До проблеми дуалізму мовного втілення ідеологем

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми дуалізму мовного втілення ідеологем

Пініч І.П.

кандидат філологічних наук

доцент кафедри германської і

фіно-угорської філології

імені професора Г.Г. Почепцова

Київського національного

лінгвістичного університету

Анотація

ідеологія мовний абстрактний

У статті розглянуто в семіотичному аспекті породження ідеологічних знаків як мовного втілення ідеологем. Через співвідношення загального та абстрактного, кореляцію з позначуваним у структурі мовного знаку встановлено відповідність між пропозиційними ідеологемами і загальними поняттями та між емоційно-оцінними ідеологемами і абстрактними поняттями. Ідеологічне ядро складають абстрактні поняття, представлені у мовних одиницях на позначення ключових цінностей та оцінки ідеологічного афіліювання. Доктринний складник ідеологій визначається об'єктивністю загальних понять, що втілюються в ідеологічних мовних знаках поняттєвого характеру.

Постановка проблеми. Проголошення кінця ідеології А. Камю і її підтвердження в однойменній праці Д. Белла близько середини XX сторіччя мало дещо навіювальний вплив на поступове зменшення загального суспільного інтересу до феномена ідеологій, зокрема до їх дослідження наукою. Знамення ж занепаду, на думку філософа, означало необхідність переходу від розуміння ідеології як науки про ідеї до мудрості про ідеї. Завдання новітньої ідеософії полягає у відокремленні трансцендентності ідей за межами застосування від власне з'ясування та встановлення цих меж, що мало б позбавити поняття ідеології розмитості і неоднозначності.

Серед сучасних напрямів пошуку організації знань про ідеологію з позицій лінгвістики є розгляд її структури і функцій у системі концептуальних знань шляхом епістемологічного і критичного дискурсивного аналізу (Т. ван Дейк, Н. Фейрклаф, Р. Водак і Віденська школа критичного дискурс-аналізу), семіотичного (М. Бахтін, Ю. Крістєва, А. Греймас) і когнітивного (В. Камєнєва, А. Мірошніченко, О. Малишева) підходів до аналізу ідеологій.

У полі зору дослідження мовної репрезентації ідеологій перебуває питання семіотичних кореляцій між мовним знаком і позначуваним. Вагомість цієї лінгвістично-філософської проблематики полягає також у зв'язку референції і сигніфікації у механізмах мовного опредметнення ідеологій, що окреслює коло завдань цієї статті з метою визначення закономірностей лінгвальних виявів ідеологічних систем у мовних знаках. Онтологічні особливості мовного втілення ідей не позбавляють також можливості зазирнути в онтологічні імплікації процесів пізнання та породження ідей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Еклектичність сучасних позицій щодо представлення та класифікації мовних виявів ідеологій, як і одиниць мови на позначення власне ідеологічних систем, зумовлені різноманітністю інтерпретацій ідеологій, їх організації і функцій. Так, зважаючи на семіотичну природу ідеологій, науковий інтерес до феномена можна представити у межах теоретичної (М. Бахтін, Т. Парсонс, У Еко), прикладної і критичної (Р. Барт, С. Жижек, Х. Ларрейн) семіотик.

Примат знакової природи ідеологій (що складає предмет цього дослідження) у теоретичній семіотиці втілюється у пан- семіотичному баченні, представленому в працях У Еко [18] та Бахтінського кола [4; 5; 11]. Згідно з цією перспективою, семіотична система ідеології представлена як «джерело породження смислів і вектор утворення необмеженої кількості сем» [18, с. 289], а наскрізна природа ідеологічної творчості зумовлена дознаковою природою її біопсихологізму, детермінованого матеріальними силами і соціальним спілкуванням [4, с. 38]. Відсутність зв'язку між ідеологічним значенням та реальністю пояснюється наявністю деякого механізму ідеологічного «винаходу» (inventio), що полягає у конкретному виборі з контекстно зумовлених альтернатив певних рис для надання їх семемі, приховуючи чи відкидаючи при цьому інші суперечливі риси, можливі за цих же умов [18, с. 292-293]. Ознаки ідеологічності з'являються на метасеміотичному рівні смислоутворення та є каталізатором багатьох пізнавальних процедур абдукції.

