Апостеріорність та апріорність змістів виразів мови

Основна частина

Сучасна філософія в загальному розумінні, поза окремими традиціями, формується під вагомим впливом філософії мови. Ця філософська дисципліна була центральною і залишається провідною в аналітичній традиції сучасної філософії. Однією з найважливіших її тем в межах цієї традиції є розуміння і прояснення значень мовних виразів, прагнення визначити їх, із застосуванням логічних модальностей, семантики можливих світів.

Значення, в загальному розумінні, є пропозицією, змістом речення. Отже, важливе завдання - дослідити модальні зв'язки між реченнями і пропозиціями, вибудувати висновки з них (або про них). Такі зв'язки запроваджували і гарантували б істинність мовних виразів, подібно до наступного схематичного формулювання: ряд (множина) речень, змістом яких є відповідні пропозиції, мають бути істинними якщо інший ряд речень, і відповідних пропозицій, є істинними. Якщо зв'язок підтримується саме в такий спосіб, то перший ряд є наслідком із другого. Якщо ряд речень є наслідком із пустої множини, його члени мають бути істинними, незалежно від будь-яких обмежень. Оскільки нам йдеться саме про такі мовні вирази, як декларативні речення, то в стосунку до них є актуальними зв'язки в термінах логічних модальностей, аналітичної істини і наслідку. Для змістів речень, пропозицій, що ними виражаються, є слушними такі модальності, як апріорність, необхідність, істинність, наслідок (включно із контрфактичним наслідком).

Автором концепції логічної істини, яку можна застосовувати до різноманітних семантичних моделей, є А. Тарський [7; 8]. Г. Фреге [1; 2] ми завдячуємо за концепцію аналітичної істини, згідно з якою йдеться про логічну істинність між синонімами. А концепцію про істинність контрфактичного наслідку (який завжди є істинним) в термінах аналізу станів найближчого можливого світу, пропонували Р. Сталнакер [6] та Д. Льюіс [4] (в аналізі кожного з цих авторів вихідна множина завжди є істинною). Про метафізичну необхідність і розрізнення між необхідністю і апріорністю йшлося С. Кріпке [3]. Розробки згаданих авторів суттєво вплинули на те, якими є філософські дослідження сьогодні.

В даній розвідці проаналізуємо пропозиції, змісти речень (часто терміни речення та пропозиція вживаються як взаємозамінні) з точки зору їх можливості бути апріорними, апостеріорними, аналітичними, необхідними.

Припустимо максимально інформативну множину С , елементами якої є речення, в якості стану можливого світу М. Речення із С є пропозиціями, які описують світ. Апріорність, перед-досвідність, істинності властива всім наслідкам з С. Отже серед істинних елементів М, наявні всі апріорні наслідки з С. Пропозицію, що речення р є істинним в М, можна знати апріорно завжди коли р є апріорним наслідком з С. Про істинну пропозицію р (що не є очевидним наслідком) можна дізнатися апріорно (завдяки апріорному міркуванню) якщо і тільки якщо стосовно неї є наявною зацікавленість, інтерес; тоді про р можна дізнатися апріорно, без емпіричних свідчень і обґрунтування. Апріорно істинне речення (пропозиція) р є таким (істинним) в кожному стані можливого світу М, адже воно є апріорним, а тому необхідним, хоча і було встановлене випадково.

Однак, якщо взяти до уваги актуальний стан світу, А, апріорний і необхідний характер істин виявляється не таким очевидним. А саме постає не нормальним, а проблемним автоматичне приписування необхідності апріорним істинним реченням і навпаки - приписування апріорності необхідним істинним реченням. Взагалі, зазначена апріорність і необхідність речення, встановленого випадково, видається непослідовністю, парадоксальністю.

