Чуттєве сприйняття та його роль у формуванні релігійної моралі людини у розрізі трактату Інокентія Гізеля "Мир з богом чоловіку"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність даної теми полягає у аспектах чуттєвого та раціонального пізнання світу, що є важливим для формування релігійної моралі людини. Моральність пов'язується з побожністю та благочестям і розглядається невіддільно від критики занепаду звичаїв у тогочасному суспільстві. Особливо багато уваги мислитель приділяє проблемам добра і зла, моральних чеснот і вад, гріховності, а також морального обов'язку. Така орієнтація мала на меті розширити коло культурних надбань, якими могли користуватися православні віруючі. Робота І. Гізеля «Мир з Богом людині» відображає факт звернення православного світу до рівня філософствування, коли яскраво викристалізовується проблематика навколо співвідношення «людина - світ», переноситься акцент на натурфілософські питання, теорію пізнання, логіку та етику.

Ступінь розробленості проблеми. Безперечно такій актуалізації, сприяли праці таких мислителів як Л. Довга, П. Кралюк, Н. Прядко, П. Копнін, В. Шинкарук, В. Винниченко, Д. Чижевський. Також слід зазначити монографічні дослідження М. Сумцова «К истории южно-русской литературы XVII ст. Иннокентий Гизель», що містить аналіз не лише суспільної, громадської а й церковної діяльності.

Метою даної статті є розкриття чуттєвого сприйняття та його ролі у формуванні релігійної моралі людини у розрізі твору І. Гізеля «Мир з Богом чоловіку».

Трактат І. Гізеля «Мир з Богом чоловіку» - глибокий систематичний синтез богословсько-етичних концептів тогочасного суспільства та Церкви, який підняв важливі питання, що посприяли розвитку не лише православного богослов'я, а й філософії, психології та соціології. У трактаті автор значну увагу приділяє внутрішнім чуттям, адже без чуттів, формування свідомості, поглядів, переконань не можна сформувати і правильний світогляд. Як відомо чуттєве пізнання - це пізнання, усвідомлення істинно предметного (належить як зовнішньому, так і внутрішньому) за допомогою зовнішніх почуттів або безпосередньо за допомогою «внутрішнього» почуття. Чуттєве пізнання реалізується через ряд функцій. Також слід звернути увагу і на раціональне пізнання, його вплив на формування свідомості.

У книзі вже з перших рядків передмови до читача виразно виступає глибока повага до людини, віра в людський розум, інтерес до справжнього знання, незалежно від кого воно походить: «Ибо не токмо в иноверных, но и в эллинских учениях иногда истинные и здравому разуму служащая новости яко зла то посреди блага обретаются» [3]. У творі ми знаходимо осмислення автором усіх сторін життя тогочасного суспільства. Його «Мир» є ніби керівництвом до розуміння тих моральних засад, на яких грунтується тогочасне життя у свідомості представників верхньої верстви суспільства. Мірилом для правителя, за Гізелем, повинна бути його власна совість; правитель та його помічники повинні запитати її, «аще возлагают на подданных свои необычные уроки и дани без народноя потребы, истязающе их на своя избытки и пированиях, украшениях, дарах и иных суетствах» [3].

Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності. Щодо чуттєвого пізнання судження не завжди можна сформувати, тут слід орієнтуватися на віру.

Гізель акцентує увагу на внутрішній релігійності. При каятті, на думку мислителя, необхідне «жалєніє сердца». «Жалєніє» може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє «жалєніє» - це коли людина змушує себе сумувати й плакати. У трактаті не заперечується цінність такого «жалєнія» при каятті, воно «добро есть и похвально», проте «не всегда нужно». Набагато більшу цінність має «жалєніє» внутрішнє, «которое на самой воле пребывает... когда воля отвращается от греха и гнушается им» [3]. Із контексту трактату випливає, що кожна людина несе індивідуальну відповідальність перед Богом і повинна сама спокутувати власні гріхи.

