Взаємообумовленість потреб та людської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємообумовленість потреб та людської діяльності

Розглянуто питання взаємозв'язку людських потреб та поведінки людини. Розкрито визначальний характер такого зв'язку у формуванні цілей і завдань, що ставить перед собою особистість. Визначено, що потреби та інтереси людини виступають основою активної діяльності. Обгрунтовано, що сформована потреба в самореалізації відіграє ключову роль у життєдіяльності будь-якої людини та збереженні її ідентичності. Розглянуто такі сутнісні властивості потреби особистості в самореалізацїі, як полівалентність, заміщення та кумуляція. З'ясовано, що саме потреби регулюють поведінку людини та визначають її спрямованість.

У процесі наукового дослідження було використано такі методи, як індукція, дедукція, аналогія, узагальнення та формалізація. Застосування структурно-функціонального підходу дозволило показати взаємообумовленість потреб та поведінки людини.

Актуальність теми. Людина живе у складному, розмаїтому, швидкозмінюваному світі. На всі події, процеси, що відбуваються навколо неї вона реагує по-різному. Що ж виступає джерелом активності та вибірковості поведінки особистості? Перш за все, це людські потреби - переживання людиною прагнення до якогось об'єкта, умов середовища, необхідних для її існування та розвитку. Слід підкреслити, що досить велика кількість учених розглядають потребу як стан напруги. У житті можна спостерігати, як сама поява потреби змінює поведінку та настрій людини. Такий стан змушує шукати причину дискомфорту, спонукаючи особистість до дії. Саме потреби регулюють поведінку людини, визначають спрямованість її мислення та почуттів. Сутність людини як особистості розкривається лише тоді, коли ми намагаємося зрозуміти ті форми людської активності, що реалізовують її розумовий потенціал.

Активність особистості проявляється в процесі задоволення потреб. Задовольняючи будь-яку потребу, досягаючи мети, людина прагне створити нові об'єкти, нові умови середовища, які у свою чергу породжують і нові потреби.

Ступінь розробленості проблеми. Дана тема має значний науковий інтерес, адже теорії матеріальних і духовних потреб людини мають комплексний характер і добре розроблені у філософії, психології, соціології, економіці, починаючи від Аристотеля, і включаючи, зокрема, Н. Бережного, А. Здравомислова, В. Князєва,

H. Коноваленко, А. Леонтьєва, А. Маслоу,

I. Надольного та ін. Деякий розвиток отримали теорії суспільних потреб, можна вказати, зокрема, на роботу Сильвестрової Т у соціальній філософії.

Постановка завдання. Основним джерелом активності в пізнавальній і практичній діяльності людини виступають її потреби. Задовольняючи власні потреби, особистість має віднайти для цього найоптимальніші шляхи і засоби, вона повинна вміти ставити перед собою цілі, а також вирішувати теоретичні і практичні завдання. Таким чином, мета нашого дослідження - показати, що саме потреби є основною спонукальною силою людської поведінки та діяльності.

Основний матеріал. За своєю природою потреби людини численні і різноманітні, проте для кожної особистості притаманна індивідуальна система потреб. З огляду на це людське мислення покликане забезпечувати пошук необхідних засобів і способів задоволення потреб, що виникають. Разом з тим за допомогою вольових зусиль, цілеспрямованості, наполегливості людина долає труднощі, перешкоди, що з'являються на шляху до реалізації потреб. Потреби стають основними причинами переживань людини. Залежно від того, як задовольняються потреби, особистість переживає радість або зазнає стресів, відчуває психологічний дискомфорт чи пригніченість діяльності.

П. М. Єршов у своїй праці «Потреби людини» стверджує, що потреба - першопричина життя, властивість всього живого. «Потребою я називаю специфічну властивість живої матерії, відрізняючи живу матерію від неживої матерії» [2, с. 59]. Зазначимо, що потреби людини є дуже важливими її мотивами. Це пояснюється тим, що будь-яка потреба - це завжди суперечність між тим, що людина має, і тим, до чого вона прагне. Зрозуміло, що друга частина вказаної суперечності ніби забігає наперед, сигналізуючи людині про нові перспективи її життєдіяльності. Цей процес характерний не тільки для людей, але й для тварин. Різниця ж полягає в питанні осмислення потреб, яке здійснюється лише людиною.

