Філософія Шопенгауера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Волюнтаризм - як напрям філософії

2. Поняття волі

3. Емоційна теорія

4. Що таке «Світова воля»

5. Шопенгауер - філософсько-антропологічна позиція

6. Шопенгауер - філософія песимізму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Волюнтаризм - напрямок філософської думки, перебільшувати значимість вольових засад у діяльності людей, що припускає можливість будувати і перебудовувати суспільні процеси у відповідності з найбільш привабливими проектами, моделями, ідеологіями.

Ірраціоналізм - щось протилежне раціоналізму. У першій половині 19 століття становище змінюється. Два течії філософської думки: філософія науки, друге течія - ірраціоналізм. Артур Шопенгауер (1788-1860) послідовник Канта. Прихильник волюнтаризму. Шопенгауер виходить з думки про те, що ідеалізм і матеріалізм неправомірні, уразливі, помилкові, так як світ пояснюється на основі інших речей. Уявлення - вихідна точка розпаду на об'єкт і суб'єкт. Уявлення береться в розвиненому вигляді. В історичному плані з'являється з появою першого класу, хоча б класу комах. "Ні об'єкта без суб'єкта також як і немає суб'єкта без об'єкта". Розвиток форм уявлень відбувається на рівні живої природи.

Шопенгауер говорив про буддизм (мінімум діянь, щоб не поглиблювати страждання) як про основи своєї філософії. Вкрай негативно ставився до християнства. Усвідомивши такий пристрій світу людина може свідомо приборкати свою волю. Самогубство - відхід з життя, через те що життя не задовольняє його потреби. Загальний потенціал злої волі в результаті самогубства не змінюється.

Філософ проголошує пріоритет художника як генія за своєю природою. Класифікація родів і видів мистецтв (для Гегеля література є вищим видом мистецтва, найбільше духовного). Для Шопенгауера навпаки, ближче до прояву сил природи початковий порив волі - музика. Слова затуманюють. Динаміка людської волі, кристалізується в музиці, відображає динаміку культури.

1. Волюнтаризм - як напрям філософії

Волюнтаризм (лат.voluntas -- воля) -- напрям в психологіїі філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Ідея про пріоритет волі в житті людської особи виникла в період краху античного світогляду, коли було поставлено під сумнів переконання у тому, що головною духовною силою є розум. Одним з перших затвердив принцип волі релігійний мислитель Августин(354-430), за яким воля управляє діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання, тощо.

Німецькі філософи Артур Шопенгауері Е. Гартман абсолютизували волю, наділивши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму в глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, яка керує людською поведінкою.

Прихильниками волюнтаризму були також, німецький філософ і психолог В. Вундт згідно якому психічна причинність отримує вищий вираз у вольовому акті перш за все в апперцепції, американський філософ і психолог У. Джеймс, який вважав що вирішальна роль у вчинку належить нічим не зумовленому вольовому рішенню (лат.Fiat! -- Та буде!), німецький психолог Р. Мюнстербере, який відстоював панування волі над рештою психічних функцій, і інші західні психологи кінця XIX -- початку XX ст.

2. Поняття волі

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

Коли після битви при Бородіно в 1812 р. уславлений маршал наполеонівської армії Мюрат докоряв генералам в недостатній енергійності кінноти, один із них відповів: "У всьому винні коні - вони недостатньо патріотичні. Наші солдати воюють блискуче навіть якщо у них немає хліба, але коні без сіна та вівса не рухаються з місця". У цьому діалозі відобразилась основна відмінність керування людиною порівняно з тваринами, своєю поведінкою - наявністю волі та мотивації. Люди ж, на відміну від тварин, діють, як вже було сказано, цілеспрямовано, керують діями, використовуючи свій розум і волю, змінюють природу і суспільство у зв`язку зі своїми потребами і необхідністю. Прояв волі - це така активність особистості, яка обов'язково пов`язана із свідомістю.

Воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи і працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певні цілі і свідомо добиватися їх реалізації. В боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи стримуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливіші були ті цілі, які ставили собі люди в житті і чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації. Вольова діяльність обов'язково передбачає цілий ряд актів і дій, які, в свою чергу, передбачають широкий ступінь усвідомлення особистістю її зусиль і характеру психічний процесів, які здійснюються. Тут і оцінка ситуації, і вибір шляху для майбутньої дії, відбір засобів, потрібних для досягнення мети, прийняття рішень і т.д.

3. Емоційна теорія

Єдина причина вольового акту - почуття. В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів.

Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів.Німецькі філософи А.Шопенгауер та Е.Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля -- сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства.

Воля цілком вільна не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. Воля до панування - першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя - міф. У Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людини від народження - незмінний і загалом непізнавальний. Воля - самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля - найвищий, загальний принцип буття.

Воля як річ сама в собі, на думку Шопенгауера, повністю відрізняється від свого проявлення і повністю вільна від усіх його форм, в які вона входить тільки при виникненні і котрі стосуються тільки її об'єктивації, а їй самій не властиві, навіть сама загальна форма всякого виявлення об'єкта для суб'єкта її не стосуються; але існують форми підпорядковані цій загальній формі, що знаходять загальне вираження у законі існування, до яких, як відомо, належить час і простір. А отже, і єдино через них існуючу численність.

4. Що таке «Світова Воля»

Світова Воля - це могутній творчий принцип, який породжує всі речі, процеси, але споконвічно в ній корениться щось хибне, негативне. Вона як би постійно „голодна”, заявляє про неї Шопенгауер. Він антропоморфізує свою теорію буття, і якщо у Парацельса людина виступає як мікрокосмос, то у Шопенгауера космос уподібнюється мікроантропосу.

Деяка квазібіологічна активність, неясний прообраз потреби виживання, як „сліпе” прагнення, темний та глухий потяг понад усякої безпосередньої можливості бути пізнаною, понад усякої планомірності, але вічно незадоволена і ненаситна - така Світова Воля.

Дещо схоже є і в поглядах на світ французького філософа початку 19 ст. Мен де Бірана, а також у німецьких філософів-пантеїстів Фетнера і Лотце, але це тільки віддалена схожість, тому що у Шопенгауера воля спрямована на реалізацію своєї могутності так, що у своїх проявленнях сама себе розділяє, порушує, проте знову і знову продовжує свої нескінченні пошуки та боротьбу.

Різноманітними формами процесу цієї самої самореалізації Світової Волі служать за Шопенгауером всесвітнє тяжіння, магнетизм та інші різноманітні фізичні сили, хімічна схожість, воля і боротьба за існування в органічному світі, тропізми рослин та інстинкти тварин і сильніший із останніх - харчовий і статевий інстинкти, а після афекти людей, їх мстивість і самолюбство. В концепції Шопенгауера проводиться думка, що утілюючись у різноманітності процесів і подій, Світова Воля як „річ в собі” виявляється зовсім не річчю: надоб'єкт, що опановується розумом, не є річ і далеко не в собі; „так як воля виявляє себе інколи” в дуже яскравих, красномовних формах. Але і це не все: виявляючи себе в собі, вона також ненавмисно маскує себе тим, що в її виявлених все більше виступає риса, здавалося б зовсім сторонньою її бажанням, прагненням і поривам. В своїх проявленнях вона все більше страждає і відчуває себе нестерпно нещасливою.

Турбота про ближнього і боротьба за щастя пригнічених постійно виявляється пошуком власної вигоди, патріотичні заклики - маскою корисного націоналізму, парламентські теревені - прикриттям найбільш безсоромного групового і особистого егоїзму, удавана демонстрація релігійних почуттів - маскування ханжеської безсоромності.