Одиницею дискурсивного аналізу ідеологій класично визначається ідеологема, що позначає як внутрішній знак психічної природи (ідеологема на стадії внутрішнього розвитку), так і його опредметнення у зовнішньому ідеологічному матеріалі [5, с. 375], що може мати вигляд різноманітних об'єктивно доступних знаків, зокрема слів, жестів, поєднання ліній, фарб, мас [11, с. 191]. Проте матеріальна наявність ідеологічного явища не є фізичною чи суто природною наявністю, а набуває буття і знаковості в умовах об'єктивації соціальної комунікації, виходячи за межі індивідуального і суб'єктивного [ibid.].

У сучасному лінгвістично-семіотичному підході до визначення ідеологем центральною визнається ідеологічна всеосяжність, що полягає у системно-структурній сукупності знаків для передання ідеологічно приписуваного ментального світу [9, с. 4]. При цьому двоїста природа знака призводить до абсолютизації предметного, об'єктивного її складника та містифікації розуміння її значення. Специфіка семасіологічного аспекту витлумачення ідеологем полягає у баченні розширення денотативного складника, доповненого ідеологічним компонентом [8] аксіологічного характеру [15], виявити який, не вдаючись до певного суб'єктивізму під час аналізу, досить складно. Лінгвістично-когнітивний підхід до втілення ідеологічних систем ототожнює ідеологему зі складними багаторівневими концептами [7; 10], що передбачає наявність певного ідеологічного навантаження у ядерній частині. Так, мовне вираження ідеологічних лінгвоконцептів залучає розмаїття всіх мовних засобів, покликаних репрезентувати концепти лексики, словосполучення, синтаксично вільних і зв'язаних конструкцій, речень і текстів.

Таким чином, пошук закономірностей мовного втілення ідеологічного знаку вимагає розгляду глибинних семантичних процесів його породження у безпосередньому зв'язку з механізмами транспозиції ідейного змісту в мовний знак.

Референційні і сигніфікативні кореляції ідеї і мовного знака.

Зв'язок мислення і мови, як представлено у Потебнянсько-Гумбольдтівській традиції, є нерозривним у досягненні чіткості і зрозумілості формування думок. Без такого поєднання неосяжна інтелектуальна діяльність не спроможна до матеріалізації у мовленні і її подальшого чуттєвого сприйняття, а уявлення не зможе обрати форму поняття [6, с. 75]. Взаємопроникнення думки і мови ототожнюється з визначальним характером інтелектуальної діяльності у формуванні мови і вирішальною роллю мови у визначенні організації думки.

Важливою супутньою характеристикою антиномії мови і мислення є зіставлення об'єктивного та суб'єктивного [12, с. 40]. Таким чином, необхідність істинного пізнання задля уникнення похибок індивідуального розуміння досягається за посередництва мови шляхом об'єктивізації особистої думки у мовленні [ibid.]. Так, мова поєднує не лише людей у суб'єктивних поривах пізнання, але й сполучує об'єктивний світ і суб'єктів, що його пізнають. Отож, можливість дослідження думки полягає у вияві семантики слів, що в подальшому проектується у визначення типів пізнання та мислення, критичних для пояснення семіотичної природи надмовних феноменів.

Вивчення мовного втілення ідеологій та компонентів передбачає звернення до природи самої думки, поєднаної з поняттям і репрезентованої у відповідних мовних знаках. Конкретність виявлених у мовній репрезентації ідей та розмитість пов'язана з логічним та психологічним аспектами ідеологій. Чіткість формулювання доктринального складника ідеології, пропозиційного компонента, побудованого на конкретиці представлення, межує з абстрагованістю характеризації ідей, що описують ціннісні орієнтації та психічні процеси у конструюванні соціології знання. Так, визначення кореляцій конкретного, загального та абстрактного у побудові ідеологічної системи та її мовній репрезентації створює основну передумову у вивченні закономірностей породження ідеологічного знака.

Семіотична природа загального поняття

Класична проблематика абстрактних та загальних понять корелює з питанням уникнення хибності уявлень, пов'язаних із неоднозначністю їх формулювання у мові. Так, відмежування абстрактних ідей від загальних (за Дж. Берклі [2]) побудоване на відмінностях процедур абстрагування та узагальнення, що відображається у специфіці формування мовних знаків на позначення відповідних ментальних процесів. Важливою розбіжністю таких ідей у теорії Берклі, на відміну від недиференційованого розуміння у вченні Локка, є ставлення до одиничних, чуттєво-даних конкретних предметів [13].

