Девіталізація як соціальний епіфеномен: перечитуючи Х. Ортегу-і-Гассета

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕВІТАЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ЕПІФЕНОМЕН: ПЕРЕЧИТУЮЧИ Х. ОРТЕГУ-І-ГАССЕТА

Н.Є. Доній

Доний Н. Е. Девитализация как социальный эпифеномен: перечитывая Х. Ортегу-и-Гассета. Х. Ортега-и-Гассет ввел в научный дискурс концепт «девитализация» для объяснения нарастания в социуме первой половины ХХ в. тенденции снижения жизнеспособности. Одной из причин данной публикации является открытие автором факта, что данный концепт проигнорирован переводчиками и подменен другими исследователями, хотя процесс, который испанский философ имел в виду, не исчез, а набрал еще больших оборотов, особенно в обществе рубежа ХХ-ХХІ вв. Таким образом, историко-философское обращение к научному наследию Ортеги в контексте формирования социальной философией нового категориального аппарата выглядит целесообразным и своевременным. Делается вывод, что под девитализацией Ортега имел в виду процесс падения способности человека творчески выплескивать наружу органично заложенные в него мощь и энергию. Также формулируется мысль, что причинами девитализации, кроме распространения одной из таких болезнетворных идей как идея равенства, которая заполнила умы людей эпохи романтизма и породила массу как качественную характеристику общества ХХ в., являются потеря человеком прошлого, в связи с масштабной забывчивостью, и изменения, произошедшие в самом человеке на рубеже ХІХ-ХХ вв. (затянувшаяся проблема с самоопределением, центрированность на себе, равнодушие к другим и др.).

H. Ortega put into scientific discourse the concept of “devitalization” to explain the rise in tendency to lowering the viability in the society of the first half of the twentieth century. One reason for this publication is the author's discovering the fact that this concept has been ignored by some translators and substituted by other translators, although the process which the Spanish philosopher meant has not disappeared, and scored even higher speed, especially in a society of the turn of the ХХ-ХХІ centuries. Thus, the historical and philosophical appeal to the scientific heritage of Ortega in the context of forming a new social philosophy categorical apparatus looks appropriate and timely. It is concluded that under devitalisation Ortega meant the process of falling the person's ability to spill out creatively the organically inherented his power and energy. Also the idea is formulated that causes of devitalization except for spreading of one of these pathogenic ideas as the idea of equality that filled the minds of the Romantic era and created a mass society as a qualitative characteristic of the twentieth century, are the loss of the past by a person in connection with scale forgetfulness and changes in the man himself at the turn of the nineteenth and twentieth centuries (prolongedproblem with self-determination, centering on oneself, indifference to others, etc.).

Keywords: life, devitalization, revitalization, mass, crisis, Thanatos.

«...нам потрібні нові сенси, або точніше - потрібне радикальне переосмислення попередніх сенсів» (В. Налімов. В пошуках інших сенсів).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання та проблеми людського буття в ХХ - ХХІ ст. під різним кутом розглянуті європейськими та американськими вченими У. Беком, Ж. Бодрійяром, С. Жижеком, М. Кастельсом, Ф. Ліотаром, О. Тофлером та ін., а також у роботах представників української та російської філософських шкіл: Є. Андроса,

М. Булатова, В. Іноземцева, В. Загороднюка, М. Заковоротної, В. Табачковського та ін. В процесі зростання наукової цікавості до питань виживання соціуму в останні роки в соціально-філософському дискурсі все більше дискутується питання щодо життєздатності соціуму й доцільності введення концепту «вітальність» в наукові розвідки (Є. Балацький, В. Красіков, Н. Козлова, М. Лепський, В. Сидоренко та ін.). Ідейними натхненниками такого нововведення можна вважати відомих західноєвропейських мислителів Є. Дюрінга, Ф. Ніцше, З. Фройда, А. Шопенгауера. В контексті підвищеного інтересу до вітальності в окремий напрямок виділилися наукові праці В. Варави, Ю. Варги, О. Гідлевського, М. Голуб-Бережної, М. Гур'янової, які присвячені рефлексії опозиційних стосовно вітальності концептів «авітальність» та «танатальність».