Шопенгауер вважав, що Світовій Волі притаманна „безглуздість”. Вона позбавлена змісту і веде себе зовсім абсурдним чином. Світову Волю не цікавить ні минуле, ні сучасне, ні майбутнє. А події історії, що відбуваються в часі і в просторі, позбавлені зв'язку і значення. Потік подій у часі - це барвиста зміна одних випадкових подій іншими, схожа на вереницю хмар в небі в вітряну погоду. Довічна турбота і постійна невпевненість пронизує усе існуюче. Невдоволення і тривога ніколи не залишають людей в їх суєтних пошуках, сподіваннях і розчаруваннях.

Шопенгауер уявляв собі процес подій, що відбуваються, наступним чином: прояви волі отруюють одна одній існування, згубно діють одна на одну, одна з одною борються, але через їх посередництво Воля знаходиться в етапі боротьби сама з собою, відбувається її внутрішнє роздвоєння у самій собі.

Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників - Фіхте, Шеллінга та Гегеля.

Головне положення Шопенгауера полягає у тому, що воля є „абсолютною” народилося у теоретичному аналізі Канта і Фіхте. Теорією думок чи ступеням вольового феномену він зобов'язаний Платону, а загальним тверезо-песимістичним направленням - філософії про заперечення волі - буддизму.

Життєвим ідеалом філософа був буддійський самітник. Не зважаючи на перегук ідей з східними вченнями, Шопенгауер постійно підкреслював самостійне виникнення своєї філософської системи.

На думку Шопенгауера, що повністю співпадає з кантівською, світ є іншим як власним уявленням людини. Але звідси не випливає, що іншої реальності ніж духовна не існує. Потрібно розрізняти світ у собі, незалежний від власних почуттів і світ, яким людина його бачить і пізнає, тобто світ феноменальний. Наші фактичні пізнання відносяться не до самого світу, яким він є насправді, а лише до світу явищ.

5. Шопенгауер - філософсько-антропологічна позиція

Розрізнення волі та пізнання складає важливу особливість шопенгауерської філософії. При цьому в своїх міркуваннях він рухається не від буття до людини, а від людини до буття. Однак, ні в якій мірі не можна віднести цю позицію до свідомої антропоморфізації, тобто до гуманізації світу. Тут можна виявити філософсько-антропологічну установку, що не виключає сама по собі пильної уваги до світу мінералів, рослин, тварин, де також панує воля.

Воля багатолика та всюди суща. Великою є її роль, на думку Шопенгауера, у рослинному світі. Вона втілює тут прагнення, бажання, несвідомий потяг.

Верхівка дерева тягнеться до світла, прагне постійно рости тільки вертикально. Коріння прагне вологи… Сім'я, кинуте в землю, проросте стеблом до гори, а корінням - вниз. Гриб пробивається через стіну, а квітка через асфальт. Все це виявлення волі.

Так і в природі в цілому. Магнітна стрілка постійно спрямовується до півночі. Тіло завжди падає вертикально. Тепло і холод впливають на стан речовини. Мова як раз і фіксує цей вольовий початок. Люди говорять: вода кипить, вогонь не хоче горіти. На думку німецького філософа, це зовсім не образ, а реальні спонукання, що виникають у сфері стихій, мінералів, предметів.

Воля - це сила, завдяки якій виникають істоти, індивіди, що живуть в просторі і часі. Воля є те, що не бувши прагненням до існування, стає буттям, об'єктивується у великій кількості різних втілень. Сама воля не підкоряється законам простору і часу і не може бути пізнаною. Але її реальні виявлення інтелект спроможний сприймати.

Феномен загальної волі послідовно розгортають себе у часі. Вони виявлять себе закономірно у постійних формах. У відповідності з тими незмінними формами, які Платон назвав Ідеями. Так народжується низка перевтілень від елементарних істот до вищих. Кожний ступінь вольового феномену відстоює своє право, що і породжує боротьбу за існування.

