Десакралізація держави як квазірелігійного конструкту в теології Вільяма Кавано

Размещено на http://www.allbest.ru/

Десакралізація держави як квазірелігійного конструкту в теології Вільяма Кавано

Шевчук П.В.,

аспірант, Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна)

В статті розглядається теологічна деконструкція секулярного міфу про державу та її десакралізація Вільямом Кавано, який приходить до висновку про насильницький характер державних утворень. Здійснено спробу переосмислення радикальних підходів автора, наголошуючи, на потребі в диференціації держави як інституту і політичних діячів, які безпосередньо впливають на характер державної політики.

Ключові слова: Вілям Кавано, держава, міф, ідол, опозиціоналізм, квазірелігія, насильство.

Desacralization of the state as a quasi-religios constract in William Cavanaughts theology. Shevchuk P.V., aspirant, National Pedagogical Dragomanov University (Kyiv, Ukraine)

The article deals with the theological deconstruction of the secular myth about the state and its desacralization by William Cavanaugh, who comes to the conclusion about the violent nature of the state establishments. An attempt is made to rethink radical approaches of the author, emphasizing the necessity of the differentiation of the state as an institution and political figures who directly influences on state policy

Key words: William Cavanaugh, state, myth, idol, oppositionalism, quasireligion, violence.

Сучасна теологія знаходиться у пошуку власної відповіді на складні, але стратегічно важливі питання Божого погляду на політику та суспільні процеси. Наразі, відбувається народження нових концептуальних підходів викликів сучасності, тому надзвичайно актуальним є огляд пропонованих сучасними теологами соціальних теорії та спроба їх переосмислення. Основна дилема сучасної теології пов'язана з кризою традиційних форм соціального вчення. Пропоновані соціальним вченням церков проекти поступового реформування суспільства були ефективними у часи модерну та індустріального суспільства. Але в калейдоскопічній реальності постмодерну та постіндустріальної ери ці проекти стають малозрозумілими та малопрактичними для широких мас і політичних еліт. Із всього спадку класичного соціального вчення актуальним залишається критичний аналіз ліберального капіталізму. Після занепаду всіх ідеологій XX століття соціальна доктрина і політична теологія втрачають суб'єктів, з якими відбувалася відкрита і прихована полеміка. Спроби оновити політичну теологію та соціальне вчення церков пов'язані сьогодні з радикалізацією критики суспільства споживання, з приписуванням сучасному ліберальному капіталізму тоталітарних тенденцій, з намаганнями надати соціальну альтернативу наявному соціальному порядку.

Мета статті полягає у переосмисленні поглядів Вільяма Кавано на характер та природу держави та критичному осмисленні його ідей.

Вільям Кавано, католицький теолог, що відносить себе до руху Радикальної ортодоксії, поділяючи засадничі ідеї Джона Мілбанка, висуває, власне, досить радикальне бачення сучасної політичної теології. Він наголошує на потребі протистоянню державі як «інституційному злу» [10, р. 139], яке за своєю природою є джерелом насилля. Таке глибоке несприйняття держави сприяє сміливому та послідовному баченню церкви як альтернативи, яка протистоїть будь-якій несправедливості в світі.

Сприйнявши аргумент Мілбанка про те, що ліберальна держава базується на онтології конфлікту між окремими особами, Кавано, в свою ж чергу, зосереджує свою критику на суто насильницькому характері держави. Він стверджує, що, історично, держава була сформована через насильницький процес захоплення влади для ведення війни на інших територіях, з метою досягнення економічних інтересів еліт [11, р. 191].

Кавано стверджує, що єдність національних держав підтримується лише через періодичні війни, які надають населенню відчуття ідентичності, що виникає внаслідок консолідації навколо спільного ворога [1, с. 379]. На його думку, за відсутності такого зовнішнього чи внутрішнього ворога, патріотичні почуття єдності йдуть на спад, а отже і держава втрачає свою необхідність [4, р. 38].

На противагу державній політиці, Кавано наголошує на первинності миру, яку проповідує християнське вчення; держава, в свою чергу, лиш легітимізує та підтримує насилля [11, р. 192]. Отже, В. Кавано відкидає думку про те, що ліберальна держава виникла та функціонує в якості захисника людства від насильства.