Потреби людини так само різноманітні, як і різноманітна її суспільна та індивідуальна діяльність, яка, власне, є відображенням тих різноманітних суспільних відносин, у яких перебуває людина. Разом з тим, на нашу думку, всі потреби людини, перебувають у певній кореляції

- координації та субординації. Одні потреби

виступають базовими для людини, інші - ні. З цього приводу, один з перших дослідників потреби особистості в самореалізації, М. Михайлов писав: «Якщо вдатися до найпростішої аналогії, то структуру потреб особистості можна уявити у вигляді багатоповерхового будинку. «Нижній поверх» - це матеріальні потреби, які служать фундаментом, основою, на якій виростають духовні запити людини. Якби не було цього «фундаменту», будівля не могла б існувати: задоволення матеріальних потреб є необхідною передумовою, а також умовою духовного розвитку людини. Чим міцніший цей «фундамент», тим більше реальних можливостей є в людини для духовної діяльності.

«Верхні поверхи» в структурі потреб особистості займають духовні потреби - суспільно-політичні, пізнавальні, моральні, естетичні, потреби світогляду. Усі вони розглядаються як потреби в освоєнні відповідних цінностей і як потреби у створенні цих цінностей (потреби в духовній творчості).

«Каркасом» будинку потреб є потреба в праці

- домінантна потреба людини, задоволення якої служить умовою реалізації інших потреб людини... Праця - універсальна діяльність людини, у якій з найбільшою повнотою проявляються здібності, а отже, і основні потреби особистості... Діяльність особистості в такому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності набуває характеру самореалізації» [4, с. 162-163].

Якщо враховувати позицію М. Михайлова, то можна припустити, що потреба особистості в самореалізації не тільки реалізується завдяки буттєвій діяльності як визначальній частині всієї діяльності людини. Очевидно, що потреба в самореалізації - базова потреба, своєрідна вершина всієї складної структури потреб людського індивіда. Якщо вона сформована людиною, то тоді ця потреба обов'язково виступатиме найважливішою в системі людських мотивів.

Варто додати, що засновник теоретичного аналізу самореалізації особистості А. Маслоу мислив приблизно в такому ж напрямку. Усі потреби людини він розглядав як систему, у якій вирізняв певний порядок і послідовність. За твердженням А. Маслоу система потреб людини являє собою своєрідну «піраміду», що складається з п'яти поверхів. Кожен з таких поверхів характеризується базовою потребою. Основними принципами такої ієрархії потреб виступають, як вважав американський дослідник, пріоритет або домінування. Це означає, що пріоритетні потреби, розташовані внизу «піраміди» потреб, повинні бути більш або менш задоволеними до того, як людина зможе усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, розташованими вище. Таким чином потреби одного типу повинні бути задоволені повністю перш, ніж інша, розташована вище потреба проявиться і стане діючою. Задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, робить можливим усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії, та їх участь у мотивації [6, с. 487-488].

Перший поверх ієрархії потреб А. Маслоу віддав фізіологічним потребам. Їх він вважав найважливішими із усіх людських потреб. До другого рівня ієрархії потреб А. Маслоу відніс потреби безпеки і захисту. Сюди включені потреби в організації, стабільності, у законності і порядку, у передбачуваності подій та у свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Ці потреби відображають зацікавленість людини в її тривалому виживанні.

Третій рівень, за твердженням А. Маслоу, займають потреби в належності та любові. Вони починають діяти тоді, коли фізіологічні потреби та потреби безпеки і захисту задоволені. Групова належність у такому випадку стає домінуючою для людини, а значить, людина буде гостро відчувати самотність, суспільний остракізм, відсутність дружби і відданості, особливо тоді, коли вони викликані відсутністю друзів та коханих.

Наступним рівнем ієрархії потреб людини є потреба самоповаги, яка актуалізується тоді, коли потреба любити інших і бути коханим достатньо задоволена. А. Маслоу відносив до цього блоку потреби в компетентності, упевненості, досягненні незалежності та свободи. З іншого боку, це потреба в престижі, визнанні, репутації, статусі, оцінці та сприйнятті.

І нарешті, якщо всі вищезгадані потреби людини задоволені, то першочерговою, за твердженням А. Маслоу, стає потреба в само- актуалізації, задоволення якої передбачає, що людина потенційно стає тою, ким вона може бути. Особистість досягає найвищої реалізації своїх талантів, особистісного потенціалу [6, с. 494].