Окреме місце серед об'єктів сучасних наукових досліджень займають напрацювання, присвячені науковому доробку іспанського філософа та суспільного діяча Х. Ортеги-і-Гассета. Так, філософсько-методологічні проблеми вчення Х. Ортеги-і-Гассета, теоретичні та соціальні передумови його формування всебічно розкриті в працях П. Гайденко, Ю. Давидова, К. Долгова, О. Журавльова, А. Зикової, А. Канарського, A. Руткевича та ін. Серед західноєвропейських шанувальників та дослідників творчості Х. Ортеги-і-Гассета виділяються в основному праці представників іспанської наукової школи (Х.Л. Арангурена, Х. Гаоса, М. Гранеля, Ш. Каскалеса, У. Казанови-Санчеса, С. Леві, Х. Маріас, С. Сеплечі та ін.).

Також можна констатувати зростання інтересу до творчості Ортеги в останні роки. Гіпотетично дозволимо собі припустити, що збільшення зацікавленості творчістю іспанського філософа відбувається через співзвучність в характеристиках кризи соціуму початку ХХІ ст. та початку ХХ ст., часу на який припадає життя та творчість Ортеги. Окремо можна відзначити зміну ракурсу у вивченні доробку Ортеги. На початку ХХІ ст. все більше уваги науковці зосереджують не на естетичному та культурологічному, як це відбувалося протягом ХХ ст., а на соціально-філософському аспекті його творчості. Так, в останні роки були захищені дисертації Н. Аверкіною «Людина як «радикальна реальність» у філософії Х. Ортеги-і-Гассета» (2004), О. Чуйковою «Самоорганізація онтологічної самості в контексті соціального простору» (2008), надруковано ряд статей В. Боборикіним, що були присвячені висвітленню сутності «масової людини», як соціального типу представника натовпу та специфіці її життя. В зв'язку з особливою затребуваністю якісних політологічних досліджень, науковцями все більше уваги приділяється феноменам влади та еліти в інтерпретації Ортеги (публікації В. Горлинського, В.Надраги та ін.). Проте, можемо констатувати, що не зважаючи на здавалося би всебічну вивченість доробку Ортеги-і- Гассета, все ж таки залишається деяка «недорозглянутість» доволі цікавих та актуальних на сьогодні феноменів і процесів, зазначених філософом.

Виходячи з вищесказаного, виникає необхідність, крім констатації факту появи концепту «девіталізація» в роботах Х. Ортеги-і-Гассета, виявити, що є суттю та причинами породження даного явища. Таким чином, мета публікації сформульована, а основним методом дослідження став аналіз текстів іспанського автора з урахуванням різноманітних історико-філософських і соціально-історичних контекстів.

Виклад основного матеріалу. В 1921 р. світ побачила робота видатного філософа Х. Ортеги-і-Гассета «Espana invertebrada» («Бесхребетна Іспанія»), в якій було використано медичний термін «девіталізації» для позначення негативного процесу, що охопив батьківщину Ортеги. Іспанською думка філософа щодо девіталізації виглядає таким чином: «En lugar de que la colectividad, aspirando hacia los ejemplares, mejorase en cada generation el tipo del hombre espanol, lo ha ido desmedrando, y fue cada dia mвs tosco, menos alerta, dueno de menores energias, entusiasmos y arrestos, hasta llegar a una pavorosa desvitalizacion (виділено нами - Н.Д.)» [10, с. 125]. Проте, в жодному з доступних вітчизняному читачеві варіантах цієї роботи поняття девіталізації не зустрічається й переклад цього речення звучить як: «Замість того, щоб наслідувати приклад кращих, масова людина прирекла себе на остаточне виродження. Іспанці отупіли, втратили почуття відповідальності, перестали відчувати будь- який ентузіазм. Попрощавшись з високими душевними поривами, ми зіткнулися обличчям до обличчя із власною деградацією» [Див. напр.: 4, с. 365]. Тобто поняття «девіталізації» перекладачем було підмінене словом, значення якого «перехід до стану занепаду, пониження в ранзі». Єдиним перекладом в якому присутнє слово «девіталізація» є варіант запропонований О. Артемьєвим, згідно статті якого кінець фрази звучить як «...замість того, щоб прагнути кращого, масова людина йде по шляху девіталізації» [1, с. 26]. Спробуємо розібратися, що ж являє собою «девіталізація» як епіфеномен, який застосував іспанський філософ, а перекладачі так відверто проігнорували.