На думку Кавано, світська держава насправді не є світською, вона постає квазірелігійним конструктом, який опирається на систему міфів та патріотичних ритуалів для стимуляції ностальгічних спогадів та почуття спільності. Було розроблено комплекс спеціальних ритуалів, які мають релігійне походження - це, зокрема, підняття прапора (як і факт спалення прапора - вважається оскверненням цього символу), спів національного гімну та проголошення присяги на вірність нації, вшанування жертв національних воєн, військові паради, тощо. Кавано також наводить приклад квазірелігійного провіденціоналізму, який характерний для сучасної риторики публічних інтелектуалів в Сполучених Штатах Америки. Зокрема Герман Мелвіл наголошує на унікальності Америки та її народу, її особливій місії - принесення всім народам свободи, демократії та життєвого принципу «егоїзм як необмежена філантропія» [4, р. 91].

Таким чином, національна ідеологія будує свій сотеріологічний дискурс, в якому держава відіграє ключову роль. Врешті, Вільям Кавано приходить до висновку, що націоналізм має всі атрибути та ознаки релігії, яка не має трансцендентного уявлення Бога, однак, може бути порівняна з конфуціанством, буддизмом або навіть з такою абсолютно світською квазірелігійною ідеологією як марксизм [2].

Держава, заявляє Кавано, не може бути інструментом подолання насильства, але скоріше є його причиною, оскільки «насильство стає державною релігією, яка штучно об'єднує нас один з одним» [2]. Найголовнішим інструментом в цьому процесі стають тортури, як засіб утримання населення в покорі до держави. Кавано визначає їх як невід'ємну частину літургії громадянської релігії. Проживши два роки в Чилі під час правління ре-жиму Піночета, він був свідком неодноразових випадків використання тортур не з ціллю з'ясування інформації, а лише для залякування людей та підтримки суспільного страху перед державою [8, р. 274]. З іншого боку, це забезпечувало легітимізацію влади держави як захисниці народу від уявного внутрішнього ворога. Він пише: «Тортури використовувався як тип ритуалу - літургії, яка давала усвідомлення влади держави над тілами її жертв. В умовах життя в страху, люди навчилися стримувати себе і уникати контактів з оточуючими. Партії, союзи, кооперативи, жіночі групи, базові громади були розформовані та врешті зовсім зникли. Загальний ефект у суспільстві був такий: люди були відрізані один від одного...» [5].

Переносячи свій досвід на реалії політики Сполучених Штатів Америки, Вільям Кавано наголошує на її зловживанні насильницьким апаратом, не дивлячись на те, що ця країна вважається однією з найдемократичніших країн світу. Зокрема, після подій одинадцятого вересня було прийнято антитерористичне законодавство, яке частково обмежувало громадянські свободи та розширювало повноваження поліцейського нагляду. Чиновники найвищого рангу ФБР та ЦРУ публічно обговорювали використання «фізичного тиску» або катувань щодо підозрюваних терористів, цілеспрямованого вбивства підозрюваних та можливості видати підозрюваних таким країнам як Ізраїль та Саудівська Аравія, які використовують катування [8, р. 298]. Таким чином, на думку Кавано, катування стають невід'ємним інструментом держави як частина ритуального комплексу громадянської релігії. Однак, варто зауважити, що така практика не є характерною для більшості національних країн ХХІ століття. Тому екстраполювання певного явища на загальний контекст світового політичного простору може бути розцінено як науково некоректне.

В. Кавано розкриває свою концепцію опозиційності до держави, наголошуючи на тому, що Бог поставив царів над народом ізраїльським і давав їм можливість правити лише до тих пір, поки вони виконували Його волю. Коли ж правитель починав покладати надію на свої багатства та владу, а не на Бога - це розцінювалось як ідолопоклонство. Дана ідея розкривається в Книзі пророка Ісаї 31:13, а також і в Новому Заповіті, де Ісус прирівнює прив'язаність до матеріальних речей як акт поклоніння богові «мамоні», однозначно засуджуючи такі дії. Ця ж думка простежується в посланнях апостола Павла до Солунян 3:5 та Филип'ян 3:19 [3, р. 21]. Однак, варто зауважити, що хоч Бог і засуджує конкретні дії людей чи врешті відвертається від певних правителів, ми не зустрічаємо в Біблії прикладу абсолютного відкинення держави як інституції.