Розглянемо найбільш важливі сутнісні властивості потреби особистості в самореалізації. До них віднесемо полівалентність, заміщення та кумуляцію. Полівалентність означає, що вказана потреба, на відміну від інших конкретних потреб людини, фактично не володіє об'єктом. З цього випливає, що потреба в самореалізації може бути задоволена багатьма шляхами, різноманітними об'єктами матеріальної та духовної дійсності в різній послідовності, адже людина - істота багатогранна, її само розгортання - це процес з багатьма складовими.

Феномен заміщення - важлива сутнісна властивість потреби в самореалізації. Заміщення означає те, що вказана потреба може проявлятися через будь-яку іншу потребу людини. Згадуваний вище М. Михайлов місце та роль потреби в самореалізації в структурі потреб людини визначив так: «Оскільки будь-яка діяльність - завжди спосіб задоволення якихось конкретних потреб (матеріальних, суспільно-політичних, пізнавальних, естетичних та ін.), то задоволення потреб у самореалізації є в той же час задоволенням цих конкретних потреб.

Як полівалентна в своїй сутності і здатна до постійного процесу заміщення, потреба в самореалізації особистості виявляє одночасно і свою кумулюючу суть. Потреба особистості в самореалізації - це певний синтез усіх потреб людини, інтегральна величина її як потенційних мотивів, так і перспективних можливостей. Звідси випливає, що кожного разу, «зупиняючись» на конкретній потребі, здійснюючи процес заміщення і реалізуючи ознаку полівалентності, потреба в самореалізації мобілізує всю систему потреб на певний об'єкт матеріального або духовного світу. Як зазначає В. Муляр, «кумуляція пов'язана з багатогранністю мотивації будь-якого виду людської діяльності, де індивід задовольняє цілий ряд власних потреб. Домінантна серед них містить у собі основний зміст потреби в самоздійсненні особистості. Задоволення цієї важливої потреби одночасно «знімає» напруженість інших потреб індивіда. Відбувається своєрідне накопичення цілого ряду потреб у процесі певного виду діяльності та їх кумуляція в домінантну з них. Інші ж переходять у «прихований» стан. Таким чином з потреби-засобу вказана потреба переходить у ціль життєдіяльності особистості» [5, с. 135].

Наявність сформованої потреби в самореалізації дає можливість індивіду здійснювати гнучку життєдіяльність. Індивід, що володіє потребою самореалізації, обов'язково мобілізує всі свої потенції задля збереження власної ідентичності.

У «Філософському енциклопедичному словнику» визначення потреби тлумачиться таким чином: «Потреба - нестача або недолік чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому; внутрішній стимул активності» [3, с. 17].

У цьому визначенні потреби є вказівка на те, що потреба - сегмент внутрішнього світу людини, неусвідомлений стимул активності. Тому потреба не є структурним елементом акту діяльності, вона не виходить за межі соматичного буття людини, відноситься до характеристики душевного світу суб'єкта діяльності. Звідси випливає, що потреба - компонент внутрішнього душевного світу людини, структурний елемент суб'єкта діяльності, але не самої діяльності. Це, однак, не означає, що потреба відділена від діяльності. Як стимул вона вплітається і в саму діяльність, стимулюючи її до нових результатів. Маркс заперечував механічне тлумачення взаємодії потреби і діяльності. За механічною концепцією, індивід діє тільки тоді, коли його до цього спонукають потреби, коли немає потреб, індивід перебуває в бездіяльному стані. Коли потреби розглядаються в якості основної причини діяльності без урахування інших факторів, що знаходяться між потребою і результатом діяльності, без урахування рівня розвитку суспільства і конкретного індивіда, формується теоретична модель людини- споживача. «Кожен індивід в якості людини виходить за межі власної особливої потреби», - писав Маркс, і тільки тоді вони ставляться один до одного як люди ... «коли загальна їм родова сутність усвідомлюється усіма» [1, с. 119]. Оскільки процес задоволення потреб виступає як цілеспрямована діяльність, потреби є джерелом активності особистості. Для людини характерним є те, що навіть ті потреби, котрі пов'язані з завданнями її фізичного існування, відмінні від аналогічних потреб тварин.