Знавець російської мови, О. Ольшанський в ряді публікацій зазначав, що життя слів, їхня активність визначається суспільними явищами, а сенс накопичується шляхом переживання декількох «прошарків існування» (Ж. Лакан). Поняття, маючи власну історію розвитку, як і усі інші явища в світі, «переживають» під впливом модних тенденцій власні злети та падіння, наростання значень, відтак науковці намагаються не випускати з поля зору джерела походження слова та його еволюцію. Отже, почнемо з етимології. Слово Рю^ (bios, vita) - приставка, що фактично означає «ставлення до життя», «життя» в різноманітних значеннях цього слова. Для позначення поняття «життя» в грецькій мові існувало ще одне слово: Zwp (dzoe), - від нього і утворено Zwov, жива істота, тварина. Власне різниця між цими словами може бути продемонстрована через антоніми для кожного: життя як dzoe - протилежне «смерть», але життя як bios - протилежне швидше «інше життя», «інший спосіб життя», а не «смерть». Значення «dzoe» може бути максимально широким і застосовано до всіх форм життя, від нижчих природних (зоологія) до вищих рівнів (пізні платоніки говорили про життя розуму тощо). Правда, в часи Гіппократа і Аристотеля «bios» і «dzoe» часто використовуються як слова-синоніми, та пізніше, синонімічність майже зникає й все частіше в мовному дискурсі застосовуються або «dzoe», або похідні від «bios» і «dzoe», для пояснення різних процесів та явищ дійсності, причетних до «життя».

Найчастіше вживаним з ряду похідних від слова «bios» («vita») є «вітальність». Фактично, під вітальністю в соціально-філософських джерелах розуміється балансування на лінії між конструктивними і деструктивними формами соціального досвіду. Проблема соціальної вітальності виникає в момент коли в прикордонній ситуації «між життям і смертю» треба залишитися на «боці життя».

Похідним від вітальності є концепт «девіталізація». Проте, здебільшого даний концепт відсутній у більшості словників, а якщо і зустрічається, то його трактування закінчується констатацією етимології слова та перекладом. Наприклад, в словнику іншомовних слів вказується, що слово «devitalisatia» грецько-латинського походження (лат. «de» - позбавлення + «vita» - життя + грец. «lysis» - розпад) й означає «втрату життєздатності внаслідок хвороби чи старіння». Іноді можна натрапити на інший переклад. Так, наприклад, у «Великому англо-російському словнику» девіталізація тлумачиться як «акт зниження життєздатності чогось» [2, с. 270]. Окреме місце займають трактування в медичній літератури, де концепт «девіталізації», окрім як для позначення процесу стоматологічної практики, представлено в новому напрямку - медицині антистаріння для позначення зниження або часткової втрати життєво важливих функцій у результаті хвороб чи інволютивних процесів [8]. Також часто концепт використовується спільно з антонімом «ревіталізації», що означає «відновлення життєздатності». Цікавим моментом останніх будівельних проектів є запозичення архітектурою терміну «ревіталізація», як концепту, що є більш ємним ніж «реставрація» для опису суті проведених робіт. З наведеного аналізу, можна зробити висновок, що, не зважаючи на певну вживаність, «девіталізація» залишається серед тих понять, які не зважаючи на важливе семантичне навантаження, не віднесені сучасним науковим дискурсом до актуальних та впливових стосовно соціальних явищ. Відтак, цілком виправданим здається застосування стосовно даного поняття терміну «епіфеномен» (від грец. - побічне, супутнє явище, що не має суттєвого значення і не справляє на основну подію ніякого впливу, хоча й пов'язане з ним своїм походженням).