Підсумовуючи погляди Кавано на квазірелігійне походження держави, варто згадати одну з найгучніших заяв теолога: «Серед тих, хто визнає себе християнами у Сполучених Штатах, дуже мало тих, хто хоче вбити в ім'я християнського Бога, тоді як дуже багато тих, хто готовий вбити або померти в ім'я Сполучених Штатів Америки» [4, р. 43]. Отже, Вільям Кавано відстоює думку про те, що цивільна релігія будує свою власну літур-гію, яка паразитує на релігійному ґрунті. Якщо в часи Середньовіччя та раннього Нового часу люди відчували вірність своїм місцевим громадам, то в ХІХ столітті ми простежуємо вибудовування національних міфів та патріотичних ритуалів, призначених для розвитку почуття вірності своїй нації.

Такий погляд на природу виникнення держави дає поштовх нам для переосмислення ідеологічного підґрунтя сучасних національних держав. Як показує історія, коли ми будуємо свою ідентичність на основі протиставлення себе іншим народам, етнічним групам - це неодмінно призводить до конфлікту і насильства. Якщо справжня єдність поміж людьми відчувається лише в моменти протистояння, конкуренції чи врешті війни, тоді ми справді можемо говорити про насильницьку онтологічну основу держави. Однак, якщо ми намагатимемося змінити цю парадигму, потрібно переглянути ідейні засади творення єдності поміж людьми. Замість протиставлення - повернутися до християнських принципів: любові до ближнього, взаємопричасності та ідеї єдності у різноманітті. І, навіть, при збереженні національної держави, можливо змінити методи консолідації, об'єднуючись навколо спільних цінностей, історії, культури та спільного бачення майбутнього.

На нашу думку, Кавано підіймає надзвичайно актуальне питання небезпеки, яку носить в собі громадянська релігія та націоналізм як її приклад, адже нерідко любов до свого народу та національна гордість, яка будується на основі власної історії, здобутків у сфері культури та інших галузей, може спонукати людей до зверхнього ставлення до інших народів. В такому разі, піднесення своєї нації над іншими є певним проявом поклоніння їй та може бути справедливо засуджено з християнської точки зору, адже такі приклади радикального націоналізму призводили до ненависті, шовінізму та насильства протягом історії.

Однак, чи можемо ми говорити, що за таких умов любов до своєї землі, історії та культури є чимось гріховним? На нашу думку, ці почуття є природніми для кожної людини, що ідентифікує себе з тим місцем, де вона народилась та провела життя, або ж прийняла рішення жити в якійсь країні та ідентифікувати себе як її громадянин. Таким чином, любов до власної країни, безумовно, має небезпеку перетворитись в об'єкт поклоніння.

Питання полягає лиш в тому, що повинно контролювати або спонукати до дотримання цього балансу між любов'ю та ідолопоклонством? На нашу думку, будь-який контроль може призвести до тоталітарності як з боку держави, так і з боку церкви, таким чином це лежить на совісні кожної окремої людини. Церква, у свою чергу, покликана бути голосом, який закликатиме людей до первинності Поклоніння Богові.

Також варто звернути увагу на застереження Кавано щодо приймання участі в ритуалах громадянської релігії, адже сьогодні ми маємо яскраві приклади фанатичної відданості державі, сакрального ставлення до її символів та відсутність критичного осмислення дій цієї держави. Розглядаючи саме поняття «держави» як певний ідол, якому люди проявляють більшу вірність та відданість, аніж Богові, ми стикаємось з дилемою, яка поставала перед усіма народами. Кожна людина, як і кожна спільнота, схильна до культивування таких «ідолів», яким поклоняються в різних формах. Ідолом могла постати навіть сама невелика община, плем'я, селище, якому люди були вірні більш ніж своїм релігійним переконанням. Навіть сім'я, як найменьша суспільна одиниця, могла стати для когось, в певному розумінні, ідолом, адже в кожній сім'ї також присутні певні внутрішні ритуали: піс-ні, символічні речі та, найголовніше, люди, здатні до найрадикальніших дій задля захисту своєї сім'ї. Однак було б не доцільно висувати ідеї щодо ліквідації сім'ї як інституту через високий ступінь відданості людей до нього та наявну небезпеку ідолопоклонства.

