурювання травою і загортання у неї, хірургічних операціях).

Що ж стосується уявлень про хвороби і здоров'я, то вони ґрунтувалися не на основі медичних, або, ширше, біологічних знань, а на основі існуючого загального світогляду, під впливом якого за допомогою понять, уявлень та ідей будувалася модель хвороби. Першою такою моделлю була магічно-містична модель, що, напевно, виникла разом із міфологічним світоглядом і зафіксована в перших, письмових джерелах, які дійшли до нас, - клинописних написах на глиняних таблицях. До речі, саме в цей час виникає символ медицини - зображення бога медицини Нінгішзідда у вигляді змії, що обвиває жезл і уважно, не кліпаючи, стежить за правильністю дій лікаря. Цей жезл був емблемою, свого роду дипломом, що засвідчує кваліфікацію лікаря, який він завжди мав при собі, відвідуючи хворих.

В античні часи філософія височіла над медициною, оскільки вона, на думку Платона, Арістотеля, Демокріта, Гіппократа, вивчала глибинні сутності життя, здоров'я й хвороби як вічні і абсолютні істини. Сама ж медицина може отримати тільки «окреме і відносне знання, істинне тільки в тій мірі, в якій воно відповідає філософії». У цих натурфілософських рамках формуються перші уявлення про сутність захворювань і здоров'я, наприклад, гуморалізм.

Послідовник Емпедокла Гіппократ вважає, що здоров'я і хвороба визначаються правильним (кразією, кресисом) або неправильним (дискразією, дискресисом) поєднанням чотирьох соків (гумором) організму: крові (сангве), слизу (флегма), жовчі (схоле) і чорної жовчі (мелане схоле). Вони відповідають чотирьом першопочаткам Емпедокла (вогню з центром у серці, землі з центром у мозку, повітрю з центром у печінці і воді з центром у селезінці).

У Парацельса вся природа населена злими духами, які розташовуються у хворої людини в шлунку, і для лікування необхідно допомогти верховному життєвому духу (цілющій силі).

Як розлад тіла, здатний впливати на його душу, розумів хвороби Фома Аквінський (1225 -- 7 березня 1274; католицький теолог, філософ-схоласт, монах-домініканець, святий).

На синкретичному етапі спекулятивно-філософські моделі захворювань ґрунтуються на натурфілософських уявленнях про дійсність, її устрій і діючі в ній сили. Не було зв'язку з даними спостережень, а істина розумілася схоластично - як відповідність певним уявленням, парадигмі, як ми сказали б тепер. Прихильниками медичної натурфілософії були не тільки Гіппократ і Арістотель, а й Ібн-Сіна, Ібн-Рушд, Гуфеланд, Вірхов та ін. Крім того, симбіоз філософських і медичних ідей являє собою давньосхідну мудрість, укладену в єгипетській книзі мертвих, індійських ведах, в навчанні китайських даосів (вчення про безсмертя), а так само в працях лікарів-філософів Сходу (наприклад, Авіценна).

Основою східної філософії медицини завжди залишався принцип системності у вивченні мікро- і макрокосму, особливістю - розгляд людського організму як самодостатньої сутності, в якій нерозривно пов'язані дух і тіло; хвороби тіла тут розглядаються насамперед як хвороби ду ху, відповідно, лікування хвороби - це насамперед відновлення душевної рівноваги і духовного здоров'я.

У Стародавній Греції - колисці філософського знання - філософія і медицина так само тісно співпрацюють і взаємозбагачуються. Їх об'єднує прагнення розібратися в людській психіці, спроба відповісти на питання: що є людина; яка (особиста і суспільна) цінність людського здоров'я; чи є людина істотою біологічною або соціальною (ці питання розглядаються в роботах таких знаменитих старогрецьких лікарів і філософів, як Емпедокл, Арістотель, Гіппократ та ін.).