Повертаючись до теми публікації, зазначимо, що беручи за основу аналізу рідну Іспанію, Ортега, цілком був переконаний, що людство, перебуває у важкій кризі (протягом творчого життя до категорії «кризи» вчений звертається постійно, вносячи різні уточнення), більш того, воно стоїть на межі страшної небезпеки - саморуйнування. Іспанський діяч наголошував, що кризовість, виступаючи характерною рисою екзистенції в добу Модерну, бере свій початок в епоху Просвітництва. Саме в кінці XVIII ст. починається спершу майже непомітний, а в останній третині XIX ст. потужний поворот до минулого, до того стану який Ортега іменує «варварством» через те, що людина втрачає минуле з двох причин: абсолютну його відсутність для людини або через забудькуватість людини. Одним з факторів варваризації є перехід від головування в соціумі обраної меншості до головування маси, натовпу (нагадаємо, що для Ортеги поділ на масу та меншість не співпадає ані з поділом на соціальні класи, ані з ієрархією).

Маса як натовп - це результат зміни світовідчуття та ментальності в суспільстві, коли на перші позиції виходить те, що завжди було на другорядних ролях. Ортега пише: «Люди, що складають ці натовпи, існували і раніше, але не були натовпом у першому ряду, на кращих місцях, уподобаних людської культурою, і відведених колись для вузького кола - меншини» [5, с. 17]. Умовою існування маси згідно позиції філософа є панування ідеї рівності та вседозволеність, а типологічними рисами: численність, здатність до скупчування, неспроможність виділення зі свого середовища найбільш яскравих представників, затвердження пересічності як норми, споживацтво та переформатування ідей еліти в «вірування», діонісійський початок та сферу Танатоса.

Ортега цілком впевнений, що «людей» в суспільстві не залишилося, є лише чудернацькі істоти, які є результатом інверсії духовної людини. Маса, як новий історичний герой суспільної драми, - це дитя цивілізації, «слабка в розумовому відношенні істота», замість того, щоб «мовчати і слухати», намагаючись «стати хоч скільки-небудь прийнятним членом соціуму», має ідеї «космічного масштабу» та такої ж дурості, і анітрохи їх не соромиться. «Операційна система» цих істот настільки примітивна, що вона, якщо стикається з чимось раніше невідомим втрачає здатність до ідентифікації, тому не дивно, що культура європейської цивілізації оперує незрозумілими таким істотам системами символів, з яких вони «вловили» тільки «право» і «рівноправність», та й то в спотвореній, позбавленій фарб і відтінків формі.