Релігійність - це суб'єктивний аспект релігії. Вона визначає способи особистого індивідуального пристосування до законів, які декларує та чи інша релігія.

Людині властива природна схильність до релігійності. Але схильність не тотожна неминучості, оскільки релігійність - це проблема вибору. Вибір духовних реалій проходить диференційовано: в одних він глибокий і пов'язаний з багатьма пластами психіки, а в інший торкається лише другорядних проблем життя. Відповідно до того чи іншого вибору формується конкретна релігійна особистість.

Зовнішня релігійність слугує для здобуття безпеки та суспільних позицій. У ній не враховується вся повнота релігійних істин, вибираються лише ті, які відповідають власним інтересам особи. Людина із зовнішньою релігійністю добре розуміє її суспільні функції, але свої релігійні обов'язки виконує поверхнево і під впливом другорядних мотивів.

Звеличуючи раціональне в людині, Гізель надає особливого значення її моральному вихованню й освіті, вбачаючи в них шлях до природного, земного щастя, досяжного зусиллями людей. Він переконаний, що церковники не повинні втручатися у світські справи, прагнути влади чи світських благ, їхній обов'язок - турбота про освіту народу й про поліпшення моралі, про викорінення моральних вад, найбільшою з яких він, як справжній гуманіст, вважає невігластво. Саме ця вада є причиною того, що чоловік «поступает с женою аки со рабынею, не разсматряя яко дружня его и едино тело с ним есть; аще без вины безчестит ее и бьет... творящи то из гнева и ненависти.» [3].

Особистість завжди вільна. Жодне примушення не матиме позитивного результату. Визнавши, що людина, хоч і схильна до переступів і помилок, все ж таки грішить не кожним помислом, словом і вчинком, І. Гізель підкреслював, що саме Церква покликана сформувати у людей розуміння своїх дій та вчинків, аби в подальшому людина могла нести відповідальність за них. Автор з'ясовує, що таке гріх та чому і як людина грішить. На його думку, гріх - це ушкодження волі, неправильний вибір, одного разу здійснений Адамом і після того постійно повторюваний людьми на Землі. Втім, вибір перших людей, котрі спокусившись, схилилися до зла, падає на людство тільки як потенційна схильність, а не як необхідність. Первородний гріх повністю змивається таїнством хрещення, і жоден християнин не несе за нього особистої відповідальності.

Зв'язок добра та свободи є необхідною умовою морального становлення. Проте лише правильне розуміння свободи дає силу добра. Такий погляд заснований на безмежній вірі в людину, що є основою християнської антропології. Однак необхідність свободи морального вибору зовсім не передбачає допустимість сваволі. Для морального життя, як зазначає К. Ушинський, свобода так само необхідна, як кисень для фізичного, але кисень повітря, звільнений від азоту, спалив би легені, так само й свобода, звільнена від діяльності, руйнує моральність людини» [10].

Вважається, що людина повинна бути доброю й чесною, при цьому основним джерелом її щастя виступають родина та друзі, а сенс життя полягає в турботі про інших. Це формула внутрішнього морального закону, що дозволяє людині залишитися собою всупереч спокусам та соціальній дезорієнтації. Причину моральної дефективності слід шукати не в людині, а поза нею - в соціально-економічних і культурно-педагогічних умовах, в яких ця людина зростала та розвивалася. Таким чином, оздоровленням середовища мають займатися ті, хто має відношення до виховання, в першу чергу сім'я, школа і суспільство.

Кожна людина у власному житті власною волею щоразу робить новий власний вибір, який може бути і добрим, і злим. Саме тому люди несуть персональну відповідальність за свій зроблений вибір. Втім, для того, щоб позбутися гріха, людина так само керується вільною волею, як і у випадку його здійснення. Головне місце у цьому процесі Гізель відводить людській волі, совісті і усвідомленню значення власних дій.