Якщо р є апріорним наслідком з С, то пропозицію, що р є істинним в А, можна знати апріорно, навіть якщо інтерес до р є випадковим, і фактично про р дізнаються апостеріорно (хоча могли би знати апріорно). Оскільки С припускалася максимально інформативною, то р і вимога щоб р було істинним в актуальному стані світу (А) є тотожними, слідують одне з іншого (і навпаки). Кожне з них є апріорним наслідком з іншого, якщо наявне знання про одне з них, знання про інше слідує апріорно (тобто одне апріорно імпліцитно криється в іншому). Виявляється суперечливим одночасне визнання, з одного боку, апріорності і необхідності наслідку, а з іншого - його випадковість і апостеріорне походження (вторинність усвідомлення, що його можна було б знати апріорно). Наведемо схематизацію зазначеного:

1. Для всіх станів можливого світу М і пропозицій р, які є апріорними наслідками з С (що є підмножиною, станом М), знання пропозиції, що р є істинним в М, є апріорним.

(1) видається валідним, і таким, що передбачає:

1.1. Сказати, що р є істинним в М, збігається з тим, що р було б істинним, якщо б М став актуальним.

1.2. Якщо можна знати апріорно, що р є істинним тільки коли ряд умов у1....у10 є істинним (тобто коли р є апріорним наслідком з у1....у10), то можна знати апріорно, що р було б істинним, якщо властивості, завдяки яким у1....у10 є істинним, були б актуальними.

1.3. Якщо М дозволяє властивості, завдяки яким у1....у10 є істинним, тоді можна знати апріорно, що р було б істинним, якщо М був би актуальним; тобто можна знати апріорно, що р було б істинним якщо б властивості, завдяки яким у1....у10 є істинним, були б актуальними.

1.1. і 1.2. не є проблематичними, прояснюють, що означає "р є істинним в М'. Тільки якщо заперечувати 1.3., то 1.1. стає проблематичним і виникає зазначена суперечність. Відповідного до зазначеного вище про стани можливих світів (С, як стану М) і актуального світу (актуального стану світу А), 1.3. важко (неможливо) заперечити. Всі наведені схеми не є описами, а є прямими субститутивними референціями М, стосунок між ними і М - ко-референтний.

Зазначена суперечність походить із наступного:

2. Для всіх пропозицій р, пропозиція, що р є істинним в А є апріорно тотожною з р.

Семантичний зміст змінної (р) можна розуміти як жорсткий десигна- тор (позначає), а можна як нежорстку дескрипцію (опис). Суперечність виникає тільки коли р за статусом є жорстким десигнатором (цей термін запропонував С. Кріпке), якщо ж утримувати р в статусі опису, суперечності не виникає.

3. Знання про всі апріорні наслідки з пропозицій, знання яких є апріорним, є також апріорним.

Однак, припустимо випадково істинне речення р, яке можна знати тільки апостеріорно. З (1) слідує, що пропозицію, що р є істинним в А, можна знати апріорно. З (2) слідує, що р і пропозиція, виділена курсивом в попередньому реченні (що р є істинним в А) є взаємними апріорними наслідками. Враховуючи (3) можемо зробити висновок, що знання р є апріорним, що суперечить вихідному припущенню про апостеріорність р. Тобто, р постулювалося як випадкове і апостеріорне, але виявилося апріорним наслідком з апріорної істини, що р є істинним в А. То, чи є р випадковим і апостеріорним, або ж апріорним і необхідним?

Як на початку було постульовано, епістемічний шлях до "р", те, як отримали знання про нього - досвідний і довільний; хоча міг би бути апріорним. На відміну від цього епістемічний шлях до "що р є істинним в А" - апріорний і необхідний. Тобто, апріорність не обов'язково є необхідною.

Якщо "р" є наслідком з "що р є істинним в А", "А" має бути даним, існувати у відповідному власному стані, де підтримується зміст "р". Тобто, для того, щоб знати апріорно "що р є істинним в А" потрібно знати пропозиції, які визначають А у відповідний спосіб.

