Богословський погляд на "сродну працю" Григорія Сковороди, як невід’ємного фактору самореалізації людської особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

2020 р.

План

1. Короткий огляд біблійної концепції праці

2. Праця під призмою соціального статусу

3. Важливість самопізнання та самореалізації на шляху до пошуку екзистенційної мети людської особи

1. Короткий огляд біблійної концепції праці

Біблія розповідає про роботу починаючи із перших сторінок. Таким чином показує наскільки важливою є праця, без якої не можна обійтися. Автор Книги Буття говорить про роботу Бога. Про те, як Він творить світ. Потім бачимо, як люди працюють у раю. Робота тісно пов'язана як з божественним впорядкуванням сотвореного, так і з задумом самої людини.

Спочатку Бог працював. Він працює і отримує від цього радість. У перших розділах Біблії Бог постійно зайнятий роботою. Більше того, Він отримував від цього задоволення.

«І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно» (Бут.1:31).

Другий розділ Книги Буття показує, що робота Бога полягає не лише у творенні, але і в турботі про створене. Бог творить людину, а потім насаджує для неї сад і поливає його, творить для Адама дружину. Далі ми дізнаємося, що Бог турбується про світ, дає їжу всьому творінню, допомагає стражденним і турбується про потреби всього живого. У першій книзі Господь закликає людей «наповнювати землю і оволодівати нею». Дієслово «оволодівати» (покоряти) вказує на те, що хоч усе створене Богом добре, воно потребує опіки і праці. Бог дав великий потенціал людям, щоб вони довершували Його творіння своєю працею.

Вивчаючи Біблію стає зрозуміло, що робота була частиною життя в раю. Тому праця людини завжди входила в задум Бога. Ми можемо думати, що робота - зло і покарання, але це зовсім не так. Хоча умови роботи і результат дуже змінився після гріхопадіння. Робота є такою ж потребою людини, як їжа, дружба, молитва; це не просто ліки, але їжа душі. Без осмисленої роботи ми відчуваємо порожнечу. Люди, які залишилися без роботи з фізичних або інших причин, швидко розуміють, наскільки вона їм потрібна для емоційного, фізичного і духовного процвітання.

Господь своїм прикладом показує скільки часу нам потрібно присвітити праці, а скільки відпочинку.

Відсутність роботи глибоко бентежить нас, бо ми були створені для того, щоб приносити користь не тільки для себе, але і для інших. Якщо це зрозуміємо, то побачимо глибокий позитивний зміст праці на фоні уявлень багатьох людей про те, що робота є просто засобом для виживання. Згідно Писання, нам для життя потрібні не лише гроші, нам потрібна сама робота, щоб вижити і жити повноцінним життям.

Робота дозволяє нам зрозуміти, хто ми є, бо саме в праці починаємо бачити свої унікальні здібності і дари, важливі компоненти нашої ідентичності. В чому ж полягає біблійне розуміння роботи? Перш за все в наступному: робота - те, що потрібно робити для виконання того, заради чого живемо. Сучасні люди схильні думати, що свобода - це повна відсутність обмежень. Свобода, це не стільки відсутність обмежень, скільки пошук правильних меж, які відповідають реальності нашої природи і реальності світу.

Окрім того щоб працювати Господь Бог відпочивав після праці. Багато людей думають, що робота - це прокляття і що тільки якісь інші речі (бездіяльність, сім'я, духовний пошук) дозволяють знайти зміст у житті. Біблія, як ми бачили і як ще побачимо, показує оманливість цієї ідеї. Однак вона не дозволяє нам впасти і в протилежну крайність: вважати, що робота є єдиною значимою діяльністю людини, а все решта - зло. Бог не потребував відновлення сил, але все ж відпочивав на сьомий день (Бут 2:1-3). Життя не складається виключно з роботи. Без роботи немає свідомого життя, але не можна сказати, що робота є змістом життя. Твої відносини з Богом є найважливішою основою твого життя, і насправді вони не дозволяють нічому іншому - роботі, дружбі і сім'ї, відпочинку і задоволенню - стати чимось настільки важливим. Розум, одержимий роботою, схильний розглядати все з точки зору ефективності, цінності і швидкості. Робота - є незамінною частиною свідомого людського життя. Це вищий дар від Бога і одна з тих головних речей, які ведуть до мети нашого життя. Потрібно регулярно зупиняти роботу не лише для того, щоб дати відпочити тілу, але і для того, щоб ми могли з радістю сприймати світ і звичайне життя, бачити діло рук Творця і поклонятися Йому.

Найкращим початком для усвідомлення себе і своїх талантів, є пізнання Творця, Його задуму щодо людини. А це, в свою чергу, дає правильне збалансоване розуміння змісту життя і своєї ролі у цьому гріховному світі. Допомагає визначитися з професією, дає розуміння балансу між роботою і відпочинком.