Воля - це незмінне прагнення буття. Поки вона існує, зберігається і Всесвіт. Шопенгауер наділяє її трьома головними властивостями: тотожністю, незмінністю, свободою. Хоч вона і усюдисуща, найбільш виразно воля виявляється в людині і в людській свідомості. „Людина стає тією віссю, навколо якої обертається макро- і мікрокосмос, при цьому цінність характеризується шляхом співвідношення з людиною, а саме: добро це для неї чи зло”.

Читаючи „Афоризми життєвої мудрості” доводиться часто пригадувати шопенгауерський досвід: філософ постійно повертається до своєї головної праці, роз'яснює власні ідеї, торкаючись чисто етичних проблем. Він, зокрема пише, що волю людина дала собі сама, так як воля - це сама людина. Розум же - це благо, що даровано людині небом, вічною, таємничою долею, необхідністю, в руках якої людина - це іграшка.

Розум людині, згідно Шопенгауера, - це продукт волі. Він гине разом з індивідом, але воля при цьому не втрачається, не руйнується. Тому вона тотожна собі, тобто в рівній мірі виявляється і у кліща, і у людини. Різниця тільки у несуттєвому - в об'єкті бажань, у мотиві бажання і в усвідомленні, осмислюванні цього прагнення. Те, що в природі панує порядок, залежить зовсім не від розуму. Останній рухливий та змінний, він то і вселяє в світ безмірну різноманітність. Виміром же життя залишається завжди воля.

Будучи незмінно тотожною самій собі воля не залежить не від яких установок. Вона вільна у своїх проявленнях, сама стверджує чи не заперечує себе. Людина - істота прагнуча, бажаюча, а вже тоді пізнавальна, мисляча. Такий погляд, на думку Шопенгауера, створює особливу моральність, що і народжує героїв і святих.

Сутність філософсько-антропологічної позиції Шопенгауера виявляється не в спробах створити щось в роді раціональної психології, вивчення душевних, а у трактуванні людини як носія волі та інтелекту.

І тут виявляється, що критика раціоналістичної традиції, яку здійснював Шопенгауер, зберігає свою актуальність. Нам, вихованим в дусі культу знань, нелегко прийняти положення Шопенгауера про те, що наука зовсім не є для людини абсолютним орієнтиром поведінки.

Життєві орієнтації людини виростають з її суб'єктивності, з світу бажань та пристрастей. Індивід спочатку завжди бажає чогось, реалізує власні бажання. Зрозуміло, пізнання відіграє велику роль в житті людей. Але людина далеко не завжди співвідносить свою поведінку з мірками одержаного знання. Нація і страх, кохання і ненависть викривлюють наші уявлення, породженні інтелектом. Розум, проте, посилює свою міць завдяки волі.

Будучи рабом волі, інтелект має властивість пізнавати. Інколи інтелект направляє волю. Але саме в цій неузгодженості, виступаючи із міркувань німецького філософа, виявляється протиріччя самої людської природи. В людині закладено кілька програм, і наївно вважати, що вони співвіднесені, гармонізовані у деякій сфері розуму чи волі. Навпаки, унікальність людини виявляється сама в цій первісній „неузгодженості”.

Розум знаходиться у волі в панській неволі, в прислуговуванні. Але часом він виходить за ті межі, що усталені йому, звільнюється від підкореної волі. Так інтелект підноситься до статусу „генія”, що споглядає світ чисто об'єктивним способом, отже, світ сам по собі не раціональний і не нераціональний.

6. Шопенгауер - філософія песимізму

З листів А. Шопенгауера видно риси притаманного йому песимізму, що він проніс через довгі роки. Однак, в трактуванні цієї проблеми потрібно відокремити психологічні особливості філософа як людини від загального строю його рефлексії. Песимістична установка мислення часто при уважному розгляді виявляється позицією більшої тверезості, принципово іншим поглядом по відношенню до бездумно теологічної традиції.

Шопенгауер бачить хибу багатьох попередніх систем світогляду в тому, що вимагає безперечного засудження. Німецький філософ так не думає. На його думку, у злі є щось позитивне, воно взагалі неминуче, як наслідок бажання жити. Але в даному зізнанні німецького філософа немає ніякого апофеозу зла. Можна тільки говорити про реалістичну констатацію.

