Екософія як об'єкт дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екософія як об'єкт дослідження

Деркач В.Л.

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

В статті осмислено екософію як об'єкт філософі' іекології. Запропонованотрактуватиекософію як систему ментальних установок спільноти, щорегулюютьвзаєминиміж людьми та їхжиттєвимсередовищем, забезпечуючизбалансованістьекосистем з включеними в них антропогенними комплексами. Як об'єктекософіямаєподвійнийсмисл: як об'єкт, щовивчається, тобто як певний фрагмент дійсногосвіту і як об'єкт, щоконструюється, як креатура, щовпроваджується в дійснийсвіт. Проводятьсяпаралелі з мудрістю як інтегральноюрисоюособистості, яка проявляється у здатностівироблятививаженірішення в непевнихситуаціях, з багатьмасуперечливимикритеріямирозв'язку і знаннями як моделями дійсногосвіту. Показано значеннядослідженняеволюціїекософіїспільнот і зв'язокекософії та філософіїекології. екософія екологія ментальний

Ключові слова: екософія, креатура, об'єкт, філософії екології.

In the article, ecosophy is considered as an object of the philosophy of ecology. It is proposed to interpret ecosophy as a system of community mental settings that regulate relationships between humans and their habitat, ensuring that ecosystems are balanced with the anthropogenic complexes included in them. As an object the ecosophy has a double meaning: as an object under study, that is, as a fragment of the real world, and as an object under construction, as a creature introduced into the real world. Parallels are drawn to wisdom as an integral personality trait, manifested in the ability to make judicious decisions in uncertain situations, with many conflicting criteria for decision making and knowledge as models of the real world. The value of the study of the evolution of ecosophy and the connection between ecosophy and philosophy of ecology are shown.

Keywords: ecology, creativity, object, philosophies of ecology.

Почнімо з тієї прикметної обставини, яку неможливо наразі якось засвідчити інакше, аніж повіривши на слово. Термін «екософія» прийшов мені в голову кільканадцять років тому. Оскільки тоді вже під рукою був інтернет, я одразу поцікавився, чи ще комусь так само не спало на думку поєднати в одному слові ці два корені. І як тут-таки з'ясувалося, я аж ніяк не був новатором у вигадуванні такого неологізму. (Першість тут належить знаному норвезькому мислителю АрнеНессу, ArneDekkeEideNwss (1912-2009)).Слово це дало назву однією із варіацій численних на ту пору версій «еко-» вчень, проблематика яких так чи так оберталася довкола колізії розвитку цивілізації, пов'язаної з тим, що експансія рукотворного світу, від якої люди очікують приросту доступних благ і зростання якості життя, обертається ризиками руйнації життєвого середовища. (Спектр цих вчень оглядово охоплений в десятках монографій, зокрема [1-10], де розкриті питання, прямо стосуються екософії).

