Християнські ідеї в осмисленні Еріха Фромма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Християнські ідеї в осмисленні Еріха Фромма

Н.Б. Буряк, асп.

Розкрита відмінність традиційного християнського осмислення догми та особливості розгляду даної проблеми Е. Фроммом. Філософ розглядає уявлення про людину в контексті Богопричетності. Зазначається, що Е. Фромм гуманістично гармонізує відношення "Бог - людина - природа".

Ключові слова: Бог, людина, гуманізм, природа, християнство.

Буряк Н.Б.

ХРИСТИАНСКИЕ ИДЕИ В ОСМЫСЛЕНИИ ЭРИХА ФРОММА

Раскрыто отличие традиционного христианского понимания догмы и особенности рассмотрения данной проблемы Э. Фроммом. Философ рассматривает представление о человеке в контексте его причастия к Богу. Отмечается, что Э. Фромм гуманистически гармонизирует отношения "Бог - человек - природа".

Ключевые слова: Бог, человек, гуманизм, природа, христианство.

Buriak N.B.

CHRISTIAN IDEAS IN COMPREHENSIONS BY ERICH FROMM

Disclosed difference between the traditional Christian understanding of dogma and features of consideration of this problem Erich Fromm. Philosopher considers the idea of man in the context of its relationship for God. it is reported that Erich Fromm humanistic attitude harmonizes "God - man - nature".

Актуальність даної роботи зумовлена ситуацією, що склалась у межах сучасного цивілізаційного розвитку, негативною тенденцією якого є руйнування духовних підвалин людського буття, втрата позитивних ціннісних орієнтацій на рівні особистості, поширення негативних явищ у духовній сфері. Дослідження Е. Фромма здійснюються переважно у пошуках християнського ідеалу людини. Разом з тим, деякі аспекти християнської духовності залишаються недостатньо висвітленими. І все ж таки наявний дослідницький матеріал дає можливість комплексно розглянути глибинні основи духовного потенціалу християнства, його вплив на духовний світ особистості. Це і є основною метою даного досліджен- ня.Питанням вивчення ідей християнства в творчості Е. Фромма займалися такі дослідники як И. Амусин, О. Богданова, В. Бодак,М. Кравчук,Я. Ленцман, М. Попова, О. Предко, В. Туренко, С. Фостун, К. Херпфер, Л. Ходькова, Л. Чупрій, та ін.

Вже в перших роботах Е. Фромма подається порівняння проявів християнства. Мислителя не задовольняє проблема розгляду релігій у роботах 3. Фройда та Т. Райка. Безперечно, на його осмислення ідей християнства в контексті концепції гуманістичного психоаналізу вплинула еміграція до США. Поряд з іншими представниками цього напряму в психоаналізі (К. Хорні, Г. С. Салліван) Е. Фромм критикує прагнення ортодоксальних послідовників З. Фройда звести соціальне в людині до інстинктів. Як здорова, так і нестабільна психіка розглядаються Е. Фроммом у зв'язку з різними культурними чинниками, соціальними відносинами, пануючими в даному суспільстві. При цьому, Е. Фромм виступає як критик капіталістичного суспільства, яке сприяє появі психічних захворювань. Упродовж усієї своєї діяльності Е. Фромм протиставляв капіталізму "здорове суспільство", в якому відсутні експлуатація, відносини панування і підпорядкування. До речі, соціальні реалії підтвердили значення цієї кореляції.

Е. Фромм зазначає наступне: щоб зрозуміти сенс віри ранніх християн необхідно визначити, ким вони насправді були. Зокрема, це були маси неосвіченої бідноти, пролетаріат Єрусалиму і селяни з сільської місцевості. Вони постійно жадали зміни існуючих умов. Тому й християнство виникло як історичний месіансько-революційний рух серед бідних, неосвічених, революційних мас. Яким же бачиться первісне християнство Е. Фромму? Перш за все, він вважав, що підґрунтям християнства є есхатологічне очікування. Варто зазначити, що есхатологічне світобачення глибоко укорінене в специфіці людського буття та підсилюється в переломні етапи розвитку людства. Ісус, проповідуючи про близьке настання царства Бога, засвідчував, що есхатологічні умонастрої містять значний конструктивний потенціал здатний подолати песимізм, змінити вектор історичного розвитку. Тому цілком зрозуміло, що есхатологічні ідеї квін- тенсують в собі екзистенційні драми людства, уможливлюють виникнення нових світопроектів. Ранні християнські проповіді не носили економічного чи соціально- реформаторського характеру, а радше були обіцянкою, що в недалекому майбутньому бідні будуть багатими, голодні ситими, а пригноблені отримають владні повноваження. Е. Фромм зазначав, що суть ранньохристиянської громади, її демократичний, братній характер тісно пов'язані з ненавистю до духовної і політичної влади.