2. Праця під призмою соціального статусу

біблійний людський праця сковорода

Поняття соціальний статус може розглядатись у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні статус означає місце особи у певній соціальній групі (сім'ї, студентському колективі тощо), у широкому розумінні означає позицію соціального суб'єкта у суспільстві.

У «Байках Харківських» Сковороди можемо виділити певні соціальні статуси на прикладі героїв байок. Згідно них, можемо виділити наступних персонажів, а саме - це два годинникові колеса, зозуля і дрізд, бджола і шершень. Найкраще їх можна пізнати в порівнянні, протиставляючи один одного. Кожна людина відрізняється від іншої, також в кожної людини інше відношення і до праці в житті. Чи можна поєднати працю із покликанням? У

Соціальні статуси поділяються на природжені, приписувані та набуті. До природжених статусів відносяться стать, раса, а також статус доньки чи сина по відношенню до своїх батьків. Набутими є статуси, котрі соціальний суб'єкт може отримувати в результаті входження їх до тієї чи іншої соціальної групи або спільності. Набутих статусів є незрівнянно більше у порівнянні з природженими. До них відносяться наприклад, статус одруженого, батька чи матері, робітника, студента тощо.

Що стосується статусів приписуваних, то вони залежать від соціальних умов, у яких людина народжується та діє. Наприклад, приписуваними можуть бути статуси, які людина отримує завдяки приналежності її батьків до того чи іншого класу. Так, у сім'ї рабів автоматично народжувався раб, діти дворян відповідно від моменту свого народження відносились до дворян.

З поняттям соціального статусу нерозривно пов'язане поняття соціальної ролі. Теорія соціальних ролей була розроблена Я. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарецдорфом. Особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. І тут ми підійшли до того, до чого наголошує Сковорода, а саме про вибір, який робить ту чи іншу особу тим ким вона є..

Соціальна роль -- це певна модель, зразок поведінки соціального суб'єкта відповідно до його соціального статусу.

Справді, коли поведінка соціального суб'єкта не виходить за рамки прав і обов'язків, які для нього надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує цей соціальний суб'єкт.

Таким чином, соціальні статуси є необхідними елементами соціальної структури суспільства, що відбивають сутність її побудови. Соціальні відносини в межах соціальної структури зумовлюються виконанням соціальними суб'єктами їхніх ролей.

Фундаментальним елементом соціальної структури є соціальний статус, який визначає місце особи в групі та суспільстві. Саме з допомогою статусів ми ідентифікуємо один одного в різних соціальних структурах. Мама, дитина, священик, президент, машиніст -- усе це є статуси. Знаючи статус особи, розуміємо -- хто перед нами і чого від нього очікувати.

Поняття "статус" прийшло в соціологію з латинської мови. Цим словом у Стародавньому Римі позначали правовий стан особи. У наш час під поняттям "статус" розуміють соціальне становище людини у суспільстві. Соціальне становище -- поняття набагато ширше, адже цим поняттям охоплюється і економічне становище людини (заможний рантьє, низькооплачуваний працівник), і його професійне становище (лікар, шофер), і політичне становище (член демократичної партії, безпартійний), і демографічні особливості людини (вік, стать).

Виділяють чотири основних складових для описання поняття "статус":

назва статусу (звичайно складається з одного слова: дівчина, офіцер, сестра та ін.);

визначення статусу (описує суть статусу та його місце у суспільстві чи у конкретній групі. Наприклад, сантехнік -- працівник, який виконує роботу, пов'язану із обслуговуванням водопровідних і каналізаційних мереж);

зміст статусу -- сукупність прав і обов'язків носія статусу;

ранг статусу -- місце певного статусу в соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке; вище за одні статуси і нижче за інші).

Кожна людина має багато статусів, оскільки є членом багатьох груп (син, студент, юнак, читач бібліотеки, споживач та ін.). Але в статусному наборі обов'язково виділяється головний. Для чоловіків він найчастіше (але не обов'язково!) є пов'язаний із місцем роботи (директор, президент, шофер), а для жінок -- із сім'єю (мама, дружина). Часто домінуючим статусом є вік, який визначає очікувану поведінку його носіїв і ймовірну реакцію інших (уявіть собі, наприклад, що дідусь починає себе поводити як підліток і якою буде реакція оточуючих на такий стиль поведінки).

Статуси є природжені (чоловік, негр, українець) і набуті (студент, шофер, батько).

Іноді можливе неспівпадіння статусів. Це трапляється за таких умов:

Люди не можуть поводити себе як їм заманеться. Вони діють так, як, на думку оточуючих, повинен діяти носій цієї ролі. Соціальна роль неможлива без очікувань членів групи поведінки, властивої для носія певного статусу. Наприклад, учитель повинен себе поводити як учитель, а не як клоун чи міліціонер.