Розмірковуючи про природу людини, Гізель зазначав, що вона не є лише тілесною і духовною, а має багато вимірів і серед них одним з головних є її суспільне єство. Він розумів, що стосунки людей у суспільстві опосередковуються через речі й майнові відносини. Бо тілесні потреби у земному житті змушують їх не лише мати справу з речами як засобами для існування, а й об'єднуватися певним чином для набуття та розподілу різних матеріальних благ. Але чим меншою є залежність людини від царини речей, тим більшою, на його думку, є її як внутрішня, так і суспільна свобода. У зв'язку з цим Гізель поділяв усіх людей на тих, хто ставиться до речей як пан і володар, підпорядковуючи їх потребам як своїм, так і ближніх, і тих, хто сам підпорядковується речам, стаючи їх рабом і невільником.

У «Мирі з Богом чоловіку» людина розглядалася переважно як особистість, індивід, що стоїть наодинці перед Богом. Суспільство у той час могло мислитися лише як сукупність атомарних особистостей. Але вважалося, що останні підпорядковані певним законам (божественному, природному, громадянському) й поєднані спільною метою, яка випливала з їхньої природи, що розумілась як сукупність душі й тіла. Відповідно до цього й мета людей уявлялася подвійною: земною та небесною, її реалізація, згідно з тогочасними концепціями, забезпечувалася певним об'єднанням атомарних особистостей для цілеспрямованої діяльності. Якщо мета людини є і небесною та земною, тому відповідно мета суспільства є такою ж самою. А без чуттєвого сприйняття це є неможливим, тому що чуття і релігійність взаємопов'язані. У теперішньому суспільстві це відіграє значну роль, адже людина котра живе серед гаджетів, ЗМІ, соціальних мереж, і інформацію черпає з таких джерел. Відповідно і свідомість і сприйняття формуються також під впливом цих чинників. Тому, свідома людина повинна ставити пріоритети у розумінні світу як світського так і релігійного. Релігійний світ як і пізнання має свої особливості, котрі слід враховувати при формуванні чуттєвого пізнання. Варто звернути увагу і на релігійність як таку.

І. Гізель на той час вдало висвітлив роль чуттєвого сприйняття та його значення через призму тогочасного суспільства зокрема у своєму творі «Мир з Богом чоловіку». І у наш час основна частина та її трактування через призму сучасності також має свою актуальність.

Література

гізель судження богословський

1. Бабинський А. Інокентій Гізель. Нове видання творів [Електронний ресурс] / А. Бабинський. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/studios/announcements_of_publications/49532/

2. Гизель И. Мир с Богом человеку / И. Гизель. - К., 1669. - 666 с.

3. Гізель І. Вибрані твори. У 3 т. / І. Гізель. - Том 1. Книга 1. - Л.: Свічадо, 2012. - 624 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi

4. Губар К.А. Деякі аспекти державно-правової думки Інокентія Гізеля: морально-філософський підхід [Електронний ресурс] / К. Губар. - Режим доступу: http:// www.academia.edu/29030735

5. Довга Л. Уявлення про «честь» у трактаті Інокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку» / Л. Довга // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2005. - Вип. 5. - С. 249259.

6. Інокентій Гізель; редактор-упорядник Л. Довга. - К. - Л.: Свічадо, 2011.

7. Кочубей Т. Творчість І. Гізеля в оцінці українських істориків педагогіки / Т. Кочубей // Історико-педагогічний альманах. - 2007. - Вип. 1. - С. 65-75.

8. Кралюк П. М. Трактат Інокентія Гізеля «Мир з богом людині» як джерело з історії вільнодумства / П.М. Кралюк // Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму та Реформації. - К. : Наукова думка, 1991. - С. 183 - 193.

9. Ушинский К. Д. Вибрані педагогічні твори / К. Д. Ушинський. - К.: Рад. школа, 1983. - Т.1. - 416 с.

10. Прядко Н.А. Морально-етичні критерії особистості у філософському трактаті І. Гізеля «Мир з Богом чоловіку» / Н.А. Прядко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2004. - № 68-69. - С. 36-39.

Размещено на Allbest.ru