Е. Фромм підкреслює, що людина покликана піднятися до божества і тим самим перетворюється на Сина Людського, що завжди був Богом. Він єдиний з Богом, але все ж відрізняється від Нього. Оскільки до кінця другого століття християнство перестало бути релігією бідних та рабів, остільки в подальшому догмат розвивався наступним чином: уявлення про людину, що стала Богом трансформувалося на уявлення про Бога, що став людиною.

Підкреслимо, що феномен Христа розкривався через догмат усиновлення - Бог прийняв людину Ісуса як свого сина, іншими словами, бідна і страждаюча людина стала Богом. У цьому догматі виражаються революційні надії і прагнення бідних і принижених. Упродовж всього життя Е. Фромм звертається до дихотомій. І основною з цих дихотомій є "людина - природа". Е. Фромм у праці "Догмат про Христа" зазначає: "В раннем сообществе энтузиастов христианской проповеди

Иисус был человеком, возвеличенным до Бога после своей смерти, который вскоре должен вернуться, чтобы свершить суд, сделать счастливыми тех, кто страдает, и наказать правителей... человек поднят до Бога; его усыновляет Бог... Так раскрывается значение того факта, что раннее христианское сообщество располагало доктриной усыновления, теорией возвеличивания человека до Бога"[7, с. 380]. У цьому новому погляді революційна ідея звеличення людини до Бога була замінена ідеєю сходження божественного акту любові на людину і тим самим було забезпечено спасіння останньої від гріховності. У період феодальної роздробленості Західної Європи католицька церква була єдиною централізованою організацією, на чолі якої стояв римський папа - єпископ Риму, що вважався наступником апостола Петра, якому Христос заповів створення церкви. Церква відігравала домінуючу роль в ідеології середньовічного суспільства. Відсутність різкої межі між суспільствами Стародавнього світу і середніх віків, уможливила використання апологетики рабства для виправдання кріпацтва. Е. Фромм вважав, що людина, яка зійшла до божества, перетворюється на Сина Людського, який завжди був Богом, але все ж відрізняється від нього, не втрачаючи своєї індивідуальності. За Е. Фроммом Бог це: "...одно из многочисленных поэтических выражений высочайшей ценности в гуманизме, не являющейся реальностью. Впрочем, неизбежно, что, говоря о монодеистической системе, я часто использую слово "Бог", поскольку было бы неловко каждый раз добавлять мое собственное определение. Поэтому я сразу же хочу прояснить свою позицию. Если бы я мог определить свои взгляды приблизительно, я назвал бы их недеистическим мистицизмом" [6, с. 219]. На першій стадії еволюції Бог розглядається як абсолют. Він створив природу і людину. Але ця абсолютна влада Бога над людиною врівноважується ідеєю, що людина - потенційний суперник Бога. Людина може стати Богом, якщо тільки відкусить від древа пізнання і від древа життя. Спокушені змієм Адам та Єва відкушують від древа пізнання і тим самим виконують перший із двох кроків. Бог відчуває загрозу своєму пануванню. Він говорить: "Ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв ще й від древа життя, і не відкусив, і не став жити вічно" (Бут. 3:22). Щоб захистити себе від небезпеки, Бог виганяє людину з раю і обмежує термін її життя до ста двадцяти років. Християнська інтерпретація акту непокори людини як її "падіння" кидає тінь на істинне значення цієї історії. У біблійному тексті нема навіть слова "гріх"; людина кидає виклик владі Бога, вона має сили на це, тому що людина потенційно - Бог [1, с. 280].

Концепція Бога у процесі еволюції, що почалася з ревнивого Бога Адама, пройшла стадію безіменного Бога Мойсея і перетворилася в Бога Маймоніда, про якого людина може знати тільки те, чим він не являється. "Негативна теологія" Маймоніда у підсумку має наслідком кінець теології. Як може існувати "наука про Бога", якщо про Бога неможна нічого сказати або помислити, якщо сам Бог немислимий - Ніщо? Обговорення концепції Бога привело до висновку, що на біблійний і більш пізній іудейський погляд значення має лише одне: те, що Бог існує. Міркуванням про сутність Бога не приділялось великого значення; таким чином, теологічний розвиток у порівняні з появою християнства, відсутній. Однак зрозуміти феномен відсутності ефективної теології в іудаїзмі можливо, лише повністю зрозумівши те, що єврейська теологія була теологією негативною не тільки в тому сенсі, який придавав Маймонід, але й у другому: визнання існування Бога являє собою, в першу чергу, відкидання ідолів [5, с. 60]. За Е. Фроммом, роль Бога в історії - відправляти своїх вісників та пророків, які мають певну функціональну специфікацію: "Первая - они объявляют человеку, что существует Бог, открывшийся им, и что цель человека - стать полностью человечным, и это означает стать как Бог. Вторая - они показывают человеку альтернативы, между которыми он может выбирать, и следствия такого выбора. Они часто выражают альтернативу в терминах наград или наказаний Бога, однако всегда именно человек своими действиями совершает выбор. Третья - они возражают и протестуют, когда человек выбирает неправильный путь. Однако они не бросают народ, они его совесть, они говорят, когда все остальные молчат. Четвертая - они мыслят не в терминах индивидуального спасения, но верят, что спасение каждого связано со спасением всего общества. Они озабочены установлением общества, которым правили бы любовь, справедливость и правда, они настаивают на том, что политика должна оцениваться на основе моральных ценностей, и что функция политической жизни - реализация этих ценностей" [б, с. 223]. Що ж стосується окремо православ'я, то Е. Фромм вважав, що православна церква відрізнялася від католицької особливою терпимістю і не проводила насильницької християнізації підкорених народів і не брала участь у "полюванні на відьом".