Рольовий набір. Кожен статус включає в себе не одну роль, а цілий комплекс ролей. Тобто ми не можемо сказати що та людина є наче бджола, а та наче шершень. В одній і тій вони можуть бути поєднані, та визначатиме її саме те, якій вона надасть превагу.

Праця - це форма соціальної діяльності людини, в процесі якої вона за допомогою засобів праці діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Пріоритетний статус праця отримує завдяки тому, що вона є цілеспрямованою, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей. Будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці. Проте розуміння трудової діяльності як основної грунтується на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів праці може змінюватися.

У байці «зозуля та дрізд» сковорода ілюструє що праця не є самоціллю, а є середником, який додає смаку іншим сферам життя.

Працю характеризують здебільшого як вимушене зайняття. Так В. Туземцев уважає що праця -- це діяльність, що здійснюються під прямим чи опосередкованим діянням зовнішньої матеріальної необхідності.

Сприйняття праці, як важкого, примусового зайняття пов'язане насамперед з тим, що впродовж тисячоліть матеріальні блага були результатом зусиль нижчих прошарків суспільства (рабів, кріпаків, пролетарів).

Розглядаючи поняття праці, В. Генкін вирізняє два її аспекти: зміст праці -- це розвиток людини і виробництво благ і мотиви, що збуджують людину до праці. Він визначає працю, як діяльність, що спрямована на розвиток людини і перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага. Така діяльність може здійснюватись або за примусом (адміністративним, економічним) або за внутрішнім бажанням.

Соціально-трудові відносини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі ставленням суб'єкта до праці, а з іншого -- із впливом праці на формування і розвиток особистості суб'єкта. Суб'єктом процесу праці може бути лише людина, яка регулює і контролює його.

Праця -- це основна форма життєдіяльності суспільства, індивіда, вихідна умова їх буття, яка визначає спосіб ставлення індивіда до світу і одного індивіда до іншого, специфіку відносин у будь-якій трудовій організації і в будь-якій державі.

Відомий американський підприємець Г. Форд, оцінюючи значення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умовою здоров'я, самоповаги і щастя.

Відтак соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з іншого -- мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості. Отже, з одного боку, праця повинна стимулюватися, бо вона реалізується в надії на отримання грошового доходу, з іншого -- будь-яка вільна праця, крім грошей, приносить задоволення, радість (з цього погляду всі види праці варті поваги й пошанування). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є неможливість працювати. Вимушене тривале безробіття є справжньою

Так, в залежності від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці, вирізняється праця розумова -- аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація і праця фізична, що пов'язана з застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріального речового середовища. Це два взаємозв'язані боки людської діяльності. Вони є соціальною формою.

Виконуючи трудові функції, люди взаємодіють, вступають у відносини один з одним, і саме праця є тією первинною категорією, яка відбиває всю різноманітність суспільних явищ і процесів. Суспільна праця, змінюючи соціальне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв'язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні -- у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі -- у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці повинно випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий з одного боку праця є конкретною -- це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з іншого -- абстрактною -- затратами робочої сили загалом, продуктивною діяльністю людського мозку, мускульної і нервової систем, що міститься у кожному товарі створюючи його вартість.

Споживча вартість -- це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства.

Показниками характеру праці є: форма й відносини власно-

сті, розподільчі відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо.

Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу -- пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.

Складовими простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та суб'єкт. У результаті взаємодії цих складових з'являється продукт праці. Соціальні відносини панування і підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ'я формуються не з приводу предмета праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів та продукту праці.

Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат. До неї додається емоційно-психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, коли здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи соціального відчуження.

Уже сама тільки постановка мети виконавцем свідчить про його свідоме ставлення до праці, появу мотивації праці. Усунення мети, позбавлення праці її внутрішнього сенсу призводить до того, що людина стає зовсім байдужою до змісту своєї праці, до якості продукції, економії сировини, електроенергії. Щоб подолати це, запроваджуються різні методи стимулювання й мотивації праці.

3. Важливість самопізнання та самореалізації на шляху до пошуку екзистенційної мети людської особи

Щоб з'ясувати поняття "сродності" у філософії Г.Сковороди, потрібно, на нашу думку, зрозуміти перш за все, що таке філософія в його сприйнятті. Г. Сковорода дотримувався загально визначеного поняття, філософія тлумачиться ним як любов до мудрості, це спосіб життя, що ґрунтується на шуканні істини і буття в істині згідно з нею. Людина повинна розкопати стіну, тобто розкопати істину, прийти до неї. У кожного вона своя та визначається невидимою натурою, яка є рушієм усіх речей, основним чинником існування та розвитку всього сущого, джерелом життя особистості і зумовлює її духовну сутність. Бо прагнення до творчої діяльності лежить у самій природі людини. Саме цей найчистіший та всесвітній розум (Бог) є джерелом людської мудрості та творчого, "сродного" діяння.