"Що р є істинним в А" може визвати цікавість, інтерес в два відмінні способи. Перший - осягнення пропозиційного змісту А. Йдеться про осягнення, осяяння; знання, як результат цих процесів, і справді апріорне, отримане на основі знання А і висовування істинності р із пропозицій, які визначають А. Цей шлях не гарантує, що саме такий стан осяяння і спосіб існування А, будуть реалізованими, постануть актуальними, здійсняться. Більше того, навіть якщо такий стан А буде чинним, дізнатися про це буде практично неможливо, адже переживання осяяння, осягнення, хоча і є інтенсивно безпосередньо доступним тому, хто його переживає, не є надійним джерелом знання. Тобто, апріорне осяяння відповідного стану А, того, "що р є істинним в А", не є достатнім для того, щоб зробити на цій основі апріорний висновок про р.

Другий спосіб зацікавитися в пропозиції, що р є істинним в А, і дізнатися її апріорно - індексікальний, презентувати її логічним оператором актуальності. Цей спосіб є технічним, не є осяянням, і, можливо, навіть не призведе до розуміння її змісту, до уваги до її змісту. Тобто, в цьому разі апріорна істинність пропозиції презентується технічно, дедуктивно, детерміновано уможливлює, але не гарантує справжню актуальність апріорного переходу від "що р є істинним в А" до "р" і навпаки. Отже, обидва шляхи зацікавитися в "р" і в "що р є істинним в А" не гарантують встановлення р апріорно. Це стає приводом заперечити апріорність і затвердити апостеріорність. До подібних міркувань і висновків вдається С. Соамс [5, с. 136].

В такий спосіб, апріорну істинність можна знати апостеріорно. Обсяг і конституція станів можливого світу є релятивною, відносною, відповідно дослідженню, в якому вони залучаються. Стосовно актуального світу і його станів, вони також аналізуються з точки зору конкретного дослідження. Разом з тим всі світи і їх стани допускаються в якості загальної можливості. Це також підтримує, що навіть якщо певне знання могло б бути доступним апріорі, воно виявляється встановленим апостеріорно. Однак, за наявності великого інтересу до змісту певної пропозицій, речення, коли багато зусиль спрямовуються на те аби дізнатися як, наприклад, пройдуть вибори, хто стане їх переможцем, або хто стане переможцем футбольного матчу, якою буде динаміка цін на нафту на наступному тижні, тобто в особливих спеціальних випадках, інтенсивна задіяність когнітивних здатностей і цікавість може призвести до знання апріорі про те, що виявиться таким тільки апостеріорі. Подібно - і у випадках, в яких йдеться про принципову апріорну можливість певного знання, але воно не уможливлюється через обмеженість людських когнітивних здатностей і невідповідність загального соціального, історичного контексту.

Наприклад, апріорний характер знання певної математичної теореми, винайденої в ХІХ столітті, є чинний як такий, проте встановлення цього знання не було б можливим в Х столітті, а в ХХ воно втратило свою актуальність. Тобто певні змісти перевищують наші здатності, або не виявляються цікавими для нас. Їх апріорність не тягне з необхідністю їх встановлення, навпаки їх встановлення виявляється апостеріорним і випадковим.

Необхідні істини прийнято вважати такими у всіх метафізично можливих світах. Апріорні істини прийнято вважати такими у всіх епістемологічно можливих світах. Насправді така прийнятність не є виправданою. Зазначимо, що актуальний світ і його стани, що є можливими, - про справжній, фактичний стан справ; а можливі світи і їх стани, в незалежності від акценту на їх метафізичній чи епістемологічній можливості, є уявними, припустимими з логічної точки зору.

Будь-яка пропозиція, істинна у всіх епістемологічно можливих світах, є такою, що її можна знати апріорно, але не навпаки (знати деяку пропозицію апріорно не означає її істинність у всіх епістемологічно можливих світах). Ми вже дослідили випадки актуальних станів світу, коли про випадково істинну пропозицію і її істинність можна було б знати апріорно. Тобто, існує світ, можливий метафізично, в якому ця пропозиція була б не істинною, а хибною. Такий стан світу міг би бути реалізованим, уявити його таким не є непослідовним. Отже, він є епістемологічно можливим. Тобто, пропозицію можна знати апріорно, навіть коли вона не є істинною у всіх епістемологічно можливих світах. Випадково істинні апріорні пропозиції не є такими у всіх можливих метафізично і епістемологічно світах.