У центрі грецької, слов'янської і руської християнської літератури, якою користувалися миряни - дві ідеї: Фобос і Агапе, страх і любов. Для людини страх Божий був єдино можливим ставленням до Бога. Як любов не може існувати, не будучи всеосяжною, таким же чином любов до людей є необхідним доповненням любові до Бога. Те саме стосується страху. Страх перед Богом зменшується по мірі того, як у подальшому розвивається концепція Бога. Людина стає партнером Бога - майже зрівнюється з ним. Бог залишається законодавцем, тим, хто нагороджує і карає, але його нагороди і кари стають випадковими діяннями, наприклад, рішення Бога про долю людини у кальвінізмі, вони - результат підкорення людини моральному закону або його порушенню, що не дуже відрізняється від безособової карми в індуїзмі. Бог у Біблії і у більш пізній традиції дозволяє людині бути вільною, відкриває їй ціль людського життя, вказує дорогу слідуючи якою стає можливим досягти цієї мети. Навряд чи може бути інакше у релігійній системі, в якій найвищою нормою розвитку людини є свобода. Ідолопоклонство за своєю природою потребує покори, а шанування Бога - незалежності [6, с. 246].

Е. Фромм вважає, що раннє християнство було гуманістичним, а не авторитарним вченням. Проте всього через кілька сторічь після того, як християнство з релігії бідних і скромних хліборобів, ремісників і рабів перетворилося на релігію правителів Римської імперії домінувати стала авторитарна тенденція. Але й тоді конфлікт авторитарних і гуманістичних принципів в християнстві не припинився. Це був конфлікт Августина і Пе- лагія, католицької церкви і безлічі єретичних груп, конфлікт між різними сектами всередині протестантизму. Гуманістичний елемент ніколи не зникав в історії християнства та іудаїзму і навіть отримав один із своїх потужних проявів у містичній думці, що виникла всередині цих релігій. Містики були глибоко вражені силою людини, її подібністю Богові, тією ідеєю, що Бог не може без людини, як і людина - без Бога; вони зрозуміли, що людина створена по образу Божому в сенсі фундаментальної тотожності Бога і людини. Не страх і покора, а любов і ствердження власних сил лежить в основі містичного досвіду. Бог - це символ не влади над людиною, а людського самовладдя. Е. Фромм у своїй роботі "Людина вовк чи вівця" зазначає, що: "Великие инквизиторы и диктаторы основывали свои системы власти как раз на предпосылке, что люди являются овцами, Именно мнение, согласно которому люди овцы и потому нуждаются в вождях, принимающих за них решение, нередко придавало самим вождям твердую убежденность, что они выполняли вполне моральную, хотя подчас и весьма трагичную обязанность: принимая на себя руководство и снимая с других груз ответственности и свободы, они давали людям то, что те хотели. Однако, если большинство людей овцы, почему они ведут жизнь, которая полностью этому противоречит?" [8]. Загалом, історія людства доволі драматична. Часто-густо вона проявляється як історія насильства, що ніколи не припиняється, оскільки люди майже завжди підкоряли собі подібних за допомогою сили. Питання про те, чи є людина вовком або вівцею - це лише у символічній формі загострене питання, яке в самому широкому і загальному сенсі належить до основоположних проблем теоретичного і філософського мислення західного світу, а саме: чи є людина, власне, злою і порочною ,чи вона добра за своєю суттю і здатна до самовдосконалення?