Від 60-років минулого століття різко зростає інтерес до екології і, як за будь-якої «популяризації», значення спеціального терміна (що позначає предмет досліджень) починає розмиватися. Прикметно, що сьогодні навіть кваліфіковані редактори не помічають відвертого ляпу у висловах на кшталт «у місті погіршилась екологія». Кажучи про екологію нині мають на увазі не лише науку (не так вже й важливо тут точне визначення її предметних меж), а й ідеологічні ментальні установки, що мають політичне, економічне, особистісне, моральне спрямування. Таким чином в екології розділившись переплелися питання досліджень та винахідництва (питання пошуку закономірностей та пошуку технологічних рішень, питання «що?» та «як?») з питаннями ціннісних установок, критеріїв оцінок якості життя та принципів, на яких ґрунтується прийняття норм. Подібний характер має будь-який квазірелігійний рух, в якому поєднується певне засадниче почуття (ціннісна основа і базовий мотив), певне віровчення (часто міфопоетичного змісту, але так само в ньому синтезуються й дані наукових розвідок), певна «культова» практика (на відміну від релігії, вона, звісно не пов'язана з вшануванням божеств та проханнями до них, але як кожна практика вона має й свій символічний, ігровий зміст: робимо одне, але трактуємо це паралельно ще якось) і суспільну організацію, спільноту, з якою особа себе ідентифікує, в сценаріях якої вона грає свою роль і має в ній свій статус, з боку якої вона стає контрольованою і сама здійснює контроль над іншими членами цієї групи. І, знову ж таки, як це часто буває, соціальна гра, соціальні взаємини починають домінувати. А там, де виникає певна соціальна ніша зі своїми запитами, формується й пропозиція символічних засобів задоволення потреб, по суті фантазій на яву, фетиші, цінність яких породжена вторинно ментальними установками. Так само купуються й продаються свята вода чи обереги, кошерна їжа й тиражуються усілякі страхи, які підігрівають попит. «Зелений» рух стає химерним поєднанням соціально відповідальних дій ентузіастів, наукових досліджень, політичних програм зі щирою дитячою наївністю і запальною пристрастю гри, яка завше сусідить з шахрайством, лицемірством та спекуляціями на марновірстві. «Філософи», у яких добре розвинений нюх на подібні ігри, постачають на цей ринок стоси текстів з усілякими варіаціями тлумачень, з витіюватими мисленими побудовами, які обростають власною історією, коментарями коментаторів до обговорюваного в коментарях до..., й набувають академічної респектабельності знання літератури та еволюції поглядів.

Цю структуру соціальних ігор ми легко розпізнаємо що в релігії, що у спорті, що в мистецтві; у патріотичних рухах, рухах феміністок та противників абортів, борців за права тварин і борців за здоровий спосіб життя, серед комуністів, лбгт-активістів, байкерів, нудистів, свінгерів, вегетаріанців і свідків інопланетян. Там, де ця соціальна гра стає популярною і охоплює маси людей, там як бджоли на мед злітаються політики, які починають продавати свої послуги лідерів- «рішал» (а заодно і гріти руки, вибудовуючи бюрократичні інституції, які може не цілком легально, але цілком легітимно смокчуть корисний для себе ресурс). Там, де популярність не надто висока, все одно залишається ніша-пристановище для «андеграунду», соціального відстійника нонконформістів, які знаходять для себе свою «зграю» тих, хто рухається проти течії.

І філософія екології мусить залишатися іроніч¬ною, аби не стати об'єктом власного сарказму.

Визначимо розмежування між філософією екології як галуззю філософії науки та екософією як доктриною, в якій розвивають певні установки щодо способу життя та пов'язаних із ним базових переконань. Екософія в цьому сенсі є споживачем екологічних знань (але не їх продуцентом) і як споживач створює попит на знання. Як будь-яка доктринальна конструкція, вона формує спільноту підтримки і формує базові ментальні установки, які скеровують людей на досягнення певних цілей, в руслі яких (установок) тлумачаться світові події, які вписуються в певний «логос», в якому люди «грають по правилах» зі світом і з собі подібними, а світ переходить згідно певного сенсу з минулого у майбутнє. Філософія екології -- це питання про підстави достовірності знань з екології та супутні умови, що впливають на розвиток екології як науки. Екологія вивчає надорганізменні системні утворення, які складаються й розвиваються у певному неорганічному середовищі. Тому практично важлива відповідь, яка слідує і яка очікується з екології -- це визначення умов сталості певного виду, особини, популяції, біоценозу, біосфери чи сценаріїв об'єктивно зумовлених переходів від одного стану до іншого, від одного системного утворення до інших.

Екософія ж власне є іншим системним утворенням, фактором, який впливає на стан екосистем. Як об'єкт вона є певною суспільною реалією, реалією ментальної культури спільноти. Проте як об'єкт екософія має подвійний смисл: як об'єкт, що вивчається, тобто як певний фрагмент дійсного світу і як об'єкт, що конструюється, як креатура, що впроваджується в дійсний світ.

