Особливості методології наукового пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості методології наукового пізнання

Культенко В.П., кандидат філософських наук, доцент; Радовільська О.О., студентка магістратури, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Анотація

У статті розглядається система методів та форм, засобів та видів наукового пізнання та особливості застосування наукової методології. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; один з розділів гносеології, в якому досліджується, зокрема, різноманітні питання логіки здійснення наукового дослідження, складові елементи та особливості застосування наукової методології, актуальність та генеза методів наукового пізнання в контексті суспільно-історичного розвитку науки тощо. В статті особлива увага приділяється особливостям третього метатеоретичного рівня наукового пізнання та його важливості для сучасної науки. Необхідними складовими елементами цього рівня є «наукова картина світу» у та» архетипи наукового мислення».

Ключові слова: наукове пізнання, методологія, гіпотеза, теорія, емпіричні методи, теоретичні методи.

Abstract

The article deals with the system of methods and forms, means and types of scientific knowledge. Also deals with the peculiarities of application of scientific methodology. The methodology is means the doctrine, the science of the methods of scientific knowledge and the transformation of reality. It is one of the sections of epistemology, which explores, in particular, the various questions of the logic of scientific research, the constituent elements and features of the application of scientific methodology, the relevance and genesis of methods of scientific knowledge in the context of socio-historical development of science, etc. The article focuses on the features of the third the metatheoretical level of scientific knowledge and its importance for modern science. Necessary constituents of this level are the “scientific picture of the world” in and the “archetypes of scientific thinking”.

Keywords: scientific knowledge, methodology, hypothesis, theory, empirical methods, theoretical methods.

Актуальність проблеми. Наукове пізнання це особливий вид пізнання, головною функцією якого є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Передусім у структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні. У найбільш загальному розумінні емпіричне дослідження є знанням про явище, а теоретичне - про його сутність. На емпіричному рівні знання головним чином отримується з досвіду, з безпосередньої взаємодії людини з об'єктивною дійсністю. На цьому рівні здійснюється спостереження за об'єктами, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами.

Мета даної роботи полягає в дослідженні однієї з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвитку логіки та методології науки - питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного відносно самостійного рівня - метатеоретичного, який є передумовою власне теоретичної діяльності в науці.

Аналіз останніх наукових досліджень. У сучасній філософії такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т Куна та І. Лакатоса. Т Кун ввівши поняття «парадигма», зафіксував існування особливого типу знання, що не виконує безпосередньої пояснювальної функції, а є умовою певного виду теоретичної діяльності з пояснення та систематизації емпіричного матеріалу. Аналогічний смисл має також поняття «дослідницька програма», яке вводить у методологію науки І. Лакатос. Воно є своєрідним метатеоретичним утворенням, що містить набір вихідних ідей для методологічних установок.

Виклад основного матеріалу дослідження. Великого значення для розуміння метатеоретичного рівня науково-дослідницької діяльності набуло поняття «стиль мислення», яке за змістом близьке до поняття «парадигма». Під стилем мислення розуміють певний історично-конкретний тип мислення, що будучи спільним для певної епохи, стійко проявляється у розвиткові основних наукових напрямків. Стиль мислення обумовлює ряд стандартних уявлень в метамовних контекстах усіх фундаментальних теорій свого часу.

Теоретичний рівень наукового пізнання є більш високим ступенем дослідження дійсності, де об'єкт постає з боку тих його зв'язків і відносин, які недоступні безпосередньому чуттєвому вивченню. На цьому рівні створюються системи знань, теорій, в яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їхній системній єдності та цілісності.

Наукове пізнання виконує функції опису, пояснення, розуміння, передбачення.

Опис - функція наукового пізнання й етап наукового дослідження, що складається у фіксації даних експерименту за допомогою визначеної системи позначень.(Види опису: емпіричний опис, теоретичний опис)

Пояснення - виявляється в розкритті сутності об'єкта, який досліджується; воно здійснюється шляхом показу того, що об'єкт, який пояснюється, діє за визначеним законом.

Розуміння - властива свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення змісту предмета. У науці розуміння припускає використання спеціальних методологічних правил і постає як інтерпретація.

Передбачення - обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі у даний час, але підлягають виявленню, заснованому на відкритих наукою законах розвитку природи і суспільства.

Основним елементом, метою теоретичного знання є закон, в якому відображаються необхідні та суттєві зв'язки між явищами. Метатеоретич- не знання формулюється у вигляді принципів, у яких стверджується дещо власне про саму теорію і практику теоретичної діяльності.

Для позначення метатеоретичного рівня наукового пізнання пропонується введення в методологію пізнання порівняно нового поняття - «архетип наукового мислення», в яке поняття «стиль мислення» та «картина світу» входять як складові елементи. Під картиною світу тут розуміють сукупність загальних уявлень про структуру того чи іншого фрагмента об'єктивної реальності, що вивчається наукою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці. В понятті «стиль мислення» фіксується сукупність уявлень про саму структуру пізнавальної діяльності, про способи описування та пояснення явищ.

Під поняттям «архетип теоретичного мислення» розуміють сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір та прийняття її кінцевих результатів, а також задають певне бачення світу, спосіб його відображення в науковому пізнанні, що в єдності визначає і певний тип теоретичного мислення, і сукупність допустимих заходів теоретичної діяльності. Проте він не детермінує теоретичну діяльність однозначно, а залишає місце і для творчої свободи теоретичного мислення.

Між принципами, що складають певний архетип теоретичного мислення, існує органічний взаємозв'язок. Так, прийняття певної картини світу, яка спрямовує загальний погляд на структуру досліджуваної реальності, визначає значною мірою також і специфічний підхід до способу теоретичного опису цієї дійсності. Крім того сукупність усталених в архетипі гносеологічних установок разом з картиною світу обумовлюють відбір змістовних принципів тієї чи іншої науки, впливають на прийняття загальних методологічних принципів та лежать в основі їхнього обґрунтування.