Кавано наголошує на розумінні держави як джерела насилля. Однак, варто відзначити, що насилля існувало і у додержавний період, починаючи з Каїна та перших племінних утворень. Врешті, історія насилля ставала нормативною для людства. Взявши до прикладу грецькі поліси, ми простежуємо історію постійного насиллля, нескінченних воєн та грабування одним полісом сусідніх та навпаки. На нашу думку, в даному контексті варто розглядати не насильницький характер держави, але повернутись до усвідомлення онтологічно-гріховної природи самої людини як джерела насилля в світі.

Політична теологія Вільяма Кавано є насправді актуальною, адже в сучасному світі ми нерідко зустрічаємось зі зловживанням державою своїми повноваженнями. На нашу думку, важливо розділяти державу як владний апарат та конкретних політичних діячів, які керують державою в той чи інший період. Держава, як апарат, являє собою лиш систему, структуру державного управління, яка повинна бути заснована на принципі верховенства права та покликана захищати порядок в країні. Як відомо, конкретну політику в державі здійснюють окремі особи, партії, які постають персоналізованим відображенням державної політики, а не держави як такої. Ці лідери держав визначають порядок денний та, головне, характер державного управління. Вони можуть як використовувати насильницькі методи для утвердження своєї влади, так і навпаки, прагнути стати модератором у встановленні мирних взаємовідносин в країні. Політичні лідери також можуть використовувати систему міфів, спотворюючи історію задля виправдання власних політичних рішень та віднайдення ідеологічного підґрунтя своїм діям. Таким чином, політики, граючи на почутті національної спільності людей, вдало маніпулюють людьми заради своїх цілей. На нашу думку, абсолютно можливим є протилежний сценарій, коли влада, усвідомлюючи свою історію, намагається єднати людей навколо спільних цінностей та здобутків, спонукаючи до побудови кращого суспільства.

Отже, якщо розділити державу і конкретних правителів, почуття національної ідентичності та ідеологічні конструкти, які використовує влада, ми зможемо чіткіше зрозуміти, що саме повинно стати об'єктом нашої боротьби.

На нашу думку, «опозиціоналізм» Вільяма Кавано проти держави варто направити саме на розгляд конкретних політичних еліт як джерела насилля, ідеологізації та маніпуляції. Церква ж повинна постати контролюючим, опозиціонуючим елементом, який буде утверджувати правду і справедливість в суспільстві, обмежуючи засилля влади. Церква, як альтернативна політична спільнота, повинна стати тим ідеальним виявом соціальної організації, який буде постійним каталізатором змін в державі та суспільстві. Як тільки церква втрачає цю функцію, перетворюючись на підвладний соціальний інститут, якій працює в інтересах держави, отримуючи певні преференції, але не виконуючи функцію пророка - перестає бути сіллю та світлом для світу. Адже пророк повинен завжди проголошувати Божу істину, незалежно від того, наскільки вона є незручною для влади. Отже, Церква постає совістю, згідно Кавано - душою суспільства, що буде перетворювати його зсередини.

Аналізуючи дії української влади протягом періоду незалежності, ми можемо зробити висновок, що наша держава перетворилась на справжній вияв «інституційного зла», про яке говорить Кавано. Наявність тотальної корупції, зловживання службовими обов`язками, використання насилля з ціллю збереження своєї влади. Особливо варто звернути увагу на події української «Революції Гідності» та дії держави в цей період, яка неодноразово здійснювала акти відкритого насилля проти власного народу. Дії режиму Януковича постають яскравим прикладом зловживання потенціалом силових структур, заради підтримання своєї влад. Держава, яка була створена для захисту своїх громадян та підтримання порядку, використала свої ресурси для самозбереження та силового упокорення людей під своєю владою. Таким чином, режим Януковича був виявом не лише корупційного образу держави, але й яскравим прикладом зловживання її насильцьким потенціалом. Частина християнських церков, у свій час, стала на сторону народу, свідомо протиставляючи себе насиллю з боку держави, що є природним виявом євангельських принципів захисту слабшого, боротьби за справедливість та неприйнятність насильства.