Тут важливо відтінити відмінність мудрості та знань. Мудрість не є моделлю світової дійсності, набором знань; по суті це риса особистості, її інтегральна характеристика, яка проявляється у здатності виробляти виважені рішення в непевних ситуаціях, з багатьма суперечливими критеріями розв'язку. Мудрість залежить від набутих знань і досвіду, однак як особистісна риса вона радше проявляється в способі керувати собою в кризових умовах, організовувати процес мислення та добирати джерела інформації. Одначе щодо організованих спільнот ми можемо увести аналогічне поняття, яке характеризує здатність цих спільнот продукувати рішення та вибудовувати скоординовані дії в ситуаціях, які потребують виходу за межі шаблону, стратегічне перенацілення, зміни ціннісних орієнтирів та постановки відповідних задач. Серед цих задач і завдання дослідницького та винахідницького типу, розв'язання яких забезпечує адекватну картину світу та спектр засобів ефективного дієвого впливу на об'єктне оточення. Подібні характеристики ментальної культури й доречно було би назвати «-софіями», серед яких філософія є своєрідним засобом розширення продуктивності мислення, його критичної рекон¬струкції (зрозуміло, багатоваріантної).

Екософія в цьому розумінні характеризує ментальну культуру спільноти з погляду на її спроможність вибудовувати креатури, своєрідне програмне забезпечення, що регулює взаємини між людьми та їх життєвим середовищем, забезпечуючи збалансованість екосистем з включеними в них антропогенними комплексами та остійність (тобто здатність зберігати стійке становище під впливом чинників, що розбалансовують систему). Під «антропогенними комплексами» тут мається на увазі всі види штучних, відтворюваних людьми світів, культивовані людьми предмети та потоки речовин і енергії, які задіяні в процесі цього творення та відтворення.

Для розуміння цього об'єкта доречно порівняти з іншим, наприклад, з мораллю. Мораль можна трактувати як дійсний об'єкт -- характеристика, що описує деякі форми усталених взаємин між людьми, культивовані спільнотою кодекси, шаблони або норми, що регулюють поведінку осіб так, що дії однієї особи регулюються залежно від наслідків її для інших осіб. Але воднораз мораль представлена на рівні критеріїв оцінних суджень та роз'яснень до них, імперативних приписів, які тлумачаться на основі прийнятих вірувань, що породжують певні уявлення про причини та наслідки, певні очікування та побоювання. Проте ментальна частина моралі окрім того є предметом рефлексій, обговорень та суперечок, доктринальних побудов. Ці побудови далеко не всі вплетені в ефективні механізми соціального контролю, інакше кажучи етичні вчення самі по собі не є дієвими механізмами, що регулюють поведінку осіб. Це радше сирий продукт, пробний варіант, чернетка, з якої, можливо й нічого не буде перенесено на чистовик; це роздутий процес мислення, з продуктів якого як із конструктора можливо будуть відібрані зразки, що закріпляться в моральній свідомості суспільства, а вже через неї і втіляться в дійсні практики. Наукові ж дослідження в цій царині, тобто етика, мають своїм об'єктом як дійсну мораль, включно з її рефлексивними розширеннями, так і конструювання й аргументацію певних нормативних приписів, тобто стає «знаннєвою» частиною цих розширень.

Аналогічно, екософія є чимось на кшталт моралі, мудрістю спільноти з погляду здатності контролювати антропогенний вплив та адапту¬ватись до змін довкілля. В своїх ранніх роботах я визначив як екологічну кризу становище, в якому спільнота не має готових шаблонів рішень і саме в цей, кризовий, період відбувається боріння різних течій, в ході якого й вибудовується нове рішення. Подібну структуру має і творчий процес, в тому числі при конструюванні теоретичних моделей у умовах обмеженої інформації. Важливо підкреслити, що в такому розумінні екологічна криза -- це не стан довкілля як такого; це характеристика суб'єкта антропогенного впливу з точки зору його здатності повернути остійність екосистемі, в яку він включений, для нинішнього людства -- глобальної екосистеми Землі. Ключовим процесом, який визначає екософію, є процес вироблення і прийняття рішень колективним суб'єктом -- спільнотою людей.