Здатність до представлення як усього класу предметів, так і окремих предметів цього класу, є притаманною загальній ідеї, відображеній у загальному понятті [2, с. 160]. При цьому простежується наявність певних прототипних ознак, що водночас виокремлюють предмети у певний клас та характеризують їх як такі, що є притаманними певному класу. Спільна ознака формує суттєвий зміст поняття раціональних компонентів ідеологій - ідеологем, що вербалізуються у мовних знаках поняттєвого характеру. Так, для економічної ідеології загальна ідея, відображена у понятті активи (авіори), об'єднує навколо себе споріднені елементи: кошти, чеки, векселі, перекази, акредитиви, кошти на банківських рахунках і реалізовані цінні папери [1, с. 9-10]. Отож, кожен з елементів зокрема та усі загалом позначають кошти, а виокремлене загальне поняття є доведенням його характерності для усього класу. Існування такого загального поняття сигналізує про існування у семіотичному просторі деякого позначуваного, що має розгалужену систему представлення ідеї у знаковій площині мови. Водночас поява позначуваного опосередкована множинністю одиничних простих ідей, що взаємодіють із нею. Свідомість, сприймаючи ці ідеї у певній єдності, вимагає її і від матеріального боку знака [6, с. 76].

Слова-знаки, що мають поняттєвий характер, покликані екстеріоризувати ідеї з внутрішнього усвідомлення до зовнішньої комунікації. Чіткість виокремлення ідей у процесі когнітивних операцій співзвучна розумінню достовірності знання у філософії Рене Декарта. Так, ясність і можливість розрізнення ідей закладає підвалини формуванню системи достовірних знань, що не є вродженими згідно з Локком, а вибудовуються з простих і конкретних ідей чуттєвого досвіду та розвиваються у рефлексії зіставлення й узагальнення останніх, знаходячи своє вираження у загальних і мовних знаках [2, с. 165]. Найвищою метою свідомості є утворення найбільш всеохопної єдності, якій безпосередньо передують когнітивні операції порівняння, розчленування і поєднання [6, с. 76].

Семіотична природа абстрактного поняття

Водночас синкретизм ідей виявляється в абстрактних поняттях, ідеологемах, що позначають поняття цінностей. В онтології абстрактні поняття є теоретичними і відповідають абстрактним об'єктам, утвореним шляхом відокремлення від конкретних об'єктів певних ознак чи властивостей, форм і структури, субстанції, зв'язків та відношень [14, с. 4]. Абстрактні ідеї, на думку Берклі, заперечують можливість чуттєвого сприйняття й уявлення, вони позбавлені конкретності та будь-якої позитивної властивості, зокрема властивостей існування [2, с. 164]. На відміну від загальних ідей, вони позбавлені можливості конкретизації складників ідеї, водночас компоненти носять беззмістовний характер і не мають можливості означення і подальшої трансформації у знаки. Вони слугують для розширення пізнання та не претендують на роль загальних, а епістемологічний прийом дослідження полягає в удаваності існування у свідомості кожного окремого організму.

Дуалістична природа мовного знака в Соссюрівській концепції підкріплює можливість нематеріальної референтності абстрактних понять, що також підкреслюється в пост- модерністській традиції філософії й у працях Р Барта, У Еко і Ч. Морріса, які піддають сумніву ключову роль референції у її невіддільності від сигніфікації [16, с. 260]. Заснована на репрезентаційній природі смислу і думки сигніфікація характерна для вищих рівнів абстракції, тому поняття на позначення абстраговано представленого смислу лежать у площині двови- мірності «позначуване/позначувальне», залишаючи зв'язок із референтом поза межами семіотичної моделі природніх знаків.