Проведені міркування про апріорність, апостеріорність та необхідність і випадковість змістів речень, пропозицій мають безпосередній стосунок до того як, що і завдяки чому речення означають, є осмисленими, виражають думки, тобто, в традиційному розумінні, мають значення. Сам статус концепту значення виявляється на нашу думку сумнівним через неоднозначність його витлумачень, багатоманітність підходів до його аналізу і т. ін. Ми затверджуємо надлишковість і нищівність цього концепту, пробуємо уникати вживати цей термін, залучати його, проте не завжди це прагнення є здійсненним.

В філософії сьогодення залишається актуальним завдання встановити зв'язки між семантичним змістом (пропозицією) речення, відповідними думками (когнітивними ментальними процесами), та затвердженням змісту речення в статусі знання (або в іншому епістемологічному статусі), що залучає звернення до емпірично даного світу та його можливостей бути іншим. В такий спосіб, дослідження з філософії мови, філософії свідомості, епістемології та метафізики перетинаються. Суттєва значущість при цьому залишається за філософією мови, адже саме мовні вирази виступають зафіксованими свідченнями про змісти думок і надають можливість встановити кореляції (якщо не відповідність) між ними і речам справ в світі навколо, в результаті чого вони (змісти) фіксуються в усталених епістемологічних статусах (наприклад, знання, інформації).

Висновки

апостеріорний філософія речення апріорний

Мовні вирази залучають в своє здійснення синтаксичний, семантичний і прагматичний виміри. Семантичні та прагматичні теорії виступають раціональними реконструкціями про здатність мовців розуміти і інтерпретувати змісти вжитих ними і їх співрозмовниками речень. Говорити спільною мовою передбачає не суцільний збіг у мовців ментальних репрезентацій, а здатність розуміти, семантично розкодовувати слова, почуті в реченнях, висловлених іншими і самим собою. Усталені, наперед дані, однозначно визначені значення мовних виразів, що являли би своєю сукупністю інформаційне ядро для наступних здійснень в мовленні (з незначними семантичними модифікаціями від контексту до контексту), є спекулятивним сподіванням, а їх пошук - невиправданим завданням, абстрагованим від узвичаєного перебігу подій, спільного розуміння на засадах здорового глузду і т. п.

Список використаних джерел

1. Frege G. On Sense and Reference. / G. Frege. // Morris M. An Introduction to the Philosophy of Language. - Cambridge: Cambridge University Press, 2006. - P. 21-48.

2. Frege G. The Thought: a Logical Inquiry. / G. Frege. // Readings in the Philosophy of Language / ed. by P. Ludlow. - Cambridge, Mass., London: MIT Press, 1997. - P. 9-30.

3. Kripke S. Naming and Necessity. / S. Kripke. - Harvard: Harvard University Press, 1980. - 172 p.

4. Lewis D. Counterfactuals. / D. Lewis. - Harvard: Harvard University Press, 1973. - 160 p.

5. Soames S. Philosophy of Language. / S. Soames. - Princeton, Oxford: Princeton University Press, 2010. - 189 p.

6. Stalnaker R. A Theory of Conditionals. / R. Stalnaker. // Studies in Logical Theory, American Philosophical Quarterly, 1968. - P. 98-112.

7. Tarski A. The Concept of Truth in Formalized Languages. / A. Tarski. // Logic, Semantics and Methamathematics. - Oxford: Oxford University Press, 1956. - P. 152-278.

8. Tarski A. The Semantic Conception of Truth and the Foundations of Semantics Description. / A. Tarski. // Readings in Philosophical Analysis, ed. by H. Feigl, W. Sellars, 1949. - P. 52-84.

Размещено на Allbest.ru