Непокора Богу з боку Адама і Єви не розглядається як гріх у старому Завіті. Е. Фромм стверджує, що людська природа зіпсована гріхом Адама, але внутрішньо людина прагне до добра - воля і є прагненням до добра. Навпаки, цей опір є передумовою того, що людина усвідомила саму себе, що вона стає здатною вирішувати свої справи. Таким чином, цей перший акт непокори в кінцевому рахунку є першим кроком людини на шляху до свободи. Здається, що цю непокору було навіть передбачено божим планом. Згідно пророкам, саме завдяки тому, що людина була вигнана з раю, вона змогла сама формулювати свою історію, розвивати свої людські сили і в ролі повністю розвиненого індивіда досягти гармонії з іншими людьми і природою. Ця гармонія змінила місце попередньої, в якій людина ще не була індивідом. Месіанська думка пророків явно виходить з того, що людина в своїй основі непорочна і може бути врятована. З розвитком християнської церкви з'явилася точка зору, яка збігалася з думками Е. Фромма, що непокора Адама була гріхом, причому настільки тяжким, що загинула природа самого Адама і всіх його нащадків. Тепер людина не могла більше власними силами звільнитися від цієї порочності. Поява Христа, який помер за людей, може знищити цю порочність і врятувати тих, хто ввірує в Христа. Догма про перворо- дний гріх не залишалася безперечною всередині самої церкви. Лютер був ще більш радикальний у своєму переконанні про вроджену підлість і порочність людини, але в той же час мислителі Ренесансу, а пізніше і Просвітництва наважилися на помітний крок у протилежному напрямку. Останні стверджували, що все зло в людині є лише наслідком зовнішніх обставин і тому у людини насправді немає можливості вибору. Вони вважали, що необхідно лише змінити обставини, з яких проростає зло, тоді початкове добро в людині проявиться майже автоматично. В саду Едему людина живе в повній гармонії з природою, але не усвідомлює самої себе. Свою історію людина починає з першого акту непослуху заповіді. Однак з цього моменту людина починає усвідомлювати себе, свою відособленість, своє безсилля; її виганяють з раю і два ангели з вогняними мечами перешкоджають її поверненню. Необхідність шукати нові щляхи вирішення існування людини в конткес- ті більш високих форм єднання з природою, іншими людьми і самим собою стає головним завданням Е. Фромма. З огляду на сучасний світ, ідею про "смерть Бога" доцільно розуміти як ідею смерті християнської цивілізації в умовах глобальних трансформацій кінця Хх - початку ХХІ ст. Власне, сьогодні європейській цивілізації не потрібне християнство, яке визначає людину гріховною. Такій цивілізації буде набагато зручнішим атеїстичне християнство без ідеї Бога, без заповідей як регуляторів людського життя, без морального закону Нового Завіту. Сучасна епоха породжує у теологів та релігійних філософів прагнення оновити традиційні ідеї, тому вони все активніше залучають до своїх філософських інтересів проблеми суспільства, людини, науки, культури, цивілізації. Усе більше звертається увага на екуменічне зближення релігій. Виникає закономірне питання: як, на якій підставі можна виправдати подібне безрелігійне, чи то секуляризоване християнство? Християнство, у якому немає ідеї Бога. Усе, що передбачає секуляризація - це відірвати християнство від усього того, що суперечить свідомості сучасної людини [4, с. 15].

Отже, розглядаючи стосунки Бога і людини Е. Фромм звертається до аспектів їх осмислення, зазначаючи, що навіть у такій авторитарній структурі міститься свобода і незалежність. Підпорядкування Богу було потрібно саме заради того, щоб унеможливити підпорядкування людини ідолам. Бог, набуваючи антропоморфних рис, спершу перетворюється в безіменного Бога, а згодом поступово і у Бога, який гармонізує і природу, і людину. Людина перетворюється на вільну людину, яка творить власну історію і себе як творчу особистість.

Список використаних джерел

християнський осмислення фромм догма

1. Алексеенко И. Р. Последняя цивилизация? : Человек. Общество. Природа / И. Р. Алексеенко, Л. В. Кейсевич. - К. : Наук. думка, 1997. - 410 с.

2. Антоний (Блум А. Б.). Православное свидетельство в инослав- ном мире : беседа с кор. журн. "Церковь и время" (Лондон, 14 июля 1998 г.). - С. 56-58.

3. Антоний (Блум), митрополит Сурожский // Церковь и время. - 1998. - № 3. - С. 44-62.

4. Добреньков, В. И. Модернизация идеи бога в современной религии / В. Добреньков. - М. : Знание, 1978. - 64 с.

5. Фромм Э. Духовная сущность человека. Способность к добру и злу. Человек и его ценности. М: АСТ, 1988. - 56-62 с.

6. Фромм Э. Вы будете как боги / Э. Фромм; пер. с англ. - М: АСТ, 2014. - 203-406с.

7. Фромм Э. Здоровое общество. Догмат о Христе / Э. Фромм ; пер. с нем. - М. : ACT : Транзиткнига, 2005. -571с.

8. Фромм Э. Человек волк или овца? [Електронний ресурс] / Э. Фромм. - Режим доступа: http://avtonom.org/old/lib/theory/fromm/ man.html?q=lib/theory/fromm/man.html

Размещено на Allbest.ru