Семіотична дилема абстрактного доповнюється простором формування самої думки. Згідно з теорією розширеної когніції [17; 20], породження ідей не обмежується людським організмом, ментальні процеси поширюються на світ, що оточує організм, уміщуючи когнітивні стани людини як складники загальної системи. Така антикартезіанська позиція долучає людину в термінах Вернадського, до живої матерії, нерозривно пов'язаної з матеріально-енергетичною структурою біосфери, що свободою думки визначає інтереси всіх і кожного, вибудовує простір свого існування, визначаючи життя через призму справедливості [3]. Так, абстрактність та неоднозначність цінностей кожної окремої ідеології наділена чистим апріорним змістом, що, на думку Шелера, не може бути усвідомленим в інтелектуальному акті суб'єкта [14, с. 547]. Свідомості надано лише носії цінностей і мірило, що перетворює їх у бажане, а це первинне відчуття цінності є основою для усвідомлення цінності, яке вже є об'єктивним та матеріальним [ibid.].

Мовна одиниця на позначення абстрактного не може завжди чітко корелювати навіть із довільно обраним позначуваним, адже не є принципово єдинонаправленим на номінацію, зокрема на номінацію перцептивно сприйнятого. Знакова природа втілення абстрактних ідей реалізується не лише через функцію означення ідей, характерної для загальних понять, але й полягає в організації ідейного простору шляхом зв'язку індивідуального та загального, а також задля сполучення всього розмаїття ідей у свідомості через «виклик пристрасті, примусу до певної дії або запобігання їй, приведення душі у той чи інший стан» [2, с. 166]. Усвідомлення етичних цінностей засноване на емоційному акті пізнання через відчуття і оцінку, а також уподобання чи осуд.

Так, поняття справедливості, що позиціонується як кардинальна чеснота (поряд із мудрістю, сміливістю, правдивістю, щирістю, вірністю, довірою, відданістю, вірою, скромністю, смиренням, любов'ю до ближнього), є центральним для ідеологічних систем. Поняття втілює ознаки телеологічності, регуляторності і ретрибутивності, дистрибутивності, процедуральності і моральності у його значенні [19]. Наголос на певному аспекті справедливості у кожній конкретній ідеологічній системі співвідносний із фактичним його змістом і супроводжується його піднесенням і позитивною оцінкою, тоді як антагоністичні ідеї підлягають різкому засудженню. Так, для лібералізму ідея регуляторної справедливості передбачає підтримання рівності громадян перед законом і аналогічний характер законів, що забезпечуватимуть можливість використання можливостей у плеканні високого рівня культури і власного добробуту. У комунізмі справедливість асоціюється зі збереженням соціальної рівності, тоді як антиегалітаризм капіталістичної ідеології піддається осуду. Для націоналізму ідея справедливості полягає у підтриманні високоморальних принципів і збереження культури. Так, зміст поняття залишається остаточно невизначеним, набираючи нових відтінків у межах різних ідеологічних систем.

Відсутність можливості емпіричного сприйняття і перевірки достовірності логічного змісту абстрактних понять створює плідне підґрунтя для множинності варіантів їх трактування, уможливлюючи цим їх перехід у різні ідеологічні системи. Зауважимо, що невизначеність змісту абстрактних понять складає основу непіддатних перевірці компонентів ідеологічних вірувань, що є критичним у їх становленні і поширенні. Будь-який переломний етап в існуванні ідеологій супроводжується поворотом до центру тяжіння абстрактно зрозумілих цінностей, які надають подальшу відцентрову силу вибудови семіотичного простору.

Висновки. Середовище пізнання навколишнього світу складає ідеологічне середовище у його широкому розумінні. Усеосяжність ідеологічного простору полягає у розгалуженій системі ментальних процесів усвідомлення й осмислення ідей, систематичного упорядкування у вибудові кругозору. Матеріалізація ідеологічного кругозору відбувається в акті об'єктив- ної соціальної комунікації, що вможливлюється через систему понять, суджень та умовиводів, опредметнених в ідеологічних знаках різних типів, словах і наукових твердженнях зокрема.

Виокремлені види ідеологем складають загальні й абстрактні поняття, що вирізняються за обсягом, змістом і способом мовного втілення. Загальні поняття характеризуються постійністю, визначеністю та загальноприйнятістю. Вони є результатом логічного опрацювання простих ідей методом виокремлення й узагальнення суттєвих рис об'єктів, а їх складники можуть піддаватися емпіричній перевірці. Загальні поняття мають фіксовану кореляцію з позначуваним у структурі мовного знаку з однозначністю мовного вираження.