Розвиток людських потреб реалізовується за рахунок суспільно обумовленого розвитку. Суб'єктивно потреби репрезентуються у вигляді емоційно забарвлених бажань, потягів, прагнень, а їх задоволення - у вигляді оцінюючих емоцій. Потреби виявляються в мотивах, потягах, бажаннях, що спонукають людину до діяльності і стають формою прояву потреби. Якщо потреба в діяльності залежна від її предметно-суспільного змісту, то в мотивах ця залежність проявляється як власна активність суб'єкта. Виховання потреб - одна з центральних завдань формування особистості. На рівні суспільної діяльності прямого причинно-наслідкового зв'язку між потребою і діяльністю не існує, проте цей зв'язок існує в умовах індивідуальної діяльності.

Між природною потребою і потребою, яка формується суспільством (потреба в освіті, у всебічному розвитку особистості, у творчій діяльності), є велика різниця. Якщо природна потреба є внутрішньою і гомеостатичною, яка спонукає людину до діяльності для її негайного задоволення, то суспільно придбана потреба перестає бути лише її, в ній індивід не відокремлюється, а ідентифікується із загальною соціальною сутністю. Тому вона перестає бути потребою у власному розумінні цього слова і стає потребою до діяльності. Зміна функції потреб в органічній структурі особистості на рівні громадської (колективної) діяльності обумовлює «перевертання» напряму детермінаціі. В антагоністичному суспільстві, де вся діяльність, у тому числі і діяльність індивіда в сфері громадської продуктивної праці, підпорядкована задоволенню найпростіших життєвих потреб, особистість знаходиться в стані універсального відчуження від власної соціально-діяльної сутності. Таким чином у процесі індивідуального розвитку особистості змінюється не тільки характер потреб (з'являються визначальні потреби), але змінюється і роль потреб у структурі особистості, змінюється ставлення індивіда до власних потреб: з раба потреб він перетворюється на людину, яка здатна ними керувати.

Потреба спонукає людину до діяльності. А для адекватної оцінки діяльності або лінії поведінки важливо не просто кваліфікувати мотиви і результати з точки зору моральної цінності поза зв'язком їх один з одним, а виявити конкретне співвідношення цих цінностей і проаналізувати ті зовнішні умови, при яких дані мотиви переходять у певні результати.

Поняття «праця» і «діяльність» часто ото-тожнюються, звісно відмінність між працею і діяльністю несуттєва. Можна сказати, що діяльність - це більш широке визначення праці, а праця один з видів діяльності, що визначає всі її інші види. Якщо праця - подолання опору природної матерії, то діяльність не вимагає такої витрати фізичних сил, а навпаки, акцентує увагу на задіяні розуму і нервових перевантажень. Завдяки праці грунтуються і визначаються такі форми активності, як діяльність і поведінка.

Поведінка детермінується, перш за все правовими і моральними нормами, рівнем свідомості та культурою особистості. Поведінка - це зовнішній прояв діяльності, розглянутий через призму громадської думки, інтересів і правових норм певного класу, громадського стану, соціальної групи. Діяльність і праця мають однотипну внутрішню структуру, будучи методологічною основою вивчення емпіричної суті природи людини і діяльнісного підходу до потреб.

Отже, роблячи висновок, зауважимо, що потреба є основною спонукальною силою людської діяльності. Для кожної особистості притаманна індивідуальна система потреб. Сформована потреба в самореалізації відіграє ключову роль у життєдіяльності будь-якої людини та збереженні її ідентичності.

Потреби виявляються в бажаннях, мотивах, потягах, що стимулюють людину до діяльності і стають формою прояву потреби. Саме завдяки вольовим зусиллям та наполегливості людина долає труднощі, переборює перешкоди, що виникають на шляху до реалізації її потреб. Людські потреби - основні причини переживань. У залежності від того, як задовольняються потреби, людина переживає піднесення або відчуває психологічний дискомфорт. Саме потреби регулюють поведінку людини та визначають її спрямованість.

Список використаних джерел

потреба суспільний поведінка

1.Бережной, НМ., 2000. `Человек и его потребности', М.: Форум, 170 с.

2.Єршов, ПМ., 1990. `Потреби людини', М.: Думка, 110 с.

3.Іллічов, ЛФ., 1983. `Філософський енциклопедичний словник', М.: Думка, 752 с.

4.Михайлов, НН., 1982. `Социализм и разумные потребности личности', М.: Политиздат, 191 с.

5.Муляр, ВІ., 1997. `Самореалізація особистості як соціальна проблема (філософсько-культурологічний аналіз)', Житомир: ЖШ, 214 с.

6.Хьелл, Л., Зиглер, Д. `Теории личности', СПб.: Питер, 608 с.

Размещено на Allbest.ru