Шопенгауер зовсім не вважає зло остаточним і невиліковним. В цьому і виявляється його власна відчуженість непоправність світу. Такого висновку у Шопенгауера немає. Німецький філософ вважає, що звільнення від світового зла не тільки можливе, але і вимагає тотального відновлення втрачених і нереалізованих можливостей, радикального перетворення існуючого світу, багато людей звертаються до релігії, шукають компенсації в мистецтві. Шопенгауер покладає сподівання, яке, не його думку, забезпечує волі кінцеве звільнення. Установка світогляду Шопенгауера принципово заперечує самогубство як життєву орієнтацію. До того ж дуже суттєво, що така позиція не просто декларується, а витікає з послідовно продуманих моральних передумов.

На чому ще базується впевненість у філософському песимізмі Шопенгауера? На його вченні про незмінність характеру. Ніхто не може скинути з себе своєї індивідуальності, вважає філософ. Якщо це так і втекти від себе не можливо, людина неспроможна перетворитися. Грішник ніколи не стане праведником. Неможливе і духовне виправлення звичайних людей, що не зовсім загрузли в злі. Виходить що кожній людині належить нести свою участь.

Але такий вирок заперечується шопенгауерським осмисленням свободи волі. Вона виявляється, на його думку, не в окремих вчинках і втіленнях волі, а в самій її спрямованості. В цьому випадку його дії цілком пронизані мотивами себелюбства. Але емпіричний характер може бути іншим. Якщо людина перестала бути егоїстом, виявиться, припустимо, альтруїстом, принципово іншими стануть її вчинки. Шопенгауер розмірковує саме про емпіричний характер. Отже, ні про яку довічну засудженість конкретного індивіда до вчинків тільки одного типу у філософа немає й мови. Німецький мислитель розмірковує не про абсолютну, а про відносну незмінність характеру. Не скинеш власної самобутності. Проте індивідуальність зберігає свою специфічність до тих пір, поки не стає іншою.

Шопенгауер не робить висновку, що в житті абсолютно все безнадійно. В оточуючому нас світі, на думку філософа відбуваються постійні повторення трагічних станів, і в цих повтореннях винна сама Воля. Невід'ємним складовим елементом того варіанту „трагічної діалектики”, який був створений Шопенгауером, є поняття провини Світової Волі.

Звільнення повинно бути досягнуто самогубством Світової Волі. Привести до виконання вирок над Волею, а тим самим звільнити себе і людей від страждань, Воля не може, це можуть здійснити тільки люди, як складова ланка світу явищ. Ця їх діяльність буде повністю морально виправдана, тому що буде означати спокутування Волею провини перед собою. шопенгауер воля песимізм філософія

Таким чином створюється повна схожість до схеми, що виникла у датського філософа Серена К'єркегора, відповідно якій в житті пізнавальної істини людини послідовно змінюються естетичний, етичний, релігійний стилі життя. Вони складають різноманітні моделі людської поведінки і з них тільки останні обіцяє порятунок. Але це тільки віддалена подоба, тому що К'єркегор покладав сподівання на повернення до Бога, а Шопенгауер сподівається на те, що буде досягнуте повне знищення усього існуючого. Шопенгауер трактує песимізм, як такий настрій розуму, який складається на шляхах тверезого і відважного прагнення до істини. Волю він оцінює як невичерпне джерело всякого життя, але разом з тим і як праматір усіх бід. Ідеал, якого прагне воля, недосяжний. І це зумовлює, відповідно Шопенгауера, наші страждання. Щоб уникнути їх, важливо відмовитися від бажання буття, життя насолоди. Шлях що веде до моральності, саме в тому і полягає, щоб воля обеззброєна розумом, звернулася б на саму себе.