Абстрактні поняття, притаманні емоційно-оцінному складнику ідеологій, засновані на відсутності можливості логічного виокремлення складників. Вищий рівень абстракції понять полягає в інтуїтивному і холістичному сприйнятті ідей, що не мають фізичної об'єктивної референції. Отож, поняттям бракує раціоналізованої визначеності та однозначності зв'язку з позначуваним, а терміни, вжиті на позначення абстрактних понять, піддаються множинним інтерпретаціям фактичного змісту. Наділені рисами іманентної телеологічності абстрактні поняття здатні до вибудови семіотичного простору і є відправною точкою формування і розповсюджень ідеологій, створюючи концептуальне ядро транспозиції ідеологем у процесі циркуляції ідей.

Література

1. Арбузов С.Г., Колобов Ю.В., Міщенко В.І., Науменкова С.В. Банківська енциклопедія. Київ: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. 504 с.

2. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания. Сочинения. Москва: Мысль, 1978. С. 150-247.

3. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. URL: http:// vemadsky.name/wp-content/uploads/2013/01/neskolko-slov-o-noosfere.pdf.

4. Волошинов В.Н. По ту сторону социального. Бахтин М.М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи / Сост. И.В. Пешков. Москва: Издательство «Лабиринт», 2000. С. 18-45.

5. Волошинов В.Н. Марксизм и философия языка. Основные проблемы социологического метода в науке о языке. Бахтин М.М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи / Сост. И.В. Пешков. Москва: Издательство «Лабиринт», 2000. С. 349-487.

6. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. / Общ. ред. Г.В. Рамишвили. Москва: ОАО ИГ «Прогресс», 2000. 400 с.

7. Каменева В.А. Теоретические основы идеологических исследований. Краткий обзор. Политическая лингвистика. 2017. Вып. 3 (63). С. 16-20.

8. Карамова А.А. Идеологемы: Определение понятия и типология. Современные проблемы науки и образования. 2015. Вып. 2 (1) URL: https://www.science-education.m/m/article/view?id=20815.

9. Купина Н.А. Тоталитарный язык: Словарь и речевые реакции. Екатеринбург; Пермь: Изд-во Урал. ун-та - ЗУУНЦ, 1995. 144 с.

10. Малышева Е.Г Идеологема как лингвокогнитивный феномен: Определение и классификация. Политическая лингвистика. 2009. Вып. 4 (30). С. 32-40.

11. Медведев П.Н. Формальный метод в литературоведении: Критическое введение в социологическую поэтику. Бахтин М.М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи / Сост. И.В. Пешков. Москва: Издательство «Лабиринт», 2000. С. 195-348.

12. Потебня А.А. Мысль и язык. Слово и миф. Москва: Правда, 1989. С. 17-200.

13. Прокопов Д.Є. Семіотичні аспекти критики Дж. Берклі теорії абстрактних ідей. Мультиверсум. Філософський альманах. Київ: Центр духовної культури, 2006. № 58. https://www.filosof.com.ua/ Jornel/M_58/Prokopov.htm.

14. Філософський енциклопедичний словник / В.І. Шинкарук, Л.В. Озадовська, Н.П. Поліщук (ред.), Київ: Абрис, 2002. 742 с.

15. Чудинов А.П. Политическая лингвистика: (общие проблемы, метафора) : учеб. пособие. Екатеринбург: Уральский гуманитарный ин-т, 2003. 194 с.

16. Barnouw J. Signification and Meaning: A Critique of the Saussurean Conception of the Sign // Comparative Literature Studies. Vol. 18, No. 3. Papers of the Seventh Triennial Meeting of the American Comparative Literature Association (Sep., 1981). University Park: Penn State University Press, 1981. P 260-271.

17. Clark A. Being There: Putting Brain, Body, and World Together Again. Cambridge: MIT Press, 1997. 269 p.

18. Eco U.A Theory Of Semiotics. Bloomington: Indiana University Press, 1976. 365 p.

19. Rawls J. A Theory of Justice. Harvard: Harvard University Press, 2005. 607 p.

20. Rowlands M. The Body in Mind: Understanding Cognitive Processes. Cambridge: Cambridge University Press, 1999. 270 p.

Размещено на Allbest.ru