Оскільки типовою ситуацією є брак адекватних теоретичних моделей і брак надійних даних, на основі яких можна раціонально вибудовувати точний прогноз, й, окрім того, власне дійні процеси не визначені у всій своїй тотальності, тобто фрагменти розвитку подій містять докорінну невизначеність, раціональність дієвих засобів завжди є обмеженою. Відповідно екософія включає в себе чимало ментальних установок «з того, що було під рукою», з тих вірувань і упереджень, які культивовані наразі, прийняття яких значною мірою зумовлене історією їх породжень і які неможливо змінити враз по якомусь плану з чистого аркуша, перепрограмувавши ментальну культуру спільноти. Ментальні установки мають свою інерційність, так само як і спосіб життя.

В цьому сенсі важливий баланс вірувань та емоційно заряджених почуттів, упереджень та стереотипів і раціональних форм на основі критичного мислення та емпіричної доказової бази у складі ментальних установок.

Еволюція і експансія штучного інтелекту в складі антропогенних комплексів певно-що здатна буде упродовж найближчих кількох десятиліть привести до докорінних змін у цьому балансі, проте сам цей розвиток інформаційних технологій містить значну невизначеність вже не тільки в системі «людина--первинне природне оточення», а у власне «штучному світі». Які новітні утворення спільнот та види особин можуть виникнути -- сьогодні залишається лише гадати. Перехід людства у пост-людство, про який так багато пишуть упродовж останніх десятиліть, залишається дуже вірогідним передчуттям з багатьма невідомими.

Отже, спробуймо в структурі екософії виокремити певні функціональні блоки. Наше завдання -- виробити спосіб оцінки станів ментальної культури з точки зору еволюційного потенціалу, тобто (1) здатності закріплення певних ментальних установок, їх тиражування, широкого відтворення, симбіозу їх між собою в ментальні комплекси і витіснення на периферію тих, які нині можливо домінують; (2) екологічної їх оцінки, тобто можливих наслідків для екосистем, а опосередковано і для носіїв ментальних установок; (3) найочікуваніших трансформацій, які можливі в певній ментальній культурі, зважаючи на її історію та інерційність.

Це велика робота, для якої сьогодні вже є багато історичних прецедентів, але у своїй повноті вона, звісно, виходить далеко за межі завдань цієї статті.

Важливо, однак, тримати в умі, що екософію від початку 70-х і донині переважно розуміють як певну платформу, на якій мають вибудовуватись ціннісні орієнтації борців за збереження довкілля, зважаючи на те, що вихідні позиції їх можуть доволі сильно різнитися, як і різняться уявлення про якість життя та роль проблематики збереження довкілля та екосистемного балансу. Традиційно вже розрізняють так звану «поверхневу» екологію (з не дуже доречним вживанням тут слова «екологія», краще сказати «екософську установку»), тобто розумінням проблематики з акцентом на досягнення традиційних орієнтирів якості життя, вироблених західною цивілізацією в індустріальну добу і «екологією» глибокою (термін неправильно перекладають як «глибинну»: глибинний -- той, який на глибині; глибокий -- той, який занурений далі у глибину від поверхні). Глибока «екологія» передбачає переорієнтацію цінностей на визнання біорозмаїття та культурного розмаїття як мети розвитку заради чого визнається доречним істотне обмеження антропогенного впливу до рівня, на якому відбувається доволі значне зниження чисельності людства, обсягів споживання і експансії рукотворної дійсності.

Очевидно, що питання оптимальної кількості людей на Землі та критеріїв якості життя, яка має бути забезпечена максимальній кількості землян при допустимій її нерівності -- питання ключове в обох контекстах вживання частки «еко-»: екологічному й економічому. Це робить екософію не просто цариною осмислення в філософії екології, але й тісно переплітає її з корінною проблематикою економічної філософії. Не можливо серйозно обговорювати далекосяжні цілі економічного розвитку, тобто по суті раціональної господарської діяльності поза контекстом екологічно збалансованого стану господарських комплексів, а отже й цільових установок: що тут означає прогрес?