У середньовічній європейській традиції філософські та медичні дослідження продовжуються паралельно. Активно розвивається нова галузь знання, що знаходиться на стику філософії, медицини і природничонаукових досліджень (насамперед хімії), що включає так само елементи ворожби і чаклунства, - алхімія. Незважаючи на нереальні цілі (пошуки еліксиру життя або філософського каменю), алхімія відіграла позитивну роль як у вивченні людської істоти (Дж. Фракасто), так і в розробці деяких прийомів лабораторної техніки, особливо необхідної для розвитку практичної медицини (наприклад, перегонка, сублімація та ін.). Європейські лікарі-філософи епохи Середньовіччя (Ф. Рабле, Р. Бекон, Парацельс й ін.) передбачили багато наступних медичних відкриттів і розробок, прийоми лікування хвороб; вони так само вивчали вплив суспільства (соціального статусу особистості) на розвиток патологічних процесів в організмі. Долаючи і переглядаючи багато основ стародавньої медицини і філософії людини, середньовічні вчені, натуралісти сприяли впровадженню хімічних препаратів у медицину, а так само заклали основи теорії адаптації людини в навколишньому середовищі.

Слід зауважити, що історія вітчизняної педагогіки в галузі вищої освіти має не менш значущі приклади. Аби мати право навчатися на медичному факультеті, студенти позаминулого століття повинні були, перш за все, протягом трьох років отримувати освіту за програмою філософського факультету, який вважався загальноосвітнім. Нагадаємо, що філософія і медицина стали єдиним цілим у життєдіяльності Юрія Дрогобича (Котермака) та Івана Орлая де Кобро.

Українські вчені-медики минулих століть активно цікавилися філософією, займалися перекладами праць філософського характеру. Так, наприклад, Петро Погорецький переклав низку статей з енциклопедії Дідро та книжку Коренелія «Опыт о пользе трезвыя науки». Видатний гістолог, акушер, діяч у галузі медичної освіти Олександр Шумлянський, який досить високо цінував значення філософії для медичної діяльності, зробив переклад твору Тіссота «О здравіи ученыхъ людей» та твору Галлерта «Утешительные рассуждения против немощной и болезненной жизни». Беззаперечно це є свідченням того, що медицина як наука не може існувати поза філософією. Слушно зазначав відомий мислитель другої половини XIX століття П.Лавров, «… без філософії наука - збірка фактів, мистецтво - питання техніки; життя - механізм».

лікар філософ медицина

2. Роль філософії в медицині

Чи може сучасний лікар, ізолювати себе від навколишнього світу, природи, суспільства, що розвивається за об'єктивними законами? Чи зможе лікар, не знаючи цих законів, орієнтуватися у могутньому комплексі знань, що безпосередньо пов'язані з його професією? Помилково, на нашу думку, сформувався стереотип серед широкого кола, що симбіоз філософії і медицини досить чітко виявляє себе лише в контексті біоетики. Важливо зазначити, що філософські знання відіграють важливу роль у професійному становленні лікаря не лише при спілкуванні з хворим та для загальної ерудиції, а й для створення сучасного синтетичного знання про патологічний процес та хворобу в цілому. Саме філософія формує здатність до аналізу та синтезу фактів, до логічного моделювання конкретної ситуації та системного мислення.

Вивчаючи філософію, майбутні лікарі мають усвідомити, що закони медицини виражають взаємозв'язок та взаємозалежність фізіологічного та патологічного станів органів та систем з навколишнім середовищем, загальні риси послідовності виникнення та розвитку патологічних процесів в організмі, але вони не відображають індивідуальні особливості перебігу захворювання у конкретного хворого. З філософських позицій загальнопатологічні процеси, що включають поняття структури та функції, питання етіології та патогенезу, методологію діагностики та інші базові елементи загальної медичної науки, об'єднуються в поняття хвороба. Ніяку історію хвороби не можна збагнути та оцінити за допомогою форм мислення, якщо в ній відсутні хоча б в імпліцитному вигляді теоретичні побудови про етіологію, патогенез, які, власне, і дозволяють робити відбір, оцінку як вихідних даних, так і кінцевих результатів дослідження. Коли у мислених побудовах лікаря немає вихідних теоретичних положень і його пізнавальна діяльність спрямована лише на встановлення взаємозв'язку між симптомами, тобто на пізнання та опис зовнішнього фону хвороби, а не структурно-функціональних змін у хворому людському організмі, загальних законів розвитку патології, етіології, патогенезу, то обґрунтування, доказ і висновок про сутність хвороби залишаються недостатніми і невизначеними.