Означений культурний регрес та національна дезідентифікація латентно несуть в собі ще один загрозливий процес - «занепад життєздатності» (девіталізацію), що проступає назовні при умові її відчуття. Однією з причин подібної депресивності життєздатності є вихід на авансцену «покоління спадкоємців» [6, с. 174], що змусило Ортегу констатувати існування покоління дезертирів, яке «плентається по життю в постійному розладі з самим собою» [4, с. 7]. Це покоління живе за рахунок створених попередниками й не співпадаючих з ним за ментальністю ідеями, інститутами, задоволеннями. Вводячи в тканину власних міркувань концепт ментальності, Ортега наголошує, що кожен історичний етап в розвитку людства має лише йому притаманну ментальність, що надихає та організовує життя, але якщо більшості індивідів не підходить ця ментальна атмосфера, то життя втрачає здатність зацікавлювати, а існування індивідів поступово зводиться до «vita minima» [5, с. 130]. Саме це, з одного боку, є причиною масового поширення апатії в суспільстві, а з іншого - бажання втечі від цього суспільства. Не дивний тоді й підсумок - суспільство замість того, щоб бути здоровим соціальним організмом, заповнене масою істот, які є інфікованими «maladie du siиcle» (фр. - хвороба століття) - девітальністю, адже під життєвістю (вітальністю) Ортега розуміє здатність творчо виплескувати назовні органічно закладені в людину міць та енергію [3, с. 347]. Ортега, продовжуючи власні роздуми зазначає, що система цінностей європейця, яка дисциплінувала його діяльність ще тридцять років тому, втратила очевидність, привабливість, силу імперативу. Враховуючи, що кількість випадків та феноменів втечі від життя масштабно почала зростати саме на початку ХХ ст., то цілком закономірним виглядає висновок іспанського дослідника про поступове поширення простором європейських країн феномену, який можна було б назвати «життєвою дезорієнтацією» [4, с. 40] та незацікавленістю життям.

Для людини життєво важливою є захопленість якимось великим задумом та наявність певних обов'язків. В добу відсутності «заповідей, що диктують спосіб життя» [5, с. 128], втраченості моральних цінностей та дії ціннісних орієнтирів лише в напрямку матеріальних благ, людина, потерпаючи від дезорієнтації починає опускатися, розслаблятися, піддається душевній втомі, перетворюючись на істоту, безцільно існуючу та інволюціонуючу. Життя такої істоти стає неприкаяним. «Неприкаяне, незатребуване життя - більший антипод життя, ніж сама смерть» [Там само]. Покоління спадкоємців, що сформувалося в ситуації «анормальності» («без-нормності»), аномії, відсутності роботи, не маючи зобов'язань ані стосовно батьків, ані стосовно подружжя та дітей (single-стиль) за звичкою гребує будь- якими нормами в усьому: від порушення правил спільного проживання до правил дорожнього руху. Відтак, девіталізація, окрім вище зазначеного, за думкою Ортеги, підігрівається як розбалансованістю ціннісної сфери соціуму, так і відсутністю орієнтирів - «Куди йти? Що робити? До чого прагнути?».

Незатребуваність життя може бути також наслідком забудькуватості людини стосовно того, що життя є варіантом спів-існування, діалогом між Я та Іншим й що воно (життя) сходить нанівець, коли людина центрована на самій собі, вважаючи себе істотою самодостатньою. Самодостатність, як риса людини ХХ ст., та спровоковане нею наростання процесу взаємної байдужості, дозволили вже сучасному німецькому досліднику Б. Хюбнеру при викладенні власної концепції «нудьгуючої екзистенції», вести мову про автономність та зникнення в житті сучасної людини Іншого. Але зрозуміти Іншого - це дати йому життя, й в цьому полягає вітальна тенденція, проігнорувати Іншого, не зрозуміти - й життя автоматично заганяється в небуття, й це вже танатальна тенденція, шлях в бік падіння життєвості Я. Тому, коли Я зачароване собою та «:.. .Я вже не ідентифікує себе з ІНШИМ, це є екзистенціальна, нігілістична нудьга» [9, с. 221]. Стан нудьгування, зацикленість Я на собі, втрата минулого через безпам'ятство, нездатність до розкриття актуальних сенсів та кодів культури, означає для Ортеги «душевний герметизм» [5, с. 71], підштовхують людину до прямої дії - до насильства й знищення усього, що потрапляє під руку. Насильство - це той механізм, яким розширюється шлях, яким йде девіталізація. Ортега виказує певне занепокоєння щодо того, що насильство фактично стало риторикою ХХ століття, а ми можемо додати, що ХХІ ст. сумно продовжує цю тенденцію (останнє є окремою й достатньо серйозною темою нашого часу, що вимагає окремих досліджень, адже «ментальність насильства» стає домінуючою в багатьох країнах світу).