В екософських установках «зеленого» руху явно домінують консервативні орієнтації, що робить їх воднораз противниками як розширення впливу на довкілля, залучення в господарських обіг все більше й більше земель, загалом речовин і людей -- як споживачів і виробників, так і експансії західної цивілізації, тиражування зразків масової культури, глобалізації. Їхній ідеал -- це поселення, близькі до автаркії, з мінімальним втручанням в довкілля, тобто таким, яке мало впливає на перебіг подій в диких екосистемах. В цих поселеннях високий ступінь культурного розмаїття, тобто відносна господарська ізоляція поєднується з відносною соціальною ізоляцією. Така установка в цілому робить «зелених» привабливим для будь-яких консерваторів, але разом із тим здебільшого в консервативних цінностях є свої вищі пріоритети, пов'язані з традиційним способом життя та традиційною мораллю. Але позаяк спосіб життя в індустріальних та постіндустріальних містах (і селах, що стали ближчими чи дальшими передмістями і в соціальному сенсі перестали бути традиційними сільськими громадами) вже в більшості розвинених країн витіснив власне той, в якому формувалися консервативні морально- релігійні засади, то й такий рух неодмінно

стає маргіналізованим, швидше фолькльорно- дивакуватим, аніжтаким, що має потенціал широкого розповсюдження. Натомість «поверхневий» підхід тиражує в екологічній проблематиці передусім побоювання щодо здоров'я та чистоти, додаючи до цього естетику гарного краєвиду і певну етику милосердя, яка сприяє радше утриманню притулків для покалічених тварин-улюбленців, аніж екосистемному балансу. Популяризація таких установок породила економічні ніші «органічних» продуктів харчування, «натуральних» матеріалів, престижних районів проживання в паркових зонах, а також енергоощадних технологій, переробки відходів, очисних фільтрів і таке інше, однак наразі не зрозуміло, як обмежити надмірний антропогенний вплив на біосферу, не підриваючи економічних основ сучасної техногенної цивілізації. Характерною ціннісною установкою такого способу життя є прив'язка соціального статусу до обсягів споживання з постійним оновленням: житла,

місця перебування, вбрання, оснащення тощо. Термін «інновації» сьогодні серед топ-термінів і сподівання на технологічний прогрес витісняє здебільшого будь-які побоювання. Врешті-решт, як уявляється романтикам технічного прогресу, якось так складеться, що постійний стимул отримати економічну вигоду приведе в умовах гострої конкуренції виробників за оновлення споживачем своїх речей до освоєння все більш і більш надійних і майже невичерпних в осяжній перспективі джерел енергії та все комплекснішому і повторному використанню ресурсів, що вичерпає питання екологічного балансу. Чисельність людства також стабілізується саме тому, що замість відтворення собі подібних людей як споживачів цікавитиме все більше розмаїття можливостей задовольняти свої потреби, які вигадуватиме для них ринок. По суті це відкриває шлях з меншими зусиллями та втратами проживати більше життів в одному відрізку часу, грати більше ролей як споживачеві символічних благ. Майбутнє людства урізноманітниться не за рахунок соціальної ізоляції і збереження культурної традиції, а в грі моди, змінюваності субкультур, на які розпадеться відносно уніфікована мас¬культура. Власне цей ефект ми вже спостерігаємо у віртуальному світі медіа-середовища.

Отже, підводячи деякі підсумки, ядром екософії як комплексу ментальних установок, є образ «хорошого життя», який включає в себе й мірило якості життєвого середовища. Одначе ціннісні орієнтації та вірування, на яких вибудовуються ці образи -- неоднорідні. Саме по собі визнання цінності біорозмаїття і стійкості екосистем не вирішує питання екологічної кризи. Але так само і точність прогнозів стану довкілля і розуміння механізмів мережі взаємних впливів різних компонентів екосистеми не здатні прямо вплинути на інші ментальні установки, що визначають спосіб життя спільнот. Очевидно, що основним драйвером тут буде позитивний приклад конкретних і спокусливих зразків технологічних рішень, які підвищують якість життя, в тому числі активне довголіття в конструйованих стійких екосистемах. Таким чином основна екософська ідея консервації диких екосистем не втрачає свого сенсу як засіб збереження біорозмаїття, що склалося, але навряд чи існує якийсь прийнятний цивілізаційний шлях реалізувати такий варіант розвитку, при якому значна частина територій вилучається з господарського обігу, а чисельність людства істотно знижується. У цивілізації немає шляху назад; тому конструювання штучних збалансованих екосистем, в які інтегроване біорозмаїття, що існує й біорозмаїття розширене закладає нову є парадигму цивілізаційного поступу.