На нашу думку, абсолютно органічним для християнської церкви є протистояння такому образу держави, адже вона постає абсолютно протилежним простором справедливості, правди та примирення. Радикальне засудження такої влади та її характеру повинно розумітись як абсолютно звичне явище для церкви.

Висновки

десакралізація квазірелігійний теологія кавано

В. Кавано постає одним з яскравіших представників політичної думки руху Радикальної ортодоксії, критикуючи сучасну секулярну державу за її квазірелігійний характер, а також наголошуючи на її насильницькій онтологічній основі. Кавано досить категорично наголошує на непримиренній інакшості держави та церкви. Він стверджує, що держава не лише приватизує церкву, але насправді обов'язково веде війну з церквою та з будь-якою громадою, яка сприяє органічним людським відносинам, адже такі громади безпосередньо загрожують централізованій державі. В політичній теології В.Кавано держава з необхідністю виступає як провідник насилля. За цих умов обов'язок церкви, основоположний для її ідентичності - бути простором та інструментом універсального примирення. До альтернативності спрямованості діяльності держави і церкви - на насилля і на ненасильницьке примирення - додається альтернативність стратегій їх побудови як соціумів. Держава будується «згори», утверджуючи правовий порядок через обмежене насилля, церква будується «знизу», пропонуючи вільну солідарність громад. Ці два способи організації суспільства по-різному співвідносилися і розвивалися в історії. Але сьогодні, в умовах розвитку елементів посткапіталістичної економіки взаємного обдарування, відбувається зростання значення тих способів побудови соціального, які пропонує церква.

Список використаних джерел

1. Cavanaugh W. T. A fire strong enough to consume the house:» The Wars of Religion and the Rise of the State, / William T. Cavanaugh // Modern theology. - 1995. - №11. - P. 397-420.

2. Cavanaugh W. Is Nationalism a Religion By William Cavanaugh [Електронний ресурс] / William T. Cavanaugh. - 2018. - Режим доступу до ресурсу: https://www. youtube.com/watch?v=2Ux3sbJe5zk

3. Cavanaugh W. Killing for the telefon company: why the nation-state is not the keeper of the common good / William T Cavanaugh. // Modern Theology. - 2004. - №20. - P. 243-274.

4. Cavanaugh W. Migrations of the Holy: God, State, and the Political Meaning of the Church / William T. Cavanaugh. - Grand Rapids: Eardmans, 2000. - 208 p.

5. Cavanaugh. W. Liturgy as Politics: An Interview with William Cavanaugh [Електронний ресурс] / William T. Cavanaugh. - Режим доступу до ресурсу: https://www. religion-online.org/article/liturgy-as-politics-an-interview- with-william-cavanaugh/.

6. Cavanaugh1 W. The war on terror: secular or sacred? / William T. Cavanaugh1.// Political Theology. - 2011. - P. 685-690.

7. Cavanaugh W. The Ecclesiologies of Medelhn and the Lessons of the Base Communities / William T. Cavanaugh. // Cross Currents Vol. 44 Iss. 1 (1994). - P. 74-81.

8. Cavanaugh W. Torture and Eucharist: Theology, Politics, and the Body of Christ/ William T. Cavanaugh. - Oxford: Blackwell, 1998.

9. Doak M. The Politics of Radical Orthodoxy: a catholic critique / Mary Doak // Theological Studies. - 2007. - №68. - P. 368-393.

10. Kozinski T. William Cavanaugh, Radical Orthodoxy and the Myth of State / Thaddeus J. Kozinski. - New York and Oxford: Oxford University Press. - 2009.

Размещено на Allbest.ru