Філософія вчить лікаря розглядати всі явища, процеси у їх розвиткові, безперервній зміні і нерозривному зв'язку з конкретними умовами. Все це сприяє формуванню і розвитку культури мислення лікаря. Ігнорування положення про загальний зв'язок та взаємозв'язок явищ та процесів призводить до односторонньої переоцінки значення макро- та мікроорганізму в розвитку хвороби, діагностичних клінічних та лабораторних досліджень, ролі окремих систем регуляції життєдіяльності організму тощо.

За допомогою філософських категорій і принципів лікарі з'ясовують виникнення і перебіг захворювання, встановлюють діагноз, з'ясовують об'єктивні процеси, що відбуваються в життєдіяльності людського організму тощо. Слід підкреслити, що закономірною тенденцією став процес гуманітаризації медичного знання, проникнення в різні галузі медицини методологічних принципів, методів і понять гуманітарних наук. Зв'язки окремих груп понять у медицині з гуманітарним знанням різні за виразністю і якістю - від нерозривних і тісних у психіатрії, медич ній психології, неврології та епідеміології до досить опосередкованих у морфологічному та прикладному медичному знанні (анатомії, рентгенології, стоматології і т.д.).

Широке використання гуманістичного стилю мислення, як слушно зауважив відомий український вчений В.Л.Кулініченко, допомагає вирішити і зняти ті суперечності, які виникли в теорії та практиці (медицини) на попередніх етапах історичного розвитку; суперечності - знання природного і соціального, психічного і фізіологічного, психічного і соматичного; «людиноцентристської» і природничо-наукової картин світу; знання, зверненого до окремих речей (клітина, організм, популяція, індивід) до всезагальних основ буття (виробництво, практика, краса, добро); пізнання елементарних людських структур і людини як цілісності особливого роду.

ВИСНОВКИ

Незважаючи на різні напрямки діяльності та різні шляхи пошуку істини (медицина вибирає на зорі свого існування шлях практичної дії, філософія - шлях теоретичного узагальнення і рефлексії), обидві вони вирішують одну і ту ж проблему - проблему виживання людства на Землі, проблему самовизначення людини як природної і культурної істоти.

У цьому питанні філософія і медицина не можуть не об'єднати свої зусилля, оскільки порізно вони позбавлені цілісності - філософія віддаляється від емпірії, «витає в хмарах», медицина ж, занурюючись в дослідження організму, забуває про особу, «потопає» у деталях і подробицях. Саме об'єднанню філософії та медицини і покращення рівня нашого життя - сприяли відомі лікарі-філософи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бережной Н. М. К проблеме комплексного изучения человека / Н. М. Бережной // Философские науки. - 1991.

2. Шевченко Ю. Л. Философия медицины / под ред. Ю. Л. Шевченко. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2004.

3. Философия: учебник / под ред. В. Д. Губина, Т. Ю. Сидориной, В. П. Филатова. - М., 2008.

4. Хрусталев Ю. М. Философские проблемы медицины / Ю. М. Хрусталев, Г. И. Царегородцев // Философия естественных наук; под ред. С. А. Лебедева. - М., 2006.

5. Философия медицины / под ред. Ю. Л. Шевченко. - М., 2004.

6. Хрусталев Ю. М. Философия науки и медицины / Ю. М. Хрусталев, Г. И. Царегородцев. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.

Размещено на Allbest.ru