Список використаних джерел

1. Бауерс, C.A. 1993. Освіта, культурніміфи та екологічна криза: до глибокихзмін. Олбані, SUNY Press.

2. Дренгсон, Алан та ЮїчіІнуе, редактори. 1995. Рух глибокоїекології: вступнаантологія. Берклі, видавництваПівнічної Атлантики. (Ця книга булапереглянута і перекладена для публікаціяяпонськоюмовою).

3. Хоукен, Пол і Аморі та Л. Хантер Ловінс. 1999. Природнийкапіталізм: створеннянаступноїпромисловоїреволюції. Бостон, Маленький, Браун.

4. LaChapell, Dolores. 1988. Сакральний секс, священна земля: щодоглибокоїекології та святкуванняжиття. Сілвертон, штатКолумбіяФіннХіллАртс.

5. Левеск, Саймон 2016. Двіверсіїекософії: АрнеНесс, ФеліксГуаттарі та їхзв'язокізсеміотикою. Системнідослідження 44 (4), 2016, 511-541.

6. Маклафлін, Ендрю. 1993. Щодоприроди: індустрі- алізм та глибокаекологія. Олбані, SUNY Press.

7. Несс, Арне. 1991. Екологія, співтовариство та спосібжиття. Лондон, Кембридж.

8. Несс, Арне. 2000. Вибрані твори АрнаНееса. Англійськоюмовою за редакцією Гарольда Глассера. Амстердам, Клевер. Передбачаєтьсяприблизно в 10 томах.

9. Різ, Білл і МатісВакернагель. 1996. Наш еколо¬гічнийслід: зменшеннявпливулюдини на Землю. ОстрівГабріола, видавництва «Новесуспільство».

10. Сеанси, Джордж, редактор. 1995. Глибокаекологія для 21 століття. Бостон, Шамбала.

Referenses

1. Bowers, C.A. 1993. Education, Cultural Myths and the Ecological Crisis: Toward Deep Changes. Albany, SUNY Press.

2. Drengson, Alan and Yuichi Inoue, Editors. 1995. The Deep Ecology Movement: An Introductory Anthology. Berkeley, North Atlantic Publishers. (This book has been revised and translated for publication in Japanese).

3. Hawken, Paul, and Amory and L. Hunter Lovins. 1999. Natural Capitalism: Creating the Next Industrial Revolution. Boston, Little, Brown.

4. LaChapell, Dolores. 1988. Sacred Sex, Sacred Land: Concerning Deep Ecology and Celebrating Life. Silverton, CO. Finn Hill Arts.

5. Levesque, Simon 2016. Two versions of ecosophy: Arne Nжss, Fйlix Guattari, and their connection with semiotics. Sign Systems Studies 44(4), 2016, 511-541.

6. McLaughlin, Andrew. 1993. Regarding Nature: Industrialism and Deep Ecology. Albany, SUNY Press.

7. Naess, Arne. 1991. Ecology, Community and Lifestyle. London, Cambridge.

8. Naess, Arne. 2000. Selected Works of Arne Naess. In English, edited by Harold Glasser. Amsterdam, Klewer. Forthcoming in approximately 10 volumes.

9. Rees, Bill & Mathis Wackernagel. 1996. Our Ecological Footprint: Reducing Human Impact on the Earth. Gabriola Island, New Society Publishers.

10. Sessions, George, Editor. 1995. Deep Ecology for the 21st Century. Boston, Shambhala.

Размещено на Allbest.ru