Ортега-і-Гассет не був би сам собою, якби не вніс певні варіації щодо можливості звернення людства зі шляху девіталізації в бік віталізації. Звертаючись до небайдужого читача він закликає подолати тривалу «атрофію духовних сил» [6, с. 320] та згадати про втрачену суспільством соціалізуючу функцію, маючи на увазі, що шанс для життя людини лежить в площині єдності з іншими, турбота і любов до яких не дозволять перекреслити власне життя.

Підводячи підсумок можна зазначити, що процес девіталізації, який для Ортеги знаменував кризу іспанської громади та не оминув соціуми інших країн світу, фактично пов'язаний з розповзанням атрибутів маси на увесь соціальний організм. Причинами девіталізації можна вважати зміни, які відбулися в самій людині на зламі ХІХ- ХХ ст. (затягнута проблема самовизначення, центрованість на собі, байдужість до інших тощо), поширення однієї з таких хвороботворних ідей як ідея рівності, що заполонила уми людей доби романтизму та породила масу як якісну характеристику суспільства ХХ ст., втрата людиною минулого через безпам'ятство. Не останню роль зіграла зміна системи цінностей та вірувань в суспільстві, при якій відмова від попередньої аксіологічної системи набагато випередила вироблення нової. Також можемо зазначити, що намагання Ортеги привернути увагу до девіталізації зіштовхнулося з певним спротивом з боку ідеологів трансформації системи цінностей. Мається на увазі, що не тільки західні дослідники не прийняли дану концепцію іспанця, але й стосовно вітчизняної панівної пізнавальної парадигми концепція була інородною. Причина подібного відношення одна - концепція Ортеги є реактивною по відношенню до політичної кон'юнктури, а в ХХ ст. це було основним показником ігнорування вченого та його творів.

філософія ортеги соціальний духовний

Список використаної літератури

1. Артемьев А. Кризис европейской культуры рубежа XIX-XX вв. как детерминанта «нового искусства» в культурологической доктрине Х. Ортеги-и-Гассета / А. И. Артемьев // Грамота. - 2012. - № 2 (16): в 2-х ч. Ч. I. - C. 24-28.

2. Большой англо-русский словарь / [авт.-сост. Н. В. Адамчик]. - Мн.: Литература, 1998. - 1168 с.

3. Кара-Мурза С. Г. Кризис культуры [Електрон. ресурс] / С. Г. Кара-Мурза // Возрождение державы: независимый аналитический сайт. - (дата звернення: 2.07.2013).

4. Ортега-и-Гассет Х. Бесхребетная Испания / Х. Ортега-и-Гассет // Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: сб. / [пер. с исп.]. - М.: ООО «Изд-во АСТ», 2002. - С. 269-370.

5. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Х. Ортега-и-Гассет // Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: сб./ [пер. с исп.]. - М.: ООО «Изд-во АСТ», 2002. - С. 11-208.

6. Ортега-и-Гассет Х. Тема нашего времени / Х. Ортега-и-Гассет // Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? - М.: Наука, 1991. - С. 3-50.

7. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? / Х. Ортега-и-Гассет // Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? - М.: Наука, 1991. - С. 51-191.

8. Ролик И. Ревитализация и девитализация в медицине антистарения [Електрон. ресурс] / И. С. Ролик, М. О. Симоношвили, С. Ю. Чудаков // Ревитализация. - 2005. - № 5. (дата звернення 30.06.2013)

9. Хюбнер Б. Смысл в бес-смысленное время: метафизические расчеты, просчеты и сведение счетов / Б. Хюбнер; [пер.с нем. А.Б. Демидов]. - Мн.: Экономпресс, 2006. - 384 с.

10. Ortega y Gasset J. Espana invertebrada / J. Ortega y Gasset // Ortega y Gasset J. Obras completes. - Madrid: Revista de oxidente, 1966. - T. 3. - P. 37-128.

Размещено на Allbest.ru