Принципи архетипу теоретичного мислення у кожному конкретному акті пізнавальної діяльності є її вихідним моментом, її передумовою, а в розвиткові системи наукового пізнання в цілому є його кінцевим результатом. В них фіксуються знання про найсуттєвіші риси буття та його базисні закономірності. Емпіричний базис архетипного знання значно ширший за емпіричний базис тієї чи іншої теорії. Саме цим фактом і зумовлена регулятивна сила метатеоретичних принципів по відношенню до теоретичного дослідження.

За змістом принципи архетипного знання поділяються на дві великі групи:

- Принципи, що лежать в основі наукової картини світу, а також змістовні принципи будь-якої конкретної науки. В них фіксуються певні уявлення про структуру реальності.

- Гносеологічні та методологічні принципи, в яких безпосередньо не відображається реальність, а фіксуються особливості самої пізнавальної діяльності.

Принципи першої групи спрямовують теоретичне мислення на пошук найбільш глибоких суттєвих основ досліджуваних явищ, а другої - визначають правила науково-теоретичної діяльності для пошуку сутності цих явищ. Об'єктивною підставою для прийняття цих принципів є фіксація в них в узагальненій формі самої практики наукового дослідження, суттєвих рис функціонування та розвитку наукового пізнання, безвідносно до його предметного змісту.

Формування, існування, функціонування архетипного знання тісно пов'язане з філософськими поглядами певної історичної епохи. Саме в філософії зароджуються вихідні ідеї, визначальні риси конкретної наукової картини світу та система гносеологічних методологічних установок науки.

Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.

На емпіричному рівні використовуються такі методи як:

- Спостереження - це планомірне і цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, їх властивостей і зв'язків в природних умовах з метою пізнання об'єкта, що досліджується.

- Експеримент - це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, відповідних меті дослідження, або шляхом зміни проходження процесу в певному напрямку. На відміну від простого спостереження, експеримент - це активне вторгнення дослідника в природні явища, в хід процесів, що вивчаються.

- Опис - це зазначення ознак предмета(явища) як суттєвих, так і несуттєвих. Опис, як правило, застосовується відносно одиничних об'єктів для більш повного ознайомлення з ними.

- Вимірювання - це певна система фіксації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів. За допомогою вимірювання визначається відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої, однорідної з нею, прийнятої за одиницю вимірювання.

- Моделювання - це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка за своїми властивостями відтворює властивості об'єкта, що досліджується. Моделювання використовується тоді, коли безпосереднє вивчення об'єктів з деяких причин неможливе.. На сучасному етапі розвитку пізнання особливо велика роль відводиться комп'ютерному моделюванню.

Щодо форм емпіричного рівня наукового пізнання, то вони збігаються з формами теоретичного рівня, чіткої межі між ними не існує.

До числа форм наукового пізнання відносяться проблема, гіпотеза і теорія.

Проблема - це запитання чи їх комплекс, які виникають у процесі розвитку пізнання і вирішення яких має суттєвий практичний або теоретичний інтерес.

Гіпотеза - це різновид здогадки, припущення більш або менш обґрунтоване, але ще не підтверджене, не доведене повністю

Теорія - це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну і духовну діяльність людей. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним.

Висновки та перспективи подальших наукових розробок у цьому напрямку. Філософія не може втручатися в конкретний процес діяльності вченого на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання, проте вона значною мірою впливає на вибір та інтерпретацію базисних принципів архетипного рівня знання. Адже вони залежать від панівних у конкретну історичну епоху філософських установок. В той же час архетип наукового мислення є фокусом зворотного впливу конкретно-наукового пізнання на філософію, що сприяє розвиткові змісту категорій самої філософії, оскільки в структурних елементах архетипного знання фіксуються узагальнені уявлення щодо структури буття та наукового пізнання.

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Йдеться не лише про гуманістичну переорієнтацію використання наукових досягнень, але насамперед про перебудову методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення. Саме він є сполучною ланкою між основними методологічними принципами наукового пізнання та загальними ідеями, які відображають зміст певного світогляду, того, що є в ньому найважливішим та найціннішим.

Серед найважливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основних положення: по-перше, ідею культури як міри розвитку людини; по-друге, ідею єдиної холістичної науки про людину і світ. Функціонально-ціннісна переорієнтація наукового пошуку в дусі єдиної науки про людину і світ передбачає такі якісні зміни в науці, коли її предметний зміст буде прямо зорієнтованим на гуманістичні цінності. Наука робить лише перші кроки в цьому напрямку.

Але вже тепер намічаються глибинні інтегративні зміни, зумовлені взаємними устремліннями між природознавством та суспільно-гуманітарними науками на шляху їхньої взаємної гуманізації, концентрації уваги навколо проблеми людини як вищої цінності. Гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому рівні діалектичної спіралі розвитку класичної ідеї єдності Істини, Добра та Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому і наукового пізнання як її складової частини зокрема.

науковий пізнання метатеоретичний

Список використаних джерел

1. Добронравова І.С. Наукове бачення місця людини у світі // Філософія: Курс лекцій/ За ред.. І.В. Бичка. 2-ге вид, К., 1994.

2. Загороднюк В.П. Філософія науки. - К.: Либідь, 1997.

3. Культенко В.П, Климанський О., Дружинін Д. Соціальна цінність філософії науки // Гілея: науковий вісник. - 2017. - Випуск 116. - С. 178-180.

4. Руткевич М.И., Лоцман И.Я. Діалектика и наукове пізнання. - М.: Мисль, 1994.

Размещено на Allbest.ru