На думку філософа, вчення про ствердження і заперечення волі складає сутність християнства, буддизму і, взагалі, усілякої справжньої моралі. Зокрема він посилається на стоїків, які пропонують, не забувати, про умови людського життя і завжди пам'ятати що наше буття, в сутності дуже сумна і жалюгідна доля, а біди, яким ми підвладні, справді не зчислені.

Шопенгауер підкреслює, що Христос, також, як і Будда, вчить, що людина вступає до життя грішною, і вона являє собою плід двох сліпих пристрастей. Ісус - людина, яка розуміє свою долю і тому добровільно жертвує тілом. Він, по суті, приглушує в собі волю до життя, щоб дух зречення і жертви увійшов в цей світ. На думку німецького філософа, католицизм виявився більш вірним духу Євангелія, ніж протестантизм. Католицизм приборкує волю шляхом целібату, обітниць, постів, милостині. Шопенгауер вважає, що християнство виявляє свою істинність в усіх версіях, що вона запозичує з арійського Сходу. Справжня і безсмертна сутність релігії Ісуса і Будди полягає у вченні про жертвування власної волі.

Висновки

Вчення про волю А. Шопенгауера розкриває погляди філософа на світ і місце в ньому людини з життєвої позиції, що головним чинником в людині головною причиною всіх її дій і вчинків є воля.

Головні пункти вчення Шопенгауера - визначення поняття Світової волі, з'ясування того, як вона існує, як і де проявляються наслідки, яким вона є причиною; його антропологічні, естетичні та етичні погляди.

Значної школи учнів Шопенгауер не створив. Але до числа його найбільших сподвижників можуть бути віднесені Ю. Фрауенштендт і П. Дейсен. Під його вплив підпав і Ю. Базен. Поєднати Гегеля з Шопенгауером, намагався у своєму варіанті всесвітнього песимізму Едуард Гартмен. Відголоси шопенгауерської концепції виявляються у прагматика У. Деймса, французького „філософа життя” А. Бергсона, неогегельянця Б. Кроче, німецького екзистенціаліста К. Ясперса, австрійського психоаналітика З. Фрейда. Ще ближче, ніж Фрейд до Шопенгауера підійшов інший психоаналітик - К.Г. Юнг. Але перш за все потрібно пригадати Фрідріха Ніцше, котрий у молоді роки вважав Шопенгауера своїм наставником і третій розділ його „несучасних розмірковувань” (1874) так і називається „ Шопенгауер-вихователь”.

Неминучою є завжди повчальна критика Шопенгауера і недоліків людини сучасного індустріального суспільства - корисна для всіх тих, хто відверто прагне до їх подолання і виправлення у нових генераціях, використовуючи уроки минулих століть і створеної ними культурної спадщини

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. К-, 1996.

2. А. Шопенгауер Афоризмы житейской мудрости/Предисл. П.С. Гуревича, В.И. Столярова. М.: Интербук. 1990.

3. А. Шопенгауер Избранные произведения:/Сост.,авт.вступ. и прим. М.С.Нарский. М.:Посвещение, 1992.

4. А.Шопенгауер Світ як воля та уявлення. Спб., 1898.

5. А. Шопенгауер. Свобода воли и нравственность. Общ. Ред. Сост. вступ. ст. А.А.Гусейнова., А.А.Скрипника. М.: Республика.1989.

6. Краткая философская энциклопедия. М.: изд. группа „Прогресс”. Энциклопедия. 1994.

7. Чанышев А.А. Человек и мир в философии А. Шопенгауера; Фрагмент работы А. Шопенгауера "Мир как воля и представление."-М.: Знание, 1990.

8. http://filosofedu.ru/index.php/filosofija-otvety/102-voljuntarizm-a-shopengaujera-mir-kak-volja-i

9. https://citaty.info/book/artur-shopengauer/mir-kak-volya-i-predstavlenie

10. https://socratify.net/quotes/aforizmy-zhiteiskoi-mudrosti-artur-shopengauer

11. http://lib.ru/FILOSOF/SHOPENGAUER/aforizmy.txt_with-big-pictures.html

Размещено на Allbest.ru